Головна Журналистика ПРОРИВ МИКОЛИ РУДЕНКА В ЕКОНОМІЧНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ
joomla
ПРОРИВ МИКОЛИ РУДЕНКА В ЕКОНОМІЧНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ
Журналистика - Журналистика

Олександр Михайлюта,

Аспірант (Запоріжжя)

У ДЕ 070 : 340.12:321

Наукова публіцистика «шістдесятника» М. Руденка довела не­спроможність моделі ПДВ ще до її появи в Україні. В статті йдеться про фундаментальний твір «Енергія прогресу», в якому автор розвінчує комуністичну псевдонауку - політекономію та наголошує на поверненні до фізичної економи. Саме вона здатна вивести людст­во з економічної і продовольчої кризи. Субстанцією вартості є Сонце, яке створило і підтримує життя на Землі. Енергія прогресу - це абсо­лютна додаткова вартість, тобто біологічна енергія, яку щорічно ви­робляє хліборобство. Отже, пріоритет слід надавати сільському гос­подарству, бо лише забезпечений їжею працівник зможе розвивати і науку, і промислове виробництво, і мистецтво...

Ключові слова: Микола Руденко, енергія прогресу, фізична еко­номія, економічна публіцистика, природна родючість землі, генератор додаткової вартості - сільське господарство, сингуляризм.

The scientific publicism of «schistidesyatnik» Mykola Rudenko have proved an unability of PDV model before it appeared in Ukraine. The article deals with the Rudenko’s fundemental creature «The energy of progress», in which author debunks communistic pseudoscience - political economic, and stresses at coming back to the physics economic. It’s the only one thing that is able to withdraw the humanity from the economacal and food crysis. The substance of coast is the Sun, which created and holds the life on the Earth up. The energy of progress is the absolute additional cost, or biologi­cal energy, which husbundry products every year. So the priority should be given to the agriculture, cause only provided with the food employee is able to develope as science, as industrial production and culture.

Keywords: Mykola Rudenko, energy of progress, physical economy, economic publicism, natural fertility of earth, a generator of value-added is agriculture.

Научная публицистика «шестидесятника» Г. Руденка доказала невозможность модели НДС еще до ее появления в Украине. В статье речь идет о фундаментальном произведении «Энергия прогресса», в ко­тором автор развенчивает коммунистическую псевдонауку - полит­экономию и делает ударение на возвращении к физической экономии. Именно она способная вывести человечество из экономического и про-

© Михайлюта О., 2011

Довольственного кризиса. Субстанцией стоимости является Солнце, которое создало и поддерживает жизнь на Земле. Энергия прогресса - это абсолютная добавочная стоимость, то есть биологическая энер­гия, которую ежегодно вырабатывает хлебопашество. Итак, приори­тет следует предоставлять сельскому хозяйству, потому что лишь обеспеченный пищей работник сможет развивать и науку, и промыш­ленное производство, и искусство...

Ключевые слова: Николай Руденко, энергия прогресса, физическая экономия, экономическая публицистика, естественное плодородие земли, генератор добавочной стоимости - сельское хозяйство, сингу - ляризм.

Ідейні натхненники XX з’їзду КПРС, гнані інстинктом політич­ного самозбереження, розвінчали 1956 р. «культ особи Сталіна». Але вони не знали, що їхній сучасник із далекого луганського містечка М. Руденко копне набагато глибше - покаже світові не­спроможність учення К. Маркса («Капітал»), основи основ партійно-радянського режиму, зокрема його кардинальну помилку у визначенні додаткової вартості.

Автори нашумілої того ж 1956 р. праці «Чотири теорії преси» Ф. Сіберт, Т. Пітерсон, В. Шрамм сформулювали принцип залежності системи засобів масової інформації від політичної і соціальної сис­тем [1, 272]. Цей принцип у радянській інтерпретації сповна відчув на особистому прикладі згадуваний уже публіцист, письменник, мислитель, дійсний член Української вільної академії наук (СІЛА) М. Руденко. Згодом, уже незалежна Україна присвоїть йому звання Героя України, увінчає найвищою Національною премією імені Та­раса Шевченка. Тоді ж, 1956, переломного в історії людства року, він сприйняв рішення XX з’їзду КПРС за чисту монету, чесно про­читав опубліковану спадщину класиків «марксизму-ленінізму» і намагався донести до партії і до народу велику тривогу: економіка СРСР зазнає неминучого краху. Бо в її основу покладено зазда­легідь хибну модель розвитку. Колосальні кошти спрямовуються на промислове виробництво, капітальне будівництво, Збройні сили. Тут нібито здобувається додаткова вартість. А Збройні сили з не­вимірними витратами на своє утримання стоять на варті завоювань соціалізму.

