Головна Історія Київського національного лінгвістичного університету «АБСОЛЮТНА РЕАЛЬНІСТЬ» ФРЕНСИСА БРЕДЛІ Й ПРИНЦИП МЕТАФІЗИЧНОГО ХОЛІЗМУ
joomla
«АБСОЛЮТНА РЕАЛЬНІСТЬ» ФРЕНСИСА БРЕДЛІ Й ПРИНЦИП МЕТАФІЗИЧНОГО ХОЛІЗМУ
Історія - Київського національного лінгвістичного університету

О. КУЛЄШОВ

Черкаський державний технологічний університет

Анотація

Стаття присвячена проблемі цілого і частин у метафізиці британського філософа - ідеаліста Ф. Бредлі. Проаналізоване відношення двох визначальних категорій цієї метафізики: категорій абсолютної реальності і видимості. Виявлені особливості метафізичного холізму у філософії Ф. Бредлі.

Ключові слова: метафізика, холізм, абсолютна реальність, видимість, частина, ціле.

Аннотация

Статья посвящена проблеме целого и частей в метафизике британского философа - идеалиста Ф. Брэдли. Проанализировано отношение двух определяющих категорий этой метафизики: категорий абсолютной реальности и видимости. Выявлены особенности метафизического холизма в философии Ф. Брэдли.

Ключевые слова: метафизика, холизм, абсолютная реальность, видимость, часть,

целое.

Summary

The article deals with the problem of the parts and the whole in F. Bradley’s metaphysics. The relation of this metaphysics’ definitive categories of absolute reality and appearance is analyzed. Some peculiarities of the principle of metaphysical holism in F. Bradley’s philosophy are revealed.

Key words: metaphysics, holism, absolute reality, appearance, the part, the whole.

Згідно з другою антиномією Канта, ми можемо стверджувати, що будь-яка складна субстанція у світі утворюється з простих частин і взагалі існує лише просте або те, що складене з простого. Не менше підстав ми маємо говорити, що жодна складна річ у світі не утворюється з простих частин і, взагалі, у світі немає нічого простого1. Кант виражає цим стару, традиційну, відому з античності метафізичну проблему складного і простого. При цьому він не відходить від традиційного механістичного розуміння відношень простоти і складності як наслідку процесу складання цілого з частин через їх додавання (або приєднання) одна до одної подібно до того, як із кубиків складається дитячий будиночок.

У більш сучасному вигляді цю проблему можна було б сформулювати таким чином: чи можна ототожнити будь-який існуючий у світі об’єкт із множиною інших, відмінних від нього об’єктів? (При цьому об’єкт, тотожний іншим об’єктам, будемо вважати складним, а нетотожний - простим).

Можливі декілька відповідей на це питання. Наприклад, можна стверджувати, що всі об’єкти у світі є складними. Це позиція абсолютного редукціонізму, яка полягає в тому, що


все можна звести до чогось іншого. Згідно з іншою відповіддю, існують складні і прості об’єкти. Складні об’єкти можна звести до простих, а останні вже ні до чого звести не можна. Це позиція елементаризму (або відносного редукціонізму). Нарешті, можна уявити собі світ, де всі об’єкти є простими. Жоден об’єкт тут не можна звести ні до чого іншого. Складові об’єкта існують, але вони не вичерпують об’єкт. Об’єкт може розділятися на частини, але з цих частин не можна утворити цілий об’єкт. Це позиція холізму, який, якщо він стосується світу в цілому і має граничний характер, слід назвати метафізичним холізмом.

Вводячи поняття метафізичного холізму, ми маємо відрізнити його від низки споріднених понять. Треба відрізняти його, зокрема, від епістемічного холізму, що існує у двох різновидах. Перший - це так званий когерентизм, згідно з яким лише системні якості знань можуть їх обґрунтувати, обґрунтування кожного елементу знань самого по собі недостатньо. Другий різновид - концептуальний холізм, принципом якого є неможливість звести значення поняття до значень інших понять. Метафізичний холізм відрізняється від епістемічного, оскільки стосується не елементів знань чи мовних одиниць, а об’ єктів, що є їх референтами.

