Головна Журналистика ВИХОВАННЯ ДИТЯЧОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ
joomla
ВИХОВАННЯ ДИТЯЧОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ
Журналистика - Журналистика

Оксана Сидоренко,

Асп. (Київ)

УДК 007: 304: 070

У статті простежено етапи становлення преси для дітей в Україні, проаналізовано засоби виховання дитячого кореспондента на прикладі піонерської преси 20-хрр. XX ст.

Ключові слова: піонерська преса, дитячий кореспондент, піонерсь­кий кореспондент.

З

А короткий час, упродовж 15 років, у Радянському Союзі була створена «мережа періодичних видань для дітей, що передбача­ла інтереси різноманітних вікових, соціальних, національних груп дітей»; під «впливом культурної революції» дитяча журналістика виступила «справжнім пропагандистом, агітатором та організато­ром піонерського руху в нашій країні» [10, 195]. Ці уроки творення видань із відповідною «сіткою кореспондентів» стали традицією, що згодом набувала нових рис. Зрештою, і сьогодні в багатьох періодич­них виданнях для дітей заохочується творчість юних, подекуди існують гуртки, школи і майстер-класи для початкуючих дописува­чів, але такого розмаху й масовості, помножених на цілеспрямова­ний ідеологічний вплив, нині не існує.

Мета статті - з’ясувати основні кроки й засоби виховання дитячого кореспондента в період становлення радянської журна­лістики, обравши об’єктом дослідження піонерську пресу 20-х рр. XX ст. («Червоні квіти», «Юний ленінець», «Юний Спартак», «Октябрьские всходы» та інші видання в Україні).

У радянську добу було захищено кілька кандидатських дисерта­цій, пов’язаних із зазначеною тематикою. Серед науковців - дослід­ники з України та Росії. Це дисертації М. Алексєєвої про дитячі журнали Радянської Росії 20-х рр. як тип видання (М., 1968), С. Ве - лігодської про українську дитячу журналістику кінця XIX - почат­ку XX ст. (Харків, 1970), Г. Литвинової про газету для дітей (1958-1969) як засіб ідеологічного впливу та комуністичного вихо­вання підростаючого покоління (К., 1970), Ю. Богатирьової простворення друкованої піонерської газети (1922—1928) (Л., 1972),

А. Токарської про становлення і розвиток періодичної преси для дітей в Україні у 1918—1932 рр. (К., 1987).

Цим же дослідникам належить і кілька статей у таких виданнях, як «Журналіст України», «Детская литература», «Новые детские книги», «Вопросы детской литературы», «Советская литература» та ін. А. Токарська у статтях «Друг і порадник дітей» та «Літописець піонерії», опублікованих у «Журналісті України», детально аналі­зує джерела дитячого комуністичного руху в Україні, за архівними матеріалами простежує розвиток окремих часописів («Червоні квіти», «Піонерія», «Юний Спартак», «Юный ленинец»). Зокрема авторка розповідала про першу в Україні дитячу газету «Юный ленинец»: вона була «рупором дитячого комуністичного руху, його вірним літописцем. Вона закладала основу майбутньої преси піо­нерської організації, визначивши коло обговорюваних питань, основні форми роботи з юними кореспондентами. Газета стала вихо­вателем, пропагандистом, агітатором і колективним організатором юного покоління» [9, 41].

Окремо вийшли у світ огляди радянської дитячої журналістики та літератури, написані Г. Абросимовою, М. Алексєєвою, В. Костю - ченком, Ю. Ярмишем. Бібліографічний покажчик «Детская журна­листика СССР» (періодичні видання та література про газети, журнали, радіо - і телепередачі для дітей) уклали Ю. Богатирьова, Л. Колесова, М. Холмов (Л., 1974).

