Головна Журналистика Журнальні видання УРСР як засіб ідеологічного виховання мас
joomla
Журнальні видання УРСР як засіб ідеологічного виховання мас
Журналистика - Журналистика

Юрій Колісник,

К. філол. н., доц. (Черкаси)

УДК 007 : 304 : 070(477)(09)

У статті досліджено діяльність партійно-радянської преси, яка сприяла утвердженню радянської системи в Україні. На численних зразках журнальної періодики УРСР, значного історичного фактажу проаналізовано вплив друкованого слова на ідеологічне виховання мас. Доведено, що радянські мас-медіа не лише інформували, висловлювали компартійні погляди, а й налаштовували громадян на певні перспек­тиви, чітко окреслювали засоби їх реалізації, сприяли виконанню соціально-економічних програм, піднесенню трудової, суспільно - політичної активності громадян.

Ключові слова: адміністративно-командна система, партійно - радянська преса, марксистсько-ленінська ідеологія, тоталітарна жур­налістика, комуністичне суспільство, інформаційний простір.

In the scientific article we explore the activity of the Soviet party press which stimulated strengthening of the positions of Soviet dictator­ship in Ukraine. We analysed the influence made by the printed words on the ideological upbringing of the citizens on the basis of the miscellaneous examples of the USSR magazines. The author proves that the Soviet mass media informed and expressed the points of view of the Communist party, as well as showed the prospects to the citizens, gave definite means of their realization. It helped the successful implementation of the socio-eco- nomic programmes, inspiration of the citizens' labour, social and political activity.

Keywords: administrative-command system, Soviet party press, implantation of Marxist-Leninist ideology, violence against the opposition press, stimulation of production processes, totalitarian journalism, com­munist society, activation of socialist competitions, informational space, manipulation of the public consciousness.

В статье исследуется деятельность партийно-советской прессы, которая способствовала утверждению советской диктатуры в Укра­ине. На многочисленных примерах журнальной периодики УССР, значи­тельного исторического фактажа проанализировано влияние печатно­го слова на идеологическое воспитание масс. Доказано, что советские масс-медиа не только информировали, выражали компартийные взгляды, но и настраивали граждан на близкие и далекие перспективы, четко очерчивали средства их реализации, а следовательно, способ­ствовали выполнению социально-экономических программ, подъему трудовой, общественно-политической активности граждан.

Ключевые слова: административно-командная система, партий - но-советская пресса, марксистско-ленинская идеология, расправа с оппозиционной прессой, тоталитарная журналистика, коммунисти­ческое общество, информационное пространство.

Журналістика сучасної України - явище багато векторне, неодно­значне, нерідко з протилежними світоглядними засадами. Засоби ма­сової інформації досі не змогли остаточно позбутися тоталітарного ми­нулого, стати поборниками правди, справедливості, сповна прислужи­тися суспільству, наснажуючи його високоморальними вартостями. Значна частина сучасних мас-медіа ще й досі зазнають згубного впли­ву комуністичної ідеології, цензурних утисків і підзвітності владним структурам. Слабкість української журналістики перед засиллям російськомовної преси, денаціоналізація справляють всебічний нега­тивний вплив на духовне здоров'я суспільства. Як наслідок - вияв байдужості громадян до української державотворчої ідеї.

Дослідження журналістики УРСР актуальне з вищенаведених причин та гострої потреби розв'язання важливих проблем сучасних ЗМІ. Зіставлення й переосмислення їх діяльності допоможуть звіль­нити суспільну свідомість від тоталітарних стереотипів. Розкриття характерних ознак комуністичного режиму в журналістиці сприя­тиме протидії неототалітаризму. Воно актуальне й тому, що в Україні відбувається відродження комуністичної ідеології у нових формах, а отже, - і тоталітарної концепції журналістики. З'ясуван­ня специфіки радянської періодики як засобу ідеологічного понево­лення сприятиме розвінчанню деспотії СРСР та його преси.

У статті доведено, що журналістика, яка деіндивідуалізує гро­мадян, намагається перетворити їх у слухняних виконавців та убе­регти від інакодумства як найтяжчого зла, не має права на подаль­шу практику, а від неототалітарних методів слід відмежовуватися. Розглянуто результати досліджень журналістики УРСР як репре­сивного засобу, визначено механізм впливу монопартійності на характер і зміст журнальних видань. На багатьох прикладах по­казано, як слово, наділене адмінвладою, вбивало творчу ак­тивність, культивувало посередність, а забезпечення його дієвості призводило до насильства над людиною. Заідеологізованість зумовлювала поширення мовних штампів, збіднення стилю, жур­налістського досвіду і т. д.

