Головна Журналистика Тенденції трансформації класичних жанрових моделей (на прикладі "Репортажних текстових форм")
joomla
Тенденції трансформації класичних жанрових моделей (на прикладі "Репортажних текстових форм")
Журналистика - Журналистика

Тетяна Хітрова,

К. філол. н., доц. (Запоріжжя)

УДК 007 : 304 : 070.422(047.1 )

Стаття присвячена одній із актуальних і дискусійних проблем, сучасного жанротворення журналістських текстів. Процес перегля­ду жанрових меж спричинив пошук нових моделей журналістських виступів. Розширення жанрового спектра у напрямі "коментуючої" журналістики — одна з прикметних рис сучасних українських ЗМІ. Репортажні тексти у цьому напрямі є максимально репрезентатив­ними.

Ключові слова: жанр, метод, модель, репортаж, соціальна комуні­кація, текст.

The article is devoted to one of the actual and discussion problems of modem theory communication — genre forms. Process of reconsideration of genre system assists appearance of the new models of journalistic texts. Reporting texts are more representative.

Keywords: genre, method, model, reportage, social communication, text.

Статья посвящена одной из актуальных и дискуссионных проб­лем нынешней теории коммуникации — жанрообразованию. Процесс пересмотра жанровых границ способствует поиску новых моделей журналистских текстов. Расширение жанрового спектра в направле­нии "комментирующей" журналистики — один из характерных прин­ципов нынешних украинских СМИ. Репортажные тексты в этом направлении являются наиболее репрезентативными.

Ключевые слова: жанр, метод, модель, репортаж, социальная ком­муникация, текст.

Останнє десятиліття як у теорії, так і в практиці журналістики породило чимало дискусій навколо сучасних і майбутніх тенденцій розвитку жанрових варіацій журналістських виступів. Проблема жанрової структури журналістського тексту залишається одним із найбільш популярних напрямів сучасної науково-практичної думки. Дискусійними є питання: що таке жанр? які його функції? наскільки він сталий?

Ні для кого не секрет, що класична теорія жанрології не встигає за тими процесами видозміни або новотворення, що відбуваються у прак­тичній журналістській діяльності. Більшість сучасних журналіст­ських матеріалів не відповідають наявним (у теорії) канонам формот­ворення конкретних жанрів. Але й досі ці явища пояснюються проце­сами "дифузії", "гібридизації" або "зрощення" з американською чи західноєвропейською журналістикою. Та зазначеними поняттями стає все складніше, а інколи й неможливо, пояснити всі ті явища, що відбуваються з сучасним журналістським текстом. Цей процес можна охарактеризувати запозиченим терміном "селекція", однак, на від­міну від генетики, параметри у даному разі задає не науковець, не журналіст, а споживач (аудиторія). Аудиторний попит досить часто змінюється, навіть у межах одного покоління. На нього впливає бага­то чинників як внутрішніх, так і зовнішніх, зокрема, освітній (інте­лектуальний) рівень, суспільна й економічна стабільність (неста­більність), громадсько-політична й культурна активність тощо.

На думку професора В. Буряка, сучасна українська жанрологія переживає перехідний період, коли нові інформаційно-світоглядні системи ще не створено, а старі перестали задовольняти практичні потреби журналістики. Характеризуючи окреслені процеси, дослід­ник використовує термін "інформаційний хаос" [1, 15].

Сучасні загальносвітові тенденції у різних галузях й аспектах людського буття свідчать про перехід на концептуально новий рівень суспільного розвитку. Такі тенденції передусім зумовлені бурхливим технологічним розвитком і поляризацією світової політики у напрямі процесів "інтеграції" й "глобалізації". Досвід показав, що суспільство не було підготовлене до таких процесів як наслідок, глибока криза. Проте, якщо відкинути матеріальний рівень, ці процеси абсолютно динамічно впроваджуються і розвива­ються на комунікативному рівні. Досить часте вживання таких термінів, як "глобальна комунікація", "відкрита комунікація" тощо, свідчить про справді новий функціональний рівень масовоко - мунікативного процесу загалом і журналістики зокрема. Всі ці яви­ща, безумовно, не могли не позначитись на формотворних ознаках журналістських виступів (текстів). Тим паче, що сьогодні жанрові очікування аудиторії менш важливі, ніж тематичні.

