Головна Журналистика ЕТИЧНИЙ СКЛАДНИК ВИРІШЕННЯ ТВОРЧОЇ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЖАНРІВ
joomla
ЕТИЧНИЙ СКЛАДНИК ВИРІШЕННЯ ТВОРЧОЇ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЖАНРІВ
Журналистика - Журналистика

Олександра Зоріна,

Канд. філос. наук (Київ)

У ДЕ 070. 442. 432:82 - 92 (477)

Стаття присвячена проблемам жанрової ідентифікації в журналі­стиці на прикладах видань сучасної української преси. Досліджено пер­спективу розвитку окремих жанрів, їх взаємодію й перехід.

Ключові слова: жанр, проблема, інваріантність, контент-аналіз, трансформація, етика, журналіст, творчість.

С

Успільно-політичні процеси в Україні відбуваються не прогно­зовано, вирішення проблем економічного розвитку має швидше характер волюнтаристських рішень, а функціонування засобів масової інформації, ступінь їх відкритості стають все далі сумнівні­шими (при цьому чинник зубожіння населення також унеможлив­лює процес матеріальної підтримки друкованих ЗМІ). Як кожне нове явище, творчий процес у друкованій журналістиці є настільки оригінальним і незвичним, що завжди викликає різноманітні тлу­мачення - від гарячої підтримки й до не менш емоційного непри­йняття. Тобто процеси суто журналістської творчості часто стають предметом обговорення в професійних колах. Це стосується не тіль­ки усталених, «канонізованих» методів дослідження на кшталт методу маскування, а й пошуків нових форм подання матеріалу, злиття й взаємопереходу в групах жанрів тощо. У ретроспективі цю проблему досліджували В. Здоровега, В. Іванов, О. Кузнєцова, А. Москаленко, В. Різун. Нові аспекти у вирішення проблеми висвітлили М. Василенко, В. Сердюк та інші дослідники. Варто зазначити окремі статті О. Голик, А. Іващук, О. Ольхової, при­свячені проблемам жанрової ідентифікації в ЗМІ.

Розвиток системи жанрів узагалі й інформаційно-публіцистич - ної групи зокрема в сучасній практичній журналістиці зумовлений об’єктивними вимогами часу: зміною соціально-економічних умов; формуванням демократичних цінностей у суспільстві; пошуками оптимальних критеріїв підходу до можливостей керування суспіль­ною свідомістю через засоби масової інформації. Жанроутворення виступає як чинник оптимізації, стабільності творчого процесу, оскільки лише постійний пошук нових форм і методів утілення авторського задуму гарантує стабільний читацький інтерес.

Зміни та інновації у жанроутворенні є результатом кардиналь­них змін у суспільній свідомості, культурних та соціально-еконо - мічних тенденцій розвитку українського суспільства. Наголошення на тому факті, що процес варіативності й інновацій, розпочавшись на індивідуальному рівні, згодом переростає в процеси колективної творчості, стає надбанням редакційних колективів. У статті з’ясо­вано, що в інформаційно-публіцистичній групі найінтенсивніше розвиваються ті жанри, що найбільш адекватно впливають на масо­ву свідомість, характеризуються одночасно оперативністю й макси­мальною динамічністю (репортаж, інтерв’ю).

Принципи свободи вибору, моральної відповідальності, внутрі­шні корпоративні редакційні правила стали основою поведінки віт­чизняних журналістів при підготовці особливо складних експери­ментальних матеріалів, у яких відбуваються жанрові переходи, існує можливість варіативних шляхів у доборі фактажу тощо. Основні етичні кодекси, розроблені ще за радянських часів, виявилися корисними лише почасти, домінують нові вимоги, що диктують свої закони моральної екзистенції. Це стосується як відносин журналіст - респондент, так і подальшого творчого процесу, в якому думки рес­пондента й судження журналіста екстраполюються на газетно-жур - нальній шпальті у вигляді самостійного твору. Розмірковуючи про складні процеси, що відбуваються нині в царині журналістської етики, дослідники В. Іванов і В. Сердюк за робочу дефініцію беруть таке визначення: «Журналістську етику можна охарактеризувати як набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює інформацію» [1, 14]. Розвиваючи це тлумачення, вчені доводять тезу, згідно з якою «журналісти за сутні­стю своєї професії в той чи інший спосіб оцінюють дії або ж бездіяль­ність інших членів соціуму, навіть за умови дотримання принципу «news not views» (новини, а не погляди)» [1, 17].

