Головна Журналистика ЕКОНОМНА СМЕРТЬ ЖУРНАЛІСТИКИ
joomla
ЕКОНОМНА СМЕРТЬ ЖУРНАЛІСТИКИ
Журналистика - Журналистика

Грані

Олександр Мелещенко,

Д-р філол. наук (Київ)

У ДЕ 007: 304: 070

Розглянуто причини затяжної кризи професії та перманентне зниження рівня журналістських текстів, в яких необхідно додатково перевіряти дотримання основних фахових стандартів.

Ключові слова: криза, професія, журналістика, ЗМІ, фаховий, стандарти, медіавласники, піарники, рекламодавці, зниження якості інформаційного продукту.

І

З середини 90-х рр. минулого століття світ усе частіше та напо­легливіше почав говорити про кризу журналістського фаху. «Холодна війна», яка, здавалося, щойно завершилась, привчила європейців та американців шукати причини всіх негараздів на одній шостій частині земної кулі й тих територіях, що залишилися після Другої світової війни під впливом комуністичної ідеології.

І вони мали на це підстави. Адже радикальні зміни в підходах до збирання, інтерпретації та поширення масової інформації, що відбу­лися в результаті розпаду Радянського Союзу та світової системи соціалізму, різке соціальне розшарування цих суспільств на супер - заможні еліти та супербідне населення під прикриттям демократич­них гасел призвели у тому числі й до взяття під контроль найбільш впливових ЗМІ - у першу чергу загальнонаціональних телерадіока - налів, а також популярних газет владних структур. Світова медіа - практика показує, що подібна стратегія майже завжди призводить до того, що влада та бізнес, користуючись своєю монополією та слаб­кістю (а в нашому випадку - фактичною відсутністю) громадянсько­го суспільства через інструменти соціально-комунікативних техно­логій, прагнуть перетворити мас-медіа з фундаментального соціаль­ного інституту на знаряддя маніпулятивного впливу.

У результаті на пострадянському просторі громадянська публі­цистика та публіцистична аналітика під прикриттям горезвісного рейтингу були вичавлені журналістикою інфотейнменту, бульвару та «жовтих» сенсацій, новинами катастроф. Зміна програмування, особливо на загальнонаціональних телерадіоканалах, дала старт «дебілізації» масової аудиторії (особливо молоді та підлітків) завдяки змушеному перегляду в прайм-тайм поставлених на потік кітче - вих серіалів, порожніх кіно - і телефільмів, безглуздих розважаль­них передач, а також різноманітних шоу, які прищеплюють пога­ний смак, пробуджують дикунські інстинкти, часто принижують людську гідність і штовхають людей на антиморальні й навіть кри­мінальні вчинки. Вкрай невдала реформа освітньої галузі логічно доповнювала формування перших поколінь соціально апатичної та байдужої «біомаси» - малонавченої та не привченої до інтелектуа - лістських пошуків.

Паралельно з цими процесами старий журналістський корпус фактично був витіснений з професії брудною хвилею «нових профе­сіоналів», котрі не мали до журналістики ніякого відношення й почали визначати свої «правила гри» - тобто свої фахові стандарти, часто протилежні світовим. Помилки цих «журналістів» (етичні, психологічні, менеджерські, маркетингові, редакторські, ораторсь­кі, орфоепічні, тематичні, фактологічні, логічні, композиційні, мовностилістичні, дизайнерські тощо) не викликали, як раніше, справедливого обурення населення та керівництва на всіх рівнях, а молодь таких помилок узагалі не помічала. Посиланнями на рей­тинг, «неформат» затикали рота представникам старшого та серед­нього покоління, чий відчай вихлюпувався у створення книжок із характерною типовою назвою «Із журналістикою покінчено, забудьте!», у масовий протест, який виражався у залишенні журна­лістських лав.

І все ж, звільняючи місце «новому журналізму», старі редакцій­ні працівники в глибині душі вірили, що час усе розставить по поличках. Насправді самоосвіта редакційних представників «пер­шого призову» не встигала боротися з невіглаством їхніх послідов­ників. Украй складні освітні програми середньої школи на виході дають знання, на порядок гірші, ніж до 1991 р. Скорочення загаль - ноуніверситетського гуманітарного блоку дисциплін, прихід до викладацького корпусу людей без редакційного досвіду роботи, злам старої системи виробничої практики в ЗМІ - ці та інші помил­ки в реформуванні вищої журналістської освіти призвели до зни­ження ефективності академічної освіти, яка раніше принаймні сприяла дотягуванню низькосереднього рівня вчорашніх школярів до більш-менш пристойного рівня університетських випускників.