Можливо, трохи передчасною і навіть зухвалою буде думка про те, що невдовзі взагалі не йтиметься про жанр як "усталений тип твору", а більше оперуватимемо поняттями "текст", "матеріал", "стаття", "публікація", не вкладаючи в них певне жанрове розуміння.

Текст є основним продуктом журналістської діяльності. Він дру­кується в газетах, пишеться до теле - і радіосюжетів. Вправність журналіста у підготовці тексту залежить від двох основних чин­ників - змісту й форми. Починаючи роботу над текстом, автор уяв­ляє, в якому вигляді він буде реалізований, на яку аудиторію орієнтований, яку роль відіграватиме в подальшому суспільному житті. Журналістський текст має відображати реальне явище, "продовжуватись" у майбутнє, втілюватися в завтрашню реальну дію і тим самим формулювати майбутнє об'єктивне явище.

Сьогодні нерідко можна почути думку, що для журналіста основне - створити цікавий матеріал, а якого він жанру, не має ніякого значення. Існує й інша думка: розмова про жанри жур­налістики не заслуговує уваги, оскільки зміст поняття "жанр" без­перервно змінюється та ускладнюється, а сама теорія жанру є не­достатньо розробленою. Це підтверджується тим, що різні дослідники пропонують свій набір жанрів. Погоджуватися з цими твердженнями чи ні - питання дискусійне, та в будь-якому разі незаперечним є той факт, що всі журналістські матеріали (на основі цілої низки принципових характеристик) представлені інформаційними, аналітичними й художньо-публіцистичними текстами.

Обґрунтовуючи науково-дослідницьку домінанту окресленої проб­леми й теми нашої публікації, зазначимо, що до проблем сучасного жанротворення в останні десятиліття зверталися такі вітчизняні дослідники, як В. Буряк, В. Здоровега, О. Кузнецова, В. Карпенко, О. Нерух, М. Василенко; представники російської школи дослідників - О. Акопов, В. Ворошилов, С. Гуревич, М. Кім, С. Корконосенко, Г. Лазутіна, М. Лукіна, В. Пельт, Є. Прохоров, С. Смир - нов, А. Тепляшина, О. Тертичний, В. Ученова, Л. Шибаєва, М. Шос­так та ін. Більшість із перелічених дослідників у своїх наукових і навчально-методичних публікаціях пише про певну модернізацію й динаміку наявної жанрової системи, пропонує власний набір жанрів. Та попри це більшість запропонованих класифікацій - це сучасна інтерпретація старої "радянської" системи жанрології.

На нашу думку, досить автентичними й актуальними є жанрові класифікації, запропоновані В. Буряком [2] та О. Тертичним [5], во­ни охоплюють не лише журналістські тексти, а й співвідносні з загальною комунікативістикою. Слід зазначити, що все ж таки ос­новою запропонованих науковцями жанрових систем стала тра­диційна (теоретично обґрунтована) жанрова парадигма журналіст­ських текстів. Крім того, так званий процес "селекції", про який згадано вище, неможливий без певної похідної основи.

Процес перегляду жанрових меж призвів до того, що, на­приклад, такі жанри, як репортаж, звіт, інтерв'ю, перестали чітко диференціювати як інформаційні або аналітичні. На нашу думку, одним із найдинамічніших жанрів журналістики є репортаж, який швидко розвивається і піддається "селективним" процесам, досить легко маневрує відповідно до змін (потреб) аудиторного попиту. До того ж, він абсолютно рівноправно використовується різними вида­ми ЗМІ і здатний приймати інформаційну, аналітичну й публіцис­тичну форму, не втрачаючи основної характеристики - наочності. "Репортажний метод" сьогодні активно застосовується при підго­товці більшості журналістських матеріалів, його використання обу­мовлює не тільки методи збирання й узагальнення інформації, а й конструкцію самого тексту, структуру авторських висновків.

