Головна Журналистика СПРОБА РЕВІЗІЇ ПОНЯТТЯ ПРО ІНТЕРПРЕТАЦІЮ ФАКТУ
joomla
СПРОБА РЕВІЗІЇ ПОНЯТТЯ ПРО ІНТЕРПРЕТАЦІЮ ФАКТУ
Журналистика - Журналистика

Микита Василенко,

Д-р філол. наук, доц. (Київ)

YДЕ 070 : 422

Статтю присвячено проблемам розвитку сучасної журналістики, як української, так і світової. Наведено численні приклади з періодич­ної преси та наукових видань.

Ключові слова: факт, інтерпретація, домисел, фантазія, репортаж.

Article is devoted to the problems of development of modern journalism, both Ukrainian and universal. Numerous examples from the periodic press and scientific editions are resulted.

Keywords: the fact, interpretation, a conjecture, imagination, the reporting.

Статья посвящена проблемам развития современной журналис­тики, как украинской, так и мировой. Приводятся многочисленные примеры из периодической прессы и научных изданий.

Ключевые слова: факт, интерпретация, домысел, фантазия, ре­портаж.

Проблема зваженості домислу й припустимості вимислу одне із ключових питань сучасної нової журналістики, що так детально розкрита й розрекламована Т. Вулфом. Для української репортаж - ної школи, яка існує поки що лише в потаємних сподіваннях одно­го-двох прихильників репортажу як жанру і такої ж кількості тео­ретиків, проблема має абстрактний характер. Висловлюючись на рівні побутової свідомості: для чого досліджувати те, що не практи­кується?

Тиражі міських американських газет доходять до 300-400 тис. примірників на день, у нас реальні цифри продажу однієї з найма - совіших газет сягають у п’ятимільйонній столиці 50 тис. примірників. Оскільки досі не зафіксовано жодного випадку пока­рання чи штрафу за фальшування газетно-журнальних тиражів, змушені свідомо уникати посилань на відповідні документи. Це не­вигідно власникам друкованих видань.

Звісно, за таких умов репортаж як жанр не розвивається, а про нову журналістику в Україні годі й мріяти. Тому запропонована


Стаття з яскраво виявленими публіцистичними елементами є лише спробою показати науковому загалу, що прецедент існує, більше то­го, він перейшов у практику закордонної преси. Оволодіти основа­ми нової журналістики вітчизняним працівникам ЗМІ стає дедалі важче через брак загальної освіти й нерозуміння видавцями того факту, що нова журналістика - єдино можливий шлях розвитку журналістики взагалі.

Нова журналістика це, власне, досить довільна інтерпретація факту, підвищення ролі вимислу в суто репортерській справі. У різні історичні періоди питання домислу й вимислу в жур­налістській творчості вивчали публіцисти, вчені, письменники, літературні критики. В Україні найбільше уваги зазначеній про­блемі приділив Д. Прилюк, побіжно її торкалися В. Здоровега,

І. Прокопенко. У Росії слід згадати образно-поетичне трактування проблеми Г. Лазутіною [7]. Серед закордонних фахівців проблему настільки вправно обминав Р. Каппон [6], що стало цілком зро­зуміло: питання домислу й вимислу існує і в англо-американській новинній журналістиці, проте помічати її не варто, оскільки це су­перечить принципам Ассошіейтед Пресс.

Серед літераторів-репортерів у минулому, які творчо екстрапо­лювали методи збирання фактичного матеріалу на художню творчість, слід назвати Е. Гемінґвея, Г. Гріна, Гі де Мопассана. Про­те сама по собі проблема домислу і вимислу виникла з моменту ма­сового виходу газетно-журнальної продукції наприкінці XVII - на початку XVIII ст. в Англії, потім - країнах континенту.

Обравши полеміку як метод трактування ідеї і емпіричного ма­теріалу, наголосимо на тому, що проблема домислу й вимислу в су­часному науковому журналістикознавстві потребує негайного пере­осмислення. Якщо для журналістів-практиків старої генерації без­заперечними є посилання старої, ще радянської школи жур­налістики стосовно застосування прийомів домислу й вимислу, то нова зміна вдається до пошуків спонтанних, непродуктивних, ча­сом досить сумнівних з точки зору професійної етики. Молоді «до­помагає» в цьому практично повна необізнаність як із традиціями, так і сучасним науковим процесом, класичними взірцями світової літератури й публіцистики взагалі.

Поняття домислу й вимислу як категорій етичних і суто про­фесійних різнилося навіть у межах коротких історичних періодів. Проте саме в журналістиці питання сприймається та інтерпре­тується дуже гостро, оскільки в сучасній українській науці до ос­таннього часу панувала доктрина, що журналіст мусить писати «правду, тільки правду і нічого, крім правди». Останнє доволі див­но, оскільки відомий радянський дослідник Д. Прилюк завчасно попереджав про неприпустимість такого підходу.