І ніхто з правителів СРСР навіть не замислився, що насправді до­даткова вартість може з’являтися лише від успішної роботи сільського господарства. Інакше, звичайно, й бути не могло. Ра­дянський режим наслідував учення К. Маркса, який вважав джере­лом додаткової вартості виробництво. Ніхто в СРСР не знав, що за часів К. Маркса існували економічні школи фізичної (а не політич­ної) економії француза Ф. Кене й українця С. Подолинського. І ці школи на підставі серйозних наукових досліджень вважали Сонце, землю, хліборобство джерелом додаткової вартості. Гірка історія останнього сторіччя довела - істина була на боці Ф. Кене і С. Подо­линського. Але темні сили повели цілі країни у зворотному від здо­рового глузду напрямі.

Порівнявши дві теорії, М. Руденко одним із перших у світі дійшов висновку: вчення К. Маркса завдало людству непоправного лиха, озброївши ідейно «більшовиків», які спричинили у ко­лишній житниці Європи три спустошливих голодомори, залили слов’янську землю ріками крові безневинних жертв, запровадили на одній шостій частині планети диктатуру ідіотизму. І тому М. Ру­денко не міг мовчати.

Ознайомлення з творчою спадщиною письменника і мислителя всесвітнього масштабу М. Руденка, яка поступово стає доступною громадськості (в часи «розвиненого соціалізму» за вільнодумство та правозахисну діяльність його неправедно засудили до 7 років та­борів і 5 років виселення, а всі книги вилучили з бібліотек і спали­ли), дозволяє зробити незаперечний висновок: поряд із іншими здо­бутками самобутній український автор здійснив справжній прорив реальної економічної публіцистики в умовах радянської тоталітар­ної системи. Системи, де панувала жорстка централізована політична цензура, а офіційна преса створювала атмосферу загаль­ного схвалення політики КПРС. «Тексти тоталітарного дискурсу, за умови виходу на певний стартовий рівень, здатні швидко й агре­сивно розвиватися, заполонюючи суспільство. Люди повторюють певні ідеологічні формули як заведені механізми» [6, 260]. Не мож­на не погодитися з цією дефініцією академіка І. Дзюби.

Але як вдалося вихованцю тієї ж системи, секретареві парткому Спілки письменників України М. Руденку серед отих «заведених механізмів» не тільки тверезо оцінити реальну дійсність, а й осмілитися на працю «Енергія прогресу», на розвінчання ко­муністичної псевдонауки політекономії, - залишається загадкою. Напевне, сама доля покликала його до цього. «Почуйте, глухі, а не­зрячі, прозрійте, щоб бачити!» (Книга пророка Ісаї, 18).

Зупинюся лише на одному сегменті наукового дослідження М. Руденка, де йдеться про додаткову вартість. Сформульовану майже два століття тому теорію К. Маркса автор розглядає не лише як фундамент політичної економії, а й як хибний шлях для багатьох держав. Той шлях завів мільйонні народи під зовні привабливими гаслами свободи, рівності, братства не до задекларованого достатку і розквіту, а до голоду, політичних репресій, тиранії і пригнічення.

Тільки виробництво, промисловість продукують додаткову вартість, як стверджував майже до кінця своїх днів провісник май­бутніх потрясінь К. Маркс. Духом цього вчення й очікуванням по­трясінь пройняті три томи його «Капіталу», четвертий том вийшов у світ по його смерті; в СРСР працю в повному обсязі опублікували лише після смерті Й. Сталіна.