Фундаментальні дослідження тоталітарної журналістики СРСР у радянську добу неможливо було провести, проте в умовах незалеж­ності України такі роботи з'явилися. Це, зокрема, праці В. Здоро - веги, М. Скуленка, Б. Потятиника, В. Карпенка, В. Качкана та ін. Окремо слід зазначити закордонні джерела, які, так чи інакше, пов'язані з вивченням політичних ідеологій та засобів масової ко­мунікації в тоталітарному, демократичному суспільствах. Скажімо, це дослідження Т. Маркузе, Ю. Хабермаса, X. Гадамера, С. Кара - Мурзи, а також сучасних українських пресознавців - В. Різуна, И. Лося, В. Іванова, Г. Почепцова та інших, які торкаються цієї проблематики. Використовується також джерельна інформація інтернет-сайтів із зазначеної теми.

Актуальність статті зумовлена й тим, що цілісне дослідження журнальної періодики УРСР 50-80-х рр. минулого століття досі не проводилося, а окремі розробки стосуються переважно газет і наголо­шують, як правило, на залежності ЗМІ, автоматизмі їх дій. У новому суспільно-політичному контексті ця преса майже не вивчалася.

Радянський тоталітаризм СРСР мав вигляд чітко злагодженого суспільного механізму, сформованого впродовж десятиліть невпин­ною практикою терору. Компартійні політичні догми всебічно тира­жувалися різними ланками ідеологічних інституцій. Активно залу­чалися до цього й засоби масової інформації. Щоб діяти якомога ефективніше, апологети марксизму-ленінізму сформулювали прин­цип партійності преси. Журналістика, відповідно до тверджень

В. Леніна, розглядалася виключно "як складова партійної роботи, а засоби масової інформації - як гвинтик загальнопартійної справи. <...> Вся преса, незалежно від її тематики і напрямку, вважалася партійною, керівні кадри входили до партійної номенклатури і призначалися партійними комітетами.., зміст публікацій суворо контролювався тими ж парткомітетами і цензурою" [7]. Заснування періодичних видань, теле - і радіоканалів належало компетенції ЦК. Плюралізму в діяльності ЗМІ не допускалося.

Комуністичні принципи ЗМІ засвідчують витяги з журнальних видань радянського періоду: "Натхненником і організатором вели­чезних перемог українського народу, як і всіх народів нашої великої соціалістичної Вітчизни, є славна Комуністична партія Радянського Союзу" [13, 11], "Об'єктивні закони суспільного розвитку невбла­ганно ведуть до перемоги комунізму" [14, 11] і т. п. Мас-медіа пов­сякчас відстоювали й популяризували "фундаментальні" партійно - державні рішення, спрямовані на спорудження велетенських ново­будов, штучних морів, каналів, залізниць і слугували могутнім за­собом соціалістичної пропаганди.

Значна увага партії до розвитку журналістики та видавничої справи сприяла зростанню кількісних показників газетно-журналь - ної й книжкової продукції. Для ідеологічного виховання громадян багатотисячними тиражами видавалася періодика, публікувалися твори основоположників і послідовників марксизму-ленінізму, до­кументи КПРС, праці партійних діячів. Журналістика УРСР широ­ко пропагувала рішення партійних з'їздів, праці з історії КПРС і КП України. Полиці бібліотек масово заполонила партійна преса, книжки серії "Земні зорі", "Наш сучасник", "З тобою, партіє!", "Наставники" тощо, у яких звеличувалися жертовність, сподвиж - ництво, замовчувалися нужденність пересічних громадян. Така політика партії та її втілення узаконювали лицемірство, подвійну мораль.

Як свідчить журнальний бюлетень "Нові книги УРСР" (1971. -

Ч. 4), видавництва республіки "назустріч XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України" підготували до друку наукові посібники "Вели­кий Жовтень і захист його завоювань", "Науковий комунізм", "Політична економія соціалізму", "Курс лекцій з історії КПРС"; ко­лективні праці "В. І. Ленін і формування комуністичних суспільних відносин", "Комсомольська слава України", збірку "Пісні про пар­тію і комсомол" та ін.

Накидали марксистсько-ленінську ідеологію засоби масової інформації досить активно. Як зазначає професор В. Карпенко, ра­дянським ЗМІ характерна не лише партійна підзвітність, а й широ­ка масовість: "На початок перебудови в СРСР <...> разовий тираж усіх газет в країні перевищував 190 мільйонів примірників. Якщо додати до цього ще 1500 журналів, Центральне телебачення та Все­союзне радіо, то можна уявити, який потужний і неспинний потік комуністично заанґажованої інформації безальтернативно обвалю­вався щоденно на голови населення" [8]. Із зазначеного випливає, що преса УРСР була надійним охоронцем радянської системи. Будь - які сумніви щодо доцільності чи справедливості партійних рішень не мали права на існування.

