Головна Журналистика ПЕРШІ ЧАСОПИСИ ДЛЯ ДІТЕЙ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1921-1925)
joomla
ПЕРШІ ЧАСОПИСИ ДЛЯ ДІТЕЙ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1921-1925)
Журналистика - Журналистика

Оксана Сидоренко,

Магістр журналістики (Київ)

У ДЕ 007: 304 : 070

Досліджуються видання для дітей в Україні у перші роки станов­лення радянської влади. Аналізуються тематика та жанрові особли­вості публікацій.

Ключові слова: часописи, радянські діти, тематика.

The article deais with theperiodicals for children in Ukraine in the first years of the Soviet Union forming. Themes, subjects, genres especiales are analyzed.

Keywords: periodicals, soviet children, themes.

Исследуются издания для детей в Украине в перые годы становле­ния советской власти. Анализируются тематика, жанровые особен­ности публикаций.

Ключевые слова: издания, советские дети, тематика.

Сьогодні дослідники здебільшого звертаються до аналізу сучас­них дитячих видань (Е. Огар, Т. Давидченко, Н. Кіт, О. Кочегарова,

О. Нагорна та ін.). Не залишаються без уваги і видання кінця XIX - початку XX ст. (А. Волобуєва, У. Лешко, Ю. Стадницька, Т. Стар - ченко, Б. Черняков та ін.). Дитяча преса радянського періоду неод­норазово ставала предметом дослідження вчених України та Росії (М. Алексеева, Ю. Богатирьова, Г. Литвинова, Н. Марченко, А. То­карська). Найґрунтовнішою працею можна вважати монографію М. Холмова про становлення радянської журналістики для дітей, де зібрано унікальний матеріал про видання, проектовані та ре­алізовані, описано й оглянуто доступну на той час періодику для ди­тячої аудиторії [3]. Але чимало фактів із історії преси для дітей, зо­крема в Україні, чекають детального опрацювання. Один із таких періодів - становлення періодики для дітей у першій половині 20-х рр. XX ст.

З огляду на економічні обставини, суспільно-духовну кризу, об­меженість видавничої бази у 1920 р., жоден дитячий проект не здійснився. Та вже в наступні роки у світ з’явилися такі газети і журнали як, «Червона калина» (Дніпропетровськ, 1921 —1922), «Об’єднання» (Харків, 1922), «Юный Спартак» (Харків, 1922—1923), «Красная звездочка» (Харків, 1923—1924), «Пионер Дон­басса» (Артемівськ, Луганськ, Маріуполь, 1925—1926), «На зміну» (Харків, 1926—1928), «Червоною доріжкою» (Червоноград на Пол­тавщині, 1924) та ін. Деякі з цих видань згодом змінили назву й проіснували кілька десятиліть: газети «Юный ленинец» (поперед­ник - «Юный Спартак») і «Зірка», журнал «Піонерія». Видавалися також журнал «Будь напоготові» (Катеринослав, 1925), місячник «Міосіу 1ю\уагз2уз2» (Київ, 1924), «Юный коммунар» (Харків, 1920—1922), газети «Сільський піонер» (Павлоград, 1925) і «Моло­да комуна» (Чигирин, 1924) та ін. Упродовж першої половини 20-х рр. в Україні виникли і такі настановні видання, як «Юношеское движение» (Харків, 1923—1925) і «Юношеский корреспондент» (Харків, 1925—1926).

Зі створенням Державного видавництва України (Держвидав) 1921 р. розпочався рух назустріч потребам дітей. Саме директор цієї установи, відомий письменник В. Елан-Блакитний подбав про заснування журналу «Червона калина». Віддрукований він був у Катеринославі (Дніпропетровську) за випадкових, але сприятливих умов: там залишилися невикористовувані друкарські машини політехнічної школи поліграфічного виробництва. Тому на обкла­динці № 1 зазначено: «надруковано в кількості 10 тисяч примірників... Набрали і надрукували учні школи». Тут шанували імена О. Олеся, X. Алчевської, О. Пушкіна, К. Рилєєва. Активною авторкою була В. Чередниченко, опублікувавши кілька нарисів: «Декабристи на Україні», «Чому ми повинні пам’ятати про Песта - лоцці», «Батько всіх безпритульних, всіх голодних дітей у світі Генріх Песталоцці» та ін. І хоча журнал вийшов всього у двох номе­рах, але засвідчив наявність в Україні нових творчих сил, які здатні виховувати нове покоління читачів.

