Головна Журналистика Петлюріана паризького журналу "Тризуб&quot
joomla
Петлюріана паризького журналу "Тризуб&quot
Журналистика - Журналистика

Аліна Тимошик-Сударикова,

Асп. (Київ)

УДК 007 : 304 : 070(477)(09)

У статті аналізується одна з провідних теж часопису — життя, діяльність та вшанування пам'яті засновника "Тризуба", одного з провідників Української революції Сижона Петлюри.

Ключові слова: Сижон Петлюра, Бібліотека іж. Сижона Петлюри, огляди преси, рукописи автора, збірник пам'яті.

One of the leading themes of the magazine — the life, activity and honoring of "Tryzub's" founder, one of the leaders of the Ukrainian revo­lution — Symon Petlyura, is analysed in the article.

Keywords: Symon Petlyura, Symon Petlyura Library, press reviews, the author's manuscripts, the memory collection.

В статье анализируется одна из ведущих теж журнала — жизнь, деяльность и почтение пажяти основателя "Тризуба", одного из про­водников Украинской революции Сижона Петлюры.

Ключевые слова: Сижон Петлюра, Библиотека иж. Сижона Петлю­ры, обзоры прессы, рукописи автора, сборник пажяти.

Метою статті є з'ясування внеску редакції українськомовного жур­налу "Тризуб", що виходив у Парижі протягом 1925-1940 pp., у ста­новленні та ствердженні петлюріани - сукупності історичних, літера­турознавчих, політологічних, журналістикознавчих досліджень про життя і діяльність однієї з непересічних постатей української історії XX ст. Симона Петлюри.

Для реалізації цієї мети визначено такі завдання: проаналізу­вати зміст, тематику, автуру, жанровий діапазон публікацій "Тризуба", присвячених висвітленню причин убивства С. Петлю­ри та перебігу судового процесу над убивцею провідника УНР; з'ясувати роль часопису в заснуванні Української бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі як своєрідного "нерукотворного пам'ятника" борцеві за створення Української незалежної держа­ви; виявити інші форми творчих та організаційних заходів, спря­мованих на увічнення пам'яті видатного державного діяча, публіциста й журналіста.

Проблематика, про яку йтиметься нижче, на початку не була об­народувана в програмній статті "Тризуба", оскільки її висвітлення зумовлено трагічним розвитком подій після заснування журналу. Проте саме ця проблематика протягом усього періоду існування журналу ніколи не сходила з його сторінок.

Однією з провідних тем журналу стає вбивство С. Петлюри та су­довий процес у дзеркалі публікацій "Тризуба". Кожне нове число видання протягом усього шістнадцятирічного існування цього часо­пису було позначено образом і високим чином життя його засновни­ка та натхненника, Голови Директорії і Головного Отамана військ УНР. Хоча формально прізвище С. Петлюри як засновника часопи­су вперше з'явилося на титульній сторінці тижневика лише в травні (ч. 13-14) 1940 р. ("Тризуб: Тижневик. Орган боротьби за неза­лежність України. Заснований 15 жовтня 1925 року Сижонож Пет­люрою" ), важко віднайти такий випуск, де б не було прямої чи опо­середкованої згадки про цю людину, посилання на її заповіти.

Сталося так, що саме після вбивства С. Петлюри неподалік від помешкання на паризькій вулиці Расін більшовицьким найманцем С. Шварцбардом 25 травня 1925 р. теми "Петлюра й Україна", "Петлюра й українська еміграція" стали одними з провідних на шпальтах часопису. А події, що відбувалися довкола з'ясування обставин убивства, організації проведення похорону та відгуків на ці події української і світової спільноти чи не найдокладніше, най­повніше висвітлювалися саме на сторінках "Тризуба".

