Головна Журналистика Європейська журналістика Юрія Шевельова
joomla
Європейська журналістика Юрія Шевельова
Журналистика - Журналистика

Наталя Сидоренко,

Д. філол. н., проф. (Київ)

УДК 007 : 304 : 070 (477)(09)

У статті розглядається журналістсько-публіцистична діяльність Ю. Шевельова (Шереха) в еміграції, особливо під час перебування в та­борах переміщених осіб після Другої світової війни, наголошується на його участі в МУРі та редагуванні його видань, а також журналів "Арка" і "Хоре".

Ключові слова: публіцистика, переміщені особи, європейські якості.

The article considers journalistic and publicistic activity of Yuriy Sheveliov (Sherekh ) abroad, especially in the time of being in camp for displaced persons after the Second World War. The attention is paid to his participation in MUR (The Artistic Ukrainian Movement ) and editing of his publications, also magazines "Arka" and "Khors".

Keywords: publicism, displaced persons, European qualities.

В статье рассматривается журналистско-публицистическая дея­тельность Ю. Шевелева (Шереха) в эмиграции, в частности во время пребывания в лагерях перемещенных лиц после Второй мировой войны; акцентируется внимание на его участии в МУРе и редактировании его изданий, а также журналов "Арка" и "Хоре".

Ключевые слова: публицистика, перемещенные лица, европейские качества.

Сімнадцятого грудня 2008 р. виповнилося 100 років від дня народ­ження вченого-славіста, літературознавця, мовознавця, журналіста, педагога, культуролога, академіка НАН України, лауреата Національ­ної премії України імені Тараса Шевченка Юрія Володимировича Ше­вельова, який до свого ювілею не дожив шести літ. Публікації в українських ЗМІ, на батьківщині й за кордоном, архівні виставки, конференції з цієї нагоди - лише частина "офіційних святкувань" цьо­го "творчого самітника", "великого поцінувача свободи", для якого українськість "найбільше промовляла... через європейськість", а "ви­свячення" у європейця тривало все життя.

Постать Ю. Шевельова - досі таємнича (трохи "незручна", надто "відсторонена" від загальних течій і напрямів) не тільки для істориків і теоретиків публіцистики, а й літературознавців. Спробу визначити і проаналізувати головну публіцистичну ідею Ю. Шереха (Шевельова) - "судилося бути Україною" - здійснив харків­ський науковець І. Михайлин, який виважено вчитався в рядки першої публіцистичної збірки автора "Думки проти течії: Публіцистика" (1948), стверджуючи: "...цей завжди глибокодум­ний академічний науковець є ще й полум'яним і пристрасним публіцистом" [4, 424].

Роки воєнного лихоліття та перше п'ятиріччя після капітуляції гітлерівської влади Німеччини називають "ерою переміщених осіб". За деякими даними, загальна кількість переміщених осіб і біженців у Західній Європі становила в 1944 р. понад 10 млн осіб; інші стверджують, що під час Другої світової війни майже 40,5 млн зму­шені були покинути свої домівки (з них понад 33 млн у межах влас­них країн, майже 7 млн були вивезені за кордон) [3, 109]. Приблиз­но 2 мільйони українців опинилися у таборах переміщених осіб після війни на території Німеччини та Австрії. Про так звану "дер­жаву бездержавних" Улас Самчук написав у книзі «Планета "ДІ­ЛІ" '», засвідчивши: "Ситуація унікальна... На території Європи За­ходу таборує Україна Сходу. Парадокс чи післанництво? Вигнання і кара Божа?.. На світовій сцені триває світова гра з її останнім ак­том "бути чи не бути"..." [5, 9].

Свої пояснення щодо вибору долі подав і Ю. Шевельов, вважа­ючи ці міркування історичним фактом і політичною зако­номірністю: "Ми не опинилися по той бік - тоді фронту, потім кордону чи кордонів. Ми хотіли й шукали цього, йдучи через труднощі, небезпеки, загрози. Ми діяли свідомо. Ми не знали докладно, що ми знайдемо по той бік, але ми знали, що ми не хотіли жити в тих умовах, в яких ми жили перед тим... Певна річ, ми не шукали ізоляції від народу, від його культури й долі. Ми тільки не могли й не хотіли жити в тій політичній системі, яка бу­ла його долею. Але та політична система потурбувалася про те, щоб така ізоляція стала фактом" [7, 23].

