Головна Журналистика Газета Українське словo (1941): організаційний аспект
joomla
Газета Українське словo (1941): організаційний аспект
Журналистика - Журналистика

Раїса Радчик,

К. філол. н.

УДК 007 : 304 : 070: 054: 008

Досліджено основні етапи створення й функціонування під час німецької окупації України однієї з найбільш впливових українських га­зет "Українське Слово", програмні засади діяльності редакційного ко­лективу, а також його трагічну жертовність в ім'я незалежності України.

Ключові слова: газета, редакція, журналіст, редактор, дер­жавність.

The article describes the process of setting up and publishing of "Ukrainske Slovo" newspaper, one of the most influential newspapers in Ukraine during the period of Nazi occupation. The author analyses the editorial policy and its adherence towards Ukraine's independence.

Keywords: newspaper, editorship, journalist, editor, statehood.

Исследовано основные этапы создания и функционирования во вре­мя немецкой оккупации Украины одной из самых влиятельных укра­инских газет "Українське Слово", программные основы деятельности редакционного коллектива, а также его трагическую жертвенность во имя незавивисимости Украины.

Ключевые слова: газета, редакция, журналист, редактор, государ­ственность.

В історії української журналістики є період, який, на нашу дум­ку, найбільш несприятливий і трагічний для розбудови діяльності й пропаганди ідей незалежності України - це роки німецької оку­пації. Однак у ті жорстокі дні українські патріоти-журналісти взя­ли на себе подвижницьку місію і з честю виконали її. Ще донедав­на тема української преси, що організовувалася й виходила на українських теренах, але вже поділених німецькими завойовника­ми, вважалася неперспективною, науковці не з великим завзяттям бралися за дослідження цього масиву періодики, таких цікавих свідчень непростої доби в історії України. І причина цього зро­зуміла: безперечно, спрацьовував фактор комуністичної пропаганди в оцінці тематичного змісту цієї періодики, що фальшувалася як провідниця "ідей буржуазного націоналізму" та ще гірше - її жур­налісти були мічені тавром колабораціоністів.

Але, попри всі труднощі в розумінні й оцінці цього складного періоду в історії України, з кожним роком українська журналісти-кознавча й історична науки поповнюються новими цікавими дослідженнями та відкриттями в царині проблем організації, функ­ціонування, висвітлення тематичного діапазону української преси періоду німецької окупації в роки Другої світової війни. Насампе­ред цьому присвячені праці Н. Антонюк, М. Жулинського, К. Ку - рилишина, О. Луцького, І. Павлюка, Р. Радчик, Д. Титаренка, Б. Чернякова, Ю. Шаповала та ін.

На нашу думку, ці й інші дослідження беруть початок від праці

А. Жуковського та О. Субтельного, які стверджують, що під час німецької окупації в Україні виходило у світ близько 115 часо­писів [1, 123]. Під словом "часописи" автори мають на увазі газе­ти, журнали, бюлетені. Значно розширюють цю цифру досліджен­ня Б. Чернякова, який уклав списки періодичних видань і систе­матизував їх по генеральних округах. За даними науковця, в Україні під час німецької окупації виходило у світ майже 500 періодичних видань [2].

У контексті цих видань, значна роль відводиться газеті "Українське Слово". Спробуємо дослідити етапи організації і ста­новлення цієї газети. Слід зауважити, що "Українське Слово" було створено з ініціативи ОУН Мельника, як і багато інших газет по всій Україні того часу. Напередодні Другої світової війни з політич­них розбіжностей відбувся розкол усередині Проводу Українських Націоналістів, який на той час очолював А. Мельник. Таким чином утворилося дві ОУН: ОУН Бандери та ОУН Мельника. Цей розкол ударив по лавах національно-визвольного руху. Саме неузгод­женість дій, боротьба за владу всередині націоналістичного руху бу­ли часто на користь його противникам.