Обкладинка числа 33 від ЗО травня 1925 р. була "одягнена" в жа­лобну чорну рамку. Повідомлення було коротким: "25 травня

О 2 год. 35 хв. вдень, смертельно поранений ворожими кулями, впав непохитний борець за незалежну Вкраїну Симон Петлюра, Го­лова Директорії, Головний Отаман Військ Української Народної Республіки. Про передчасну смерть Національного героя, несподіва­ну й тяжку втрату всього Народу Українського, глибоко засмучені, з гірким болем подаємо до відома всіх земляків наших, на Великій Україні і в розсіянні сущих. Вбито великого чоловіка, жива - вели­ка ідея. Віримо, що свята кров мученика за волю повинна об'єдна­ти всіх вірних синів землі в боротьбі за визволення й державність України". На другій сторінці часопису вміщено портрет С. Петлю­ри, також обведений чорною рамкою. Всі інші матеріали були ті, що готувалися заздалегідь. Редакція повідомляла, що обставинам смерті й похорону буде присвячене все наступне число.

Однак через загальнонаціональний страйк друкарів число 34 ви­йшло меншим обсягом - всього лише вісім шпальт і без ілюстрацій. Проте подано чимало офіційних матеріалів, присвячених висвітлен­ню цієї трагічної події. Серед найважливіших - репортаж із жалоб­ної академії за участю делегатів українських організацій у Франції та представників українських організацій з інших держав, що при­були на похорон; "Резолюція", ухвалена представниками україн­ських організацій ЗО травня 1926 р. на жалобній академії в Парижі; "Комунікат" Комітету вшанування пам'яті С. Петлюри.

З огляду на те, що в чужомовній зарубіжній пресі з'явилися перші публікації, в яких причиною вбивства називалася помста за нібито організовані Петлюрою погроми євреїв в Україні, у резолюції вищезгаданого комітету чітко визначалися мотиви та замовники вбивства: "Вороги українського народу, окупанти його країни, а не месник жидівської народності на Україні, направили руку вбивці на Симона Петлюру. І в тому брудному наклепі, який маскує свій юдин злочин посланець ворогів українського народу, ще більш огидно проступає їх підступність". Конкретніше про це було зазна­чено в заяві від уряду Української Народної Республіки, підписаній заступником Голови Директорії А. Лівицьким, Головою Ради Мі­ністрів В. Прокоповичем та військовим міністром генерал-хорун - жим В. Сальським.

Витяг із цієї заяви варто навести: "В очах ворогів нашої Батьківщини його (Симона Петлюри. - А. Т.) ім'я стало страшним та ненависним, бо воно було гаслом змагань народніх, що прямува­ли до національної та соціальної справедливості в незалежний республікансько-демократичній державі. То ж коли ворог людсько­го права поставив собі завданням винищити видатніших против­ників своїх, то першою жертвою його підступного злочину мав упас­ти той, хто незломним заборолом стояв на шляху замахів на права українського народу. Та для ворожої Москви ще мало самої смерти великого патріота. Для виконання ганебного вчинку ворог умисне обрав жида, мовби месника за жидівські погроми під час революції, і намагається брудним наклепом чисте ім'я того, хто найгостріше поборював усяке насильство та зокрема суворо поборював насиль­ства над жидівським населенням України" [1, 4].

Детальні огляди зарубіжної преси, які постійно подавав "Тризуб" у контексті цієї трагічної для українців події, не залишали сумнівів читачів у тому, що сіоністські та антиукраїнські сили таки добре попрацювали у світі, аби використати факт убивства С. Петлюри як зведення рахунків із українцями за так звані єврейські погроми. У цьому переконує, зокрема, огляд югославської преси. Першою пода­ла звістку про трагічну загибель провідника української нації найбільш впливова й тиражна белградська газета "Політика" 27 трав­ня 1926 р. у матеріалі під заголовком "Агент на Гетьмана Петлюру".

І якщо ця публікація була нейтральною в оцінках події, то в наступ­ному числі газети назва матеріалу виявилася промовистою - "Крова - вий Петлюра". Її автор, запеклий і довголітній опонент українського питання А. Ксюнін, закінчує свій антиукраїнський пасквіль цілком вдоволеним від того, що "запізніла куля потрапила нарешті С. Пет­люру як помста за жидівські погроми".