Таким чином, українські громадяни з офіційного медіапростору не могли знайти вичерпну й об'єктивну інформацію щодо історії, новітніх суспільних явищ тощо, а тому часто орієнтувалися на аль­тернативні джерела, зокрема закордонні радіопередачі, самвидав, усне поширення інформації.

Тогочасні ЗМІ були піднесені на найвищий рівень авторитет­ності, їхніми устами говорила партійна ієрархія. Журналістські традиції відображення "дійсності" диктувала політична доктрина. З одного боку, перед журналістикою, як і перед літературою, ставили завдання: якомога рельєфніше, барвистіше, переконливіше "опоети­зовувати" лад комуністичного майбутнього, а з другого - науковців, публіцистів змушували через пресу, книги, радіо й телебачення з усією нищівністю викорінювати все, затавроване партією як "воро­же", "відстале", "застаріле", що гальмувало будівництво нового суспільного ладу.

Журналістика періоду відлиги, застою, перебудови характери­зується видозміною моделей відображення й програмування су­спільних, політичних, ідеологічних рухів, але постійним залишав­ся принцип комуністичної партійності, за яким "право на життя мали лише ті видання, що виражали ортодоксальну комуністичну ідеологію" [6, 233].

Як відомо, доповіді М. Хрущова, рішення XX з'їзду КПРС викли­кали гучний суспільний резонанс. Спроби оновити партійне життя, намагання здолати командно-бюрократичні методи керівництва пов'язувалися з поверненням до "ленінських принципів". Численні виступи в пресі, по радіо, телебаченню пропагували новий стиль роботи партійного керівництва, висвітлювали його "повернення до народу". Ця ідеологічна кампанія яскраво простежується в деяких журнальних заголовках і рубрикаціях хрущовської доби ("Партійне життя", "Партійне життя: стиль і методи керівництва", "Марксизм - ленінізм - у дії", "За ленінським курсом"), у тематиці та змісті ви­дань. Скажімо, у "Віснику Академії наук УРСР" записано: "Виключ­не значення для успішного виконання рішень XX з'їзду КПРС, для послідовного наближення Радянської країни до комунізму має здійснена партією і урядом докорінна перебудова керування промис­ловістю і будівництвом" (1958. - Ч. 1. - С. 11). Не менш гостро висловлюється про зміни у методах керівництва журнал "Комуніст України": "Необхідно... подолати залишки канцелярсько-бюрокра­тичних методів роботи... В окремих партійних організаціях... слабо розгортається критика і самокритика, і це негативно впливає на розв'язання господарсько-політичних завдань" (1959. - Ч. 1. - С. 10).

Загалом постсталінському періоду характерне одноманітне, за­циклене, загальмоване у своєму розвитку інформування, всеосяжне фальшування дійсності, приховування суті тоталітаризму, зобра­ження його як справжньої і найповнішої демократії. Властиве воно і журнальній періодиці. Проілюструємо такими цитатами: "Під керівництвом Комуністичної партії радянський народ... побудував соціалістичне суспільство, назавжди знищив експлуатацію людини людиною, ліквідував соціальний і національний гніт. Комуністична партія виховала в народних масах радянський патріотизм, почуття братерської дружби" [14, 5]; "Радянський Союз по темпах еко­номічного розвитку давно випередив всі капіталістичні країни, а по розмірах виробництва найважливіших видів продукції вийшов на перше місце в Європі... В нашій країні небачено розцвіла нова соціалістична культура народів Радянського Союзу, їх мистецтво і література" [4, 4].

Редакції всіх журналів у властивому їм стилі висловлювали крити­ку на адресу імперіалізму, капіталістичного ладу, не шкодували тем­них барв, показуючи "гріхи" західного суспільства, несхожого на соціалістичне. Гумористично-сатиричний журнал "Перець" у цьому практикувався чи не найбільше. На його шпальтах художникам і журналістам у межах радянської ідеології надавалася достатня свобо­да творчості; зображальними засобами митці намагалися викликати зневагу до ідеологічного супротивника. "Перець" систематично пода­вав карикатури на провідних діячів західних суспільств. Наочним підтвердженням цього є методи протиставлення. Так, на титулі ви­дання (1957. - Ч. 8) уміщено ілюстрацію "Хай живе 1 травня!", де зоб­ражено усміхнених Героїв соціалістичної праці та щасливу молодь; як повний контраст - зворот титульної обкладинки з карикатурою "Міністр Фон Брентано і його фон". На малюнку "відтворено" антира - дянську промову в СТТТА міністра закордонних справ ФРН Брентано, який з лютою ненавистю звинувачує СРСР у різних гріхах, і показа­но приреченість його ідей. Такий підхід журналу хоча й не відповідав життєвим реаліям, проте автори, дотримуючись чинних ідеологічних постулатів, прагнули показати негативне ставлення до держав, які не будували комуністичного суспільства.