Тому мета цієї публікації - з'ясувати динаміку розвитку й межі використання "репортажного методу" в сучасних журналістських текстах.

У контексті окресленої проблеми варто зазначити, що трансфор­мація жанрових систем журналістики відбувається не лише на постра­дянському ґрунті, американські дослідники, взагалі, пропонують розглядати сучасні журналістські тексти у розрізі репортажної та ана­літичної журналістики [7]. Під впливом СІЛА сьогодні в Європі спо­стерігається тенденція до "публічної" журналістики. Прихильник цього руху Дж. Роузен уважає: "Публічна журналістика є закликом до преси щодо пожвавлення суспільного життя й поширення громад­ського діалогу. Мас-медіа мають робити більше для того, щоб активі­зувати свідомість людей як громадян своєї держави, спонукати гро­мадськість до дискусії і допомагати їй у вирішенні своїх проблем" [3].

Ці вимоги є реакцією на потужну комерціалізацію системи мас - медіа в США, що, на думку Дж. Роузена, загрожує суспільній функції журналістики. А тому засоби масової інформації не повинні цуратися політики й опікуватися вирішенням суспільно значущих проблем. Цей рух викликав у Європі (в Україні зокрема) тенденцію до "інтерпретивної" журналістики (як різновид колумністики), в якій наявні власна думка чи погляди. За традицією журналістика, в якій допускається висловлення власного погляду чи судження як у кількісному плані, так і за своїм соціальним значенням, перева­жає суто інформативну журналістику. Однак досвід останніх років показав, до чого можуть призвести спроби журналістів відмовитися від професійної лояльності щодо предмета інформування та са­мостійно здійснювати певну політику.

З теоретичного погляду, "інтерпретивна" журналістика певною мірою корелює з категорією суб'єктивності, що є протилежною до ключової вимоги - об'єктивного відображення дійсності. Однак урівноважуючись дотриманням точності, достовірності, збалансова­ності, у підсумку вказує на власне журналістське бачення, яке не викривляє реальності.

У цьому контексті цілком актуальним є звернення саме до репор - тажного способу інформування. Використання "репортажного мето­ду" дозволяє поєднувати в тексті інформаційне й аналітичне начало. Ефективність "репортажних" текстів виявляється у можливості логічного компонування інформативності, опису, коментарів і аналітики. Крім того, арсенал "репортажних прийомів" дає змогу створювати додаткову динаміку й умовну візуалізацію та експресію журналістського тексту, що, безумовно, є конче потрібним для дру­кованих ЗМІ. В епоху "екранної цивілізації" свій "образотворчий ряд" намагаються повсякчас збільшувати й урізноманітнювати всі за­соби масової інформації, але найскладніше це зробити у періодиці. Постійна гонитва за яскравою картинкою ("спецефектами") знижує якість змістового наповнення, коментарі й аналітика часто мають по­верховий характер (пов'язано це також із браком журналістів - аналітиків). Молоді журналісти прагнуть більше приділяти увагу но - винній журналістиці, уникаючи аналітики. Тому в даній ситуації ре - портажна форма тексту є компромісною між журналістом, редакцією та читачем: з одного боку, вона оперативна й дає змогу максимально наблизитись до об'єктивності (інформаційно-подієва форма), підміни­ти аналітику коментуванням (що полегшує завдання журналістові й дозволяє заощаджувати кошти редакції на утримання журналіста - аналітика); з другого - репортажна форма є однією з найбільш прий­нятних для сучасного споживача інформації (зокрема, читача). "Ефект присутності" дає можливість респонденту відтворити подію в уяві, а отже, повірити в максимальний документалізм тексту, що є важливою передумовою для встановлення довіри.

Розширення жанрового спектра "коментуючої" журналістики - одна з прикметних рис сучасних українських засобів масової інфор­мації. Репортажні тексти у цьому напрямі є максимально репрезен­тативними.

