Головна Журналистика ФОТОПОРТРЕТ ЯК ОДИН ІЗ головних ЖАНРІВ ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ
joomla
ФОТОПОРТРЕТ ЯК ОДИН ІЗ головних ЖАНРІВ ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ
Журналистика - Журналистика

Катерина Корнієнко,

Студентка (Київ)

У ДЕ 007: 304 : 070

Стаття присвячена фотожурналістиці, зокрема одному з її провідних жанрів - фотопортрету, особливостям його розвитку та функціонування в друкованих ЗМІ.

Ключові слова: фотожурналістика, фотопортрет, журналістика.

The article is devoted to a special form of journalism - photojournalism, particularly to one of it’s lead genre - portrait, features of it’s developing and function in the print media.

Keywords: photojournalism, portrait, journalism.

Статья посвящена фотожурналистике, в частности одному из ее ведущих жанров - фотопортрету, особенностям его развития и функ­ционирования в печатных СМИ.

Ключевые слова: фотожурналистика, фотопортрет, журналис­тика.

Інтенсивний розвиток сучасних технологій зробив фотографію загальнодоступним і, зрештою, масовим явищем. Сьогодні люди, які не мають фотоапаратів, викликають певне здивування, а кількість книг із теорії та історії фотографії збільшується з кожним днем. Нині уявити наше життя без візуальної комунікації доволі важко, адже за 171 рік існування фотографічного процесу ми звик­ли не лише чути про події, що відбуваються у світі, не лише читати про теракти та природні катастрофи, а й бачити все це на власні очі - за допомогою фотографій у ЗМІ та телебачення. Завдяки влуч­ним пострілам своїх фотооб’єктивів фотожурналісти можуть не ли­ше інформувати суспільство, а й реально впливати на наше ставлен­ня до навколишнього світу. Саме тому аналіз жанрів фотожур - налістики сьогодні є беззаперечно актуальною темою.

Мета дослідження полягає в ознайомленні з жанрами фотожур - налістики в контексті історичного розвитку фотографічного проце­су та фотожурналістики; визначенні місця та ролі фотопортрета в журналістиці; виявленні проблем та перспектив функціонування фотопортрета на сторінках друкованої преси.

© Корнієнко К., 2011

Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення таких завдань: конкретизація значення візуальної інформації; виз­начення загальної характеристики понять «фотографія», «фото - журналістика» та «фотопортрет»; дослідження основних жанрів фотожурналістики; з’ясування етапів становлення фотопортрета, його місця та значення в системі жанрів фотожурналістики.

Вагомий внесок у вивчення фотографії та фотожурналістики зробили Б. Черняков, Г. Чудаков, Ю. Шаповал, А. Колосов, С. Го - ревалов, В. Березін, В. Ладутько, А. Лапін, В. Михалкович, Л. Ди­ко, Л. Волков-Ланніт та ін.

У 1839 р. громадськість і фахівці різних галузей культури поста­вилися до винайденого фотографічного процесу як до цікавої дрібнички. На початковому етапі фотографія не володіла докумен­тальністю, інформативністю, свободою світлових рішень і знахідок. Проте її подальший розвиток визначили потреби суспільства. Поступово фотографія перетворилась у самостійний засіб комунікації. З появою порівняно легких фотокамер і простіших способів відтворення знімків на друкованих сторінках поширення здобула фотожурналістика. Досягнувши певної технічної зрілості, фотографія з часом витіснила інші методи відоб­раження дійсності на папері - гравюри, креслення і малюнки. Відносна швидкість технології і точність зображення, безсто­ронність та об’єктивність робили її документом, цінним для форму­вання громадської думки.

Дві світові війни, «велика депресія» у США та інші гострі соціально-політичні проблеми спричинили необхідність відобра­ження найважливіших подій у періодичних виданнях. Зростання попиту та пропонування, зрештою, сприяло загальному розвитку ЗМІ. Поступово фотожурналістика перетворюється на потужний засіб відображення світових проблем сучасності й минулого.

