Головна Журналистика ЮЗЕФ ЛОБОДОВСЬКИЙ ТА УКРАЇНА: ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВЗАЄМИНИ В ПУБЛІЦИСТИЦІ 30-Х РР. XX СТ
joomla
ЮЗЕФ ЛОБОДОВСЬКИЙ ТА УКРАЇНА: ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВЗАЄМИНИ В ПУБЛІЦИСТИЦІ 30-Х РР. XX СТ
Журналистика - Журналистика

Світлана Кравченко,

Д-р наук із соц. комунік. (Луцьк)

УДК 821.162.1.09:070(438) “193”

У статті розглянуто публікації' письменника, присвячені Україні й надруковані в 30-ті рр. XX ст. на шпальтах польських тижневиків «ВіШуп Роїзко-икгаіткі» і «’УРіасІотзіїсі ЬИегаскіе», проаналізовано його бачення сутності та перспектив вирішення проблеми польсько - українських стосунків у Польщі, наголошено на пріоритетах та етичних засадах світобачення письменника.

Ключові слова: біографічні джерела, польсько-українські взаємини, міжнаціональний діалог, публіцистика, полеміка, українське питан­ня, ідеологічний фанатизм.

В

Ідомий польський письменник, журналіст, публіцист і літера­турний критик Юзеф Лободовський вважається одним із най­більших українофілів серед польської інтелігенції XX ст. Захоп­лення українською історією та культурою є характерною рисою його творчої постаті. Зв’язки поляків із найближчими східними сусідами - українцями, росіянами, білорусами і народами Кавка­зу - завжди були об’єктом його публіцистичного і художнього ана­лізу. Особливо багато писав про польсько-українські взаємини.

Зацікавлення Ю. Лободовського Україною мало передусім біо­графічні джерела. Із книжки польської дослідниці Л. Сірик дізнає­мося, що «родина матері походила з Білорусії, а батька з України» [14, 13]. Упродовж п’яти років (1917-1922) свого дитинства пере­бував на Кубані, навчався в російській гімназії, заприятелював із потомками запоріжців, пізнав їх характери, погляди, історію, духовність. Там почав вивчати українську мову, звідти виніс заці­кавлення Україною.

Завдяки тому, що Україна стала однією із провідних тем його літературної й публіцистичної творчості, Ю. Лободовського вва­жають продовжувачем традицій «української школи» у польській літературі. Україна представлена насамперед у проблематиці пое­тичних та прозових творів, де осмислюються сторінки спільного історичного минулого, змальовуються проблеми тогочасних польсько-українських взаємин, розкриваються найвагоміші духовні надбання обох народів.

Заанґажованість українською культурою також виявилася у величезному перекладацькому доробку письменника. Багато пере­кладів творів української літератури - класиків і сучасників (Леся Українка, Н. Лівицька-Холодна, Є. Маланюк та ін.) - зробив Ю. Лободовський для польських часописів і видав окремими книж­ками. Показовим в опрацюванні української поезії був вибір текс­тів, де увиразнювалися погляди й світоглядні пріоритети письмен­ника. У творах, які перекладав з української літератури, переважа­ла історіософська тематика, питання національної ідентичності, патріотизму тощо. Крім української літератури, перекладав із російської (збірка «и ргау)асу1о\у»), білоруської, грузинської та інших сусідніх літератур.

Україна була також однією із провідних тем у публіцистичній творчості Ю. Лободовського. У його виступах на шпальтах періо­дичних видань домінували питання польсько-українських зв’яз­ків, які він розглядав в аспекті духовного поступу тогочасної Польщі та її перспектив. З-поміж проблем міжнаціональних взає­мин, до яких постійно звертався, значне місце у його публіцистиці займало єврейське питання. Багато своїх літературно-критичних текстів автор присвятив українській літературі. Писав про класи­ків мистецтва слова, про нові імена в літературному процесі України, рецензував книжки, розглядав спільні джерела й шляхи розвитку української і польської літератур, духовну спорідненість їх представників.