Варто звернутися і до таких джерел вивчення умов та особливо­стей функціонування дитячої преси, як збірники документів та матеріалів (постанови та резолюції з’їздів комсомолу і партії), спо­гади журналістів та інших учасників видавничого процесу (авторів, кореспондентів, членів редколегій). До таких видань належать збір­ники «Піонерія України. 1917—1941» [7], «Пионерская печать в документах» [6], «Зори советской истории» [5], книжка «Год за годом» О. Гусєва про літопис дитячого комуністичного руху в СРСР [3], електронні джерела про піонерську пресу тощо.

Уміщені в збірнику «Пионерская печать в документах» [6] тези, постанови, резолюції з’їздів РКП(б), ВКП(б), ЦК РЛКСМ, ЛКСМ висвітлюють процеси ідеологічного впливу на дитячу пресу. Так, ще у 1920 р. на III Всеросійському з’їзді Російської комуністичної спіл­ки молоді (РКСМ) було наголошено на розвитку дитячої творчості шляхом видання дітьми сторінок, журналів, організації виставок [6, 5]; ЦК РКП(б) у 1924 р. орієнтував фахівців на створення «особ­ливого типу газети», призначеної для «конкретного прошарку маси читачів» [6, 6]; у передовій статті провідної комуністичної газети «Правда» у 1924 р. зазначено необхідність партійного керівництва піонерськими журналами і літературою, потреба «прийти на допо­могу порадами і засобами» [6, 8] і т. д.

Закладаючи основи комуністичної педагогіки й теорії дитячого комуністичного руху, як уважала редакція харківського журналу «Дитячий рух» (1925. - Ч. 1), необхідно було внести «комуністич­ний колір» у всі прояви дитячого громадського життя. З травня 1923 р. до лютого 1925 р. значно зросла в СРСР кількість молодіж­них видань і їхній тираж (відповідно з 53 назв до 81, з 132 тис до 1 млн 456 тис 500 примірників), юнкорівський рух пройшов етап від десятків до десятків тисяч «пишучих товаришів» [11, 12]. Важливою зброєю політпросвітньої роботи стали стінгазети, де юнкори робили перші кроки. Основні навички такої діяльності з’ясовано в статті М. Потапова, який писав: «Пікор - це будь-який юнкор, який пише в газети і журнали про життя і роботу піонерів і пролетарських дітей». Жодних привілеїв чи знаків відмінності він не має. Навчитися основних навичок він міг у гуртку пікорів, де його ознайомлювали з потребами комсомольської і піонерської преси, технікою написання матеріалів, умінням відображати «хоро­ше й погане», «втягували в активну роботу у стінгазеті» [8, 18].

Фактично ці слова були повторенням вимог, зафіксованих у п. 6 «Про диткорівський рух» із резолюції 2-ї Всесоюзної наради піо­нерських працівників [6, 11-12]. Тільки в цьому разі використову­валися поняття «диткор» і «диткорівський рух». До 1925 р. і навіть трохи пізніше редакції газет поділяли своїх юних дописувачів на кілька категорій: пікорів (піонерських кореспондентів), шкілкорів (шкільних кореспондентів), будкорів (будинкових кореспондентів), сільпікорів (сільських піонерських кореспондентів) і диткорів (дитячих кореспондентів). Юнкорами в той час називали юних кореспондентів комсомольських видань, а робсількорами - відпо­відно робітничих і сільських кореспондентів, які писали до партій­них видань. Таким чином, основна робота дитячих кореспондентів мала розгортатися навколо стінгазет і піонерських видань, а їхнє навчання - зосереджуватися в гуртках при загонах піонерів чи дру­кованої піонерської преси.