За час із травня 1945 до 1950 р., коли функціонували табори Ді-Пі, у трьох зонах Німеччини та Австрії, а також серед українських військовополонених Італії і Великої Британії, в інших європейських містах, де діяли Українські допомогові комітети, з'явилося понад 500 періодичних видань, позначених іменами У. Самчука, І. Багряного, Ю. Клена, Є. Маланюка, Т. Осьмачки, К. Гриневичевої та інших, серед яких вирізняється своєю потужністю, неординарністю мислення, критичним хистом особистість Ю. Шевельова. Про цей період один із активних творців "нової української літератури" на європейських просторах І. Качуровський написав так: "Літературні вечори та зустрічі були характерною рисою таборового життя. А поява численних газет, журналів, збірників, заснування видавництв - усе ставало імпуль­сом до творчости" [2, 521].

На батьківщині творчість Ю. Шевельова представлена кількома ви­даннями: "Поза книжками і з книжок" (К., 1998), тритомником "По­роги і Запоріжжя" (1998), спогадами "Я - мене - мені... (і довкру­ги)" (Харків, Нью-Йорк, 2001), збірником статей "Третя сторожа" (Балтимор, Торонто, 1991). До 100-річчя від дня народження митця за упорядкуванням І. Дзюби світ побачили "Вибрані праці" (К., 2008) Ю. Шевельова у двох книгах (літературознавство і мово­знавство). Здебільшого літературно-критичні статті, рецензії, огля­ди друкувалися в пресі (зокрема львівському часописі "Наші дні", таборових виданнях у Німеччині - альманасі "МУР", газетах "Час" та "Українські вісті", канадському журналі "Нові дні", мюн­хенській "Українській літературній газеті", чи не найбільше - у журналі "Сучасність") та в окремих збірниках, а потім вже увійшли до вищеназваних видань. Проте ще багато залишилось поза книга­ми (архів Ю. Шевельова передано на зберігання до Японії [1]). Тож і надалі ця особистість для батьківщини лишається "маловідомою", "невідкритою", "непрочитаною".

Але за особистими зізнаннями Ю. Шевельова, за листуванням і характеристиками його друзів, найбільше - за численними публікаціями у пресі й позначенням імені літератора як досвідчено­го організатора, активного й сумлінного редактора, безкомпромісно­го критика й полеміста, невсипущого й "усюди встигаючого" публіциста - стає очевидною "журналістська пристрасть" цього не­втомного трудівника на ниві рідного слова. До того ж, варто згада­ти й оригінальну, непересічну працю "Українська мова в першій по­ловині двадцятого століття (1900-1941): стан і перспективи", де ав­тор розглядає проблеми розвитку національної журналістики, аналізує мову преси.

Журналістську практику Ю. Шевельов здобув ще під час навчан­ня у Харківському університеті. Перша спроба "вийти в театральну журналістику" відбулася у 1933 р., коли "Літературна газета" вмістила рецензію на одну з вистав театру "Березіль", а харківська газета "Вісти" надрукувала рецензію на вистави Московського теат­ру ім. В. Немировича-Данченка. Про цей етап зафіксовані у статті "З повісти про двох Юрків" такі рядки: "У редакції "Вістей" я по­трапив до рук Юрія Лавріненка. Він завідував відділом мистецтва" [8, 436]; удвох вони створили "вибуховий матеріал" про п'єси

Куліша в театрі Курбаса, та редактор не пустив статтю до друку. Згодом і сам Ю. Шевельов "забув про свої наміри пером служити Мельпомені" [8, 437]. Між іншим, у спогадах з'явиться фраза про воєнний час та місцеву пресу: "У харківській редакції "Українсько­го засіву" я був тільки принагідним захожим гостем-відвідувачем..." [6, 149]. У пізніших спогадах митець зазначав: "Ні в Харкові, ні в Львові я до жадної редакції не належав. Я писав, що хотів, а ре­дакція приймала або відкидала" [6, 23].