До ОУН Мельника входили знакові постаті тієї доби, зокрема О. Ольжич, У. Самчук, О. Сеник-Грибівський, М. Сціборський, О. Теліга, І. Рогач, М. Капустянський, О. Штуль (Жданович) та ін. На початку Другої світової війни в еміграції, зокрема у Празі та Кракові, готувалися похідні групи з передової інтелігенції для про­ведення в Україні культурницької пропаганди. Одним із важливих пунктів цієї програми було створення українських газет, журналів тощо, які, власне, повинні були видавати українські видавництва. У проекті О. Ольжича "Українське Слово", за твердженням У. Сам - чука, мало таку організаційну концепцію: газета повинна виходити у столиці України - Києві, склад редакції: головний редактор - О. Ольжич, його заступник У. Самчук (передові статті, репортажі), літературний редактор - О. Теліга (рецензії, жіноча тематика), те­атральний редактор - А. Демо-Довгопільський, редактор мистецт­ва - М. Михалевич, літературний фейлетон - Которович, спорт, фізичне виховання, молодь - Є. Лазор, редакційний секретар - Сірко, фото, фільм, радіо - О. Коваль, адміністратор - Будзан, го­ловний коректор - Т. Фростель, технічний редактор - Сливка, гос­подар - О. Бойдуник [3, 96-97].

Планували "мельниківці" організувати у великих містах України кореспондентські пункти "Українського Слова". Щодо фінансування газети, то партія покладалася лише на власні сили, однак прагматичні німці швидко зорієнтувалися у перевагах і при­бутках українського газетного ринку. І вже, починаючи з листопа­да 1941 р., для управління видавничою діяльністю в райхскоміса - ріаті "Україна" було розбудовано струнку систему підрозділів, які діяли на комерційних засадах [2].

Однак проект О. Ольжича щодо створення газети "Українське Слово" зазнав повного реформування. Життя у тривожний неста­більний час війни внесло значні корективи і в плани "мель- никівців", зокрема деякі члени похідної групи, які повинні були дістатися Києва і в столиці вести боротьбу за здобуття державності України, волею долі туди не прибули. По дорозі до Києва у Рівно­му зупинився відомий вже тоді письменник У. Самчук. Він погодив­ся на пропозицію С. Скрипника стати головним редактором газети "Волинь", перше число якої побачило світ 1 вересня 1941 р.

ЗО серпня цього ж року в Житомирі по дорозі до Києва були вбиті члени Проводу українських націоналістів полковник М. Сціборський і сотник О. Сеник-Грибівський. М. Жулинський пи­ше з цього приводу так: "Це був страшний удар по сподіваннях керівника Культурної Референтури ОУН О. Ольжича розбудувати внутрішні сили української нації, сконсолідувати її ідеєю націо­нально-визвольної боротьби за незалежність України і розгорнути всенародний процес національної революції. Але він не збирався підживлювати дух руїни та бунту прагненням помсти - тільки спокій, мужня готовність витримати і цей іспит на витривалість української сили, бо можна вбити носіїв ідеї, але саму ідею вбити не судилося нікому. Треба формувати духовну силу української лю­дини, її світовідчуття та світогляд, бо “майбутнє України лежить у відродженні нації і суверенності української духовності”".

О. Ольжич, згідно зі своїми обов'язками керівника Культурної Референтури ОУН, розробив планову, культурну політику, яку по­винні провадити українські націоналісти, базуючись на класичних зразках української літератури і мистецтва та на творах сучасних митців, у яких відбивається "динамізм волевого патосу". На його переконання, націоналістичне мистецтво слід означувати як ге­роїчне: "Духовністю націоналізму є духовність героїчного типу: та­кою ж є його культура, етика, право, наука, мистецтво" [4, 13].

Очевидно, О. Ольжич відмовився від посади редактора газети "Українське Слово", адже у цей час він вирішував справи партії на теренах України, оскільки Голова ПУН А. Мельник перебував у Відні. А коли в січні 1944 р. А. Мельник був заарештований німця­ми і ув'язнений в концтаборі, О. Ольжич заступив його на посту Го­лови Проводу українських націоналістів, він визначав напрями діяльності ОУН на окупованій території.

