Головна Журналистика Особливості формування нової системи української молодіжної преси напередодні розвалу СРСР (1986-1991)
joomla
Особливості формування нової системи української молодіжної преси напередодні розвалу СРСР (1986-1991)
Журналистика - Журналистика

Микола Тимошик,

Д. філол. н., проф.

УДК 007 : 304 : 070.1(477)

У статті йдеться про організаційні аспекти формування нової сис­теми молодіжної преси в один із найдраматичніших періодів існуван­ня України в складі СРСР.

Ключові слова: молодіжна преса, комсомол, ідеологія.

The article is about the organizational aspects of the new system of youth press forming in one of the most dramatic periods of Ukrainian exis­tence within USSR.

Keywords: youth press, Komsomol, ideology.

В статье речь идет об организационных аспектах формирования новой системы молодежной прессы в один из самых драматичных периодов существования Украины в составе СССР.

Ключевые слова: молодежная пресса, комсомол, идеология

Система дитячої і молодіжної періодики в Україні була досить продуманою і розгалуженою. Ще тільки підростала дитина, ішла до дитячого садка, а молоді батьки вже передплачували для неї "Малятко" - щомісячний журнал-розмальовку, журнал-саморобку, що понад 70 років, маючи стабільний наклад у межах 1 млн при­мірників, радував українських малюків. Від першого до п'ятого - шостого класів супроводжували юного школяра в країну знань щотижневі дитячі всеукраїнські газети "Зірка" та "Юный лени­нец" і щомісячний журнал "Барвінок". Супутником піонерської пори школярів був журнал "Піонерія". Широкі можливості мали старшокласники. У кожній області - своя газета для молоді (вели­кого або меншого формату, щоденна чи тричі на тиждень), а та­кож дві республіканські - "Молодь України" та "Комсомольское знамя". Популярними були молодіжні журнали "Ранок" і "Знан­ня та праця".

Вражають сьогодні наклади молодіжних видань. "Зірка" виходи­ла щотижня більш ніж мільйонним накладом, всеукраїнська "Мо­лодь України" мала кілька років підряд понад півмільйона примірників. Неймовірними нині сприймаються наклади обласних молодіжних видань. Скажімо, наклад "Молодого буковинця", що виходив у найменшій за територією в Україні Чернівецькій області, сягав 40 тисяч примірників, а львівської "Ленінської молоді" в окремі роки - до 200 тисяч.

Цей потужний масив друкованих ЗМІ, постійно реорганізовую­чись і вдосконалюючись, розвивався увесь період історії Радянсько­го Союзу і несподівано, майже раптово, зник із розмаїтого постра­дянського інформаційного простору невдовзі після припинення існування цієї країни. Найбурхливіший, найдраматичніший і найцікавіший період розвитку в Україні молодіжної преси припадає на останню добу її існування, яку хронологічно пов'язують із почат­ком горбачовської перебудови та розвалом СРСР.

Хто і як керував молодіжною пресою. Для молодіжних газет свого часу склався і міцно утвердився порядок потрійного підпо­рядкування: цим типом періодики керували як комсомольські, так і партійні органи, а ще - партійні видавництва, де, як прави­ло, друкували молодіжні видання. У такій тісно переплетеній тріаді найбільша влада належала партійним комітетам. Без їх відома не вирішувалося практично жодне серйозне не тільки твор­че, а й внутрішньоредакційне питання - чи це підготовка гостро критичного матеріалу, чи призначення завідувача відділу, не ка­жучи вже про редактора. Щодо останнього, то, як зауважує В. Ко - ротич, "редакторів призначали, виходячи не з того, чи допоможе він народу, а - чи не нашкодить він начальству. Вірність певним ідеологічним догмам, а не принципам, цінувались куди вище про­фесіоналізму" [1].

Сформовані в умовах існування лише партійних видань, принци­пи партійного керівництва пресою без найменших коректив протя­гом тривалого часу поширювалися на всю мережу періодичних видань - галузевих, відомчих, у тому числі й на молодіжну періоди­ку. Методи і форми такого керівництва з боку партійних комітетів копіювалися комсомольськими комітетами, часто без урахування динаміки суспільно-політичних процесів у молодіжному середо­вищі, країні загалом.

Цілком природним видається той факт, що в період демократи­зації громадського життя навколо проблеми партійного керівницт­ва засоби масової інформації розгорнули гострополемічні дискусії [2, 227]. Здебільшого велися вони журналістами-практиками, політичними лідерами і зводилися до думки про необхідність ново­го осмислення проблеми керівництва та управління пресою, зміщен­ня акцентів у цій справі від принципу партійності до принципу не­залежності [3]. Гостро висловився з цього приводу С. Кондрашов: "...практика наступних десятиліть, трьох сталінських, одного хру- щовського і майже двох брежнєвських, довела, що зведена в абсо­лют, охоронювана партійним олімпом партійність преси і літерату­ри стала найгіршою формою залежності журналістів і письмен­ників, виправданням будь-якої форми ідейно-виправданої бездар­ності і брехні... Головним циклопічним пам'ятником принципу партійності стала ота, суцільно вкрита, лаком або білими плямами, викривлена історія нашої країни, яку тільки тепер ми почали представляти в її істинному, менш світосяйному вигляді" [4].

Така постановка проблеми в той час видавалася цілком своєчас­ною, оскільки в умовах конституційного закріплення принципу ба­гатопартійності закономірно виникало запитання: а представники якої партії повинні здійснювати контроль над публікаціями в пресі? Якщо кожна партія, зауважує С. Кондрашов, буде сповідувати принцип партійності преси в тому вигляді, як ми його знаємо, кон­солідації в суспільстві не бувати.

Гострих запитань щодо практичного здійснення принципів керівництва ЗМІ в умовах перших років реалізації Закону СРСР про пресу та інші засоби масової інформації виникало дуже багато. І по­ки теоретична думка шукала обґрунтовані відповіді на них, практи­ка журналістики давала все нові й нові свідчення конфронтації ре­дакційних колективів зі своїми видавцями, про що неодноразово повідомляла останнім часом центральна преса.

