Головна Журналистика ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЖАНРУ ПОДОРОЖНЬОГО НАРИСУ (НА ПРИКЛАДІ ПУБЛІКАЦІЙ СУЧАСНОЇ ПРЕСИ ТУРИСТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ В УКРАЇНІ)
joomla
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЖАНРУ ПОДОРОЖНЬОГО НАРИСУ (НА ПРИКЛАДІ ПУБЛІКАЦІЙ СУЧАСНОЇ ПРЕСИ ТУРИСТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ В УКРАЇНІ)
Журналистика - Журналистика

Марина Варич,

Канд. наук із соц. комунік. (Київ)

У ДЕ 007: 304: 070

У статті досліджено сучасні тенденції розвитку подорожнього нарису в українських ЗМІ туристичного спрямування, зокрема, аналі­зуються причини, які спричинили зростання популярності нарису серед читачів, методи зацікавлення цим жанром, які використовують журналісти. Також прогнозується подальший розвиток жанру подо­рожнього нарису в мас-медіа.

Ключові слова: українські ЗМІ, нарис, подорож, конкуренція, тури­стична періодика.

А

Ктивний розвиток у сфері міжнародних відносин українського суспільства з країнами близького та далекого зарубіжжя, від­критість українських кордонів і послаблення візового режиму з багатьма державами обумовили зростання туристичних потоків як в Україну, так і за її межі. У таких умовах в інформаційному про­сторі катастрофічно бракує якісної, об’єктивної, цікавої та незаан - гажованої інформації про популярні маршрути ознайомлення з на­шою країною. Туристичні буклети та путівники здебільшого містять суху інформацію рекламного змісту. В таких умовах най­більш об’єктивно, точно та лаконічно заповнити інформаційну нішу спроможний подорожній нарис як художньо-публіцистичний жанр журналістики, покликаний передати емоційний стан люди­ни, котра здійснила подорож за певним туристичним напрямком. Саме цей жанр найбільше зацікавить мандрівників, адже в невели­кому за обсягом матеріалі можна знайти конкретні поради і своє­рідний погляд на життя в іншій країні людини з близького оточен­ня. До того ж, такий матеріал уміщуватиме мінімальну кількість реклами й максимум об’єктивності, оскільки автор жодним чином не зацікавлений в пропагуванні якогось певного готелю, виду транспорту чи маршруту.


Сучасний подорожній нарис суттєво відрізняється від того, яким він був на початку свого зародження та від того, яким ми бачили його на шпальтах журналів у радянські часи. Цьому є об’єк­тивні пояснення. Мета, з якою писалися подорожні нариси в попе­редні десятиліття, полягала в пропаганді соціалістичної ідеології і висміюванні капіталістичного ладу. Жодних порад мандрівникам такі нариси не вміщували, адже не передбачалося, що радянські люди виїздитимуть за межі СРСР.

Нині подорожній нарис трансформується, вбирає в себе риси інших жанрів, зокрема аналітичних та інформаційних. У процесі роз­витку змінюються його головні функції. Якщо в СРСР подорожній нарис неодмінно виконував виховну та пізнавальну функції, то на сучасному етапі - передусім розважальну, рекламну та інформаційну. Типовий сучасний подорожній нарис знаходимо на шпальтах таких популярних українських газет і журналів із великими тиражами, як «День», «Україна молода», «Газета по-українськи», «Сегодня», «Газета по-киевски», «Единственная», «Мини», «Вокруг света», «Карпати», «Міжнародний туризм», телепрограми «Засім морів».

Мета статті - дослідити подорожні нариси та штрихи до них у сучасних друкованих та аудіовізуальних українських мас-медіа, простежити, як змінилися вимоги до цього жанру впродовж останніх років. Дослідниками цих питань неодноразово виступали радянські, а згодом російські та українські науковці, зокрема В. Здоровега,

В. Шкляр, О. Глушко, О. Гіленко, О. Журбіна, М. Кім, М. Кройчик та ін. Усі вони наголошували на неодмінній присутності авторського «Я» в нарисі. Зокрема, науковець О. Глушко в праці «Художня пуб­ліцистика: європейські традиції і сучасність» зауважує: «Його (нари­су. - М. В.) краєзнавча, людинознавча, пізнавальна, виховна, есте­тична функції незаперечні. Вони забезпечують високу життєздат­ність, викликають живий інтерес до творів цього жанру і в наші дні, незважаючи на бурхливий розвиток сучасних комунікативних тех­нологій, здатних оперативно передавати інформацію з найвіддалені - ших куточків Землі» [4, 138].

