Головна Журналистика Публіцистика Юрія Косача на сторінках нью-йоркської газети "Українські вісті&quot
joomla
Публіцистика Юрія Косача на сторінках нью-йоркської газети "Українські вісті&quot
Журналистика - Журналистика

Світлана Семенко,

К. філол. н., доц. (Полтава)

УДК 007 : 304 : 070(477)(09)

У статті аналізується публіцистичний доробок Ю. Косача на сторінках газети прорадянського спрямування "Українські вісті" (Нью-Йорк), написаний під впливом відвідин Радянської України. Розглядаються основна тематика його виступів, вплив соцреалізму на творчу манеру Косача-публіциста, синкретизм його ідіостилю. Прос - тежено здобутки і прорахунки в публіцистиці прорадянського спряму­вання.

Ключові слова: соцреалістична публіцистика, синкретизм публі­цистичного ідіостилю, "совєтофільство".

The publicistic heritage of Yuriy Kosach on the pages of "Ukrainski visti" (New York), written under influence of his journey to Soviet Ukraine is analysed in the article. The basic subject of his appearances, influence of socialist realism on Kosach's creative manner, syncretism of his writing are examined. His achievements and failings are underlined in publicism of Soviet orientation.

Keywords: publicism of socialist realism, syncretism of publicistic style, "sovetofilstvo".

В статье анализируется публицистическое наследие Ю. Косача на страницах "Украинских вестей" (Нью-Йорк), которое написано под влиянием его поездки в Советскую Украину. Рассматриваются основная тематика его выступлений, влияние соцреализма на твор­ческую манеру Косача-публициста, синкретизм его идиостиля. Под­черкнуто его достижения и недостатки в публицистике просоветс­кой направленности.

Ключевые слова: соцреалистическая публицистика, синкретизм публицистического идиостиля, "советофильство".

"На розпуттях велелюдних" непростої емігрантської долі нащад­ка роду Драгоманових-Косачів, Юрія Косача, було все: і солодкі му­ки творчості літературної, наукової та публіцистичної; і запеклі суперечки в МУРІ про шляхи розвою національної культури; і діа - метральнопротилежні політичні орієнтири - від європеїзму до совєтофільства; і тяжка фізична праця, і "розхристаність" особисто­го життя...

В еміграційній публіцистиці Ю. Косача післявоєнного часу про­стежуються два періоди: мюнхенський та нью-йоркський. Якщо в перший період його публіцистику можна визначити як національно - європейську (особливо яскраво окреслено це в публікаціях доби МУРу), то в другий період вона набрала виразної прорадянської агітації, її можна сформулювати як "совєтофільську", де кумиром автора, за його образним висловом, виступає "країна розкутого Про- метея" - Радянська Україна. Особливо чітко другий напрям увираз­нюється в його публіцистичних виступах на сторінках нью-йорк - ських часописів "Українські вісті", "Громадський голос", "За синім океаном" та в збірці нарисів "Від феодалізму до націоналізму".

Газета "Українські вісті", яка впродовж кількох післявоєнних десятиліть виходила в Нью-Йорку, мала чітку позицію і спряму­вання: пропагувати та оспівувати високий рівень життя в Ра­дянській Україні, протиставляючи його недосконалому - амери­канському. Досить часто номери цього видання нагадували числа "Правди України" чи "Сільських вістей", що виходили в той пе­ріод в Радянській Україні. Винятком були хіба що обов'язкові в кожному номері розлогі статті-пасквілі про життя та громадсько - культурну працю націоналістичного крила української еміграції, які немовби написані під диктовку якогось пересічного радянсько­го ідеолога та ще, мабуть, численні некрологи, що друкувалися чи не на трьох шпальтах.

На сторінках нью-йоркських "Українських вістей" Ю. Косач опублікував чи не найбільше статей, присвячених своїй геніальній тітці - Лесі Українці. Пов'язано це було насамперед із подорожами публіциста на батьківщину. Так, у статті "Весь український народ взяв участь у відзначенні 100-річчя з дня народження Ле­сі Українки" Ю. Косач з пієтетом зазначає: "В ті ювілейні дні вся Україна була повністю під знаком полум'яного Лесиного слова. Не було ні однієї місцевості, яка б не віддала пошани Лесі: від Гадяча над Пслом...до Колодяжного на Волині, від Ялти, Одеси, За­поріжжя, Донецька до древнього Чернігова, Сум..." [1, 1]. У цій статті майстерно поєднано хронікерську точність і лаконічність викладу з елегійними замальовками тих куточків України і Грузії, які пов'язані з життям великої Українки: "Країна Шота Руставелі віддала шану Лесі, ім'я якої тут, серед стрімчастих гір і перевалів срібного Кавказу, у сонячних горійських долинах, у золотому Су - рамі, в древньому, величавому Тбілісі незмінно вимовляється з особливим хвилюванням' ' [1, 2].