Слід зазначити, що візуальну інформацію люди сприймають най­легше - зоровий відділ кори головного мозку має чутливість у бага­то разів вищу, ніж усі інші функціональні зони. Науковці вважа­ють, що за допомогою зору людина сприймає від 60 до 80 % інфор­мації про зовнішній світ [8]. Крім того, унікальність фотографії по­лягає в її змістовності та компактності - вона як цитата, прислів’я. Відомий радянський фотокореспондент Д. Бальтерманц так писав про становлення фотографічного процесу: «Величезна кількість відомостей різноманітного характеру змушує вирізняти головне, ос­новне. Лапідарною, «сухішою» стає газетна мова. Все серйозніше постає питання про включення в структуру преси нового засобу інформації та пропаганди. Ним стає фотографія. Швидкість її сприйняття, наочність, легкість розуміння її смислу (хоча, зазначи­мо, що певним чином так здається) роблять фотографію незмінним елементом друку. Одним знімком можна дуже багато чого сказати, й це «багато чого» буде майже моментально сприйнято читачем» [1].

Соціальна тематика виявлялася вже на ранньому етапі розвитку фотографії: знімки покинутих дітей, портрети пацієнтів психіат­ричної лікарні тощо. Першим фотожурналістом вважають амери­канця Джекоба А. Рііса (1849-1914) - репортера кримінальної хроніки газети «Evening sun», який виступав у пресі за поліпшен­ня побутових умов найбідніших мешканців Нью-Йорка. Літера­турні матеріали Рііса були переконливі, але його робота була особ­ливо дійовою завдяки фотоапарату. Другим борцем за соціальний поступ став учитель Льюіс Хайн (1874-1940). Згідно з результата­ми урядового дослідження, у 1907 р. трохи менше 2 млн. дітей у віці від 10 до 15 років працювало на американських фабриках, фер­мах, у шахтах та сфері обслуговування. Серія дивовижних фото­графій Хайна (майже 5 тис. знімків), на яких були зображені не­щасні працюючі діти, шокувала всю країну. Згодом дитячу працю заборонили на рівні законодавства. Не можна залишити без уваги й постать Доротеї Ланг, роботи якої надихнули Джона Стейнбека на написання роману «Грона гніву». Найвідоміша її робота - фотопор­трет матері-переселенки Флоренс Томпсон у таборі Ніпомо в Каліфорнії. У відповідь на публікацію двох фотографій матері Томпсон («San Francisco News» від 6 березня 1936 р.) Федеральне управління постановило негайно направити запас продовольства в постраждалі райони.

Одночасно з розвитком фотографії та фотожурналістики народ­жувалися й класифікація їх жанрів. Цей процес не закінчився й триває досі. Саме тому про жанри фотожурналістики говорити до­волі складно - єдиного усталеного поділу не існує і кожен дослідник класифікує фотоматеріали на власний розсуд. На цій проблемі наголошує В. Здоровега: «У науці є спроба кваліфікувати фотографію, взявши за основу жанрову структуру вербальної жур­налістики, що не зовсім відповідає природі зображення, або зводи­ти фотожурналістику до фотоінформації, фоторепортажу, фотона - рису, що з позиції сучасної практики є її збідненням» [5]. Межі між жанрами надзвичайно хиткі: добірка фотозаміток може сприйма­тися як репортаж, а деколи буває складно відрізнити фотоінфор­мацію та фотопортрет. Крім того, буває й таке, що фоторепортаж набуває рис фотопортрета, а фотопортрет - фоторепортажу. Аби не заплутатися між репортажем та портретом, дослідник А. Вартанов пропонує орієнтуватися таким чином: стихія репортажу - подія, а основа портрета - характер людини.