Відомо, що моральна позиція кожного індивіда часто змінюється через певні суб’єктивні обставини, змінюється зрештою і сам характер творчої праці. «Можна сказати, що творчість - це фено­менальна властивість людини уважно сприймати потенційні межі буття і перетворювати їх на реальність за допомогою власного потенціалу, особливих вмінь та навичок» [2, 11]. Автор іншої тео­рії, американський науковець додає до цього визначення: «Годі навести кінцеві і вичерпні властивості - ось чому створення його теорії логічно неможливе» [3, 87].

Отже, мистецтво як вид творчості - невичерпне і твердження про будь-яку вичерпну дефініцію - хибне [3, 95]. Проте без катего­ріального апарату неможливо зрозуміти мотиви вчинків, що спону­кають вітчизняних журналістів до дотримання, іноді - порушення моральних норм, тому проблема журналістської етики є надзвичай­но актуальною. У процесі журналістської творчості інтуїтивно, зго­дом - цілком усвідомлено знаходяться нові інваріанти розвитку жанрової палітри, що позитивно впливає на весь творчий процес. Яким чином зберегти в цих науках тверді моральні критерії, не переступити, приміром, межі домислу й вимислу або спробувати відшукати факти законним шляхом - на ці питання дають відпові­ді вітчизняні науковці. Серед них слід назвати таких дослідників, як О. Кузнєцова, В. Різун, В. Шкляр.

Чимало вітчизняних науковців уважають, що самоконтроль і самодисципліна - одні з головних запорук журналістської діяльно­сті. Під впливом негативного настрою важко визначатися з чіткою моральною позицією, тим більше, що внаслідок кардинальних змін у суспільно-економічних відносинах за короткий час традиційна громадська мораль занепала. Це певним чином стосується і журна­лістів, які змушені чи не щодня об'єктивно відображати зміни в суспільній свідомості, водночас виступаючи спостерігачами й учас­никами подій. Звідси - практична неможливість канонізувати норми журналістської етики, оскільки повсякденна потреба викли­кає й повсякденні тенденції до відповідного морального реагування на екстремальні явища сучасності.

Процес трансформації жанрів, творчого пошуку як реальності, сам по собі об’єктивно не може бути добрим чи поганим. Коли майстер­ність інтерв’юера, репортера, аналітика використовується не на добро, а на шкоду суспільній свідомості й моралі, становище слід негайно виправляти як на науковому, так і на суто практичному рівні.

Особлива моральна відповідальність - пріоритет групи журналіс­тів, які в умовах політичної громадської думки в Україні працюють у партійних виданнях. Вони мають особливо ретельно дотримуватися принципів відбору фактів; не виявляти прагнення до штучного експериментування над жанрами з метою максимальної політичної агітації на користь тієї чи іншої ідеї. Адже «політична діяльність переважно спрямовується не на безпосереднє задоволення проблем, а на закріплення і встановлення певного принципу, порядку, умов загального розв’язання суспільних проблем» [4, 145].

Таким чином, виходячи з досвіду видання партійно-політичної преси в Україні, мусимо зазначити, що на шпальтах газет «Товариш», «Комуніст», «Досвітні вогні» часом трапляються жур­налістські твори, основна мета яких не об’єктивне інформування читачів про перебіг подій, а відверта агітація. Зрозуміло, що остан­ній чинник стає прерогативою партійно-політичних видань, проте становище ускладнюється, коли на свідомість читача професійні журналісти прагнуть вплинути саме жанровими новаціями.

Подібний підхід надзвичайно ефективний з погляду партійної агітації, проте дискутивний у площині журналістської етики. Адже коли, приміром, у газетах «Товариш» чи «Досвітні вогні» спостерігаємо свідоме маніпулювання читацькою увагою за раху­нок трансформації репортажу в інтерв’ю і навпаки, то приходимо до висновку, що зроблено це цілком свідомо.

