Головна Журналистика Концептуальна публіцистика як виразник національної ідентичності
joomla
Концептуальна публіцистика як виразник національної ідентичності
Журналистика - Журналистика

Любов Василик,

К. філол. н., доц. (Чернівці)

УДК 007 : 304 : 070(09)(477.8)

У статті аналізується концептуальна публіцистика як феноме­нальне явище сучасного масовокомунікативного середовища. Просте­жуються основні концепти, за допомогою яких утверджуються світо­глядні суспільні універсали, зокрема національна ідентичність.

Ключові слова: публіцистика, концепт, концептосфера, національ­на ідентичність.

The article presents the analysis of conceptual political writing as a phe­nomenon of the modem mass-communicative medium. The main concepts which are fundamental for the worldview universals, especially for national identity, are analysed.

Keywords: policism, concept, worldview, national identity.

В статье анализируется концептуальная публицистика как фено­менальное явление современной массово-коммуникативной среды. Про­слеживаются основные концепты, с помощью которых утверждаются мировоззренческие общественные универсалии, в частности нацио­нальная идентичность.

Ключевые слова: публицистика, концепт, концептосфера, нацио­нальная идентичность.

В українському журналістикознавстві не стихають дискусії про роль і місце публіцистики в системі соціальних комунікацій. Публіцистика сприймається як найвищий рівень журналістської майстерності, адже порушує визначальні для соціуму проблеми, не лише інформує, а й формує суспільну думку, в тому числі з найваж­ливіших націєтворчих аспектів, утверджує національну іден­тичність та визначає дискурсивні перспективи розвитку українсько­го суспільства. Особливу увагу слід звернути на світоглядну, або концептуальну (термін М. Шлемкевича) публіцистику. Як зазначив автор: "На відміну від Німеччини чи Франції, у яких національний світогляд формувався на університетських кафедрах, у нас він формувався переважно публіцистами..." [1, 130]. На його думку, якісна концептуальна публіцистика (чи за його визначенням - "світоглядо - ва") - одна з найбільших світових потуг. В. Здоровега також вважав, що "Публіцистика посідала особливе місце в духовному житті України" [2, 225], а М. Титаренко таку органічність світоглядної публіцистики в медійному вітчизняному просторі виводить із соціонічного типу українського етносу, якому властивий етико-інтро - вертний тип національного егрегору, вважаючи, що "світоглядна публіцистика (світонастановча, концептуальна, універсальна, христи­янська, автентична, антропософська публіцистика) покликана ще віддавна виховувати моральний (чи то пак вічно "новий") тип мислен­ня людини, наближуючи її до універсуму" [4, 121], дослідник визнає за публіцистикою місійну функцію. Говорячи про публіцистику, В. Здоровега пропонує і такі її визначення, як "мисляча публіцисти­ка", "дослідницька публіцистика глибокої цікавої думки, гуманної за­гальнолюдської ідеї".

У різних аспектах публіцистику досліджували Ю. Лазебник, Москаленко, В. Здоровега, В. Качкан, що дало підстави говори­ти про "українську школу" публіцистики. Сьогодні її вивчають Різун, І. Михайлин, Н. Сидоренко, Т. Лильо, О. Романчук, В. Бу­ряк, М. Титаренко та інші науковці. За цей час порушувалися пи­тання системності публіцистичного бачення, мотивації виступу публіциста, публіцистичної майстерності, психології публіцистич­ної творчості тощо. Однак концептуальність публіцистичного мис­лення як інтелектуального феномена з погляду виявлення основних світоглядних концептів (свідомісних знаків) та їх проекції у тексті не досліджувалася, концептуальність та знаковість як чинники журналістського тексту не аналізувалися. Попри те, що публіцисти­ка вирізняється посиленим інтересом до розмаїття художніх засобів, багатства художніх форм, емоційним відтворенням дійсності, художньою типізацією її помітних явищ, поєднанням логіко-абстрактного та конкретно-образного освоєння реальності, що не раз привертало увагу дослідників, важливу роль у ній відіграє також концептуальність мислення автора, найважливіші світоглядні концепти, що кодують грані медіатексту. У нашій розвідці спробуємо розглянути національну ідентичність як ідейний складник концептуальної публіцистики, звертаючи увагу на такі основні для з'ясування поставленого завдання концепти, як Украї­на, свобода, Бог, душа та пам'ять.