Щоправда, треба віддати належне редакції цієї югославської га­зети, оскільки вже ЗО травня того ж року на її шпальтах з'явилося велике за обсягом спростування згаданої вище статті за колектив­ним підписом «Укр. Т-во "Просвіта в Білгороді"». Загальний тон цієї статті можна відчути із цього витягу: "Неправда, що Петлюра був інспіратором жидівських погромів. Навпаки, він гостро боровся зо всяким насиллям проти жидів. Але під час горожанської війни йому нелегко було вповні спинити ті насилля через те, що більшість жидів співчувала большевикам і іншим ворогам України. Навіть російське військо під час великої війни, незважаючи на всю дис­ципліну, не могло уникнути жидівських погромів у Галичині. Те, що ріжні елементи робили під фірмою Петлюри, навіть те все ніщо перед тим, що чинили деякі генерали російської Добровольчої армії (генерал Слащов, Шкурко). Дивує нас, що д. Ксюнін, знаний як ліберальна людина та голова спілки російських журналістів, цим разом висловився з таким шовінізмом проти всього українського. Такі писання дають тільки привід до боротьби між еміграцією українською та російською" [2, 25].

Огляди чужомовної преси на шпальтах часопису довкола трагіч­ної загибелі С. Петлюри почастішали на початку судового процесу над убивцею С. Шварцбардом, який розпочався в Парижі у листо­паді 1926 р. і закінчився в жовтні 1927 р. повним виправданням убивці та його звільненням [3, 65].

Для більшої поінформованості своїх читачів про перебіг подій, пов'язаних із судовим процесом, редакція часопису видавала як до­даток до "Тризуба" щоденний "Бюлетень". Заздалегідь була оголо­шена передплата на цей додаток за ціною окремого випуску 50 центів. Число 9/10 бюлетеня містило стенограми промов гене­рального прокурора та адвокатів.

З особливою увагою журналісти "Тризуба" стежили за пуб­лікаціями радянської преси, на сторінках якої зчинилася справжня істерія не стільки проти самого С. Петлюри, скільки проти українського національно-визвольного руху, що асоціювався з цим іменем. Радянська пропаганда вирішила використати судовий про­цес у Парижі як чергову нагоду для паплюження української еміграції в європейських країнах. У цьому контексті промовистою видається пропозиція уповноваженого Народного комісаріату закор­донних справ СРСР в Україні Олександра Шліхтера тодішньому керівникові компартії України Лазарю Кагановичу видати таку ди­рективу, спрямовану на дискредитацію національно-визвольного руху українців: "Петлюрівський рух не був національним рево­люційним рухом широких українських мас і нічого спільного з ре­волюцією в Україні не має. Навпаки, це був авантюристичний рух, що неминуче перетворився в отаманщину з усіма проявами, які випливають звідси, - погромами, пограбуванням, насильництвом над мирним населенням тощо" [4, 104].

В одному з матеріалів радянської газети "Пролетарская правда" йшлося про приїзд до Москви адвоката Шварцбарда француза Ан - рі Торреса та про його намір відвідати радянську Україну й особис­то ознайомитися з матеріалами про погроми. Однак, як зазначала газета, потреба в такій поїздці відпала, оскільки радянський уряд надав Торресу всі необхідні документи. З цього приводу редакція "Тризуба" пропонує свій короткий коментар: "Цікаво, чи подали комуністи, як матеріал до погромів, книгу Алексєєва-Небутьова, де автор приносить покаянну за справдовування ним і його співробіт­никами (комуністами) погрому в Проскурові?".

