Головна Історія Інтелігенція і влада ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ І ЛІКАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АКАДЕМІКА Л. В. ГРОМАШЕВСЬКОГО
joomla
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ І ЛІКАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АКАДЕМІКА Л. В. ГРОМАШЕВСЬКОГО
Історія - Інтелігенція і влада

Я. Й. Потеряйко

У сузір’ї видатних українських і радянських вчених в галузі медицини і лікарів-практиків особливе місце належить дійсно­му члену Академії медичних наук СРСР, Герою Соціалістичної праці Леву Васильовичу Громашевському.

Життя і творчість академіка АМН СРСР Л. В. Громашевсь- кого знайшла певне висвітлення в цілій низці книг та словни­ків [1]. Проте в них даються узагальнюючі оцінки цій видатній особистості. В даній статті указана тема подається на основі використання матеріалів особистої справи Л. В. Громашевсь - кого, що зберігається в архіві Одеського державного медичного університету та в Державному архіві Одеської області. Врахо­вані також і існуючі публікації. Все це дозволяє більш повно простежити життєвий шлях і показати лікарську та наукову діяльність обраної особистості.

Працюючи викладачем Одеського Медичного інституту, а потім уже і Одеського державного медичного університету, я познайомився з особистою справою Л. В. Громашевського і зро­зумів, що вивчення його життєвого шляху та діяльності допо­може успішно вирішувати проблеми, які тривожать людство сьогодні.

Сторінки автобіографії Лева Васильовича свідчать, що на­родився він 1 (13) жовтня 1887 року в місті Миколаєві у сім’ї службовців. Невдовзі хлопчина разом з батьками переїздить до Одеси, де в червні 1904 року закінчує гімназію і вступає на фізико-математичний факультет Новоросійського (нині Оде­ського) університету і навчається на цьому факультеті цілий рік [2]. Проте юнак зрозумів, що це не його справа і в серпні 1905 року він переводиться на медичний факультет цього ж вузу, де й знайшов своє покликання. Правда, шлях до сяючих вершин медичниї науки, на які йому вдалося зійти, був вкри­тий не пелюстками троянд і гвоздик, а колючками та тернами. Так, уже на початку свого дорослого життя йому довелося бра­ти участь у політичному житті країни.

В Російській імперії, до складу якої тоді входила і більша частина Укриїни, в 1905-1907 роках відбулася перша буржу­азно-демократична революція. Значну роль у ній відігравало студенство. В кінці жовтня 1905 року вісімнадцятирічний Лев Громашевський перебував в епіцентрі студентських завору­шень в університеті. Він особисто зірвав із стіни портрет царя в їдальні медичного факультету університету й почав топтати його, а тому й не дивно, що його посадили за ґрати Одеської тюрми. Але революція, як відомо, наступала, і тому йому не­довго прийшлося бути в’язнем. Уже в грудні 1905 року він на свободі [3].

В липні-вересні 1910 року, коли в Херсонській губернії лю­тувала епідемія холери, Л. В. Громашевський, ще студент-ме­дик, виконував обов’язки епідеміолога Херсонського повітово­го земства. Це були його перші кроки на шляху до медичного Олімпу. Та політика знову захопила його. Як член партії есерів (з кінця 1905 року) 25 листопада 1910 року Лев Васильович виступив на Одеському загальноміському мітингу, присвячено­му пам’яті Л. М. Толстого і 100-річчю з дня народження М. І. Пирогова, де закликав до демократизації суспільного життя в країні. Царизм жорстоко покарав учасників мітингу. Л. В. Гро - машевський, зокрема, тоді студент 5 курсу медичного факуль­тету, був заарештований і в грудні 1910 року відправлений на три роки на заслання в Пінегу — маленьке північне містечко Архангельської губернії [4]. Дізнавшись там, що на Далекому Сході, в Харбіні, в той час лютувала епідемія легеневої чуми, Лев Васильович подав прохання про дозвіл взяти участь у бо­ротьбі з цією небезпечною хворобою. Російський протичумний загін у Маньчжурії, де був епіцентр хвороби, очолював Данило Кирилович Заболотний, український вчений, котрий працював професором кафедри бактеріології Петербурзького жіночого медичного інституту.

