Головна Журналистика ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ ДИСКУРС ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА СТОРІНКАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ
joomla
ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ ДИСКУРС ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА СТОРІНКАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ
Журналистика - Журналистика

Наталя Желіховська,

Канд. наук із соц. комунік. (Київ)

У ДЕ: 007: 304: 070

Досліджуються характерні особливості висвітлення суспільного дискурсу глобалізації в сучасній українській публіцистиці.

Ключові слова: публіцистика, глобалізація, дискурс.

The typical peculiarities of showing the public discourse of the globalization on the pages of the modern Ukrainian periodicals are investigated.

Keywords: publicism, globalization, discourse.

Исследуются характерные особенности освещения общественного дискурса глобализации в современной украинской публицистике.

Ключевые слова: публицистика, глобализация, дискурс.

Термін «глобалізація», що з’явився в 70-х pp. XX ст. для позна­чення нових стратегій світового виробництва та розподілу й на по­чатку 90-х увійшов у широкий науковий обіг, досі залишається су­перечливим і недостатньо вивченим поняттям. Варто зазначити, що в арсеналі суспільних наук безліч різноманітних дефініцій та кон­цепцій глобалізації. У категоріях політичної науки та відповідно до наявної міжнародної практики зміст цього поняття визначають як «процес створення цілісної глобальної економіки, міжнарод - но-політичного оформлення цієї цілісності та прагнення транс­національних еліт скористатися її можливостями для налагоджен­ня системи глобального управління» [1, 29].

Словник-довідник із соціальних комунікацій пояснює згаданий термін як «всесвітній, всебічний, повний, універсальний, загальний, об’єктивний процес, спрямований на посилення взаємозв’язків та взаємозалежності всіх країн і народів, на виникнення спільних проблем, що стосуються всього людства. ... Глобалізація є процесом цивілі- заційного масштабу, який об’єднує потоки інформації, товарів, кадрів, що спричиняє до створення однорідної світової культури...» [2, 65-66].

Актуальність дослідження публіцистичного дискурсу гло­балізації визначається необхідністю вивчення характерних тен­денцій висвітлення суспільно значущої проблематики публіцис-


Тичних матеріалів, які цілеспрямовано впливають на формування суспільних настроїв і стереотипів щодо переваг та ризиків гло - балізаційних процесів, створюють світоглядно-ціннісні орієнтири та нові форми світобачення, що визначають певну життєву позицію українського суспільства в процесі творчої реорганізації сучасного світу. «Суспільні ж настрої - це емоційні стани, пов’язані зі здійсненням чи неможливістю здійснення чогось, з різними фазами боротьби за здійснення тих або інших надій і сподівань, думок і за­думів цілих спільнот. Масові настрої, таким чином, виникають і розвиваються на основі настроїв індивідуальних як однакових пе­реживань сукупності індивідів з приводу відповідності суспільному настроєві, що вважається нормою, власних внутрішніх станів» [З, 93]. Як зазначає В. Різун, переходові масового настрою у суспільну думку сприяють насамперед ЗМК: «вони кристалізують, а відтак і раціоналізують настрій, роблять його усвідомлюваним через бага­торазові повтори настрою своїми каналами, акцентування уваги ау­диторії на тих чи інших його компонентах» [3, 95].

Різні аспекти публіцистичного дискурсу неодноразово перебували в полі зору таких українських учених, як В. Здоровега, В. Різун, Н. Си­доренко, К. Серажим, Й. Лось, Н. Зелінська, В. Лизанчук, Т. Хоменко, Л. Василик таін. Проте публіцистичний дискурс глобалізаційних вик­ликів сучасного світу залишається малодослідженим.

Мета статті - окреслити основні напрями, за якими розви­вається дискурс глобалізації в сучасній українській публіцистиці щодо успішної інтеграції України в європейський і світовий еко­номічний простір та здатності нашої держави реалізувати свій по­тенціал в умовах розгортання процесів глобалізації. Об’єктом дослідження стали понад 100 матеріалів, присвячених проблемам світової глобалізації й опублікованих протягом 2000-2010 рр. на сторінках газети «День». Зокрема, це матеріали, в яких висвітлюється досвід закордонних країн щодо національних особ­ливостей сприйняття глобалізаційних процесів; принагідні публікації у зв’язку з проведенням різноманітних форумів, висвітлення діяльності міжнародних конференцій, офіційних зустрічей, молодіжних фестивалів, виступів протесту тощо.

