Головна Журналистика Проблеми медіаосвіти в Україні в контексті євроінтеграції
joomla
Проблеми медіаосвіти в Україні в контексті євроінтеграції
Журналистика - Журналистика

Надія Іллюк,

Доц. (Київ)

УДК 070+316.653 / 658

Стаття присвячена проблемі становлення та розвитку медіаосвіти в Україні як важливого складника розвитку інформаційно­го суспільства.

Ключові слова: медіаосвіта, світовий освітній простір, інфор­маційна революція, медіакомпетентність.

This article is dedicated to the problem of the establishment and developing of media éducation in Ukraine as one of the most important parts for the processes of establishing of information society.

Keywords: media éducation, world éducation area, information révolu­tion, media compétence.

Статья посвящена проблеме становления и развития медиа-образо - вания в Украине как важной составной развития информационного об­щества.

Ключевые слова: медиаобразование, мировое образовательное пространство, информационная революция, медиакомпетентность.

Актуальність дослідження обумовлена тим, що входження України в європейський і світовий освітній простір детермінує не­обхідність узгодження напрямів і принципів реформування шкіль­ництва та студентства із загальними тенденціями розвитку освіти в умовах інформаційного суспільства. Всебічне обговорення цієї проб­леми в національних ЗМІ безпосередньо впливає на ефективність усього процесу в цілому.

Інформаційна революція і, як наслідок, виникнення інфор­маційного суспільства та його наступної фази - суспільства знань починають кардинально змінювати не лише світову та національні економіки, а й життя людей та спосіб влаштування сучасного світу. Тому ця проблема стала однією з основних для більшості міжнарод­них організацій, наукових та освітянських спільнот, а отже, і за­собів масової інформації в Україні зокрема.

Проблема медіаосвіти в контексті світового інформаційного прос­тору є комплексною, її прямо чи опосередковано вивчали такі вітчизняні журналістикознавці, як В. Різун, М. Тимошик, В. Шкляр, І. Слісаренко та ін. Останнім часом проблемою переймаються і представники точних наук, зокрема вчені Л. Шульман і В. Пугач, їхні колеги з НАНУ, які активно пропагують у друкованих та елект­ронних ЗМІ ідею інтеграції української науки в світовий процес.

Наукова новизна запропонованого дослідження полягає у ви­окремленні найбільш характерних чинників, що впливають на фор­мування оптимальних норм медіаосвіти в Україні.

На численних міжнародних конференціях із проблем інфор­маційного суспільства та суспільства, побудованого на знаннях, що проводилися під егідою ЮНЕСКО (Майнц, Німеччина, 2002; Па­риж, Франція, 2003; Будапешт, Угорщина, 2004), та світовому саміті з проблем інформаційного суспільства (Туніс, 2005) було зроблено певні важливі теоретичні узагальнення щодо тенденцій розвитку світової медіаосвіти та ролі ЗМК у цьому процесі. Загалом було визначено, що сучасна інформаційна революція стала мож­ливою лише завдяки збігові кількох чинників. Серед головних - по­ява цифрових засобів обробки інформації, прискорений розвиток електроніки, освоєння людиною космосу і створення супутникових технологій зв'язку, розробка інформаційних мережевих технологій і створення інтернету.

Так, за даними одного з самітів ЮНІДО з технологічного перед­бачення, щорічний приріст світового ринку інформаційних технологій протягом останніх десяти років становив у середньому 6-8 %, а в та­ких країнах світу, як Китай, В'єтнам, Польща, він сягав 25-27 %. Знання перетворилися на один із найважливіших чинників суспільно­го розвитку.

Однак країни, що розвиваються, далеко не сповна використову­ють усі переваги й потенційні вигоди, які надає інформаційне суспільство. Це твердження стосується й нашої держави.

Для прикладу, генерування й використання знань, інвестиції в на­уку та освіту для забезпечення сталого розвитку й підвищення рівня життя в різних країнах істотно різняться. За даними Світового банку, 85 % сукупних світових інвестицій у науку здійснюють країни-члени ОЕСР, 11 % - Індія, Китай і Бразилія та нові промислово розвинені країни Східної Азії, і лише 4 % - решта країн світу, до яких нале­жить і Україна. Тому держави з передовою економікою створили для себе благодатне замкнене коло, коли результати наукових досліджень і якісної підготовки кадрів забезпечують створення нових багатств, які є основою для подальшої підтримки власної науки та освіти.