Спільна робота в екстремальній ситуації поклала початок дружбі двох видатних основоположників вітчизняної епідемі­ології. Л. В. Громашевський став одним із кращих представ­ників школи академіка Д. К. Заболотного. За дорученням про­фесора Заболотного Лев Васильович, який ще не мав диплому лікаря, виконував обов’язки завідуючого нічним пропускним пунктом для китайських робітників, завідуючим амбулаторією і лікарнею на 20 ліжок. [5] Після придушення чуми він брав участь у боротьбі з віспою, що була розповсюджена в той час серед кочових бурятів [6].

Восени 1912 року Л. В. Громашевського було представле­но до ордену за мужність і самовідданість, виявлені під час ліквідації чуми. Проте, узнавши, що Громашевський із “за­сланих революціонерів”, нагороду орденом замінили дозволом здати екстерном державні іспити з метою одержання диплому лікаря. 24 жовтня 1912 року Лев Васильович блискуче склав 34 державні іспити за курс медичного факультету і одержав диплом лікаря “з відзнакою” [7].

Невдовзі царським чиновникам стало відомо, що Громашев - ський не припинив революційної діяльності, і він знову був заарештований. На цей раз його заслали в Саратовську губер­нію. Враховуючи, що в Російській імперії лікарів було обмаль, Леву Васильовичу дозволили служити в Саратовській міській управі на посаді лікаря-епідеміолога. Одночасно він обіймав посаду завідуючого міською дезинфекційною камерою. В серп­ні 1913 року в Астраханській губернії розпочалася чергова епі­демія інфекційних хвороб, і чиновники Саратова “дозволили” Л. В. Громашевському взяти участь у боротьбі з епідеміями. В самому епіцентрі епідемії Лев Васильович знову зустрівся з професором Д. К. Заболотним і разом з ним уже в листопаді

1913 року ліквідував інфекційні захворювання в Астрахансь­кій губернії [8].

Після цього Громашевському дозволили повернутися на Україну. Тут теж палали вогнища епідемій. В першій половині

1914 року він працював лікарем-епідеміологом в Подольській губернії: спочатку в Ольгопольському повіті, де боровся з си­пним тифом, а потім у Вінницькому, де душив холеру. Варто зазначити, що в цей час сам Л. В. Громашевський переніс дуже важкий варіант черевного тифу [9].

Набувши достатнього досвіду у боротьбі з різноманітними інфекційними хворобами, Лев Васильович 2 квітня 1914 року склав “словесний і практичний” екзамен на ступінь доктора медицини при медичному факультеті Новоросійського (Одесь­кого) університету.

На початку серпня 1914 року Л. В. Громашевський був мобі­лізований в діючу Російську армію, де йому прийшлося викону­вати різні лікарські функції. Зокрема, з серпня 1914 по червень

1915 року він виконував обов’язки молодшого лікаря 256-го пі­хотного Єлисаветградського полку. З липня 1915 року по 9 січня

1916 року він працював молодшим ординатором 1-го лазарету 64-ї піхотної дивізії і завідуючим прифронтовою лікарнею для сипнотифозних хворих. З 10 січня Громашевський — молодший ординатор 483-го польового пересувного шпиталю, а згодом — лікар з доручень 16-го головного евакуаційного пункту [10].

3 квітня 1916 року по листопад 1917 року Л. В. Громашев­ський, як член підпільного комітету партії соціалістів-револю - ціонерів західного фронту, був офіційно відізваний у комітет фронту для проведення масово-політичної роботи в Мінську. У 1917 році він брав участь у 1-й і 2-й конференціях партії есерів Північно-Західного регіону країни. Тут він був обраний членом Північно-Західного обкому партії, головою фракції ви­конавчого комітету партії есерів Західного фронту. Після біль­шовицького перевороту в листопаді 1917 року Громашевського було обрано делегатом Установчих зборів партії лівих есерів від Мінської губернії. Однак Установчі збори, як відомо, були розігнані більшовиками 6 січня 1918 року. Після укладення Брестського миру в березні 1918 року Л. В. Громашевський був демобілізований і з відома легендарної Марії Спірідонової на­правлений на підпільну роботу в знайому йому, окуповану авст- ро-німецькими військами, Одесу [11]. Проте він не припиняв займатися лікарською діяльністю. Офіційно він обіймав посаду завідуючого Одеської міської дезинфекційної камери. Пізніше вона була перетворена в Одеську міську дезинфекційну стан­цію. Громашевський став ініціатором створення при ній лазні та ізолятора. Фактично вона була перетворена в зразковий ком­плексний протиепідемічний заклад [12].