Четвертий том «Капіталу» - особливий. Маркс ніби прозрів під впливом українського філософа С. Подолинського і завершив свою працю таким висновком, який суперечив усьому його попередньо­му вченню: «Основою абсолютної додаткової вартості - тобто реаль­ною умовою її існування - є природна родючість землі (підкреслено Марксом. - О. М.), природи, тоді як відносна додаткова вартість за­снована на розвиткові суспільних продуктивних сил» [4, 36]. Проте радянські марксисти на цей висновок не зважали. Бо він не впису­вався в концепцію їхньої жорстокої практики «будівництва ко­мунізму». Знаменно, що ці маловідомі останні рядки «Капіталу» вперше довів до широкого загалу саме М. Руденко. Партійні бонзи ніколи цієї праці не читали, а останні рядки їм були ні до чого. Во­ни вже давно «мали на увазі» вчення своїх ідеологів, бо відчуття ре­альної влади дурманило голову, і вони владарювали на свій розсуд, нехтуючи як фізичні, економічні, так і моральні закони. Тому вони сприйняли як величезну крамолу тезу М. Руденка про те, що додат­кова вартість виникає за рахунок нового врожаю, а не за рахунок неоплаченої праці, як вважав Маркс.

Сонце, як зазначав М. Руденко, виробляє щороку на нашій планеті понад 450 млрд. тонн живої речовини, тобто майже по 80 тонн для кожної людини на Землі. Субстанцією вартості, на дум­ку дослідника, є космічне світло, що створило життя на Землі. «Тільки воно - неосяжне, неозоре, єдино суще» [4, 40]. Автор до­ходить незаперечного висновку: «Немає і не може бути якихось «підсубстанцій» або «напівсубстанцій» - субстанція єдина, як єдиний Всесвіт. Ось чому, перш ніж говорити про субстанцію вар­тості, ми змушені були звернутися до субстанції взагалі - причи­ни всіх причин і всіх явищ. Тому не існує тієї «суспільної» суб­станції, що стоїть в основі вчення К. Маркса» [4, 40]. Час нарешті визначив істину тисячоліть: єдиним генератором додаткової вар­тості є сільське господарство. До цього у своїй фундаментальній праці «Енергія прогресу» закликає М. Руденко. «Під енергією прогресу, - зазначає він, - слід розуміти абсолютну додаткову вартість - тобто біологічну енергію, яку щорічно виробляє хлібо­робство» [4, 116].

Чи є розуміння цього в наших сучасних керівників, які вже впродовж кількох місяців спрямовують позичені у лихварів Міжнародного валютного фонду (МВФ) мільярди доларів у банківську сферу, у контрольовані їхніми партнерами галузі про­мисловості начебто для виходу з економічної кризи. Але в сільське господарство вкладати кошти чомусь не квапляться. Хоча цілком очевидно - після фінансової кризи настане криза безробіття, вих - люп масової злочинності й - продовольча криза, яка може перевер­шити за своїми масштабами всі попередні голодомори.

Олігархічно-злочинний сингуляризм (система в системі) роз’їдає економіку молодої Республіки Україна, оскільки він зор­ганізований зовні для послаблення, а не посилення державотвор­чих чинників. Свідчення цього - активізація рухів за роздержав­лення всього і вся підряд - від гіганта світової металургії комбінату «Криворіжсталь» до найменшої районної газети.

Повчальний приклад. Державі Китай - понад тисячу років. Кількість населення - понад 1,3 млрд. осіб. Природний приріст на­селення - 13 [7, 189]. Для порівняння: 1991 р. Україна мала 52 млн. мешканців, у 2010 р. - менше 46 млн. Отже, Китаю понад тисячу років як державі, і то мудрі нащадки великого філософа Конфуція не квапляться роздержавлюватися. Бо роздержавлення - не пана­цея від зубожіння і вимирання простолюду (організованого). Це - панацея для злочинців. А ми, ще не створивши повноцінної суве­ренної України, уже майже все віддали загребущим реальним «дво­руким бандитам», які не проти приватизувати навіть вищі органи державної влади.

