Головна Журналистика ПОСТУЛАТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ В ПОЛІТИЧНІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ
joomla
ПОСТУЛАТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ В ПОЛІТИЧНІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ
Журналистика - Журналистика

Микита Василенко,

Д-р філол. наук (Київ)

УДК 070. 442. 432:82 - 92 (477)

Стаття присвячена дискусійним етичним проблемам у політич­ній журналістиці. На прикладах українських інтернет-видань.

Ключові слова: жанр, дискусія, проблема, контент-аналіз, транс­формація, етика, журналіст, творчість, політика.

П

Олітична журналістика повсякчас стикається з проблемами професійної етики. Це - аксіома. Водночас аксіомою є те, що мобільність і до певної міри «недоторканність» (через суто тех­нічні причини) електронної журналістики дозволяє ставити під сумнів або переглядати моральні критерії, що здавалися абсолют­но незворушними і сталими в звичайній, «доелектронній» полі­тичній журналістиці. Йдеться про моральні традиції і негласні правила, що диктувалися процесом виходу й специфікою паперо­вих ЗМІ.

Політичні інтернет-видання в Україні відрізняються значною «розкутістю», невимушеністю у поданні матеріалу, при цьому часто-густо оперуючи неперевіреними фактами, що їх важко оскар­жити в судовому порядку. Тобто багато спірних моментів і нюансів суто етичних вітчизняним журналістам, які пишуть на політичну проблематику, доводиться вирішувати самостійно, покладаючись на свій світогляд, уподобання, життєвий досвід.

Зауважимо, що можливості інтернет-видання дають шанс ре­дакції певною мірою відмежуватися від авторської концепції ана­лізу в спеціальній статті, показавши самого автора на світлині, як наочно відповідального за правдивість інформації [2].

Зміни в процесах самоусвідомлення кожним журналістом етич­них норм, саморегуляції поведінки є результатом змін у суспільній свідомості, культурних та соціально-економічних тенденцій роз­витку українського суспільства. Слід наголосити на тому факті, що процес подібної варіативності та інновацій, розпочавшись на інди­відуальному рівні, згодом переростає в процеси колективної твор­чості, стає надбанням цілих редакційних колективів.


У зв’язку з цим надзвичайно важливою проблемою було й зали­шається вивчення проблеми дискусійних проблем журналістської етики у вітчизняних електронних ЗМІ.

Безперечно, більшість інвесторів електронних ЗМІ, сповідуючи певну життєву філософію, примушує співробітників редакцій активно накидати її потенційним респондентам. Під питанням лишається виявлення того факту, чи дозволяє загальноосвітній рівень інвесторів дотримуватися, скажімо, концепцій «ліберально­го капіталізму» чи «постіндустріального суспільства». Проте жит­тєдіяльність редакцій інтернет-видань залежить від багатьох суб’єктивних чинників, навіть - від настрою інвестора, тому часто - густо говорити про пошуки об’єктивної істини в журналістському розслідуванні не доводиться. Серед найбільш значних політичних та інформаційно-політичних сайтів України, виділимо три, що, за свідченнями експертів із різноманітних компаній, мають найбіль­шу кількість відвідувань. Це - інформаційний сайт УНІАН, полі­тичний сайт «Левьій берег», інформаційно-політичний, з елемента­ми розважальної журналістики «Українська правда».

УНІАН фінансується українським громадянином, який прожи­ває в Швейцарії, «Українська правда» - за рахунок грантів, пере­важно зарубіжних. Нове для України інтернет-видання «Левьій берег» фінансується за рахунок фонду Горшеніна. В останньому налі­чується близько трьох десятків співробітників, вдвічі більше - в «Українській правді», понад сто співробітників - в УНІАН. Цікаво зазначити, що в усіх трьох інтернет-проектах кількість власне жур­налістів не перевищує 20 % від загальної кількості колективу.

«Левьій берег» оперативніше реагує на зміну в соціально-полі - тичному устрої країни, вміщуючи на десяту ранку до ста повідом­лень. «Українська правда» вибирає до тридцяти фактів і подає їх на розсуд читачів.

