Головна Журналистика ЕСЕЙ-КОЛОНКА ЖУРНАЛУ «КРАЇНА»
joomla
ЕСЕЙ-КОЛОНКА ЖУРНАЛУ «КРАЇНА»
Журналистика - Журналистика

Євгенія Шидловська,

Магістр (Київ)

У ДЕ 007: 304: 070:82-92

У статті розглянуто особливості сучасної української есеїстики на матеріалах рубрики «Колонка» журналу «Країна» за 2010 р. Есей- колонку досліджено на основі текстів Я. Грицака, Ю. Андруховича, О. Бойченка та М. Матіос.

Ключові слова: есеїстика, есей, колонка.

С

Еред художньо-публіцистичних жанрів найбільшої популярно­сті в сучасній українській пресі набув есей. Один із його різно­видів - авторська колонка - протягом останнього двадцятиліття є постійною рубрикою вітчизняних газет і журналів.

Актуальність дослідження есею-колонки зумовлена розвитком і поширенням жанру в українській пресі та недостатнім ступенем його вивчення. В українському журналістикознавстві існують окремі дослідження, присвячені публіцистиці І. Багряного, Б. Олійника, В. Гренджі-Донського, Д. Павличка, Г. Костюка; есеї- стиці В. Барки, В. Мороза, О. Забужко, Ю. Андруховича, Т. Про - хаська. У межах дисертаційних досліджень жанр вивчали Т. Хо - менко, Г. Швець, С. Шебеліст та Н. Стеблина. Але й досі точаться навколо цього жанру різні суперечки, не зменшується зацікавлен­ня науковців різних наукових галузей (літературознавства, журна - лістикознавства, культурології, мистецтвознавства) теоретичними й практичними досягненнями на цій ниві.

Мета статті - з’ясувати особливості розвитку сучасної українсь­кої колумністики на матеріалах рубрики «Колонка» журналу «Країна» за 2010 р. Дослідження передбачає вирішення таких завдань: визначити особливості есею-колонки; здійснити сутнісно - якісний аналіз рубрики «Колонка»; простежити лексичні особли­вості текстів.

Об’єктом дослідження виступає есей-колонка на шпальтах жур­налу «Країна», авторами якої найчастіше були Я. Грицак, Ю. Андрухович, О. Бойченко та М. Матіос. Хронологічні межі дослідження визначаються 2010 р. (загалом 50 номерів журналу).

Рівень наукового опрацювання проблеми розвитку української есеїстики в системі журналістських жанрів є досить ґрунтовним.

Лише впродовж останніх років з’явились підручники М. Балак - лицького, С. Квіта, К. Шендеровського; наукові статті Т. Берези, Н. Мирошкіної, С. Гуцола, О. Вертипрох, І. Насмінчук, Ю. Несте­ренко, Я. Поліщука, Л. Чернявської, Я. Секо, О. Цвєтаєвої, О. Ци - порухи.

Примітно, що сучасні видавці називають есеїстику кожен на свій лад: «Вибрані спроби Юрія Андруховича» (видавництво «Критика»), «Вдумливі й по-дослідницьки скрупульозні рефлексії Т. Прохаська з приводу найнепомітніших, прихованих для непос - вячених погляду проявів буття» (видавництво «Лілея-НВ»). На думку О. Забужко, форма «хронік» має ту перевагу, що в принципі не визнає завершення й залишається «безнастанно відкритою для подальшого продовження тяглости» [4, 10].

Власне, самі жанротворці називали свої тексти по-різному: Лі Шан-Інь - вислови, Сей Сенагон - «записки в головах», Мі - шель Монтень - спроби, Френсіс Бекон - досліди або настанови, Блез Паскаль - думки. Дослідник В. Горегляд зазначає, що до есеї - стичного жанру належать авторські збірки коротких новел, описів природи, роздумів, нотаток про різні події, перелік предметів, об’єднані автором за однією ознакою - «без певної системи їх інтер­претації - різнорідних елементів» [2, 4].

Для сучасної науки важливим є зведення та групування різно­манітних авторських понять і визначень у межах одного жанру есею. Для визначення колонки використовуємо дефініцію, запро­поновану С. Шебелістом: «Авторська колонка - це журналістський твір художньо-публіцистичного жанру, невеликий за обсягом (від 1600-1800 до 4500 і більше друкованих символів), довільної ком­позиції, в якому головна увага зосереджена на регулярному вира­женні суб’єктивних думок автора з приводу суспільно важливих чи особисто значущих явищ і подій» [9].