Різке зниження якості кінцевого журналістського продукту простіше списати на системні вади віджилого тоталітаризму. Але західні аналітики мас-медіа з подивом почали помічати схожість медійних кризових явищ й у своїх країнах. І це навмисними діями комуністичного агітпропу вже не можна було пояснити. Однак гли­бокий аналіз розлагодження західних національних журналіст­ських структур, а отже, і світової системи журналістики в цілому (за збереження усталеної вищої журналістської освіти) загубився в тенетах європейсько-азіатської економічної кризи 1998 р., яка вия­вилася провісницею кризи більш системної та перманентної - на світовому рівні.

Сьогодні із фаховою кризою журналісти-практики стикаються щодня; теоретики та представники міжнародних журналістських організацій констатують загрозливі явища по всьому світу; аудито­рія, якій нема куди діватись, покірливо поглинає все, що подають їй ЗМІ. Одні люди байдуже ставляться до різкого зниження якості журналістського продукту; другі висловлюють незадоволення в колі родини, друзів і знайомих, інколи навіть публічно, але не знають, що потрібно робити; треті ставлять більш-менш правиль­ний діагноз, однак ситуація не змінюється на краще. У зв’язку з цим актуальність такого дослідження різко зростає.

Огляд наукової літератури стосовно теми дослідження. Автору невідома «цільова» наукова література на пострадянському просторі із заявленої теми дослідження. Існують лише публіци­стичні виступи радянських журналістів газети «Известия» старого зразка А. Друзенка, Г. Карапетяна, А. Плутника [1], колишнього міністра преси в уряді Б. Єльцина М. Полтораніна [2], британсько­го журналіста Н. Дейвіса, базоване на наукових дослідженнях уче­них Кардіффського університету [3], італійських журналістів на чолі з Дж. К’єзою [4], ведучих Російського телебачення В. Зоріна, Т. Миткової та ін. [5].

Мета дослідження полягає в з’ясуванні докорінних причин фахової кризи. Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань: дослідити діяльність медіавласників стосовно їхніх ЗМІ; вивчити діяльність представників піар-структур у спілкуванні з журналістами; проаналізувати діяльність рекламодавців щодо редакцій ЗМІ; зафіксувати поведінку аудиторії ЗМІ в нових умо­вах. Об’єкт дослідження - перманентна криза національних жур­налістських структур і світової системи журналістики. Предмет дослідження - політика щодо редакцій та аудиторії ЗМІ з боку медіавласників, представників піар-структур, рекламодавців.

Отже, мусимо констатувати таке. Професійний журналіст М. Полторанін, котрий став міністром преси та інформації в уряді Б. Єльцина, а згодом на короткий час і віце-прем’єр-міністром, на початку 90-х рр. мав доступ до вищих державних секретів. Це дало


Йому змогу приєднатися до лав прихильників «теорії змови», згід­но з якою існує таємний світовий уряд, який насправді керує людською цивілізацією та без згоди якого жодний політик не може стати президентом чи прем’єром у країнах «топ-двадцятки».

Ось що він пише: «Ця подія пройшла тоді повз увагу широкої громадськості: у грудні 88-го в Москві відбулося офіційне відкрит­тя ложі Всесвітнього Ордену Бнай Брит. <.. .> А що таке Бнай Брит? Для кращого розуміння його ролі використаю порівняння з КПРС. Усі регіональні організації партії беззаперечно підпорядковува­лись єдиному центру в особі ЦК. У світі є безліч національних масонських лож. І над ними, як у КПРС, теж володарює централь­ний орган - Бнай Брит. Це іудейський міжнародний фінансовий Інтернаціонал, це ядро і мозок світового масонства. Часто його називають не орденом, а Глобосистемою... Із численних свідчень згадаю лише дослідження американця Чарльза Хайема, зібрані ним у книгу «Trading with the enemy»... [2, 122-123]. Рецепт у Бнай Брит для новонароджених держав із трансформаційними економі­ками один: 1) різке соціальне розшарування суспільства в окремо взятій країні на супербагатіїв і супербідних; 2) перетворення націо­нальної економіки на сировинний придаток; 3) розпалення в су­спільстві міжнаціональної ворожнечі. Відповідно така політика адекватно відбивається на становищі ЗМІ, які поступово, але неухильно перетворюються з контролера влади, просвітника та вихователя народу на знаряддя маніпуляції громадською думкою.