Коли на зміну вигнаним з України німецько-австрійським акупантам прийшли інтервенти Антанти, Громашевський, ра­зом із своїм однокашником по медичному факультету Ново­російського університету В. Л. Єліним спільно з його братом

Яковом Леонтійовичем Єліним, що був членом “Іноземної коле­гії”, разом із славетною дочкою французького народу Жанною Лябурб, вів активну агітацію серед французьких моряків. Суть її зводилася до того, щоб антантівські війська залишили рево­люційну Росію і повернулися в свої країни. Ця мета, як відомо, була досягнута. Щоправда, ціна за неї була дорогою. Багато підпільників, в тому числі і Жанна Лябурб заплатили за неї своїм життям. Жанна, разом з іншими підпільниками, знай­шла своє останнє пристанище на 2-му Одеському кладовищі.

Л. В. Громашевському доля відвела довге життя. Йому суди­лося прожити 93 роки. І жив він їх достойно. В січні 1920 року Лев Васильович вступив до лав РКП(б) [13]. З 15 серпня до

15 грудня 1920 року працював завідуючим Одеським губерн­ським відділом охорони здоров’я. Одночасно, 20 листопада

1920 року Громашевський був обраний старшим асистентом кафедри епідеміології новоствореної Одеської медичної акаде­мії, яка відокремилася від Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. Засновником і першим завідуючим ка­федрою епідеміології в той час був Д. К. Заболотний. Це була перша в СРСР кафедра епідеміології. З 15 липня 1921 року до

14 серпня 1922 року Лев Васильович працював завідуючим від­ділом професійної освіти Одеської губернії, одночасно з 28 лип­ня по 15 листопада 1921 року вдруге був запрошений на роботу в Одеський губернський відділ охорони здоров’я тепер на поса­ду заступника завідуючого.

Сторінки автобіографії Л. В. Громашевського розповідають, що з 10 грудня 1921 року по 22 липня 1922 року, в період перебування завідуючого кафедрою епідеміології, професора Д. К. Заболотного в Петрограді, де він викладав в жіночому медичному інституті і був завідуючим кафедрою, Лев Васильо­вич Громашевський, як доктор медицини, тимчасово завіду­вав кафедрою епідеміології в Одеському медичному інституті (так було перейменовано Одеську медичну академію у вересні

1921 року). Як епідеміолог з великим досвідом, у 1921 році він вперше в Україні прочитав курс лекцій і керував практичними заняттями із загальної епідеміології і дезинфекції на Всеукра­їнських курсах для санітарних лікарів, а в 1923 році — курс лекцій із загальної епідеміології для шкільних санітарних лі­карів. Л. В. Громашевський постійно брав участь у всесоюзних і всеукраїнських з’їздах лікарів, де постійно виступав з допо­відями в різних містах — Москві, Ленінграді, Харкові, Києві, Одесі.

Особливо яскраво зірка Громашевського засіяла 23 жовтня 1923 року, коли він був призначений ректором Одеського ме­дичного інституту. Цю посаду обіймав до 12 листопада 1927 року. Одночасно з 26 жовтня 1923 року його обрали завідую­чим кафедрою епідеміології цього вузу. 24 грудня 1923 року Л. В. Громашевський отримує вчене звання професора. Зали­шаючись працювати на вказаних посадах, Лев Васильович 12 серпня 1927 року був обраний ще й завідуючим кафедрою со­ціальної гігієни Одеського медичного інституту. Зрозуміло, це обумовлено тим, що в той час не вистачало висококваліфікова­них медичних кадрів. Слід наголосити, що зарплату за завіду­вання кафедрою соціальної гігієни він не отримував, працюю­чи на грамадських засадах [14].

Варто додати до цього, що більше 6 років, з 4 жовтня

1921 року до січня 1928 року Громашевський читав також курс філософії в названому вузі.