Першою українською збіркою есеїв-колонок стала книжка

О. Забужко «Хроніки від Фортінбраса (вибрана есеїстика 90-х років)». Образ шекспірівського Фортінбраса, за словами О. Забуж­ко, найближчий до сучасного українського есеїста: «Фортінбрас - постать воістину, стовідсотково пост-трагічна: він потрапляє водно­час - і діяти (і ще й як насичено!), і артикулювати події, переводя­чи їх у розряд хронік - майже синхронно з їх перебігом. Власне цим «модусом синхронності» й має відзначатися «пост-трагічна» доба, порівняно до трагічної: трагедія-бо «не вміє» говорити сама за себе, відступаючи це, оптично дистанційоване право наступним поколін­ням, тоді як Фортінбрасам випадає надскладна місія вже не просто рефлексії, а - рефлексії діяльної: вони, за визначенням, є заразом і хронікери, й учасники» [4, 10].

Дослідник С. Шебеліст зазначає, що «журналіст перестає бути лише ретранслятором інформації, набуваючи все більшої самостій­ності. Активна життєва позиція, переконливість і небанальні мір­кування компетентного автора приваблюють більше реципієнтів» [10, 275]. Тож яскрава авторська рефлексія й активна авторська позиція в тексті - надзвичайно важливий жанротвірний елемент есею-колонки.

Рубрика «Колонка» виходить у середині кожного номера журна­лу «Країна», цитати з есеїв винесені на обкладинку. Есей-колонка становить 21 % від загального есеїстичного контенту журналу та вміщує тексти чотирьох провідних есеїстів: О. Бойченко - 14 есеїв, Ю. Андрухович - 13, Я. Грицак - 11, М. Матіос - 10. В їхніх висту­пах можна виокремити кілька проблемно-тематичних маркерів: суспільно-політичний, історичний, морально-етичний, філософ­ський та подорожній.

У суспільно-політичному маркері есеїсти здебільшого крити­кують чинну владу, наголошують на європейському виборі України, різко відкидають залежність від Росії. В історичному мар­кері реінтерпретують радянську історію, нагадують про злочини радянської влади. Морально-етичний маркер вивчає особливості взаємин з церквою, родиною та освітніми установами. Філософ­ський маркер вивчає українську культуру. Подорожній порівнює світову культуру життя з українською (Бельгія, СІЛА).

У реаліях незалежної України есеїстика посіла вагому позицію також за рахунок виходу за межі тоталітарної мови. Пасивне, штамповане мовлення поступилось місцем індивідуальному, образ­ному, подеколи просторічному, що, на думку літературознавця Т. Гундорової, є закономірним після тоталітарного періоду: «Тота­літарна мова вириває з кодексу мовної поведінки знижений, роз­мовний стиль, оскільки його ознакою є спонтанне та індивідуаль­не» [3, 123].

Дослідниця Н. Мирошкіна визначає есеїстику як суттєвий та вагомий фрагмент національної духовної культури. На її думку, певні зрушення в дослідженні українського есею відбулися завдя­ки, по-перше, звільненню української культури від довготривалого ідеологічного тиску, по-друге, усвідомленню суспільством потреб у формуванні національного світогляду після здобуття Україною незалежності (світоглядні орієнтири есею є однією з його провідних жанрових ознак) [5].

Основоположник жанру М. Монтень уважав, що мова має слугу­вати думці та йти за нею. У «Пробах» він писав: «Там, де французь­ка мова недолуга, хай допоможе ґасконська. Я хочу, щоб перед вела сама суть справи, заповнюючи уяву слухача так, щоб він не зважав на слова. Мова, як на мій смак, це мова природна і проста, як на папері, так і на устах; сочиста і гостра, стисла і коротка, не так при­чепурена і пригладжена, як ядерна і могутня: Врешті до смаку лиш такі слова, що вражають», - есей «Вірш з епітафії на могилі Лу­кана» [6, 190]. У перекладі з японської позначення есею «дзайхіцу» буквально означає слідувати за пензлем [2].