У 1924 р. були розроблені завдання для активних учасників дит - корівського руху в Україні. Зокрема в збірнику «Супутник юного піонера» вміщено «Заповіді пікора». До десяти основних кроків належали такі: 1) стеж за роботою і життям свого загону, всієї орга­нізації, свого оточення; про все цікаве пиши до газети; 2) будь аку­ратним; побачив цікаве - відразу придивися й пиши; запізніла замітка втрачає користь; 3) пиши тільки про те, що сам бачив і знаєш; чужі слова перевіряй; 4) пиши жваво (малюнками), коротко і зрозуміло; менше балачок - більше малюнків; 5) не роби із замітки каші; в кожному дописі висвітлюй лише одне питання; 6) вчися писати; стеж за правками, які робить редакція; не втрачай духу, якщо замітка не підійшла, пиши ще; 7) не приховуй вад роботи свого загону; на помилках ми вчимося; 8) пиши чорнилом, чітко, розбірливо, з одного боку аркуша; не забувай написати своє прізви­ще та адресу; 9) завжди підтримуй зв’язок із редакцією, повідомляй про все хороше й погане в газеті чи журналі; підтримуй свою піо­нерську пресу, шукай нових передплатників; 10) запрошуй до участі в газеті чи журналі інших дітей; активно працюй у гуртку корес­пондентів [4, 202].

Серед багатьох публікацій у збірнику «Піонерія України» важ­ливими є спогади та свідчення безпосередніх учасників творення преси для дітей в Україні, зокрема розповідь 3. Біленка про журнал «Червоні квіти», А. Вайшенкера - про двотижневий журнал «Дитячий рух», В. Куличенка - про «Юний спартак», І. Неходи та В. Бичка - активних пікорів 20-х рр. XX ст. про газету «Юний лені­нець» та піонерські журнали, В. Лапія - про журнал «Більшо - виченята» та одноденну газету «На зліт», Т. Горбунцова - про жур­нал для молодших школярів «Жовтенята», І. Вавилова - про реда­гування піонерської газети «На зміну» тощо.

Наприклад, В. Бичко - не тільки відомий український поет, він багато років працював у молодіжній пресі України, був редактором газети «Зірка», головним редактором видавництва «Молодь», редактором журналу «Піонерія». У його спогадах є активне дитин­ство, створення спартаківської організації у селі, відчуття себе рево­люціонером, більшовиком. А на цій хвилі - досвід участі в стінній пресі, співробітництво в харківській газеті «Юний ленінець» (зго­дом - «На зміну»), публікація поезій і дописів у літературному додатку «Піонерія» та журналі «Червоні квіти». Про перші журна­лістські кроки В. Бичко згадував: «Пікорівська робота давала мені змогу бачити глибше і ширше життя, привчала мене ясно, чітко і коротко висловлювати свої думки. А це насамперед потрібно кожно­му, хто береться до літературної роботи» [1, 82—83].

Майже кожне піонерське видання мало редколегію, до якої вхо­дило юне покоління, яке не тільки писало власні матеріали, а й переглядало пошту, рекомендувало твори до друку чи відхиляло дописи. Такий шлях пройшли відомі дитячі письменники України

В. Бичко, І. Нехода, О. Копиленко та ін. Охоче редакції запрошували до участі відомих письменників. На сторінках журналів «Червоні квіти», «Октябрьские всходы», «Піонерія», «Тук-тук» опубліковані численні вірші, оповідання, новели й нариси М. Рильського, П. Ти­чини, В. Сосюри, Н. Забіли, О. Іваненко, О. Донченка, В. Поліщука,

В. Гжицького та ін. Поряд із ними трапляються підписи: диткор Ол. Артем’єв, пікор Вільний, пікор Марат, піонер В. Царенко, піо - нерка Слава, пікор Микола Федоров, пікор В. Бичко та ін.

