Головна Журналистика ЛІТЕРАТУРНІ МАТЕРІАЛИ ГАЗЕТИ «ДІЛО»: ОСОБЛИВОСТІ ДОБОРУ І ГРУПУВАННЯ
joomla
ЛІТЕРАТУРНІ МАТЕРІАЛИ ГАЗЕТИ «ДІЛО»: ОСОБЛИВОСТІ ДОБОРУ І ГРУПУВАННЯ
Журналистика - Журналистика

Лілія Сирота,

Канд. філол. наук (Львів)

УДК 070.421 : 821.161.2

У статті вивчено співпрацю М. Рудницького з львівською газетою «Діло» у 1923-1939 pp. Показано його особистий внесок у тематич- но-рубрикове оновлення цієї газети, зокрема його вплив на добір і групу­вання літературних і бібліографічних матеріалів у цьому виданні. Розглянуто літературно-критичні відгуки на художні твори західно­українських і зарубіжних авангардистів, перекладні та оригінальні тексти, хроніки культурного життя того часу.

Ключові слова: М. Рудницький, львівська газета «Діло», редактор, рубрика, авангард, 20-30-mi pp.

In the article M. Rudnyts’ky cooperation with the Lviv newspaper «Dilo» in 1923-1939 have been studied. His personal contribution to the thematic and structural renewal of this newspaper, especially his influence on the selection and grouping of literature and bibliographic materials have been shown. Attention is also paid to the original and translated works of West Ukrainian and foreign avant-garde writers, reviews at these works and chronicle of cultural events of that time.

Keywords: Mykola Rudnits’ky, Lviv newspaper «Dilo», editor, rubric, avant-garde, the 1920 - 30-s.

В статье изучено сотрудничество М. Рудницкого со львовской газе­той «Діло» в 1923-1939 гг. Выделено его личное участие в тематичес - ки-рубричном обновлении этой газеты, особенно его влияние на подбор и группирование литературных и библиографических материалов этого издания. Внимание также обращено на литературно-критичес - кие отзывы на художественные сочинения западноукраинских и зару­бежных авангардистов, переводные и оригинальные тексты, хроники культурной жизни того времени.

Ключевые слова: М. Рудницкий, львовская газета «Діло», редак­тор, рубрика, авангард, 20-30-е гг.

У міжвоєнний час велику роль у культурному житті Західної України відігравала газета «Діло», започаткована ще у 1880 р. і відновлена на початку 20-х pp. Серед пріоритетів її редакційної © Сирота JL, 2011 політики - піднесення ролі художньої літератури й літературознав­ства. Оскільки вони не були прямо пов’язані з політичними ідеями, апелювали до патріотичних почуттів людини, фіксували вічні ду­ховні цінності й нові форми їх вираження, відзначалися широкою тематикою, то, крім сатиричних творів, майже не зазнавали конфіскацій і могли розвиватися повною мірою. Активізація літе­ратурного життя Галичини у другій половині 20-х рр. і в 1930-ті рр., пов’язана з засвоєнням авангардистських ідей, стала ще одним поштовхом до збільшення осягу літературних матеріалів на сторінках «Діла».

Зазначимо, що газету «Діло», її різні особливості вивчали такі дослідники, як Ю. Шаповал [18], С. Квіт [6], М. Нечиталюк [8], М. Галушко [3], В. Горинь [4] та ін. Цій газеті також присвячено «Бібліографічний покажчик статей по музейництву і мистецтву, поміщених у «Ділі» в річниках І-ХЬУ (1882-1927 рр.)» [2]. Однак немає наукових праць, які б глибше розкривали рубрикове напов­нення цього видання, зокрема і особливість добору та групування літературних матеріалів у ньому.

Велику роль у популяризації модерної української і зарубіжної літератури на сторінках «Діла» відіграв М. Рудницький, відомий тогочасний письменник, літературознавець, мистецтвознавець, пе­рекладач. Працюючи редактором у 1923- 1939 рр., він не лише сприяв друку праць своїх колег у цій газеті, а й багато зробив для вдосконалення структури газети й урізноманітнення її проблемати­ки. Критикуючи видавничу політику «Діла» на початку 20-х рр., зазначав: «Діло» має обов’язок більше місця присвятити некрольо - гові нашого звичайного громадянина, ніж смерти найбільшого єв­ропейського письменника або вченого. Такою є доля півофіціяльно - го денника, для якого факти малого провінціонального життя є важнійші, ніж великі ідеї» [15, 2].