І все ж таки, незважаючи на зайнятість, О. Ольжич брав актив­ну участь у формуванні редакційного колективу "Українського Сло­ва", організації роботи редакції. За його згодою на посаду редакто­ра було призначено Івана Рогача, який народився 1913 р. у м. Ве­ликий Березний на Закарпатті. Здобув теологічну освіту, але в житті обрав політичну боротьбу. У 30-х рр. - молодіжний лідер ОУН у Закарпатті. Активно проповідував поборницькі ідеї. За доби Карпатської України 1938-1939 рр. - особистий секретар президен­та Карпатської України А. Волошина. Після угорської окупації Карпатської України І. Рогач разом з урядом - в еміграції. Улітку 1941 р. у складі похідної групи виїхав до України [5, 60].

ОУН Мельника у серпні 1941 р. налагодила видання газети "Українське Слово" у Житомирі. Причина цього очевидна: адже в цей час Київ ще не захопили німці, які лицемірно позиціонували себе як визволителі українського народу від комуністичного режи­му. На окупованих німцями українських теренах улітку 1941 р. активно створювалися українські газети, які розповсюджувалися серед населення. Такі газети були створені в Луцьку, Рівному, Жи­томирі тощо.

У Житомирі "Українського Слова" побачило світ усього 17 чи­сел. Газета виходила форматом АЗ на чотирьох сторінках. Однак редколегія не вміщувала на жодній шпальті вихідних даних, тому не відомий тираж газети, адреса редакції та друкарні. Також не бу­ло надруковано прізвище редактора газети, хоча достеменно відомо, що її редагував І. Рогач. Про це пише у своїх спогадах У. Самчук.

Тематика матеріалів "Українського Слова" "житомирського" періоду характеризується пошуком власного стилю патріотичного українського видання. Однак простежується брак досвідчених жур­налістських кадрів, певна боязнь редколегії перед непростим май­бутнім (із невідомих причин більшість газетних матеріалів друкува­лася без підпису). Цей період газети був наче репетицією перед го­ловним і вирішальним боєм - у Києві.

У Києві газета "Українське Слово" з 18 числа (1941. - 29 верес.) до 65 числа (1941. - 23 листоп.) виходила форматом АЗ, не зміню­ючи художнього оформлення назви газети. Однак уперше в ч. 24 унизу четвертої шпальти вміщено стрічкою такі дані: "За редакцію відповідає Іван Рогач. Друкарня, Фундукліївська, № 19" (1941. - 7 жовт.). Ця інформація значно розширилася в ч. 37, на четвертій сторінці з'явилася фірма такого змісту: "Редакція залишає за собою право виправляти рукописи. Невикористані рукописи не поверта­ються. Редактор приймає від 10 до 12 години. За редакцію відповідає Іван Рогач. Друкарня - Бульварно-Кудрявська, 24" (1941. - 22 жовт.).

Поступове удосконалення "обличчя" газети свідчить про те, що у воєнний непростий час були чималі труднощі з організацією і на­лагодженням газетного виробництва. У матеріалі "З перших днів “Українського Слова” розповідається про те, що перше київське число газети, складене ручним набором, мало лише 500 примір­ників тиражу. Але трапилося непоправне - замінована друкарня злетіла у повітря. Довелося знову друкувати кілька наступних чи­сел газети у Житомирі. Та з допомогою представника німецької військової пропаганди Г. Гекеля протягом кількох днів організова­но роботу нової друкарні, що дає змогу щоденно "випускати для не­терпеливих киян 50 тис. примірників “Українського Слова” (1941. - 17 жовт.). З оптимізмом автор пише у цій публікації: "Сьо­годні наше "Українське Слово" вже, як то кажуть, біжить. Маємо електрику, стають до ладу все нові машини, приготовляються до ру­ху далі ротаційки. Редакційна колегія так само з кожним днем доповнюється добірними силами. Ми переконані, що спільними си­лами та працею поставимо для Києва й цілої України справжній столичний, європейського стилю, часопис".