На думку автора статей з теорії фотожурналістики А. Гоффмана, існує три основні групи фотографії: ілюстративна, інформаційна та художньо-документальна. Натомість, професор В. Тулупов поділяє жанри фотожурналістики на канонічні (фотоінформацію, фотопор­трет, фоторепортаж, фотоплакат) та публіцистичні жанри (фото­етюд, фоторепродукція і фотореклама). Колишній головний редак­тор журналу «Советское фото» Г. Чудаков уважає, що жанрова термінологія фотожурналістики бере за відправну точку жур­налістську термінологію, тоді як термінологія фотомистецтва бере початок від жанрів живопису та графіки. «Так, можна поділити всі жанри фотожурналістики на дві умовні групи: інфор­маційно-публіцистичну (фотоінформація, фоторепортаж, фотоілю­страція) та художньо-публіцистичну (фотонарис, фотосерія, фото­плакат)» [7]. Дослідник В. Березін схиляється до жанрової структу­ри, запропонованої Г. Чудаковим, проте трохи коректує її і виділяє серед інформаційно-публіцистичних жанрів ще фотокореспон - денцію, а серед художньо-публіцистичних - фотозамальовку, фото - серіал, фотомонтаж, фотоколаж і фотопортрет.

Дослідники В. Юодакіс, Б. Головко та Б. Черняков підтримують іншу структуру фотожурналістики, в якій виділяються дві основні великі групи жанрів: самостійні (малі, інформаційні - фото­хроніка, фотозамітка, фотозамальовка, фотопривітання, фотонове - ла; великі, аналітичні - фоторепортаж, фотонарис, фоторозповідь, фоторецензія, фотодайджест) і допоміжні (фотоілюстрація, фото­реклама, фотознайомство, фотоанонс, фотонатюрморт, фотопорт­рет, фотопейзаж). Саме до такої класифікації схильні С. Горевалов,

Н. Зикун, С. Стародуб, обґрунтовуючи свою позицію з погляду єдності слова та зображення. «Кожен жанр є особливим і виконує свою функцію, але чітка система жанрів буде зручною для фото - журналістів-практиків. Завдяки їй фотознімки вишиковуються в загальну систему, де кожен знімок знаходить своє місце, з ураху­ванням особливостей використання та розміщення» [3].

Ознайомившись із таким широким розмаїттям жанрів фотожур­налістики, можемо погодитись із думкою авторитетної дослідниці фотографії Л. Дико: «Кожен фоторепортер зобов’язаний вміти пра­цювати над портретом, яким би видом або розділом фотографії він не займався. Адже героями його жанрових, інформаційних знімків і ре­портажів завжди будуть люди. їх потрібно вміти змальовувати» [4].

Через зображення певної людини, безпосередньої учасниці події, читачам найлегше зрозуміти, як впливають ті чи інші обста­вини на життя. Взяти ті ж доволі популярні (для фотожурналістів XX ст.) фотографії голодуючих в Африці. В Україні складно зро­зуміти, як це голодувати. Проте коли бачиш знімки людей, зітка­них лише зі шкіри і кісток, починаєш відчувати жах, що таке може відбуватись у сучасному цивілізованому світі.

Фотопортрет прийшов до зображальної журналістики, а раніше - безпосередньо до фотомистецтва, ще з живопису. Саме слово «портрет» має французьке походження і означає «зображен­ня риси в рису». Портретна фотографія з’явилася майже одночасно з винайденням фотографічного процесу й одразу ж здобула неабия­ку популярність.

Фотопортрет виконує важливу функцію у журналістиці. «Не кожний фотодокумент - одноденний метелик. Кращі з них гідно зай­мають потім почесне місце на стендах фотовиставок. Репортажний художній портрет - не просто вдалий знімок. Він - прямий наслідок набутих знань та розвинутого естетичного почуття. Високий рівень його виконання значно посилює ідейний вплив сюжету» [2].

