Головна Журналистика Проторепортаж: у пошуках витоків жанру
joomla
Проторепортаж: у пошуках витоків жанру
Журналистика - Журналистика

Микита Василенко,

Д. філол. н., доц. (Київ)

УДК 007 : 304 : 070.422

У статті розглянуто дискусійне питання виникнення репортажу як жанру на прикладі античної історіографії.

Ключові слова: репортаж, історія, автор, античність, традиція, новаторство.

In the article the disputing question of origin of reporting as the genre is considered on the example of ancient historiography.

Keywords: reporting, history, author, antiquity, tradition, innovation.

В статье рассмотрен дискуссионный вопрос возникновения репор­тажа как жанра на примере античной историографии.

Ключевые слова: репортаж, история, автор, античность, тради­ция, новаторство.

Репортаж, як правило, вважається суто газетним жанром, що виник на основі паперового видання, яке, у свою чергу, стало мож­ливим завдяки винаходу И. Гутенберга. Проте останнім часом газет - но-журнальна практика досить радикально поставила перед вітчиз­няними теоретиками неоднозначні питання, що про їх рішення (навіть факт постановки) годі було говорити ще рік-півтора тому.

Зокрема, автор цієї статті у своїй монографії вже висловлював припущення про існування жанру фантастичного репортажу [1, 135-138]. Це твердження викликало запальну дискусію, одно­значні заперечення. Так, опоненти ідеї наголошували на тому, що власне сам репортаж базується на факті, побаченому й пережитому самим репортером. Класичне визначення жанру належить І. Проко - пенку. Досить розширене й узагальнене, попри певні стилістичні неузгодженості, воно є найбільш оптимальним і донині: "Репортаж є такий літературний виклад, в якому мальовничо, в найбільш яскравих деталях і водночас стисло, документально точно зобра­жується конкретна дійсність, правдиві факти безпосередньо з місця події. До важливої характеристики ознаки репортажу слід віднести створення ним зорової уваги даної події чи явища. Репортаж при-


Мушує нібито власними очима бачити предмет опису, немовби відчу­вати дотик до нього. Ця властивість даного жанру обумовлюється тим, що репортаж зображує події і явища у деталях, в окремих виразних елементах, цікавими штрихами. Він не розповідає про них, а зобра­жує дійсність динамічною, яскравою картинкою" [2, 12-13]. Звідси цілком логічно, що фантастичний репортаж не може існувати в при­роді апріорі, оскільки неймовірний факт або, точніше, факт-припу - щення не може бути покладений в основу сучасної газетної практики.

Проте реалії швидко розставили крапки над "і" в цьому питанні. Спеціальне видання "The New-York Times", що з'явилося наприкінці 2008 p., присвячувалося "серйозному" аналізу подій 4 липня 2009 р. У газеті, що вийшла на 14-ти шпальтах загальним тиражем понад 1,2 млн примірників (це, до речі, перевищує звичайний тираж щоден­ного видання), у формі репортажів із яскраво виявленим аналітичним елементом ішлося про події, які, на думку журналістів "The New-York Times", мали статися 4 липня, на День незалежності СІНА.

До цієї дати був приурочений вихід американських військ із Іра­ку й суд над Бушем-молодшим за факт воєнної авантюри. Добре "попрацювали", за словами газетярів, і американські конгресмени, встигнувши ухвалити закон про безплатну вищу освіту та давши зе­лене світло на націоналізацію головних нафтових компаній. Слід додати, що, за висновками експертів, над незвичним номером "The New-York Times" працювала майже тисяча штатних і позаштатних працівників як відомої газети, так і волонтерів. Випуск був дуже популярним, і хоча спочатку розповсюджувався безкоштовно на ву­лицях Нью-Йорка й Лос-Анджелеса, під вечір уже коштував у пе­рекупників до 40 доларів за примірник [3, 1]. Звичайно, акція з ви­данням подібного спецвипуску мала на меті досягнення певного ре­зультату: політичного, соціального, рекламного і т. д. Однак засіб, що слугував для цього, було обрано оптимальний - друк газети пе­реважно з репортажними матеріалами.