Нещадна критика Заходу присутня в усіх числах видання. На­приклад, у журналі "Перець" (1957. - Ч. 18. - Є. 6) опубліковано проблемний фейлетон Майкла Голда під назвою "Четверта грань...". У саркастичному тоні розкритиковано відомого американського дер­жавного діяча Джона Фостера Далеса. Він заявляв, що "радянський комунізм є змовою, проти якої повинні боротися всі люди, яким до­рога справедливість" [19, 72]. До "холодної війни" безкомпромісно залучали журналістську творчість. В інтерпретації радянських ЗМІ, безперечно, лише капіталісти прагнуть до узурпації світу, а якщо йдеться про комуністичний лад, соціалістичний табір, СРСР, то мо­ви про загарбницькі наміри бути не може - лише "добровільне" об'єднання в ім'я "торжества комунізму" на всій планеті.

"Забезпечення" прав і свобод громадян, націй та народностей преса повністю приписувала турботі КПРС, радянської влади. Про це свідчить низка публікацій журналів "Комуніст", "Під прапором ленінізму", "Україна", "Народна творчість та етнографія", "Україн­ський історичний журнал", "Радянська жінка", "Барвінок", "Ма­лятко" та ін. Вихідним пунктом такої соціально-економічної полі­тики була програмна вимога КПРС - "все в ім'я людини, все для блага людини". "Звідси, - зазначає журнал "Під прапором ленініз­му", - орієнтація нашої економіки на розв'язання різноманітних завдань, пов'язаних з підвищенням добробуту радянського народу" [11, 13]. Якісно нові зміни в мистецтві журнал "Народна творчість та етнографія" подає як "результат постійної уваги і повсякденно­го піклування Комуністичної партії та Радянського уряду про на­родні таланти України" [2, 13-14].

Утілюючи комуністичну ідеологію в практику, журнальні видан­ня часто подавали ідеальну дійсність як реальну, не заглиблюючись в об'єктивний аналіз. У демонструванні тріумфу, "переможної хо­ди", фантастичних успіхів нового суспільства першочергові завдан­ня журналістів зводилися до винайдення все нових засобів політич­ного одурманювання. Зашкарубла партійна фразеологія примусом утілювалась у життя. Журналісти та освітяни подавали партійні матеріали за принципом інтриги, доступності, щоб легко засвоював­ся той чи той політичний витвір Компартії. Інакше кажучи, не ли­ше здійснювався контроль над діями, а й програмувалися думки людей. Показовими у цьому плані є ідейні настанови журналу "Мистецтво": "Бути ленінцем - це означає вірно служити своєю творчістю народові, його керівній і спрямовуючій силі - Ко­муністичній партії. <...> Бути ленінцем - це означає виховувати молодь у комуністичному дусі, загартовувати її для славних под­вигів в ім'я торжества Ленінських ідей" [5, 1].

Ідеологічні та інші управлінські кадри не тільки пояснювали, а й перевіряли, як засвоюються пропоновані політичні знання, чи стають вони духовними орієнтирами. Таке оцінювання передбачало, відповідно, і заохочення чи покарання. Комуністична ідеологія на підсвідомому рівні часто ставала в громадян другою натурою. Усе це трактувалося благородними цілями журналістики, яка працювала "в ім'я народу", "в ім'я Радянської Батьківщини", "в ім'я ко­мунізму".

Масовість тиражування партійних ідеологем журнальною періодикою призводило, як правило, до механічно-бездумного, некритично-пасивного, безопірного засвоєння. Втілюючи вимоги Компартії, журналістика тенденційно зображувала суспільне життя у світлі ідеалів соціалізму. Журнальне слово прищеплювало й відповідну модель поведінки - вчинки та дії, які ставали притаман­ними широким масам. Комуністична мутація господарсько - економічного, соціального ладу, культурного виднокола зумовила масовий лінгвогіпноз, в якому перебувала уся радянська спільнота.

Суспільна деградація відбувалася непомітно. Журналістика мо­рально виправдовувала будь-які тоталітарні акти, облагороджуючи їх. Знущання над людиною у вітчизняній історії нерідко іменувало­ся "мужністю", "боротьбою з ворогами народу". Скажімо, назвали "куркульством" працелюбних, творчих, ініціативних людей села і боролися з ними як класом, жорстоко переслідуючи. Водночас за­мовчувався голодомор, який призвів до багатомільйонного вини­щення українського народу. Це теж вважалося журналістською нормою, на сторожі якої стояв страх. Депортацію людей із місць проживання трактували як "боротьбу з внутрішніми ворогами" і т. д. Стало звичним називати "ворогами", "неблагонадійними" віль­нодумців - кращих представників інтелігенції, переслідувати са­мостійне мислення.