Особливо негативні наслідки для економіки й держави в цілому мало запровадження 1997 р. горезвісного податку на додану вартість (ПДВ). На нашу думку: якби тодішні очільники України читали «Енергію прогресу» М. Руденка, вони б утрималися від за­провадження ПДВ. А коли б цю працю читали нинішні вищі поса­дові особи держави, - ПДВ було б негайно скасовано. Надто ж в умо­вах облоги світової економічної кризи. Порівняймо: з січня 2009 р. у згадуваному вже Китаї ПДВ знизили із 6-4 % до 3 %. Це прито­му, що ВВП в Китаї сягає понад 10 % . Україну ж давлять жахливи­ми 20 % ., а зростання ВВП практично немає.

Річ у тому, що знання про абсолютну додаткову вартість, яку здатне виробляти хліборобство і лише хліборобство завдяки Сонцю, відкрили б очі багатьом: першочергові антикризові заходи слід спрямовувати не у банківську, будівельну чи торгівельну сфери (це - суто за Марксом, який помилково вважав джерелом додатко­вої вартості виробництво), а ці заходи слід негайно спрямувати у сільське господарство. Земля, як уважав М. Руденко, перестає вис­нажуватися тоді, коли через землеробство пропускається 3/5 за­гальнодержавних коштів. Варто ознайомитися з Держбюджетом на 2009 р., аби переконатися, що його творили «справжні марксисти». Лише ПДВ як привид олігархізму і конкретна загроза економіці України зостається недоторканним.

Ще коли готувалася масштабна ПДВ-диверсія проти України, фахівці називали лише одну перевагу: податок на додану вартість стримує кризу надвиробництва і прискореного витіснення з ринку слабких виробників. Ніколи з 1991 р. в Україні не спостерігалося надвиробництво жодних товарів. Вади ж ПДВ очевидні: стримуван­ня розвитку виробництва, негативний вплив на високотехнологічні та науково місткі виробництва, масовий регресивний характер. Ук­раїна ж тільки й може розраховувати на високотехнологічні галузі.

Цілком зрозуміло, що запровадження ПДВ було й є вигідним ли­ше для організованої злочинної системи. Як узаконення дій для «відсмоктування» мільярдних сум із бюджету держави. Держав­ний бюджет України став ресурсом для комерційних оборудок зло­чинних кланів. Маючи опертя на пролобійований цими кланами Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997р., бізнесові угруповання у змові з представниками податкової і митної служб оформляють будь-які папери про експорт товарів і послуг на астрономічні суми. Закон же зобов’язує державу поверта­ти таким «експортерам» 20 % вартості товарів і послуг. Розмір цьо­го горезвісного ПДВ. І вже котрий рік нам оголошують колосальні суми, які нібито винна держава, тобто всі ми разом, сотні-другій зловмисників, які насправді нічого нікуди не експортують, або еск- портують за завищеними на кілька порядків цінами. Одночасно в системі ДПА виникла, зумовлена згаданим законом, практика по­вернення «заборгованого ПДВ» за чималі відкати. «Якщо гроші ви­робляють гроші (це, як вони вважають, і є багатство), то треба тор­гувати, торгувати. І Ленін - зовсім не меркантиліст - після рево­люції також вимагав: «Торгувати, торгувати!» По-європейському, а не по-азіатському» [4, 39].

У нас же з ПДВ - справжній гордіїв вузол. Я спробував відшука­ти саме визначення терміна «додана вартість» у Законі України «Про податок на додану вартість», який густо помережаний вигідними для когось сотнями доповнень і виправлень. І не знай­шов. Якщо ж вірити «Економічній енциклопедії» [2], виявляється, додана вартість - це різниця між вартістю продукції (послуг), ство­реної і реалізованої даним підприємством, і вартістю затрат на прид­бання й переробку сировини і матеріалів. Це та вартість, яка приро­щена на даному підприємстві. Тут же подається визначення додат­кової вартості: частина чистого прибутку, створена у процесі вироб­ництва понад суму необхідного продукту з урахуванням і відшкоду­ванням затрат праці, її ще називають додатковим продуктом.