Наш вибір зумовлений тим, що названі світоглядні універсалії у сучасній публіцистиці формують цілісну національну концептосфе- ру, допомагають самовизначитися особі та нації загалом, визнача­ють ціннісну систему суспільства, стають вагомим мотиваційним підґрунтям журналістського виступу. Вони є тими незмінними цінностями, які аж ніяк не можна переводити у розряд дискурсив­них, оскільки дають ґрунт буття у період суспільної дезорієнтації, у перехідний період постмодерних релятивістських оцінок. Ми б назвали їх найважливішими світоглядними константами. Саме такі концепти багато в чому визначали і нині формують мотиваційний аспект публіцистичних виступів сьогодення, зокрема публікацій І. Дзюби, Є. Сверстюка, С. Колесника, М. Мариновича, О. Пахльов - ської, С. Грабовського та інших авторів, які не просто виступають на актуальну проблему дня, - їхня творчість претендує на концеп­туальну світоглядність.

Для аналізу виокремимо концепт як складник такої публіцисти­ки. Нагадаємо, що концепт як елемент концепції публіцистичного тексту одним із перших виокремлює В. Буряк, пишучи про мінікон - цепцію (концепт) як свідомісну вершину айсберга, яка підпорядко­вує своєму вираженню всю систему зображально-виражальних за­собів [4, 23]. Серед внутрішньо-концептуальних критеріїв авторсь­кого публіцистичного бачення він помічає здатність до концепту­альної новизни та розбудову національної самосвідомості, відтво­рення національної ментальності як інформсистеми [5]. Концепт, на наш погляд, на цьому тлі є тим вербальним знаком, що моделює публіцистичну ідею у творчості окремих авторів та у практиці ви­дань, отримуючи відповідні проблемно-тематичні параметри; публіцистику ж можна трактувати як Текст, який розповідає себе у певних концептах.

Так, зокрема, крізь призму основних риторичних кодів трактує західноукраїнську періодику С. Андрусів у монографії "Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років XX ст.", пи­шучи про пресовий "львівський текст" міжвоєнної доби та виділя­ючи в ньому концептуальні риторичні аспекти. С. Кость у виданні "Західно-українська преса першої половини XX ст. у всеукраїнсько­му контексті" теж прочитує медійний дискурс через його концепту­альні положення. Подібний підхід обирає й С. Онуфрів, звертаю­чись до семіотичних моментів дискурсивної масово-комунікативної практики та наголошуючи: "Людина - істота, що реалізує себе хіба в спілкуванні, комунікації, <...> тому прагне соміологізувати (озна­чити, створити код) життя і предмет своєї діяльності, перетворити їх на текст, що піддається прочитанню. Відповідно і кожна культур­на епоха створювала власні тексти, які мали свою мову (коди)" [6, 150]. Отож, концептуальну публіцистику можна розглядати як Текст, який складається зі знаків, кодів і дискурсів, укладених у сюжетно-наративну концепцію. Досліджуючи дискурс національної ідентичності, виділяємо у ньому такі базові знакові коди, як Україна, свобода, пам'ять, Бог, душа тощо, які стають концептуаль­ними як для окремого автора, так і для дискурсу певного видання, загалом формуючи національну концептосферу сучасності.