В 20-ті роки Л. В. Громашевський працював також головою Товариства сприяння жертвам окупації Одещини і на цій по­саді провів значну роботу. Кілька років підряд його обирали членом Одеської міської Ради, де він займався питаннями змі­цнення здоров’я населення.

Підсумовуючи одеський період життя і діяльності Л. В. Гро­машевського, підкреслимо, що в цьому місті він одержав сере­дню і вищу освіту, отримав ступінь доктора медицини і звання професора. Більше чотирьох років він очолював Одеський ме­дичний інститут, в якому в той час працювали такі всесвітньо відомі вчені, як: М. Ф. Гамалія, В. П. Філатов, О. І. Грузін та інші. Характекрна деталь: в 20-ті роки студентом Одеського медінституту був відомий український драматург Іван Миките- нко, який у п’єсі “Кадри”, присвяченій життю студентської мо­лоді, змалював образ ректора Гармаша, прообразом якого був Л. В. Громашевський. В Одесі написані і надруковані перші наукові праці Громашевського. Тут він склав першу в Україні навчальну програму з курсу епідеміології і методику викладен­ня цієї дисципліни [15].

Наступний період життя і діяльності Л. В. Громашевсько - го пов’язаний з містом Дніпропетровськ. Тут він працював, у 1928-1931 роках, директором Санітарно-бактеріологічного ін­ституту. Потім, у 1931-1933 роках Лев Васильович працював директором Центрального інституту епідеміології і мікробіоло­гії Наркомату охорони здоров’я Російської Федерації, а також з 1931 по червень 1941 року — завідуючим кафедрою епіде­міології Центрального інституту удосконалення лікарів [16]. В роки Великої Вітчизняної війни він служив головним епіде­міологом Закавказького і Кримського фронтів та Московського військового округу. Скрізь, де доля закидала Громашевського, він душив інфекції в зародку, не давав їм перетворитися в епі­демії. В 1944 році Л. В. Громашевський був обраний академі­ком новоствореної АМН СРСР. В той час до її складу увійшло всього 60 вчених у галузі радянської медицини [17].

Після закінчення війни Л. В. Громашевськицй повернувся в Центральний інститут удосконалення лікарів СРСР, де працю­вав завідувачем кафедри епідеміології до1948 року. В 1946 році Л. В. Громашевський був відряджений до США, де брав актив­ну участь у створенні Всесвітньої організації охорони здоров’я. У тому ж році він був і членом делегації СРСР на Установ­чій асамблей Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) [18]. Як кращий епідеміолог Радянського Союзу і світу, він у 1948-1951 роках очолював Інститут інфекційних хвороб АМН СРСР.

Одночасно в 1948 році Лев Васильович отримав доручення Президії Академії медичних наук СРСР ліквідувати складну епі­деміологічну обстановку, що склалася на Україні в післявоєнні роки. Він не тільки виконав поставлене перед ним завдання, а й став ініціатором і організатором створення в Києві Науково - дослідного інституту епідеміології і інфекційних хвороб, який нині носить його ім’я. Між іншим, саме з 1948 року Л. В. Гро­машевський переїздить на постійне проживання до Києва і пер­шим до 1951 року очолює створений ним Науково-дослідний Інститут епідеміології і інфекційних хвороб. Протягом 13 ро­ків, з 1951 до 1963 року Громашевський працював завідуючим кафедрою епідеміології Київського медичного інституту (нині університету) імені О. О. Богомольця. З 1963 року до останніх днів свого життя Лев Васильович працював науковим консуль­тантом Київського інституту епідеміології, мікробіології і па­разитології. В 1967 році за заслуги в галузі медицини і у зв’яз­ку з 70-річчям від дня народження Л. В. Громашевський був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. За свій внесок в медичну науку і практику він був нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції, Дружби народів, двома орденами “Знак пошани”, багатьма медалями. Лев Васильович був удо­стоєний знання Заслужений діяч науки України.