Проблема метафізичного холізму має особливий інтерес. Очевидно, що вона є визначальною для нашого розуміння світу. Те або інше припущення щодо складності і простоти дійсності є підґрунтям усіх наук. Не випадково зараз ідеї наукового холізму є одними з найбільш обговорюваних у співтоваристві вчених. Серед філософів найактивніше ці ідеї обговорюються в аналітичній філософії, що відповідає її сциєнтистській спрямованості. Оцінка цих дискусій стане повнішою, якщо звернутись до попередників аналітичної філософії, зокрема до метафізики британського ідеалізму, де проблема холістичного погляду на світ була одною з першорядних. І тут не можна обминути постать британського ідеаліста кінця XIX - початку XX ст. Френсиса Бредлі.

Метафізика Ф. Бредлі після довгого періоду зневаги привертає в останні десятиріччя все більшу увагу дослідників. Центральною для цієї метафізики є концепція абсолютної реальності, яка, зрозуміло, виводить на перший план проблему цілісності у системі поглядів філософа. Тому не дивно, що до неї так чи інакше звертаються дослідники, які обрали предметом дослідження загальні особливості метафізики Ф. Бредлі2. Проблема цілого і частин не може не братись до уваги при розгляді співвідношення абсолютної реальності й видимості або ступенів істини і реальності у метафізиці Ф. Бредлі3. Щоправда, окремо вона дослідниками не виділяється. Необхідно проаналізувати цю проблему з точки зору принципу метафізичного холізму, як він був вище сформульований. Такий аналіз є метою статті. У ній далі будуть описані і структуровані думки Ф. Бредлі щодо складності, простоти, цілісності і частковості реальності. Ці думки будуть інтерпретовані в граничних метафізичних поняттях тотожності і відмінності. Результати аналізу обговорюватимуться в кінці статті.

Проблема єдності і багатоманітності є, цілком очевидно, центральною у метафізиці Ф. Бредлі. Вона полягає в тому, що ми, за словами філософа, маємо сприймати реальність як багато що і, водночас, як щось одне, при цьому уникаючи суперечності4. Розв’язанням цієї проблеми є виділення Ф. Бредлі двох класів реальності. Один з них - це єдина Абсолютна реальність. Чотирма її найважливішими ознаками, судячи з текстів Ф. Бредлі, є цілковита реальність, гранична повнота, абсолютна несуперечливість, а також тотожність цілісному досвіду людини, об’єднаному людською чуттєвістю.

Реальність як така є лише реальністю і тільки реальністю. Вона не знає поділів, не може бути більш або менш реальною5. Абсолютна реальність, таким чином, є найреальнішою у будь-якому сенсі. Реальність, врешті-решт, належить нічому, крім єдиного Реального6. Це означає, що лише цю абсолютну реальність можна назвати реальністю у повному сенсі слова. Реальність єдина, ніякої іншої реальності немає7. Безглуздо говорити про реальності, бо за межами єдиної реальності немає нічого. Всі видимості також належать до цієї єдиної реальності8. Отже, абсолютне охоплює все існуюче, є абсолютною тотальністю. Остання реальність, як її ще називає Ф. Бредлі, не суперечить собі. Несуперечливість - це головний критерій її виділення9. Будь-яка суперечність випадає з абсолютної реальності. В такому Цілому існують відмінності, але немає поділів10, відмінності існують гармонійно в єдиному цілому11. Ціле містить у собі різноманітність, але

12 т.....

не поділене відношеннями. Тут також немає відмінності між існуванням та змістом, між «що» («what») і «це» («that»)13. Поняття, якими Ф. Бредлі характеризує абсолютну реальність, це завершена, остаточна гармонія, система14, узгодженість15, відповідність16, відмінності, які

17

виключають зіткнення. Бути реальним, за Ф. Бредлі, значить мати відношення до чуттєвості. Така чуттєвість синтезує у єдине ціле почуття, думки і воління18, в ній почуття, думки і воління стають одним і тим самим19. Реальність - це чуттєвий досвід, стверджує

Ф. Бредлі20. У цьому досвіді Ціле сприймається безпосередньо21, це безпосередня (immediate)

22

реальність.

