Головна Журналистика ДИСЦИПЛІНА «ФОЛЬКЛОР» У СИСТЕМІ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ОСВІТИ
joomla
ДИСЦИПЛІНА «ФОЛЬКЛОР» У СИСТЕМІ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ОСВІТИ
Журналистика - Журналистика

Любов Боярська,

Канд. філол. наук (Київ)

У ДЕ 007: 304: 070

Стаття є презентацією оновленого курсу «Фольклор» для студен­тів журналістських спеціальностей і навчально-методичного ком­плексу з цієї дисципліни.

Ключові слова: фольклор, гуманізм, культура, національно-пат­ріотичне виховання.

Н

Ещодавно відновлений в Інституті журналістики курс «Фольклор» потребує особливої уваги з кількох причин. Най­кращий на сьогодні український підручник для вищої школи відо­мих тернопільських учених М. і 3. Лановик [3] розрахований на ґрунтовну спеціалізовану освіту, тому в умовах журналістських факультетів, на жаль, приречений здебільшого на самостійну робо­ту студентів через надзвичайно обмежену кількість годин, відведе­них на вивчення предмета. Це найголовніша проблема. Тож нагаль­ною є потреба посібника або підручника саме для факультетів жур­налістики.

Перед викладачем фольклору стоїть важке завдання: адаптувати традиційний курс «Фольклору» до специфіки журналістської освіти, зробивши його не лише максимально інформативним і насиченим, а й якомога прагматичніше орієнтованим на майбутню професію. Адже сучасна фахова підготовка майбутнього журналіста скерована здебільшого на практичні складники й навички, це є специфікою і потребою не лише Болонського процесу, а й сучасного життя. Слід враховувати й сучасні вимоги інформаційного простору (зокрема, сенсаційності та інфотейменту). Цим пояснюється певна експери - ментальність розробленого на кафедрі історії журналістики курсу «Фольклор». У пропонованому варіанті наголошено на двох момен­тах: вивчення розвитку основних шкіл і напрямів фольклористики та основних народних світоглядних уявлень про світобудову й люди­ну. Такий вибір зумовлений кількома причинами.

Вивчення фольклору студентами журналістських спеціально­стей пов’язане не лише з суто пізнавальними інтересами, а й із практичним надзавданням - сприяти національно-культурній розбудові України як держави. Роль народноописових дисциплін у цьому про­цесі є визначальною, адже саме ці науки здатні, як зазначає А. Пономарьов, давати цілісне уявлення про механізм формування національних цінностей, духовний потенціал народу, шляхи досяг­нення міжетнічної злагоди, передбачати перебіг і наслідки етно­культурних і національних процесів [6, 7]. Вивчення духовної куль­тури народу покликане пробуджувати національну самосвідомість, яка є суттєвою передумовою духовного піднесення народу, а отже, головним чинником національного державотворення.

Курс «Фольклор» передбачає вироблення в студентів, на основі ґрунтовного засвоєння ними методологічної та спеціальної літерату­ри, науково правильного розуміння причин, джерел виникнення й шляхів розвитку найвідоміших шкіл і напрямів вітчизняної та євро­пейської фольклористики1, яка з кінця XVIII ст. упродовж майже ста років була провідним напрямом переважної більшості європей­ських гуманітарних досліджень. Фольклор (англ. folk. - народ, lore - мудрість, знання) - одне з найцінніших надбань національної культури кожного народу й духовної культури всього людства - став тоді предметом зацікавлення не лише етнографів, а й релігієзнавців, мовознавців, істориків, літературознавців, психологів, музикознав­ців, філософів і представників інших галузей науки.

Ознайомлюючись із працями найвідоміших представників основних європейських наукових шкіл, студенти мають змогу про­стежити, як у процесі інтенсивного вивчення міфології й фольклору «екзотичних» (часто відсталих у своєму історичному розвитку), а також так званих «малих» народів світу, європейська наука здобу­ває свої найголовніші гуманітарні перемоги:

- поступово руйнується раціоналістична теорія про «класичні народи» як єдиних носіїв світової культури і мистецтва;

- реабілітуються «малі» (якими, до речі, вважалися й слов’яни) і «первісні» («дикі») народи, котрі були об’єктом експлуатації «циві­лізованої Європи»;

- ініційована німецькими гуманістами І. Гердером та А. Шльо - цером, поступово утверджується сформульована ще в XVII ст. іта­лійським філософом Дж. Віко концепція спільності народів, за якою людство, складаючись із великих і малих народів, є єдиною систе­мою, з якої не можна вилучити жодного народу, бо всі вони взає-

Власне, спочатку «етнографії», бо сам термін «фольклор» уперше в європейській науці був ужитий у 1846 р. англійським ученим В. Томсом. В Україні набув поширення з кінця XIX ст. після досліджень М. Драгоманова та І. Франка.