Цифра відвідувань сайтів є таємницею, проте відомо, що, безпе­речно, випереджає всіх УНІАН. Кількість відвідувачів, які цікав­ляться перебігом політичного життя в «Левом береге» доходить до 60 тис на тиждень. Коли йдеться про «жовті» матеріали: на зразок того, що популярна телезірка змінила колір волосся, тоді цифра відвідувачів сайта (відповідно - коментарів, обговорень) збільшу­ється в кілька разів. «Українська правда» вже не є одноосібним опозиційним сайтом, як десять років тому, отже редакція змушена шукати нових методів та прийомів впливу на читача [1, 288-289].

Аналітичні політичні видання обирають оптимальний формат подання фактичного матеріалу. Подібний редакторський хід дозво­ляє надати максимально велику площу для реалізації головного задуму автора й самої редакції: висвітлити перебіг політичних подій, показати всі нюанси й перипетії цього складного процесу.

Практично всі головні матеріали в цих виданнях проілюстрова­ні світлиною самого автора. Тут же наводиться надзвичайно оригі­нальна автохарактеристика («Левый берег») чи власне коротка довідка про автора. При бажанні відвідувач сайта має змогу пере­глянути всі статті автора, зайти на його блог.

Принципи свободи вибору, моральної відповідальності, внутрі­шні корпоративні редакційні правила стали основою поведінки політичних журналістів при підготовці особливо складних експе­риментальних матеріалів, у яких відбуваються жанрові переходи, існує можливість варіативних шляхів у відборі фактажу та ін. Основні етичні кодекси, розроблені ще за радянських часів, вияви­лися корисними лише почасти, домінують нові вимоги, що дик­тують свої закони моральної екзистенції. Це стосується як відносин журналіст-респондент, так і подальшого творчого процесу, в якому думки респондента й судження журналіста екстраполюються на екран монітору у вигляді самостійного твору. Розмірковуючи над складними процесами, що відбуваються нині в царині журналіст­ської етики, знавці журналістської етики В. Іванов та В. Сердюк за робочу дефініцію беруть таке визначення: «Журналістську етику можна охарактеризувати як набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює інформацію» [4, 14]. Розвиваючи цю дефініцію, учені доводять тезу, згідно з якою «журналісти за сутністю своєї професії в той чи інший спосіб оцінюють дії, або ж бездіяльність інших членів соціу­му, навіть за умови дотримання принципу «news not views» (нови­ни, а не погляди)» [4, 17].

Відомо, що моральна позиція кожного індивіда часто змінюєть­ся через певні суб’єктивні обставини, змінюється зрештою і сам характер творчої праці. «Можна сказати, що творчість - це фено­менальна властивість людини уважно сприймати потенційні межі буття і перетворювати їх на реальність за допомогою власного потенціалу, особливих вмінь та навичок» [6, 11]. Автор іншої тео­рії, американський науковець додає до цього визначення: «Годі навести кінцеві і вичерпні властивості - ось чому створення теорії творчості логічно неможливе» [9, 87].

Отже, політична журналістика як оригінальний вид журна­лістської творчості - поняття досить розмите, і твердження про будь-яку вичерпну дефініцію лишається хибним [9, 95]. Однак без постійного дослідження цього процесу буде неможливо зрозуміти мотиви вчинків, що спонукають вітчизняних журналістів, які пишуть про політику в інтернет-виданнях, часом вдаватися до порушення моральних норм. Тому проблема оригінального тракту­вання усталених догматів журналістської етики є надзвичайно актуальною в наш час. У процесі журналістської творчості інтуї­тивно, згодом цілком усвідомлено знаходяться нові інваріанти роз­витку етичних критеріїв, що позитивно впливає на весь творчий процес у комплексі.

Яким чином зберегти основні моральні критерії; не переступи­ти, приміром, межі домислу й вимислу або спробувати відшукати факти законним шляхом: на ці питання дають відповіді вітчизняні науковці. Серед них слід назвати таких дослідників, як О. Кузне - цова, О. Старіш, В. Чічановський, В. Шкляр та ін.