У цьому контексті важливо проаналізувати рівень розвитку інформаційного суспільства та ринку телекомунікації в Україні.

Наша держава з 46-мільйонним населенням має один із найвищих у світі індексів освіченості (9 % письменного населення) і величез­ний потенціал, але залишається країною з низькотехнологічною промисловістю та недостатньо розвиненою інфраструктурою. Важ­ливим чинником, що може посприяти становленню України як по­тужної інформаційної держави, є розвиток рівня медіаосвіти.

За свідченням фахівців ЮНЕСКО, медіаосвіта з'явилася як інстру­мент захисту від шкідливих ефектів і трендів медіа. Першою країною, яка використала цю парадигму "щеплення", стала Велика Британія в 30-х рр. XX ст. У 60-х рр. переважна більшість західних інтелекту­алів із заперечення медіа переключилася на заперечення та критику різних видів медіа й популярної культури. Цей процес прийнято на­зивати "парадигмою популярної культури". Нарешті, наприкінці ми­нулого століття прийшло розуміння, що ідеологічна сила медіа була пов'язана з натуралізацією зображення. На сьогодні у Великій Бри­танії та Австралії медіаграмотність викладається як окремий курс, у плані підготовки фахівців за гуманітарним напрямом.

Загалом у країнах Західної Європи медіаосвіта приймала різні фор­ми, залежно від специфіки національної свідомості. У Фінляндії вона ввійшла в перелік предметів середньої школи в 1970 р., а у вищі нав­чальні заклади - в 1977 р. У Швеції медіаосвіта обов'язкова для учнів середніх шкіл (гімназій) із 1980 р., у Данії - з 1979 р. Практично в усіх європейських країнах медіаосвіта поступово відійшла від мо­ралізаторства і прийшла до дослідницьких методик.

Отже, починаючи з 60-х рр. XX ст. у багатьох розвинутих країнах Старого Світу, а також у Канаді, СІЛА, Австралії сформувався спе­цифічний напрям освітньо-пропагандистської, культурологічної діяль­ності: медіаосвіта (медіакультура, медіаграмотність), що має на меті допомогти школярам і студентам зорієнтуватися у всеосяжному полікультурному потоці сучасної інформації, сформувати вміння аналізувати і розуміти медіатексти. Відповідаючи на запити суспіль­ної свідомості, політичного істеблішменту, 1989 р. Рада Європи на ос­нові документів ЮНЕСКО схвалила "Резолюцію з медіаосвіти і нових технологій", де визнано вирішальну роль пресового, телевізійного, радіо та кінематографічного культурного досвіду для дітей.

Виходячи з основної ідеї цього документа, медіаосвіта має роз­починатися якомога раніше й тривати весь період навчання в школі, позашкільному закладі та в університеті. Важливо наголо­сити, що медіаосвіта в країнах західної демократії відповідає та­кому заклику: "Освіта впродовж життя!" Приміром, французький дослідник Жан Гоне медіаосвітню практику в своїй країні пред­ставляє в такій послідовності: "ЗМІ в початковій школі", "Мас - медіа в колежі", "ЗМІ в ліцеї", "ЗМІ в професійному ліцеї", "ЗМІ в університеті" [1, 46-58].

За умови, коли кожен користувач може за допомогою власного комп'ютера ввійти до всесвітньої мережі й отримати інформацію, що зберігається там у якомусь іншому комп'ютері, відбувається, на думку західних фахівців, процес розмивання кордонів і дифузії між різними засобами масової інформації, що впливає і на процеси медіаосвіти. Ми стаємо, таким чином, свідками вже глобального процесу з медіаконвергенції [2, 28-29].