Притаманною рисою піонерських видань стають гасла й заклики для утвердження агітаційно-пропагандистського характеру видань, призначених для підростаючого покоління. Це насамперед спону­кання до участі в справах індустріального будівництва, виховання «неорганізованих дітей» (бути їм за приклад), готовність до втілен­ня комуністичної моралі в побут і навчання. Наприклад, у Харкові, де виходили всеукраїнські газета «Юный ленинец» і журнали «Октябрьские всходы», «Червоні квіти» та «Октябрята» (вони мали спільну редакцію), існувала загальна Редакційна колегія юних піо­нерів у складі 9 осіб. Вони розбирали піонерський матеріал, вирішу­вали, що слід друкувати, в якому виданні, в якому відділі; керували роботою юних пікорів, розглядали різні питання редакційної робо­ти, стежили за ходом передплатної кампанії.

Існувала така специфіка: спочатку утворювалися районні гуртки пікорів, потім вони почали виникати при колективах і клубах. Пікором міг стати будь-який піонер, який хоча б місяць пропрацю­вав у гуртку. Наприкінці 1924 р. у Харкові налічувалося 12 таких гуртків. їхня діяльність відбувалася за однією «схемою»: спочатку бесіди (як працюють пікори, як слід писати до газети, про піонерсь­ку пресу, про стінгазети тощо), далі починалася активна участь у випуску стіннівок; аналізувалася практика публікацій піонерських видань, нарешті юні кореспонденти випробовували свої сили в напи­санні заміток. Гуртки обирали собі теми (скажімо, «Піонер у школі» чи «Піонер вдома»), а кожен пікор намагався написати замітку, яку потім прискіпливо розбирали в гуртку. Юні кореспонденти також відвідували друкарні, дізнавалися, як відбувається процес друку. Таким чином, пікор проходив «бойове хрещення» і міг самостійно писати, як розповідалося на сторінках журналу «Октябрьские всхо­ды» (1924. - № 18). У замітці про гурток дитячих кореспондентів пікор Мулька повідомив, як школярі «розбирали «пам’ятку корес­пондента», обговорювали питання, чому потрібно писати чітко й розбірливо, лише на одному боці аркуша; а коли дійшли до напи­сання замітки, зненацька погасло світло (1924. - № 19/20).

Меті комуністичного виховання підростаючого покоління відпо­відала перша газета «Юный Спартак», яка вийшла 15 грудня 1922 р. у Харкові як «одноденна газета Харківського міськкому юних спар - таківців» (функціонувала у 1923—1924 рр.). Першим і постійним редактором газети став В. Куличенко (псевдонім В. Лір), який так згадував перший випуск: «Газета приваблювала насамперед своїм зовнішнім виглядом: надрукували її на тонкому глазурованому папері, який мав приємний жовтуватий відтінок На такому папері (імпортному - естонському) тоді навіть книжки рідко друкувалися. Короткі статті й замітки, писані самими дітьми. Ілюстрації (хоч і небагато). Словом, навіть професійні газетярі і поліграфісти хвали­ли нашу новонароджену газету» [7, 85].

Містилася редакція газети в дитячому будинку імені Комсомолу. Ніякого штату не було. Навіть редактор виконував свої обов’язки на громадських засадах (у той час В. Куличенко був співробітником газети «Харьковский пролетарий»). Жодного літературного праців­ника, художника, фотографа чи коректора. Членами редколегії стали дитячі кореспонденти - диткори, обрані міським комітетом юних спартаківців. Усі матеріали обговорювалися на засіданні ред­колегії, кожен член редколегії приносив по кілька дописів до наступного номера, агітуючи товаришів у спартаківських осеред­ках, у школах і дитбудинках.

Постійними були рубрики: «Важливі події», «Життя юних ленінців по школах», «Наші бесіди», «Новини науки і техніки», «Куточок розваг», «Куточок жовтенят», «На колективне обговорен­ня», «Листи з місць», «Довідник юного ленінця», «Юні ленінці за роботою» та ін. У статті «Заповіти Ілліча» сформульовані основні завдання юного ленінця: «Піонер вірний справі робітничого класу. Піонер - зміна комсомолу. Зв'язок з західними братами, допомога їм. Зміцнювати завоювання революції - Союз Радянських Соціа­лістичних Республік. Змичка міста з селом. Вчитися, вчитися, вчи­тися. Допомога безпритульним, боротьба з неписьменністю».

