Головна Журналистика ТІНІ ЗАБУТИХ ЧАСОПИСІВ: ПУБЛІЦИСТИКА ЮХИМА КРИЖАНІВСЬКОГО
joomla
ТІНІ ЗАБУТИХ ЧАСОПИСІВ: ПУБЛІЦИСТИКА ЮХИМА КРИЖАНІВСЬКОГО
Журналистика - Журналистика

Алла Бойко,

Проф., д-р філол. наук (Київ)

У ДЕ 007: 304: 070

Досліджено журналістську діяльність Юхима Крижанівського, публіциста, просвітника, педагога й громадського діяча.

Ключові слова: Ю. Крижанівський, журналістика, релігія, «укра­їнський світ».

П

Роцес ідентифікації української нації відбувається дуже склад­но й повільно; однією з причин цього ми вважаємо свідоме чи підсвідоме ігнорування багатьох фактів історії, особливо пов’яза­них із релігійним життям нашої держави. Так, до цього часу чима­ло «білих плям» залишилось у висвітленні діяльності викладачів і випускників Київської духовної академії, і це незважаючи на ґрун­товні праці українських науковців [1; 2]. Очевидно, історія існу­вання цього наукового й навчального закладу настільки багато­гранна й складна, що повно та докладно висвітлити діяльність навіть ключових постатей поки що не уявляється можливим.

Об’єктивне дослідження історії України актуальне ще з одного боку. Хоч це й парадоксально, з політичного. На двадцятому році незалежної держави ми маємо доводити факт її існування не лише в аспекті сучасності, айв історичному аспекті. Необхідно аргумен­тувати те, що існував і, сподіваємось, буде існувати «український світ», на противагу агресивному творенню міфу про «русский мир», яким займаються політики, використовуючи для цього мас-медіа. Правдиву історію «світу українського», який кристалізувався в середовищі української інтелігенції, у тому числі й представників духівництва, треба вивчати на тих артефактах, які зберігаються в архівах і бібліотеках і поки що не стали надбанням громадськості.

Київська духовна академія у XIX - на початку XX ст. стала справжньою aima mater для багатьох представників української інтелігенції, які не лише займалися релігійною практикою, а й створили в Україні унікальний і винятково необхідний для духов­ного розвитку народу сегмент періодики - християнські газети й журнали. У колі церковних діячів, які плідно працювали на ниві журналістики, гідне місце займає Юхим Крижанівський (1831-1888). В його житті тісно переплелися кілька видів діяльно­сті - громадська робота, педагогіка й публіцистика, доповнюючи й збагачуючи одна одну.

Звернення до творчої спадщини Юхима Крижанівського пов’язане з інтересом, який сьогодні в РФ виявляють до постаті його сина, Сергія Крижанівського, видатного діяча Російської імперії, державного секретаря Росії, автора кількох законопроек­тів, зокрема законів про Державну Думу і Державну Раду Росії початку XX ст., співавтора законодавчих актів, які висували пред­ставники бюрократичної еліти імперії - В. К. Плеве, С. Ю. Вітте, П. Д. Святополк-Мірський, П. А. Столипін.

Дослідники суспільно-політичних процесів того часу, в поле зору яких потрапляє постать Сергія Крижанівського, зазначають, що його інтелект, працездатність, талант керівника й державного діяча сформувались ще в дитинстві, «під впливом сімейної атмо­сфери, домінантою якої був його батько, Юхим Михайлович Крижанівський» і далі, не аргументуючи, додають характеристику Ю. Крижанівському - «відомий русифікатор» [3, 23].

Спробуємо на підставі фактів - аналізу публікацій Ю. Кри­жанівського у періодиці XIX ст. та листів до друзів Петра і Феофана Лебединцевих - розглянути основні теми та ідеї його статей у багатьох тогочасних журналах, і тим самим визначити його су­спільно-політичні погляди, а також внесок у розвиток журналісти­ки й публіцистики.