Всесоюзне опитування керівників республіканських, крайових і обласних газет показало, що більша частина журналістів стикалася з випадками заборони на публікації з боку партійних комітетів [5, 77]. Що ж стосується молодіжних газет, то до такої кількості "партійних" заборон можна додати ще й численні втручання у твор­чий процес з боку комсомольських комітетів. А це також неминуче призводило до конфліктів, які, за словами А. Кабанникова, набра­ли характеру загальнокомсомольських НП [6].

Подібна ситуація почала складатися і для молодіжної періоди­ки України. Перше серйозне "непорозуміння" між редакцією газе­ти і її видавцем, що набуло широкого розголосу в республіці, тра­пилося у Чернівцях. Керівництво обкому комсомолу наклало ка­тегоричну заборону на публікацію у "Молодому буковинці", в якій ішлося про неправедні дії деяких працівників правоохоронних органів і комсомольських функціонерів обласного масштабу [8].

Чесно розповівши через республіканську молодіжну газету про сто­сунки редакційного колективу й обкому комсомолу, що мали тен­денцію до загострення, вирішив піти у відставку редактор жито­мирської "Комсомольської іскри", привернувши до цієї проблеми увагу громадськості [9]. Рядовий донедавна випадок винесення бю­ро Черкаського обкому комсомолу догани редактору "Молоді Черка­щини" за публікацію гострих читацьких листів про доцільність будівництва Чигиринської АЕС [10] переріс незабаром у принципо­ве протистояння цілого журналістського колективу з апаратом об­кому комсомолу [11]. Приблизно за таким сценарієм розвивалися події і в Одесі [12]. Справжній "рознос", який мало не дійшов до оргвисновків, вчинили своєму спільному друкованому органу, "Мо­лодій гвардії", Київські обком і міськком комсомолу за публікації про кандидатів у народні депутати, які не представляли на виборах і не пропагували у своїх платформах комсомол [13].

Тож, час диктував необхідність удосконалення механізму взаємовідносин між друкованим органом і видавцем, відпрацюван­ня такої моделі керівництва, яка б відповідала умовам і рівню де­мократизації суспільства й забезпечувала конструктивну участь мо­лодіжної преси у захисті інтересів молоді, їх впливу на органи керівництва та управління. Саме в такому ракурсі вперше було по­ставлено це питання на зустрічі редакторів молодіжних засобів ма­сової інформації в ЦК ЛКСМУ в лютому 1989 р. [14], а згодом і на XXVI з'їзді комсомолу республіки [15].

У зв'язку з цим принципового переосмислення потребувала ціла низка усталених підходів у питаннях керівництва пресою. Найго­ловнішими можна виділити такі:

- рішуча відмова від командно-вольових методів адмініструван­ня і втручання у творчий процес редакційного колективу, відмежу­вання від визначення молодіжної журналістики як "привідного ре­меня", "підручної партії", налагодження діалогізації відносин між редакцією і видавцем;

- проблема компетентності керівництва пресою, що передбачає необхідний рівень політичної культури, гуманітарної освіти, висо­ких людських якостей саме тих, кому довірена ця важлива і відповідальна справа;

- вироблення в інтересах консолідації сил терпимого ставлення до критики, інакодумства як необхідної умови для забезпечення плюралізму думок.

Пошук нової моделі молодіжної преси. Загострення стосунків у тріаді "редакція - комсомольський (партійний) комітет - видав­ництво", викликане, з одного боку, прагненням журналістів розі­рвати жорсткі рамки ідеологічного контролю, звільнитися від надмірної регламентації та опіки, а з другого - намаганням апара­ту зберегти свій диктат, спонукали в той час настійніше ставити пи­тання про необхідність уточнення усталених оцінок щодо функціональних завдань і цілей журналістики, передусім мо­лодіжної, її особливостей.

З цього приводу не можна не погодитися з Б. Лозовським, який зазначає, що теза про основну функцію журналістики лише як за­собу впливу на читача (аудиторію) нині має бути визнана за­старілою; особливо недопустимо говорити лише про впливову роль преси саме на молодіжну аудиторію [16, 70]. Стосовно функціональ­них особливостей молодіжної преси дослідник вважає однією з аль­тернативних позицій трактування преси як засобу самовиховання молоді. Від себе додамо, - ще й засобу її самоутвердження. У тако­му поясненні, на наш погляд, є раціональне зерно, адже деклара­тивно проголошене одне з головних завдань журналістики - бути справжньою народною трибуною, виразником інтересів і сподівань мас залишалося нереалізованим практично донедавна. Ретельно проріджуючи крізь цензурне й апаратне сито будь-яку інформацію, подаючи дозовану правду, молодіжна преса під тиском монопольно­го видавця довільним порядком брала на себе роль вихователя, вба­чаючи у своєму читачеві лише об'єкт впливу.

Спроба Б. Лозовського по-новому підійти до розгляду функціо­нальних особливостей журналістики з урахуванням змін у політично­му устрої нашого суспільства заслуговувала підтримки й подальшого аналізу ще й тому, що деякі дослідники журналістики все ще вважа­ли пресу суб'єктом, а її читача - об'єктом ідеологічного впливу. Це засвідчила Всесоюзна наукова конференція, що проходила на факуль­теті журналістики Московського університету в лютому 1990 р. [17].

Поступово змінювався тип журналістики у зв'язку з вимушеною переорієнтацією радянської політичної системи з класових на за­гальнолюдські цінності, в центрі уваги була людина. Молодий чи­тач із об'єкта впливу ставав "суб'єктом соціального управління" [18], іншими словами, суб'єктом масової інформаційної діяльності. Стає таким у результаті того, що дістав реальні можливості вплива­ти на політику друкованого органу, визначати його провідні тема­тичні лінії. Суб'єктно-об'єктні відносини, у яких реально працюва­ла журналістика попередніх років, як слушно зауважує М. Шкондін, поступається місцем суб'єктно-суб'єктним відносинам, відносинам співробітництва, взаємодії, координації [19, 3].