На місії, яку має виконати оповідач, пропустивши через себе побачене та почуте під час подорожі, наголошує дослідниця

Н. Маслова: «Зміст твору жанрів подорожніх нотаток полягає в показі різноманітної деталізованої панорами соціальної дійсності, якою її побачив, зрозумів, оцінив і охарактеризував подорожній публіцист» [8, 76]. Петербурзький учений М. Кім уважав, що нари- совець часто виступає не лише як спостерігач, а й учасник подій, це надає твору цілісності та єдності [7, 25].

Зростання зацікавленості до подорожнього нарису як серед нау­ковців, так і серед журналістів зумовлене кількома причинами. Головною з них є популяризація та щорічне зростання доступності подорожування як способу відпочинку. Така ситуація на початко­вих етапах була спричинена переважно рекламними акціями тури­стичних фірм із метою отримання прибутку. Тексти нерідко обме­жувалися сухою інформацією у вигляді колонок, де вказувались назва країни, ціна й контакти фірми та вміщувались листівки з фотокартками екзотичних країн і адресою турфірми, де можна придбати тури до вподобаної держави. Однак зростання кількості подорожніх українців за межі власної держави зумовило нові інформаційні потреби. Нині мандрівники очікують від ЗМІ допомо­ги, як за мінімум часу отримати максимум практичної інформації про іншу країну.

Відповідно до цих потреб змінюються і вимоги до подорожніх нарисів: трансформуються стиль, виклад матеріалу, акценти, які розставляють автори. У радянську епоху нариси здебільшого мали ідеологічний відтінок, коли особливу увагу приділяли культурі та мистецтву інших народів, побудові їхніх взаємин із представника­ми СРСР, викриттю капіталістичної руїни та перевагам соціалі­стичного способу життя. Такі нариси часто виходили однобокі й необ’єктивні, не повною мірою розкривали картину життя в іншій країні. Водночас не можна применшувати вагу цих нарисів для тогочасного суспільства, адже вони бодай частково, натяками й виразними деталями чи психологічними мотивами піднімали заві­су життя за межами СРСР.

Науковець О. Глушко зараховує до позитивних змін, які відбули­ся з подорожнім нарисом в українській журналістиці за останні 20 років, такі: «Подорожній нарис в Україні пострадянської доби акумулював у собі здобутки жанру попередніх десятиліть, продов­жив кращі його традиції. Водночас він позбувся ідеологічних наша­рувань, так званих фігур умовчання у змалюванні життя інших народів чи гострих проблем, що мали місце на рідній землі» [4, 86].

О. Глушко також наголошує на зниклій необхідності автору писати, а читачеві читати між рядків, що дає змогу наочно побачити, відчути різницю в економіці, культурі, управлінні в нашій та інших країнах.

Упродовж останніх двох десятиліть ситуація й справді зміни­лась, нарисовці не мусять підганяти матеріал під певну ідеологію й якість матеріалу значною мірою залежить від їхнього світогляду та вміння подавати оригінальні думки і враження. Сучасна преса охоче вміщує на своїх шпальтах матеріали про подорожі, конку­руючи між собою. Найбільшу довіру викликають тексти з перших вуст, тобто написані особисто мандрівником-нарисовцем, а не ско­пійовані з інтернету, перероблені з довідників тощо. Людина, яка на власні очі побачила іншу країну, може розповісти значно більше корисної і практичної інформації для майбутніх туристів, проде­монструвати власні фотокартки, дати корисні поради.

До традиційних розповідей про країну нині, як правило, додають різноманітні практичні нюанси, ті важливі штрихи, які можна винести за межі тексту в окремий підвал чи колонку. До таких деталей належать: рейтинг безпечності країни для туристів (актуально, оскільки останнім часом збільшилась кількість країн, де відбуваються революції, воєнні конфлікти та стихійні лиха), національна кухня, ціни, здоров’я.

