Головна Журналистика ОСОБЛИВОСТІ ПОДОРОЖНІХ НАРИСІВ У ЖУРНАЛІ «ВІТЧИЗНА» (1990-1999)
joomla
ОСОБЛИВОСТІ ПОДОРОЖНІХ НАРИСІВ У ЖУРНАЛІ «ВІТЧИЗНА» (1990-1999)
Журналистика - Журналистика

Ольга Гіленко,

Здобувачка (Київ)

У ДЕ 007: 304: 070: 82-4

Стаття присвячена особливостям подорожніх нарисів на сторін­ках журналу «Вітчизна» у 90-х рр. XX ст. Розглянуто їх структурні та стилістичні особливості, а також специфіку поетики та мови.

Ключові слова: публіцистика, подорожні нариси, журнал «Вітчизна».

К

Інець XX ст. став переломним не лише для історії всієї країни, а й для української культури й журналістики зокрема. Художньо-публіцистичні жанри почали стрімко витісняти інфор­маційні та аналітичні. Ці зміни також можна простежити на при­кладі подорожніх нарисів, які протягом останнього десятиріччя XX ст. друкували на сторінках журналу «Вітчизна» - літературно - художнього й громадсько-політичного місячника, засновником якого була Спілка письменників України. Видання започатковано 1933 р. у Харкові під назвою «Радянська література». У 1934 р. редакція переїхала до Києва, де журнал виходив до 1941 р. У воєн­ний час редакція кілька разів змінювала місцеперебування: жур­нал виходив в Уфі (1941-1943), Москві (листопад 1943 - березень 1944), згодом у Києві. У 1945 р. часопис дістав назву «Вітчизна», під якою виходить і досі.

Мета статті - з’ясувати особливості подорожніх нарисів, надру­кованих у журналі «Вітчизна» у 90-ті рр. XX ст., визначити специ­фіку композиції, поетики та мови. Об’єктом аналізу обрано три пуб­ліцистичні твори зазначеного жанру.

До проблеми жанрового визначення нарисів неодноразово звер­талися радянські, згодом російські та українські науковці, зокрема

В. Здоровега [8], В. Шкляр [12], О. Журбіна [7], М. Кім [9], О. Глуш­ко [6], Т. Беневоленська [1], О. Тертичний [11] таін. На жаль, подо­рожні нариси залишаються найменш дослідженим різновидом художньо-публіцистичних жанрів.

На сторінках «Вітчизни» протягом усієї історії функціонування журналу опублікована значна кількість подорожніх нарисів. Це має достатньо просте та логічне пояснення. Авторами цього художньо - публіцистичного жанру найчастіше були письменники. За тверджен­ням О. Глушка, джерела всіх переказів про побачене під час подорожей у далекі краї, а згодом і писемної літератури сягають VI-VII ст. нашої ери. Праобразом сучасних подорожніх нарисів можна вважати «ходін­ня», а також «паломницьку літературу» [6, 122]. Скажімо, «ходіння» відповідали сьогоднішньому визначенню «подорожнього нарису» як опису певних подій, пригод і зустрічей із різними людьми, з якими автор бачився під час мандрівки. Саме тому подорожній нарис не можна уявити без певних ноток авантюризму [11, 266].

За визначенням О. Глушка, подорожній нарис - найдавніший різ­новид нарисового жанру. Відмітна риса - деяка заданість, визначе­ність фабули. Основний матеріал для написання - дорожні спостере­ження, зустрічі, події, свідком яких став сам нарисовець, враження від нових країн і місцевостей, широка панорама життя, що відкрива­ється перед мандрівником, її соціальні, економічні й наукові пробле­ми [6, 38]. А от дослідниця В. Галич у статті «Художній нарис у жан­ровій системі публіцистичної творчості Олеся Гончара» зазначає, оскільки «подорожній нарис - це результат творчої праці справж­нього письменника, то в ньому використовується весь арсенал художніх засобів, який існує в природі» [5, 48].