Натомість рабську працю в колгоспі за безцінь підносили до рівня подвигу, як "ударний фронт". Радянська журнальна преса по суті стала творцем утопічно-ідеалістичної псевдодійсності. Слово вже не було духовним адекватом життя. У такій атмосфері людина не могла сповна реалізувати себе. А основне - найогидніше і най - потворніше - діяли "за ленінськими заповітами" лише на папері. Процвітало зрадництво, підлість, подвійна психологія. Все це унор­мувалось: уявне добро подавалося за наявне, а огріхи й трагедії не помічались, приховувалися.

У межах марксистсько-ленінської доктрини й комуністичної практики журнальні видання 50-80-х рр. активно послуговувалися штучно створеним "науковим словником", формуючи хибні уявлен­ня про суспільство та людину: комуністична правда, світле май­бутнє, переможна хода комунізму, окрилені успіхами трудящі, натхненні партією, зростання добробуту, швидкі темпи науково­го прогресу, перемога комуністичної праці, світлі висоти ко­мунізму і т. д.

Хоча "будівництво соціалізму" насправді було жорстокою, нічим невиправданою руйнацією укладених віками виробничих традицій, духовної спадщини, культурних багатств націй, проте змальовува­лося в гуманістичних тонах. Словосполучення "диктатура проле­таріату", "боротьба з класовими (внутрішніми) ворогами" уневиню - вали терор, переслідування, знущання, винищення, концтабори, де­портації. У численних публікаціях періодичної преси приховували, завуальовували, виправдовували знищення мільйонів людей. "Про­летарський інтернаціоналізм", "дружба народів" насправді руйну­вали національну свідомість, самобутність - нація розпорошувалась у сукупності "радянських народів". Пропаговані журналістикою міфологеми: "дружба народів", "злиття націй", "радянський спосіб життя" та інше перетворювалися в "етномутанти неймовірного розміру" [18, 80].

У багатьох журнальних матеріалах ішлося про комунізм як про "грандіозний план", "могутню ходу" нашого народу, сяючі верши­ни якого вже "виразно видно" і т. д. і т. п. Особливо заідеологізо­ваними були передмови й післямови до публікацій.

Штучна псевдолексика витіснила з журналістських матеріалів сло- ва-номінанти - справжні показники національного буття, які охоплю­вали й формували етнічну психологію. Через спотворення історії та сучасності втрачався державотворчий ідеал назви країни - з'явилося УРСР як частина СРСР. Накидана журналістами псевдодійсність утверджувала радянський менталітет, позбавлений національної суті. Засоби масової інформації спонукали людину жити в межах кількох "Я": "кажу одне, думаю друге, а роблю третє". Виходило - четверте... Журналісти, виступаючи апологетами марксистсько-ленінської ідео­логії, писали і говорили те, що їх змушували, і далеко не те, у чому справді були переконані. Це призводило до суперечливого психо­логічного стану, втрати ідеалів і неадекватного відображення суспіль­ної дійсності. Внаслідок політичних та лінгвістичних деформацій руй­нувався віками узвичаєний духовний світ, люди опинялися в новому вимірі псевдокультурних цінностей. Радянська журналістика всебічно популяризувала їх українським громадянам.

Журнальна періодика УРСР сповнена стверджувальними і спону- кально-наказовими конструкціями. Лексика публікацій пересипана вкрапленнями на кшталт: "...повинно бути виконане історичне завдан­ня - наздогнати і випередити найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення" (Комуніст України. - 1958. - Ч. 11. - С. 4); "XX з'їзд Комуністичної партії <...> поставив перед радгоспами історичної ваги завдання - збільшити вихід продукції рослинництва і тваринництва..." (Вісник АН УРСР. - 1958. - Ч. 1. - С. 37); "...кожна нова перемога трудівників України є великим вкладом у загальнонародну справу побудови комунізму..." (Радянська жінка. - 1962. - Ч. 1. - С. 2); "Ленінські суботники стали “всенародним святом вільної, комуністичної праці” (Україна. - 1974. -

Ч. 16. - С. 2); "Колективи підприємств автомобільного транспорту... під керівництвом партійних організацій послідовно втілюють у життя рішення XXIV з'їзду КПРС..." (Автошляховик України. - 1973. -

Ч. 1. - С. 3) і т. д. Із зазначеного легко помітити підкреслено - запобігливий тон журналістики перед партією.