Те, що протистоїть Абсолюту і складає інший клас реальностей, - це видимість. Ознаки видимості - суперечливість, частковість, неповна реальність, осяжність у формах часткового досвіду. Все, що проявляє суперечність, що суперечить собі або чомусь, не може бути цілком реальним - це один з головних принципів метафізики Ф. Бредлі. Як дещо може бути чимось іншим - питання, відповідь на яке знаходиться за межами наших можливостей23. Співіснування, яке проявляє себе у відношеннях між відмінними сутностями (reals), веде до суперечностей, і це робить терміни будь-якого відношення видимостями24.

Існування всього часткового (скінченного) залежить від того, що знаходиться поза ним, внутрішній характер сутностей суперечить залежності від іншого, ця ж само-суперечливість, неспокій та ідеальність є доказом видимості цих речей25. Будь-що, що не є всеохоплюючою реальністю, що може сприйматися окремо від іншого або що передбачає існування чогось іншого, є, згідно з Ф. Бредлі, видимістю. Видимістю є якості і відношення речей26, час і простір27, рух і зміни28, причинність29, сама багатоманітність речей30, природа як особливий фізичний світ31, душа і тіло людини32, добро і зло33, суб’єкт і об’єкт34. Втім, видимості не є

35

ілюзіями, вони належать до реальності, якимось чином вони є реальними, а це означає, що вони у певному сенсі є несуперечливими. Оскільки ж ознака видимості - її суперечливість, то видимості є не тими, якими здаються36. Ніяка видимість не є, зрештою, реальною, причому видимості позбавлені реальності різною мірою37. Можна сказати, що видимості є реальностями, але частковими, неповними реальностями, не Реальністю як такою. Видимості осягаються окремо думкою, почуттям або волінням. Зокрема, думка є ні чим іншим, як спробою поєднати відмінності, які було відділено від чуттєвої цілісності. Але думка завжди залишається у межах відношень між відмінними сутностями і тому не виходить за межі

38

видимості.

Абсолютна реальність позначається як Ціле, що начебто передбачає статус видимостей як частин цілого. Можна подумати, що Абсолютне складається з феноменальних одиниць, з окремих видимостей. Але це не так. З одного боку, Реальність як така є ніщо без видимостей39, немає нічого в Цілому, крім видимостей40. Реальність проявляє себе у видимостях. Вона ж є і мірою видимостей (чим далі вони від реальності, тим більшими видимостями вони є)41. Реальність є межею, що відокремлює різні ступені досконалості існуючого42. Реальність визначається всією множинністю феноменальних сутностей, вона володіє їх різноманітністю, хоча сама не є множинною. Водночас у певному сенсі її не можна вважати й єдиною43. Абсолют присутній і, у певному сенсі, подібний до кожної

44

видимості, хоча й різною мірою. У нас немає знання про множину відмінного, якщо ми не маємо його як щось одне45. З іншого боку, специфіка абсолютної реальності як цілого у Ф. Бредлі полягає в тому, що Реальність, володіючи множинністю, знаходиться над нею, розчиняючи, абсорбуючи множинність у собі46. Все існуюче показує на світ, реальність якого відкривається на рівні більш високому, ніж його власний рівень47. Все менше, ніж Абсолютне, є видимістю48. Ціле знаходиться за межами відношень, хоча і наповнене відмінностями. Це єдність, яка перетинає (transcends) і водночас містить усі багатоманітні видимості. В абсолютному досвіді феноменальні відмінності зливаються, ціле стає безпосереднім на вищому ступені, не втрачаючи свого багатства49.

Хоча видимості не є у повному сенсі частинами Реальності, вони належать до неї як множинне до єдиного, що їх охоплює. Вони поєднуються або зходяться (come together) у Реальності50. Існуючи як видимості, як окремі сутності, вони проявляють залежність від того, що перебуває за їх межами51. Вони існують у системі, у цілому, на яке натякає їх особливість. Поєднуючись, вони втрачають свої відмінності52. Терміни відношень гинуть, торкаючись абсолютного53. Об’єкт, який би набув досконалості, став би реальністю, але з цього моменту припинив би бути об’єктом54. Водночас і в Абсолютній реальності ніяка видимість не зникає, кожна щось додає і є суттєвою для єдності цілого55. Кожний підпорядкований цілому елемент і зберігається в ньому, і розчиняється у вищій єдності56, взяті разом, видимості як такі зникають57. Ніщо в універсумі не губиться, ніщо не позбавлене здатності утворювати єдину Реальність. Усе в Абсолюті є тим, чим воно є саме по собі,

58

частковий характер сутностей нейтралізується лише через додавання, доповнення іншого.