"Тризуб" публікує серію протестних матеріалів, автори яких висловлювали обурення і жаль з приводу однобічного, заангажова- ного й неправдивого висвітлення деякими зарубіжними засобами масової інформації суті справи. Один із таких протестів підписали студентські організації українських вищих шкіл Чехословаччини, Австрії, Польщі, Бельгії, Німеччини, Югославії, Франції. У ньому, зокрема, зазначається: "Це протест проти нечуваної брехні, на­клепів, фальшування і підкупу, при допомозі яких вороги україн­ського народу стараються скерувати на хибний шлях публічну опінію цілого світу і французького народу, замаскувати дійсних авторів і справжні мотиви вбивства. З самого дня ганебного вбив­ства більшовицька преса, потім російська і жидівська, а останнім часом - деякі органи Франції стараються розповсюдити неправдиву в основі своїй думку, що вбивство Симона Петлюри являється актом помсти з боку жидівського народу за погроми жидів в Україні" (1927. - Ч. 29. - С. 3-7).

Намагаючись подати різні думки зарубіжних журналістів про пе­ребіг подій довкола судового процесу, редакція "Тризуба" все ж на­магалася виділяти у своїх оглядах ті публікації, в яких не схвалю­вався винесений французьким судом виправдальний вирок убивці. Скажімо, в одному з друкованих органів грузинської еміграції, що видавався в Парижі - газеті "Мааулішвілі" (Патріот) вміщено стат­тю редактора цієї газети Ревазі Габашвілі, в якій чітко й недвознач­но висловлено підтримку українцям. "Нещодавно в Парижі, - йшлося в статті, - судили вбійника українського вождя Петлюри жида Шварцбарда, і несподівано його виправдали. Цей процес з надзвичайною очевидністю підтвердив той факт, що могутній ви­звольний рух 35-мільйонного українського народу, по-перше, - це ясна і непорушна істина, а по-друге, що цей рух мусить неминуче закінчитися відбудовою незалежності України. Але поруч із цим ве­личним явищем процес викрив ще й стару ту правду, що "для при­сяжних закони не писані"" (1927. - Ч. 44. - С. 20).

У черговому огляді "Звільнення Шварцбарда і українська преса" редакція подала ґрунтовний аналіз публікацій з цієї теми, уміще­них в українських виданнях "Українська Нива", "Час", "Діло", "Літературно-Науковий Вісник", "Українська Громада", "Україн­ський Голос", "Нарід".

Головні висновки з цих публікацій, які робить редакція часопи­су "Тризуб" і на яких загострює увагу своїх читачів, є такі:

А) український народ ніколи не був вороже налаштований проти представників будь-якої національності, в тім числі й проти євреїв;

Б) убивство провідника нації має стати серйозною пересторогою для українців і спонукою для об'єднання своїх сил у боротьбі за не­залежну Українську державу.

Інший важливий напрям петлюрівської тематики "Тризуба" - це публікації, присвячені вшануванню пам'яті провідника нації та створенню йому "нерукотворного пам'ятника" - Української бібліо­теки імені Симона Петлюри в Парижі.

Відразу ж після похорону в червні 1926 р. на пропозицію тодіш­нього Голови Ради Міністрів В. Прокоповича Комітет із вшануван­ня пам'яті С. Петлюри ухвалив рішення створити бібліотеку його імені, а при ній - музей, де було б зібрано все, що торкається жит­тя й діяльності Голови Директорії. Ні коштів, ні будь-яких джерел отримання матеріальних засобів Комітет тоді ще не мав, було лише бажання достойно вшанувати пам'ять великого сина України, яко­му доля судила загинути на чужині, не закінчивши розпочатої спра­ви - визволення України.

Розуміючи важливість прийнятого рішення, редакція журналу "Тризуб" вирішує власними силами та з допомогою своїх численних читачів прискорити втілення задуму в життя. Вже 27 червня з'яв­ляється підготовлене редакцією звернення до читачів під заголов­ком "Музей імени Симона Петлюри". Ось фрагмент цього звернен­ня: "Нашим національним обов'язком є достойно вшанувати і ви­вчити цілу діяльність покійного, віддану до кінця на благо української нації і державності, таку багату і різноманітну, таку величну і широку, таку повчаючу для наступних поколінь, які му­сять, черпаючи свою силу в перипетіях веденої ним великої ви­звольної боротьби, в його думках, його ділах шукати сили для до­вершення святої мети життя" [5, 53].