Отже, виходячи з практики, маємо однозначно констатувати, що фантастичний репортаж існує. Наголосимо, саме фантастичний ре­портаж, оскільки репортаж-передбачення за стилістикою та спе­цифічною формою припущення означає все ж прогностику більш - менш реальних подій, що виходять із логіки сьогодення.

Можна, скажімо, з певною мірою ризику й усвідомленою со­ціальною відповідальністю передбачити прорив дамби Київського моря. "А що станеться, коли не витримають шлюзи, які вже обхо­дяться без капремонту півстоліття?", "А що трапиться, коли за не­платежі буде відключене електропостачання основних служб управ­ління гідротехнічною спорудою?" і т. д. На ці запитання має відпо­вісти в динамічній, яскравій, експресивній формі репортаж-перед- бачення, що фактично визначився в масовій свідомості як репор­таж - пересторога.

Але тільки фантастичним репортажем можна назвати матеріал у номері "The New-York Times", де йдеться про суд над Бушем- молодшим і добровільне зізнання Кондолізи Райз у її власній про­вині щодо розв'язання війни в Іраку. Дефініції фантастичного ре­портажу, виокремлення функцій репортажу-передбачення і схожо­го на нього за стилістикою і задумом репортажу-перестороги — пи­тання окремої наукової розвідки.

Проблема дуже серйозна і надзвичайно дискусійна, проте, повто­римо, безпосередня редакційно-видавнича практика вже активно суперечить усталеній теорії про формат і можливості жанру репор­тажу. Тому, користуючись історико-порівняльним методом дослід­ження, залучивши до нього елементи інтуїтивізму як методу твор­чого пошуку, спробуємо розглянути питання в іншому ракурсі.

Якщо все ж створено репортаж, який змальовує події майбутньо­го, то чому не можна припустити, що давно існує проторепортаж як оригінальна форма подання матеріалу, що стала органічним елемен­том творчого процесу задовго до винаходу друкарського верстата?

"У ту зимову кампанію афіняни, згідно зі звичаями предків, по­ховали державним коштом перших воїнів, які загинули на тій війні таким чином. За три дні до поховання вони спорудили підпори і там виставили рештки тіл воїнів, при цьому кожний афінянин робив по­жертви. Під час виносу тіл одна за одною рухалися десять колісниць із кипарисовими трунами, по одній колісниці на філу. Несли також одну порожню труну, ніби підготовлену для тих, хто пропав безвісти. У процесії брали участь всі, хто забажав, міські мешканці й іноземці, біля могил були присутні і жінки, родичі покійних, плакальниці. Для оголошення промови над тілами загиб­лих було обрано Перікла, сина Ксантиппа" [4, 99].

І далі, за текстом "Історії" Фукідіда, лунає знаменитий виступ Перікла, що ввійшов в історію людської цивілізації як зразок ора­торського мистецтва, взірець патріотичного уславлення рідної дер­жави. Враховуючи той факт, що сам Фукідід не міг не бути учасни­ком цієї траурної церемонії [4, 17], можемо з упевненістю констату­вати, що яскрава й інформативна вступна розповідь про початок події в античній Греції мало чим відрізняється від класичного ре - портажного вступу в сучасному англо-американському "Ньюзуїку" чи українському "Фокусі".

Інший приклад. "Тим часом випав глибокий сніг і настала така люта холоднеча, що вода, яку подавали до обіду, замерзала так са­мо, як вино у глиняному посуді і багато еллінів відморозили собі ву­ха і носи", - так починає Ксенофонт в "Анабасісі" опис однієї з су­тичок, свідком якої він став. Далі подається надзвичайно цікава, драматична й динамічна історія: "Якийсь Епіафен із Олінфа, поба­чивши озброєного щитом юнака, майже хлопчика, якому загрожу­вала смерть, підбіг до Ксенофонта і став благати його не губити хлопчину. Ксенофонт тоді підійшов до Сепфа, який саме заніс меча над головою нещасного і, в свою чергу, теж попросив його змилува­тися над юним супротивником. Сепф спитав тоді в Епіафена: "Мо­же, Епіафен, ти згоден померти замість нього?". Той підставив шию

І сказав: "Рубай, коли хлопець згодний і буде потім мені за це вдяч­ний!". Сепф тоді спитав і в хлопця: чи не вбити йому цього чоловіка замість нього? Юнак щиро заперечив, натомість гаряче благав зали­шити їх в живих обох. Сепф розсміявся й опустив меча" [5, 179].