Проблеми, що виникають у процесах трансформації, інваріант­ності жанрів, зводяться, насамперед, до їх ідентифікації у процесі журналістської діяльності. Непорозуміння, які виникають між журналістом та інвесторами, часто зводяться до принципового нерозуміння жанрової специфіки. Замовляється, за задумом інве­стора, матеріал репортажного характеру, а виходить аналітика з елементами інтерв’ю тощо. Подібних реальних прикладів можна наводити безліч, але всі вони зводяться до того, що необхідна копіт­ка наукова робота щодо ідентифікації груп жанрів, оскільки без цього журналістська практика зупиниться в індивідуальному, спонтанному, колективному творчому пошуку.

Проблеми ідентифікації жанрів набули особливої актуальності в наш час, коли жанрові групи, відповідаючи проблемам практичної журналістики, стали розвиватись і трансформуватись настільки швидко, що їх не можуть проконтролювати відповідні працівники редакційних колективів. На практиці це означає - неправильно поставлене завдання, відповідно - неправильно зібрана інформа­ція, у результаті - дубляж жанрів на одній шпальті, коли замість репортажу з добіркою інформаційних заміток спостерігаємо два репортажі без «розбивки» і т. д. Трансформація жанрів - це твор­чий процес, як будь-яка творчість, вона має яскраво виявлене емо­ційне забарвлення. Тому стаємо свідками суто моральних конфлік­тів у редакційних колективах, коли порушуються основні моральні принципи, оскільки репортер змушений заборонити журналістові експеримент з жанром, бо не розуміє кінцевої мети подібної транс­формації і т. ін.

Ідентифікація жанрів має відбуватися кількома шляхами. Найголовніший - це, звісно, наукове дослідження, пов’язане з про­блемами жанроутворення. Другий шлях не менш ефективний, бо полягає в практичному відпрацюванні методології варіативності жанрів у редакційному колективі. Важливе значення тут має ана­ліз як процесу, так і кінцевого результату творчої діяльності за пев­ний час: півроку, рік. Як правило, ініціаторами подібного навчан­ня, а згодом, підсумкових «іспитів» виступають інвестори, зацікав­лені в підвищенні тиражу видання, матеріальному зиску. Це дозво­ляє стверджувати, що самі інвестори, часом не розуміючись на жан­рових інноваціях, охоче пристають на нововведення, які, на їх думку, мають сприяти оптимізації певного друкованого видання. Формою підсумкової роботи, як було наголошено вище, можуть бути різноманітні заходи, зокрема контент-аналіз. Зрозуміло, за результатами контент-аналізу видавці та інвестори газет роблять для себе відповідні висновки, намагаючись змінити структуру пев­ного редакційного колективу, стилістику подання інформації, більш вибагливо підходять до проблеми жанроутворення. Опір, який виникає при цьому з боку незадоволених працівників, може призвести до конфліктів у колективі, що ніяк не сприяє нормаль­ному функціонуванню преси. Проте й досі вважається, що резуль­тат конкретного контент-аналізу дає найбільш об’єктивну характе­ристику певного друкованого видання.

Українські науковці вважають, що контент-аналіз - захід достатньо ефективний, проте може бути дійовішим у поєднанні з іншими формами контролю за творчими інноваціями журналістів у редакційному колективі. Зокрема М. Василенко зазначає, що звіти про результати контент-аналізу можуть реалізуватися на вимогу замовника в найрізноманітніших формах: від статистичного зведен­ня до спеціальних діаграм, графіків, що сприятиме оптимальному засвоєнню інформації, здобутої в результаті контент-аналізу [5].

Моніторинг газетно-журнальних видань здійснюється, як пра­вило, шляхом довготривалого спостереження за змістом і формою подання матеріалів різних жанрів у цих виданнях. Моніторити також можна діяльність окремих редакційних відділів, рубрики і тематичні шпальти. Спостереження за газетно-журнальними виданнями включає в себе своєрідні елементи глобальної перевірки ЗМІ, включно з ефективністю подання текстових матеріалів із різ­номанітними варіаціями - від фотографії до колажів і малюнків. Досліджувати газетно-журнальний текст також не слід без ураху­вання специфіки роботи того чи іншого редакційного підрозділу. В останньому випадку йдеться не тільки про механічний підрахунок кількості виданих на день чи на тиждень рядків. Передбачається аналіз ефективності виступів окремих творчих працівників, періо­дичність появи на шпальтах газети чи журналу авторських мате­ріалів, що викликали найбільший резонанс у читацької аудиторії.