Дослідники-журналістикознавці нині розрізняють власне жур­налістську освіту і медіаосвіту (Media Education), або медійну освіту. Науковці в Північній Америці й Західній Європі запропону­вали чимало визначень цього поняття, вони розробляють теорії, вказують напрями медіаосвіти, обґрунтовують її моделі. Безпереч­но, до медіаосвіти належать аудіовізуальна освіта, кіноосвіта, а та­кож, за аналогією, телеосвіта, радіоосвіта, мультимедіаосвіта, інтернет-освіта тощо.

Зарубіжний досвід у цій галузі успішно запозичила Росія, де вже захищено дисертаційні дослідження з медіаосвіти, зареєстровано спеціалізацію "Медіаосвіта" в рамках спеціальності "соціальна пе­дагогіка", готують медіапедагогів для середньої школи, видають навчальні посібники, роблять спроби ввести медіаосвіту в навчальні програми [3].

Один із російських дослідників медіаосвіти професор О. Федоров розуміє її як процес розвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової інформації з метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприймання, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки [3]. Професор Львівського національного університету імені Івана Франка Б. Потятиник пропонує своє визначення: "Медійна освіта - це науково-освітня сфера діяльності, яка ставить за мету до­помогти індивідові сформувати психологічний захист від маніпуляції чи експлуатації з боку мас-медіа і розвинути/прищепити інфор­маційну культуру... Медійна освіта спрямована і на масове оволодіння елементарними журналістськими навичками та новітніми техно­логіями, і на захист індивідів від надміру агресивного інформаційно­го довкілля (скажімо, впливу екранного насильства, пропаганди, пор­нографії, реклами)" [4, 8].

На думку автора статті, медіаосвіта - це комплекс спеціальних знань і методів підготовки до сприйняття інформації, що вироб­ляється як регіональними, так і міждержавними ЗМК. Останнім ча­сом у поняття медіаосвіти включено етичні категорії толерантності, віротерпимості. Проте основним питанням медіаосвіти залишається адекватність інтерпретації інформації.

Наостанок зауважимо, що в Україні медіаосвіта тільки розпочи­нає свою історію. У 2003 р. було започатковано випуск електронно­го журналу "МедіаКритика" [http:Www. mediakrytyka. franko. lviv. ua], організовано круглий стіл "Сучасна преса: інструмент конфліктності чи толерантності", влаштовано першу інтернет-кон - ференцію "Медіаосвіта в Україні: стан і перспективи", в якій взяли участь журналісти й педагоги з різних міст України та Польщі.

За останні роки члени редколегії "МедіаКритики" провели кілька прес-конференцій на факультетах журналістки і в інтернет-центрах ІТАР в Україні. На них Міністерству освіти і науки України було за­пропоновано створити мережу медіаосвіти, зокрема ввести до програм підготовки й перепідготовки педагогічних кадрів курс з медіаосвіти, розглянути доцільність уведення спеціальності "медіапедагог".

Якщо не вдається переробити пресу, то треба змінити її ауди­торію. Саме такий підхід і застосовує медіаосвіта з намаганням при­щепити "психологічний імунітет" до патогенного впливу медіа, який пов'язують із надміром реклами, пропагандою і фальсифіка­цією, екранним насильством і порнографією. Отже, медіаосвіта - це, з одного боку, оволодіння сучасними комунікативними техно­логіями, а з другого - формування більш відповідального ставлен­ня до використання цих технологій.

У світі останнім часом утверджується досить широке розуміння медіаосвіти не тільки як певного компонента шкільного чи вишів - ського навчання, а й як довгострокової суспільно-просвітительської діяльності, що охоплює дітей і дорослих, медіаосвіта розглядається як постійний розвиток і самовдосконалення особистості в суспільстві.

1. Гоне Ж. Освіта і засоби масової інформації / Ж. Гоне ; пер. з фр. - K., 2002. - 207 с.

2. Вальтер фон Ла Рош. Вступ до практичної журналістики : навч. посіб. / Вальтер фон Ла Рош ; пер. з фр.: В. Климченко, А. Баканов. - К. : Академія Української Преси, 2005. - 229 с.

3. Онкович Г. В. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти / Г. В. Онкович // Дивослово. - 2007. — № 5. —

С. 29-31.

4. Потятиник В. Масова журналістська освіта - а чому б ні? / Б. Потятиник // МедіаКритика. - 2005. - Ч. 10.