У лютому 1923 р. на сторінках газети «Юный Спартак» була над­рукована пісня «Ми молоді весняні квіти» вихованки дитячого бу­динку Тані Карпової. Цю пісню співали на мотив «Інтернаціоналу і, як стверджувала активна громадська діячка того часу, а пізніше партійний працівник у Москві К. Максимова, пісня «швидко стала популярною серед дітвори» [7, 57]. Там були такі рядки: «Ми моло­ді весняні квіти, Ми діти Молота й Серпа. Ми тільки починаєм жити, Але вже жде нас боротьба. (Приспів: Ми червонії квіти, Діти Жовтня й Весни, Інтернаціоналу Правдивії сини)». Завершувалася пісня рядками: «Комуна - то є гасло наше, Всесвіт - останняя мета, Хай скрізь горить ясна свобода - Червона, вільна і свята. В похід же, браття молодії, Ми шляхом волі йдем та йдем... За правду, волю і за працю Червоний прапор піднесем» (1923. — 10 лют.).

Як уважав редактор «Юного Спартака», робота в редколегії бага­то чого навчала дітей, чимало вихованців ставали потім редактора­ми стінгазет у своїх осередках чи школах, деякі вже обрали шлях у велику журналістику. Сам В. Куличенко пізніше працював у редак­ціях дитячих журналів, видавництві «Молодий більшовик», Харківському палаці піонерів та жовтенят, а з 1936 р. - у Москві директором Центральної станції юних натуралістів.

Активний співробітник «Юного Спартака» комсомолець Леонід Можейко став секретарем редакції, згодом на цій же посаді в «Юном ленинце» та газеті «На зміну», був редактором журналу «Знання та праця». Юний, 13-річний диткор-спартаківець Давид Новоплян - ський, який уже тоді «виділявся серйозним, вдумливим підходом до кожної замітки», з часом працював у всесоюзних виданнях: «Ком­сомольской правде» та «Правде». Активний диткор Олександр Лесс теж став професійним журналістом, працював репортером у мос­ковських газетах та журналі «Огонек». Доктором фізико-матема - тичних наук став колишній юнкор Лазар П’ятигорський. Одна з перших спартаківок Олена Радченко (Радченківна), член другого й третього складів редколегії «Юного Спартака», чимало попрацювала в інших дитячих виданнях, а згодом - в апараті ЦК КПРС та Президії Академії наук СРСР.

У грудні 1927 р. виповнилося чотири роки журналу «Червоні квіти». Редколегія вирішила присвятити кілька випусків тим, хто творив журнал увесь цей час - редакторам, відповідальним секрета­рям, художникам, фоторепортерам, прозаїкам, поетам, диткорам і пікорам. Нариси та зарисовки з фотографіями прикрасили часопис. Тут опубліковано передову статтю «Чотири роки», розлогий нарис К. Шелеста «Шлях нашого журналу», спогади Варвари Чередни­ченко про «старшу сестру» «Червоних квітів» - журнал «Червона калина» в Катеринославі; розповідь першого секретаря й технічного редактора «Червоних квітів» Мих. Биковця та першого редактора Олеся Громова. «Тіні спогадів» під назвою «Коли розцвітали «Червоні квіти» подав В. Бичко, згадуючи, як уже перші випуски часопису «вчили, впливали на дитячу душу й гострили думки та почуття» [2]. «Старий диткор» згадував свої перші журналістські кроки («приніс дописа, шарад декілька») у газету «На зміну», а потім його запросили до журналу: «Я щасливий, бо розцвітав разом із «Червоними квітами», щасливий, що положив хоч маленьку частину своєї праці на побудову журналу».