Число 66 до читача надійшло форматом А2, заголовок "Українське Слово" теж зазнав художніх змін на краще. І ще одна новація: фірму вміщено на площі логотипа, яка теж, у порівнянні з попередніми, наб­лижена до досконалої: "Українське Слово. Видає: Українське видав­ництво. Головний і відповідальний редактор: Іван Рогач. Редактор приймає від 10-12 год. Редакція залишає за собою право виправляти рукописи. Невикористані рукописи не повертаються. Адреса редакції й видавництва Бульварно-Кудрявська, 24. Телефон Українського ви­давництва й редакції: 106" (1941. - 25 листоп.).

Слід зазначити, що в такому форматі газета "Українське Слово" виходила до останнього 81 числа (1941. - 13 груд). Періодичність виходу обумовлено так: газета виходить щодня, крім днів після свят [в], і її, незважаючи ні на що, було дотримано. Загалом це ви­дання проіснувало приблизно чотири з половиною місяці. Але ці тривожні місяці для українських відважних журналістів були спов­нені справжньої боротьби за українську державність в умовах німецької окупації. Тематика публікацій "Українського Слова" бу­ла пронизана ідеєю національного відродження. Не інакше, як "на­ціональна газета" редколегія іменувала "Українське Слово" [7]. А гасло "В Україні - по-українському!" друкувалося майже в кож­ному числі газети й мало однозначний підтекст.

Концептуальні засади діяльності редакційного колективу ви­кладено в деяких публікаціях. В огляді читацької пошти "Українського Слова" під назвою "Щирі думки" (1941. - 12 жовт.) газета чітко задекларувала свою редакційну політику: "Наше спільне завдання - збудити українську свідомість, піднести почут­тя національної гідності - ті почуття, без яких кожен нарід при­речений на твариняче, рабське животіння". Мета цієї боротьби теж оприлюднена у публікації Дм. Яко "Україна і Европа" і зву­чить так: "Своїми жертвами, своєю героїчною боротьбою Україна здобула собі право мати надію, що ввійде до складу нової Європи як великий і вільний нарід, як майбутня Українська Держава" (1941. - 7 жовт.).

Безперечно, що господарями в Києві, як і в усій Україні, були гітлерівці, які швидко відчули загрозу національного відроджен­ня для їхнього "нового порядку" і почали діяти радикально - на­самперед розправлялися зі створеними в столиці українськими інституціями. Ще 5 жовтня 1941 р. з ініціативи О. Ольжича в Києві ОУН створила Українську національну раду, яку очолив професор Микола Величківський. Вона мала конкретне завдання: стати представницьким органом, який перебрав би на себе цивіль­ну владу на всій території України, окупованій німцями, з тим, щоб за допомогою легальних (а за необхідності й нелегальних) за­ходів згуртувати націю для відбудови зруйнованого господарства, відродження української мови та культури, які винищувалися більшовицькою владою, і в перспективі, скориставшись знесилен­ням обох тоталітарних режимів (СРСР і Німеччини) у взаємній жорстокій боротьбі, утвердити Українську державу. Вже 27 листо­пада 1941 р. діяльність Української національної ради німці забо­ронили. Та вона все-таки не припиняла своєї роботи в умовах підпілля та конспірації.

Ще більше окупантам не подобався український дух редакції "Українського Слова", її виразна україністична, вільнолюбива по­зиція. До редакції німці заслали чимало різних провокаторів. Ту атмосферу відчув і описав у своїх споминах У. Самчук після перших відвідин "Українського Слова" наприкінці жовтня 1941 р.: "І заба­гато бюрократії. Редакторів, директорів, секретарів, касірів, їх за­ступників. Титули й підтитули зберігалися скрупульозно, панібрат­ство не толерувалося. Від відвідувачів вимагалося ряд оголошень, починаючи від низу, де при вході чатував окремий дижурний при столику з телефоном і гень аж до секретарки кожного відповідаль­ного урядовця.

Увесь цей порядок від совєтів, бо всі тут працівники, за винят­ком верхівки, залишилися також від совєтів. Урядовою мовою була українська, але урядова "чернь" все ще говорила "на язикє", а то­му в деяких місцях можна було бачити упімнення: "Розмовляти по-українськи". Щось, як за Скрипника, за що той поплатився голо­вою. І що не минуло також Рогача.