Отже, стан речей у ЗМІ, які віддзеркалюють ситуацію в суспіль­стві й першими, як правило, потрапляють під прес реформ, є при­ватним (але важливим!) випадком для Бнай Брит.

Не змовляючись із М. Полтораніним, британський журналіст

Н. Дейвіс за допомогою науковців Кардіффського університету про­вів капітальне дослідження, в якому визначив зумисну узгоджену політику власників ЗМІ, PR-представників державних органів і кор­поративних структур, рекламодавців щодо редакцій мас-медіа.

Медіавласники спільно з рекламодавцями відмовляють висо - коінтелектуальним інформаційним, аналітичним і публіцистич­ним текстам в ідеологічній і фінансовій підтримці, а PR-представ - ники державних органів і корпоративних структур (разом зі своїми спільниками), приховуючи від суспільства небажану для їхніх хазяїв інформацію, просувають у ЗМІ вигідні матеріали, побудова­ні за маніпулятивними технологіями. Часто при цьому піарники купують самих журналістів, яких змушують у «своїх» ЗМІ викону­вати власну роботу.

Кількість знайдених фактів, які В. Аграновський назвав «хлі­бом журналістики», з якого потім можна випекти й першокласні новини, і високоякісну аналітику, і полум’яну публіцистику, у світі різко скорочується внаслідок цілеспрямованої політики названої вище тріади щодо руйнації кореспондентських мереж і примусу журналістів подавати новини швидше на шкоду перевірки їх на об’єктивність, точність, а також якісне словесно-аудіовізуаль - не оформлення.

Різке (на кілька порядків) скорочення власних кореспондентів і фрілансерів у найбільш розвинутих країнах світу та перенесення кормереж із Західної Європи та СІЛА у країни Східної Європи, Азії, Африки та Латинської Америки із залученням місцевих - а отже, більш дешевих - журналістів означає скорочення виробничих вит­рат заради збереження прибутків від медійної діяльності.

У результаті відсоток кореспондентського покриття подій і явищ, які гіпотетично можуть стати новинами, наближається не до 90-100, а до 20 (а то й меншої позначки). Новини реальні непоміт­но для масової аудиторії стають «новинами Пласкої Землі», що три­мається на трьох слонах, трьох китах і трьох черепахах і навколо якої обертається Сонце.

Н. Дейвіс правильно зазначає, що це вже не журналістика, а «прес-релізм»: «Новини Пласкої Землі стали глобальним явищем, оскільки медіаорганізації по всьому світу пройшли через той самий досвід, що їхні британські колеги - прихід нових корпоративних власників, скорочення штату, поєднане зі збільшенням випусків, менше часу на пошуки матеріалів та менше часу на їхню перевірку, занепад старих джерел надходження інформації, зростання піару та інформаційних агенцій - їхніх неадекватних замінників, щора­зу менша кількість матеріалів, яку переробляє дедалі більша кіль­кість ЗМІ, поразка об’єктивності та перетворення її на швидкісну переробку інформації» [3, 131].

У Великій Британії, за запевненнями Н. Дейвіса, залишилося лише 20 % незалежних і незаангажованих журналістів; у США між 1990 і 2004 рр. кількість журналістів скоротилася на 18 %, а кіль­кість піарників зросла з 19 тис осіб у 1950 р. до 162 тис 1990 р. Аналогічна ситуація спостерігається в Канаді, Австралії. Для біль­шості провідних світових ЗМІ існують лише два джерела інформа­ції - Ассошіейтед Пресс (АП) і Рейтер; натомість ще 8,5 тис медіа - структур із 121 країни світу переробляють матеріали АП як свої власні (Рейтер впливає менше: її матеріали переробляють як свої власні 2,5 тис медіаорганізацій із 100 країн світу).

«Тепер новини нашої планети висвітлюються набагато менше. Цей факт сам по собі має два важливі ефекти. По-перше, він ство­рює вакуум інформації. Дослідження газет США, проведене «Newspaper Advertising Bureau», виявило, що за 2002 рік вони при­свячували лише 2 % своїх новин іноземному матеріалу; тридцять років тому його було вп’ятеро більше. По-друге, виникає тенденція до однобокового - та консервативного - сприйняття світу: репорте­ри вилітають зі своїх рідних офісів на кількагодинні спостережен­ня за гарячими точками - і прибувають туди, скеровані самими лише упередженнями. Потім вони під’єднуються до набору звич­них джерел, включно із їхнім власним посольством, які тільки посилюють упередження» [3, 136-137].