Подібний семіотичний підхід застосували зарубіжні дослідники ЗМІ. Так, А. Бергер запропонував матрицю семіотичного аналізу матеріалів телебачення, яка складається з виявлення та аналізу найважливіших знаків тексту, парадигматичної та синтагматичної структур. Схожий підхід обґрунтував Дж. Фіск, стверджуючи, що події закодовані певними соціальними кодами, які треба прочитати. Л. Філліпс та М. Йоргенсен розбили дискурс на окремі частини, що теж групуються навколо вузлових понять. Львівська дослідниця Л. Павлюк зауважує: "Прикладами комунікативних кодів є інтер - персональні коди, літературні коди, коди мас-медіа... Коди мас - медіа відповідальні за продукування і розуміння текстів для масо­вого читача. Стосовно цієї сфери Дж. Фіске означує коди як прави­ла приєднання до мережі медійних значень: “Коди - це сполучні ланки між авторами, текстами та аудиторіями, а також чинники інтертекстуальності та засоби об'єднання текстів у мережу значень, які конституюють наш культурний світ”" [9, 26]. Дослідниця про­понує таке визначення концепту: "Концепт - ідея "речі", менталь­на репрезентація реальних властивостей об'єкта; мовне вираження психічного образу явища, яке залежить від змісту культури і де­термінує систему споріднених значень" [7, 113].

Концепт як провідне поняття світоглядної публіцистики синтезує концептуально вищі світоглядні настанови. Концепт є, так би мовити, "кістяком" публіцистичного твору. Але жива публіцистика не є чи­мось застиглим, вона постійно розвивається, світогляд публіциста, контекст епохи справляють на проблемно-змістові параметри концеп­ту свій вплив. Беручи до уваги концептуальний аналіз, слід врахову­вати роль контексту, смислове навантаження концептуального слова, єдність концепту і жанрової специфіки публіцистики, роль концепту в індивідуально авторському публіцистичному стилі. Ідучи від кон­цепту, можна охопити цілісність задуму, через концепт як основний код, через його словесне єство простежити цей задум.

Із середини 1980-х рр. спостерігаємо яскравий сплеск публіцис­тики, пов'язаний зі зміною суспільних пріоритетів. Послаблення ідеологічного пресингу уможливило появу концептуальних виступів

С. Колесника, Л. Єфимова, Ф. Зубанича, С. Плачинди, Ю. Колісни - ченка, Р. Федоріва, А. Москаленка, О. Гончара, Є. Гуцала, І. Дра­ча, І. Дзюби, Є. Сверстюка, Р. Іваничука, Ю. Щербака, В. Яворів - ського, П. Мовчана, В. Базилевського, В. Дрозда, А. Погрібного, П. Кононенка, М. Жулинського, Л. Залізняка та ін. У концептуаль­ну публіцистику прийшли представники різних суспільних сфер. У силовому полі нової за змістом світоглядно-концептуальної публіцис­тики нині працюють політологи, соціологи, теологи, культурологи, філософи, економісти, історики та ін. На думку М. Титаренко, авто­ри такої публіцистики "мають бути непересічними, обдарованими і світоглядними особистостями (не обов'язково журналістами), здатни­ми дати відповідь на виклик часу, моральними авторитетами своєї країни, які повинні мати універсальний тип мислення. А відтак - на­лежати до брахманів, до духовної аристократії" [4, 122].

Представники такого роду творчості здатні індивідуалізувати ба­чення концептуальних проблем широким колом когнітивних ас­пектів, сформувати їх сталий резонанс, їх пошукову інваріантну складову, необхідну для повноти висвітлення проблемного явища; широко - на синхронному і діахронному рівні - бачити її, осмислю­вати в метафоричній та метафізичній площині, таким чином форму­ючи медіатекст високого інтелектуально-полемічного рівня. Так, И. Лось вважає, що тепер "можемо вести мову про український національний текст як феноменологічне явище, репрезентований Євгеном Сверстюком, Ліною Костенко, Оксаною Пахльовською, Дмитром Степовиком, Іваном Дзюбою, Сергієм Кримським, Анато­лієм Погрібним, Павлом Мовчаном, Сергієм Плачиндою, Юрієм Пригорницьким, десятками публіцистів з діаспори" [8, 282]. Вони творять концептуально знакову публіцистичну медіа - реальність, виводять рівень масової комунікації на якісно вищі світоглядні параметри, мають певну цільову аудиторію.