Наступні спроби в галузі дитячої періодики теж були нетривали­ми. Так, у Харкові 1922 р. вийшло єдине число дитячого часопису Юмовського району «Об’єднання» за сприяння видавництва Губсо - цвих. Матеріали тут опубліковано фактично чотирма мовами: ук­раїнською та російською (дублювалися обкладинки), польською (три вірші Антоніни Дитріх) та єврейською. Відкривався журнал шістьма рядками «Від редакції»: «Бідна наша редакція, Бідна та і тільки, А тому вона прохає Матер’ялу кільки. Ой діточки, лю­бенькі, Пишіть віршики гарненькі».

Зміст часопису «Об’єднання» складався з чотирьох розділів: «Відбиток громадського життя та революції», «Життя дітей і дитя­чих організацій», «Природа», «Сміховинки та загадки». Більшість авторів віршів, новел, нарисів, повідомлень були вихованцями харківських дитячих будинків (12—14 років), біля прізвищ багать­ох із них зазначалося: «Дет. дом. им. т. Раковского», «Перша дитя­ча комуна ім. тов. Петровського» тощо. Галя Ветрова, Котя Пере - шивайло, Б. О. Шулягін, Іван Льовшина, В. Яворенківич, О. Кри­ниця, Веселов, Іван Дубадєлів, М. Аптер, Нися Киндюк, Оля Бонда­ренко, К. Лісова, Таня Сирота, Семен Журба та ін. писали прості, наївні, але щирі твори із буденними назвами: «Осінь», «Річка», «Туман», «Соловей», «Мамі», «Сирота», «Голод», «Кицька», «Сон», «Бажання», «Знайдене собача».

Особливо вирізняється п’єса в трьох діях «Юный газетчик», на­писана вихованцем дитячого будинку тринадцятирічним Ісаком Бара. За своїми спогадами, хлопчик відтворив ставлення до розно­щиків газет двох ворогуючих сил у суспільстві - Офіцера («білого») та Комуніста. Мораль п’єси однозначна: справедливість за ко­муністичним ладом. Офіцер («білий чорт») відібрав у продавця всі примірники газети «Вечерние новости» зі статтею «Тайна» (повідо­млялося про оточення Катеринослава червоними полками) й порвав усе на дрібні шматки. А Комуніст не тільки заспокоїв, заплатив гроші за втрачені газети, ще й дав адресу, де можна знайти роботу (розповсюджувати більшовицьку пресу), покликати з собою това­ришів й отримувати за це гроші.

Наступний етап розвитку преси для дітей та юнацтва пов’язаний із спартаківським рухом. Перші такі дитячі осередки виникають в Україні у січні-березні 1922 р. Бурхлива діяльність у заснуванні «організованого дитячого руху», підпорядкованого головній ідео­логії - комуністичній, відбувається впродовж 1922 р.; ватажками дітей були комсомольці та їхні старші товариші - комуністи (більшовики, революціонери). У цей же час Друга Всеросійська конференція РКСМ ухвалила рішення поширити серед інших ком­сомольських організацій практику діяльності московських дитя­чих груп - «юних піонерів», які згодом з’являються у Петрограді, Тулі, на Уралі, їх досвід вивчали в Радянській Україні.

Швидко збільшуються лави юних ленінців: у травні 1924 р. у Радянському Союзі їх 200 тис., а через рік уже 760 тис. [1, 56]. Для задоволення потреб ідеологічного виховання такої значної кількості «організованих дітей» потрібна була й відповідна преса. Спочатку в березні 1923 р. у Москві створюється журнал «Бара­бан», через рік - журнали «Піонер» і «Вожатый», газети «Пионер­ская правда» і «Ленинские искры», згодом - журнал «Юный нату­ралист».