Інакше сталося в німецькій еміграції, зокрема в Пляуені, де Ю. Шевельова запросили до редакції часопису "Дозвілля". Це була не тільки "перша стала журналістична праця", а й місце постійного мешкання ("мати й я подалися до редакції, де відтоді спали на сто­лах"). З-поміж редакційних співробітників (С. Довгаль, І. Майстрен - ко, М. Григоріїв, В. Онуфрієнко, В. Біленко, І. Костецький та ін.) новий працівник вирізнявся нездатністю продукувати матеріали, що були б "сурогатом солодощів", писати жарти, детективи, ідилії, які б відволікали "уяву виснаженого важкою працею робітника від тягарів щодення" [6, 21]. Та це були перші, досить складні про­фесійні уроки на чужині.

Напевне, найбільшою одержимістю Ю. Шевельова, його "ідеєю фікс", як він сам зазначав, слід вважати творення МУРу - не лише як літературно-мистецького середовища на чужині, унікального письменницького об'єднання, а й як цілісного видавничого осеред­ку двох напрямів: збірників літературно-мистецької проблематики (Мюнхен, Карльсфельд, 1946-1947), трьох збірників у видавництві "Золота брама" за редакцією В. Домонтовича, М. Іванейка, Б. По­доляка, Ю. Шереха, а також однойменного альманаху (література, мистецтво, критика) у Штутгарті (1946, 1 випуск), де редакційну колегію представляли Є. Маланюк, Ю. Шерех, У. Самчук, М. Шлемкевич, М. Орест, В. Домонтович.

Основне завдання збірників "МУР", як зазначала редакція, "бути органом творчих зусиль, творчих шукань, потрібних творчих дис­кусій", "збірником свобідних і творчих думок та ідей". Цій ідеї підпо­рядковувалися засадничі публікації В. Петрова, В. Державіна,

І. Багряного, Ю. Косача, У. Самчука, Ю. Шереха, а також низка ху­дожніх творів Ю. Клена, Є. Маланюка, О. Лятуринської, В. Барки, Л. Полтави та ін. Натомість в альманасі "МУР" більше наголошува­лось на художніх здобутках української літератури (повість "Еней та життя інших" Ю. Косача, оповідання В. Домонтовича, новели І. Кос - тецького, поезії чи уривки з поем Є. Маланюка, Ю. Клена, М. Орес - та, В. Барки). У відділі критики подано матеріали У. Самчука, Б. По­доляка, Ю. Шереха ("Колір нестримних палахкотінь").

Як зазначено у передовій статті "Чого ми хочемо" (альманах "МУР", 1946), провідне завдання мистецького об'єднання - "мис­тецькими засобами творити синтетичний образ України, її духов­ності в минулому, тепер і завтра. Митці, що входять до МУРу, свідомі того, що від них вимагатимуть чорної праці щоденщини. Во­ни готові й на це, але ще більше свідомі свого прямого завдання - бути митцем. Справжнім, всебічним, своєрідним...". Саме програмі МУРу підпорядковувалася і більшість літературно-критичних ста­тей Ю. Шевельова, написаних того часу. На сторінках зі спогадів (водночас - матеріалах до історії української еміграційної літерату­ри) під назвою "МУР і я в МУРІ" автор занотував: "Я вважав за свій обов'язок оглядати все, що тоді виходило... Не зрікаюся я також і статтів - річних оглядів українських літературних творів. Відновив я і практику театральних рецензій, почату 1933 року в Харкові..." [8, 398-399]. Основним завданням був пошук підтвердження прогнозу про майбутній розквіт "національно-органічного стилю" у творчості українських митців на чужині.

У "суєті суєт" таборового існування повоєнної Німеччини Ю. Шевельову випав успіх серед інтелігентних читачів - його стат­тями на літературні теми цікавилися, редактори "просили" їх до своїх журналів і газет, не було випадків відмови у публікації, а самі автори "домагалися", аби писав про них Ю. Шерех. На цій хвилі "літературних критеріїв та амбіцій" митець звертався ще до одного псевдоніма - Гр. Шевчук, який "вживав у своїх писаннях другоряд­ної ваги" [6, 94].