В атмосфері відчувався холодок і отримання. Співробітництво з цими людьми не обіцяло приязні. Ідеальний клімат для інтриг і до - нощицтва, що для наших простолінійних і щирих ідеалістів із за­ходу значило смертельну небезпеку. Разюча протилежність до тих умов, які ми мали в Рівному" [8, 37].

Читаючи ці рядки, мимоволі дивуєшся інтуїції, відчуттю ситу­ації У. Самчука стосовно діяльності та загалом розвитку газети "Українське Слово", адже ці передбачення письменника, на жаль, здійснилися в реальності.

Однак щодо умов роботи газети "Волинь" у Рівному, то У. Сам­чук передчасно думав, що вони кращі, адже через кілька місяців після відвідин "Українського Слова", а точніше, 21 березня 1941 р. його, редактора цієї газети, німці заарештували за вільнодумство і непокірність німецькій окупаційній адміністрації і ув'язнили в рівненській в'язниці, де він перебував місяць у нестерпних умовах, щодня чекаючи розстрілу.

Ядро редакції газети "Українське Слово" становили члени похідної групи ОУН Мельника: І. Рогач - редактор, О. Оршан-Чеме - ринський, П. Олійник, Я. Шумелда, О. Лащенко, І. Ірлявський, М. Антонович, Ф. Гайович, Я. Гайвас, Т. Бак-Бойчук [9, 289]. До активних авторів газети належать О. Штуль (Жданович), О. Теліга, Р. Біда, М. Ситник, У. Самчук, Василь Штуль та ін.

Редакція, вийшовши на формат А2 та на щоденну періодичність, не стояла на місці. Її видавничі плани були далекоглядними. Вже 16 листопада 1941 р. вийшло перше число тижневика літератури і мистецтва "Літаври", який редагувала голова Спілки українських письменників О. Теліга. Загалом уже на грудень 1941 р. видавницт - во оголосило передплату таких видань: "Українське Слово" - газе­та виходить щодня, крім днів після свят; "Літаври" - тижневик літератури і мистецтва, виходить по неділях; "Молода Україна" - двотижнева газета для молоді; "Рідний край" - тижнева сільсько­господарська газета для селян; "Останні вісті" - газета виходить по понеділках; "Веселка" - місячний ілюстрований дитячий жур­нал [10].

Газета "Українське Слово" і за формою, і за змістом була-таки національною. Окупантів тривожила відверта національно- патріотична позиція редакції. Вони вимагали, щоб зі шпальт газе­ти лунала хвала Гітлеру і новим "господарям" України. Та поко­ри не дочекалися від журналістів. Дещиця тих матеріалів, у яких згадувалася "армія фюрера", були непомітними з масиву пуб­лікацій, де виразно, на повний голос звучала тематика боротьби за українську державність, незалежність, самостійність, відроджен­ня віковічних українських звичаїв і традицій, виховання нової української нації.

Після другої поїздки до Києва з Рівного в середині листопада 1941 р. У. Самчук ситуацію, що склалася довкола газети "Українське Слово", описує так: "...німцям ця редакція аж ніяк не до смаку і вони хотіли б передати її в руки якимсь безличним ти­пам проросійського наставления, з наміром викликати між нами й росіянами антагонізм. За гаслом “діли і пануй” [8, 82].

Німці швидко знайшли заміну І. Рогачу. Це професор історії К. Штепа. Є свідчення, зафіксовані учасниками тих подій, що К. Штепа доносив гестапо про ворожу німцям роботу українських патріотів у Києві. Чого варті лише ці слова: "Замість виховувати людство у дусі незаперечної довіри до німця, політмахери типу Сінклера, Рогача, Оглобліна, Ольжича, Шумелди намагаються сіяти злочинні настрої сумнівів і недовір'я" [11].