Ефективність виступів у пресі окремих індивідів, редакційних відділів не мислима без аналізу читацької пошти; проведення соціо­логічних опитувань, у тому числі методом публікації певного пере­ліку запитань, поставлених читачами, передплатниками. Подібна практика вважалася усталеною у періодиці Радянського Союзу, коли наприкінці року для збільшення кількості передплатників такі журнали, як «Огонек», «Работница», «Україна», «Знання та праця», «Людина та суспільство» таін., подавали запитання, адре­совані своїй читацькій аудиторії. Список цей був досить стандарт­ним, включав у себе запитання на зразок: «Який матеріал ви вва­жаєте найкращим?»; «Яка конкретно тематика у журналі (газеті) видається вам найбільш читабельною?»; «Які журналісти, на вашу думку, протягом року працювали найбільш продуктивно?».

Певним чином система опитування мала прагматично-оцінний характер, була досить суб’єктивною. Пропонувалося навіть, як у школі, виставляти бали від двох до п’яти за певний матеріал, над­рукований у тому чи іншому номері. Про комплексний методоло­гічний підхід у даному разі говорити не слід, а на результати читацького аналізу часто впливали емоційні моменти та настрій. Іноді читачі забували зазначати свій вік, соціальний статус, часо­вий діапазон ознайомлення з виданням. Більше того, можливість поспілкуватися з редакцією через лист, в якому надсилалися результати опитування, призводила до того, що певна група чита­чів воліла розказувати про свої власні проблеми, нехтуючи прави­лами «чистого» опитування.

Отже, візуальний компонент і, власне, надрукований матеріал у підсвідомості читача виливається у досить нелогічний симбіоз зов­нішнього образу журналіста і внутрішньої ідеї друкованого твору. Зрозуміло, що за таких обставин, оцінка суто практичної діяльності журналіста, а тим більше його творчих пошуків у жанроутворенні була вельми розмитою, абстрактною. Проте й подібне ситуативне, емоційне оцінювання необхідне суто з морального погляду. За умови позитивної оцінки читача журналіст охоче продовжить власні творчі пошуки в царині жанроутворення, зуміє використати індивідуальні можливості для ефективнішої розробки творчих проблем.

Особливе місце при аналізі зворотного зв’язку автор-читач посі­дає комплексний аналіз у час передвиборних перегонів, коли інве­стори вирішують, якому виданню слід надати перевагу в політич­ній агітації. Наголошуючи на цьому аспекті, вітчизняні науковці зазначають, що подібний аналіз лише частково має характер творчо­го моніторингу, оскільки через брак часу та іноді непрофесійну під­готовку виконавців здебільшого моніторинг зводиться до констатації реального тиражу друкованого видання. Останнє робиться з метою охоплення якомога більшої кількості потенційних виборців.

Моніторинги газетно-журнальних текстів у передвиборний період також фактично не передбачають аналіз професійної май­стерності окремих журналістів, ефективність роботи редакційних відділів. Враховується здебільшого ефективність впливу на масову свідомість цілих випусків, часто спецвипусків, у яких домінують великі текстові матеріали. Це, як правило, виступи партійних ліде­рів, підготовлені працівниками їх штабу; звіти про партійну робо­ту; полемічні матеріали, де критикується діяльність опонентів тощо. Говорити про динаміку розвитку певних газетних жанрів у таких випадках не доводиться, основні зусилля колективу, який наймають для проведення контент-аналізу, зводяться до пропози­цій щодо збільшення тиражу, актуалізації подання суто пропаган­дистських статей. Маємо в результаті звичайний набір піар-акцій передвиборних штабів.

Моніторинг друкованих видань має виняткове значення і для внутрішньоредакційної політики, коли слід визначити найкращих журналістів, які працюють у площині жанроутворення. Західні екс­перти наголошують: «Кожна організація має в своєму розпоряджен­ні чимало комунікативних засобів, щоб критично проаналізувати необхідність та дієвість внутрішньої концепції і виміряти рівень її успішності» [6, 60]. Вітчизняний науковець М. Василенко вважає, що практика внутрішнього оцінювання, «внутрішнього моніторин­гу» опрацьована десятиліттями газетної практики в різних країнах і, в принципі, включає відомі всім журналістам методи: усні чи пись­мові опитування працівників редакцій стосовно творчої діяльності їх колег; відкритий гласний аналіз матеріалів номера, який тільки-но вийшов; обговорення на редакційній літучці ефективності рубрик, тематичних шпальт та ін.» [5].