Використання репортажної форми є найбільш вдалою при підго­товці журналістських матеріалів з місць масових заходів, локальних подій, катастроф, "гарячих точок". Причому активна роль самого ре­портера підсилює рівень емоційності такого матеріалу. Най­складнішою формою репортажного тексту є "журналістське розсліду­вання". Є думка, що самостійного жанру "журналістське розсліду­вання" взагалі немає, - це похідна варіація репортажу, яка оперує набором "репортажних" прийомів і використовує систему загально - наукових методів узагальнень [6]. Основа такого матеріалу - авторські роздуми, висновки, прогнози. Ефект сильних, бентежних вражень до­сягається шляхом використання продуманої системи методів збиран­ня інформації та роботи над таким текстом, зокрема, включеного спо­стереження ("методу маски" або "зміни професії") та журналістського експерименту, де журналіст є безпосереднім учасником події.

Отже, репортажні тексти різняться не лише за формою і темати­кою, а й за методами збирання й компонування інформації. Від них багато в чому залежать оперативність, актуальність чи сенсацій­ність матеріалу, що є основною вимогою сучасної аудиторії. Тен­денції до розвитку "інтерпретивного" репортажу зумовлені переду­сім бажанням захопити увагу читача, якому цікаве розслідування скандалів, кримінальних злочинів, таємниць приватного життя то­що. Прагнення до збільшення тиражів вимагає від журналіста постійного пошуку "смаженого факту", сенсації, в гонитві за якими часто народжується вигадка, яка не має нічого спільного з правдою життя [4, 188]. Непрофесіоналізм журналіста у такому разі здатна завуалювати репортажна форма тексту, що максимально наближає "такі матеріали" до уявної реальності ("репортажний метод" дозво­ляє включати у текст інтерв'ю (діалог), коментар, цифри, цитати - все те, що привносить частку правдоподібності інформації).

Наведена модель існування журналістського тексту демонструє той факт, що у наш час засоби масової інформації виступають не тільки ретранслятором й інтерпретатором, а й "конструктором" ре­альної дійсності через віртуальну.

Підсумовуючи викладене вище, будемо сподіватися, що розва­жальні (сенсаційні) акценти сучасної журналістики, які нівелюють соціальну, виховну, просвітницьку та інші функції ЗМІ та підпо­рядковуються виключно законам ринку, кардинально не позначать­ся на функціональній складовій журналістського тексту. Що ж сто­сується теперішнього й майбутнього української жанрології жур­налістських текстів, зазначимо, процес переходу від класичних жанрових моделей до жанрового мислення активно розвивається і потребує постійного моніторингу й дослідження фахівцями у галузі соціальної комунікації.

1. Буряк В. Д. Інформаційний кайф чи світоглядно-інформаційна ка­тастрофа? (Філософія жанротворення у контексті інформаційного впли­ву) / В. Д. Буряк // Культура народов Причерноморья : науч. журн. - Сімферополь, 2007. - № 101. - С. 14-17.

2. Буряк В. Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Ево­люція форм і методів вираження інформації (факту) у контексті інте­лектуалізації творчої свідомості : монографія / В. Д. Буряк. - Дніпро­петровськ : Вид-во ДНУ, 2001. - 390 с.

3. Лажбет Э. Приверженность журналистскому долгу / Э. Ламбет. — <Http://www. librery. mgu. ru>.

4. Михайлин I. Л. Сенсація в тоталітарній журналістиці / I. Л. Ми - хайлин // Пресознавчі студії: історія, теорія, методологія : зб. пр. каф. укр. преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. - Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2007. - Вип. 8. - С. 188-190.

5. Тертычный А. А. Трансформация жанровой структуры современ­ной периодической печати / А. А. Тертычный // Вестн. МГУ. Сер.: Журналистика. - 2002. - № 2. - С. 54-63.

6. Еверетт Д. Навчальний посібник репортера / Д. Еверетт. - К., 2002. - 26 с.

7. Stevenson R. Global communication of XXI century / R. Steven­son. - New York, 2004. - 321 p.