Відомий видавець «Морнінг Джорнел» У. Херст наголошував: «Будь-якого читача цікавлять лише п’ять речей: він сам, інші, на­вколишній світ, звідки він сам, і що на нього чекає» [6]. Натомість, практик і теоретик журналістики О. Тертичний вважає, що читаць­ку аудиторію цікавить не тільки те, що відбувається у навколиш­ньому світі (події, пригоди, процеси, ситуації), а й люди як дійові особи, насамперед щодо їх особистих цінностей. В. Тулупов у статті про естетику газетної шпальти, зазначає, що інформація сьогодні все більше персоніфікується. Цю тенденцію він пов’язує з підви­щенням уваги до окремої особи, індивідуума. Проаналізувавши все вищевикладене, можемо зробити висновок: на сторінках друкова­них ЗМІ з’являється все більше фотопортретів.

Слід зазначити, що жанр фотопортрета має й свою власну кла­сифікацію. Так, більшість науковців поділяє його на постановоч­ний (студійний) та репортажний. Портрет, виконаний у репор - тажній формі, - сильна сторона сучасної фотографії. Об’єкт зобра­ження у фоторепортажі - актуальна подія, яка має су­спільно-політичне значення, об’єкт дослідження - життя суспіль­ства. Тому не дивно, що репортажний портрет, з огляду на свою до­кументальну безпосередність, викликає більший інтерес, ніж студійний. З поширенням якісної суспільно-політичної та ділової преси популярність репортажного фотопортрета значно зросла.

Наочність і документальність фотографії стимулювали появу фотографічного зображення на сторінках періодичної преси. Май­же всі ЗМІ сьогодні використовують фотографію: інтернет, преса, навіть телебачення. Журналісти намагаються працювати з різно­манітними жанрами фотожурналістики, щоб не тільки ілюструва­ти матеріали, а й впливати на думку своїх читачів. Фотопортрети використовують у всіх журналах та газетах без винятку, в більшості - починаючи з обкладинки.

«Обличчя» практично всіх журналів, що розрізняють за стате­вою належністю, прикрашені сьогодні фотопортретами. Здебільшо­го такі знімки студійні, часто в очах зображуваних людей помітні спалахи софтбоксів (студійного освітлення). Та все ж цікавою та специфічною рисою «тендерних» журналів є присутність жінки на обкладинці - хоч то жіночий, хоч чоловічий журнал. Так, жіночі портрети в Україні можна побачити майже на всіх жіночих («Cosmopolitan», «Pink», «Единственная», «Mini», «Натали», «Ева», «Burda», «Joy», «Лиза», «Diva» тощо) та чоловічих («XXL», «Maxim», «Playboy», «Ego») журналах. Тобто жіноче тіло продають усім без винятку. На щастя, в Україні все ще існує кілька видань, на обкладинках яких за концепцією з’являються переважно пред­ставники сильної статі. За п’ять із половиною років (з 2005) існу­вання української редакції чоловічого журналу «Men’s Health» на всіх обкладинках (61 номер) з’являлися чоловіки. Такої ж політи­ки дотримується і «неочікуваний жіночий журнал» під назвою «LQ». Натомість, беззаперечно якісним і, можливо, найкращим чо­ловічим виданням у світі є американський журнал « Esquire», яко­му виповнилося вже 67 років. За останні ЗО років (починаючи з 1980), з 352 обкладинок фотопортретами були прикрашені 322, тоб­то 91 %. Ми не маємо української редакції цього журналу, проте можемо купувати російську версію. За п’ять років існування російського « Esquire» лише три номери з 55 не прикрашали фото­портрети. На відміну від інших видань, у « Esquire» не намагаються заретушувати в фотошопі зморшки зірок або щось приховати. Вва­жається, що фотографіям для обкладинок цього журналу досить збільшують різкість. Існує навіть термін «фото в стилі «Esquire».