Аналізуючи журнальну пресу УРСР, яскраво бачимо ідеологічну перенасиченість, стереотипність публікацій, штучність відбору й пе­рекручення фактів. Мовилося лише про позитив, "захмарні" досяг­нення радянського суспільства, "геніальних" творців радянської історії, "мудрі" рішення партії. Маніпулятивні аспекти журналісти­ки приховувалися. Її суть виразно окреслює гасло тієї пори: "Зрос­тання суспільно-виховної ролі засобів масової інформації і пропа­ганди для піднесення ідеологічної роботи серед трудящих".

Масова комунікація в той період здійснювалася за традиційною схемою. Досвід комуністичного виховання громадян постійно засто­совувався і вдосконалювався. Аби міфологеми історичного ма­теріалізму успішно приживалися серед мас, їх спершу апробовува - ли в наукових виданнях, потім у доступнішій формі подавали в ЗМІ. Наведемо приклад офіційного висловлювання з підручника "Філософія" того часу: "Перемога комунізму у всесвітньому масштабі створює всі необхідні матеріальні й духовні передумови для злиття націй. На всій планеті поступово складеться єдине ко­муністичне господарство, що розвиватиметься за єдиним планом, забезпечуватиме небачену раніше економічну спільність людей. Сформуються спільні риси духовного обличчя людей, які вберуть в себе все найкраще від національних рис характеру кожного народу. Виникне спільна мова, єдиний засіб спілкування усіх людей. Люд­ство становитиме єдиний колектив, єдину братерську спільність, вільну від антагонізмів" [12, 294].

Результати псевдонаукових досліджень, що завуальовували жорстокість тоталітаризму, ставали загальновідомими через пресу, підручники, довідкову літературу. Так, приміром, "Українська Ра­дянська Енциклопедія" за редакцією М. Бажана статтю "Комунізм" завершує цитатою з промови М. Хрущова на XXII з'їзді КПРС: "Торжество комунізму завжди становило заповітну, кінцеву мету ленінської партії. Тепер ця мрія - комунізм - стає дійсністю. Не тільки наші нащадки, а й нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі! Свідомість цього окрилює кожну радянську людину, породжує в ній бажання жити і працювати з нечуваним ен­тузіазмом" [9, 80]. Наш народ не дочекався його.

Як прищеплювалися громадянам складники марксистсько - ленінської апологетики яскраво простежується на прикладі статті академіка І. Білодіда "Поглиблювати дослідження в галузі суспіль­них наук", опублікованій у журналі "Вісник Академії наук УРСР" за 1956 р. Публікація переконує, що тоталітарній пресі СРСР властива особлива комунікативна риса - необ'єктивне, неправдо­подібне, надмірне возвеличування й прославляння панівної ідео­логії. Крім того, вона доводить, що за відсутності діалогу в науко­вому мисленні та умов для висловлення полярних думок і критики вчення догматизується, допускаються крайнощі.

Наведемо кілька прикладів із публікації: "...марксизм - ленінізм <...> являє собою єдино правильну, глибоко правдиву, під­тверджену всім ходом розвитку людства науку про життя і розви­ток людського суспільства", вона - "...найвищий ступінь наукового узагальнення всіх досягнень людського розуму у пізнанні природи і суспільства, законів їх розвитку, марксизм-ленінізм дає методо­логічну основу і конкретні настанови щодо розкриття і пізнання фактів і подій історії, закономірностей суспільного розвитку, допо­магає формуванню комуністичної свідомості трудящих" [1, 9].

Технологія гіпертрофованого "схвалення" практикувалася впро­довж багатьох років різноманітними науковими журналами, особ­ливо гуманітарного напряму. їхні розробки були еталоном для по­дальшого масового розтиражування. Ідеологічні репресії, заборона інакодумства призводили до спотворення й примітивізації гу­манітарних наук, а ідеологічний контроль та ізоляція від західних досліджень наполегливо вкорінювали в політичну свідомість мас єдину ідеологію з її догматизовано-примітивними твердженнями.

Із публікації І. Білодіда бачимо, що вчені служили не стільки науці, об'єктивному дослідженню, відкриттю закономірностей, як "великим цілям комунізму" і науково-ідейній "чистоті" ленінських принципів. Ведучи непримиренну боротьбу проти всіляких "проявів ворожої ідеології" - насамперед проти "українського буржуазного націоналізму", "імперіалізму", "агресивних сил" тощо, водночас декларували гасла "загального миру", "демократії" й "соціалізму". Стаття завершується таким запевненням: "Працівники Відділу суспільних наук АН УРСР глибоко вивчають доповіді М. Хрущова, М. Булганіна на XX з'їзді КПРС, матеріали XX з'їзду КПРС та XIX з'їзду КП України, щоб усвідомити ті великі завдання, які постав­лені перед суспільними науками...' ' [1, 1В]. Таким чином, завдання тогочасної науки полягало в служінні Комуністичній партії. Не лише пропагандисти, ідеологічні працівники абсолютизували марк­систсько-ленінське вчення, не усвідомлюючи облудність його те­орій, а й вчені, письменники, журналісти вважали його прогресив­ним, науково виправданим, істинним і проймалися ним на рівні пе­реконань та світоглядної позиції.