Інші дослідження також підтверджують існуючий стан речей. Так, згідно з медіадослідженням Media Survey 2009 p., опублікова­ним у журналі PR Week, 50 % журналістів із 2174 опитаних думають про те, щоб піти з професії.

В Італії колишній власкор газети «Репуббліка» в СРСР періоду горбачовської перебудови Дж. К’єза в жовтні 2005 р. зініціював створення медіорганізації «Демократія в комунікації» (по-іншо - му - Mega Chip), яка видала характерний маніфест. «Ми живемо в суспільстві інформації, - йдеться в цьому документі, - але люди в основній масі розуміють те, що відбувається, менше, ніж ЗО років тому. Причина в тому, що відбувається колонізація інформації, різ­номанітної інформації стає менше, вона уніфікована й збіднена. Американська глобалізація і війна ведуть до того, що замість кон­сенсусу маємо насильство. Плюралізм інформації більше примар­ний, ніж реальний. Майже скрізь так звана четверта влада настіль­ки тісно переплелася з політичною владою і настільки залежить від приватних інтересів, власників і контролерів ЗМІ, що вже прак­тично відмовилася від контрольних і критичних функцій. Аудиторія мас-медіа піддається стандартизації, яка є деструктив­ною стосовно культур, цілих цивілізацій» [4].

Коментуючи маніфест, В. Здоровега зазначав, що нова міжна­родна організація звертається до журналістів і вчених, працівників шоу-бізнесу та реклами, студентів і практично всіх споживачів масової інформації з пропозицією створити незалежну обсервацію комунікації, проводити моніторинг якості та кількості продуктів національних і міжнародних медійних систем, виробити нові пра­вила та етичні норми праці журналістів. Головна причина негатив­них тенденцій у масовій інформації, на думку підписаних під мані­фестом журналістів, у роздрібненості самих працівників ЗМІ: «Невразливість власть імущих від інформації пояснюється тільки тим, що ніхто і ніколи не кидав їм виклику».

«Як бачимо, - зауважує В. Здоровега, - проблеми, якими стур­бовані ми, хвилюють і тих, на кого ми рівняємося, кому ми заздри­мо. То що вже говорити про наші порядки. ...справи із конститу­ційним правом громадян на достовірну і всебічну інформацію з кожним днем погіршуються. Мовиться не просто про шалений і добре продуманий тиск на свободу на офіційному рівні. Йдеться про позбавлення можливості виконувати свій професійний обов’язок і так далеко не завжди вправних трудівників пера і мікрофона. Не знімаючи частки вини журналіста за недостатньо високий профе­сіоналізм, хотів би ще раз нагадати незаперечну істину: страшно, коли правителі підносять неправду до рангу державної політики».

Ситуація, аналогічна вітчизняній, склалась і в Росії: тільки там - з огляду на масштаби країни - вона багаторазово підсилена. Ось що думають з цього приводу професіонали російської журналістики.

«Новини продаватимуться у будь-якому випадку, тому що інформація - це сила та влада. А все інше я називаю субпродуктом. Ринок дуже сильно вплинув, і говорити про телебачення як про мистецтво вже не можна. Всередині якогось продукту може своїм мистецтвом похизуватися режисер, оператор, але в цілому до мистецтва це відношення ніякого не має... Новини - це не вигада­но, це те, що відбувається насправді. Інтерпретація може бути різна, залежно від того, чого хоче власник і що розуміє в цьому журналіст. А все інше на телебаченні вигадується вже людиною залежно від споживацького попиту. Люди нині працюють на замов­лення рекламодавців в основному. Наприклад, дуже хотілося б зро­бити документальне кіно. І ми можемо його зробити, оскільки є автори, оператори, є уявлення про те, як це робити. Та це нікому не потрібно, тому що під нього не буде реклами - рекламодавцеві цей продукт нецікавий. Значить, канал втратить дуже великі гроші. Що це таке? Хвороба чи об’єктивна реальність? Ми створюємо про­дукт, який або продається, або не продається» [5, 197].

Ця точка зору відомої телеведучої Т. Миткової підтверджується думкою її телевізійного наставника, відомого журналіста-міжна - родника В. Зоріна, який зауважує: «Телебачення у своєму ниніш­ньому вигляді... я розглядаю як одну з національних загроз у Росії. Триває потужне оббовдурення масової аудиторії. Телебачення - найпотужніший орган із засобів масової інформації. А в провінції, можливо, і єдиний... Передачі, які в кращому випадку оббовдурю - ють, а в гіршому - розбещують аудиторію, не поодинокі...