На обкладинках соціально-політичних журналів портрети з’яв­ляються набагато рідше. Проаналізувавши випуски журналу «Фо­кус» за весь час існування (2006-2009 pp.), можемо зробити висно­вок, що використання фотопортретів на першій шпальті цього ви­дання коливається у межах 25 % (2006 - 27 %, 2007 - 24 %, 2008 -

22 %, 2009 - 26 % ). У журналі «Український тиждень» портрети на

Обкладинках використовують ще рідше (2007 - 11 %, 2008 — 2 %, 2009 - 10 %).

Можна зазначити таку тенденцію: обкладинки українських соціально-політичних видань найчастіше оформлюють фотоплака - тами, фотоколажами та фотомонтажами. Пов’язуємо її зі спробою більш глибоко осмислити події, що відбулися, і, можливо, нав’яза­ти точку зору редакції читачам, допомогти їм «розставити акцен­ти». Натомість, західні соціально-політичні видання не нехтують зображенням людей. Славнозвісний «Time» завжди розміщує на своїй обкладинці портрети когось із президентів або зірок: 12 но­мерів на рік - 12 облич. Потрапити на обкладинку цього видання для фотожурналіста - справжнє свято, цю подію порівнюють із вру­ченням кінопремії «Оскар».

Внутрішнє оформлення журналу є набагато важливішим, аніж його обкладинка. І якщо жіночі/чоловічі журнали використовують портрети на своїх обкладинках набагато частіше, аніж соціаль - но-політичні, то зі внутрішнім оформленням все навпаки. У про­аналізованих журналах («Elle» та «Men’s Health») портретів усього лише 25-40 % від загального фотооформлення, а в соціаль - но-політичних («Фокус», «Корреспондент», «Український тиж­день» і «Країна») - 40-50 % . Найбільше портретів можна знайти у ділових виданнях (журнали «Эксперт», «Власть денег», «Статус», «Business Class») - на рівні 40-60%. Проте їх найчастіше вміщують у паспортному форматі лише для того, аби «надати обличчя» тому чи іншому матеріалу. Тобто окремого змістового навантаження во­ни не несуть.

Більшість вітчизняних газет дуже високо оцінює фотопортрети та часто їх використовує. Дослідивши такі щоденні та щотижневі видання, як «День», «Україна молода», «Новая», «Сегодня», «Эко­номические известия», «Газета по-киевски», «Високий замок», «Дзеркало тижня», «Киевскій Телеграфъ», «Коммерсантъ», «Де­ловая столица», «Комментарии», «Kyiv Weekly», «Kyiv Post» та «Бульвар Гордона», можемо зробити певні висновки. Відсоток ви­користання портретів (у порівнянні з іншими жанрами фотожур - налістики) тут різний - від 25 до 95 %, залежно від специфіки кон­кретного ЗМІ. Наприклад, у газеті «Бульвар Гордона» фотопорт­ретів майже 94 % . Пов’язано це з орієнтацією видання на матеріали про людей - інтерв’ю, портретні нариси тощо.

Найбільш поширеною помилкою газетних більдредакторів є за­малий розмір фотознімків. Зокрема, ця проблема стосується газети «Дзеркало тижня»: на її сторінках формату A3 фотографії бувають навіть розміром 1x2 та 3x2 см. Краще було б умістити один великий знімок замість п’яти малих. У виданнях «День», «Сегодня», «Эко­номические известия» та «Коммерсантъ» уміщують не багато фото­графій, проте великого розміру (9x13, 10x15, 10x20 тощо). Це має доволі якісний вигляд та акцентує увагу на головному.

Крім того, газетярі мають більше уваги приділяти підписам під фотографіями. Слід пам’ятати, що навіть найгірший знімок може врятувати влучний коментар. Цікаво, що у виданні «Бульвар Гор­дона» близько 98 % фотографій - підписані. Підпис має допомогти читачеві зрозуміти не лише саме зображення, а й ідею, образ, заши­фровані в ньому. Чимало відомих фотожурналістів власноруч пи­шуть тексти до своїх знімків. «Журналістське повідомлення, в іде­алі, розраховане на точне розуміння. Якщо ж інформація допускає багатоваріантність у тлумаченні, то рідко досягається бажаний ре­зультат - ефективний вплив на громадську думку» [8]. Фотографія

З підписом може замінити тисячу слів.