Утім, сучасні нариси також досить часто страждають однобокі­стю. Хоча вони претендують на незаідеологізованість, інтернаціо­нальність та містять відверті погляди мандрівників. Але нерідко їх пишуть журналісти на замовлення певних турфірм, які оплачують поїздку (подібні матеріали трапляються в журналах «Един- ственная», «Мини», «Натали», «Женский журнал», «Men’s Heals», «LQ»). Ці видання навіть зазначають дрібними буквами наприкінці тексту після підпису автора: «редакція дякує за сприяння в органі­зації поїздки турфірмі». Таким чином журналіст стає залежним і обмежений в написанні власного тексту. Він вихваляє маршрути, запропоновані спонсором, пропагує поселення лише в готелях, які співпрацюють із зазначеною фірмою. Тож інформація виходить не досить об’єктивна. Про життя діаспори в таких матеріалах читач не прочитає. Однак він знайде інформацію про їжу, розваги, сувеніри, свята. Культурному життю в країні теж приділено небагато уваги в названих журналах; здебільшого йдеться про дискотеки, фестива­лі, шопінг. Очевидно, це зумовлено інтересами аудиторії, для якої і пишуть подібні тексти.

Перевагами таких нарисів є відчуття занурення в атмосферу іншої країни, створення позитивного настрою після прочитання матеріалу, мінімальне розширення світогляду читачів (принаймні головні дані про валюту, столицю, часовий пояс, тваринний і рос­линний світ, релігію із таких видань можна почерпнути). З іншого боку, серед недоліків слід зазначити: певну суб’єктивність, повер­ховість, незаглибленість в історію, традиції, звичаї, відносини іно­земної держави з Україною.

Аналіз сучасних українських видань дозволяє зробити висно­вок, що найбільш наповнені інформацією туристичного змісту глянцеві журнали, зокрема спеціалізовані «Карпати», «Міжна­родний туризм», «Вокруг света» (український випуск), транснаціо­нальний журнал «National Geographic» (тут подано публікації українських авторів, наприклад, у номері за вересень 2012 р. нарис Анни Войтенко «Страна близнецов» про мандрівку до села Велика Копань на Закарпатті, де більшість жінок народжує близнюків). Подорожні нариси вміщують також видання: для жінок «Мини», «Единственная», «Pink»; для чоловіків «Mens Health»; громадсько - політичні тижневики «Фокус», «Країна», «Українськийтиждень». Трапляються нариси й у газетах «День», «Газета по-українськи», «Газета по-киевски», «Сегодня», «Літературна Україна». Однак газети подають інформацію більш стисло, аніж журнали.

Кожне видання передусім зорієнтоване на потреби власної ауди­торії. Скажімо, нарисовці «Літературної України», подаючи до дру­ку подорожні нотатки, не обминають теми життя української діаспо­ри, уміщують розповіді українців про те, як їм ведеться на чужині. У газеті «День» автори також звертаються до подібної тематики. Так, кандидати історичних наук Т. Чухліб та Я. Федорук приділяли увагу життю сучасних українців у Сибіру, наголошуючи на інформа­ційному голоді й браку українських радіо - і телепередач, недостатно­сті рідної преси [13, 9]. Нариси в зазначених газетах суттєво відріз­няються від текстів цього жанру в інших виданнях: вони не вмі­щують порад туристам, на кшталт, де харчуватися, в якому готелі зупинятися, скільки коштів із собою мати тощо; духовні орієнтири тут важливіші, аніж прагматичні інтереси туристів.

Окремо варто звернути увагу на подорожні нариси в журналі «Країна». їх публікують у рубриці «Подорожі». Цікаво, що журнал належить до видавничої групи «Нова інформація», де також вихо­дить «Газета по-українськи», що має подібну рубрику. Однак вона програє за змістовим та ілюстративним наповненням у журналі. Автори публікацій видавничої групи «Нова інформація» їздять у від­рядження за власний кошт або за кошт редакції, а також залучають для публікації незалежних мандрівників, які не вихвалятимуть замовлену турфірму. Тож картина життя в тій чи іншій місцевості світу, зображена нарисовцем, - досить об’єктивна, текст не є «солод­ким», часто в ньому наявна критика. Журналісти цього видання також гостюють в українців-емігрантів і описують їхній побут (наприклад, у нарисі «Ліна Татарашвілі 9 років листувалася з чоло­віком» ідеться про українсько-грузинську родину з Тбілісі [2, 14]).