До аналізу варто залучити нарис О. Гая «Нідерланди: Фан­тастика реальності», опублікований у журналі «Вітчизна» (1998. - № 1/2). Твір має ознаки не лише класичного подорожнього опису, а й містить у своїй структурі елементи репортажу й проблемної стат­ті. Якщо на початку ми спостерігаємо яскраво виявлену публіци­стичність, художність, яскравість зображуваного та образність, то згодом автор поступово переходить до сухої мови інформаційного звіту. У своєму матеріалі О. Гай використовує інформаційній лід, де детально описує масштаби країни та її економічний потенціал. Публіцистичне змалювання Нідерландів зроблено ґрунтовно й документально, водночас із використанням влучних епітетів, порівнянь, художніх подробиць і деталей.

Досить цікавою є також форма подання матеріалу, що допомагає літератору порушувати гострі проблеми українського суспільства, роз­глядаючи їх у порівнянні з північною європейською країною. Автор зазначає: «Чим же ми завинили перед Господом Богом, - думаєш собі, стежачи за стрімким, як ріка, і майже безшумним потоком машин на широченній автостраді, - що, маючи таку багату на природні й людсь­кі ресурси державу, всі, здавалося б, умови для нормального економіч­ного розвитку й досі плентаємося в хвості європейської цивілізації» [4, 137]. Публіцист неодноразово використовує риторичні питання, намагаючись одразу запропонувати й об’єктивну відповідь. Так само цікавими образами оперує О. Гай у тексті нарису. Для розуміння духовних проблем автор звертається до паралелей. Скажімо, публі­цист пише про туман як явище природи, а також уводить його в кон­текст міжнаціонального порозуміння: «довше тривав туман відчужен­ня між нашими народами та, на щастя, і він зникає, розвіюється» [4, 137]. Таким чином, у нарисі порушено питання про зміну ставлен­ня європейських країн, зокрема Нідерландів, до України.

На противагу нарису О. Гая варто проаналізувати публікацію «Із щоденникових записів, дорожніх нотаток» на шпальтах журналу «Вітчизна» (1991. - № 8), в якій наведено уривки зі щоденників Петра Панча. Матеріал надруковано до 100-річчя від дня народження пись­менника, відомого літературного діяча, який входив до складу літе - ратурно-мистецьких угруповань «ВАПЛІТЕ», «Гарт», «ВУСПП». У передмові публіцист І. Ільєнко пропонує коротку біографічну довідку про П. Панча, уривки з міркувань і роздумів, їх лаконічний аналіз. Усе це допомагає читачеві полегшити сприйняття матеріалу.

Особливу увагу варто звернути на мовну побудову цього нарису, використання коротких, іноді уривчастих речень. Складається вра­ження, ніби автор поспішає занотувати свої думки та враження, поки вони свіжі та яскраві, аби перед читачем постала якомога реалістичні­ша картина. У процесі розповіді відбувається дещо нестандартний син­тез щоденникових записів і подорожніх спостережень, які ретельно записувалися під час мандрівок. Тож виразно проступає оригінальне авторське «Я», яке є невід’ємним та основним елементом нарисів.

Цікавою особливістю є також розбивка за датами, що є звичайною формою для щоденникових записів. У структурі нарисів можуть вдало використовуватися лаконічні та влучні діалоги. Письменник П. Панч у своїх щоденникових і подорожніх записах подає не лише подробиці мандрівки, а й нехрестоматійні образи своїх супутників, класиків української літератури П. Тичини, В. Сосюри та інших літераторів. Публіцист принагідно звертається до гострих та акту­альних питань дійсності, наприклад, зачіпає проблему русифікації: «Дописи пишуться по-українському, потім їх перекладають росій­ською, а потім говорять: «Пишіть по-російськи, щоб не витрачати часу на переклад. Що це, свідомо?», «Я хоч і українець, но вже русь­кий. - Звідкіля ви? - 3 Куп’янська. Раніше говорив тільки по-хо - хлацькому, а тепер уже по-нашому, по-руському» [10, 173].

Авторський текст надзвичайно стрімкий, записаний швидко й лаконічно. Не випадкові тут скорочення, які, зазвичай, недоречні у друкованих засобах масової інформації, зате цілком слушні в дина­мічних особистих нотатках і щоденникових враженнях. П. Панч постійно акцентує увагу на найяскравіших моментах своєї манд­рівки, органічно й уміло вплітає в текст елементи статистики, енциклопедичні довідки, класифікації. Влучно публіцист викори­стовує цікаві порівняння та асоціативні ряди: «А чому це ти загово­рив про Швецію? - нарешті кидаю я, не відриваючись від Майфета. Проходить повна мушної музики пауза, і після цього Коцюба пово­лі відповідає: - Та то так. На рентген ходив сьогодні» [10, 174].

