Головна Журналистика ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПРЕСА КИЄВА 20-30-Х РР. XX СТ
joomla
ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПРЕСА КИЄВА 20-30-Х РР. XX СТ
Журналистика - Журналистика

Анастасія Волобуєва,

Канд. наук із соц. комунік. (Київ)

У ДЕ 304: 477: 070

Розкрито контент літературно-мистецьких видань міста 20-30-х рр. XX ст., проаналізовано авторський склад часописів, ви значено їхній внесок у розвиток культурного життя Києва

Ключові слова: журнал, 20-30-тірр., тематичний контент, автор.

Л

Ітературно-мистецька періодика України 20-30-х рр. XX ст. невід’ємно пов’язана з історичними віхами свого часу. Так, журнал «Музагет» (1919) зазначає, що його історія «довга і болюча, близько зв’язана зі всією мінливістю історії українського культур­ного руху» [3, 5].

Тож мета статті - дослідити контент літературно-мистецьких видань Києва 20-30-х рр. XX ст., розкрити їхню роль та визначити місце в історії української журналістики. Періодичні видання літе - ратурно-мистецького спрямування заслуговують на об’єктивне, детальне вивчення та дослідження своїх позалітературних чинників розвитку, ідейно-тематичної спрямованості, а також наукове вив­чення змістових уподобань авторів, їхнього ставлення до обраних тем, проблем, визначення авторського внеску в розкриття та вирі­шення цих проблем.

На сьогодні вітчизняна мистецька періодика зазначеного періоду достатнім чином не досліджена. Цьому є багато причин, зумовлених історичними передумовами, зокрема переоцінкою цінностей та переглядом історії державності в цілому. Наявні попередні доробки, зроблені за часів СРСР, в основному стосувалися більшовицько - радянської преси та часто були заполітизованими [5, 199]. Такі дослідження не можна назвати всебічними, оскільки вони виключа­ли всі згадування про українську періодику, наприклад діаспорну чи позапартійних публіцистів-літераторів, уникали в матеріалах згадувань про публіцистику та її представників українського націо­нального та патріотичного спрямування. Дослідник Г. Рудий зазна­чає: «Об’єктом вивчення радянських джерелознавців була більшо - вицько-радянська преса, а дослідники діаспори, переважно, зосереджували основну увагу на виданнях націонал-демократичного спрямування» [4, 78].

На сьогодні літературно-мистецька періодика найчастіше є пред­метом наукового дослідження з позицій літературних угруповань. Зокрема, з цього аспекту періодику вивчають С. Жадан, Т. Стоян,

О. Собачко, І. Клименко та ін. Актуальним є й питання визначення типології мистецької преси. Це, скажімо, роботи В. Собіянського, А. Білик.

За нашими підрахунками, кількість літературно-мистецької преси Києва за період 20-30-х рр. XX ст. становить понад 50 видань. Особливої уваги заслуговують такі часописи, як «Наше минуле» (1918), «Зритель» (1918), «Куранты искусства, литературы, театра и общества» (1918), «Музагет» (1919), «Зори» (1919), «Искусство» (1922), «Литература. Искусство» додаток до «Красной Армии» (1922), «Отблески» додаток до «Пролетарской правды» (1922), «Західня Україна» (1928-1931), «Аванґард» (1930).

Притаманними для всіх літературно-мистецьких видань дослід­жуваного періоду є: хронологічні відомості про тогочасне мистецьке та літературне життя в Україні - часто суто інформаційного харак­теру; аналітично-критичний матеріал - залежно від політичного напряму видань наявна проблематична різноплановість такої інфор­мації; довідково-рекламна інформація - всі видання мають репер­туар театрів та цирків, анонси, оголошення приватного характеру.

Хронологічні відомості культурного життя країни часто відсто­ронені від політичного ладу та настроїв народу. Вони відкривають панораму життєдіяльності провідних театрів, кінотеатрів столиці, імена відомих режисерів, акторів та інших діячів культури. їхня інформація не має агітаційного характеру або політичного підтек­сту. Часто матеріали супроводжують «спокійні» шаржи, карикату­ри, малюнки та фотографії («Міський театр (відкриття сезону)» Борея, «Троїцький Народний Дім», «Інтимний театр», «На прим’є - рі» М. Лінського, «Театр М. К. Садовського» С. Молодовського).