Мені довелося попрацювати на американському телебаченні. Там діють заборони на речі, які не можна давати в ефір. Показувати в деталях пошматовані тіла після якоїсь трагедії там заборонено. А у нас це звичайна картинка. ...Ось ця вседозволеність, відсутність норм - дуже небезпечні. А коли виникає питання про те, що пови­нен бути хоча б якийсь громадський контроль, політики в іміджі лібералів здіймають галас про наступ на свободу слова... Говорити про те, що в Сполучених Штатах надто сильно ущемлюється свобо­да слова та преси, я б не став. Але там діє принцип, що говорить, що «не можна кричати «пожежа» у переповненому народом кінотеат­рі» [5, 107].

Зібраний у різних країнах різними фахівцями фактологічний матеріал, дає підстави його узагальнити й зробити такі висновки: виявлено три основні вороги журналістики - медіавласники, пред­ставники піар-структур і рекламодавці, які проводять узгоджену та цілеспрямовану політику, що вимагає скорочення кореспондент­ських мереж і пришвидшення подання новин на шкоду дотримання загальновизнаних фахових стандартів.

Вороги журналістики виправдовуються тим, що в умовах перма­нентної світової кризи необхідно заощаджувати якомога більшу кількість ресурсів. Насправді заощадження йде за рахунок журна­лістики як соціального інституту, що означає її уповільнену смерть. Фактично відбираються владні повноваження в редакцій, які разом з їхніми працівниками перетворюються на знаряддя маніпуляції громадською думкою. Паралельно з цим процесом від­бувається зниження інтелектуального потенціалу масової аудиторії ЗМІ за рахунок витиснення глибоких інформаційних, аналітичних і публіцистичних текстів. А це означає фактичне обмеження права сучасної людини на гарантоване отримання об’єктивної, точної і суспільно вагомої інформації.

Перспективи дослідження. Вивчення докорінних причин кризи журналістської професії допоможе ясніше й чіткіше усвідомити шляхи її подолання, повернення своєрідного статус-кво.

Результати дослідження можуть бути оприлюднені в ЗМІ будь-якого масштабу, на наукових і практичних конференціях будь-якого рівня, а також запроваджені в навчальний процес при викладанні курсів «Основи журналістики», «Теорія журналісти­ки», «Теорія масової комунікації», «Газетна журналістика», «Міжнародна журналістика», «Новинна журналістика», «Теле - радіожурналістика», «Журналістика інформаційних агентств», «Інтернет-журналістика».

1. Друзенко А. С журналистикой покончено, забудьте! : О друзьях - товарищах, драме «Известий» и распаде профессии / А. Друзенко, Г. Карапетян, А. Плутник. - М. : Зебра Е, 2007. - 528 с., 48 с. ил.

2. Полторанин М. Н. Власть в тротиловом эквиваленте. Наследие царя Бориса / М. Н. Полторанин. - М. : Эксмо ; Алгоритм, 2011. - 512 с.

3. Дейб/с Н. Новини Пласко! Земл1 / Шк Дейвк;. - К. : Темпора, 2011. - 548 с.

4. L’manifesto // Megachip-Democrazia nella communicazione : Сайт мед1аорган1заци [Електронний ресурс]. - Режим перегляду : Http://www. megachip-democrazia nella communicazione. it/. - 2005. - Назва з екрана.

5. Эфир Отечества. Создатели и звезды отечественного телевидения

О себе и своей работе : сб. интервью. Кн. 1 / сост. В. Т. Третьяков. - М. : Алгоритм, 2010. - 320 с.

Рассматриваются причины затяжного кризиса профессии и пер­манентно падающий уровень журналистских текстов, в которых необходимо дополнительно проверять соблюдение основных профес­сиональных стандартов.

Ключевые слова: кризис, профессия, журналистика, СМИ, профес­сиональный, стандарты, медиасобственники, пиарщики, рекламода­тели, снижение качества информационного продукта.

The reasons of long crisis of a trade are considered and is permanent a falling level of journalistic texts in which it is necessary to check observance of the basic professional standards in addition.

Keywords: crisis, a trade, journalism, mass-media, professional, standards, mediaproprietors, PR managers, advertisers, decrease in quali­ty of an information product.


Похожие статьи