Ідеологічне виховання юного покоління і в Україні інтенсифіку­валося зі створенням при ЦК КСМУ Центрального бюро ко­муністичного дитячого руху (ЦБ КДР). Пожвавилася і видавнича діяльність у цьому напрямі. Першою стала газета «Юный Спартак», яка вийшла 15 грудня 1922 р. у Харкові як «одноденна газета Харківського міськкому юних спартаківців», хоча й надалі видава­лась у 1923—1924 рр. Першим і постійним редактором газети став

В. Куличенко (псевдонім В. Лір), який так згадував перший ви­пуск: «Газета приваблювала насамперед своїм зовнішнім виглядом: надрукували її на тонкому глазурованому папері, який мав приємний жовтуватий відтінок. На такому папері (імпортному - ес­тонському) тоді навіть книжки рідко друкувалися. Короткі статті й замітки, писані самими дітьми. Ілюстрації (хоч і небагато). Словом, навіть професійні газетярі і поліграфісти хвалили нашу новонарод­жену газету» [2, 85].

Містилася редакція газети в дитячому будинку імені Комсомо­лу. Ніякого штату не було. Навіть редактор виконував свої обв’яз­ки на громадських засадах (у той час В. Куличенко був співробітни­ком газети «Харьковский пролетарий»). Жодного літературного працівника, художника, фотографа чи коректора. Членами редко­легії стали дитячі кореспонденти - диткори, обрані міським коміте­том юних спартаківців. Усі матеріали обговорювалися на засіданні редколегії, кожен член редколегії приносив по кілька дописів до наступного номера, агітуючи товаришів у спартаківських осеред­ках, у школах і дитбудинках. Постійними були рубрики: «Важливі події», «Життя юних ленінців по школах», «Наші бесіди», «Нови­ни науки і техніки», «Куточок розваг», «Куточок жовтенят», «На колективне обговорення», «Листи з місць», «Довідник юного ленінця», «Юні ленінці за роботою» та ін.

У статті «Заповіти Ілліча» сформульовано основні завдання юного ленінця: «Піонер вірний справі робітничого класу. Піонер - зміна комсомолу. Зв’язок з західними братами, допомога їм. Зміцнювати завоювання революції - Союз Радянських Соціалістичних Республік. Змичка міста з селом. Вчитися, вчити­ся, вчитися. Допомога безпритульним, боротьба з непись­менністю» (1923. - 15 січ.).

Як вважав редактор «Юного Спартака», робота в редколегії бага­то чого навчила дітей, чимало вихованців ставали потім редактора­ми стінгазет у своїх осередках чи школах, у деяких розпочинався шлях у велику журналістику. В. Куличенко пізніше працював у ре­дакціях дитячих журналів, видавництві «Молодий більшовик», харківському Палаці піонерів та жовтенят, а з 1936 р. - директором Центральної станції юних натуралістів у Москві.

Активний співробітник «Юного Спартака» комсомолець Лео­нід Можейко став секретарем редакції, згодом на цій же посаді в «Юном ленинце» та газеті «На зміну», був редактором журналу «Знання та праця». Юний, 13-річний диткор-спартаківець Да­вид Новоплянський, який уже тоді «виділявся серйозним, вдумли­вим підходом до кожної замітки», з часом працював у всесоюзних виданнях - «Комсомольской правде» та «Правде». Активний дит­кор Олександр Лесс теж став професійним журналістом, працював репортером у московських газетах та журналі «Огонек». Доктором фізико-математичних наук став колишній юнкор Лазар П’яти­горський. Одна з перших спартаківок Олена Радченко (Рад - ченківна), член другого і третього складів редколегії «Юного Спар­така» , тривалий час попрацювала в інших дитячих виданнях, а зго­дом - в апараті ЦК КПРС та Президії Академії наук СРСР.