Діяльність Ю. Лободовського на ниві міжнаціонального культур­ного збагачення народів мала й особистісний аспект. Від початку 30-х рр. співпрацював із представниками української і російської еміграції в Польщі, мав серед них багато приятелів (зокрема Є. Ма­ланюк і Н. Лівицька-Холодна), після Другої світової війни співпра­цював із польською, українською і російською еміграцією в Європі.

Вперше питання міжнаціональних взаємин, природи стосунків «свій» і «чужий», проблем порозуміння між представниками різ­них культурно-етнічних груп в умовах однієї держави постали в публіцистиці Ю. Лободовського 30-х рр. Від цього часу і до 1939 р. друкував матеріали в численних періодичних виданнях Польщі, проте найвагомішими щодо питань міжнаціональних стосунків були його виступи в тижневиках «'УУіасІотоїісі Ь^егаскіе» та «Віи^уп Роїзко-икгаіпзкі».

У 1935-1939 рр. на сторінках видання «Wiadomosci Literackie» опублікував 15 статей та відповідь на анкету тижневика, в яких обґрунтував власні ідейні позиції щодо польсько-українських сто­сунків, єврейського питання, державної національної політики та шляхів і можливостей вирішення гострих проблем міжнаціональ­них взаємин. Найвагоміші його публікації - «Smutne porachunki», «Adwokatka Heroizmu», «Uzurpatorzy wolnosci», «Za naszq. wolu і waszq.», «Tropicielom polskosci. List do Boleslawa Miciñskiego», «Notatki Gdyñskie, Zarty a rzeczywistosc», «W obronie zaslugi. Do redaktora „W. L.”», «Tragedia Zydowska», «Nacjonalizm na bez - drozach», «Paszkwil na Polsk^» та ін.

У статті «Smutne porachunki», яка була відповіддю на непри­хильну рецензію Ст. Напєрського на його поетичну збірку «Rozmowa z Ojczyznq.», надруковану в літературному додатку до ІКС («Ilustrowany Kurier Codzienny»), викладені фундаментальні позиції письменника. Для Ю. Лободовського жодна з існуючих і панівних у тодішній Польщі ідеологій не була догмою і не мала права підпорядковувати собі вищі моральні цінності, чи нівелюва­ти права й свободу особистості. Щодо цього він зазначав: «Ми вийшли шукати справедливості і правди, бо в старому світі їх не було. На вербунках нам не дали правди. Хотіли нас перефарбувати, одягнути в інші мундири. Але тут не йдеться про зміну однієї догми на іншу. Не для того боролися із буржуазним фальшем, щоб пізні­ше схиляти коліна перед фальшем пролетарським. Хочу бути віль­ною людиною на вільній землі. Що зробили з нашою дитячою вірою?..» [7, 1].

У питаннях міжособистісних взаємин і міжнаціональних сто­сунків стояв на позиціях вселюдських гуманістичних ідеалів. «Для мене найвищою інстанцією є моя власна совість», - проголошував письменник [7, 1]. На його переконання, правдива ідея не може змушувати укладати компроміси зі совістю, обмежувати свободу людини, піддавати її моральному теророві. Для Ю. Лободовського понад всякі інтереси держави стоїть «етичний декалог», а правдива революція - це насамперед «повернення гідності кожній людині» («przywrocenie godnosci kazdej osobistosci») [7, 1].

Згодом до цієї дискусії Ю. Лободовського зі С. Напєрським долучилася представниця комуністичного табору Ванда Василев - ська, на виступи якої письменник відповідав різко й категорично, викриваючи лицемірство й підступність комуністичної ідеології, приховані за пафосними гаслами егоїзм і матеріальний інтерес багатьох тодішніх політичних таборів (у тім числі й табору кому­ністів).

Полеміка довкола публіцистичних виступів Ю. Лободовського позначилась тим, що націонал-демократи звинувачували його в прокомуністичній позиції, а комуністи критикували за антикому - нізм його поглядів та дискредитацію їх ідеалів. На письменника нападали представники майже всіх політичних таборів тогочасної Польщі, а він викривав усіх, у кому вбачав кастову обмеженість, фальшиве чи фанатичне служіння догмі, переслідування матері­альної користі, яке прикривалося високими ідеями. Закликав роз­бити «божків усіх догматів і визнань» [1, 7].