Питання, яким чином абсолютна реальність допускає існування неабсолютного, тобто видимостей, яким чином ціле, якщо лише воно реальне, допускає існування окремих сутностей, що в ньому поєднуються, надто очевидне. І Ф. Бредлі не обходить його своєю увагою. При цьому Ф. Бредлі визнає, що причини переходу від цілого до одиничного, їх співіснування виходять за межі можливостей нашого пізнання. Чому реальність виявляє себе саме у таких, а не інших видимостях, ми не знаємо. Ми не можемо пояснити, зауважує Ф. Бредлі, факту дійсної фрагментарності існуючого. Хоча нездатність пояснити не означає неможливості довести саме таке співвідношення одиничного і цілого59. Факт наявності

видимостей та їх різноманітності є непоясненний, ще раз нагадує Ф. Бредлі. Чому видимості

60

існують і є такі різноманітні - питання, на які немає відповідей.

Більш зрозумілий для Ф. Бредлі факт поєднання видимостей в абсолютній реальності. Щоправда, ми не знаємо в деталях, як долається розділення сущого і як досягається вища єдність61, не знаємо в деталях, як багатоманітність поєднується у єдність62. Але ми можемо, на думку Ф. Бредлі, побудувати модель цього співвідношення, спираючись на аналогію з нашим чуттєвим досвідом. Ось як це описує Ф. Бредлі. Попри наявні для нас окремі відчуття, ми відчуваємо й свій фізичний стан в цілому. Над або, швидше, під відношеннями, які ми пізніше знаходимо, проглядає тотальність, де відмінності вже поєднані. Наш стан - це відчутне тло, на яке ми впроваджуємо відмінності і яке водночас є цілісністю, де відмінності перед-існують. Таке почуття неможливо несуперечливо виразити у думці, оскільки коли ми виражаємо його, ми впроваджуємо поділи і відношення. Втім ми дійсно відчуваємо складне ціле як щось одне: одне, але не просте, проте і не розбите на терміни і відношення63. Таким чином, ми знаємо, що означає досвід, який охоплює всі поділи і зберігає якимось чином пряму природу почуття64. Безпосередність реальності в тому, що вона вища за посередництво і включає його, вона зводить в єдине ціле відмінності, які вона містить65.

В Абсолюті ми досягаємо тотожності ідеї та реальності, яка є не надто бідною, а, навпаки, надто багатою для поділу на елементи. Почуття, думка і воління мають дефекти, які передбачають щось вище. Проте в цій вищій єдності частини не втрачаються, а змішуються66. Істина є видимістю відносно свого буття як факту та події, але є реальністю у сполученні з іншим буттям, яке вона визначає67. Можна вивести зі слів Ф. Бредлі, що ця суміш видимого в абсолютному залишається, з одного боку, собою, з іншого - стає нероздільним цілим. Універсум багатіший за всі поділи і різноманітність68. Єдності, здатної розвивати і гармонізувати всі поділи, ми не зможемо знайти, поки ми не дійдемо до останньої реальності69. Це твердження ґрунтується на передбаченні певного континууму від видимості до реальності. Наприклад, природа, стверджує Ф. Бредлі, є частковою і недосконалою маніфестацією Абсолюту70. Чим же тоді постає Абсолют у цій метафізичній системі? Можна зробити висновок, що він є ідеалом, до якого лише наближується природа, її доповненням і удосконаленням.

Спробуємо тепер пояснити, в яких граничних метафізичних відношеннях знаходяться предмети думки Ф. Бредлі. Абсолютна реальність відрізняється від видимості або феноменальної реальності абсолютно, тобто є лише чимось відмінним стосовно видимості. Натомість феноменальна реальність відрізняється від абсолютної відносно, будучи з нею споріднена. Отже, відмінність абсолютної і феноменальної реальності асиметрична. Цю відмінність також можна назвати безпосередньою. Вона не передбачає для себе певних умов. Зрештою, ця відмінність тотальна, вона охоплює все у світі.