Розвиває цю тему ґрунтовна стаття "Де полум'я її пісень", на­писана у формі подорожніх нотаток, яка майже водночас з пуб­лікацією в "Українських вістях" була видрукувана на сторінках журналу "Вітчизна". Ю. Косач і в цій статті залишається вірним своєму синкретичному стилю, що поєднує талант публіциста і письменника. Майстерно виписані пейзажі, авторські літературо­знавчі ремінісценції органічно поєднано з власне актуальною тоді темою: відзначенням ювілею Лесі Українки: "Ось виблисне свічадо закутого кригою Остра, ось промайне старовинний Ніжин, що його минуле губиться в суворій добі Ярославичів... ось гудуть уже вітри Довженкової зачарованої Наддеснянщини і вже за Бобровицею різко міняється краєвид. Видолинки і яри, стрункі, припалі снігом сосни звістують підкиївську околицю. Широким роздоллям заголубіє дужий Дніпро, і ось перед нами, за мостом, на кру­чах, сповитих легендами, гордочолий город-красень, місто пра­давньої слави і вічної юності, місто-воїн і будівничий, місто-герой і поет" [2, 4].

У цей краєвид органічно вкраплює публіцист елементи реальної дійсності: розповідь про новобудови України, мистецькі події, пов'язані з ювілейними днями. Доречні тут думки публіциста про розуміння поняття "Батьківщина", про роль кожної людини в долі держави. І різким дисонансом у цій елегійній розповіді є рулади Ю. Косача проти української еміграції: «І мимоволі (хоч цур і пек йому) в цьому світлому рідному вирії, в цьому прекрасному місті, в цій сонячній країні розсміяної дітвори, пречарівної бадьорої юності згадались закапелки холодної чужини, де кімшиться безсила лють і ненависть нікому непотрібних безбатченків. Згадалось це кублище гадюк - нью-йоркська Друга авеню з людиськами, що метушаться, нишпорять і шамкотять про якесь "визволення", вулички з ли­ховісними "патріотами за піччю", які сопухом своєї гугнявої злоре - чивості, своїм волапюком, давно позбавленим прикмет української співучої мови, своїм шаманським патяканням силкуються при­своїти собі якусь "історичну місію"» [3].

Негативом позначені й рядки статті, де йдеться про ювілейні за­ходи, що їх влаштовувала українська еміграція на честь Лесі Українки. У цьому увесь Косач-публіцист нью-йоркського періоду: непримиренний, найчастіше несправедливий у грубих аж до брутальності висловах проти свого емігрантського українського оточення, з яким був у затяжному конфлікті, з цілим арсеналом су­то соцреалістичних стереотипів.

І водночас Ю. Косач залишається людиною енциклопедичних знань, європейським інтелектуалом, коли йдеться про оцінку мис­тецьких і літературних явищ. Так, у канву статті включено ремі­нісценції з середньовічної української поетики, козацьких літо­писів, мемуарів видатних українських діячів. Часто апелює публіцист, як до аксіоматичного аргументу, до художньої спадщи­ни українських і світових письменників.

Найбільш щирий Ю. Косач в оцінці творчості своєї славної родич­ки, що в устах українства стала легендою: "...Легенда Лесі Українки овіяна ліризмом, а через те вона не закута в бронзу, вона жива і жи­тиме вічно. Це не є слава популярного поета сьогодення, поета-ефе - мериди, це не тільки слава, що завдячується дохідливості й читабель­ності автора (зважмо-бо, що Леся Українка, зокрема в пізнішому періоді своєї творчості, - це письменниця-мислитель, її розуміння зу­мовлене великою зосередженістю й інтелектуальним вантажем чита­ча" [4, 5]. Ю. Косач зазначає, що талант Лесі Українки виявився на­самперед у написанні складних драм ідей, де кожне речення є філо­софською сентенцією. Автор публікації справедливо стверджує, що "геніальність її слова, напруженість її поезії, насиченої граничною динамікою ідейної наснаги, поспіль з глибинно-інтимною ліричністю, її життя, гнівне і коротке, що було мов блискавиця на тлі темної ночі, її нічим не скорена воля і прямота, поєднані з невимовною ніжністю" [4, 5], - є тими чинниками, які принесли поетесі народне визнання і любов, що дає право говорити про неї не тільки як про утвердженого класика-корифея, а як про "нашу Лесю". Як бачимо, Ю. Косач намагався своїм публіцистичним словом, хоча й позначе­ним штрихами "совєтофільства", долучитися до вшанування най- геніальнішої зі славетного роду Драгоманових-Косачів.

Синтез публіцистики і літературознавства акумульовано й у статті-розвідці Ю. Косача "Співець оновленого Львова". У публі­кації здійснено ґрунтовний аналіз творчого доробку поета Р. Брату­ня. Стаття була вміщена поряд із поезією "Ода моєму місту" поета - львів'янина та інформаційною заміткою про приїзд Р. Братуня до СТТТА 1971 р. у складі української делегації з нагоди відзначення сторічних ювілеїв Лесі Українки, Василя Стефаника та Леся Марто - вича. У статті проглядається справжнє обличчя Косача-аналітика, вдумливого публіциста, талановитого літературного критика. Так, аналізуючи символічність образу Львова в поетичному доробку Р. Братуня, автор розвідки констатує: "Це не тільки символ, не тільки бойове гасло, насичене вагомим змістом, близьким і зро­зумілим кожному українському патріотові, а й справжній скам'янілий гейзер поетичних видінь, історичних ремінісценцій, філософських узагальнень. Коли йдеться про Львів, неоромантизм Братуня повністю визволений від звичайних туманностей, алегорій і абстракцій, притаманних для сучасних поетів-урбаністів" [6, 5].