Ще одним зразком подорожнього нарису є «33 дні в Ізраїлі, не рахуючи ночі в Будапешті» О. Бураковського (1992. - № 11-12). Починається матеріал короткою біографічною довідкою про автора, яка була написана відомим українським публіцистом І. Дзюбою. Саме цей вступ допомагає краще зрозуміти нарис, його специфіку, а також позицію публіциста. «Власне, авторське визначення книжки як дорожніх нотаток не зовсім точне, в кожному разі, не вичерпує своєрідності змісту та манери викладу. В ній є і політично насичена публіцистика, й емоційні ліричні імпровізації, і ґрунтовні історичні довідки, і гострі замальовки з натури, і розлогі діалоги та інтерв’ю «магнітофонної» достовірності», - зазначено в тексті [2, 109].

Тут спостерігається синтез подорожнього нарису з інтерв’ю та елементами портретного і проблемного нарисів, а також звіту. Серед різновидів інтерв’ю найчастіше трапляється інтерв’ю-моно - лог. Автор під час мандрівки зустрічається та спілкується з пред­ставниками різних верств суспільства. У матеріалі порушено гострі питання: «... Кому ми ставимо ультиматум? Перед ким пишаємось? Хто ми і хто вони? Слон і моська. Вони лідери демократичної України, майбутньої суверенної держави. За ними народ. А кого представляємо ми? Та нас ніхто не знає і знать не хоче. Нас кілька десятків на весь Ізраїль, могікани ми» [3, 118], «А там наші колиш­ні табірні побратими, друзі. Для нас їхній приїзд справа престижу, нашого реноме. Для них десятиденна відсутність може стати питан­ням життя і смерті. Вони продовжують боротьбу. А ми? І не треба надимати щоки. Ми в різних вагових категоріях. Спустіться на землю, панове, заспокойтесь» [3, 118]. Так само, як і О. Гай, автор використовує форму риторичних питань для привернення уваги читачів до найгостріших питань, щоб змусити їх зупинитися на певних фактах, замислитися: «Чого не вистачає людині для щастя? Чого ми хочемо для життя? До чого прагнемо і чи існує жар-птиця, яка і є межа людського щастя?». У публікації трапляються уривки статей, надрукованих у місцевих газетах, а також автор часто цитує своїх співрозмовників. О. Бураковський подає приклади відмінно­стей між українською та ізраїльською культурами.

Автор уважає за необхідне не тільки подати враження від своєї подорожі до Ізраїлю, а й розповісти передісторію цієї події. Він пише: «Якби ще рік тому мені сказали, що я буду запрошений до Ізраїлю, що на власні очі побачу святу землю, зможу вільно спілкуватися з її гро­мадянами, буду на прийомі у президента країни, зустрінусь з мерами міст, відомими журналістами, радянологами, правими, лівими, бан­кірами, представниками різних релігійних течій, Міністерства закор­донних справ, Армії оборони Ізраїлю, буду запрошений виступати в Єрусалимському університеті, що в мене братимуть інтерв’ю «Коль Ісраель», що я купатимусь в Середземному і Мертвому морях, Тиверіадському озері, що побачу, як живуть учорашні «російські євреї», побуваю на «територіях», на горіСіон, біля стіни плачу, у фор­тецях Массада, у печерах та підземних церквах Акко і Цфата, форте­цях і театрах, зведених Стародавнім Римом та хрестоносцями, біля численних святинь майже всіх народів світу... - нічого, крім скептич­ної посмішки, цей жарт не викликав би» [2, 109].

У нарисі чітко викладено духовні переконання автора, зокрема він наголошує: «Моя позиція - чітко розповісти про побачене. Не добираючи упереджено фактів, не фіксуючи уваги лише на тому чи іншому. Намагаючись зрозуміти білих і червоних, лівих і правих, віруючих і атеїстів. Бо коли формально, скажімо, запитати, чи правду показувало наше Центральне телебачення, коли в програмі «Час» ми побачили прибулих до Ізраїлю емігрантів, що копаються на смітниках на ринках, то можна відповісти: правду! Але приниз­ливу і безчесну, що цілковито спотворює дійсність» [2, 111]. Публіцист пише свій нарис у хронологічній послідовності, наголо­шує на тривалості дії й часу, вмотивовує число 33 (саме ця цифра і хронологія стали підставою для обраного заголовка).