Саме завдяки такій публіцистиці - органічній, світоглядній, концептуальній - закладалися основи суспільно-духовних змін, формувалися найважливіші світоглядні коди національного буття, змінювався тоталітарний медіадискурс, зароджувався новий макро - текст національної екзистенції. Публіцистика формувала суспільну думку, творячи опінію з важливих для буття нації питань, кон­солідувала аудиторію, на глобальному макрорівні пояснювала тен­денції суспільного життя та впроваджувала нові ідеї через постанов­ку багатьох світоглядних проблем. Вона зверталася як до особис­тості, так і торкалася глибинних пластів суспільної свідомості, обстоюючи універсальні вартості - цінність України як екзис - тенційного дому буття, межі індивідуальної та національної свобо­ди, стан людської душі в період постмодерних трансформацій, зна­чущість Бога як духовного абсолюту, роль пам'яті в бутті соціуму, в його національній ідентичності, тобто формувала дискурс позача­сових цінностей. Така аксіональна (осьова) публіцистика, як спо­стеріг И. Лось, нині утверджується й у світовій практиці, осмислю­ючи не лише поточну, а й субстанційну інформацію [8, 170].

Аналогічну за значенням публіцистику О. Александров образно називає "глибокою", наголошуючи: "У “глибокій публіцистиці” по­точна дійсність представлена таким чином, що її узагальнення здатні формувати світогляд читачів" [9, 283]. Саме світоглядна публіцистика визначає тенденції й окреслює нинішні перспективи, особливо її роль зростає в період медіареволюцій, які характери­зуються рисами глобалізації, переходу до "відкритого суспільства", а саме такий період українські медіа переживають сьогодні.

Аналогічно публіцистику оцінюють і в зарубіжній журналістиці. Зокрема, ідеал її високої концептуальності обстоює польський пись­менник і публіцист Р. Капусьцінський, вважаючи, що вона повин­на мати високу мотивацію, захищати цінності. И. Лось наголошує на суспільному значенні такого роду журналістської творчості: "...публіцист-соціолог зводить вже саму будову, керує суспільною думкою, спрямовуючи її в русло тих чи тих програмових побудов. Він є справжнім тлумачем життя, володарем дум сучасності, і його твори, незважаючи на їх злободенність, переживають цю злобу дня, часто переживають і самого автора, подаючи для даного часу доку­менти воістину історичні, тобто тісно пов'язані з внутрішнім жит­тям суспільства на даний момент" ' [10, 101].

Здобуття незалежності якісно трансформувало наповненість пуб­ліцистики, висунувши на перший план потребу в її концептуальності (публіцистичні виступи І. Дзюби, Є. Сверстюка, С. Колесника, Л. Кос­тенко, О. Пахльовської, О. Гончара, С. Плачинди, В. Чорновола, Ю. Щербака, Ю. Бадзя, М. Мариновича). Вона сприяла утвердженню України, формувала "український вибір" (Ю. Бадзьо), повертала нації її повноцінну присутність у метатексті доби. Такі виступи В. Здорове - га назвав "концептуальними, пошуковими, проблемними", вважаючи, що кращими їх зразками є статті М. Мариновича "Галичино, Галичи­но...", Ю. Бадзя "За крок до катастрофи і координати порятунку",

А. Погрібного "Малоросійство та холуйство: день сьогоднішній" та ін. Саме за публіцистику високого ґатунку Г. Тарасюк на сторінках "ЛУ" назвала А. Погрібного тим, хто населення робить нацією. И. Лось се­ред кращих зразків концептуальної публіцистики виокремив статті Д. Чижевського, Є. Сверстюка, О. Пахльовської, І. Дзюби, С. Крим­ського, зазначивши, що "публіцисти-концептуалісти завжди вміли відрізняти дочасне й минуще від остаточного" [10, 105].

Їхня концептуальна публіцистика займає свій сектор у комуніка­тивній площині, веде метааналіз суспільних процесів, виступає не лише комунікативним каналом, а й прикладом філософсько-інте - лектуального осягнення дійсності.