Окремої уваги заслуговують публікації аналітично-критичного спрямування. Досліджувані видання можна умовно поділити на три групи. Перші чітко дотримуються визначених комуністичних док­трин («Отблески», «Красная звезда», «Гарт», «Зритель», «Искус­ство»). Такі часописи нищівно критикують українську культуру. Так, наприклад, журнал «Отблески» у статті «На распутьи (о судь­бах и перспективах украинского театра)» гостро засуджує «малоро- сійщину» в національних театрах: «5 лет назад такой заголовок в статье об украинском театре был бы невозможен: тогдашний путь украинского театра был ровен и однообразен до тошноты. В болоте «малороссийщины», культивированной Ник. Садовским, тонуло все, живое» (1922. - № 1. - С. 14); «Интерес к пьесам Л. Украинки повел весной этого года к основанию в Киеве артистом Е. Коханенко особого театра им. Леси Украинки, составившего на первых порах репертуар исключительно из ее пьес. Однако, это интересное, но маложизненное начинание не дало плодов и оказалось весьма недол­говечным» (1922. - № 1. - С. 15).

Деякі видання стоять на захисті ідеї національного відродження («Наше минуле», «Музагет»). Ю. Іванів-Меженко у статті «Твор­чість індивідуума і колектив» зазначає: «Натовп, що руйнує старе, і намагається утворити нові цінности, більш вартісні з його кута зору, не хоче визначати старих, нібито доказаних аксіом, на яких будува­лась психольогія творчости минулого, мабуть, і вузкоклясового (як то допіру звикли звати), але все ж таки прекрасного, особливо зараз, під час болючого страждання від руїни, і майже абсолютного зни­щення здобутків так званої «буржуазної культури »...Творчі сили, що в сьогоднішній час повинні творити щось нове, ще нечувано і ніким не передбачене ще вчора, не встигли дійти до стями від того нападу на всі традиції і звички, на яких зараз наліплено етикетки з плямуючим написом «негідно народові», не можуть стати на ґрунт міцними ногами, не можуть знайти того, що зветься «внутрішнє самовиправдання творчости...Трагедія сучасного поета, трагедія мистця - це є трагедія тої культури, що занадто дорого цінувала сама себе і яку дуже низько поцінував власний нарід» (Музагет. - 1919. -№ 1-3. -С. 65).

Є й такі видання, що схвально прийняли нові зміни в суспільстві, однак мають різні з комуністичною владою ідеали («Аванґард», «Зори»). Вони зазначають: «Творить в таких условиях могут лишь гений, журналист да безымянный поэт - на час. Литература, как единый организм, может существовать совсем в иной плоскости. Гений в ней не умещается, журналист соскальзывает в низшие обла­сти. Гении стараются не рождаться в эпохи социальных катастроф. Журналисты в эти эпохи плодятся быстро и благополучно. Поэт - на день разрешится блестящим фейерверком «общенародных» слов и исчезнет» [2, 26]. Е. Лундберг у журналі «Зори» також констатує: «расстерянность искусства.., которую не прикрыть стилизованной завесой слов - новейших художественных манифестов и «руководя­щих» статей о новом, социалистическом искусстве, о новой, социа­листической, культуре» (1919. - № 1. - С. 21). Автор переконаний, що революція дала життя різним верствам, вивела нові класи, зокрема клас «варваров». Однак «приход этих варваров современно­сти» діє на літературу нищівно, як і «крушение всех глупостей». А на фактах ці варвари «всех решительно революций совмещают роман­тизм и реализм одновременно. Это загадочное сочетание...» [2, 26].

Тож перед культурним осередком постає питання «Принять или отвергнуть?» [2, 26] нову культуру, історію, суспільство.