Про ідеологічний фанатизм усіх тодішніх провідних політичних рухів писав Ю. Лободовський у статті «Шиграіюггу \volnosci». Письменник простежив спільні риси поведінки польських націо­нал-демократів і російських комуністів. Ідеологічні вороги й вічні опоненти послуговувалися однаковими засобами боротьби. Зазна­чав скостеніння та девальвацію як націоналістичних, так і комуні­стичних революційних гасел. Як приклад, наводив розстріли націо­нально налаштованих українських комуністів, які були наслідком ідеологічних упереджень і фанатизму. Зіставляв ідеологічні догми й етичні засади громадського життя і ставив риторичне питання: «А вдячність, пошана та інші людські почуття завжди були су­спільними цінностями?» [10, 1]. Тодішню політичну ситуацію в Радянському Союзі назвав «зрадою революційних ідеалів», а в ко­муністичному Інтернаціоналі бачив «морального трупа» [10, 1]. Найбільше його тривожила не стільки фальсифікація ідей, до яких був прихильним, скільки припинення природної суспільної ди­наміки, звичайного поступу. Бачив у цьому найбільшу загрозу людині.

У світлі панівного ідеологічного фанатизму й політичних проце­сів у Росії та Польщі Ю. Лободовський розглядав історичну долю України в статті «Za павг^ \volnosc і \vasz3.». Письменник проаналі­зував політичне та економічне становище України під час війни і на початку 30-х рр. XX ст., зазначав ліквідацію її фінансової і госпо­дарської самостійності наприкінці 20-х рр., писав про знищення української інтелігенції та української літератури. Згадав розстрі­ляних українців, тих, які замовкли, і самогубців, маючи на увазі передусім М. Хвильового та М. Скрипника. Писав про штучно спричинений голод, про заворушення і опір більшовицькій владі, які були жорстоко придушені, про боротьбу кавказьких народів за свою незалежність. Розглядаючи геополітичну ситуацію в Східній

Європі, Лободовський зазначав імперські апетити Росії зі сходу та Німеччини із заходу, які загрожували Польщі. І в цьому контексті бачив незалежну Україну та країни Кавказу частиною національ­них інтересів Польщі. Задекларовані письменником тези не були випадковими. Вони збігалися з ідеями польського прометеїзму, які презентували в Польщі часопис В. Бончковського «Biuletyn Polsko - Ukrainski» та сподвижники Єжи Гедройца. Йшлося про звільнення народів Східної Європи (українського, білоруського, кавказького) від російського панування, а відповідно поєднання зусиль поль­ського та інших народів довкола цієї мети. Ці ідеї повинні були стати основою польсько-української співпраці.

Стан українського питання в II Речі Посполитій Лободовський розглядав у парадигмі психологічних взаємин «домінантного» і «домінованого» народів. Він показував сліпоту імперських апети­тів домінантних націй, якими вважав тодішню Німеччину і Росію. Зрештою, як і всі прометеїсти, хоч офіційно і не належав до руху, письменник розглядав українську проблему в тогочасній Польщі та Європі в цілому з позицій польських національних інтересів. Убачав у тогочасній національній політиці польської влади не тіль­ки зневаження елементарних етичних засад суспільного життя, а й зраду національних інтересів держави. Він зазначав: «Егоїзм Європи, егоїзм шовіністично настроєних народів ще довго буде бро­дити дорогами, якими ходять апостоли порозуміння й злагоди. Так виростає нова барикада. З якого боку Польща? Але яка Польща? Польща без ідеї, Польща, яка вегетує злидні і широко розливається апатією, Польща, яка важливість українського питання акцептує лише тим, що трактує креси, як асимілятивний матеріал, Польща сентиментального вчора, жалісливого сьогодні і невідомого завтра, не буде мати там нічого до роботи. В назріваючій розв’язці все вирі­шить сила. Сила ідеї насамперед» [11, 1].

Для письменника важливою була ідея, яка об’єднувала народи, ідея, яка вела вперед, вдосконалювала людину, плекала її найкра­щі риси, піднімала із матеріальних і моральних злиднів. І тому в цьому сенсі не висловив прихильність жодному з політичних табо­рів, розуміючи ідеологічну обмеженість кожного з них.