Дослідник С. Шебеліст зазначає, що тексти колонок написані, як правило, легко, жваво, іронічно, дотепно, майже фейлетонно, не позбавлений інтелектуалізму стиль колонок: «Колумністиці вла­стиві практично всі типово есеїстичні ознаки: граничний суб’єкти­візм, документальність, вишукана художня форма, парадоксаль­ність, образність, афористичність, широка тематична палітра» [9].

Мовознавець О. Потебня зауважує, що есеїстика - це не слова, а судження: «Проза для нас є пряма мова не в сенсі першості та нескладності, а лише в сенсі мови, що має на меті лише практичні цілі. Проза - слово, що означає щось безпосереднє, без представ­лення, і мова, в цілому, що не дає образу, хоча би окремі слова та вирази, що входять у неї були образними» [8, 368].

Учений Д. Чендлер визначає мову не лише як інструмент спілку­вання, а й як «засіб для осмислення досвіду». Він уважає метафору центром твору. Що може розширити та зменшити межі досвіду, дослідник називає метафори - межами досвіду [11, 15]. Іспанський філософ X. Ортега-і-Гасет зауважував, що термін «метафора» озна­чає одночасно процес і результат, тобто форму мисленнєвої діяльно­сті та предмет, отриманий посередництвом цієї діяльності [7].

Есеїстика - це, в першу чергу, метафори. Ось кілька прикладів: «Різдво справляло враження кота з перебитим хребтом» - Я. Гри­цак «Воєнні телеграми від Бога» (№ 48); «У цій культурі Янукович і Тягнибок виглядають Динозаврами» - Я. Грицак «Подвійна окупа­ція» (№ 17); «Стрункого віку актуальна студентка» - О. Бойченко «На суші й на морі» (№ 15); «Сніги стояли мені по вуха» - М. Матіос «Убите зло» (№ 3); «Лазівки заштопані намертво» - М. Ма­тіос «Інквізиція та інквізитори» (№ 41); «О Балаклаво, Гніздо Рибин!» - Ю. Андрухович «Знак Балаклави» (№ 18); «Десятки напружених сторінок» - Ю. Андрухович «Трохи дивний солдат» (№ 49).

Колумністи журналу «Країна» широко використовують порів­няння: «Гроші в комуністичному сільмазі виглядали такими ж зай­вими, як і продавці» - О. Бойченко «Чіткий сигнал» (№ 33); «Я почувався не те що чужим на єтом празднике жизни, а несумісним, як викинута на берег риба з пробитими закривавленими жабрами несумісна з життям» - Ю. Андрухович «Знак Балаклави» (№ 18); «Мала сіра скринька тихо муркотіла, мов кіт» - Я. Грицак «Моя МасУкраїна» (№ 1); та парадокси: «Хто питає вогню, той хоче заку­рити - на відміну від того, хто питає чи є закурити» - О. Бойченко «Не з тими разом» (№ 7); «Бо хто шліфує алмази, той володіє сві­том, егеж?» - Ю. Андрухович «Діамантовий пил» (№ 34); «Коли по телевізору показують щось таке пізнавальне про пінгвінів або там про самицю горили з Берлінського зоо - ми не проти. Тим більше, що в нас телевізора нема» - О. Бойченко «Поправна втрата» (№ 39); «Гриша був нашим загальним улюбленцем. У сенсі, що всі ми мали його за дебіла» - О. Бойченко «Воістину воскрес» (№ 11); «Всесоюзний телевізор хвалить, а ми під боком непоінформовані» - М. Матіос «Дядько Михайло» (№ 20).

Варто також простежити засоби творення есеїстичних заголов­ків у рубриці «Колонка» журналу «Країна». Найчастіше (подаємо за ступенем їхнього поширення) це такі форми: іменникові, при­йменникові, прикметникові, дієслівні, займенникові, дієприкмет­никові, прислівникові, числівникові. Розглянемо це на конкретних прикладах.

Іменникові форми: «Цензура», «Дядько Михайло», «Інквізиція та інквізитори», «Мафія», «Різниця», «Імунітет», «Хабар», «НеОдеса», «Кандидат наук», «Філософія надії», «Начальник нації», «Знак Балаклави», «Реформи» і сновидіння», «Блиск і злидні управлінців»; прийменникові: «Ніша в Батьківщині», «Комплекс із дитинства», «Історія з пограниччя», «Смерть на пляжі», «Спогад з оточення», «Воєнні телеграми від Бога», «Похід до Мавзолею», «Поза межами можливого», «З окупованих територій», «Не з тими разом», «До питання гамлетизму», «На суші й на морі»; прикметникові: «Чіткий сигнал», «Різдвяна казка», «Подвійна окупація», «Діамантовий пил», «Домашня революція», «Блаженні миротворці».