Це сталося завдяки тотальному наступу на ЗМІ, що здійснював­ся впродовж усього періоду "диктатури пролетаріату". Компартією ухвалювались численні постанови, які визначали характер діяль­ності газетно-журнальної періодики та аудіовізуальних ЗМІ. Зокре­ма, щодо газет: "Районна газета має бути масовим політичним орга­ном і повинна мати яскраво виявлений виробничий характер" [16, 362-363], вона "посилює роль районної преси як знаряддя партії в зорганізації мас до виконання завдань суцільної колек­тивізації і ліквідації на її основі куркульства як класу, у соціалістич­ному вихованні й культурному піднесенні мас" [16, 364]. Ці рішен­ня, що визначали місце та роль журналістики й преси у будівництві суспільного ладу, з'являлись не раз і змушували підпорядковані партійні ланки чітко реагувати на них. Так, у Постанові ЦК ВКП(б) від 24 січня 1952 р. "Про заходи для покращення районних газет" ідеться, що головне завдання преси - на основі пропаганди, політики і заходів комуністичної партії й радянського уряду ідейно-політично виховувати й організовувати маси [10, 255-258].

В іншій ухвалі ЦК КПРС "Про підвищення ролі районних газет у комуністичному вихованні трудящих" (1968) зазначається: "Місцева преса переконливо показує велетенські соціальні й куль­турні перетворення, які відбулися за роки Радянської влади на селі, конкретно висвітлює питання економіки, підвищення культури землеробства та продуктивності тваринництва, активно пропагує пе­редовий досвід, підтримує патріотичні починання трудівників села в змаганні за дострокове виконання п'ятирічки" [3, 595]. Цією по­становою працівників ЗМІ зобов'язували підвищувати ідейний рівень та організаційну роль преси у втіленні рішень Компартії та уряду в комуністичному вихованні трудящих у мобілізації їх на дострокове виконання завдань п'ятирічки. У цій ухвалі (як і в інших) провідне місце посідають возвеличення й фетишизація керівної ролі Комуністичної партії. Пресу змушували на конкрет­них прикладах і фактах пояснювати зовнішню і внутрішню політи­ку КПРС, "демократичні" основи ладу, пропагувати "непорушну дружбу", виховувати почуття "соціалістичного інтернаціоналізму", висвітлювати економічне, культурне життя та ін. Серед іншого ува­га зверталась на зміцнення "комуністичної переконаності", "ра­дянського патріотизму", "ідейної стійкості", уміння протистояти "буржуазному впливу".

У висвітленні проблем загальнолюдських вартостей журнальна періодика УРСР характеризується меншою заідеологізованістю. Як зазначає Т. Трачук, на зламі 50-60-х рр. XX ст. "з'являються перші спроби ширше глянути на журналістику: не лише як на "колектив­ного агітатора, пропагандиста і організатора", але й як на явище суспільно-політичного життя...' ' [17]. Хоча загалом преса залишала­ся партійною служницею, але, крім суспільно-політичної інфор­мації, вона вміщувала матеріали на загальні теми: виховання дітей, мораль, спорт, образотворче мистецтво, театр, побут і т. п. Деякі з них позбавлені ідеологічного антуражу. Яскравим прикладом є стаття про творчість народної художниці К. Білокур. Журнал "Ра­дянська жінка" (1983. - Ч. 11. - С. 21) під заголовком "Повернені до життя" розповідає про долю видатної майстрині та полотна, які втілюють мальовничу красу української природи. Обговорення та­ких тем має позитивний характер, адже повертає громадян до національних джерел.

Незважаючи на політичну заангажованість, журнальна преса епохи відлиги, перебудови зробила помітний внесок у процес подо­лання культу особи, відновлення демократичних принципів, ак­тивізацію культурного та народногосподарського розвитку країни. Позитивне соціально-економічне начало простежується в пропа­ганді "передового досвіду" (на заводах, шахтах, у колгоспах), "твор­чих починань" (у культурі, народній творчості, етнографії) тощо. Видання не лише стимулювали, а й ідеологічно спрямовували тру­дову ініціативу, творчий потенціал громадян.