Рубрики досліджуваних видань мають такі універсальні назви: «Наші шаржі», «Огляд преси», «По театрах», «У світі художників», «Глядач», «Театр і екран», «Поезія» / «Поезії», «Оповідання», «Лис­тування», «Нотатки», «Книжки й письменники», «Книжки. Жур­нали. Газети», «Щотижневики. З іноземної літератури», «Весела сторінка», «За кордоном», «Спорт» «Бібліографія» / «Критика і бібліографія», «Хроніка», «Оголошення». Майже половина дослід­жуваних видань взагалі без чітко визначених рубрик. Однак публі­кації таких часописів мають однаковий тематичний характер та постійне місце розташування.

Вагоме місце в літературно-мистецькій періодиці 20-30-х рр. XX ст. належить художнім творам. Адже саме література одна з перших відгукується на будь-які зміни в суспільстві. У досліджува­них джерелах наявні майже всі існуючі літературні жанри, у тому числі частушки, гуморески, етюди, казки, есе тощо («В степ», «Зу­стріч» П. Коменданта, «Чуже свічадо» Г. Михайличенка, «Етюд», «Смуток» Михайла Жука, «Казка про змарагд» Галини Журби, «Плуг», «Міжпланетарні інтервали», «І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюев» П. Тичини, «Порозпліталися гірлянди», «Вороногривий кінь», «Там, де втомно в темінь тоне» Д. Загула, «Весняні панни сон­цем п’яні», «Замірає акорд перехідний» К. Поліщука, «Печаль і ніжність», «О, ген милуюсь плесами» М. Терещенка, «Черничка», «Пошлю свою душу в юрбу», «Рабиня» О. Слісаренка, «Таємниця», «Лебедина пісня», «Я закоханий в очі твої» В. Кобилянського).

Містяться й публіцистичні кіносценарії, мемуари й листування історичних діячів, матеріали з історії України, а також інтерв’ю та репортажі. Наявність мемуарів і листування історичних діячів, матеріалів з історії політичного та національного рухів на теренах України у той складний історичний час пояснюється метою жур­налу «Наше минуле». «В часи величнього відродження і зро­сту... національности і культури» видання є «своєчасним»; на його сторінках друкуватимуть все, що висвітлює «невпинну боротьбу українського народу за його політичні права й одвічні демократичні ідеали, а також національну своєрідність його традицій в письмен­стві, культурі й мистецтві» (1918. - № 1. - С. 5). Так, уже в першо - му номері надруковано статтю «До історії галицької руїни» С. Єфре - мова про окупацію Галицької України у 1914 p. (С. 58-65).

Більш популярними у 30-х pp. стають подорожні нариси. В аль­манасі «Аванґард» опубліковано серію матеріалів Олекси Близька «Поїзди йдуть на Берлін» («Історія закордонного пашпорту», «Притони» та «Ваш труп зі Шире») (1930. - № а, Ь). Представлено в часописі й репортажі, скажімо, «Спорт у Берліні (сторінки із щоден­ника берлінського спортсмена)» (1930. - № Ь), «Іван Іванович Кирпота» О. Перегуди (1930. - № Ь).

Саме на сторінках альманаху «Аванґард» світ побачив кіносце­нарій «Земля» О. Довженка (1930. - № а), «новий жанр роману, що ґрунтується на історичних фактах» Віктора Петрова «Мовчуще божество» про М. Куліша та Марка Вовчка (1930. - № а). Містить часопис й чимало критичних матеріалів. Це, зокрема, роботи Г. Шкурупія, К. Малевича, П. Мельника, В. Петрова, Д. Голубенка,

О. Полторацького, С. Третьякова, О. Перегуди («Нове мистецтво в процесі розвитку української культури», «Реконструкція мис­тецтв», «Черговий блеф М. Хвильового (з приводу однієї небезпе­ки)», «Літературний ломбард», «Знахабніла пошлятина», «Ма­ленькі наслідки великого жанру», «Народний Мазайло»).