Але, незважаючи на прагнення творити літературну та національну єдність, стосунки на чужині були складними не тільки в політичній площині, а й у творчій. Навіть у "міні-державі", що звалася МУР (Мистецький Український Рух), ніколи не вщухали суперечки, запеклі протистояння, демонстрація протесту, "брак приязні", "вихід" з організації і "повернення" до її лав. У середо­вищі Є. Маланюка, У. Самчука, Ю. Косача, В. Державина, В. Бар­ки, Ю. Клена, М. Ореста, В. Домонтовича, І. Багряного, Т. Осьмач - ки, Ю. Шевельова неодноразово літали блискавки й чулися громи непорозумінь і невизнання. Духовні притягання і відштовхування, обожнювання і неприйняття, демагогічність і щирість, природна стихійність почуттів і "літературна гра" були невід'ємні; особисті стосунки з "колегами з літературного цеху" випробовувалися впро­довж десятиліть. У своїх спогадах Ю. Шевельов досить дотепно відгукнувся про І. Костецького, наголошуючи на стосунках "своєрідної гармонії й розуміння", хоча навіть у спільних літера - турно-видавничих справах вони залишалися як леопард (І. Косте - цький) та осел (Ю. Шевельов). Цей "нерівний шлюб" усе ж тримав­ся на спільній любові до мистецтва й нелюбові до еміграційного міщанства [6, 140].

Ім'я Юрія Шереха як співредактора (поруч із Юрієм Корибутом (він же Ігор Костецький, тобто Ігор Мерзляков) та Віктором Бером (Віктор Петров (Домонтович) трапляється в часописі красного пись­менства та мистецтва під назвою "Хоре" (Регенсбург, 1946, ч. 1-2)). Закликаючи до безнастанної праці та енергійних пошуків у твор­чості, до повсякчасного ритму мистецтва, "плекаючи красу, силу й порозуміння", "співпрацю і змагання все людства через шляхетні національні прояви", редколегія запропонувала у передовій статті "роздмухати українському Аполлонові вогнище у храмині", щоб до нього потяглися "витвори генія вселюдського".

Головним редактором журналу літератури, мистецтва і критики "Арка" (Мюнхен, 1947-1948) був Юрій Шерех, який дбав про гідне представлення сил МУРу в культурному середовищі Європи, прагнучи віднайти "місце, що нам належало колись, та що нам на­лежати мусить". Власне й сама назва часопису символізувала "вихід у світову культуру". До того ж саме видання мало стати компромісом двох різних ідеологічних сил: "реформованих (демо­кратизованих) націоналістів" і творчої потуги МУРу; у першому но­мері зазначалося, що "Арка" - це додаток до "Української трибу­ни". "Нежиттєздатність редакції", як зазначав Ю. Шевельов, була очевидною: Ю. Косач "дістав якусь копійчину за своє ім'я в складі редакції і нічого не робив"; В. Домонтович виголосив радикальну програму, до якої ніхто не прислухався, тому він теж "нічого не ро­бив"; О. Тарнавський засипав своїми матеріалами "не дуже високої якості" й ображався на відмову в публікації; Б. Нижанківський обмежувався уміщенням віршів. Реформування журналу сталося наступного року; майже всі основні обов'язки "впали" на плечі Ю. Шевельова.

Про цей період сам редактор згадував таким чином: "Особисто мені праця в реформованій "Арці" приносила радість. Зусиль треба було багато, журнал поглинав майже ввесь мій час. А наслідки ви­нагороджували. Ніхто справді, як домовлено, не втручався в те, що я робив, - ні з "Української трибуни", ні з МУРу: я відповідав за все перед своїм сумлінням. Реакція читачів була позитивна, журнал за своїм культурним рівнем випередив усі українські періодичні ви­дання і наближався до кращих німецьких" [6, 203]. Ідеться, зокре­ма, про 1948 р. - не зовсім вдалий для емігрантів: Німеччина стоя­ла на порозі валютної реформи, табори були на межі закриття, а їх численні поселенці відчайдушно шукали собі застосування, тому до­роги багатьох вели за океан. Відчуття редакторської "самостійності і єдиновладності" в керівництві "Аркою" поєднувалися з певною "самотністю" митця, а також розумінням об'єктивної ваги подібно­го журналу в зазначених умовах - "танець мошки в сонячному про­мені" [6, 203].