Перу Л. В. Громашевського належить більше 250 наукових праць. Переважна більшість наукових праць Л. В. Громашев - ського присвячена загальній епідеміології і епідеміології виси­пного та черевного тифів, холери, дезинтерії, дезинфекційній справі тощо. Серед його робіт особливе місце належить двом класичним підручникам “Общая эпидемиология” та “Частная эпидемиология”, які витримали по кілька видань в Україні і СРСР, перекладені на мови багатьох країн світу і понині зали­шаються підручниками для лікарів-епідеміологів [19].

Помер Л. В. Громашевський у 1980 році в Києві. Там він і похований. До 100-річчя з дня народження “лікаря від бога”, як про нього говорили лікарі в 1987 році, в Радянському Союзі вийшов у світ трьохтомник “Избранные труды” Л. В. Грома­шевського, де зібрані його праці, опубліковані в різні роки.

Теоретик і практик медицини, лицар принципів, демократії і гуманізму Лев Васильович Громашевський здійснив безпри­кладний подвиг в ім’я збереження здоров’я людини і людства. Його життя і діяльність є зразком виконання клятви Гіпократа для нинішнього і майбутнього поколінь лікарів і вчених меди­ків України та всього світу. Наукові праці Л. В. Громашевсь­кого є гордістю української медичної науки і ще довго будуть служити джерелом знань для лікарів усіх країн у боротьбі з різними інфекційними хворобами, що турбують людство сьо­годні.

Джерела та література:

1. Див.: Библиографический словарь профессоров Одесского медици­нского института имени Н. И. Пирогова (1900-1990 гг.). — Одесса,

1992. — с. 25,94; Одесский медуниверситет 1900-2000 / Под ред.

В. Н. Запорожана. — Одесса.: Одес. гос. мед. у-т. 2000. — с. 138,183; Большая Советская энциклопедия. — М., 1977. — Т. 7. — с. 348; Українська Радянська енциклопедія. — К., 1960. — Т. 3. — С. 473 та ін.

2. Див.: Архів Одеського медичного університету. Особиста справа Л. В. Громашевського.

3. Див.: Там само.

4. Вечерняя Одесса. — 1987. — 13 октября.

Б. Архів Одеського медичного університету. Особиста справа Л. В. Гро­машевського.

6. Вечерняя Одесса — 1987. — 13 октября.

7. Архів Одеського медичного університету. Особиста справа Л. В. Гро­машевського.

8. Українська Радянська енциклопедія. К., 1960. — Т. 3 — С. 473; Зо­лотарев А. Е., Ильин И. И., Луки Л. Г. Библиографический словарь профессоров Одесского медицинского института имени Н. И. Пиро­гова (1900-1990 гг.). — Одесса: Маяк. — 1991. — С. 94.

9. Архів Одеського медичного університету. Особиста справа Л. В. Гро­машевського.

10. Див.: Советское здравоохранение. — М., 1989. — №10.ю — С. 74.

11. Див.: Там само.

12. Див.: Вечерняя Одеса. — 1987. — 13 октября.

13. Державний архів Одеської області. — Ф. 7. — Оп. 1. — Спр. 84. — Арк. 29.

14. Там само. — Ф. 7. — Оп. 1. — Спр. 1195. — Арк. 70.

15. Див.: Вечерняя Одеса. — 1987. — 13 октября.

16. Українська Радянська енциклопедія. — К., 1960. — Т. 3 — С. 479; Советское здравоохранение. — М., 1989. — №10 — С. 75.

17. Див.: Вечерняя Одеса. — 1987. — 13 октября.

18. Там само.

19. Там само.

Анотації

Потеряйко Я. И. Жизненный путь и врачебная деятельность академика Л. В. Громашевского.

Статья посвящена освещению жизненного пути и врачебной де­ятельности одного из крупнейших эпидемиологов мира академика Л. В. Громашевского. Благодаря использованию новых архивных документов, впервые введенных в научный оборот, подробно рас­крыт одесский период организаторской, научной и медицинской деятельности всемирно известного ученого и врача.

Poteryaiko Y. I. Academic L. V. Gromashevskiy’s life and medical activity.

The article is devoted to the life and medical activity of one of the most prominent epidemiologists of the world — academic L. V. Gro- mashevskij. Due to the use of the new archive documents being pre­sented to the world of science for the first time, the Odessa period of organizational, scientific and medical activity of the known world­wide scientist and doctor is exposed in detail.


Похожие статьи