Переважна більшість вітчизняних науковців уважають, що самоконтроль і самодисципліна - одна з головних запорук журна­лістської діяльності. Під впливом суб’єктивних чинників (негатив­ного настрою, соціальних негараздів тощо) журналістам часто важко визначатися з чіткою моральною позицією. Тим більше, що внаслідок кардинальних змін у суспільно-економічних відносинах за короткий термін традиційна громадська мораль занепала. Як було вже зазначено, усе це повною мірою стосується й журналістів, які змушені чи не кожного дня об’єктивно відображати зміни в су­спільній свідомості, будучи водночас спостерігачами й учасниками подій. Звідси - практична неможливість канонізувати норми жур­налістської етики, оскільки повсякденна потреба викликає і повсякденні тенденції до відповідного морального реагування на екстремальні явища в сучасному суспільстві.

Політична аналітика в Україні все більше стає авторською, інди­відуальною. Концепція журналіста тепер може не збігатися з гене­ральною лінією, політичними уподобаннями інвестора. Проте саме ця обставина є в кінцевому результаті найбільш оптимальною для відвідувача сайта, оскільки дає можливість ознайомитися з різни­ми точками зору, інваріантами вирішення проблеми. Поява вели­кої кількості журналістів, які пишуть аналітику на політичну тематику, зумовлює не лише конкуренцію між ними, а й виник­нення цілої групи наслідувачів, послідовників, що веде, зрештою, до появи шкіл політичної журналістики [5 ].

Цей процес неважко екстраполювати на майбутнє, виходячи з практики західноєвропейських і американських інтернет-видань, розвиток яких спричинив появу спеціалізованих наукових і викла­дацьких центрів підготовки фахівців у царині політичної журналі­стики (Німеччина, Франція, Італія). Є всі підстави вважати, що на основі власних українських наукових студій розпочався процес зародження національних шкіл політичної журналістики [3]. Обсяг повідомлення, індивідуальний авторський стиль, творча кон­куренція - все це передбачає активний пошук оптимальних методів подання фактів та їх інтерпретації. Тому аналітична стаття збага­чується інформаційними довідками з інтернету, зарубіжної преси («Левый берег»); заповнена бліцінтерв’ю інтернет-версія («Зеркало недели»); доповнюється ремарками фахівців («Українська прав­да»). Коли видання має явно заідеологізований характер (інтернет - версія щотижневика «Профиль»), то для створення відчуття об’єк­тивності редакція змушена вдаватися до послуг колумністів. Колонки колумністів у принципі створюють видимість наявності альтернативного цогляду на перебіг подій. Але коли враховувати, що на колонку відводиться майже 1 500 знаків, а на аналітичну статтю в чотири рази більше, то стає зрозумілим, чия точка зору домінуватиме в свідомості звичайного читача.

Враховуючи, що все більше пересічних громадян України кори­стуються послугами інтернету, всі без винятку сучасні політичні видання в Україні мають свбю інтернет-версію. Останнім часом в інтернет-версіях журналістам дозволено публікувати свої політич­ні статті, огляди, коментантарі в повному обсязі, враховуючи той незаперечний факт, що газетно-журнальна шпальта значно обме­жує обсяг будь-якого матеріалу.

Завдяки інтернет-версії та можливості практично вільного спіл­кування з читачами через чат журналісти, які спеціалізуються в царині політичного аналізу, можуть певним чином корегувати, правити концепцію своїх майбутніх матеріалів, враховуючи реак­цію читацької аудиторії, а не досить суб’єктивні відгуки про власну аналітику колег по роботі чи керівників редакції.

Особлива моральна відповідальність - пріоритет групи журналі­стів, які в умовах політичної громадської думки в Україні працю­ють у партійних виданнях. Вони мають особливо ретельно дотри­муватися принципів відбору фактів; не виявляти прагнення до штучного експериментування над жанрами з метою максимальної політичної агітації на користь тієї чи іншої ідеї. Адже: «Політична діяльність переважно спрямовується не на безпосереднє задово­лення проблем, а на закріплення і встановлення певного принци­пу, порядку, умов загального розв’язання суспільних проблем» [7, 145].