Німці вперше арештували редактора І. Рогача 9 грудня 1941 р., але через кілька днів його випустили на волю з тюрми. Гестапо

12 грудня того ж року заарештувало багатьох журналістів редакції і самого редактора. Останнє число патріотичної газети, редагованої І. Рогачем, вийшло у світ 13 грудня 1941 р.

Наступне число газети вийшло під назвою "Нове українське сло­во" з новим редактором К. Штепою, новим редакційним колективом

І, на жаль, новою тематикою публікацій, яка відповідала заяві но­вого редактора: "Я не зроблю нічого, що могло б засмутити визво­лителів" [9, 291]. Невдовзі К. Штепа запропонував змінити темати­ку "Літаврів", однак О. Теліга відмовилася. Видання було негайно ліквідовано, а його редакторку арештовано 9 лютого 1941 р.

Багато української інтелігенції, що прийшла зі Заходу в складі похідних груп з метою налагодження у Києві українських держав­них і культурних інституцій, німці розстріляли у Бабиному Яру в лютому 1942 р. Не обминула гірка доля й О. Ольжича. Гестапо

25 травня 1944 р. арештувало його у Львові, звідки доправило до німецького табору смерті Заксенхаузен. Після жорстоких допитів і катувань організатор газети "Українське Слово" О. Ольжич помер 10 червня 1944 р.

На вівтар боротьби за українську державність віддали свої мо­лоді життя справжні революціонери українського опору: "В роках 1941-1944 Організація Українських Націоналістів втратила (в Україні) 4756 членів, у тому числі 197 членів вищого керівного складу, 5 членів Проводу Українських Націоналістів та 6 крайо­вих провідників поодиноких земель. З усіх міст України найбіль­ше членів зложили своє життя в Золотоверхому Києві - 621 член ОУН" [12, ЗО].

Дослідивши організаційний аспект газети "Українське Слово", можна зробити такі висновки: 1) суспільно-політичні передумови заснування газети "Українське Слово" ОУН Мельника спочатку в Житомирі, а згодом у Києві варто констатувати як об'єктивну ре­альність потреби друкованого українського слова в складних умовах воєнного часу; 2) газета, яку незмінно редагував Іван Рогач, проіснувала від серпня до середини грудня 1941 р. (81 число), за­декларувавши програмні цілі - ствердження ідеї національного та державного відродження України; 3) патріоти-журналісти не скори­лися німецьким окупантам, майже всі вони були розстріляні у Ба­биному Яру в Києві.

1. Жуковський А. Нарис історії України / А. Жуковський, О. Суб - тельний. - Львів : НТІП, 1992. - 232 с.

2. Черняков Б. І. Періодична преса на окупованій території України / Б. І. Черняков // Наукові записки Інституту журналісти­ки. - 2005. - Т. 18. - С. 131-158.

3. Самчук У. На білому коні: спомини і враження / Улас Самчук. - 3-є вид. - Вінніпег : Вид. тов-ва "Волинь", 1980. - 252 с.

4. Жулинський М. Покликаний Україною / Микола Жулинський //

О. Ольжич. Поезія, проза. - К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2007. - 544 с.

5. Мукомела О. Розстріляне слово : матеріали до енцикл. словника "Українська журналістика в іменах" / О. Мукомела, М. Романюк. - Львів, 1995. - 80 с.

6. Українське Слово. - 1941. - 28 листоп.

7. Українське Слово. - 1941. - 9 жовт.

8. Сажчук У. На коні вороному: спомини і враження / Улас Сам - чук. - 2-ге вид. - Вінніпег : Вид. тов-ва "Волинь", 1990. - 360 с.

9. Трагічні дні в Києві // Париж Олегові ПІтулеві : зб. на пошану Олега ПІтуля-Ждановича. - Париж, 1986. - 360 с.

10. Українське Слово. - 1941. - 28 листоп.

11. Біженко В. Олег Ольжич / В. Віденко // Сільські вісті. - 2007. - 13 лип.

12. Жулинський М. Г. Олег Ольжич і Олена Теліга: нариси про жит­тя і творчість / М. Г. Жулинський // Вибрані твори. - К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. - 144 с.