Юхим Крижанівський народився на Київщині в родині сільського священика, вихідця з козаків. Про свій рід, дитячі роки, проведені у селі, принципи виховання він написав у поетичному нарисі «Українське село за спогадами дитинства» (опублікований у журналі «Киевская Старина». - 1882. -№9,10). Цей твір, на той час ще у руко­пису, був дуже популярним серед вихованців Київської духовної ака­демії, куди Ю. Крижанівський вступив після закінчення семінарії у 1851 р. Під час навчання в Академії Ю. Крижанівський написав дві науково-публіцистичні праці, які заслуговують уваги сучасних дослід­ників, «Чим зумовлено значення Києва як початкової столиці Русі» і «Про «Требник» Петра Могили». Ці твори стали ідейними домінанта­ми для Юхима Михайловича, оскільки в них були закладені головні аспекти його подальшої наукової діяльності - інтерес до історії України і до її видатних постатей, а також об’єктивне, глибоке й сум­лінне вивчення церковної історії та духовної публіцистики.

По закінченні Академії у 1857 р. Юхим Крижанівський почав викладати в Київській семінарії німецьку й грецьку мови, а також всесвітню історію. У семінарії він працював разом із Феофаном Гавриловичем Лебединцевим, який став його багаторічним другом, соратником і колегою. їх спільним інтересом і захопленням стала журналістика.

За спогадами професора Київської духовної академії І. Ма - лишевського, «під впливом загального літературного збудження кінця 1850-х і початку 1860-х років, яке виявилось в Києві, стали з’являтись один за одним періодичні видання... До кінця 1859 року в колі молодих викладачів семінарії... сформувалась ідея про видання при семінарії щотижневого духовного журналу. Головним двигуном цієї ідеї був Ф. Г. Лебединцев. Юхим Михайлович дружив з Ф. Г. Лебединцевим і взяв активну участь в розробці програми журналу, редактором якого, крім ректора, був вибраний Ф. Г. Ле­бединцев. Журнал почав виходити з березня 1860 року під назвою «Руководство для сельских пастырей». З того ж 1860 року київська академія, крім «Воскресного чтения», почала видавати вчений журнал під назвою «Труды Киевской Духовной Академии»... З 1861 року почалось видання «Київських єпархіальних відомо­стей », за редакцією П. Лебединцева, а через рік і приватного видан­ня «Вестник Юго-Западной и Западной Росии». У всіх цих журна­лах, особливо у перших трьох, Юхим Михайлович виступав зі свої­ми літературними працями» [4, 615].

Необхідно внести деякі корективи: перший випуск «Трудов Киевской Духовной Академии» побачив світ у 1861 р. і виходив, як і всі інші названі часописи, до 1917 р. - часу примусового припи­нення виходу майже всієї періодики, яку видавали на той час на території України.

У «Руководстве для сельских пастырей» Ю. Крижанівський опублікував кілька статей, серед яких гідне місце займає велика за обсягом праця «Нариси побуту малоросійського сільського духо­венства в XVIII ст.», надрукована в кількох випусках журналу. У цій публікації автор висвітлював дуже цікаві й на той час політич­но небезпечні моменти, які могли обминути світську й духовну цен­зуру лише в 1860-1864 рр. Так, уперше в журналістиці XIX ст. Юхим Крижанівський писав про виборність духівництва - прин­цип, який існував в Україні впродовж багатьох століть: «Громада - залишок стародавніх віче, стародавнє право руське. Цим началом було просякнуте все суспільне життя Малоросії. Гетьмани, полков­ники, всі чини генеральські, вся старшина козацька вибирались...

Те ж саме начало діяло стосовно всіх чинів духовних. До 18 ст. кафед­ри митрополитів київських і чернігівських архієпископів, настояте­лі Києво-Печерської лаври та інших монастирів були виборні: митро­полита вибирала вся країна, архієпископа - вся єпархія...» (Руководство для сельских пастьірей. - 1861. - № 49. - С. 484).

І далі гірка констатація: «У 1786 році на малоросійські єпархії був поширений весь порядок єпархій великоруських». Тобто вибор­не право було скасовано, унікальність виборності духівництва на українських землях стала надбанням історії, у поневоленій держа­ві почали вибудовувати «русский мір» з богослужінням слов’янсь­кою мовою, не зрозумілою для багатьох парафіян, з іншими обря­довими формами, звичаями, навіть архітектурою храмів. Але, головне, з іншим світовідчуттям і розумінням зв’язку між люди­ною і Богом.