Мозв’язані; кожен народ є невід’ємною і необхідною ціннісною частинкою загальнолюдської цивілізації;

- у європейському романтизмі знову активізуються просвіти­тельські ідеї про рівність усіх народів незалежно від їхнього кількіс­ного складу та ступеня історичного розвитку, про необхідність ство­рення сприятливих суспільно-політичних умов (насамперед, свобо­ди і рівності) для розвитку народної культури («Робота пригноблює душу, жадоба наживи отруює смак; голод і нужда руйнують ущент і топчуть усе, що було в людині благородного», «Свобода і людя­ність - ось той небесний ефір, в якому проростає прекрасне і добре і без якого воно руйнується і гине», - писав Й. Гердер [1, 83]).

Крім зазначених загальнолюдських гуманістичних тенденцій, студенти повинні усвідомити й простежити роль фольклористики в утвердженні концепції національної самобутності «часів і народів». Зародившись на злеті європейського романтизму, у період загаль­ноєвропейського суспільно-політичного руху та інтенсивного фор­мування націй, спричиненого Великою французькою революцією, фольклористика фактично в кожній країні стала невід’ємною скла­довою націєтворчих процесів і національно-культурного піднесен­ня. Значний акцент народознавчих досліджень, які раніше орієнту­валися на вивчення неєвропейських народів, з XIX ст. переноситься на національний ґрунт, на дослідження джерел власної культури, етнічної історії та на відновлення національної символіки. Фольклорний та етнографічний матеріал уперше було включено в історію національної літератури (спочатку в Німеччині, а згодом і в інших країнах).

І якщо в більшості країн Європи цей процес сприяв самостверд­женню й посиленню авторитету великих народів, то для малих європейських народів, а також народів, національно пригнобле­них, чи населення національних окраїн великих імперій, орієнта­ція на національну культуру стала не тільки провідною тенденцією гуманітарної науки, а й способом (часто єдино можливим на той час) пробудження національної свідомості, збереження себе як нації і, зрештою, інтелектуальною формою боротьби за право на самовизначення.

Тому велику увагу при вивченні основних шкіл фольклористики слід приділяти науковим працям українських учених XIX ст., зокрема професури двох провідних університетів - Київського та Харківського, де і були зосереджені фольклорно-етнографічні дослідження. З одного боку, це перша та єдина можливість для сту- дентів-першокурсників ознайомитися з науковим доробком

М. Максимовича, М. Костомарова, М. Сумцова, О. Потебні, О. Кот­ляревського та ін., розібратися в їхніх наукових інтересах та уподо­баннях. З іншого боку, дослідницькі праці згаданих авторів - уні­кальний приклад обережних, поступових, але наполегливих і безпе­рервних спроб захисту свого народу від морального, духовного й політичного знищення. І тези М. Максимовича про зв’язок укра­їнських народних пісень із міфологією, звичаями, обрядами та порівняльний аналіз їх із польськими та російськими піснями [5]; і зіставлення М. Костомаровим міфологічних систем слов’ян із відпо­відними явищами балтійців і німців [2]; і аналіз власних імен, назв, реалій і пошук їх коренів у неслов’янських системах індоєвропей­ської групи в працях О. Потебні [7]; й активна збирацька та дослід­ницька діяльність українських письменників і науковців XIX ст. нерозривно пов’язані з історичним і політичним життям нашого народу, процесами пробудження його самосвідомості, культурних і духовних змагань та демократичними тенденціями свого часу.

Тому вивчення основних шкіл фольклористики дає можливість простежити процес становлення культурної спадщини нашого наро­ду, зрозуміти значення народознавчих досліджень для його націо­нального самоусвідомлення, а також для усвідомлення кожним народом себе як частинки загальнолюдської цивілізації.

Інноваційність курсу «Фольклор» полягає й у тому, що вже на першому курсі студенти журналістських спеціальностей матимуть змогу ознайомитись із найвідомішими працями зарубіжних учених, які не були фольклористами (зокрема, Ф. Ніцше, 3. Фройд, К. Юнг), однак їхнє зацікавлення давньою міфологією, обрядовістю, магією породило на світ цілий ряд цікавих робіт, що мали великий вплив на розвиток різних галузей європейської науки: психології, культуро­логії, літературознавства тощо. Наше завдання полягає в тому, щоб зорієнтувати студентів на вдумливе прочитання наукових бестселе­рів, навчити їх визначати концептуальні основи спеціалізованої літе­ратури, щоб скористатися нею в подальшій професійній підготовці.