У своїй ґрунтовній праці учений зауважив: «З творчої уяви і фантазії народжуються вимисли і домисли як їх конкретні вира­ження. Навколо їх правомірності в журналістській творчості то­читься безперервна дискусія, і вона, очевидно, продовжуватиметь­ся, бо, з одного боку, журналістика залишається вірною принципу правдивості, і будь-які вигадки дискредитуватимуть його, а з дру­гого боку, журналістська творчість неможлива без творчої уяви і фантазії, які, як відомо, припускають відліт від точного копіюван­ня дійсності» [8, 58].

Термін «відліт» (напевно, фантазії. - М. В.) досить точно харак­теризує емоційний стан репортера, який має працювати в екстре­мальних умовах, через які певні «вибухові», в прямому сенсі цього слова, епізоди лише фіксуються в підсвідомості. Для того, щоб зго­дом витягти їх звідти, потрібно не лише напружити пам’ять, а й компенсувати брак побаченого, почутого, буквально своєї шкірою відчутого дійства, власного уявою, почасти - фантазією.

«Уява і фантазія, отже, рідні сестри творчості, - зазначив Д. Прилюк. - 3 допомогою уяви народжуються образи дійсності ма­теріального світу...З допомогою уяви людина намагається продов­жити процес пізнання, поглибити і розширити його» [8, 57]. Визна­чення відомого журналістикознавця, як і весь підрозділ посібника, що присвячений проблемам домислу й вимислу, є, по суті, прагма­тичною поетизацією журналістської праці. Вказівки і настанови метра журналістики можна і слід сприймати інтуїтивно, виходячи

Із власного творчого досвіду, сприймати лише з врахуванням сьо­годнішніх реалій, але не забуваючи про те, що історія повто­рюється. Світова література дає нам блискучі зразки використання домислу й вимислу літературними героями-журналістами.

Згадується, приміром, кар’єра «милого друга» з відомого твору Гі де Мопассана. Колишній вояк, який заробив свої статки завдяки коханкам і виданню газети, починав репортером. Уже тоді вимисел у репортажах та інтерв’ю цього героя успішно домінував над ре­альністю. Моральні закони кожної епохи відрізняються, очевидно, тому пересічний читач і тогочасне французьке суспільство не запе­речували проти таких прийомів.

Сто років потому, лауреат Нобелівської премії в галузі худож­ньої літератури англійський письменник Г. Грін у романі «Тихий американець» головним героєм свого твору обирає репортера, містера Фаулера. Той відсилає до Англії свої матеріали із В’єтнаму, де саме в цей час з’являються перші «тихі» американці із ЦРУ. У барі готелю «Континенталь», у сутінках, між випивкою і дівчата­ми, європейці неспішно теревенять про свої справи. З точки зору журналістикознавчої проблеми домислу й вимислу, один із цих діалогів варто навести повністю: «- Ви недооцінюєте себе, Білле, - сказав аташе з економічних питань. - Пам’ятаєте ваш нарис про до­рогу 66. Як ви її тоді назвали? «Дорога в пекло». Він був вартий Пулітцерівської премії. Знаєте, що я маю на увазі? Вашу розповідь про людину з одірваною головою, яка стоїть на колінах у канаві і потім про ту, що йде наче сновида... - Ви гадаєте, що я справді був коло тої смердючої дороги? Стівен Крейн міг описувати війну, ніко­ли не убачивши її. А хіба я гірший? До того ж це тільки жалюгідна колоніальна війна» [5, 55].

Отже, найкращі матеріали герой просто вигадував, причому зна­ходив ті деталі, які запам’ятовувалися читачеві краще за реальні епізоди війни. Не зайве додати, що Г. Грін починав свою творчу кар’єру як репортер, то можна лише здогадуватися: писав колись репортер Грін правду чи волів творчо «опрацьовувати» факти ре­альної дійсності.

Часто-густо домислює мотивацію своїх героїв репортер Карков - персонаж відомого роману Е. Гемінґвея «По кому подзвін». Проте домисел Каркова, що межує з вимислом, має не творче, скоріше, ідеологічне підґрунтя. Карков - спеціальний кореспондент «Прав­ды» під час громадянської війни в Іспанії. За партійною директи­вою він змушений героїзувати вчинки республіканських коман­дирів і комісарів, перебільшуючи, домислюючи факти у своїх ре­портажах.