Абсолютне і феноменальне (тобто видимість) також частково тотожні. Але і їх тотожність не є симетричною. Абсолютне цілком тотожне з собою і цілком позбавлене тотожності з видимістю. Видимість є реальністю, тобто тотожна Абсолюту, проте лише частково. Вона тотожна всьому Абсолюту, який не має в собі поділів, але не все у видимості тотожне Абсолюту. Ця часткова тотожність видимості й Абсолюту також є тотальною.

Феноменальна реальність (видимість), за Ф. Бредлі, є суперечливою, це її визначальна ознака. Тобто вона відрізняється від самої себе. Головна внутрішня відмінність видимості - відмінність між її реальністю і нереальністю. Ця відмінність є симетричною, оскільки з обох боків відмінність відносна: навіть нереальне у видимості є, за Ф. Бредлі, в якомусь сенсі реальним, і навпаки. Ця відмінність також опосередкована змістом та існуванням видимості. Вона є локальною, стосується лише даної видимої сутності.

Суперечливість видимості означає, що, попри її відмінність від себе, вона тотожна собі. Але це тотожність не абсолютна, це тотожність видимого як цілого із сукупністю різних сторін видимості. Тому вона опосередкована. Це також тотожність цілого з цілим, але й вона також опосередкована, бо ціле видимості як ціле передбачає існування інших видимостей. Тотожність видимості з собою несиметрична, оскільки з обох боків вона відносна, але по-різному. З боку цілого вона є лише тотожністю (простою або безпосередньою тотожністю), з боку сукупності сторін або інших видимостей вона є тотожністю через відмінності. Зрозуміло, крім цього, що така тотожність є локалізованою у межах феноменальної одиниці.

Феноменальна реальність є множинною, передбачає відмінності всередині неї, а отже, також відмінності між різними видимостями. Такі відмінності не є абсолютними і безпосередніми. Вони опосередковані як Абсолютом, так і чинниками, що відрізняють різні види та індивіди видимостей. Останнє опосередкування залишається у Ф. Бредлі непоясненним, оскільки він не знає, чому саме ці видимості співіснують з абсолютною реальністю. Відмінності між видимостями можуть бути симетричними, якщо вони знаходяться на однаковому ступені реальності, або асиметричними, якщо вони знаходяться на різних ступенях наближення до Абсолюту. Втім з тексту Ф. Бредлі неясно, чи існують різні видимості, однаковою мірою наближені (або віддалені) від абсолютної реальності. Відмінності окремих видимостей локалізовані у межах певних частин світу (або напрямів досягнення Абсолюту), водночас відмінність між всіма видимостями дорівнює Видимості як такої і входить у тотальну відмінність абсолютного і феноменального.

Зрозуміло, що можна говорити і про тотожність відмінних видимостей, адже суперечливість цього твердження цілком узгоджується з діалектичним принципом існування видимостей. Ця тотожність відносна й опосередкована, аналогічно з відповідною відмінністю. Вона може бути так само симетричною або асиметричною. Так само вона локалізована у межах певних частин світу, якщо йдеться про частину або підклас усього класу видимостей. Якщо ж мається на увазі тотожність усіх видимостей разом, то вона збігається з абсолютною реальністю. Взагалі, чим більш широке коло видимостей охоплює їх тотожність, тим ближче ми підходимо до Реальності як такої, і тим менше окремі видимості проявляють свою відмінність, поки все не розчинюється в Абсолюті.

Виходячи зі сказаного, є підстави висловити дещо стосовно розв’язання проблеми цілісності у метафізиці Ф. Бредлі. Реальність у ній (абсолютна реальність) є цілим, причому єдиним цілим у світі. Всі інші цілісності водночас є і не є такими. (Тому Ф. Бредлі не вважає розв’язаною щодо окремих речей дилему: чи є річ сумою своїх якостей, або у речі є щось понад сукупності її якостей - обидва варіанти не можуть нас задовольнити71). Ціле Абсолюту, безумовно, не складається з видимостей як його частин у структурному вимірі, оскільки воно безструктурне. Але водночас видимості можна вважати частинами Абсолюту в тому сенсі, що їх поєднання утворює Абсолют. Ціле остаточної Реальності існує за межами своїх частин, можна сказати, співіснує з ними або існує над ними. Воно є не вмістилище видимостей, а їх межа (край, кінець, границя), до якої доходять окремі феноменальні сутності і де вони розчиняються. Ціле виступає як своєрідний горизонт щодо своїх частин і в цьому (і лише в цьому) сенсі охоплює їх.