Банальною є ситуація, коли в подорожньому нарисі журналі­стові доводиться розміщувати назву турфірми, що сприяла прове­денню поїздки. Найчастіше таке посилання роблять наприкінці публікації, але можливі й інші варіанти. Скажімо, журналіст Сергій Пархоменко з видання «Вокруг света» придумав власний хід: свій нарис «Побег из Лиссабона» він починає словами: «Вы рас­талкиваете в стороны, щурясь на яркий свет, широкие стеклянные створки... И смотрите, смотрите, смотрите. Не смея оторваться, как будто стараясь затянуть подольше чудный этот момент на скали­стом пороге Атлантики» [10, 63]; продовжує довгими п’ятьма абза­цами рекламного матеріалу про тест-драйв від виробників автомо­біля «Лексус», на який його запросили з нагоди презентації нової марки. Наступні два розвороти - лише про Португалію. Очевидно, автор сподівався, що такий хід не відіб’є бажання у читачів читати його матеріал.

На окрему увагу заслуговують теле - та радіонариси в українсь­ких ЗМІ, яких упродовж останніх років також побільшало. Зокрема, якісно й цікаво готують програму «За сім морів» на те­леканалі «Тоніс», теленариси власного виробництва турфірми «Феєрія мандрів» на «5 каналі» (ведучий - власник однойменної турфірми Ігор Захарченко), радіопрограми з елементами нарису виходять на Першому каналі Українського радіо та на радіо «Ера». Цікавий метод подання історії міст і країн запропонував православ­ний телеканал «Глас»; тут теленариси за формою і манерою подан­ня матеріалу наближаються до документальних фільмів, інколи кількасерійних. Однак у них завжди є елемент присутності нари - совця - журналіста, котрий був у відрядженні й «пропустив» усе побачене через себе. Усі нариси «Гласу» підпорядковані одній ідеї - висвітлити роль і місце міста в християнській історії.

Типовою сучасною тенденцією розвитку подорожнього нарису є поєднання кількох жанрів. Часом такий ракурс подання матеріалу виправданий можливістю заінтригувати, заворожити. Наприклад, у нарисі «Южный полюс: Амундсен против Скотта» журналіст

О. Керолайн поєднав портрет людини, керівника експедиції на Південний полюс Амундсена, і подорожній нарис про віддалену точку земної кулі, зауваживши, що ця земля та її дослідник надто подібні і роз’єднати їх неможливо. Записи зі щоденника Амундсена, які автор постійно цитує в тексті, яскраво передають природну атмо­сферу: тріскучі морози, грізні вітри й голод, який доводиться долати експедиції на полюсі. Суворим і витривалим постає тут і головний герой - норвезький дослідник і мандрівник Амундсен [6, 46].

Досить часто сучасному подорожньому нарису доводиться кон­курувати з туристичними путівниками та художньою літературою, зокрема повістями, новелами та оповіданнями про життя в інших країнах. У такому випадку нарис може писатись у вигляді щоден­ника, що створює чіткий ефект присутності. Наприклад, як у нари­сі Д. Дубровської «Дзуары Дигорского ущелья» у журналі «Вокруг света». Авторка пише: «Диктофонная запись возвращает меня в новенький темно-зеленый УАЗ с ярким треугольником логотипом «Вокруг света» на ветровом стекле. Наша боевая пятерка путеше­ственников пробивается по грунтовой дороге шириной с подокон­ник, направляясь в селение Лесгор» [5, 44].

Подібний метод застосовує й автор журналу «Карпати» Д. Тро - фімов у матеріалі «З Чорного Черемоша в Білу Тису через Стіг». Зокрема, ефект документалістики створюють такі висловлювання автора: «Поступово вичерпуються запаси води. Ще не б’ємо на спо­лох, але коли під полониною Регеска (що біля Стога) зникає з фляги останній ковток, двоє членів групи вирушають у пошуках джерела на полонину, де стоїть колиба». Таким чином, описується не лише місцевість, а й пригоди та долання перешкод, що нагадує художній твір [12, 33]. До популярних елементів у подорожніх нарисах нале­жать і вкраплення живих розмов, опитувань, бліцінтерв’ю в канву тексту. До подібного методу часто вдаються журналісти «National Geographic» («Гид по шведской столице, составленный со слов мест­ных жителей» П. Пеле [11, 21] і «Коми и маньпупунер» С. Незна - мова [9, 39]).