Таким чином, українська молодіжна преса з мобілізуючого, спрямовуючого, виховного інструменту адміністративно-командної системи прагнула постати перед читачем у зовсім іншій ролі, у досі незнаній іпостасі. Проведений дослідниками аналіз дає змогу про­стежити, як реалізовувалося це прагнення. Якщо 1988 р. у межах однієї з секцій щорічної конференції "Радянська журналістика у 1987 році" науковці констатували розширення і поглиблення тема­тичної палітри шляхом відкриття раніше заборонених тем, ак­тивнішого функціонування принципу плюралізму думок, наголошувалося на орієнтації в публікаціях на всю молодь [20, 72], то на початку 1990 р. на такій же конференції уже відзначалися відчутніші зміни в цьому напрямі: молодіжні видання нарешті ста­вали газетами молоді, її трибуною [21, 36].

Крах монополії комсомолу на пресу для молоді. Наростав ак­тивний процес пошуків молодіжною журналістикою шляхів вихо­ду з-під жорстких меж контролю комсомольського і, за традицією, партійного апарату. Іншими словами, гостро поставало питання зміни статусу молодіжних видань, приведення їх структури у відпо­відність до потреб молодіжного руху, який на тлі помітного спаду авторитету комсомолу і партії все більше набирав багатоголосого й різнопланового характеру.

У журналістикознавстві ця проблема на той час лише окреслю­валася, тоді як серед журналістів-практиків, комсомольських функціонерів розгорілися палкі дискусії. У ході їх визначилися дві найголовніші позиції:

1) той чи інший молодіжний орган повинен чітко дотримуватися певної політичної орієнтації, виражати позицію тієї чи іншої гро­мадської, політичної організації. Не відкидаючи ідеї становлення друкованих органів інших молодіжних організацій, комсомол будь - що повинен зберегти існуючу структуру своєї преси, оскільки втра­та "голосових зв'язок" приховує в собі загрозу існування самої спілки [22];

2) оскільки молодіжний рух стає справді плюралістичним, то й газети повинні віддзеркалювати його не вузькоспрямовано, а в усьо­му багатоманітті. Інакше кажучи, бути газетами для всієї молоді, показувати весь спектр політичних, релігійних переконань, окрім, звичайно, пропаганди насилля, фашизму.

Не бажаючи служити політичним цілям групи осіб, такі органи мають стати самостійним державним підприємством, писати неза­лежно, виробляти свою молодіжну політику [23].

Між цими двома, цілком протилежними, позиціями окреслила­ся ще одна, компромісна, яку відстоював тодішній секретар ЦК ВЛКСМ М. Пальцев. В умовах, коли комітети комсомолу не мають своєї виразної політичної програми і чіткої позиції з питань поточ­ного моменту, "комсомольська газета, залишаючись єдиним мо­лодіжним виданням у своєму регіоні, так чи інакше повинна орієнтуватися на запити читачів, перетворюючись більшою мірою у загальномолодіжне видання, в орган власної редакції" [24]. Ця дум­ка набула згодом офіційного характеру на XXI з'їзді ВЛКСМ: на сторінках комсомольських центральних, республіканських видань має бути місце для відображення поглядів, позицій, платформ груп, об'єднань комсомолу - опонентів [25].

У якій мірі ці три підходи знаходили своє відображення у по­дальших діях молодіжних видань щодо демократизації, гласності? Динамізм розвитку оновлювальних процесів у молодіжній пресі, зокрема, у визначенні поточного і перспективного їх статусу, осмис­лення цих тенденцій дають підстави говорити про кілька етапів та­кого поступу.

Перший етап пов'язаний із перетворенням комсомольських ви­дань із органів комітетів в органи відповідних організацій. Така тенденція на XXI з'їзді ВЛКСМ була оцінена як "нормальний про­цес, який не тільки не підриває основи комсомольської преси, а навпаки, зміцнює зв'язок газет з читачем, комітетів комсомолу з молоддю" [25]. Варто зазначити, що незадовго до цього рішення подібні спроби редакційних колективів в Україні ставали приводом до конфронтацій з комітетами комсомолу. Першою молодіжною га­зетою, що вийшла з-під опіки апарату й визначилася як орган об­ласної комсомольської організації, став івано-франківський "Комсо­мольський прапор" (з 1 січня 1990 р.). Невдовзі такого ж статусу набула львівська молодіжна газета.

Наступний етап розпочався з надання деяким виданням якісно нового статусу, що найбільше відповідав поточному моменту, - за­гальнополітичної молодіжної газети ("Молодь України"), суспільно - політичного тижневика ("Молодь Закарпаття"), громадсько - політичного молодіжного вісника ("Корчагінець", Хмельницький), громадсько-політичного видання ("Молода гвардія", Київ; "Зміна", Рівне), обласної молодіжної газети (Івано-Франківськ). Все ще зали­шаючись підпорядкованими одному засновнику - комітету комсо­молу, одначе, ці редакції дістали більше можливостей у свободі дій, у підтримці та розвитку справжньої демократії.

Після прийняття III Пленумом ЦК ВЛКСМ резолюції "Про мо­лодіжні засоби масової інформації" [26] став можливим ще один етап, що вніс суттєві зміни в характер взаємовідносин комітетів комсомолу з редакційними колективами. Враховуючи ту обстави­ну, що засоби масової інформації, згідно із Законом СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації", стали самостійними юридичними особами, які діють на основі своїх статутів, трудові колективи газет набули права бути засновниками або співзаснов - никами видань. Першими скористалися таким правом журналісти "Комсомольской правды", які разом із ЦК ВЛКСМ стали співза - сновниками газети. Співзасновниками популярного тижневика "Собеседник" зареєстровано трудові колективі цього видання і "Комсомольской правды".

