Головна Журналистика ІСТОРІЯ ТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО МЕДІАСВІТУ
joomla
ІСТОРІЯ ТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО МЕДІАСВІТУ
Журналистика - Журналистика

Олена Школьна,

Канд. філол. наук, доц. (Київ)

Сніцарчук Л. Українська преса Галичини (1919-1939 рр.) і журналіс - тикознавчий дискурс : жоногр. / Лідія Сніцарчук. - Львів, 2009. - 416 с.

М

Онографія Лідії Сніцарчук є одним із найоригінальніших явищ сучасного журналістикознавства за останні роки. Це пе­редусім вдале поєднання історико-журналістського дослідження та доречного застосування новітньої медіатеорії.

Наукове ім’я та здобутки дослідниці вже давно увійшли в наукові кола. Заступниця генерального директора з наукової роботи Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, директор Науково - дослідного інституту пресознавства при ЛННБ уже тривалий час пов’язана з медіаосвітою та медіапрактикою. Пройшовши вишкіл у різ­них видавництвах України та Литви, Лідія Сніцарчук почала поєдну­вати практичну та наукову роботу в стінах Львівської наукової бібліо­теки, де вона була біля джерел Науково-дослідного центру періодики, була вченим секретарем (1993-1997), очолювала відділ досліджень української преси (1997-2003), потім і центр, який під її орудою став інститутом пресознавства. Власне у цьому центрі сформувалися науко­ві інтереси Л. Сніцарчук, тож в українському журналістикознавстві з’явилася одна з найґрунтовніших і найавторитетніших дослідниць.

Численні доповіді на наукових конференціях, статті в спеціалі­зованих виданнях утілилися спочатку в дисертації з серйозно-весе - лою темою «Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30-х рр.» на здобуття наукового ступеня кандидата філологіч­них наук (2002). Слід зазначити, що праця в центрі була для Лідії Віталіївни не «роботою на себе». Від часу заснування центру (1993) вона була відповідальним секретарем, відповідальним редактором, літературним редактором, науковим редактором, укладачем, коректором, випусковим редактором понад 120 видань: покажчи­ків, збірників, монографій, в яких уміщені невтомні пошуки багатьох журналістикознавців.

Аналізуючи наукові заслуги Л. Сніцарчук, наголосимо і на тако­му важливому аспекті її діяльності, як організація наукової роботи. Заслуговує на велику повагу плідна індивідуальна дослідниць­ка робота, але, безсумнівно, велику роль відіграє вміння організу­вати науковий процес, скоординувати діяльність наукового підроз­ділу, а тим паче, великої наукової установи. Все це блискуче вда­ється JI. Сніцарчук. Також вона зарекомендувала себе як науковий керівник молодих науковців, про що свідчать захищені канди­датські дисертації В. Ковпака та JI. Сілевич.

Оцінюючи монографічне дослідження, зосередимося на окремих аспектах. Видання презентувало науковий доробок, який став осно­вою дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук із соці­альних комунікацій. Власне сам захист успішно відбувся у лютому 2010 р.

Загалом монографічне дослідження присвячене перебігу одного з найцікавіших періодів у розвитку преси Галичини 1919-1939 рр., часу, коли українська преса в краї розвивалася за загальноєвропей­ськими тенденціями й відбивала всі впливи складної суспільно - політичної епохи. У потрібному для наукового дослідження й мало­цікавому для невтаємниченого читача розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» подана докладна характеристика майже 800 джерел, що безпосередньо або дотично стосуються обра­ної теми, із них майже 250 - архівні документи. Журналіс - тикознавцям із досвідом роботи в архівах ця цифра говорить бага­то, це неймовірно копітка і тривала в часі праця.

У розділі «Політико-правові умови функціонування преси» дослідниця ґрунтовно аналізує функціонування української преси через призму політично-правового регулювання, цензурного конт­ролю. Це потребувало не лише заглиблення у журналістський кон- тент, а й вивчення широкого спектра документів правового харак­теру. У розділі «Визначальні тенденції творення преси» авторка за допомогою загальноприйнятих в історико-журналістських дослід­женнях методів майстерно використовує статистичні показники, тематичний аналіз, свідчення про періодичність як засоби для визначення найпоказовіших тенденцій, за якими розвивалася й функціонувала українська преса міжвоєнних років. Завдяки цьому маємо можливість буквально «бачити мозаїку» української преси 20-30-х рр. XX ст.

Заглибитися в особливості епохи дає змогу розділ «Орга­нізаційні та фахові аспекти діяльності журналістів». Авторка вирізняє основні прикмети журналістської праці того часу (до речі, багато з них наявні й у сучасній медичній практиці), що дозволяє відчути атмосферу редакційних колективів, передає в сьогодення проблеми, якими опікувалися професійні товариства газетярів, ретранслює тогочасну дискусію навколо суті журналістської осві­ти, що перегукується з нашим часом.

Розділ «Преса про пресу» по суті медіакритичний. Він свідчить про те, що дослідниця, крім усього іншого, ще й глибоко опрацюва­ла власне журналістські тексти. Завдяки цьому змогла узагальни­ти, як розглядали журналісти 20-30-х рр. XX ст. суспільне призна­чення і функції журналістики, визначити, які теми викликали найбільші дискусії. Також у цьому розділі проаналізовано розви­ток преси в Україні та у світі.

Висновки до монографії є квінтесенцією знань про пресу галиць­кого міжвоєння, яке є одним із найважливіших періодів для фор­мування сутності власне української національної журналістики. Саме тоді, на думку Л. Сніцарчук, «створивши могутню державу друкованого слова, українство зберегло і передало у спадок для наступних поколінь набуті ідеї, знання, досвід, традиції».

Монографія Л. Сніцарчук є своєрідним зразком для науковців - медіазнавців, які наважаться відтворювати фрагменти історико - журналістського процесу, де запропонована оригінальна методоло­гія, що при творчому підході може бути застосована під час аналізу преси інших часів і реґіонів. Також у дослідженні визначено аспек­ти, які ще потребують подальшої розробки.

Монографія може бути корисна викладачам історії української журналістики й рекомендована студентам при вивченні предмета, оскільки, з огляду на обмежену кількість годин, неможливо лише на аудиторних заняттях охопити всі моменти історії медіа. Власне, авторка монографії, звісно ж, передбачала і це, бо впродовж трива­лого часу обіймає посаду професорки кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства (випускницею якої є), викладає курси «Історія української журналістики», «Основи теорії журналістики».

Цікавою ця суто наукова праця може бути й для журналістів - практиків, адже може дозволити «розбещеним» надміру доступни­ми технологіями сучасним медійникам поринути в часи, коли саме її величність думка панувала, передувала, була основою основ і журналістики, й інтелектуального життя нації.

Насамкінець варто особливо подякувати авторці за натхненне наближення до нас нашого минулого, того минулого, яке визначає наше майбутнє - професійне й національне.