Публіцистику такого роду вважаємо явищем української жур­налістики, журналістським феноменом, метажурналізмом, макро - текстом національного буття за різних історико-культурних обста­вин. Вона відповідає тому високому визначенню публіцистики, що його дав И. Лось: "Публіцистика - словесна й візуальна сфери мо­делювання свідомості, вияв динамізму людського духу, політичне й морально-філософське освоєння історії та актуальної суспільної практики, всеохопний засіб формування особистості, площина заз­начення вартостей та інтересів людей, соціальних груп і націй, втілення їхньої культурної ідентичності" [11, 24]. Доповнюючи дискурс поняття, М. Титаренко додає: "На нашу думку, найкра­щим адекватом СП є поняття універсальної публіцистики, втім, можна окреслити й такий синонімічний ряд: світоглядна (світо - настановча, світопізнавальна, світоносна), універсальна, концеп­туальна, автентична, християнська, антропософська, субстан - ційна" [4, 131]. Звичайно, публіцистика як явище ще буде осмис­люватися і її дефініції набиратимуть чіткості та наукової обґрун­тованості.

Публіцисти формують ідею національного ствердження, оприяв - лення буття нації як екзистентної, повноцінної, закладають підва­лини побудови українського тексту буття в таких вимірах, як дім, держава, нація, батьківщина. Виділяємо національно-екзис - тенціальний трикутник - Бог, Батьківщина (Україна), свобода. Це основні універсали, на які зорієнтована людина і нація в пошуках екзистенційного опертя. Загалом "Україна - свобода - Бог" - ієрар­хічний ряд цінностей, що доповнюється концептами душа та пам'ять. Цей цілісний світ здатен протистояти зовнішній несвободі, "національній непритомності" (О. Забужко) і, що важливо, він дає світоглядний ґрунт під час морально-етичної кризи світоустроєвих концепцій кінця XX - початку XXI ст.

Одним з найбільших асоціативних рядів у публіцистиці літературно - художніх видань стає асоціативний ряд із концептуальною вершиною "свобода". Вимір свободи тут двоплощинний: свобода особистісна і свобода національна. Перша розгортається як антитеза тоталітарному стереотипу колективної, масової людини, гвинтика, тобто постає в здебільшого екзинстенціалістському духовному вимірі. Тут маємо глибокий авторський аналіз характеру тоталітарної системи та ролі в ній індивіда як жертви і структурної одиниці, системи, під тиском якої особистість нівелюється, поступаючись підконтрольній сірості, духовно обкраденій посередності. Площина свободи нації асоціюється з боротьбою за незалежність і державну самодостатність, свобода як публіцистичний концепт висвітлена крізь національну оптику. Публіцисти наголошують на двох вимірах поняття: моральному (світоглядний орієнтир, мета, ціннісний абсолют) та практичному (стан його реалізації в масовій суспільній свідомості).

Важливим модусом часу стає модус національного оприявлення, повноцінного осягнення національного простору як державного до­му. Національний сенс втілений у концепті держави як політично­го дому національної екзистенції. Він підкреслює державницьку екзистенцію як необхідний атрибут буття нації, акцентує поняття загроженого екзистенціального трикутника. Нараторами цього тексту виступили публіцисти з різною специфікою публіцистичної нарації, але які об'єдналися єдиною концепцією України та розви­нули парадигму національного буття як найважливішу універсалію, актуалізували ключові семи концептуальної картини світу в етно­культурному просторі нації.