Таким шляхом незабаром пішли й деякі українські молодіжні видання. Щоправда, варто наголосити на тому факті, що зако­номірний процес не скрізь проходив удало. Більше того, спроба де­яких редакційних колективів скористатися наданим законом пра­вом юридичної особи стикнулася з шаленим опором апаратних працівників у особі комітетів комсомолу, виконкомів рад.

Наприкінці 80-х рр. почався новий етап у визначенні правового статусу наявних молодіжних газет: з одного боку, у напрямі завою­вання ними повної незалежності від видавця (за аналогом латвій­ської газети "Советская молодежь", яка першою серед молодіжних газет СРСР вийшла з-під опіки комсомолу і виборола собі статус не­залежного видання [28]). З другого - у напрямі розширення кіль­кості співвидавців у особі інших громадсько-політичних мо­лодіжних організацій, різноманітних молодіжних об'єднань, асоціацій, спілок. Першою такою ластівкою мав стати інформа- ційно-видавничий комплекс, який намагалися створити на базі дру­кованого органу Одеського обкому комсомолу "Комсомольська іскра", що припинив своє існування 1 січня 1991 р.

Звільнюючись від апаратного диктату, шаблону, горезвісного "гребінця", яким причісували стільки років усю молодіжну пресу, редакційні колективи постали перед необхідністю по-новому осмис­лити деякі старі, але зовсім не прості істини.

Зміна радянських назв як відмова від комуністичної ідеології. Логічним наслідком відмови від догматичного тлумачення зав­дань комуністичного виховання молоді, переоцінки ролі та місця комсомолу в політичній системі суспільства, виникнення принци­пово нових явищ у молодіжному середовищі є включення до по­рядку денного питання про зміну назв друкованих комсомоль­ських видань.

Справа ця не нова. Історія розвитку молодіжної преси України, як і країни в цілому, показує, що кількаразове перейменування од­ного друкованого органу завжди мало на собі характерне для того чи другого історичного періоду ідеологічне навантаження та було відображенням класової політичної доктрини адміністративно - командного соціалізму, за якою зберігалося монопольне право однієї партії, а в даному разі однієї молодіжної спілки, виражати інтереси всієї молоді.

Назви республіканських і обласних молодіжних газет, що склали­ся з середини 60-х рр. після ліквідації міжобласних редакцій, підпо­рядкованих безпосередньо ЦК комсомолу республіки, також віддзер­калювали це монопольне право і не могли не сприйматися як політичне кліше. На зміну назвам "Сталінська молодь", "Сталінська зміна" знову прийшли заголовки зі словами "ленінський", "ленін­ська" - "Ленінська молодь" (Львів), "Ленінська зміна" (Харків), "Мо­лодий ленінець" (Луцьк), "Ленінський прапор" (Херсон), "Ленінське плем'я" (Миколаїв). У назвах 10 з 25 обласних і двох республікан­ських молодіжних газет України повторювалися слова "комсомо­лець", "комсомольський" у поєднанні з такими ж заідеологізованими поняттями, як "прапор", "іскра", "зміна", "плем'я", "гарт".

Наприкінці 1990 р. ідея про перейменування молодіжних газет стала активно обговорюватися на сторінках багатьох видань. Так, устами народного депутата СРСР Ю. Щербака її порушило "Комсо­мольское знамя" [33], молодого робітника Ю. Силаева - "Крымский комсомолец" [34]. Редакція Хмельницького "Корчагінця" повела на своїх сторінках широке обговорення варіантів нової назви газети: "Новий час", "Молодіжна трибуна", "Інформатор істини", "Ми і час" [35]. Читацькі конференції щодо зміни своїх назв оголосили у вересні-жовтні 1990 р. також вінницьке "Комсомольське плем'я", житомирська "Комсомольська зірка", миколаївське "Ленінське плем'я".

До цього кілька газет, не дочекавшись закінчення передплатно­го року, відважилися на такий крок. Прецедент у цьому, як й у ви­падку зміни гасла, створила львівська газета. Святковий номер "Ленінської молоді" за 1 березня 1990 р., коли їй виповнилося 50 років, відкривався редакційною статтею, де, зокрема, наголошу­валось: "Газета відзначає свій піввіковий ювілей у ситуації, коли з'явився шанс нарешті говорити людям правду. Треба відродити довіру до газетного слова. Читачі запитують: чи не час змінити наз­ву газети. Колектив газети вважає - час". А через місяць пленум обкому комсомолу своєю постановою затвердив ідею про зміну "вивіски", яка належала перш за все читачам. Незважаючи на за­борону Львівського обкому партії друкувати у партійному видав­ництві "Вільна Україна" газету з небажаним для апарату заголов­ком, номер "Молодої Галичини" за 3 квітня із запізненням на один день таки прийшов до читачів [36].

У липні 1990 р. рішенням бюро ЦК ЛКСМ України (МДС) перей­меновано і перепрофільовано окремі журнали для юнацтва. Так, із січня 1991 р. дитячий щомісячний журнал "Піонерія" стає гро­мадсько-політичним та літературно-художнім часописом для юнацт­ва "Однокласник". Щомісячний науково-популярний журнал "Знання та праця", різкий спад тиражу якого за останні чотири ро­ки наблизив видання до межі самоліквідації, дістав нову назву "На­ука - фантастика" і статус науково-популярного та літературно - художнього [38]. Змінилася назва ще одного органу ЦК ЛКСМУ та республіканської ради піонерських організацій - "Юный ленинец", який із 1924 р. став наступником "Юного Спартака", дістав назву "Перемена" [39]. Трохи пізніше ще кілька обласних молодіжних газет прийшли до читача з новими логотипами. Постановою бюро Івано-Франківського обкому комсомолу назву газети "Комсомоль­ський прапор" змінено на "Світ молоді" "як таку, що найбільше відповідає часові, суті газети, побажанням громадськості" [40]. "Комсомолець Запоріжжя", відповідно до заяви Запорізького обко­му комсомолу, дістав назву "МИГ: Молодежная информационно­публицистическая газета" [41]. "Молодою Волинню" став колишній луцький "Молодий ленінець" [42].