У взаєминах окупанта й окупованих народів велику вагу нада­вав етичним критеріям. Силу ідеї, про яку зазначав у виступі, бачив у перевазі «етичного декалогу» над вузьким національним (або іншим) егоїзмом. Свої міркування щодо цієї проблеми продовжив у статті «Tropicielom polskosci. List do Bolestawa Micinskiego». Опонентам закидав брак елементарних знань з історії та політичну сліпоту, через які не розрізняють України й Росії, не кажучи вже про інші загарбані нечисленні народи. «Дон, Дніпро, козаки, укра­їнська ніч - це не Росія. А є ще Литва та інші...», - зазначав публі­цист [8, 5].

Намагаючись зменшити необізнаність поляків з українською історією, розповідав про найважливіші її сторінки, особливо про давнє походження народу. Свою заанґажованість Україною порів­нював із поглядами Ю. Словацького, а існування цілого пласта польської літератури про Україну (української школи) пояснював життєвою важливістю польського посланництва на Сході. Хоча Ю. Лободовський ніколи не належав до табору польських месіані - стів, однак в ідеї польської місії на східних кресах бачив могутню перспективу й самої Польщі, і Східної Європи. У цьому питанні протиставляв себе політичному таборові Романа Дмовського (лідера польських націонал-демократів), про який писав: «Ендецький псевдонаціоналізм ніколи не був свідомий польського посланницт­ва на Сході...» [8, 5]. Публіцист доводив фальшивість і безпринцип­ність позицій польських націонал-демократів, наголошував на нерозумінні глибини й закоріненості українського питання в істо­ричній долі Польщі. Щоб аргументувати свої погляди, залучав постулати християнської віри, підкреслював не тільки сліпоту й безперспективність «ендецьких» (так скорочено називали націо­нал-демократів) позицій, а й їх хибність чи навіть шкідливість з огляду на вселюдські цінності.

Дискусію з Болеславом Міцінським про українськість своєї поезії та її джерела, про культурне значення українськості багатьох польських письменників продовжив у публіцистичному виступі «¿аН;у а гаесгушзіюїіс». Тут письменник аналізував власну поезію, її провідні мотиви, дивувався позиції свого опонента пана Міцін - ського, який народився в Україні, а вірш про повішених українців назвав проросійським. «Я призвичаївся до того, що пишуть про російськість моєї поезії, мене одночасно називають і комуністом, і фашистом... Та Б. Міцінський народився на Україні і міг би мого вірша про повішених українців у кацапські лапті не строїти...», - зазначав публіцист [13, 5]. Ю. Лободовський вбачав у цьому под­війність поглядів багатьох польських націонал-демократів. За дріб­ними суперечностями їх оцінок і заяв ховалося істинне обличчя, бо «Г7.ЄС7.У сІгоЬпе \vymkaj3. г \vielkich і осІ\уго1;те...» («дріб’язкові речі виникають з великих і навпаки») [13, 5].

Продовжив свої роздуми над сутністю тодішнього польського націоналізму на сторінках популярного польського тижневика у статті «Nacjonalizm na bezdrozach». І знову гостро постало питання вартостей, національних, ідеологічних (кастових) і загальнолюд­ських. У письменника їх ієрархія була незмінною - етичні цінності не можуть попиратися ідеологічними чи вузькоколективними (гру­повими) інтересами. Ю. Лободовський зазначав, що під маскою гуч­них гасел багатьох ідеологічних таборів «криється зміст, вбивчий для майбутнього польської культури» [5, 3]. Він критикував насам­перед Є. Брауна - представника польського месіаністичного руху - за нападки на Ю. Тувіма та колектив часопису «Wiadomosci Literackie», за виступи на сторінках видання («Merkurjusz Polski»), яке засуджувало гуманіста Дж. Конрада і в той же час писало про культурні справи суспільства.