Концептуальна тріада "Україна - свобода - Бог" разом із кон­цептами "душа" та "пам'ять" відобразила ідею органічного, неза - гроженого національного буття як найвищої сутності. Загалом же для публіцистів Бог є моральним абсолютом, духовною опорою. Во­ни трактують концепт у площині не лише трансцендентної екзис­тенції, а й крізь призму національного буття, осмислюючи національний шлях до Бога і таким чином розвиваючи концепцію "Бог і нація", висунуту ще європейським публіцистом Джузеп - пе Мадзіні. Публіцисти розвивають основні положення європейсь­кого персоналізму, за якими розвиток особистості, її духовних вар­тостей є метою як її життя, так і життя суспільства, є вищим сен­сом людського буття. Ця особистість для них теж позначена національним чинником, адже йдеться не про абстрактну людину, а про душу українця, який вперше самоідентифікується в історич - но-державницьких реаліях і чий розвиток є запорукою стверджен­ня нації. Зазначається, що побудувати демократичну державу в суспільстві рабів неможливо, що незалежна держава починається з незалежної людини. Особливо ж наголошується на небезпеці роз­кладу національної душі, розпаду національної особистості. Публіцисти вважають, що нація повернеться до своєї гідності й че­рез пам'ять. Констатують: не маєш минулого - не існуєш у часі. Йо­го не мають маргінали, для яких символи минулого втрачаються, а нові ще не ідентифіковані. Витворену порожнечу здатна заповнити пам'ять. Таким чином автори творять концептосферу національної ідентичності, визначають екзистентні орієнтири, здатні надати сенсу національному буттю.

У підсумку додамо, що така публіцистика здатна змінювати ма­сову комунікацію, виводити її на вищий суспільний рівень, форму­вати цільову аудиторію через розширення її світоглядних гори­зонтів, через звернення як до маси, так і до особистості зокрема, формувати позицію з центрових питань національного буття. Нині, коли в умовах "культурного споживання" спостерігається нівеляція такого дискурсу, зниження морально-етичного й інтелектуально - естетичного рівня масової свідомості, зростає потреба в публіцис­тиці, яка змогла б дати відповіді на виклики часу. Водночас теоре­тичне осмислення світоглядної концептуальної публіцистики, ви­вчення її кращих зразків є назрілою журналістикознавчою потре­бою, адже воно загалом здатне повернути публіцистиці як явищу журналістики пріоритет у структурі масовокомунікативних процесів.

1. Шлежкевич М. Новочасна потуга / Микола Шлемкевич // ІПлем - кевич М. Верхи життя і творчости: Промови-доповіді. - Нью-Йорк ; То­ронто, 1958. - С. 109-146.

2. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості /

B. Й. Здоровега. - Львів : ПАІС, 2004. - 268 с.

3. Буряк В. Системна та концептуальна структура сучасного публіцистичного мислення / В. Буряк // Вісн. Львів, у-ту. Сер.: Жур­налістика. - 2002. - Вип. 22. - Ч. 1. - С. 19-30.

4. Титаренко М. Світоглядна публіцистика: спроба полемічного дис­курсу / М. Титаренко // Вісн. Львів, ун-ту. Сер.: Журналістика. - 2006. - Вип. 28. - С. 118-134.

5. Буряк В. Еволюція термінологічного інструментарію сучасної те­орії публіцистики: інтелектуальна модель інформаційного відображен­ня / В. Буряк // Наук. зап. Ін-ту журналістики. - К., 2001. — Т. 3. —

C. 50-57.

6. Онуфрів С. Текст як потреба самореалізації творчої особистості /

С. Онуфрів // Уч. зап. Таврического нац. ун-та им. В. И. Вернадского. Сер.: Филология. - 2006. - Т. 19 (58). - № 5. - С. 150-153.

7. Павлюк Л. Знак, символ, міф у масовій комунікації / Л. Пав - люк. - Львів : ПАІС, 2006. - 120 с.

8. Лось И. Публіцистика й тенденції розвитку світу : навч. посіб. : у

2 ч. - Й. Лось. - Львів : ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — Ч. 1. — 376 с.

9. Александров О. Тези до теорії публіцистики / О. Александров // Діалог. Медіа-студії : зб. наук. пр. - О., 2007. - Вип. 6. - С. 282-288.

10. Лось И. Публіцист: мотивація творчості / Й. Лось // Вісн. Львів, ун-ту. Сер.: Журналістика. - 2006. - Вип. 28. - С. 85-110.

11. Лось Й. Журналістика перед новим викликом / Й. Лось // Вісн. Львів, ун-ту. Сер.: Журналістика. - 2004. - Вип. 25. - С. 18-44.


Похожие статьи