"Враховуючи реалії сьогоднішнього громадсько-політичного життя країни, перебудовчі процеси у ЛКСМ України (МДС), чис­ленні побажання читачів, змінити назву газети "Комсомольське плем'я", - таке рішення прийняв стосовно свого друкованого орга­ну пленум Вінницького обкому комсомолу" [43]. Із 1 січня 1991 р. "Комсомольське плем'я" стало "Панорамою".

Очевидно, що такий процес не можна однозначно оцінювати як позитивний. Змінюючи лише зовнішній фасад свого друкованого ор­гану й одночасно радикально не вдосконалюючи внутрішню його частину - зміст і проблематику кожного номера, - деякі редакційні колективи не змогли витримати конкуренцію з республіканськими та всесоюзними друкованими органами, а також із десятками но­вих, що активно стали заявляти про себе.

Досі йшлося про серйозні зміни управлінського характеру в ме­режі існуючої молодіжної преси, що репрезентована у вигляді рес­публіканських та обласних видань, підпорядкованих єдиному моно­польному видавцеві - комсомолу. Перелічені характерні особли­вості процесу поновлення їх правового стану засвідчують наявність чітко виявленої головної тенденції - поступове перетворення цих газет із органів власне комітетів комсомолу в органи кількох співвидавців або в незалежні від комсомолу чи інших політичних партій видання.

Виникнення альтернативної преси для молоді. Паралельно з ви­щезазначеним закономірним процесом з другої половини 1980-х рр.

Розвивається ще один, пов'язаний із утворенням так званої альтер­нативної преси для молоді.

Цей процес також закономірний і є своєрідною реакцією частини суспільства, значною мірою молоді, на систему заборон і обмежень, яка й у період гласності діє здебільшого безвідмовно і все ще унемож­ливлює реалізацію величезного запасу нестандартних думок, ідей, пропозицій через офіційні засоби масової інформації. Відродження самодіяльної преси, що відбувалося наприкінці 80-х pp., дуже нага­дує ситуацію 20-х, яка, за висловом Ю. Жукова, була "епохою своєрідної повені свободи слова, і самодіяльна преса відігравала особливо важливу роль у житті суспільства" [44].

У журналістикознавстві зроблено поодинокі спроби дослідити це явище, яке, поряд з поняттям альтернативної, дістає назву вільної, незалежної, новітньої, паралельної, симетричної, "андер - граудної" преси. Було здійснено, зокрема, спроби визначити за­гальну кількість неформальних видань. Так, за підрахунками К. Єлгешина [45, 75], таких видань у країні 1989 р. було 323. За даними учасників "круглого столу", що проводився Московською вищою партійною школою спеціально з цього питання, із 300 періодичних альтернативних видань 33 належить виключно до мо­лодіжних [46].

На нашу думку, такі статистичні дані, попри всю ретельність підрахунків, не можуть бути точними, адже самвидав усіх часів - складна і неоднозначна структура, всередині якої мало не щодня відбувалися значні зміни: поряд із виданнями, що міцно утвердили­ся, щоразу набираючи значних тиражів, трапляється немало й та­ких, що проіснували в кількості одного-двох чи кількох випусків.

Незважаючи на неоднозначність оцінок цього нового явища, ви­сновки його дослідників збігаються в основному: існування альтер­нативної преси, народженої атмосферою гласності, стало за ті роки серйозною політичною реальністю.

Із прийняттям Закону СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації", а згодом і відповідного Закону Української PCP посту­пово зникала грань між офіційною та неофіційною пресою, ви­дозмінилося й саме поняття "самвидав", оскільки на законних підставах він ставав доступним найширшому колу читачів, а отже, давав їм можливість додаткового вибору.

Варто зазначити, що згадані дослідження стосуються альтерна­тивної преси лише союзного рівня, до того ж російськомовної її час­тини. Поза увагою дослідників залишилися практично всі національні видання такого типу, розраховані на молодь, у тому числі й українськомовні. Тому на основі власних спостережень і аналізу спробуємо згрупувати такі видання. За тематикою і на­лежністю до видавця їх можна розподілити так:

- власне комсомольський самвидав, характерний для структур цієї організації, що за рангом стоїть нижче обласного рівня, - міськкомів, райкомів комсомолу, великих первинних організацій. Пік виникнення таких видань припадає на 1988-1989 рр., коли на­передодні загальної кризи комсомолу кілька його комітетів зробили спроби врятувати молодіжну спілку такими формами і методами ро­боти, які не мали розуміння й підтримки "центру", а отже, не мог­ли бути предметом обговорення на сторінках обласних, рес­публіканських газет. Публікації таких видань, ґрунтуючись здебільшого на суто місцевій тематиці, присвячувались фактично місцевим подіям, але водночас своєю локальністю виходили на проблеми глобальні. Виникав комсомольський самвидав практично в кожній області. Найпомітнішими і найтривалішими за часом ви­ходу виданнями можна вважати "Информационно-методический листок" Дзержинського райкому комсомолу міста Харкова [48], щомісячник Павлоградського райкому комсомолу Дніпропетров­ської області "Майдан" [49];

- видання нових молодіжних громадсько-політичних організацій і рухів, що на повен голос заявили про себе наприкінці 80-х рр.: Спілки незалежної української молоді, Української студентської спілки, Львівського студентського братства, молодіжної філії Української республіканської партії та ін. До них належать і кіль­ка видань незалежної студентської преси на зразок "Козацького слова" (Київ), "Студентських буднів" (Херсон) тощо;