На шпальтах багатьох літературно-мистецьких видань зазначе­ного періоду опубліковано поезії, в яких поети висловлювали власні сумніви і тривоги з приводу загальної руйнації та пануючого хаосу. Щоправда, поезії, викладені на сторінках журналів «Отблески», «Красная звезда», мають трохи інший характер. Вони спрямовані на уславлення нової політичної сили та підняття патріотичного духу серед нових бійців за соціалізм («Плотничья», «Иголочка (Триоле­ты)», «...Здравствуй, чумазый мой сын, закоптелых заводов пито­мец...», «Мы» С. Окова, «В швейной мастерской» Г. Корнеева, «Жа­жда знаний» Демобилізов. кр. сн. А. Смирнова, «В труде» Б. Глін - чука, «Во имя грядущого» Т. К., «Призывник» С. Стройнова).

На сторінках часописів 20-30-х pp. знаходимо й цінні бібліогра­фічні дослідження, рецензії, критичні відгуки, які містилися в роз­ділі «Бібліографія».

Наприклад, рецензія на збірку віршів О. Грудницького «П’ять брязків пензля» Ю. Меженка (Іванова) (Музагет. - 1919. - № 1-3. - С. 158); схвальний відгук на додаток до газети «Красная армия» журнал «Красная звезда» В. (Отблески. - 1922. - № 1. - С. 18); кри­тичний відгук на збірку Олекси Близька «За всіх скажу» (1927) М. Доленка (Гарт. - 1927. - № 2-3. - С. 135); рецензія на збірку поезій Гео Коляди «Futur - Extra» Л. Піонтека (Гарт. - 1927. - № 2-3. - С. 136); гостра рецензія на другий номер літературно - художнього журналу «Вапліте» (1927) Д. (Гарт. - 1927. - № 2-3. - С. 139). Важливим є бібліографічний покажчик «Цсгаіпіса. Книжки і неперіодичні видання років 1914-1917» (Наше минуле. - 1918. - № 1. - Лип.-серп. - С. 192), підготовлений до публікації О. Гуцалом.

Тематичний контент будь-якого видання залежить певним чином від авторського складу. Постаті публіцистів та інших допису­вачів є визначальними для авторитетності видань, а в часи гострого політичного протистояння також і схильності до періодичного орга­ну різних угруповань. Крізь досліджені часописи зазначеного періо­ду пройшла плеяда видатних публіцистів, істориків, громадсько - політичних діячів. Це відомі імена або псевдоніми, за якими не при­ховували своїх життєвих позицій прихильники визвольного руху України та культурного національного самоствердження.

У журналі «Наше минуле» друкували свої матеріали І. Айзен - шток, Д. Антонович, акад. Д. Багалій, В. Барвинський, С. Єфремов, М. Зеров, Ю. Іванов-Меженко, В. Міяковський, проф. І. Огієнко, С. Петлюра, О. Кисіль, П. Стебницький, О. Гуцало, О. Білецький та ін. Майже сотня дописувачів «дала згоду» брати участь у журналі. Такий авторський склад пояснює високий літературний і науковий рівень щоквартальника.

Намагаються зробити «вільною трибуною» видавці та автори журнал «Музагет». До участі в часописі «Товариством запрохано» учасників однойменної групи і визначних публіцистів та літераторів того часу: В. Бульварова, М. Бурачека, П. Вірина, М. Зерова, П. Зо - рева (Филиповича), П. Ковжуна, І. Михайлича, І. Майдана, В. Мія- ковського, Я. Можейка, К. Поліщука, О. Хомика та ін.

Окремо треба виділити авторів журналу «Аванґард» (1930), які зробили мову журналу цікавою та образною. Особливо насиченими є аналітичні та критичні статті Г. Шкурупія, О. Перегуди, О. Полто - рацького, П. Мельника, І. Товарця, О. Близька. До речі, твори Олекси Близька, зокрема надруковані в журналі «Літературний ярмарок» М. Хвильового, «були знищені разом з поетом» [1, 27]. Тож сторінки уцілілого журналу залишилися чи не єдиним джере­лом видавничої праці популярного літератора.