Аналіз сучасних нарисів свідчить про те, що в умовах жорсткої конкуренції автори та редакції виробили конкретні елементи заці­кавлення читача своїми текстами: 1) невеликий обсяг публікацій (1-3, максимум 4 розвороти за наявності великої кількості ілюст­рованого матеріалу); 2) наявність великої кількості яскравих і мас­штабних світлин; деякі видання допускають співвідношення текс­тового і фотоматеріалу 50 % на 50 % (наприклад, журнал «Вокруг света» подає нариси «Богоугодный аморализм» [1] і «Говорящие камни Куско» [3], де світлини займають 2-3 розвороти, зводячи до мінімуму текст); 3) стирання чіткої межі між жанрами, що дозво­ляє оживити текст (у канву нарису вводяться елементи інтерв’ю, репортажу, аналітики; автор орієнтується передусім на очікування цільової аудиторії видання); 4) наявність додаткової прагматичної інформації (скажімо, карти старого та сучасного міста, які зручно вийняти з журналу та прихопити з собою у подорож); 5) відсутність сторінок без ілюстрацій.

Форма подання матеріалу визначається його цільовою аудиторі­єю. Зрозуміло, що громадсько-політичну пресу, як-от: «Фокус» та «Український тиждень», - більше цікавитиме політична ситуація в Єгипті, Тунісі, Косово чи Ізраїлі, а «Міжнародний туризм» - виключно туристичні маршрути. Однак обидва видання задля дек­ларації своєї обізнаності торкнуться всіх аспектів життя, але дея­ких поверхово, інших глибоко та прискіпливо.

У цілому аналіз сучасних подорожніх нарисів у ЗМІ дозволяє зробити висновок, що доля цього жанру в сучасних ЗМІ є досить перспективною. Наразі він перебуває на піку популярності й, зва­жаючи на інтерес українців до мандрів, лишатиметься цікавим для читачів ще впродовж тривалого часу.

1. Андерсен С. Богоугодный аморализм / С. Андерсен // Вокруг света. - 2011. - № 6. - С. 51-69.

2. Варич М. Ліна Татарашвілі 9 років листувалася з чоловіком / М. Варич // Газета по-українськи. - 2008. - 31 січ.

3. Велихов JI. Говорящие камни Куско / Л. Велихов // Вокруг света. - 2007. - № 2. - С. 44-63.

4. Глушко О. Художня публіцистика: європейські традиції і сучас­ність / О. Глушко. - K., 2010. - 188 с.

5. Дубровская Д. Дзуары Дигорского ущелья / Д. Дубровская // Вокруг света. - 2007. - № 2. - С. 44-63.

6. Керолайн О. Южный полюс: Амундсен против Скотта / О. Керо- лайн // National Geographie. - 2011. - № 9. - C. 46-51.

7. Ким М. Н. Очерк: Теория и методология жанра : учеб. пособие / М. Н. Ким. - С. Пб., 2000. - 168 с.

8. Маслова H. М. Путевой очерк : проблемы жанра / H. М. Масло­ва. - М., 1980. - 40 с.

9. Незнамов Е. Коми и маньпупунер / Е. Незнамов // National Geographie. - 2012. - № 2. - C. 39.

10. Пархоменко С. Побег из Лиссабона / С. Пархоменко // Вокруг света-2011,-№6,- С. 63-69.

11. Пеле. П. Гид по шведской столице, составленный со слов мест­ных жителей / П. Пеле // National Geographie. - 2012. - № 2. - C. 21.

12. Трофімов Д. З Чорного Черемоша в Білу Тису через Стіг / Д. Тро- фімов // Карпати. - 2007. - № 9. - С. 33-40.

13. Федорук Я. Українці в Сибіру / Я. Федорук, Т. Чухліб // День. - 2004. - 4 верес. - С. 9.

В статье исследуются современные тенденции развития очерка как художественно-публицистического жанра, в частности, рас­сматриваются причины, которые сделали очерк интересным чита­телям. Прогнозируется дальнейшее развитие этого жанра.

Ключевые слова: украинские СМИ, очерк, путешествие, конку­ренция, туристические издания.

The author of the article demonstrated the tendency of development of essay in modern Ukrainian magazines and newspapers. In particular, in the article is decided essay, which published in «National Geographic», «Karpaty», «Round the world», «Day».

Keywords: Ukrainian periodicals, essay, trip, competition, tourist’s editions.