Деякі суто побутові моменти, описані в нарисах, узяті з його юнацької роботи «Українське село за спогадами дитинства». Ю. Крижанівський писав про матеріальний стан українського духівництва і його безпосередній зв'язок не лише з народом, а з найактивнішою його частиною - козацтвом: «Іноді священики залишали домівки і йшли на Запорізьку Січ, де косили, жали, молотили. В Січі возили сіль, рибу... За звичаєм, парохії залишали безродинні вдівці. До цього часу для малороса вдівство є найтяж­чим, найсильнішим горем» (Руководство для сельских пастьірей. - 1861. - № 49. - С. 483). Ці нариси цікаві для сучасників не лише історичними деталями, а й публіцистичними прийомами і засобами художнього віддзеркалення дійсності.

Варто також розглянути дві дуже цікаві робити, присвячені «жіночому питанню»; вони побачили світ теж у журналі для сіль­ських пастирів. Проблема виховання й розвитку жінки була досить популярною у тогочасній періодиці, втім, Ю. Крижанівський зміг її розкрити по-новому, висвітливши несподівані грані життя дівчини й жінки з духівництва. Маємо на увазі статті «Вдова сільського свя­щеника» (Руководство для сельских пастьірей. - 1860. - № 13) та «Училища для дівчат з духівництва при Лебединському жіночому монастирі» (Руководство для сельских пастьірей. - 1860. - № 1). Це, по суті, одне з перших в українській журналістиці дослідження соціального стану й ролі жінки в суспільстві. У глибоко аналітич­них статтях наявне емоційно-експресивне ставлення автора до зазначеної проблеми. Концепцію статей можна висловити фразою з публікації Юхима Крижанівського: «Виховання жінки - необхідна умова удосконалення будь-якого суспільства».

Слід зазначити, що 1860-ті рр. були піком журналістської активності Юхима Крижанівського. Упродовж 1860-1866 рр. він опублікував уже згадані статті в «Руководстве для сельских пасты­рей», понад десяток великих за обсягом статей у «Киевских епар­хиальных ведомостях» (редактор - Петро Лебединцев) і безліч замі­ток, які іноді підписував лише ініціалами; чотири статті були опуб­ліковані в «Трудах Киевской Духовной Академии» і кілька пуб­лікацій побачило світ у «Вестнике Юго-Западной и Западной России»; нам відома лише одна стаття цього автора, що вийшла в «Харьковском Духовном Вестнике».

Тематика всіх без винятку публікацій зосереджувалась на ретельному вивченні й висвітленні багатьох аспектів історії і того­часності так званого українського світу, який для Юхима Кри­жанівського був центром його життя. На шпальтах «Киевских епархиальных ведомостей» були опубліковані статті, назви яких красномовно свідчать про коло інтересів їх автора: «Київська духовна консисторія 18 ст.» (1862. - № 1, 14, 15), «Храм святого Андрія Первозванного в Києві» (1861. - № 1), «Місцевість, де роз­ташована Київська духовна семінарія» (1863. - № 9, 12), «Києво - Межигірський монастир» (1863. - № 23-24), «Духовний заповіт Іова Борецького, митрополита Київського» (1863. - № 21). В «Трудах Киевской Духовной Академии» побачила світ перша філо­логічна праця Ю. Крижанівського «Руська духовна література в монгольський період» (1862. - № 12), в якій він поняття «руський» трактує як похідне від Київської Русі, а не Московії.

У 1864 р. Юхим Крижанівський був призначений керівником навчальної дирекції Сідлецького округу. Його завданням було облаштування шкіл, прогімназій і гімназій, навчальних закладів для дівчат, ремісницьких училищ тощо. Відомо, що на цей час при­падає його співробітництво з деякими педагогічними газетами, але, на жаль, можемо назвати лише одну статтю «Руські школи і вив­чення російської мови в Привіслівському краї» (Журнал Мини­стерства Народного Просвещения. - 1875. - № 4-5). Є інформація, що в цих статтях висвітлювались педагогічні проблеми: шкільної й дошкільної освіти та виховання, викладання російської мови для українськомовного населення, облаштування училищ для сиріт, також батьків і вчителів закликали до толерантності щодо дітей. Крім посадових обов’язків, інтерес до педагогіки обумовлений тим, що кілька років Ю. Крижанівський змушений був самотужки вихо­вувати сина Сергія; коли дитині виповнилось п’ять років, його мати померла.