Виходячи з попереднього досвіду видання партійно-політичної преси в Україні, мусимо зазначити, що в політичних інтернет - виданнях часто трапляються журналістські твори, основна мета яких не об’єктивне інформування читачів про перебіг подій, а від­верта агітація. Зрозуміло, що останній чинник був і є прерогативою друкованих партійно-політичних видань. Проте становище усклад­нюється, коли на свідомість читача професійні журналісти праг­нуть вплинути вже через мережу інтернет.

Досить ефективний механізм простежити порушення норм жур­налістської етики при підготовці політичних матеріалів є моніто­ринг. Моніторинг електронних видань здійснюється, як правило, шляхом тривалого спостереження за змістом і формою подання матеріалів різних жанрів у цих виданнях. Моніторити також можна діяльність окремих редакційних відділів, рубрики, блоги, створені для провідних репортерів у межах власне інтернет-видан - ня. Спостереження за виданнями включає в себе своєрідні елемен­ти глобальної перевірки ЗМІ, аж до ефективності подання тексто­вих матеріалів з різноманітними варіаціями - від фотографії до колажів і малюнків. Досліджувати специфічний політичний текст також не можна без урахування специфіки роботи того чи іншого редакційного підрозділу. В останньому випадку йдеться не тільки про механічний підрахунок кількості виданих на день, на тиждень знаків. Передбачається аналіз ефективності виступів окремих твор­чих працівників, періодичність появи авторських матеріалів, що викликали найбільший резонанс у читацької аудиторії. Особливе місце в аналізі зворотного зв’язку автор - читач займає комплекс­ний аналіз під час передвиборних перегонів, коли інвестори вирі­шують, якому інтернет-виданню слід надати перевагу в політичній агітації. Наголошуючи на цій важливій проблемі, вітчизняні нау­ковці зазначають, що подібний аналіз лише частково має характер творчого моніторингу, оскільки через брак часу та іноді непрофе­сійну підготовку виконавців, здебільшого моніторинг зводиться до констатації реальної кількості відвідувань того чи іншого сайта. Останнє робиться з метою охоплення якомога більшої кількості потенційних виборців.

Моніторинги електронних ЗМІ в передвиборний період також фактично не передбачають аналіз професійної майстерності окре­мих журналістів, ефективність роботи редакційних відділів. Враховується здебільшого ефективність впливу на масову свідо­мість цілих випусків, оновлених сторінок сайта, в яких домінують великі текстові матеріали. Це, як правило, виступи партійних ліде­рів, підготовлені працівниками їх штабу; звіти про партійну робо­ту; полемічні матеріали, в яких критикується діяльність опонентів тощо. Маємо в результаті звичайний набір піар-акцій передвибор­них штабів.

Моніторинг електронних видань має виняткове значення й для внутрішньоредакційної політики, коли слід визначити найкращих журналістів. Контент-аналіз матеріалів періодичної преси, як й аналізу електронної пошти, звичайної пошти тощо, включає в себе питання творчої майстерності репортерів та інтерв’юерів. Проблема може бути вирішена лише за умови комплексного використання методів, оскільки однобічне, суб’єктивне тлумачення окремих про - рахунків, або, навпаки, творчих здобутків може позначитися на творчому потенціалі журналістів.

Західні експерти зазначають: «Кожна організація має у своєму розпорядженні чимало комунікативних засобів, щоб критично про­аналізувати необхідність та дієвість внутрішньої концепції і вимі­ряти рівень її успішності» [5, 60]. Слід, однак, зазначити, що про­цедура внутрішнього моніторингу конче потрібна, коли йдеться про підтримку функціонування творчого процесу на належному рівні, але вона непродуктивна, якщо виникає проблема швидкого й якісного підвищення рівня конкретного видання, кардинального збільшення кількості відвідувань окремого сайта.

Об’єктивність внутрішніх самооцінок у колективі обмежується через небажання більшої частини працівників псувати стосунки між собою. Буває домінують традиції, що склалися в подібному колективі за довгі роки. Останнє дуже характерне для колишніх партійно-радянських видань: «Робітнича газета», «Демократична Україна», «Правда Украиньї» таін.