Особливо критичний і публіцистичний талант Ю. Шевельова розквітнув на сторінках газет, передусім тижневика "Час", дещо менше - "Українських вістей" (огляди досягнень білоруських письменників в еміграції, рецензія на літературний збірник біло­руських письменників "Шипшина" тощо). Скажімо, у рецензії "Гариць шипшина" (Українські вісті. - 1946. - 4 жовт.) критик чутливо реагує на творчий голос "синьоокої сестри", звертає ува­гу на еміграційні журнали "Зьвіняць Званьї Святой Сафіі" та "Шьіпшьіна", аналізує літературні традиції білоруської літерату­ри, а наприкінці подає свої побажання редколегії нових видань і творчій молоді: "пишно квітнути і, зберігаючи свій мужній національно-романтичний характер, свою увагу до мистецької форми, шукати все нових і нових рис білоруського обличчя своєї літературної творчости...".

На шпальтах тижневика "Час", що виходив у Нюрнбергу, а потім у Фюрті з 1 жовтня 1945 р. до 3 липня 1949 р., було запро­ваджено сторінки: "Література, наука, мистецтво", "Жіноча сторінка", "Куток молодого читача", "Сторінка студента" та ін. Зрештою, широка програма часопису дала змогу видавати кілька додатків - жіночий журнал "Громадянка", пластовий "На сліді" та релігійний "Христос наша сила". Подаючи різнобічну інформацію про життя українців у світі та можливості поселення "діпістів" у тій чи тій державі, редколегія друкувала статті про завдання й перспективи національної еміграції, розвиваючи концепцію євро­пейського розвою українців на чужині. Ключові назви таких публікацій: "Еміграція в розбудові", "Ідея панєвропи і ми", "Учімо­ся панувати над собою" тощо.

Щономера цикл матеріалів присвячувався проблемам світового та національного мистецтва. Чимало тут публікацій Ю. Косача, який порушував питання "двох світів", роздумував про "оновлену Кліо", відповідав на питання "Чому з Заходом?", порівнював того­часний театр Заходу та українські театральні здобутки тощо. На шпальтах газети знайшлося місце для роздумів, нарисів, рецензій, дискусій, розпочатих В. Петровим (Бером, Домонтовичем), 3. Кузе - лею, А. Янівим, С. Гординським, Р. Завадовичем та ін.

Але справжньою окрасою газети "Час" можна вважати численні статті Гр. Шевчука (Шереха). Його перу належать такі глибокі, вдумливі й непересічні публікації, як "Поезія повернення романти­ки", "Два поети", "Шабля і думка", "Рік однієї дискусії", "Коли музика стає політикою", "Париж чи Рим", "Молодість, що вміє, старість, що може". В окремих матеріалах, як-от: "При початку стоїть людина", "Запізнені думки", "Чи криза людини визвольного руху?", "Хутір, революція, імперія, людина" автор порушував гострі питання сенсу людського існування, особливо ж призначення українців на чужині. Цикл публікацій стосувався постаті Т. Шев­ченка (зокрема "Чужинцям про Шевченка", "А все-таки Шевченко був Шевченко!").

В українській пресі на теренах Німеччини Ю. Шевельов друку­вався і в 50-х рр. XX ст. Так, в "Українській літературній газеті" - місячнику літератури, мистецтва, критики, наукового і громадсько­го життя - з'являються розлогі, завжди виважені, ґрунтовні й спра­ведливі огляди та рецензії Ю. Шереха. Серед них - "Про незмінне й дочасне, своє й чуже і проповіді в храмах, де розпаношилися кра­марі" (1955. - Ч. 4), "Диптих про книжки з подвійним дном" (1956. - Ч. 1 (7)), "Поети виходять сушитись на сонечку" (1956. -

Ч. 3(9)), "На риштованнях історії літератури" (1956. - Ч. 6 (12)—7(13)) та ін.