Історична пам’ять та необхідність об’єктивного прочитання минулого польсько-українських стосунків постали у рецензії публі­циста на книжку К. Збишевського «Niemcewicz od przodu і tylu» під назвою «Paszkwil na Polsk^». Письменник закликав розглядати явища, не відокремлюючи їх від історичного контексту, від перед­умов і подій, які їх спричинили. Це вважав моральним обов’язком кожного автора. Тому в книжці К. Збишевського вбачав перекру­чення і фальсифікацію польської історії. Він писав: «Та metoda przemilczania swiatel, karykaturalnego podkreslania cieni, stosowana jest nie tylko wobec kryla, ale wobec calej osiemnastowiecznej rzeczy - wistosci («Ця методика замовчування світлих і карикатурного під­креслення темних сторін застосована не тільки до короля, але й до всього сімнадцятого століття») [6, 6].

Поряд із українським питанням, доленосним для тогочасної Польщі, Ю. Лободовський надавав велике значення правильному вирішенню єврейського питання. Кілька своїх виступів у пресі письменник присвятив цій суспільній проблемі. У 1938 р. він взяв участь у полеміці «Pisarze polscy о kwestji zydowskiej. Dyskusja na lamach „Wiadomosci Literackich”», де виступив зі статтею «Tragedia Zydowska». Письменник розглянув ментальність єврейського наро­ду, його духовні цінності як наслідок пройденого історичного шляху. Народ, який ніколи не мав своєї землі, - вічний «тулач». Лише гроші й матеріальні переваги могли вберегти його від загроз в умовах постійного життя серед чужих. Ю. Лободовський вважав, що життєві цінності цього народу сформувались історично.

Викладені на сторінках тижневика «Wiadomosci Literackie» думки про розвиток польсько-українських стосунків деталізував і поглибив у своїх публіцистичних виступах, надрукованих упро­довж 1937-1938 рр. на шпальтах часопису «Biletyn Polsko - Ukraiñski». Близько 14 статей стосувались політичного та соціаль­ного аспекту проблеми та шляхів її вирішення. їх друкували у відділі політичних, суспільних і господарських справ. Це «Od bezmyslnosci do katastrofy», «Nieodpowiedzialne pomysty», «Historia stosowana», «W obliczu rozstrzygni^c», «Od Matorosji do Mittel - europy» та ін. Більшість публіцистики, надрукованої в бюлетені, підписав псевдонімом Стефан Курило.

У шостому випуску тижневика за 1938 р. була надрукована від­повідь Юзефа Лободовського на анкету «Як вирішити польсько - українське питання?», оголошену редакцією часопису. Письмен­ник ретельно аналізував ситуацію, яка склалася в Польщі, зазна­чаючи, що викласти план вирішення питання неважко. Кілька польських публіцистів досить реально бачили загрози й пропонува­ли шляхи їх уникнення. Однак на практиці для втілення задумів ніхто не робив жодного кроку. «Єдиним успіхом, яким може похва­литися дуже нечисленне гроно аналітиків преси, що мають спільну позицію щодо українського питання, є поширення інформації про фактичний стан справ серед публіцистичної еліти. Поза тим 99,9 % всього польського суспільства перебуває в лабетах старого мислен­ня і під впливом зазвичай необґрунтованих виступів преси настроюються щоразу більш антиукраїнськи», - писав Ю. Лободов - ський з приводу ситуації, що склалася наприкінці 30-х рр. у Польщі [12, 58]. Особливо вражало письменника те, що до загроз­ливого загострення ситуації на сході країни найбільше доклала зусиль польська преса, оперуючи фальшивою і безплідною ідеєю виняткової автохтонності поляків на південно-східних кресах і тим самим інспіруючи неприязнь та існуючі негативні стереотипи й упередження масової свідомості. Письменник викривав необґрун - товану націоналістичну мегаманію поляків, які вважали себе єди­ними господарями на східних землях. Він намагався переконати читачів у, здається, само собою зрозумілому факті - українці завжди жили на Волині та Галичині, тому не є ні прибульцями, ні чужинцями, а такими ж господарями, як і поляки. Лободовський розумів, що допоки поляки не приймуть цю реальність, доти не настане вирішення проблеми. Його однодумцями на шпальтах видання виступали В. Бончковський, С. Лось, Л. Василевський та багато інших прометеїстів.