Отже, як бачимо, розповідаючи про себе від третьої особи, істо­рик, авантюрист, солдат і політик Ксенофонт дав нам яскравий взірець літературного матеріалу, написаного в класичному репор - тажному стилі. Не будемо, проте, вдаватися до евфемізмів і розви­вати практику софістів: мовляв, коли є яскраво змальований оче­видцем факт, то надибуємо факт написання репортажу будь-де і будь-коли.

Проте автор наукової розвідки стверджує, що в історичних тво­рах Ксенофонта, Фукідіда, менше - Павсанія бачимо фрагменти, цілі розділи, написані в класичному репортажному стилі. Очевидно, далися взнаки психофізіологічні особливості давньогрецьких авторів. Фукідід із небаченою пристрастю подав історію Пелопон­неської війни, свідком і безпосереднім учасником якої він був. Ксе­нофонт розповів про анабасис (перехід) грецьких гоплітів через всю Малу Азію: з описом сутичок і примирень, колоритними замальов­ками свят і звичаїв народів, з якими довелося стикнутися і т. ін.

Цей стиль живого, збудженого побаченим творця белетристики не сплутати ні з чим. Його розвили і вдосконалили Лев Толстой у серії батальних оповідань про Севастополь; Ернест Гемінґвей у серії репортажів про Першу світову війну і Костянтин Симонов про Ве­лику Вітчизняну війну.

Українське журналістикознавство, по суті, дуже молода наука. Категоріальний апарат недосконалий, постійно тривають суперечки щодо дефініцій, часто-густо ми стикаємося з процесами підміни по­нять. Проблема жанроутворення вимагає постійного теоретичного осмислення.

На прикладі реалізації ідеї фантастичного репортажу, про що йшлося вище, ми мали змогу переконатися у перипетіях жанрово­го дискурсу. Те, що здавалося неймовірним у теорії жанрів упро­довж десятиліть, стало реальністю протягом кількох днів.

Людина взагалі схильна розміщувати будь-яку подію, об'єкт у межах певної системи. Через інерцію наукового мислення (у тому числі й автора цих рядків) дефініція "історичний репортаж" ще не вписується в усталені жанрові канони, які склалися десь на рівні підсвідомого. Тому в цій науковій розвідці використовуємо термін "проторепортаж". У будь-якому році, в наявності порушення проб­леми, а цей факт здатний активізувати творчі пошуки.

"З нас досить того, що людина, що б вона не робила, майже ніко­ли не знає того, що вона робить, в усякому разі, не знає до кінця" [7, 23]. Словами С. Лема хочеться завершити статтю і розпочати те­оретичну дискусію, не чекаючи чогось на зразок позачергового ви­ходу "The New-York Times".

1. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітич­них жанрів в українській пресі / М. К. Василенко - K., 2006. - 237 с.

2. Прокопенко I. В. Репортаж в газеті / I. В. Прокопенко - К. : Вид-во Київ, ун-ту, 1958. - 158 с.

3. Портякова Н. Американцы подделали газету / Наталия Портяко - ва // Коммерсантъ. - 2008. - № 207/4024. - С. 1.

4. Фукидид. История / Фукидид. - М. : Экспресс, 2001. - 560 с.

5. Ксенофонт. Анабасис / Ксенофонт. - М. : Ладомир, 2003. - 640 с.

6. Лем С. Сумма технологий / Станислав Лем. - М. ; С. Пб. : Terra Fantastika, 2002. - 668 с.