Мандрівку автор розгортає крок за кроком, деталізуючи важли­ві нюанси оточення (скажімо, опис літака, нічні пейзажі Тель - Авіва). О. Бураковський не лише наголошує на проблемах, що виникали, а й інформує читача про їхнє вирішення. Публіцист органічно поєднує свідчення минулого й сьогоденні враження, таким чином, історичні замальовки та посилання додають влучно­сті й насиченості реаліям 90-х pp. XX ст.

Доречними зображальними засобами в нарисі служать пейзаж, подробиця, мовна характеристика, діалог, портрет тощо. їхні службові функції можуть виступати як своєрідні елементи-зв’язки, що об’єднують частини тексту в одне ціле. Особливе місце в струк­турі подорожніх нарисів посідає такий художній зображальний засіб, як пейзаж, що виконує такі основні функції: 1) з метою гео­графічного окреслення місця, де відбувається дія; 2) для образного змалювання певної місцевості, аби читачі могли краще ознайоми­тися з природними умовами життя місцевого населення; 3) для динамічного опису картин мандрівки, які постійно змінюються від­повідно до того, як автор просувається своїм маршрутом все далі і далі; 4) щоб краще описати різноманітні природні явища, з якими автор прагне ознайомити своїх читачів [9, 236-237].

Саме тому в подорожніх нарисах автор досить часто та влучно використовує елементи пейзажів, описи інтер’єрів, а також різно­манітні культурологічні відступи, які роблять матеріал яскравим, зрозумілим та цікавішим. Крім того, використано короткий опис великої кількості міст, якими мандрував автор, а також наведено описи звичаїв і традицій, здійснено топографічний аналіз та описа­но структуру населення. Наприклад, О. Бураковський звертається до парадоксальних, на перший погляд, порівнянь: «Це щось серед­нє між американським Нью-Йорком, в якому я не був, і радянською Одесою, де я був», «Сьогодні, кажуть, Яффо дуже схожий на аме­риканський Брайтон-Бич» [2, 112].

У нарисі публіцист дає короткі поради читачам, наголошує на цікавих культурологічних деталях, робить історичні та лінгвістич­ні відступи: «В Ізраїлі не кажуть: прісна вода, а кажуть: солона вода, солодка вода. За переказами, з приходом месії (мешіаха) з-під землі заб’є могутнє джерело солодкої води й опріснить Мертве й Червоне моря. Про це каже Тора, каже голос Тори - «кол Тора». Чи не звідси походить слово «культура»?» [2, 112].

Автор звертається до порівнянь, близьких і відомих читачеві (принцип наближення інтересів), водночас наводить ще не зрозумілі для людей із пострадянських країн атрибути та реалії закордонного життя. У нарисі вжито досить специфічну лексику, яка не зрозуміла пересічному читачеві, котрий детально не ознайомлений з культу­рою Ізраїлю. До таких слів автор не завжди дає пояснення, що лише ускладнює розуміння матеріалу середньостатистичним читачем.

Нарис не лише подорожній, а й культурологічний - автор не лише описує свою мандрівку, а й ознайомлює читача з Ізраїлем, основними суспільними інститутами, культурою, традиціями та історією країни, цитує наукову літературу, а також дає визначен­ня, хто такі євреї, проводить паралелі з українцями. Взагалі, у нарисі постійно йде прив’язка до України, наприклад, автор описує життя євреїв у Києві в різні історичні періоди.

В описи сьогодення автор уміло й доречно вводить компоненти минулого: «Неподалік виявилась Хасидська синагога. У місцевого ребе народився син, і євреї в синагозі святкували цю подію. Ми ввійшли. Сіли в крісла. Поряд за довгим столом сиділи молоді хлопці 15-18 років з кісками на скронях, у чорних плащах-костю - мах і капелюхах. Вони співали, постукуючи в такт долонями по столу. Соло вів щоразу новий юнак, решта голосно й весело підспі­вувала. Непередаване видовище. Нас пригостили кока-колою, кульками-горошинами з картоплі, солодкою вермішеллю, пригото­ваною у вигляді тістечок. Шабат - шалом! Шабат - шалом!» [2, 117]. Наприкінці кожної частини нарису автор намагається поста­вити яскраву та емоційну крапку, досягти логічного фіналу, щоб потім перейти до нового предмета оповіді, прагнучи утримати увагу читача, зацікавити його, зробити оповідь легшою для сприймання.