Отож, редакція "Тризуба" звернулася з палким закликом до всіх, хто знав, листувався, береже добрі спогади про зустрічі, роз­мови з отаманом, хто має фотографії, передати всі ці матеріали до майбутнього музею для того, аби "і одна літера, ні одна найменша риса не згубилася і не пропала з великого нашого скарбу всенарод­ного, яким є життя й діяльність Національного Героя". Для по­легшення роботи майбутнього музею щодо опису таких документів редакція просила читачів до своїх спогадів, листування, фото­графій додати супровідний лист за такою формою: своє ім'я та прізвище, адреса мешкання та перелік документів, що передають­ся музеєві.

Дбаючи про постійне збирання і збереження матеріалів для май­бутнього музею, редакція в іншому своєму зверненні до читачів уклінно просила надсилати на її адресу оповістки про смерть, пана­хиди, жалібні збори, академії із вшанування пам'яті Головного Отамана, картки, стрічки, фотографії, газетні вирізки. Кожна така надіслана замітка, на переконання редакції, матиме колись свою історичну вагу.

Одним із перших на заклик редакції відгукнувся генерал О. Удо­виченко - він передав вельми цінні документи з часів свого перебу­вання та його соратників у таборах інтернованих вояків УНР і 13 оригіналів листів до нього від С. Петлюри (1931. - Ч. 10). Цінну річ надіслала з Женеви Г. Чикаленко-Келлер: фотокопію оригіналь­ного листа Тараса Шевченка, віднайденого нею в Женевській бібліотеці. Цей лист був написаний Кобзарем до княжни Варвари Рєпніної з Орської фортеці (1931. - Ч. 14).

Серед несподіваних раритетних документів, які передала згодом редакція "Тризуба" до новоутвореної бібліотеки, виявився рукопис покійного Отамана під назвою "Про українську бібліотеку в Па­рижі". Це проект відозви до українського громадянства в справі за­снування Генеральною Радою Української бібліотеки в Парижі. Отож, ідея створення рукотворного пам'ятника С. Петлюрі в образі конкретної бібліотеки не була випадковою - про неї віддавна мріяв Головний Отаман, для неї готував цей унікальний документ. Радіючи несподіваній знахідці, яку приніс до редакції хтось із со­ратників С. Петлюри, працівники редакції вирішили опублікувати на сторінках часопису уривки з цього проекту.

Оскільки, крім "Тризуба", рукопис ніде більше не публікувався, вважаємо за доцільне навести з нього окремі витяги: "Нема що дов­го розводитися над цією проблемою. Вона зрозуміла кожному, особ­ливо на чужині. Інші національні емігрантські колонії мають в Па­рижі свої бібліотеки, книгозбірні, навіть книжні склепи, за допомо­гою яких і задовольняють свої потреби в рідній книжці... Ми, українці, такої потрібної й корисної інституції поки що не маємо. Очевидна річ, що утворення бібліотеки може бути переведено в значній мірі засобами доброчинної допомоги книжками, періодич­ними виданнями та газетами з боку ріжних установ, видавничих підприємств та окремих громадян, що розуміють культурно - національну вагу цієї справи... Ми кличемо в першу чергу всіх на­ших громадян відгукнутися на заклик у цій справі і допомогти здійснити його. Присилайте непотрібні вам книжки і видання: во­ни будуть першими підвалинами майбутньої української бібліотеки в Парижі, яка буде обслуговувати потреби всієї української еміграції на терені Франції рідній, своїй, книжці, в рідному друко­ваному слові. Від здійснення ініціативи з утворенням центральної бібліотеки для цілої нашої еміграції... ми матимемо зайву корисну інституцію, що надасть всім нам - емігрантам - і більшої організо­ваності, і більшої змоги почувати себе культурними людьми та за­гартовувати себе від денаціоналізуючого впливу, якому завжди підпадає емігрант, коли він губить живий зв'язок з рідним друко­ваним словом" [6, 6].