Проте найпарадоксальнішим свідченням домінування абсолют­ного вимислу над прозаїчним фактом є практика англійських ви­дань доби Дж. Свіфта. «У XVIII столітті журналісти та їх читачі сприйняли би будь-яку пропозицію дотримуватися об’єктивності лише тому, що вона є чеснотою, як цілком недоречну. Таких ав­торів, як Едісон, Стіл, Джонсон, Свіфт і їх менш відому братію з Граб-стрит, читали саме заради їх поглядів і думок. Об’єктивність стала витвором преси XIX століття», - стверджує Дж. Гол [4, 31].

Нині вимисел, подібний до творінь Свіфта і К°, домінує в Україні у значній частині газетно-журнальних видань, що виконують на­станови певної політичної сили й фінансових кіл. Причому йдеться навіть не про спеціальні партійні видання на кшталт газети «Ком­мунист» або «Товариш». Мова про загальнополітичні щоденні або щотижневі газети, журнали. Приміром, газета «Сегодня» повністю зорієнтована на одне з регіональних угруповань; журнал «Про­филь» не приховує свою відданість колишньому президенту; жур­нал «Корреспондент» фінансується, за чутками, за кошти амери­канських платників податків. У політології це явище дістало назву пробабілізму, категорії запозиченої з філософської науки. По суті, пробабілізм - звичайний софізм, за яким будь-який пошук, варіант пошуку істини хибний, бо не існує самої істини.

Вітчизняні видавці, уникаючи заглиблення в терміно­логічний апарат, воліють просто підмінювати реальні факти ви­гадками. На іншому, не менш цинічному, але більш витончено­му, з точки зору подання матеріалу, рівні, повертається знаме­нита партійна настанова газетярам доби «розвиненого» соціалізму: «Не забувайте, що ви - працівник партійної газети й іншим не давайте про це забувати».

Причини, через які проблема домислу й вимислу в сучасній ре - дакційно-видавничій практиці в Україні не досліджувалася, зали­шаються злободенними. Спорадичні суперечки, що іноді спонтанно виникають щодо цієї проблеми на наукових семінарах, захистах кандидатських чи докторських дисертацій, спровоковані і мають більш емоційне, ніж наукове підґрунтя. Далі вербального спілку­вання справа не рухається. А тим часом навіть не домисел, а вими­сел все частіше брутально втручається в газетно-журнальну прак­тику, і закривати на це очі, означає пасти задніх у світовій науці про журналістику.

Яскравим прикладом практичної реалізації домінанти вимислу над реальністю став «спецвипуск» «The New York Times» на­прикінці 2008 p. За свідченнями експертів, він мав «ефект вибуху інформаційної бомби» [1]. Спеціальний випуск, безплатно розпов­сюджуваний волонтерами на вулицях Нью-Йорка, Лос-Анджелеса та інших великих міст США, сповіщав сенсаційні новини. Війна в Іраку закінчилася і військові повертаються додому. Дж. Буша віддано під суд, бо саме він спровокував конфлікт під приводом то­го, що нібито у Саддама Хусейна є зброя масового ураження. Найбільше вражав той факт, що Буш здався поліції добровільно, під впливом «свого останнього спілкування з Ісусом Христом». Приклад свого патрона наслідувала К. Райс, яка також публічно вибачилася за людські жертви цієї війни.

У газеті можна було прочитати також, що конгресмени СІЛА раптово скасували зловісний закон про тероризм, проголосували за безплатну вищу освіту і т. д. Захопившись подібними новинами, пе­ресічні американці не одразу звернули увагу на те, що газета на 14 шпальтах датована наступним роком. Таким чином, увесь випуск виявився суцільним вимислом журналістів і видавців: вони просто вирішили спрогнозувати, що станеться в найбагатшій країні світу в майбутньому, за збігом певних обставин.

Пізніше виявилося, що грандіозна містифікація є справою ма­ловідомої досі організації «The Yes Man» і подібні акції для них не новина. Очевидно, організація мала поважних спонсорів, бо згодом виявилося, що в альтернативному проекті брала участь майже ти­сяча професіоналів - від власне репортерів та аналітиків до пропла - чених розповсюджувачів друкованої продукції. Не маючи на меті аналізувати політичні дивіденди подібної акції, наголошуємо лише на тому конкретному висновку, що більшість матеріалів у «газеті майбутніх подій» було написано в жанрах інформаційної замітки, репортажу, інтерв’ю.

Суцільна вигадка, фантастика, вимисел. Проте конкретний при­клад на емпіричному рівні заперечує досі усталену журналістикоз - навчу теорію. Чи варто говорити, що невдовзі ми станемо свідками повторення подібних експериментів в Україні, де логіка політичної боротьби передбачає швидке запозичення передових прийомів контрпропаганди? Коли абстрагуватися від зайвої емоційності в проблемі доречності домислу й вимислу, коли врахувати, що в усьому світі налічується до півсотні теорій альтернативної етики, то слід знову звернутися до американських реалій - уже в плані не практичних, а наукових праць із журналістикознавства.