Можна стверджувати, що подорожні нариси, надруковані на сторінках літературно-критичного журналу «Вітчизна» у 90-х рр. XX ст., характеризувалися не лише використанням досить великої кількості специфічної лексики (неологізми, слова іншомовного походження, іноземні слова без перекладу), проведенням парале­лей між тогочасною Україною та тією країною, в яку автор здій­снює мандрівку. Щоправда, серед усіх нарисів, опублікованих у зазначений час, лише один присвячений мандрівці батьківщиною (П. Панч). Зрідка в журналі нариси супроводжують малюнки або фотографії. Із проаналізованих публікацій лише одна мала інфо - графіку. Як ілюстрації до щоденникових і подорожніх нотаток Петра Панча використано його портрети, а також фотографії його сучасників та колег по літературному угрупованню «Плуг».

Також варто зазначити поєднання основних елементів подорожньо­го нарису з елементами аналітичних та інформаційних жанрів. Можна стверджувати, що відбувається своєрідний синтез цих жанрів. Автори не лише дають власні судження, описують свої мандрівки та пригоди, а й використовують жанр інтерв’ю, залучають до своїх матеріалів ста­тистичну інформацію та думки експертів, класифікації.

Підбиваючи підсумки, зауважимо, що подорожні нариси, над­руковані в журналі «Вітчизна» протягом останнього десятиріччя XX ст., поєднують у собі як невід’ємні елементи, так і нововведен­ня - все частіше спостерігається синтез художньо-публіцистичних жанрів з інформаційними, а іноді й аналітичними жанрами. Серед основних порушених проблем - становище молодої України на між­народній арені, ставлення світу до нас, проблеми русифікації, які були актуальні як на початку, так і наприкінці XX ст.

Беневоленская Т. А. Композиция газетного очерка / Т. А. Бене­воленская. - М., 1975. - С. 98.

1. Бураковський О. 33 дні в Ізраїлі, не рахуючи ночі в Будапешті / Олександр Бураковський // Вітчизна. - 1992. - № 11. - С. 109-119.

2. Бураковський О. 33 дні в Ізраїлі, не рахуючи ночі в Будапешті / Олександр Бураковський 11 Вітчизна. - 1992. - № 12. - С. 112-122.

3. Гай О. Нідерланди: Фантастика реальності / Олекса Гай // Вітчизна. - 1998. - № 1/2. - С. 137-141.

4. Галич В. М. Художній нарис у жанровій системі публіцистичної спадщини Олеся Гончара / В. М. Галич // Наукові записки Інституту журналістики. - 2003. - Т. 12. - С. 43-53.

5. Глушко О. Художня публіцистика: європейські традиції і сучас­ність : моногр. / Олександр Глушко. - К. : Арістей, 2010. - 192 с.

6. Журбина Е. И. Теория и практика художественно-публицистиче - ских жанров. Очерк. Фельетон / Е. И. Журбина. - М., 1969.

7. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : під - руч. / В. Й. Здоровега. - Львів : ПАЮ, 2004. - 268 с.

8. Ким М. Н. Жанры современной журналистики / М. Н. Ким. - СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. - 335 с.

9. Панч П. Із щоденникових записів, дорожніх нотаток / Петро Панч // Вітчизна. - 1991. - № 8. - С. 166-181.

10. Тертичный А. А. Жанры периодической печати / А. Тертич - ный. - М. : Аспект-Пресс, 2011. - 320 с.

11. Шкляр В. І. Журналістська майстерність : поетика журналіст­ського твору : конспект лекцій / В. І. Шкляр. - К., 1999. - С. 25.

В статье идет речь об особенностях путевых очерков на страницах журнала «Отчизна» в 90-х гг. XX в. Рассмотрены их структурные и стилистические особенности, а также специфика поэтики и языка.

Ключевые слова: публицистика, путевые очерки, журнал «Отчизна».

The article deals with the peculiarities of the structure of the travel essays that were published in the «Vitchizna» magazine in 1990-1999. Their structural and stylistic details, as well as the specifics of the poetics and language, are examined.

Keywords: social journalism, travel essay, «Vitchizna» magazine.