За результатами аналізу, доцільно виділити та розглянути де­тальніше такі дві групи публіцистичних матеріалів: 1) коментарі й аналітичні статті, написані спеціально для «Проекту «Синдикат» видат­ними вченими зі світовим ім’ям, політичними лідерами та громадськими діячами; 2) публікації відомих українських науковців і публіцистів про світові тенденції розвитку глобалізації та перспективи для України.

Як зазначають сучасні науковці, розроблення й опис загальної мо­делі глобалізації дають змогу побачити суперечність та імпуль­сивність процесів, що відбуваються, усвідомити дію законів природи в еволюції цивілізації як системи вищого рівня організації Всесвіту. Зокрема, посилаючись на прогностичне вчення академіка В. Вер- надського про ноосферу й думки сучасних дослідників, які прямо або побічно свідчать про те, що процес глобалізації фактично був зумовле­ний появою людини, А. Чічановський і О. Стариш, розглядаючи пер­спективи цивілізації в контексті процесу глобалізації, наголошують на такому: «Розроблення й масове впровадження глобальних інфор - маційно-телекомунікаційних систем привело до можливості уп­равління не тільки матеріальними ресурсами біосфери, а й суспільною свідомістю. Відповідно трансльований, а фактично нав’язуваний креатив - інформаційний масив - має нести не стільки конкретно-ситуативний потенціал комунікатора, скільки довгостро­ковий, науково вивірений. Вивірений - з міркування виявлення по­тенційно можливих негативних для цивілізації наслідків і керованої мінімізації негативних результатів таких наслідків» [4, 19].

Довгостроковим і науково вивіреним інформаційним креативом можна вважати матеріали, подані в газеті «День» із поміткою «Про­ект Синдикат». Міжнародна газетна асоціація «Синдикат» існує з 1994 р. й об’єднує рівноправних партнерів, серед яких французькі «Le Figaro» і «Le Monde», австрійська «Der Standard», британська «Guardian», італійська «Corriere della Sera» та німецькі «Die Welt» і «Handelsblatt». До асоціації, що налічує 170 газет із 92 країн світу, 1999 р. приєдналася й газета «День» - перший член «Синдикату» в Україні. Завдяки такому членству, українські читачі мають мож­ливість одночасно з іншими читачами майже ста країн світу прочита­ти коментарі й аналітичні статті про світові події й тенденції, напи­сані спеціально для Проекту видатними вченими зі світовим ім’ям, відомими політичними лідерами та громадськими діячами. Зокрема, всесвітній діалог щодо перспектив глобалізації на сторінках газети «День» репрезентували: професор, директор Центру міжнародного розвитку при Гарвардському університеті Джеффрі Д. Сакс «Багаті та бідні: краще рішення - глобальний діалог» (2001. - 4 лип.), «Гло­балізація та Організація Об’єднаних Націй» (2001. - 12 груд.), «Що таке конкурентоспроможність в умовах глобалізації» (2001. - 7 лис - топ.), «Коріння американської фінансової кризи» (2008. - 25 бер.); професор, лауреат Нобелівської премії з економіки Джозеф Стігліц «Економічна глобалізація - 2004: ризики і шанси» (2004. - 14 січ.), «Загроза глобалізації, або Подвійні стандарти у виконанні СІЛА» (2002. - 25 квіт.); професор Гарвардського університету Джозеф С. Най «Приватизація війни» (2004. - 23 бер.), «Недовговічність нового світу» (2006. - 1 лип.); професор політичної економіки Гарвардського університету Дені Родрик: «Чи є глобалізація єдиним шляхом для розвитку?» (2001. - 17 трав.), «Кінець консенсусу з глобалізації» (2008. - 15 лип.); фінансист, голова інституту «Відкрите суспільство» Джордж Сорос «Суспільні блага глобалізації: відсутній компонент» (2001. - 18 жовт.), «Війна з тероризмом: помилкова доктрина» (2006. - 31 серп.), «Невизначене майбутнє світу» (2008. - 19 серп.), «Нова світова архітектура» (2009. - 12 листоп.).

Узагальнюючи результати аналізу згаданих статей щодо пер­спектив глобалізації, можна визначити основні проблеми, до яких провідні вчені намагаються привернути увагу світової спільноти: 1) ринкова економіка не прагне до рівноваги, вона схильна до «крайнощів ейфорії та відчаю», в результаті чого убогість бідних країн зростає; 2) правила світової торгівлі вигідні для багатих країн, а отже, бідні країни потребують міжнародної підтримки в га­лузі охорони здоров’я та навколишнього середовища, захисту прав людини та поліпшення умов праці; 3) продумана міжнародна політика повинна врівноважувати технології, які поширюють не­державні та транснаціональні сили; 4) глобалізація вимагає міжна­родного управління та законів, ООН і надалі повинна відігравати провідну роль у процесі мирного просування глобалізації. Крім то­го, успішний розвиток глобалізаційних процесів потребує еко­номічного співробітництва, міжнародної солідарності, поширення європейських цінностей та етичних стандартів, зокрема невтручан­ня у внутрішні справи іншої держави.