Вирішальну роль надавав письменник культурному обміну між поляками та українцями, з якого, на його переконання, і треба було починати розв’язання проблеми. З жалем та гіркотою Лободов - ський писав: «Взаємно відгородилися китайською стіною, не бажаючи бачити, що відбувається у сусідів. Щоденні видання заси­пані тисячами репортажів про події в Радянській Росії, а про Україну завжди глухо. Польський читач по сей час не знає досте­менно ні про український народ, ні про його культуру і мистецтво. Рік у рік на полицях книгарень з’являлися стоси перекладів із російської літератури, про українців весь час тихо. Утруднявся різ­ними способами (і надалі теж саме) доступ української молоді до польських університетів, розбурхуючи її і штовхаючи в обійми ОУН. В результаті не дали зав’язати близький контакт та обмін в культурній сфері, відмовляючись в такий спосіб від втягнення в орбіту творення польської культури широких мас молодої україн­ської інтелігенції» [12, 59].

Роздуми над ситуацією в Польщі та розвитком польсько-україн - ських стосунків продовжив у статті «Бетазкіц^са ві^ сіетокга^а». Письменник викривав непослідовну поведінку представників поль­ських лівих партій, наголошуючи, що вони зрадили ідеї Т. Голувки та Л. Василевського. Насамперед йшлося про виступи на сторінках польського лівого часопису «Sygna^y», невідповідність задекларо­ваних гасел і реальної оцінки українського питання, лицемірство у ставленні до українців. «Обурюватися з приводу троцькістських процесів, - то ще можна, писати те або інше про бонапартизм Сталіна, також. Але на вільнолюбні прагнення загарбаних ще царською Росією, а тепер червоною Москвою надалі зневолених народів наша демократія оглухла й осліпла. Нещастя вісімсотти - сячної жидівської інтелігенції в Німеччині обходить їх аж до сліз, аж до болю, а доля сорока мільйонів українців не обходить! Абіссінія має право на незалежність, Україна не має», - писав Ю. Лободовський [2, 323]. Письменник називав представників польських лівих партій «психологічними репрезентантами совє - тів», бо не хотіли визнавати фізичного й морального нищення українців Радянською Росією, а кожного, хто намагався про це заявити чи закликав допомогти, називали злочинцями. «Евен­туальна збройна допомога Франції, надана Барселоні, - в порядку, допомога кого-небудь українському народові проти «совєтів» - це злочин», - обурювався публіцист [2, 323].

Історіософський аспект українського питання розкрив Ю. Лобо­довський у статті «икгаіпа ті^сігу 'УУзсІїосІет і гасіїосіет», яка постала як відгук на однойменну публікацію Владислава Томке - вича у двомісячнику «8рга\уу №го(Іо\уо8СІо\ує» (часопис вивчав питання національностей). Автор у цілому підтримував тези, висловлені Томкевичем, і його міркування стали поглибленням виголошених ідей. Публіцист розглядав суть польсько-українських взаємин та їх значення в ситуації поточної політичної кон’юнкту­ри, яка склалася у 20-30-ті pp. і подекуди складалася так і раніше, та в історіософській стратегічній перспективі справжніх національ­них інтересів України та Польщі. Конфлікти поляків і українців на західноукраїнських та східнопольських землях він вважав звични­ми проблемами у взаєминах сусідів, їх сварки через невирішені дрібні суперечки за власність, вплив і т. д. Вони породжені самою природою людського суспільства і завжди можуть легко вирішува­тися при згоді до цього з обох сторін. Натомість союз і співпрацю обох народів у боротьбі за свою незалежність із зовнішніми ворога­ми Ю. Лободовський називав стратегічною метою і національним інтересом України та Польщі: «Суперечка поляків з українцями - це в кінцевому результаті сусідська суперечка за спільно розорані межі, натомість між Польщею та Україною з одного боку, а Москвою суздальсько-царсько-більшовицькою з другого точиться боротьба не на життя, а на смерть за саме існування тих перших і за європейськість культури, яка повинна панувати на балтійсько-чор - номорському помості» [9, 335].