Оцінка керівників підлеглими в тій формі, в якій її пропонують західні експерти, взагалі не прийнята в національних творчих колективах. Критикувати чи радити щось керівникові редакційно­го підрозділу часто означає швидку й неадекватну реакцію самого керівника на підлеглого, який насмілився виступити проти нього. Коли це об’єктивна оцінка, то позитивне вирішення проблеми - все ж прерогатива незалежного експерта, як результат певного кон - тент-аналізу.

Проте маємо констатувати той очевидний факт, що політична інтернет-журналістика в Україні перебуває ще в зародковому стані. У зв’язку з цим не вирішуються, часом цілком свідомо, деякі про­блеми суто етичного характеру. Подекуди вітчизняним журналі­стам бракує елементарного професійного етикету. Досить повно комплекс вітчизняних проблем в інтернеті було подано в дослід­женні відомих вітчизняних науковців А. Чічановського та О. Ста­ріша: «...проблема полягає не в тому, що інші країни здійснюють на Україну інформаційний тиск, адже в глобалізованому інформацій­ному суспільстві це невідворотно. Проблема полягає в тому, що дер­жава не здатна протиставити такому впливу якісний вітчизняний продукт, якому б громадяни України віддавали перевагу перед іно­земним. Отже, національний інформаційний простір України пере­буває у вкрай небезпечному для державності стані» [8, 451].

Попри все, політична аналітика в Україні в форматі інтернет - видань має значні перспективи розвиту, оскільки структура, стиль і формат подання аналітичних політичних матеріалів постійно видозмінюється. Іноді цей процес стає малопередбачуваним, непро - гнозованим, як і будь-який процес творчості, процеси самопізнання та самовиховання.

Однак необхідність систематизації й усвідомлення вже напрацьова­ної емпірики не викликає сумнівів, якщо ми прагнемо до дальшого розвитку демократичних процесів в Україні й свободи слова зокрема.

1. Василенко К. М. Політична інтернет-журналістика в Україні: еволюція та перспективи розвитку / К. М. Василенко // Політоло­гічний вісник : зб. наук. пр. - К.: «ІНТАС», 2011. - Вип. 54. - 528 с.

2. Воронова М. Ю. Авторська позиція і авторське «я» в політичних портретах-книгах / М. Ю. Воронова // Наукові записки Інституту жур­налістики : [наук. зб. / за ред. В. В. Різуна] ; Київ. нац. ун-т ім. Тара­са Шевченка. - К., 2003. - Т. 13 (жовт.-груд.). - С. 59-64.

3. Глушко О. К. Журналістське розслідування: історія, теорія, прак­тика : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. К. Глушко. - [2-ге вид., переробл. і доповн.] - К. : Арістей, 2006. - 144 с.

4. Іванов В. Ф. Журналістська етика / В. Ф. Іванов, В. Є. Сердюк. - К. : Вища школа, 2006. - 231 с.

5. Коль А. Робота з мас-медіа : експрес-курс / А. Коль. - К. : Академія Української Преси. Фонд Конрада Аденауера, 2005. - 70 с.

6. Лазутина Г. В. Основы творческой деятельности журналиста / Г. В. Лазутина - М. : Аспект-пресс, 2004. - 339 с.

7. Філософія політики : підруч. / кер. редкол. Л. В. Губерський. - К. : Знамя Украины, 2003. - 400с.

8. Чічановський А. А. Інформаційні процеси в структурі світових комунікаційних систем : підруч. / А. А. Чічановський, О. Г. Старіш. - К. : Грамота, 2010. - 568 с.

9. Veins М. The Role of theory in Aesthetica. - N. N., 1957. - 150 p.

Статья посвящена дискуссионным, проблемам в политической журналистике. На примерах украинских интернет-изданий.

Ключевые слова: жанр, дискуссия, проблема, контент-анализ, трансформация, этика, журналист, творчество, политика.

Article devoted to the debatable problems in political journalism. On the examples of the Ukrainian internet publishing.

Keywords: genre, discussion, problem, content-analysis, transformation, ethics, journalist, work, policy.