У Сідлеці Юхим Михайлович був директором гімназії, потім за його ініціативи була відкрита гімназія для дівчат. У цей же час він зайнявся етнографічними та історичними дослідженнями краю, результати яких були зафіксовані в серії статей під назвою «Листи з Підлясся» (Киевские епархиальньїе ведомости. - 1867. - № 15-17, 19, 20-21). За спогадами І. Малишевського, Ю. Крижанівський «знайомився з місцевими легендами, звичаями, говірками і пісня­ми... Він заохочував учителів шкіл збирати народні пісні, спогади старих людей і спостерігати за побутом українців... Ці матеріали були знайомі його приятелю П. П. Чубинському, який був у Підляшші у 1869 році» [3, 636]. Тобто Ю. Крижанівський розумів необхідність збереження унікального фольклору земель, які на той час належали до Західної України й свідчили про самобутність народу і його творчості.

До професійних обов’язків Юхима Михайловича належала орга­нізація духовних училищ і семінарій з метою прищеплення право­слав’я людям, які споконвіку мешкали на територіях, де історично панувала греко-католицька церква. Про результати цієї роботи він мусив докладати особисто К. Победоносцеву, тогочасному головно­му ідеологу Російської імперії. Мабуть, листування Ю. Крижа - нівського з цим високопоставленим посадовцем і було підставою для зарахування його до русифікаторів. Справді, Ю. Крижанів­ський докладно описував К. Победоносцеву стан і настрої мешкан­ців краю, але наполягав на толерантному ставленні до вірних цієї церкви й до обережного, тактовного ставлення до представників інших релігій. Так, наприклад, у листі до К. Победоносцева від 19 грудня 1884 р. він писав: «Ми хочемо, щоб цей народ зразу став таким православним, як ми самі, - ми ганьбимо уніата за те, що він не йде в нашу церкву і не всім селом, що він сумує за своїми зви­чаями, а самі ми раз на рік йдемо в церкву» [5].

У листах до всесильного бюрократа Ю. Крижанівський виступав проти ідеї виселення греко-католиків з їх земель і попереджав про можливі негативні наслідки цих дій для російської влади: «Проект виселення «впертих» гідний ревнителя-селянина, але негідний Наумовича. Втім, можна дуже розумно говорити про галицькі спра­ви, але зовсім не розуміти холмських. Якби наші холмські галича­ни самі припинили спротив... і дружно поєднались з нашими свя­щениками і чиновниками, то це було б дійсно нашим успіхом... але ці козацькі натури ніколи не заспокояться...» [5]. Аналогія з козацтвом не випадкова. Автор листа тонко натякає високопоса - довцю на козацькі бунти, які не вщухали аж до початку XIX ст.

Зрозуміло, що тривалий час проживши у Західній Україні й вив­чивши її історію, він добре розумів, що козацтво як явище ніколи не існувало на цих землях. Це нагадування було необхідно для того, щоб наголосити на цілком можливому народному опорові русифі­кації і прищепленні православ’я.

Про ставлення Ю. Крижанівського до представників інших релігій свідчать його листи до багаторічного друга та однодумця П. Ле - бединцева. У листах до Петра Гавриловича Юхим Михайлович неодно­разово писав про обережне й толерантне ставлення до греко-католиків, до їх священиків зокрема. Так, у листі від 27 вересня 1865 р. він писав: «Вельмишановний Петро Гавриловичу! Цього уніатського священика прошу прийняти люб’язно і прошу опікуватись ним. Будьте для нього порадником». Майже з таким же проханням 26 серпня 1886 р. він звертався до того ж адресата: «Цей лист Вам передасть син приятеля мого, уніатського благочинного отця Шимановського...Він має благий намір учитись у Київській духовній академії. Отець Шимановський, кріпкий переконаний уніат і добрий русин, дуже допоміг мені в устрої училища. Люди вони порядні, але за вірою уніати...Лише про унію і православ’я з ними говорити не варто» [6]. Характерно, що коли Ю. Крижанівський описував у листах якісь випадки, до яких він ста­вився емоційно, то з російської переходив на українську мову. Очевидно, що українська мова для нього була рідною.