Свою назву газета «Юный Спартак» змінила 1924 р., після смерті В. І. Леніна, почала виходити газета «Юный ленинец». На сторінках видання виступали видатні політичні та громадські діячі СРСР: Н. Крупська, М. Калінін, Ф. Дзержинський, С. Будьонний та ін., які відстоювали досягнення ленінської національної політики, єдність робітничого класу та селянства, закликали до підтримки курсу соціалістичного будівництва. Матеріали в постійних рубри­ках газети («Важливі події», «Піонерія за рубежем», «На зміну», «Наша пошта», «Країна Рад», «Листи з місць», «Дружба» та ін.) повідомляли про комуністичний рух у Радянському Союзі й за кор­доном, підтримували борців за свободу в усьому світі, встановлюва­ли зв’язки з дітьми в багатьох країнах, допомагаючи тим, хто голо­дує і прагне до волі. Ленінським заповітам газет «Юний ленінець» залишалася вірною впродовж тривалої історії свого існування.

Додатком до газети став і щомісячний журнал «Красная звез­дочка». У вересні 1923 р. це був додаток до газети «Юный Спар­так», а вже наступного, 1924 р. - до газети «Юный ленинец» (усьо­го вийшло у світ п’ять номерів, останні два спарені, тобто № 2/3, 4/5). Тираж за цей час зріс від 4 до 10 тис. примірників. Журнал призначався для дітей від 6 до 10 років. У надзаголовку журналу були слова: «Пролетарські діти всіх країн, об’єднуйтеся!». Керува­ла журналом редакційна колегія, а видавцем був В. У.Ц. В.К. (Все­український центральний виконавчий комітет), у друкарні цієї ус­танови друкувалися спартаківська газета та її додаток. З № 2/3 ви­давцем було Всеукраїнське товариство сприяння юним ленінцям, а поліграфічну роботу здійснювала друкарня «Червоний маяк». На­прикінці кожного номера був заклик: «Товарищи дети! Выписы­вайте и читайте свой журнал «Красную зведочку»! Пишите письма в него!» (1923. — № 1).

Завданням виховання «бойових традицій більшовицької партії», «безпосередньої участі в соціалістичному будівництві», «пролетарської класової непримиренності в боротьбі з негативними явищами в галузі побуту і господарсько-культурного будівництва» загалом відповідали піонерські журнали «Червоні квіти» (Харків, 1923—1931), «Більшовиченята» (Київ, 1924—1931), «Октябрьские всходы» (Харків, 1924—1930) таін.

Подібний інструктивний характер мав регіональний журнал із назвою «Бюллетень Окружного бюро КДД и Артемовского районно­го штаба культурно-бытового похода юных пионеров» (всього вий­шло три номери у 1928 р.). Часопис виходив накладом в тисячу примірників, друкувався в Артемівській друкарні видавництва «Кочегарка». У надзаголовку журналу було два гасли: «Пролета­рии всех стран, соединяйтесь!» та «К борьбе за рабочее дело, будь го­тов!». У випуску за 24 листопада 1928 р. перша сторінка присвяче­на закликам, наказам, розпорядженням Артемівського райштабу культурно-побутового походу Ю. П. (тобто юних піонерів). Зазначе­но, що оголошена «жорстока війна неграмотності, хуліганству та грязі», а тому завдання кожного піонера, кожної ланки та кожного загону - «бути енергійним борцем на культурному фронті». Всі си­ли, всю енергію слід спрямувати на боротьбу проти ворога.

Відповідно кожний юний піонер мав уважно придивитися, чи все вдома чисто, чи є зубна щітка й мило, чи п’є батько горілку, чи провітрюється кімната. Всі вади слід було викорінювати негайно! Юному школяреві також рекомендували «уважно придивитися»: чи все в школі благополучно, чи чисто в класі, чи достатня перед­плата газет, чи є діти без взуття або пальт (що заважає їм ходити до школи), таким чином, слід «загальними зусиллями викоренити всі недоліки».