Рідше використовують у назвах такі форми, як дієслівні: «Прошу вашого дозволу», «Отак усе й почалося», «Вініл є вініл», «Воістину воскрес»; займенникові: «Моя Магдаленка», «Моя МасУкраїна», «Мої університети»; дієприкметникові: «Убите зло», «Неперегорнуті сторінки», «Поправна втрата»; прислівнико­ві: «Якщо бути точним», «ВваІЛев назавжди».

Кількісні показники використання різних форм у заголовках есеїв подано у діаграмі.

На думку М. Балаклицького, заголовок есею не перебуває в пря­мій залежності від теми: крім відображення змісту роботи, він може бути відправною точкою в міркуваннях автора, виражати від­ношення частини й цілого. Загалом, риторичний стиль есеїстики

Діаграма

Загм. іоккп рубрики "Колонка" журналу "Країна" 2010 р.

Ь

8

-

■ і—і і—.

:

І

:

]

А'

І?

¥

Дослідник трактує як «медитативний (ґрунтований на спогадах), наполовину діалоговий стиль» [1, 67], який культивує «традиції вишуканої прози при економії слів і фраз» [1, 22].

Отже, як жанротвірний елемент есею-колонки варто визначити яскраву та активну авторську рефлексію. Лаконічність і влучність висловлювань, афористичність метафор і порівнянь, парадоксаль­ність тощо - основоположні моменти для мови колонок. Заголовки прості та не обов’язково вичерпні.

1. Балаклицький М. Есе як художньо-публіцистичний жанр : метод, матеріали для студ. зі спец. «Журналістика» / Максим Балаклицький. - X. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2007. - 74 с.

2. Горегляд В. Дневники и эссе в японской литературе Х-ХІІІ веков / В. Горегляд. - М. : Наука, 1975. - 380 с.

3. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека : український літера­турний постмодерн / Тетяна Гундорова. - К. : Критика, 2005. - 263 с.

4. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса : вибрана есеїстика 90-х / Оксана Забужко. - К. : Факт, 2001. - 340 с.

5. Мирошкіна Н. Українська есеїстика: теоретичні розвідки /

Н. Мирошкіна // Наукові записки Інститут журналістики. - 2008. - Т. 33. - С.18.

6. Монпгень М. Проби / Мішель Монтень ; [пер. з фр. Анатоля Перепадя]. - К. : Дух і літера, 2005. - Т. 1. - 365 с.

7. Ортега-и-Гассет X. Эссе на эстетические темы в форме предисло­вия / Хосе Ортега-и-Гассет // Http://www. e-reading. org. ua/book. php? book=43027.

8. Потебня О. Естетика і поетика слова : зб. / Олександр Потебня. - К. : Мистецтво, 1985. - 301 с.

9. Шебеліст С. Від першої особи: колумністика в сучасних укра­їнських мас-медіа / С. Шебеліст // Журналістика. Лінгвістика. Дидактика : зб. наук, праць. - Полтава, 2010. - С. 345-351.

10. Шебеліст С. Трансформаційні процеси в системі журналістсь­ких жанрів / С. Шебеліст // Вісн. Львів, ун-ту. Сер. Теле - та радіожур- налістика. - 2010. - Вип. 9. - Ч. 1. - С. 274-280.

11. Chandler D. The act of writing: a media theory approach / Daniel Chandler. - University of Wales : Aberystwyth. - 1995 (Режим досту­пу) // Http://www. aber. ac. uk/media/Documents/act/act-of-writing. doc.

В статье раскрываются особенности современной украинской эссеистики на материалах рубрики «Колонка» журнала «Країна» за 2010 г. Эссе-колонка изучена на основе текстов Я. Грицака, Ю. Андру - ховича, А. Бойченко и М. Матиос.

Ключевые слова: эссеистика, эссе, колонка.

The article deals with features of modern Ukrainian essays, based on heading «Column» inside «Krajina» magazine (2010). Essay-column is investigated on the total texts of Y. Hrytzak, Y. Andruchovych,

O. Bojchenko, M. Matios.

Keywords: essays, essay, column.