Слід, однак, зазначити, що процедура внутрішнього моніторингу конче потрібна, коли йдеться про підтримку функціонування твор­чого процесу на належному рівні, але вона непродуктивна, якщо виникає проблема швидкого й якісного підвищення рівня конкрет­ного видання, кардинального збільшення тиражу. Об'єктивність внутрішніх самооцінок в окремо взятому колективі обмежується через небажання більшої частини працівників псувати стосунки між собою. Буває, домінують традиції, що склалися в колективі за тривалий час. Останнє дуже характерно для колишніх партійно - радянських видань: «Робітнича газета», «Демократична Україна», «Правда Украины» та ін.

Оцінка керівників підлеглими в тій формі, в якій її пропонують західні експерти, взагалі не прийнята в національних творчих колек­тивах [6, 61]. Критикувати чи радити щось керівникові редакційного підрозділу часто означає швидку й неадекватну реакцію самого керів­ника на підлеглого, який насмілився виступити проти нього. Коли це об'єктивна оцінка, то позитивне вирішення проблеми - прерогатива незалежного експерта, як результат певного контент-аналізу.

Окремим складником внутрішнього аналізу матеріалів є своє­рідний підхід у вигляді спеціально написаних рецензій, фахових довідок, які представляють власне працівники редакції. Ця форма (у вигляді рецензій) визначається, як «...один з найпоширеніших літературно-художніх жанрів, мета якого - аналіз, оцінка худож­нього, мистецького, публіцистичного твору, зіставлення його з життям, а також розгляд порушених у творі суспільних проблем» [7, 24]. Така дефініція В. Здоровеги дає можливість використання внутрішнього рецензування, як одного з найефективніших методів визначення творчого потенціалу репортера чи інтерв’юера.

Отже, можна зробити висновок: ефективність виступів у пресі окремих індивідів, редакційних відділів не мислима без аналізу читацької пошти; проведення соціологічних опитувань, зокрема методом публікації у газеті чи журналі відповідного переліку запи­тань, адресованого читацькій аудиторії, уважного вивчення пошти, що надходить на адресу редакції.

Контент-аналіз матеріалів періодичної преси, як і аналізу елек­тронної пошти, звичайної пошти тощо включає питання творчої майстерності репортерів та інтерв’юерів. Проблема ця може бути вирішена лише за умови комплексного використання методів, оскільки одностороннє, суб’єктивне тлумачення окремих прора - хунків, або, навпаки, творчих здобутків може позначитися на твор­чому потенціалі журналістів.

1. Іванов В. Журналістська етика / Валерій Іванов, Євген Сердюк. - К. : Вища школа, 2006.

2. Лазутина Г. В. Основы творческой деятельности журналиста / Г. В. Лазутина. - М. : Аспект-пресс, 2004.

3. Veins М. The Role of theory in Aesthetica. - N. N. - 1957. - P. 87.

4. Філософія політики : підруч. / кер. ред. колегії Л. В. Губер - ський. - К. : Знання України, 2003.

5. Василенко М. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі : моногр. / Микита Василенко ; Ін-т журна­лістики КНУ ім. Т. Шевченка. - К., 2006.

6. Коль А. Робота з мас-медіа : експрес-курс / А. Коль. - К., 2000. - 70 с.

7. Здоровега В. Теорія та методика журналістської творчості / Володимир Здоровега. - [2-ге вид.]. - Львів: ПАЮ, 2004.

Статья посвящена проблемам жанровой идентификации в журна­листике на примерах современных украинских печатных изданий. Исследуется перспектива развития отдельных жанров, их взаимо­действие и переход.

Ключевые слова: жанр, проблема, инвариантность, контент-ана - лиз, трансформация, этика, журналист, творчество.

Article is devoted problem choice of genre in journalism. Examples of editions of the modern Ukrainian press are resulted. The prospect of devel­opment of separate genres, their co-operation and transition, is probed.

Keywords: genre, problem, invariance, content-analysis, transforma­tion, ethics, journalist, creativity.