Штаб культурного-побутового походжу поставив такі «бойові за­вдання »: «1. Врахувати всіх неграмотних дітей на виробництві й на вулиці і створити групи лікнеп грамотності. 2. Добитися, щоб у всіх дітей було мило, рушник, зубний порошок і щітка. 3. Збільшити пе­редплату на дитячі видання («Пионерская правда», «На зміну» та ін.). 4. Організувати при житлокоопах дитячі кімнати, навколо яких об’єднати неорганізованих дітей. 5. Увести в загони неор­ганізованих дітей. Організувати групи жовтенят при кожному за­гоні. 6. Допомагати комсомольцям у проведенні суботника допомо­ги школі. 7. Добитися у всіх школах введення гарячих сніданків» (1928. — № 1. — С. 1). Райштаб зазначав: кожний піонер, крім цих завдань, має «сам придивлятися до життя і висувати всі помічені питання». Як загальний висновок-наказ, ще три речення: «Не по­винно бути загону, який би не приєднався до лав культурно-побуто - вої армії! Не має бути жодного піонера-дезертира на культурному фронті! Згуртовуйте всі свої сили для рішучого удару по некультур­ності» (1928. — № 1. — С. 1).

Усі номери журналу були однотипними: друкували накази рай - штабу («Твердо стой на культурном посту, бей неграмотность и тем­ноту!», «Пионерской пятой затопчем религию и антисемитизм в школах!», «Все достижения в общий котел (районы, берите друг у друга опыт работы)!» та ін.) або ж відповідні звіти-рапорти ланок і загонів («Добились горячих завтраков», «Треба рушника», «Доби­лись прекращения продажи водки», «Дайте помещение!» і т. д.).

Артемівський «Бюлетень» планувався як двомовне видання, то­му трапляються деякі публікації українською мовою. Останній но­мер присвячувався проблемам дитячих будинків і був цілком ук - раїнськомовним (стаття «Допоможемо дитбудинкам» М. Слов’ян­ського; список дитячих будинків, над якими шефствують райони; повідомлення з Лисичанського, Петрівського, Артемівського, Риківського районів).

Подібних «Бюлетенів» і «Вісників» було кілька десятків на всіх просторах Радянського Союзу, різними мовами народів, які населя­ли велику країну. Серед них і «Піонерія» - щомісячний додаток до харківської газети «На зміну» (1926—1927). Основні підписи під публікаціями позначені двома слова: «диткор» і «пікор», тобто ди­тячий кореспондент і піонерський кореспондент (пікорами були й відомі згодом письменники Валентин Бичко та Іван Нехода). Трап­ляються також підписи: нарис піонера Колдобова, оповідання піонера Івана Горобця, спогади піонера Міщенка. В одному з но­мерів є заклик: «Ребята! Надсилайте побільше оповідань з життя й роботи піонерів і неорганізованих дітей, пишіть про те, що вам під силу».

У 1925 р. виходить у світ журнал «Пионер Донбасса», призначе­ний передусім для читачів сходу Радянської України. Часопис має традиційну обкладинку: попереду піонер із прапором у руці, а за ним - юні барабанщики і горністи та два потоки червоногалстучної молоді. Один із номерів присвячений четвертій річниці піонерсько­го руху; зазначалося, що в лавах - 70 тис. організованих дітей (№ 9). Вся друга сторінка журналу відведена для виступів делегатів окружної наради піонерів. Трапляються такі заголовки: «Підготу­вали інструкторів», «Разом чи окремо?», «Ми виросли!», «Шкілко - оператив на селі», «Допомога ще не значна», «Піонери повинні ук­раїнізуватися» таін.

У журналі були сторінки «Пионерское творчество», «Попионер - ским отрядам», «Прочти и обсуди»; надавалося місце для карика­тур та «кіно-ока», фейлетону та «куточку для найменших». Бесіди лікаря, листування з диткорами, знайомство з дітьми з усіх ку­точків СРСР та інших країн, таврування «ворогів закордонних піонерських загонів» і явищ, які необхідно «взяти на гачок» - не­обхідні елементи газетної шпальти. Не завжди під матеріалами сто­яли конкретні підписи, інколи це псевдоніми, як-от: Артем, Три піонери, Сторонній, Льонька-диткор, Незнайомий таін.