Поряд із відомими публіцистами літературно-мистецька періоди­ка має й чимало анонімних дописувачів. Ця категорія публіцистів, мабуть, не дуже впевнено ступила на новий шлях «будівництва соціа­лізму», ще не мала сили говорити впевнено від самих себе [1, 27].

Часто псевдоніми та криптоніми в літературно-мистецьких часо­писах використовувалися в театральних рецензіях та матеріалах про культурне життя міста: «Осіння скрипка. Театр «Соловцов» Nemo, «Державний народний театр» Litera, «Театральні «мішочни - ки». Гастролі «Бі-ба-бо» Нео-киянина, «Криза в театрі ім. Шев­ченка» D’op, «Разом чи окремо» D’op, «На диспуті про ексцентрич­ний театр» D’op, «Два таланти» La Bemol, «Студія молодої ліри» La Bemol. У часописах «Зори» та «Искусство» огляди книжок та преси підписано криптонімами «Г. К.», «А. Д.», «А. Г.» та «М. А.».

Псевдонімами та криптонімами в літературно-художньо-науко - вому додатку «Отблески» до газети «Пролетарская правда» підписа­но матеріали з гострою політичною сатирою, скеровані проти воро­гів «Країни рад»: «Красные открытки товарища Никитки» Никит­ки, «Пусть здравствуют наши красные смехуны», «Первосортные химики» A-к, вірші та байки від Дяді Кіндрата, фейлетони та гумо­рески «Конференция милосердия» Барабанщика Петруши, «Ах, когда бы... не послушался я бабы!» Антапки, «Сфиксатуар» Д. К.

Літературно-мистецька періодика Киева 20-30-х pp. XX ст. відображає всі сфери культурного хаосу та розладу, який відбувався в країні. Зафіксовано внутрішній конфлікт української культури в цілому: феєричні настрої щодо нового, революційного часу та водно­час вагання щодо цих хитких пролетарських цінностей та настанов; намагання витримати і зберегти національну особливість і водночас звернення до зарубіжних цінностей. Саме у мистецькій періодиці зазначеного періоду можна знайти ознаки самоідентифікації, пошу­ку «вірного шляху» супротив накинутим ідеологічним догмам. Часом трапляється й дискусія «пролетарських» письменників (лояльних до панівної Комуністичної партії) і так званих «попутни­ків» (приховано виступали проти влади та прагнули дотримуватися принципу об’єктивності в мистецтві) [1, 78].

Дослідження контенту зазначених видань має неабияке значен­ня, оскільки періодика має необхідні інструменти реагування на всі суспільно-політичні зміни. Вони - відтворення часу, і на сьогодні багато з них є єдиними у своєму роді історичними джерелами.

1. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження : антологія (1917-1933: Поезія - проза - драма - есей / упор., передм., післямова Ю. Лаврі - ненка.; післямова Є. Сверстюка. - К. : Смолоскип, 2008. - 976 с.

2. Лундберг Е. Литература и искусство / Е. Лундберг // Зори. - 1919. -№ 1. - С. 26.

3. Музагет. - 1919. - № 1-3. - Січ.-лют./берез. - 170 с.

4. Рудий Г. Я. Охорона і збереження пам’яток історії та культури в Україні (за матеріалами української періодики 1917-1941 pp.) /

Г. Я. Рудий / наук. ред. В. О. Горбик. НАН України. Інститут історії України. - К. : Інститут історії України, 2011. - 204 с.

5. Собіянський В. Типологія театрально-мистецьких періодичних видань України 1920-х pp. / В. Собіянський // Історіографія. Джере­лознавство // Http://www. nbuv. gov. ua/portal/soc_g'um/Nvkkarogo/ 2010 7/196 215.pdf.

Раскрыт контент литературно-художественных изданий города 20-30-х гг. XX в., проанализирован авторский состав журналов, опре­делен их вклад в развитие культурной жизни Киева.

Ключевые слова: журнал, 20-30-тые гг., тематический контент, автор.

The content of 20~30s of the twentieth century literary and, artistic publications reveals, the composition of architectural magazines are analyzed, their contribution to the cultural life of Kyiv determined.

Keywords: magazine, 20-30-ies, thematic content, an author.