Спробуємо звернутися до одного з «авторів ПДВ», міністра фінансів різних часів і урядів В. Пинзеника. «Податок на додану вартість - це податок на внутрішнє споживання продукції. Він яв­ляє собою спеціальну надбавку до кінцевої (роздрібної) ціни всіх то­варів, що купуються в Україні» [5]. Цікаво доктор економічних на­ук розтлумачує для тугодумів схему стягування ПДВ: «З отриманої ціни в 150 грн. виробник (нехай вибачать мені інші доктори еко­номічних наук, ніяк не втямлю, що означає «отримана ціна»?) по­криває затрати на сировину, матеріали, паливо, комплектуючі в розмірі 100 грн. та власні витрати з переробки, продажу, власний прибуток у сумі 50 грн. Виникає проблема: а звідки (чим) покрити 20 грн. так званого вхідного ПДВ? Діє такий порядок: з отриманих від покупця ЗО грн. ПДВ закон дозволяє повертати 20 грн. сплаче­ного ПДВ, а різницю (10=30-20) перераховують у бюджет. Таким чином, ПДВ для виробника є нейтральним податком, який реально (за природою) не вилучає його доходів. Нейтральність податку при­пиняється, коли він потрапляє на прилавок магазину, бо кінцевому споживачеві (громадянам) він додається до ціни і відшкодуванню не підлягає [5].

Здається, не має суттєвої різниці в тлумаченні ПДВ В. Пинзени­ком і довідкою з цитованої «Економічної енциклопедії». Насправді

Ж, той самий догматичний марксизм, який намагається додаткову вартість «брати» з виробництва. За М. Руденком, нагадаю, єдиним генератором додаткової вартості є сільське господарство. Проте та­ке розуміння буття унеможливлює функціонування організованої злочинної Системи, яка базується на фінансових махінаціях довко­ла ПДВ. Усі нетіньові виробничники стогнуть від цього ярма, а док­тор В. Пинзеник стверджує, що «...ПДВ для виробника є нейтраль­ним податком, який реально (за природою) не вилучає його до­ходів». Лукавить екс-міністр фінансів і в тому, ніби ПДВ існує в більшості країн. Не треба бути навіть бухгалтером, щоб підрахува­ти: на планеті - майже 200 держав, 43 з них - зовсім не більшість.

І навіть у США, чиїми ринковими механізмами так захоплювалися наші трибунні ліберали до кризи, немає ПДВ. Саме в 43 державах запроваджено ПДВ. І, напевне ж, там спостерігалося надвироб­ництво певних товарів, для регулювання якого й запроваджували ПДВ. У незалежній Україні ніколи не було надвиробництва ніяких товарів і послуг. Отже, запровадження ПДВ відбулося за надума­ним приводом, штучно, в інтересах злочинної Системи.

Тож цілком зрозуміло: Україна сама собі вставила в колеса еко­номіки палиці з убивчою назвою ПДВ і чекає, що віз їхатиме до вер­шин валового внутрішнього продукту (ВВП). Не поїде, доки пали­цю не вийняти. «Гроші роблять гроші» - формула злочинців і афе­ристів, а не творців. Вона - у корені причин нежданої світової еко­номічної кризи. Справжню вартість, як наголошує М. Руденко, ма­ють харчі. Як міра вартості може бути прийнята світовим співтова­риством тонна зерна, замість унції золота. Бо справжня додаткова вартість з’являється при вирощуванні зерна та інших продуктів сільського господарства, а не при видобутку золота чи нафти. Відкрийте, можновладці й олігархи, Книгу Пророка Ісаії: «Почуй­те, глухі, а незрячі, прозрійте, щоб бачити». Варто замислитися: що робити негайно? Передусім слід скасувати ПДВ як складову живлення організованої злочинної Системи. І подбати про заходи щодо запобігання продовольчій кризі.

1. Галлін Д. Паоло Манчіні / Д. Галлін. - К. : Наука, 2008. - 320 с.

2. Економічна енциклопедія // www. Studentbooks. com. ua

3. Закон України «Про податок на додану вартість»// Відомості Вер­ховної Ради України. -1997. - № 21.

4. Руденко М. Енергія прогресу / Микола Руденко. - К. : Журналіст України, 2008. - 716 с.

5. Пинзеник В. Українські вибрики ПДВ / В. Пинзеник // Дзеркало тижня. - 2003. - № 49.

6. Потятиник Б. Медіа: ключі до розуміння / Борис Потятиник. - Львів : ПАЮ, 2004. - 312 с.

7. Країни і народи світу : енциклоп. довід. - Житомир, 2000. - 464 с.