Утім, щодо перспектив та особливостей українського досвіду глобалізації, варто звернутися до коментарів вітчизняних публіцистів. До обговорення цієї проблеми на сторінках газети «День» долучилися відомі академіки й науковці, публіцисти та гро­мадські діячі: Є. Головаха «Людське обличчя глобалізації» (2001. - 28 груд.), Д. Затонський «Розвиток має свою внутрішню мудрість» (2002. - 26 квіт.), Л. Костенко «Україна як жертва і чинник гло­балізації катастроф» (2003. - 25 квіт.), В. Лизанчук «Українське «Я» у процесі глобалізації» (2004. - 22 трав.), В. Герасимчук «Авантюризм, дурість, безробіття...» (2004. - 21 серп.); І. Дзюба «Глобалізація й майбутнє культури» (2006. - 12 лип.), С. Крим­ський «У сучасному глобалізованому світі Україна має всі можли­вості для того, щоб зіграти роль цивілізаційного центру» (2006. - 4 серп.), М. Жулинський «...Давайте розглядати людину...» (2008. - 27 берез.); А. Миселюк «Україна перед викликами глобалізації» (2000. - 6 черв.); В. Стус, І. Константинова «Глобалізація завер­шується» (2008. - 28 листоп.); С. Грабовський «Україна та гло­бальні виклики» (2009. - 28 жовт.).

У матеріалах українських авторів простежуються яскраво вияв­лені гуманістичні ідеї, досліджується проблема розвитку людини як особистості. Зокрема, М. Жулинський наголошує, що Україна повинна вийти на шлях гуманітарного розвитку, а це передбачає розглядати людину як головний національний ресурс. Ефективна реалізація національного людського потенціалу має бути домінан­тою державної політики, що орієнтується на «цінності саморе - алізації», а не на «цінності виживання». Низька якість життя зу­мовлює зниження морального й духовного тонусу нації, сприяє по­ширенню штучної глобальної культури, яка творить так звану кос­мополітичну публіку, наповнену вульгарним скепсисом до своєї національної культури, зневагою до своєї мови, історії, традицій, моральних цінностей та духовних набутків нації. Національна культура втрачає свою автономію внаслідок глобальних «зазіхань», що призводить до національного зневілювання особи та до бездуховності. На думку Жулинського, Україна виявилася не підготовленою до інформаційної революції, яка «навально» обвали­лася на українську людину, не захищену духовною оболонкою національної ідентичності, всім комплексом національних ціннос­тей і пріоритетів.

Розмірковуючи про національний, людський вимір і гу­манізацію глобалізаційних процесів, В. Лизанчук також розглядає людину як найвищу соціальну цінність, а чіткі національні орієнтири в усіх сферах життя України - як найголовніші переду­мови зведення до мінімуму негативного впливу глобалізації. На думку автора, наша цивілізація збереже себе за умови збереження культури, духовності, мови кожного народу, адже мудрість діалогу культур - у вмінні збирати «краплини відмінностей у безмежний океан добра». У цьому контексті пріоритетного значення набуває національне, морально-духовне виховання, а збереження й розви­ток української мови та культури є основою безпеки української нації. Щоб гідним був український внесок у загальносвітову куль­туру людяності, потрібно зосередитися на найважливіших факто­рах збереження й формування національного «Я» - на освіті, науці, інформації. Вчений переконаний, що утвердження національної свідомості є адекватною захисною реакцією суспільства на руйнівний вплив відцентрових сил, пов’язаних із глобалізацією, тому в сучасних умовах загострилися дві світові тенденції: гло­балізація та ренаціоналізація, тобто духовне й національне відрод­ження народів та народностей, творення їхніх нових держав.

Дві протилежні світові тенденції розвитку глобалізації також досліджують В. Стус та І. Константинова. На думку авторів, головна функція глобалізації - порівняно швидке поширення технологій мо­дерну на максимально можливому просторі - близька до виконання, й перші ознаки її вичерпання з’явилися ще в 70-ті рр. Хоча гло­балізація як наймогутніший цивілізаційний процес має величезну інерцію, можна впевнено стверджувати, що глобалізація зміниться зворотним домінантним процесом - реґіоналізацією. Ще не є очевид­ним, але вже чітко проглядається тенденція мовної реґіоналізації: єдиної мови міжнародного спілкування в різних регіонах планети не буде так само, як немає єдиного світового автомобіля. Реґгіоналізація, що розпочнеться, розв’яже більшість питань гло­балізації, в тому числі й велику кількість екологічних проблем.