Публіцист вважав українське питання одним із найважливіших відтинків тогочасного суспільного життя Польщі. Саме воно могло принести полякам силу і впевненість у майбутньому. Проте, аналі­зуючи стан справ у державі, Лободовський приходив до висновку, що не просто ігнорування українського питання, а саме катастро­фічне його загострення відбувається внаслідок неконтрольованих дій і вчинків самих же поляків. У статті «Metodyczne szalenstwo» письменник з іронією писав про непереборну хворобу москвофіль­ства як наслідок тривалого панування Росії над Польщею: «Двадцять років незалежності, стільки лозунгів, стільки слів, а достатньо лише жовто-блакитного клаптя, щоб із-під державотвор­чого фартушка виліз старий homo moscus - «имперский челавек» з всеросійським чубом на лобі» [4, 354]. Страх, а подекуди впадання перед Росією значної кількості польського суспільства затьмарюва­ли свідомість і не дозволяли прийняти стратегічно правильних рішень. Поведінку більшості поляків стосовно українського питан­ня Лободовський називав божевіллям, проте надто послідовним і вигідним для ворогів: «Божевілля - так, це слово найбільш відпові­дає суті справи. Але - і тут повертаюся до початкового пункту своїх розмірковувань, надто багато у тому божевіллі методичності, надто багато послідовності. Застосовуємо політику самогубців, але хтось зацікавлений стежить за нами, щоб рука самогубці не затрималася на півдороги, аби завершила призначену їй справу. Насправді час бити тривогу!» [4, 355].

Продовжив свої розмірковування на тему прихованих сил, заці­кавлених звести вирішення української справи в Польщі на манів­ці, в статтях «Wilcze doty» (1938. - № 34), «W obliczu rozstrygniec» (1938. - № 37), «Historia in statu nascendi» (1938. - № 38) та ін.

Гострополемічною була відповідь Ю. Лободовського під назвою «Historia stosowana» на публікацію Міхала Старчевського в місяч­нику «Polityka Narodowa» «Woty a kwestia ukraiñska». Називаючи опонента «доморослим істориком», Лободовський викривав фаль­сифікацію правдивих історичних фактів, їх перекручування та пристосування до певних ідеологій. Найбільше обурила письменни­ка спроба заперечити саме існування багатомільйонного українсь­кого народу й звести його до рівня етнографічного матеріалу. «Без­перечно українці не мають Міхала Аньола, але мають Шевченка, Франка, Лесю Українку, Архипенка, а це також не що-небудь. Кожен народ мав у своїй історії періоди, в які відбувається перехід від потенційного стану до повної національної свідомості. Факт, що український народ на деяких своїх відтинках переживає цей період ще зараз, лише доводить його молодість і нічого більше», - стверд­жував публіцист. Маніпулювання історичними фактами та викори­стання необізнаності польських читачів з українською історією, на перший погляд, легко дозволяло пану М. Старчевському накидати свою думку. Однак Ю. Лободовський демонструє, як так само легко можна перекрутити факти польської історії, використати її най- сумніші сторінки й довести, що поляки не були самостійним наро­дом. Письменник бачив у таких маніпуляціях історією загрозу насамперед для самих поляків: «Не варто відмовляти іншому наро­дові в елементарних правах і національних рисах лише через те, що в переломний момент своєї історії не продемонстрував максималь­ного героїзму і не доклав усіх своїх сил, бо така методика може легко обернутися проти того, хто її застосовує» [3, 393].

Ю. Лободовський у своїх поглядах на сутність та проблеми між­національних взаємин поділяв позиції польських прометеїстів. Відштовхуючись від постулату національного інтересу Польщі в українському питанні, вони намагалися переконати суспільство у доцільності та перспективності польсько-українського союзу. Розглядали його політичні, соціальні, культурні та психологічні аспекти. Ю. Лободовський організаційно не належав до руху, однак ідейно був близький його представникам. Вирізнявся потужними етичними пріоритетами в оцінці суспільних явищ. Вимагав засто­сування етичного декалогу для вирішення найсуперечливіших питань міжнаціональних взаємин. Найбільші надії у розв’язанні національних конфліктів покладав на розгортання широкої куль­турної співпраці, взаємопізнання різних народів. Вважав, що поля­ки та українці історично приречені на тісний і тривалий союз у політичній, економічній та культурній сферах задля надійного існування обох народів на геополітичній карті Європи.