На шпальтах видання вміщено чимало публікацій із історії дитя­чого комуністичного руху на Донбасі: розповіді про Артемівський табір у Святогорську (своєрідна планета «Червона зірка», адже він будувався як «гра у майбутнє комуністичне суспільство», як «життя на іншій планеті»), розвиток дитячих гуртків, влаштування першот- равневих вогнищ за містом, проведення демонстрацій-мітингів для підтримки дітей німецьких робітників і т. д. Згадується перший збірник «Юний спартак», який «із радістю і піднесенням зустріла молодь Донбасу» (1925. — № 9. — С. 4).

Існувало в Україні ще кілька подібних піонерських видань: «Чер­вона зміна» (Кременчук, 1928), збірник дитячої творчості «Червоною доріжкою» (Червоноград, 1924) таін. Так, на сторінках збірника ди­тячої творчості, органу юних ленінців трудшкіл і дитбудинків Черво - ноградщини друкувалися виключно твори дітей за такою програ­мою: з життя дітей, наука й праця, художні твори, критика («літсу - ди, доповіді, реферати»), спочинок (ребуси, шаради, загадки), пошта та оголошення. В одному з чисел подано такі публікації: вірші - «Змичка» Приймаченко, «Свято 1-го травня» Октябрини, «Ранок» і «Ніч» Борисенка, «Вийшло хлоп’я із-за лісу» Олександра Білоконя; оповідання - «Ніччу в музеї» Майї, «Злодій» В. Литовченка, «Това­риші» та «Чудо» колективу 4 і 5 класів Залізничної трудшколи; п’єси - «Баба Горпина» Василенка, «Пісні з України» колективу 6 класу Залізничної трудшколи (1924. - Ч. 3/4).

Відгуки на цей збірник і дитячу творчість були досить схвальни­ми. У газеті «Вісті ВУЦВК і ХГВК» надрукована рецензія: «... Ди­тяча творчість буяє. Це твори майбутніх «Плужан» чи «Гарто - ванців». Цій творчости пора дати дорогу в люди. Спробою до цього і є цей місячник. Появу його без сумніву треба широко вітати. Але й по змісту своєму збірник заслуговує уваги... Цікава проза, особли­во оповідання «Гостинець», що лишає сильне вражіння... Цікаво записано літсуд над «Федьком-Халамидником». Характерною ри­сою всіх творів збірника з’являється колективний підход. Це ми но­туємо як надзвичайно цікаву й бажану річ. Взагалі ж видано збірник охайно, з любов’ю. Наше щире побажання збірникові - не замерти; розвиватися, збільшити тіраж. Оця перша книжка - моло­дець» (1924. - 27 лип.).

Активізується видання дитячих газет: «Будь готов» (Суми, 1925), «Будь готов!» (Катеринослав, 1925), «Детская трибуна» (Київ, 1924), «Діти Жовтня» (Житомир, 1924—1925), «Дитяча правда» (Кам’янець-Подільський, 1922), «Діти села - в піонери» (Павлоград, 1925), «Сільський піонер» (Павлоград, 1925) таін. Не­зважаючи на певну однотипність й ідеологічну заангажованість, у періодиці для дітей брали участь найкращі літературні та мис­тецькі сили того часу, тому такі видання можуть стати джерелом пошуку нових творів В. Сосюри, П. Тичини, У. Самчука, В. По­ліщука, А. Головка, В. Чередниченко, а також оригінальних ма­люнків обдарованих художників 20-х рр.

1. Гусев А. И. Год за годом : из летописи детского коммунистическо­го движения СССР. 1917—1981 гг. / Гусев А. И. — [4-е изд., перераб. и доп.]. — М. : Молодая гвардия, 1981. — 206 с. : илл.

2. Піонерія України. 1917—1941. : зб.; документи, спогади, фото­графії / уклад. І. С. Вавилов. — К. : Молодь, 1979. — 320 с.

3. Холмов М. И. Становление советской журналистики для детей / М. И. Холмов. — Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1983. — 207 с.