- видання молодіжних госпрозрахункових організацій - облас­них центрів науково-технічної творчості молоді (НТТМ), моло­діжних об'єднань і кооперативів, творчих асоціацій і груп. Бурхли­ва поява їх 1988 р. стала можливою завдяки Постанові Ради Міністрів СРСР від 4 серпня 1988 р. "Про сприяння в господарській діяльності ВЛКСМ" [50]. Переважно це інформаційно-рекламні проспекти, що розповідають про діяльність молодіжних коопера­тивів, підприємств. Певне місце у них відводиться невеликим за об­сягом публікаціям щодо розв'язання соціально-економічних проб­лем того чи того регіону. Такі видання розраховані передусім на мо­лодь, яка прагне знайти застосування своїм здібностям. Це - "Мер­курій" Львівського молодіжного госпрозрахункового об'єднання, "Інформ" Чернівецького молодіжного об'єднання "Проліфах", "Па­норама" Луганського молодіжного творчого об'єднання "Синтез", "Знай наших" Київської асоціації молодіжних підприємств, сту­дентських об'єднань і кооперативів, "Рекламний вісник" Кірово­градського центру НТТМ, "Енергія" Львівського міського центру НТТМ та ін.;

- незалежні видання музично-розважального характеру, у публікаціях яких із позицій так званої "рок-тусовки" аналізують­ся процеси, що відбуваються у сфері молодіжної культури, зокрема в її авангардному крилі. На противагу столичним виданням пери­ферійні, у тому числі українські, надають перевагу місцевій інфор­мації. Найбільш знаний з цього блоку київський незалежний рок - журнал "Гучномовець" [51];

- приватні видання, розраховані передусім на молодіжну ауди­торію. Першим друкованим органом такого типу стала незалежна молодіжна газета "Сокіл", засновником якої виступив журналіст із міста Підгайці Тернопільської області Ярослав Бурсук;

- додатки і спецвипуски, що готуються до друку в традиційних структурах молодіжної періодики. Йдеться, зокрема, про випуски низкою обласних молодіжних газет додатків, які формуються на ко­оперативних засадах з іншими - як державними, так і громадськи­ми - організаціями. Такими, скажімо, є спільне рекламно-пропаган - дистське видання "Комсомольця Запоріжжя" та обласного центру НТТМ "Веда", випуски тижневика "Молодь Черкащини" і обласного відділення Радянського дитячого фонду "Сім'я і діти". Редакція "Ком - сомольского знамени" разом з асоціацією журналістів "Вірність" роз­почала видавати додаток "Жди меня", розрахований на тих, хто сподівається влаштувати своє особисте життя з допомогою газети. Серйозну заявку на самостійну футбольну газету зробив колектив "Молоді України", який спільно з Українською незалежною асо­ціацією футбольних репортерів розпочав випускати додаток "Україн­ський футбол". Чернігівський "Комсомольський гарт" оголосив окре­му передплату двох своїх тематичних додатків "Я + Ти" і "Стадіон". Судячи з попередніх результатів передплати, поданих редакцією в розрізі кожного району, такі додатки збирали значну кількість своїх прихильників [52]. Принципова відмінність таких додатків полягає в тому, що друкуються вони, як правило, на папері спонсора, а отже, мають свій тираж і ціну, вищу за звичайний газетний номер.

У період наростання кризи марксистсько-ленінської ідеології та посилення незворотних процесів розкладання всередині КПРС та її республіканських і обласних загонів робилися спроби на респуб­ліканському, а надто на обласному, рівні створити молодіжні видан­ня компартії України. Це засвідчує офіційне повідомлення про засідання Політбюро ЦК Компартії України, де розглядалося питан­ня про зміни в системі засобів масової інформації і розвиток видав­ничої діяльності Компартії України. Політбюро ЦК КПУ рекомен­дувало обкомам Компартії України сприяти випуску при редакціях партійних газет молодіжних щотижневих додатків, спеціальних газет-вкладок, при потребі налагоджувати випуск газет обкомів партії для молоді [53].

Таким чином, найважливішими результатами структурних змін у молодіжній періодиці зазначеного періоду були початок краху мо­нопольного володіння ВЛКСМ та її організаціями на місцях моло­діжною періодикою в країні та зародження такої системи мо­лодіжних ЗМІ, яка б реально, а не декларативно виражала не тіль­ки соціальні, вікові, професійні, а й політичні інтереси різно­манітних рухів, об'єднань, організацій.

Набуття ідеологічної та фінансової незалежності. Важливо зазна­чити, що послідовний, "мирний" процес реорганізації, докорінного оновлення наявної системи молодіжної преси в Україні, який прак­тично розпочався 1989 p., значно ускладнився з середини 1990 р. Цьому послужили дві важливі обставини: виведення молодіжної і ди­тячої преси зі складу видавництв, що належать КПРС, та передача їх на баланс ВЛКСМ і різка зміна видавничої політики в країні, викли­кана підготовкою поліграфічних, паперообробних підприємств та ор­ганізацій зв'язку до переходу на ринкові умови розвитку.

Таке рішення можна було б вважати великою перемогою жур­налістів, якби не одна суттєва обставина: прийняте воно напере­додні різкого підвищення цін на все, що зв'язане з виробництвом і доставкою газет; на поліграфічні послуги (більше, ніж удвічі), на папір (втричі), на послуги зв'язку (вдвічі).

Республіканські й обласні газети 3 серпня 1990 р. опублікували текст звернення журналістів молодіжних і дитячих видань до Вер­ховної Ради Української PCP, у якому звучала глибока стурбо­ваність можливою втратою значної частини періодики, розрахованої на дітей і молодь, і висловлено сподівання, що Верховна Рада рес­публіки вживе дійових заходів щодо вирішення проблеми [54]. Кілька молодіжних газет України у різних формах підтримали акцію солідарності, оголошену групою редакторів молодіжних газет країни і проведену 8 вересня 1990 р. Питання про ситуацію у зв'яз­ку з переведенням молодіжної і дитячої преси республіки на баланс комсомольських органів було одним із центральних у порядку ден­ному бюро ЦК ЛКСМУ [55].