Коли розвалилася комуністично-радянська імперія, відмерла й панівна ідеологія, багатолике неживе політичне тло зникло само со­бою. Не вживаються в позитивному розумінні (в побуті, ідео­логічних засобах, журнальній періодиці) поняття "комуністичний", "радянський", "країна рад", "ленінізм", "соцреалізм" тощо. З від­ходом політичної системи без співчуття й жалю відмерло й надума­не, облудне слово марксистсько-ленінської ідеології.

Неминучий плин часу, перебіг історичних подій поступово усу­вають помилкові ідеї, віддаючи перевагу справжній істині (хоча це непросто). Вона не може бути здобута "іншим шляхом, окрім бо­ротьби всіх ідей - істинних чи облудних, нісенітних або розумних. Лише з ось цієї суміші звичайний розум, надана людині здатність розрізняти добро й зло, навчається обирати одні ідеї та відкидати інші" [15, 7-8]. Журналістика минулого переконує, що нав'язуван­ня розуміння, а не забезпечення сприйняття об'єктивних реалій і тенденцій суспільного розвитку є примарним. А тому сучасні мас - медіа повинні не насаджувати бачення, а створювати широкий інформаційний простір.

1. Білодід І. Поглиблювати дослідження в галузі суспільних наук /

І. Білодід // Вісн. Академії наук УРСР. - 1956. - Ч. 2. - С. 9-18.

2. Буланий І. Розквіт самодіяльного мистецтва республіки / І. Була­ний // Народна творчість та етнографія. - 1971. - Ч. 1. - С. 3-15.

3. Вопросы идеологической работы КПСС. - М., 1973. - С. 595-601.

4. Всесвітньо-історичний подвиг радянського народу // Вісн. Ака­демії наук УРСР. - 1957. - Ч. 11. - С. 3-8.

5. З Леніним у серці // Мистецтво. - 1969. - Ч. 1. - С. 1.

6. История мировой журналистики : учебник / А. Г. Беспалова, Е. А. Корнилов, А. П. Короченский [и др.]- “ 2-е изд. - Ростов н/Д, 1999. - 344 с.

7. Карпенко В. Інформаційна політика та безпека: свобода слова - підмурівок інформаційної політики / В. Карпенко. - <1і^р://икгНіе. о^/таіп/кагр/Ьегрека11.Мт> [05.09.2008].

8. Карпенко В. Інформаційна політика та безпека : зародження не­залежної української преси у надрах компартійної системи / В. Карпен­ко. - <Http://ukrlife. org/main/karp/bezpeka4.htm> [27.07.2008].

9. Комунізм // Українська Радянська Енциклопедія : у 17 т. / ред - кол.: М. П. Бажан (голов, ред.) [та ін.]. - К. : Голов, ред. Укр. Рад. Ен - цикл., 1962. - Т. 7. - С. 80.

10. КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и плену­мов. - М., 1985. - Т. 8. - С. 255-258.

11. Марцунов Г. Матеріаломісткість і підвищення ефективності суспільного виробництва / Марцунов Г., Невелєв О. // Під прапором ленінізму. - 1981. - Ч. 20. - С. 12-17.

12. Основи марксистсько-ленінської філософії : підруч. для студ. вищ. навч. закл. ; пер. з 6-го роз. вид. / авт. колек.: Ф. В. Константи­нов (керівник), О. С. Богомолов, Г. М. Гак [та ін.]. - 2-ге вид. - К. : Політвидав України, 1985. - 492 с.

13. Палладін О. 40-річчя Української Радянської Соціалістичної Республіки / Палладін О. // Вісник Академії наук УРСР. - 1958. -

Ч. 1. - С. 3-11.

14. Партія веде // Комуніст України. - 1959. - Ч. 1. - С. 1-11.

15. Робеспьер М. Речь о свободе печати, произнесенная в Якобин­ском клубе 11 мая 1794 года и повторенная в Национальном собрании 22 августа того же года / Робеспьер М. - М. : Изд. В. М. Саблина, 1906. - 16 с.

16. Справочник партийного работника. - М., 1934. - Вип. 8. -

С. 362-363.

17. Трачу к Т. Питання періодизації історії українського журналісти - кознавства / Трачук Т. - <Http://journlib. univ. kiev. ua/index. р1ір? а^= аг1іс1е&агЬіс1е=1330 ■ [01.03.2007].

18. Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності) / О. Фе - дик. - Львів : Місіонер, 2000. - 300 с.

19. Хто є хто в європейській та американській політології? : малий політологіч. слов. / Б. Кухта, А. Романюк, М. Поліщук. - Львів : Каль - варія, 1995. - 288 с.