На глибоке переконання С. Кримського, слово «глобалізація» набуло помилкової привабливості значення й перетворилося на ве - стернізацію, тобто нав’язування західного способу життя іншим народам на тій підставі, що західна цивілізація накопичила досвід науково-технічної революції як досвід виживання. Йдеться про диктат технологічно найбільш розвинених країн щодо економічно слабких, нав’язування їм своєї волі з метою економічного та політичного підкорення. Вестернізація призводить до посилення соціальних і національних суперечностей у світі, оскільки спи­рається на ідею ліквідації національних кордонів в економіці, не­минуче залучаючи національні економіки до світового ринку, де пе­ремагає найсильніший унаслідок жорсткої конкурентної боротьби. Втім, на думку науковця, сучасні процеси глобалізації не стосують­ся антропологічних основ всесвітньої історії та культури: людство як було, так і залишається етнічним архіпелагом. Автор перекона­ний, що, маючи у своєму розпорядженні один із наймогутніших культурних потенціалів, у сучасному глобалізованому світі Ук­раїна має всі можливості для того, щоб зіграти роль цивілізаційно - го центру, адже в історичному плані Україна була центром світових комунікацій, суб’єктом нової греко-слов’янської православної цивілізації, історично покликаним завершити утвердження хрис­тиянства у світі. Тому вчений вважає перспективною ідею створен­ня в Україні Центру духовності XXI ст., який усебічно вивчав би проблеми формування цивілізації солідарності, консенсусу та парт­нерства.

А поки що зі «скреготом залізної завіси» і легким вітерцем всесвітньої глобалізації входять у наше життя трудова міграція, а разом з нею і рабовласництво. Як пояснює В. Герасимчук, у сучас­ному розумінні «раби» - це, як правило, трудові мігранти-невдахи. Але глобалізація, звісно, не є причиною виникнення торгівлі людь­ми, а лише тлом для цього транснаціонального явища. Авторка пе­реконана, що работоргівлі в Україні сприяють «авантюризм, дурість та безробіття».

Л. Костенко й І. Дзюба розглядають явище глобалізації як безу­мовний факт історії, який вимагає від України піднесення свого суспільнозвичаєвого та культурного потенціалу для створення гро­мадянського суспільства з новою якістю мислення. Щоб не минуле формувало сучасний тип українця, а щоб сучасний українець був здатен формувати майбутнє.

Підсумовуючи, варто зазначити, що нинішню глобалізацію ук­раїнські публіцисти не схильні міфологізувати, вдаючи, що вона мо­же вирішити всі проблеми для України. Єдині правила гри, які так переконливо пропагують провідні західні експерти, в українських ре­аліях не сприймаються як міст для подолання прірви між багатими та бідними країнами. Вітчизняні науковці наголошують на тому, що ба­гатоманітність культур була й залишається джерелом творчих здібно­стей людства й підставою для його самоповаги. Щоб в умовах інтер­національного суспільства споживання з успіхом протистояти гло­бальній системі стандартів та уніфікацій, слід забезпечити себе повно­силим культурним потенціалом, вірою і стійким морально-духовним імунітетом власної національної ідентичності.

1. Шергін С. О. Політологічний дискурс глобалізації / Шергін С. О. // Глобалізація і глобальне управління: історичний, соціальний та політологічний виміри : матеріали міжвідом. наук.-практ. конф. / відп. ред. С. О. Шергін. - К. : Центр вільної преси, 2009. - С. 27-30.

2. Социальные коммуникации (теория, методология, деятель­ность) : словарь-справочник / [авт.-сост. В. А. Ильганаева]. - X. : Го­родская типография, 2009. - 392 с.

3. Різун В. В. Теорія масової комунікації : підруч. для студ. галузі 0303 журналістика та інформація / В. В. Різун. - К. : Просвіта, 2008. - 260 с.

4. Чічановський А. А. Інформаційний простір - основа інтег - раційно-дезінтеграційних процесів цивілізації / А. Чічановський,

О. Стариш // Публіцистика і політика : [зб. наук, праць. Вип. 1 (6) / за заг. ред. А. А. Чічановського]. - К. : Грамота, 2009. — С. 7-40.