Серед інших заходів, які оперативно вжили редакції газет у пе­реломний момент свого існування, можна назвати такі:

- пошук можливих спонсорів з числа великих промислових підприємств, госпрозрахункових, комерційних банків, які могли б грошовими внесками підтримати газету в обмін на забезпечення спонсора рекламою на газетних сторінках протягом року. Таким шляхом пішло, наприклад, "Комсомольское знамя";

- збирання добровільних пожертв від громадян на спеціальний рахунок газети. Цю давню традицію українських прогресивних га­зет відродили сьогодні львівська, ровенська, чернівецька редакції;

- видання на заощадженому папері комерційних випусків, ціна яких півтора-два карбованці ("Прапор юності");

- випуск додатків до газет у вигляді збірників, брошур, книг (на зразок бібліотечки "Комсомольской правдьі"). Першопрохідником у цій прибутковій справі стала запорізька газета "МИГ". У листопаді 1990 р. із урахуванням побажань читачів постійної рубрики "Клуб молодої сім'ї" журналісти здійснили перший випуск серії брошур "Що їли і пили козаки" тиражем ЗО тис. примірників;

- створення під егідою ЦК ЛКСМУ (МДС) спеціального фінансо­вого фонду розвитку молодіжної преси, за рахунок якого можна бу­ло б у певних випадках надавати матеріальну допомогу окремим ви­данням, що опинилися у скрутному матеріальному становищі, їх співробітникам і авторам.

Отже, можна зробити такі висновки:

1. Українська молодіжна преса на рубежі 80-90-х рр. XX ст. у результаті розвитку загальнодемократичних процесів у суспільстві опинилася перед необхідністю передусім організаційно-структурних змін. Неспроможність подальшого монопольного володіння однією молодіжною організацією такою великою кількістю видань, що бу­ло можливим лише в умовах тоталітарної держави з уніфікованою для всіх однопартійною ідеологією, спонукала до серйозних змін в усій системі молодіжних засобів масової інформації.

2. Формування нової системи української молодіжної преси прохо­дило, з одного боку, у непростих умовах реорганізації молодіжного ру­ху в Україні, активного пошуку ним нових політичних орієнтирів, а з другого - на тлі різкого погіршення економічної ситуації в рес­публіці, що поставило під питання подальше існування такої преси.

3. Молодіжна преса, яка разом з десятками інших "лівих" ви­дань не переставала ратувати напередодні розвалу СРСР за розвиток ринку як вищої і найдосконалішої форми економічної демократії першою відчула на собі удари ринкової стихії. Процес реорганізації системи молодіжної преси, що бурхливо розвивався на зламі двох останніх десятиріч XX ст., конкуренція між традиційними і нови­ми виданнями змусили журналістів активніше й цілеспрямованіше працювати над оновленням концепції своїх друкованих органів, ви­робленням нових підходів у пошуках свого читача, завоюванні його довіри й прихильності.

4. Перед журналістикознавчою наукою гостро поставало в той час питання про уточнення теоретичних положень і висновків що­до цілей, завдань, функціональних особливостей молодіжної жур­налістики в докорінно іншій суспільно-політичній ситуації. З цьо­го приводу на зміну поняттям "формування", "вплив", "пропаган­да", "виховання", "привідний пас", "сполучна ланка між партією і широкими масами молоді", що за інерцією домінували все ще певний час у теоретичній думці стосовно завдань молодіжних ЗМІ, мали постати поняття "співробітництво", "залучення", "про - моція", "зацікавлення". Щодо функціональних особливостей мо­лодіжної преси на тому етапі розвитку варто прийняти одне з аль­тернативних її трактувань, як засобу самовиховання, самоутверд­ження молоді.

1. Коротич В. Что делать с редиской / В. Коротич // Советская куль­тура. - 1989. - 16 сент.

2. Стиль идеологической работы. - К., 1989.

3. Виступ В. Афанасьева на XIX всесоюзній партконференці; статті

A. Попова в "Сов. культуре" (1988. - 12 листоп.) та В. Євсєєва в "По­лит. образовании" (1988. - № 9).

4. Кондратов С. Партийность или независимость / С. Кондратов // Известия. - 1990. - 31 июня.

5. Советская журналистика на путях перестройки // Вестн. Моск. ун-та. Сер.: Журналистика. - 1989. - № 5. - С. 75—78.

6. Кабанников А. Что делать с печатью / А. Кабанников // Собесед­ник. - 1990. - № 2.

7. Сапронов Г. Одернули молодежную газету / Г. Сапронов // Ком­сомольская правда. - 1986. - 26 сент.; Санатин В. Перья летят /

B. Санатин // Там же. - 13 дек.; Как вы посмели // Там же. -

1987. - 16 июля, 10 окт.; В бюро ЦК ВЛКСМ // Там же. - 14 нояб.; Сорокин Ю. Смелость не отменяется / Ю. Сорокин // Там же. -

1988. - 22 февр.; Чему научило дело Курочкина // Известия. - 1990. - 2 февр.; Вирабов И. Газету - закрыть / И. Вирабов // Комсо­мольская правда. - 1990. - 11 мая; "Комсомолец" без комсомоль­цев // Там же. - 28 июля.

8. Загрузла правда в кабінетах // Молодь України. - 1987. - 19 берез.

9. Задорога А Чому подаю у відставку / А. Задорога // Там само. -

1989. - 18 квіт.

10. Как Галю наказали // Комсомольское знамя. - 1989. - 21 янв.

11. Иваницкий А Что случилось в Черкассах? / А. Иваницкий // Там же. - 17, 19, 24 янв.

12. Войтенко А Конец одной Одиссеи / А. Войтенко // Комсомоль­ская правда. - 1990. - 27 марта.

13. Кому ми довіряємо // Молода гвардія. - 1990. - 3 берез.

14. Планірка комсомольської преси // Молодь України. - 1989. - 9 лют.

15. Информационный доклад ЦК ЛКСМУ XXVI съезду ЛКСМ Укра­ины // Комсомольское знамя. - 1990. - 1 июня.

16. Лозовский В. Молодежная газета или газета для молодежи / Б. Лозовский // Вестн. Моск. ун-та. Сер.: Журналистика. - 1989. - № 2. - С. 70.