Вивчення світоглядних особливостей українського народу, зокре­ма первісних уявлень про світобудову, простір і час, має велике прак­тичне значення для студентів журналістських спеціальностей як для людей публічної професії. Знання так званої «мовної міфології» (збе­реження в словах, образних висловах слідів «законсервованих», «зацементованих» прадавніх світоуявлень) і вміння відшукувати і пояснювати їх, знадобляться студентам у майбутній роботі зі словом. Знання про символіку напрямів руху, сторін світу, орієнтацію житла, специфіку народного одягу, систему захисту людини та її житла від впливу негативних сил, специфіку народного календаря, символіку і колористику днів тижня стануть у пригоді не лише тим, хто в майбутньому планує писати про звичаї і традиції народу, а й тим, хто вивчатиме сучасну проблематику. Відомості про основні бінарні опозиції у світоглядних народних уявленнях, про способи магічно-маніпулятивного впливу на людину й елементарні прийоми захисту дозволять зрозуміти і пояснити поведінку багатьох публіч­них людей (наприклад, небажання фотографуватися з прихильника­ми, відмова брати подарунки тощо), підґрунтя багатьох обрядових, культурних і побутових традицій, які збереглися досі.

Студенти журналістських спеціальностей мають пам’ятати, що їхні професійні діяльність і етика перебувають у тісному зв’язку з гуманітаристикою. Яскравим доказом цього є прийнятий Міжна­родним науковим братством українських антропологів, етнографів і демографів у 1992 р. «Кодекс професійної етики етнографа» [6, 316-317], основні параграфи якого співзвучні з «Етичним кодексом українського журналіста».

Вище вже йшлося про нагальну потребу посібника для студентів журналістських спеціальностей. Навчально-методичний комплекс із курсу «Фольклор» складається з трьох частин: навчального посіб­ника, хрестоматії науково-критичних матеріалів та методичних рекомендацій до вивчення предмета. Посібник має два розділи й написаний згідно з новою навчальною програмою, де «Фольклор» є модульною частиною дисципліни «Фольклор і давня література».

У розділі «Фольклор і фольклористика» визначено магістральні шляхи розвитку європейської і вітчизняної наукової думки ХІХ-ХХ ст. у галузі не лише фольклористики й етнографії, а й куль­турології та філософії. Розділ «Світоглядні особливості українсько­го народу» (в основу якого покладені матеріали до курсів «Міфологія» та «Міфологія слов’янська та світова» Н. Лисюк [4] та наукове дослідження часу в пісенному українському фольклорі Г. Усатенко [8], доповнені значним масивом фольклорних і науко­вих текстів) ознайомить читача з основними уявленнями українців про світобудову, часопростір (хронотоп), зв’язок людини з космо­сом. Особливу увагу в цьому розділі приділено вивченню зафіксова­них у мові та традиціях давніх світоглядних уявлень.

У «Хрестоматії» з курсу «Фольклор» подано основні наукові праці провідних представників різних шкіл зарубіжної і вітчизня­ної фольклористики ХІХ-ХХ ст., а також філософські та культуро­логічні праці, які мали найбільший вплив на розвиток європейсько­го гуманітарного наукового світогляду.

«Методичні рекомендації» містять поради щодо організації навчального процесу з дисципліни «Фольклор» на факультетах журналістики вищих навчальних закладів і зразки робочих навчальних програм для різних відділень: журналістики, реклами і зв’язків з громадськістю, видавничої справи та редагування, ском­поновані з урахуванням кількісного розподілу навчальних годин, самостійності дисципліни (скажімо, цього року курс фольклору читається в межах дисципліни «Фольклор і давня література») та апробованих упродовж останніх років в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

1. Гердер И. Г. Избранные сочинения / Иоганн Готфрид Гердер. - М. ; Л. : Гос. изд. худ. л-ры, 1959.

2. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія / упоряд., приміт.

I. П. Бетко, А. М. Полотай; вступ, ст. М. Т. Яценка. - К. : Либідь, 1994. -384 с.

3. Лановик М. Б. Українська усна народна творчість : підруч. / Лановик М. Б., Лановик 3. Б. - К. : Знання-Прес, 2001. - 591 с.

4. Лисюк Н. Міфологічний хронотоп : матеріали до курсів «Міфологія», «Міфологія слов’янська та світова» / Н. Лисюк. - К. : Укр. фітосоціолог. центр, 2006.

5. Максимович М. О малороссийских народных песнях // Макси­мович М. Вибр. тв. / упор, і вст. ст. В. Короткого. - К. : Либідь, 2004. - С.346-359.

6. Пономарьов А. Українська етнографія : курс лекцій /

А. Пономарьов. - К. : Либідь, 1994. - 319 с.

7. Потебня А. А. Слово и миф / А. А. Потебня. - М. : Правда, 1989. - 684 с.

8. Усатенко Г. Категорія часу у пісенному українському фолькло­рі : автореф. дис. ... канд. філол. наук / Усатенко Галина. - К., 1994. - 18 с.

Статья является презентацией обновленного курса «Фольклор» для студентов журналистских специальностей и учебно-методиче - ского комплекса по этой дисциплине.

Ключевые слова: фольклор, гуманизм, культура, национально- патриотическое воспитание.

This article is an updated presentation of the course «Folklore» for stu­dents of journalism professions and teaching complex of the discipline.

Keywords: folklore, humanity, culture, national-patriotic education.