Покладаючись на вирішальну роль культурної співпраці, з якої починається порозуміння, Ю. Лободовський кілька своїх рецензій, статей і кореспонденцій присвятив українській культурі та питан­ням духовної спорідненості української і польської культур. Детально розглянув це у своїй публікації «Od Slowackiego do Samczuka», надрукованій на шпальтах бюлетеня 1938 р., де наго­лошував на духовній близькості польських і українських письмен­ників - вихідців із Волині. Популяризував українську історію, культуру і поезію не тільки шляхом перекладів, а й рецензій, огля­дів і відгуків. Одну зі своїх літературно-критичних статей присвя­тив творчості Лесі Українки, де висвітлив винятковість творчої осо­бистості української поетеси. Друкував відгуки на нові книжки, писав про польсько-українську історію.

Стиль письменника вирізняється яскравими самобутніми рисами. Творча індивідуальність Лободовського-письменника позначилася і на публіцистиці. Його стиль експресивний, гострий, іронічний, часто дошкульний. Безжально критикував, викривав, демаскував. Не тер­пів лицемірства і фальші, вимагав аргументованих тверджень, послу­говувався потужною доказовою базою зі сфер історії та культури, доби­рав оригінальні метафори та несподівані аналогії. Вищою цінністю для письменника була людина, а прикметною рисою його світогляду - гуманізм. Із цих позицій підходив до оцінки всіх суспільних явищ.

1. Lobodowski J. Adwokatka heroizmu // Wiadomosci Literackie. -

1935. -№48.

2. Lobodowski J. Demaskuj^ca si^ demokracja // Biletyn Polsko- Ukraiñski. - 1938. - № 30.

3. Lobodowski J. Historia stosowana // Biletyn Polsko-Ukraiñski. - 1938. -№36.

4. Lobodowski J. Metodyczne szaleústwo // Biletyn Polsko-Ukraiñski. -

1938.- № 33.

5. Lobodowski J. Nacjonalizm na bezdrozach // Wiadomosci Literackie. - 1939. - № 29.

6. Lobodowski J. Paszkwil na Polsk^ // Wiadomosci Literackie. -

1939. -№ 28.

7. Lobodowski J. Smutne porachunki // Wiadomosci Literackie». -

1935. -№43.

S. Lobodowski J. Tropicielom polskosci. List do Boleslawa Miciiiskiego // Wiadomosci Literackie. - 1937. - № 25.

9. Lobodowski J. Ukraina mi^dzy Wschodem i Zachodem // Biletyn Polsko-Ukrainski. - 1938. - № 31.

10. Lobodowski J. Uzurpatorzy wolnosci // Wiadomosci Literackie». -

1936. -№ 31.

11. Lobodowski J. Za nasz^wolnosc i wasz^// Wiadomosci Literackie. -

1936. -№ 38.

12. Lobodowski J. Zapoznana strona zagadnienia (odpowiedz Nr. 12 na anket) // Biletyn Polsko-Ukrainski. - 1938. - № 6.

13. Lobodowski J. Zarty a rzeczywistos // Wiadomosci Literackie. -

1937. - № 30.

14. Siryk L. Naznaczony Ukraine / Ludmila Siryk. - Lublin : Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 2002.

В статье рассматриваются публикации писателя, посвященные Украине и напечатанные в 30-е гг. XX в. на страницах польских еже­недельников «Biletyn Polsko-Ukrainski» и «Wiadomosci Literackie», про­анализированы его взгляды на сущность и перспективы разрешения проблемы польско-украинских отношений в Польше, акцентируется внимание на приоритетах и этических основах мировоззрения писа­теля.

Ключевые слова: биографические истоки, польско-украинские отношения, межнациональный диалог, публицистика, полемика, украинский вопрос, идеологический фанатизм.

The article is about the writer’s published works, which were devoted to Ukraine and published in 30th years XX on columns of polish newspapers «Biletyn Polsko-Ukrainski» and «Wiadomosci Literackie». Also writer analysed his views of essence and perspective deciding the problems of pol - ish-ukrainian relations in the Poland, she emphasized on the advantages and ethical principles of writer’s world outlook.

Keywords: biography sources, polish-ukrainian relations, international dialogue, publicist, polemics, Ukrainian question, ideological fanatism.