Частини (видимості, феноменальні сутності), як вже зазначалося, не складають цілого (абсолютної реальності) у структурному плані як існуючі в самому цілому його складові. Частини складають ціле у плані їх переходу від нижчого і найменш реального до вищого і найреальнішого. Але цей перехід не можна розуміти як процес, як часову послідовність подій. Це своєрідний структурний перехід, мандрівка структурою, рух без руху. Частини залишаються на своїх місцях і водночас щось додають до цілого, яке існує як ціле лише у відношенні з частинами, але залишається чимось окремим від частин. Частини досягають цілого через своє об’єднання; чим ширше ми беремо об’єднання часткових феноменальних реальностей, тим ближче вони до Реальності як такої. Повністю об’єднавшись, частини зникають у Реальності. Але те, що зникає у Реальності, це не самі частини, а їх спільноти (причому цілком зникає лише найширша, тотальна спільнота, а всі менш загальні спільноти відрізняються від остаточної Реальності тією чи іншою мірою).

Чи передбачає ціле існування частин? Чи необхідним є зв’язок цілого з частинами? Ціле не може існувати як ціле, бо воно має відрізнятись від чогось (цей момент, треба зауважити, залишається у Ф. Бредлі не цілком проясненим). Існуючи поза частинами, ціле, таким чином, передбачає існування частин. Без частин воно існувати не може, оскільки в такому стані воно було б нічим (у тому числі і не Абсолютом). Ціле проявляє себе у частинах, воно є цілком реальним лише у не цілком реальному, гармонійним у негармонійному. Лише так воно може бути мірою реальності всього. Причому ціле проявляє себе не лише у всіх частинах разом, але й у кожній частині окремо. Своєрідність відносин цілого з частинами, за Ф. Бредлі, також у тому, що ціле проявляє себе не частково, а повністю у кожній частині (кожна частина є реальністю як такою разом з тим, що вона не є реальністю як такою, а є чимось особливим). Ціле проявляє себе також не як частина своїх частин, а як все в них, і є, в цьому сенсі, всеохопним (водночас залишаючись нетотожним своїм частинам

і залишаючи їм певну міру нереальності). Непроясненним залишається питання, чи пов’язана конкретна різноманітність феноменальних сутностей з Абсолютом? Чи випливає саме такий родо-видовий поділ сутностей з абсолютної реальності? Якщо ж ні, то з чого він випливає? Адже у світі Ф. Бредлі нічого іншого немає, що могло б пояснити існування саме цих, а не інших видимостей.

Простіше розв’ язується питання, чи передбачають видимості існування абсолютної реальності. У самих видимостях вже просвічує Реальність як така. Відштовхуючись від Реальності, видимості утворюють її. Водночас вони утворюють її лише як частину себе, утворюють її в собі, що суперечить всеохопності абсолютної реальності. Це знов ставить питання про спосіб утворення цілого з частин. Ф. Бредлі застосовує для пояснення цього способу поняття поєднання, злиття, зникнення у єдності. Але краще, думається, працює його концепція ступенів досконалості і реальності існуючого. Світ, за цією моделлю, це багатоступенева ієрархічна система, ступені якої наближуються до Реальності, мірою наближення втрачаючи всі інші ознаки, крім самої реальності, гармонійності і несуперечливості.

Чи можна назвати метафізику Ф. Бредлі холістичною? Безперечно, але з деякими поясненнями. Принцип холізму у цій метафізиці стосується лише світу в цілому. Щодо більш конкретних сфер сущого, наприклад, природи, то тут принцип холізму поєднується у суперечливій єдності з антихолістичним принципом редукціонізму. Який з них реальніший - не є очевидним. Навряд чи метафізика Ф. Бредлі у цьому сенсі є хорошою підмогою холістичному рухові в сучасних природничих і соціальних науках. Треба додати, що холізм Ф. Бредлі далеко не механістичний. Він розкриває перед нами дуже своєрідні відношення між частинами і цілим. Відношення, які уводять нас від натуралістичного до над - натуралістичного погляду на світ.