Американський дослідник Т. Вулф, відомий ще як письмен - ник-романіст, колумніст і класичний репортер, видав книгу «Нова журналістика» [3]. Не ставлячи за мету анотацію цього оригіналь­ного видання, зупинимося лише на основних думках автора щодо доречності домислу й вимислу в сучасній журналістиці. Як уважає Т. Вулф, віднедавна в Америці «...з’явився особливий жанр. Він убирає прийоми роману, поєднує їх з прийомами інших прозаїчних жанрів. І при цьому весь час, якими б не були методи написання, залишається перевага... читач просто знає - все відбувалося на­справді» [3, 60].

Емоційність у творах нової журналістики досягається прийома­ми суто літературними, правдивість - деталями суто репортерськи­ми. Як результат, маємо яскраві описи, влучні характеристики і водночас реальні діалоги й інтерв’ю з реальними респондентами.

Цей незвичний для провінційної української журналістики симбіоз може набувати несподіваних, часом гротескних форм.

Збірка журналістських статей романіста Т. Капоте виходить з «алітераційним хореїчним пентаметром у назві», але при цьому зміст книги є повністю журналістським твором [3, 47]. Дж. Сак ви­дає свою «Роту М», максимально використовуючи в діалогах реаль­них героїв сленг; видає справжнісінький романний «потік свідо­мості», але...дістає при цьому письмову згоду від кожного зі своїх респондентів, життя яких описує в серії воєнних репортажів [З, 403]. Тобто питання домислу й вимислу в кожному з конкретних матеріалів, написаних у стилістиці нової журналістики, вирішу­ються індивідуально самим автором. Ідеться лише про глибину відображення внутрішнього світу реальних героїв і здатність авто­ра дати якомога яскравішу картину того, що відбувається в об’єктивній реальності, використовуючи при цьому прийоми і ме­тоди художньої літератури. Нова журналістика - це добре забуте старе, й сам Т. Вулф, дошукуючись до її першоджерел, звертається до досвіду А. Чехова і його знаменитих дорожніх нотаток «Остров Сахалин». На нашу думку, лише незнання української традиції не дозволило американському досліднику вивчити досвід написання дорожніх нотаток Панасом Мирним чи навести, як приклад першо­джерел нової журналістики, оповідання-нариси І. Франка про зли­дарів із Борислава.

Цілком очевидно, слід чекати експансії подібної форми ор­ганізації журналістської творчості й в Україні. Хитка, умовна ме­жа між домислом і вимислом у цьому разі буде вирішуватися вітчизняними журналістами спонтанно, інтуїтивно, без врахуван­ня не лише світових, а й власних традицій. І справа не в якості жур­налістської освіти. Справа в менталітеті, досить одіозних індивіду­альних рисах журналістів-практиків.

Прикладом такого оригінального тлумачення міри домислу і ви­мислу є видавничо-журналістська діяльність автора цієї наукової розвідки, який у творчій практиці керується настановами великого Арістотеля з відомої «Поетики»: «А як слід писати неправду, цьому краще за все повчитися у Гомера» [2, 675].

1. Американцы подделали газету // КоммерсантЪ. - 2008. -

14 листоп.

2. Аристотель. Сочинения : в 4 т. - Т. 4 : Поэтика / Аристотель. - М. : Мысль, 1983. - 828 с.

3. Вулф Т. Новая журналистика и Антология новой журналисти­ки / Т. Вулф ; [пер. с англ. Д. А. Благов, Ю. А. Балаян.] - С. Пб. : Амфо­ра, 2008. - 574 с. - (Серия «Амфора 21»),

4. Гол Дж. Онлайнова журналістика / Дж. Гол. - K. : К. І.С., 2005. - 217 с.; Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста / Г. Лазутина. - М. : Аспект Пресс, 2004. - 240 с.

5. Грін Г. Тихий американець. Наш резидент у Гавані / Г. Грін ; [пер. з англ. I. Коваленко, П. Шарандак.] - К. : Дніпро, 1967. - 367 с.

6. Каппон Р. Дж. Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс / Рене Дж. Каппон ; [пер з англ. А. О. Іщенко.] - К. : ВД «Киево-Могилянська академія», 2005. - 158 с.

7. Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста / Г. Ла­зутина. - М. : Аспект Пресс, 2004. - 240 с.

8. Прилюк Д. Теорія і практика журналістської творчості / Дмит­ро Прилюк. - К. : Вища шк., 1973. - 271 с.