За посадою й переконаннями Ю. Крижанівський мусив пропагу­вати православ’я, проте завжди виступав проти жорсткого і напо­легливого залучення до будь-якої віри. Дійовими методами він ува­жав просвітництво, доброчинну діяльність духівництва, а також публікації в пресі, присвячені релігії. На думку Юхима Михай­ловича, це мали б бути культурно-просвітницькі та історико-етно - графічні статті, в яких би висвітлювалась роль цієї релігії у розвит­ку краю. Він наполягав на певному «наближенні» ідей православ’я до реальних проблем і потреб українців, іноді навіть не лише в ідей­ному, а й у суто «територіальному» аспекті: «Листок для народу краще було б видавати при «Холмсько-Варшавському Еписко­пальном Вестнике», а не при «Варшавском Дневнике». Але чому «Вестник» виходить в Варшаві, а не у Холмі?» [5]. Характерно, що Ю. Крижанівський одним із перших почав обґрунтовувати ідеї про сегментацію аудиторії преси, пропонуючи видавати різнопланові, але об’єднані однією ідеєю видання для різних груп населення за освітніми, майновими, віковими й статевими ознаками.

Роль Юхима Крижанівського в становленні православ’я на західноукраїнських землях і в долі інших людей, які визначались певним інакодумством, була неоднозначною. Після смерті першої дружини він одружився з Марією Громеко, донькою відомого дер­жавного діяча й публіциста Степана Громеки, вихідця з старо­давнього українсько-литовського шляхетного роду. С. Громеко не лише сприяв кар’єрі Ю. Крижанівського, а й певною мірою впли­нув на його суспільно-політичні погляди, які з роками стали відріз­нятись певним консерватизмом.

В останні роки життя здоров’я Ю. Крижанівського погіршилось і він виїхав для лікування за кордон. 1869 р., а потім 1872-1879 рр. Ю. Крижанівський разом із дружиною Марією і сином жив у Швейцарії, де не лише лікувався, а й вивчав унікальний досвід співіснування представників різних релігій у цій країні. Толерантність у суспільно-політичних відносинах стала для нього базовим принципом і домінантою в його подальшій публіцистичній діяльності. Очевидно, цей принцип він передав і своїм дітям, для яких завжди був авторитетом.

Син Юхима Михайловича Сергій (1862, Київ - 1935, Париж) у молоді роки був близький до київського кола В. Вернадського і захоплювався оригінальними поглядами цього великого вченого. Прихід у політику і на державну службу С. Крижанівського був зумовлений прагненням поліпшити життя людей, удосконалити суспільні відносини на основі закону і конституції, а не шляхом революційного заколоту. Характерна деталь - гетьман П. Скоро­падський запрошував С. Крижанівського бути членом уряду, але останній на той час готувався до еміграції. У Парижі він був редак­тором часопису «Русская летопись» (1921-1925) [3].

Сьогодні, як ніколи, об’єктивне вивчення історії, яка віддзерка­лилась у періодиці, набуває суспільно-політичного значення. Неупереджене й фактичне дослідження ідейно-тематичного над­бання публіцистики допоможе вивести з минулого справжніх достойників народу, відтворити реальну картину «українського світу», окреслити його межі й сформувати гідний імідж держави.

1. Ткачук М. Л. Київська академічна філософія XIX - початку XX ст. : методологічні проблеми дослідження / М. Л. Ткачук. - К., 2000.

2. Хижняк 3.1. Києво-Могилянська академія / 3. І. Хижняк. - К., 1970.

3. Соколов А. С. Е. Крыжановский - государственный деятель Российской империи начала XX века : дисс. ... к. ист. н. - Калининград, 2006.

4. Малишевский И. Ефимий Михайлович Крыжановский // Труды Киевской Духовной Академии. - 1890. - № 8. - С. 607-661.

5. Листи Ю. М. Крижанівського до К. П. Победоносцева // НБУ ім. В. Вернадського. - Інститут рукописів. - ХШ № 53.

6. Листи Ю. М. Крижанівського до П. Г. Лебединцева // НБУ ім. В. Вернадського. - Інститут рукописів. - ПІ № 3450-3459.

Исследуется журналистская деятельность Ефимия Крыжанов - ского, публициста, просветителя, педагога и общественного деятеля.

Ключевые слова: Е. Крыжановский, журналистика, религия, «украинский мир».

Studied of journalist works by U. Kryzhanivsky, he was writer, educa­tor, teacher and public figure.

Keywords: U. Kryzhanivsky, journalism, religion, «the Ukrainian world».