Зі сторінок ювілейного випуску довідуємося про атмосферу пер­шого періоду творення журналу, про умови творчості молодих, ще недосвідчених співробітників. Йдеться про Зіновія Біленка (його в редакції називали «Зінко») - спочатку диткора, а після закінчення школи він став технічним співробітником журналу. Його обов’яз­ком був перегляд і сортування диткорівських матеріалів і дописів дорослих авторів. Він став тією важливою ланкою, що сполучала редакцію з друкарнею і конторою, де збирають передплату. «Це він щодня вимірює харківські вулиці від редакції до друкарні, торсає кого слід, щоб швидше готували малюнки до журналу, друкували чи виправляли його».

Щодня о 12-й годині дня можна було побачити в редакції Валю Бичка - «одного з найстарших диткорів», Олександра Беляева - автора нарисів про науково-технічні новини, інколи «забігали» Іван Сенченко та Варвара Чередниченко. Завжди у пошуку були фото­граф Бризгалін, художники Іван Шульга, Дейц, Машалов; серйозно працював редактор мови В. Арфолом. Про перші свої дописи розпо­віли також пікор І. Нехода та диткор І. Лізенгевич. Можна дізнати­ся про наполегливість молодих авторів, Гр. Епіка, Ол. Донченка,

B. Сосюри, В. Поліщука та ін. Саме вони були першими творцями преси для дітей Радянської України у 20-х рр. XX ст., їм на допомо­гу приходили дитячі кореспонденти, які масово відтворювали будні свого оточення, життя й діяльність своєї «піонерської країни».

1. Бичко В. В. Вона дала мені все / В. В. Бичко // Піонерія України. 1917-1941 : зб.; документи, спогади, фотографії / уклад. І. С. Вави­лов. - К. : Молодь, 1979. - С. 77-83.

2. Бичко В. Коли розцвітали «Червоні квіти» (тіні спогадів) / Ва­лентин Бичко // Червоні квіти. - 1927. - Ч. 23. - С. 7.

3. Гусев А. И. Год за годом : из летописи детского коммунистическо­го движения СССР. 1917-1981 гг. / Гусев А. И. - [4-е изд., перераб. и доп.] - М. : Молодая гвардія, 1981. - 206 с. : ил.

4. Заповеди пикора // Спутник юного ленинца. - Харьков, 1924. -

C. 202.

5. Зори советской истории : очерки по истории пионерской органи­зации (1917-1941) / сост. В. Г. Яковлев ; под. ред. И. Г. Гордина. - М. : Просвещение, 1972. - 271 с.

6. Пионерская печать в документах : сб. / сост. Ю. Н. Вишнев­ская. - Л. : Дворец пионеров им. А. Жданова, 1972. - 39 с.

7. Піонерія України. 1917-1941 : зб.; документи, спогади, фотогра­фії / уклад. І. С. Вавилов. - К. : Молодь, 1979. - 320 с.

8. Потапов Н. Шире юнкоровские ряды / Н. Потапов // Юный кор­респондент. - 1926. - № 1/2. - С. 17-19.

9. Токарська А. Літописець піонерії / А. Токарська // Журналіст України. - 1984. - № 4. - С. 41-43.

10. Холмов М. И. Становление советской журналистики для детей / М. И. Холмов. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1983. - 207 с.

11. Ярцев Г. Путь юнкоровского движения / Г. Ярцев // Юный кор­респондент. - 1926. - № 1/2. - С. 11-13.

В статье прослеживаются этапы становления прессы для детей в Украине, анализируются способы воспитания детского корреспонден­та на примере пионерской прессы 20-х гг. XX ст.

Ключевые слова: пионерская пресса, детский корреспондент, пио­нерский корреспондент.

The main stages of becoming of the press for children in Ukraine are traced in the article, facilities of education of child's correspondent are analyzed on the examples of the pioneer periodicals of the 20-th of the XX century.

Keywords: pioneer periodicals, child's correspondent, pioneer corre­spondent.