Напередодні відкриття бібліотеки на сторінках "Тризуба" опри­люднюються «Правила випозичення книг та Інструкція представ­никам товариства "Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі"» [7, 14-15]. Зважаючи на історичну цінність цих документів, зверне­мо увагу на кілька пунктів з них, зокрема, у правилах користуван­ня бібліотекою. Книжки видавалися лише під грошову заставу: од­на книга на місяць - 20 франків, дві - 40 франків. Однак раритети й рукописи не видавалися, а за цінні книги належала додаткова су­ма застави. Місячна абонементна плата за користування бібліотеч­ним фондом становила 5 франків за одну книгу. У провінцію книж­ки висилалися поштою рекомендованими пакетами й поверталися коштом абонента, гроші на пересилку варто було надсилати напе­ред. За кожне псування (порвана оправа, написи, вирвані листки, загублені малюнки і т. д.) абонент платив повну вартість книги, яка лишалася все ж власністю бібліотеки.

Докладний матеріал про урочисте відкриття Української бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі, яке відбулося 26 травня 1929 р., - рівно через три роки після вбивства героя, редакція ча­сопису подала 2 червня 1929 р. У цьому матеріалі вміщено і текст короткої промови Голови Ради бібліотеки, керівника уряду УНР

В. Прокоповича. "Не в спромозі нашій тепер, тут, в Парижі, - на­голосив промовець, - вшанувати пам'ять нашого національного героя так, як годиться: не можемо ми поставити йому величного мо­нумента на площі велелюдній у світовій столиці, не назвуть ще сьо­годні його іменем тут вулиці, навіть простої таблиці мармурової не прибито на тому будинку, де прожив він останні роки. Та коли святі останки Отамана перенесено буде на вічний спочинок у рідну землю визволену, тоді там оддамо ми йому привселюдну пошану... Та по­ки що з ухвали Комітету вшанування пам'яти С. Петлюри в Парижі вирішено було спорудити Симонові Петлюрі тут пам'ятник неруко­творний - заснувати Українську Бібліотеку його імени" (1929. - Ч. 16/17. - С. 4).

Перебравши на себе деякі організаційні функції на початковому етапі становлення бібліотеки, редакція часопису "Тризуб" й надалі не випускала цю проблематику зі свого поля зору. Започатковану традицію - 25 травня щороку оголошувати днем збірки на Бібліоте­ку - тут шанували і всіляко розвивали. В одній із публікацій Рада бібліотеки стверджувала: подолано найважчий етап - недовіру й невпевненість, що таке починання може досягти вагомого результа­ту на перспективу. Від імені уповноважених Ради редакція закли­кала своїх читачів і надалі підтримувати це починання: "Де б ви не були, обізвіться чим-небудь. У вас є газети й книги надішліть їх. Купіть "Збірник пам'яті С. Петлюри", бо він продається на користь Бібліотеки. Купіть листівку з могилою С. Петлюри або фотографію Бібліотеки, Музею чи читальні. Купіть відзнаку-тризуб, вдану бібліотекою. Організовуйте Товариства прихильників Бібліотеки. Оподатковуйте себе невеликою даткою. Поширюйте відомості про Бібліотеку. Намовляйте людей на підтримку її. Нехай звідусіль прийде допомога. А в день смерти С. Петлюри - 25 травня - не за­будьте, що в цей день Рада бібліотеки кличе вас, раз на рік, склас­ти свою датку на бібліотеку" (1931. - Ч. 17. - С. 19). Таке звернен­ня, написане щиро й безпосередньо, знаходило відгук у багатьох чи­тачів.

Серед інших, найбільш помітних публікацій про діяльність цьо­го освітнього й культурного осередку паризьких українців варто на­звати також розвідки І. Рудичіва [8], колективну статтю, підписану членами Ради бібліотеки В. Прокоповичем, І. Косенком, О. Шуль - гиним, О. Удовиченком та І. Рудичівим [9].