Значення фотопортрета в журналістиці та його вплив на гро­мадськість, безперечно, досить вагомі. Та останнім часом у ЗМІ все частіше потрапляють неякісні фотографії. Сьогодні, з розвитком інтернету, цифрових технологій та графічних програм до­стовірність фотожурналістики може ставитись під сумнів - неодно­разові скандали навколо фотографій агентства «Ііеігіегз» (у 2006 та 2010) це підтверджують. Аби захистити права громадян на до­стовірну інформацію, а редакторів застерегти від фальшивих знімків, можна лише запропонувати прийняти такий закон, за яким усі фотографії, оброблені в графічних програмах, потрібно бу­ло б маркувати (щось на зразок «відретушовано»). Аби фотожур - налістика й надалі розвивалася, слід докласти чимало зусиль.

Історія становлення, проблеми та тенденції розвитку україн­ської фотожурналістики, порівняльний аналіз розміщення фото­графій в іноземній та вітчизняній пресі - перспективний напрям для подальшого дослідження.

1. Бальтерманц И. Д. Специфика содержания и формы фотожурна­листики [Електронний ресурс] / И. Д. Бальтерманц. - М., 1981. - Ре­жим доступу : Http://constitutions. ru/archives/ 1854.

2. Волков-Ланнит Л. Ф. Искусство фотопортрета / Л. Ф. Вол- ков-Ланнит. - М.: Искусство, 1974. - 280 с.

3. Горевалов С. І. Фотожурналістика в системі засобів масової ко­мунікації: єдність слова і зображення : навч. посіб. / С. І. Горевалов,

Н. І. Зикун, С. А. Стародуб. - К. : Київ, міжнарод. ун-т, 2010. - 296 с.

4. Дыко Л. П. Проблемы портретного творчества / Л. П. Дыко // Со­ветское фото. - 1975. - № 5. - С. 37-39.

5. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : навч. посіб. / В. Й. Здоровега. - Львів : ПАЮ, 2000. - 180 с.

6. Саенкова Л. П. Массовая культура: Эволюция зрелищных форм / Л. П. Саенкова. - Минск: Электронная книга БГУ, 2004. - 122 с.

7. Чудаков Г. Фотография в прессе: содержание, форма, жанровая структура / Г. Чудаков // Советское фото. - 1982. - Авг. - С. 14-15.

8. Шаповал Ю. Г. Фотожурналістика: навч. посіб. [Електронний ре­сурс] / Ю. Г. Шаповал. - Рівне: Волин, обереги, 2007. - Режим досту­пу : Http://www. on-libr. info/index. php/2009-10-20-ll-46-46/6-shapo valfotojurnalistyka.


Лах світової цивілізації. Палко відстоюючи проєвропейську орієнтацію української культури, яка сприяє піднесенню рівня ук­раїнського мистецтва, публіцист одним із перших порушив пробле­му активної пропаганди кращих здобутків української культури у колі європейської спільноти. Будучи оборонцем істинних духовних цінностей, він відкрито виступив проти масовізації культури в по­воєнний період, яка знецінювала істинне мистецтво.

1. Косач Ю. Дорогі цвинтарі / Юрій Косач // Українська трибуна. - 1947. - 4 серп.

2. Косач Ю. Духовна культура і чин / Юрій Косач // Львівські вісті. - 1942. - Ч. 9.

3. Косач Ю. Культура мас чи еліти? / Юрій Косач // Українська три­буна. - 1947. - 13 лип.

4. Косач Ю. Чому із Заходом? / Юрій Косач // Час. - 1947. - Ч. 19.