У цьому сенсі Ф. Бредлі, безперечно, перевершує Гегеля, знаходячи вихід із складностей, в які впадає діалектичний рух гегелівської абсолютної ідеї. Зокрема, необхідність і водночас неможливість подолати - ніде, ні в чому, і ніяку - суперечність, що вводить філософію Гегеля у замкнене коло, у Ф. Бредлі не стає підспудним руйнівником системи. Щодо філософії наступників Ф. Бредлі, насамперед аналітичної філософії, то вона, безперечно, перевершує його в методах аналізу. Втім, в оцінці загальних основ метафізики британського філософа і системи поглядів в цілому критики його ідеалізму, як здається, випустили деякі важливі й цікаві моменти. Одним з них є тлумачення холістичного принципу у метафізиці Ф. Бредлі.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1 Кант И. Критика чистого разума // Кант И. Соч.: В 6 т. - Т.3. - M., 1964. - С.410-411.

2 Appearance Versus Reality: New Essays on Bradley’s Metaphysics / [editor - Guy Stock]. - Oxford: Clarendon Press, 1998. - 236 pgs.; Mander W. J. An Introduction to Bradley’s Metaphysics. - Oxford: Clarendon Press, 1994. - 175 pgs.; Saxena S. K. Studies in the Metaphysics of Bradley. - London: Allen & Unwin; New York: Humanities Press, 1967. - 276 pgs.; Sprigge T. L.S. James and Bradley: American Truth and British Reality. - Chicago: Open Court Publishing, 1993. - 634 pgs.; Wollheim R. F. H.Bradley. - Harmondsworth; Baltimore: Penguin, 1959. - 288 pgs.

3 Appearance Versus Reality: New Essays on Bradley’s Metaphysics. - P.193-217; Mander W. J. Op. cit. - P.135-155; Saxena S. K. Op. cit. - P.232-241; Sprigge T. L.S. Op. cit. - P.259-292.

4 BradleyF. H. Appearance and Reality: A metaphysical Essay. - London: Allen & Unwin, 1916. - P.35.

5 №id. - P.359.

6 №id. - P.456.

7 №id. - P.455.

8 aid. - P.551-552.

9 aid. - P.136.

10 aid. - P.146.

11 aid. - P.144.

12 aid. - P.159.

13 aid. - P.225.

14 aid. - P.511.

15 aid. - P.140.

16 aid. - P.455.

17 aid. - P.140.

18 aid. - P.144.

19 aid. - p.160.

20 aid. - P.146.

21 aid. - p.160.

22 aid. - P.226.

23 aid. - P.45.

24 aid. - P.141-143.

25 aid. - P.456.

26 aid. - P.25-34.

27 aid. - P.35-43.

28 aid. - P.44-53.

29 aid. - P.54-61.

30 aid. - P.71-74.

31 aid. - P.261-294.

32 aid. - P.295-358.

33 aid. - P.197-204, 401-454.

34 aid. - P.146.

35 aid. - P.401.

36 aid. - P.140.

37 aid. - P.511.

38 aid. - P.180-183.

39 aid. - P.551.

40 aid. - P.517.

41 aid. - P.552.

42 aid. - P.429.

43 aid. - P.520.

44 aid. - P.457.

45 aid. - P.141.

46 aid. - P.520.

47 aid. - P.142.


48 rbid.

- P.456.

49 rbid.

- P.160.

50 Ibid.

- P.455.

51 Ibid.

- P.456.

52 Ibid.

- P.455.

53 Ibid.

- P.142-

-143

54 Ibid.

- P.181.

55 Ibid.

- P.456.

56 Ibid.

- P.457.

57 Ibid.

- P.511.

58 Ibid.

59 Ibid.

- P.226.

60 Ibid.

- P.511.

61 Ibid.

- P.226.

62 Ibid.

- P.520.

63 Ibid.

- P.521-

522

64 Ibid.

- P.160.

65 Ibid.

- P.225.

66 Ibid.

- P.182.

67 Ibid.

- P.188.

68 Ibid.

- P.226.

69 Ibid.

- P.231.

70 Ibid.

- P.267.

71 Ibid.

- P.19.