17. Журналистика и новое мышление. Проблемы эффективности средств массовой информации в условиях перестройки : тез. конф. - М., 1990.

18. Шайхитдинова С. Тенденции развития молодежных газет / С. Шайхитдинова // Журналистика и перестройка. - М., 1989. - С. 107.

19. Шкодин М. В. Пресса нового типа: Некоторые проблемы станов­ления / М. В. Шкондин // Вестн. Моск. ун-та. Сер.: Журналистика. - 1990. - № 4. - С. 3.

20. Журналистика и перестройка // Вестн. Моск. ун-та. Сер.: Жур­налистика. - 1989. - № 2. - С. 72.

21. Лукина М. Не надо нас воспитывать / М. Лукина // Журна­лист. - 1990. - № 7. - С. 36.

22. Вутко В. Не тоне той, хто не панікує / В. Бутко // Молодь України. - 1990. - 11 верес.; Старожицкая М. Лидер новый. А курс? / М. Старожицкая // Комсомольское знамя. - 1990. - 16 сент.; Кабанни - ков А. Что делать с печатью / А. Кабанников // Собеседник. - 1990. - № 1.

23. Черных В. Газета, которая выходит сама по себе / В. Черных // Комсомольская правда. - 1990. - 16 янв.; Шевчик Л. Газета и плюра­лизм / Л. Шевчик // Собеседник. - 1990. - № 6.

24. Пальцев М. Правда не может быть служанкою / М. Пальцев // Комсомольская правда. - 1990. - 16 февр.

25. Доклад первого секретаря ЦК ВЛКСМ на XXI съезде ВЛКСМ // Комсомольская правда. - 1990. - 13 апр.

26. О молодежных средствах массовой информации: Резолюция III Пленума ЦК ВЛКСМ // Комсомольская правда. - 1990. - 17 окт.

27. Сай-Бондар С. Прощай, "Червоний промінь" / С. Сай-Бондар // Комсомольское знамя. - 1990. - 27 нояб.

28. Свобода приходит нагая // Комсомольская правда. - 1990. - 3 авг.

29. Сай-Вондар С. За одного битого - одного небитого / С. Сай-Бон - дар // Комсомольское знамя. - 1990. - 27 нояб.

30. Боровков Р. Пострадали... за Советскую власть / Р. Боровков // Комсомольская правда. - 1990. - 19 янв.

31. До ЦК ЛКСМ України (МДС) // Молодь України. - 1990. - 30 серп.

32. О средствах массовой информации в республиканской комсо­мольской организации: Резолюция Пленума ЦК ЛКСМУ // Текущий архив отдела идеологической работы ЦК ЛКСМУ. - П. 3-4. - Оп. 5.

33. Щербак Ю. Пора сменить название / Ю. Щербак // Комсомольс­кое знамя. - 1990. - 30 сент.

34. Читательская летучка // Крымский комсомолец. - 1990. - 15 сент.

35. Твое слово, читачу // Корчагінець. - 1990. - 9 верес.

36. Криль Ю. Молодёжка в свет не вышла / Ю. Криль // Комсо­мольское знамя. - 1990. - 4 апр.

37. Про назву газети обласної комсомольської організації: Постано­ва Пленуму Львівського обкому ЛКСМУ // Молода Галичина. - 1990. - З квіт.

38. Журнали для юнацтва та молоді // Друг читача. - 1990. -

12 лип.

39. У бюро ЦК ЛКСМУ (МДС) // Молодь України. - 1990. - 27 жовт.

40. Прощай, "Комсомольський прапор". Живи, "Світ молоді" // Світ молоді. - 1990. - 4 верес.

41. Заявление о регистрации газеты "МИГ" // Комсомолець За­поріжжя. - 1990. - 4 верес.

42. Сай-Бондар С. Как дела, коллеги / С. Сай-Бондар // Комсомоль­ское знамя. - 1990. - 27 нояб.

43. Про реорганізацію друкованого органу обкому ЛКСМ України (МДС) "Комсомольське плем'я": Постанова Пленуму обкому ЛКСМ України (МДС) // Комсомольське плем'я. - 1990. - 11 груд.

44. Жуков Ю. Свобода слова или вседозволенность / Ю. Жуков // Правда. - 1989. - 28 авг.

45. Елгешин К. Что вы знаете о самиздате / К. Елгешин // Юность. - 1989. - № 11. - С. 75.

46. Неформальная пресса: конструктивный вклад в перестройку : материалы встречи за "круглым столом" в Московской Высшей партий­ной школе. - М., 1990. - С. 7-8.

47. Петрусь Ю. Самодіяльні рухи та об'єднання / Ю. Петрусь // Мо­лодёжная печать: история, современность, взгляд в будущее : тез. на­уч.-практ. конф. [19-21 дек. 1989 г.]. - К., 1989. - С. 68-69.

48. Калинин А. В райком за листовками / А. Калинин // Комсо­мольская правда. - 1988. - 4 окт.

49. Гармаш Н. "Призыв" без райкома / Н. Гармаш// Комсомольское знамя. - 1990. - 7 окт.

50. О содействии в хозяственной деятельности ВЛКСМ : Постановле­ние Совета Министров СССР от 4 августа 1988 г. // Комсомольская правда. - 1988. - 17 авг.

51. Тур Е. Знайомтесь... самвидав / Е. Тур // Молодь України. - 1990. - 16 верес.

52. Слово до читача // Комсомольський гарт. - 1990. - 10 листоп.

53. У Політбюро ЦК Компартії України // Радянська Україна. - 1990. - 24 серп.

54. Черных В. Газета, которая выходит сама по себе / В. Черных // Комсомольская правда. - 1990. - 16 янв.; Мамедов О. Кораблик из га­зеты / О. Мамедов // Там же. - 1990. - 7 апр.

55. Старожицкая М. Без митингов у входа / М. Старожицкая // Комсомольское знамя. - 1990. - 7 сент.


Похожие статьи