Автор критикує "опортуністичну", хоч і сміливу, ідею Миколи Шлемкевича про "загублену українську людину", знаходить ско - вородівську філософію у книгах Е. Андієвської, дає слушні пора­ди поетові Б. Нижанківському, радіє появі нової книги Д. Чи - жевського. Щодо останнього твору, то критик висловлює своє принципове бачення досліджень історії української літератури від початків до доби реалізму. Рецензію Ю. Шевельов завершує таким висновком: "У книжці Чижевського нарешті є українська літера­тура, а не ходіння навколо неї. Але в книзі ще нема історії літе­ратури. Вона статична. Це ще не фільм, а виставка вирізаних кадрів з кінострічки. До книжки Чижевського взагалі не можна було думати про історію української літератури. Тепер створити її стає можливим завданням. Ми вже на риштованнях історії україн­ської літератури".

Тож, пристосовуючи ці слова до інтелектуальної діяльності Ю. Шевельова, особливо до того періоду його життя, який він нази­вав "європейським", варто наголосити: митець наполегливо торував свій шлях у науку й літературну критику, зводячи риштування національної журналістики в еміграції, поєднуючи національні та західні традиції. Прислухаймося до думки І. Дзюби: "Він поглибив для нас панораму української літератури і культури, вніс у неї нові багатозначні виміри. Його вимогливий смак і суворий критицизм вносили необхідну ієрархію в канони нашого письменства й були суголосні його найвищим злетам" [9, 32].

1. Бондар-Терещенко І. Розбиті окуляри / Ігор Бондар-Терещенко // Літературна Україна. - 2008. - 25 груд.

2. Качуровський І. Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки / Ігор Качуровський. - К. : ВД "Києво-Могилянська ака­демія", 2008. - 766 с.

3. Кейданський К. Табори переміщених осіб у Німеччині та Австрії: погляд на структуру й діяльність / К. Кейданський // Українська діас­пора. - 1994. - Ч. 6. - С. 105-112.

4. Михайлин І. Л. Журналістика як всесвіт: вибрані медіадосліджен - ня / І. Л. Михайлин. - X. : Прапор, 2008. - 512 с.

5. Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / Улас Самчук. - Вінніпег, 1979. - 355 с.

6. Шевельов Ю. (Шерех Юрій). Я - Мене - Мені... (і довкруги): спо­гади : у 2 кн. / Ю. Шевельов (Юрій Шерех). - Харків ; Нью-Йорк : Ви­дання часопису "Березіль" ; Вид-во М. П. Коць, 2001. - Кн. 2 : В Європі. - 304 с.

7. Шерех Ю. Поза книжками і з книжок / упоряд. Р. Корогод - ський / Юрій Шерех. - К. : Час, 1998. - 456 с. ("Українська модерна література").

8. Шерех Ю. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеології / Юрій Шерех. - Балтимор ; Торонто : Смолоскип, 1991. - 455 с.

9. Шевельов Ю. Вибрані праці : в 2 кн. / Юрій Шевельов ; упоряд.

І. Дзюба. - К. : ВД "Києво-Могилянська академія", 2008. - Кн. 2 : Літературознавство. - 1151 с.

 

2. Выходцева И. С. Концепт "свой - чужой" в советской словесной культуре (20-30-е гг.) : автореф. дисс. ... к. филол. н. : 10.02.01 - рус. язык / И. С. Выходцева ; Саратовский гос. ун-т. - Саратов, 2006. - 20 с.

3. Кирилина А В. Гендерные исследования в лингвистике и теории коммуникации : учеб. пособ. / А. В. Кирилина. - М. : РОССПЭН,

2004. - 252 с.

4. Мишин А. А. Концепт "ум" и "глупость" в немецкой и английской языковых картинах мира : автореф. дисс. ... к. филол. н. : 10.02.04 - германск. яз. / А. А. Мишин ; Новгородский гос. ун-т им. Яросла­ва Мудрого. - Владимир, 2007. - 22 с.

5. Слышкин Г. Г. Гендерная концептосфера современного русского анекдота / Г. Г. Слышкин // Гендер как интрига познания: гендерные исследования в лингвистике, литературоведении и теории коммуника­ции : альманах. Пилотный выпуск. - М., 2002. - С. 66-73.