Редакція взяла під свою опіку організацію підготовки до видан­ня "Збірника пам'яті Симона Петлюри". Було опубліковано звер­нення Міжорганізаційного комітету для вшанування пам'яті С. Петлюри, оголошувалася проблематика видання. Українське гро­мадянство запрошувалося активно підтримати видання майбутньо­го збірника та його розповсюдження в Європі й Америці (1930. -

Ч. 48). Через рік на спеціально оформленій рекламній сторінці йшлося про вихід збірника (1931. - Ч. 13). Серед авторів, які напи­сали спогади і розвідки про життєвий і творчий шлях Голови Ди­ректорії: М. Славінський ("Симон Петлюра"), І. Мазепа ("Творення Держави"), П. Феденко ("Повстання нації"), С. Сірополко ("Освітня політика на Україні за часів Директорії"), О. Шульгин ("Симон Петлюра та українська закордонна політика"), В. Королів-Старий ("З моїх споминів про С. Петлюру"), Ф. Щербина ("Петлюра на Ку­бані"), В. Прокопович ("Остання подорож"), А. Яковлів ("Паризька трагедія") та ін.

За посередництвом "Тризуба" серед українців світу розповсюд­жувалися і пам'ятні значки, випущені у зв'язку з п'ятою річницею смерті Головного Отамана. Ці значки, випущені заходами Україн­ського Воєнно-Історичного Товариства, були срібні й бронзові. Ре­дакція кілька разів уміщувала на своїх сторінках рекламну сторінку про цю подію, надаючи адреси, за якими охочі могли придбати ці відзнаки. Чистий прибуток від їх продажу, за повідом­ленням "Тризуба", призначався на впорядкування козацьких могил на чужині.

Аналіз публікацій так званої тризубівської петлюріани дає змо­гу поділити їх змістове наповнення за такими тематичними блока­ми: а) з'ясування обставин убивства, висвітлення похорону Є. Пет­люри та відгуків на ці події української діаспорної й іншомовної західної преси; б) висвітлення судового процесу над убивцею

С. Петлюри Шварцбардом та реакції на цей процес світової преси;

В) створення "нерукотворного пам'ятника" провіднику нації - Української бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі; публікації, присвячені аналізу творчої спадщини видатного діяча українського відродження у контексті проблем українського державотворення.

Часопису належить першість серед інших періодичних україн - ськомовних видань у діаспорі щодо глибини й повноти висвітлення проблематики, пов'язаної з життям і діяльністю засновника "Три­зуба", Голови Директорії, Головного Отамана військ УНР С. Петлю­ри. Більшість із таких публікації, досі ще не залучених до науково­го обігу, може додати немало нового до політичної і суто людської біографії цього видатного діяча українського відродження.

Публікації журналу "Тризуб" сьогодні стали авторитетним дже­релом вивчення літопису історії національно-визвольних змагань українського народу та ролі в цих змаганнях засновника часопису Симона Петлюри.

1. Заява від уряду Української Народної Республіки // Тризуб. - 1926. - Ч. 37-38. - С. 4.

2. Огляд югославської преси про вбивство С. Петлюри // Там само. - Ч. 40. - С. 25.

3. Сергійчук В. Погроми в Україні. 1917-1920 / В. Сергійчук. - К., 1998. - 65 с.

4. Шаповал Ю. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні / Ю. Шаповал. - К., 1994. - 380 с.

5. Музей імени Симона Петлюри // Тризуб. - 1926. - Ч. 36-37. -

С. 53.

6. Петлюра С. Про українську бібліотеку в Парижі / С. Петлюра // Там само. - 1929. - Ч. 23. - С. 6.

7. Правила випозичення книг. Інструкція представникам товариства "Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі" // Там само. - 1929. -

Ч. 16/17. - С. 14-15.

8. Рудичів І. Бібліотека ім. С. Петлюри в Парижі / І. Рудичів // Там само. - 1931. - Ч. 17; Після трьох років // Там само. - Ч. 47.

9. Прокопович В. Українська Бібліотека ім. С. Петлюри в Парижі /

В. Прокопович, І. Косенко, О. Шульгин, О. Удовиченко, І. Рудичів // Там само. - 1932. - Ч. 22.


Похожие статьи