Львів у житті самого публіциста - знакове місто: тут бере поча­ток джерело його творчості, тому з такою пишністю вислову звучать топоніми стародавнього міста. Так, зосереджуючи увагу на поемі "Зачарований трамвай", він наголошує на майстерності Р. Братуня у зображенні історичної долі міста Лева. Ю. Косач зазначає, що Львів у поемі - "це місто, в якому франківський прометеїзм долав затхлість загумінка анахронічної імперії і шляхетчини, де, незважа­ючи на все супротивне, палахкотіла кузня піонерів української куль­тури, де прокладали шлях до свого майбуття каменярі, де проти Чор­ної Кам'яниці на бруку Ринку колись чорніла кров страченого Іва­на Підкови, а потім гайдамаків і опришків, де досі фрагмент Низь­кого Замку говорить про снагу борців під прапорами визвольної війни 1848 року..." [6, 5].

У річищі соцреалізму аналізує Ю. Косач сучасні мотиви в поезії Р. Братуня, та й місце поета в пантеоні українських митців сфор­мульовано в цьому ж напрямі: "Окриленим співцем цього дня, що гратиме "зеленим хоралом", що перетворить звихрену земну кулю в "рожеву планету" братерства і любові є видатний український поет Р. Братунь. І в тому вагомість його словотворчості, що надала йому місце в перших лавах сучасної літератури Радянської Украї­ни" [6, 5]. Як бачимо, в публіцистично-літературознавчій розвідці проступають, ніби дві іпостасі Ю. Косача - вдумливого критика- патріота і відданого радянофіла.

Свої прорадянські орієнтири чітко окреслив Ю. Косач в інтерв'ю кореспондентові "Українських вістей" 1964 р. після своєї першої поїздки до Радянської України: "Подорож на Україну - це найбіль­ша подія мого життя. Я зазнав там такої дружності, такого чудес­ного приязного відношення, що мені іноді здавалося цілком бук­вально, що я омився в криштально чистому цілющому джерелі" [5, 2]. Аналізоване інтерв'ю має характерну для Косачевої публіцис­тики назву - "Країна розкутого Прометея". Літератор досить пате­тично розповідає про свої відвідини рідної землі після двох деся­тиліть розлуки: перелічує усі шевченківські місця, які він відвідав;

Із ностальгією оповідає про відвідини міст, пов'язаних із його жит­тям та життям його славного роду: Київ, Гадяч, Львів, Ковель. Публіцист наголошує, що в Україні він мав зустрічі "з представни­ками найрізноманітніших професій, покликань і занять".

Особливо дорогі йому були зустрічі з письменницькою та жур­налістською елітою. Ю. Косач стверджує, що в Радянській Україні літературне життя "кипить і шумує, мов іскристе золоте вино", він досить оптимістично, не вникаючи в істинний стан існування української мови в Радянському Союзі, констатує, що "скрізь відчу­вається любов до рідного слова і глибинне піклування його дальшим розвитком" [5, 2]. Чимало рядків нагадують радянські передові статті про трудові звершення, з переліченням усіх досягнень "щас­ливих радянських українців". Найбільш відвертим є Косач, коли говорить про відвідання історичних місць та пам'яток старовини, що цікавили його як історичного белетриста. У цілому ж інтерв'ю відбиває погляди Косача-совєтофіла того періоду, помножені на нос­тальгію за Україною.

Крім публіцистики, на сторінках газети були надруковані поезії Ю. Косача, позитивні рецензії на його збірку "Золоті ворота".

Таким чином, публіцистичні виступи та інтерв'ю на сторінках "Українських вістей", як і на сторінках "Громадського голосу" та редагованого ним журналу "За синім океаном", відбивають політичні симпатії Ю. Косача до Радянської України та неприми­ренність у поглядах до діяльності української еміграції, поважне ставлення до спадщини Лесі Українки та до творчості сучасних йо­му українських радянських митців. Ідіостиль Ю. Косача, як і в по­передній період, становить органічний синтез художньої літератури і публіцистики, помножені на аналітичність та високу культурну ерудицію, в який дисонансом вриваються соцреалістичні пасажі.

1. Косач Ю. Весь український народ взяв участь у відзначенні 100- річчя з дня народження Лесі Українки / Ю. Косач // Українські вісті. - 1971. - 1 квіт.

2. Косач Ю. Де полум'я її пісень / Ю. Косач // Там само.

3. Косач Ю. Де полум'я її пісень // Там само. - 8 квіт.

4. Косач Ю. Де полум'я її пісень // Там само. - 15 квіт.

5. Косач Ю. Країна розкутого Прометея / Ю. Косач // Там само. - 1964. - 16 лип.

6. Косач Ю. Співець оновленого Львова / Ю. Косач // Там само. - 1971. - 28 жовт.