Серед джерел, які засвідчують його членство у редакційній ко­легії, - світлина «Редакція «Діла» з 1924 р», на якій В. Мудрий, Р. Купчинський, І. Кедрин-Рудницький, Ф. Федорців і М. Руд­ницький [10]. У 1938 р. редакція подала інформацію про її склад, де було зазначено, зокрема, що Р. Купчинський формує рубрику «Відгуки дня», а М. Рудницький - літературний референт «Діла» [1], тобто консультує видавців і ведучих літературних рубрик з усіх питань, впливає на характер такого роду публікацій у газеті, а отже, визначає зміст усіх рубрикових і позарубрикових ху­дожніх, критичних і бібліографічних матеріалів. Його авторитет був настільки великий, що до нього, а не до ведучих рубрик чи ви­давців зверталися автори з проханням умістити їхні твори у «Ділі» [16, 38-39; 17, 25, 12].

Літературні матеріали знаходимо вже в перших номерах газети за 1922 р. Подавалися вони спочатку хаотично: то на першій сторінці, то на інших і не регулярно, тому структура газети була не зовсім упорядкованою, власне рубрикація недостатньо розроблена. Редакція зберегла традиційну для довоєнної галицької преси руб­рику «Малий фейлетон», а роком пізніше відкрила нову «Відгуки дня», яка проіснувала до 1939 р. В обох рубриках 1923 р. друкува­лися сатирико-гумористичні твори М. Рудницького (Орест Ордан), Л. Лепкого (Мольо), Р. Купчинського. Інші художні твори трапля­лися рідко і без рубрики. Видавці розуміли важливість сатири й гу­мору у піднесенні патріотизму, морально-етичному вихованні наро­ду, тому підтримували наміри М. Рудницького і надавали їм багато місця у «Ділі».

М. Рудницький писав про особливу роль фейлетону: він є показ­ником свободи преси і країни, швидко відгукується на найбільш ак­туальні проблеми, «спонукає до рефлексії живішої ніж довгі мірку­вання на загальні політичні теми», є «найкоротшою і най- щирійшою критикою» [13]. Зазначивши, що «наша нинішня преса... порожнє, студене місце», він наголошував на важливості цього жанру в подоланні повоєнної зневіри, а отже, на його незамінності: «Малий фейлетон є єдиною частиною в часописі, яку не можна за­ступити ніякою иншою» [13]. Тому ця рубрика в редакційному вжитку залишалася аж до 1939 р., хоча й з’являлася на сторінках газети не так часто, як «Відгуки дня». Вона пропонувала гуморис- тично-сатиричні твори В. Наглоч-Чіченка, авторів під псевдоніма­ми Цезар, Мамалиґа, Старий Гольтіпака, Максим Зірка, Амос, Кут Кудак, Орест Ордан (М. Рудницький), Лесь Патичок, Чмелик (О. Бабій) та інших українських фейлетоністів. Ця рубрика також ознайомлювала з творчістю зарубіжних фейлетоністів. Крім неї, у «Ділі» існували рубрики-метелики, надзвичайно оригінальні за на­звою і взаємодоповнюючі одна одну - «Різдвяні мигунці» (1937. -

Ч. 5), «Життєві мигунці» (1936-1937), «Із наших буднів» (1936. -

Ч. 271), «З дороги життя» (1934, 1936), «По дорозі життя» (ч. 38 1936), «Що день несе» (1931. - Ч. 73), «Підслухане» (1936. - Ч. ЗО), «Із нашої панорами» (1936. - Ч. 74), «Із світової панорами» (1936). Найчастіше в них друкувалися сатиричні твори Діоґена Бочки і Ти - берія Горобця (С. Чарнецький). Ці рубрики вміло поєднувалися з «Відгуками дня» Р. Купчинського, власне виходили у той час, коли її ведучий перебував у відпустці чи у відрядженні. Усі вони з макси­мальною повнотою виражали сутність редакційної позиції як М. Рудницького, так й інших редакторів. Ефект від публікації та­кого роду творів полягав у тому, що всі разом вони зливалися у єди­ний потік дуже смішної, цікавої, доступної за формою інформації про життя українців й інших народів у міжвоєнний час.

Крім фейлетонів, редакція від часу відновлення «Діла» уміщу­вала переклади. На початку 20-х рр. перекладачами із західноєвро­пейських літератур були М. та І. (Кедрин) Рудницькі. Значне місце в політиці донесення до аудиторії іноземної інформації займали та­кож загальні й конкретні літературні рубрики, а також ті сумісні з ними книгознавчі та культурознавчі рубрики, які дозволяли увести літературну хроніку. Власне останні в руках М. Рудницького стали базою для регулярного оголошення книг, змісту нових альманахів, календарів, чергових журнальних чисел, літературних заходів. Ко­ротку літературну інформацію читачам давала рубрика «Бібліо­графія». Завдяки редакторові ця рубрика інколи перетворювалася в лаконічну рецензію, замітку чи розширену бібліографію. Вона відзначалася сухим раціональним впливом на читача, літературні матеріали інших відділів - ще й емоційним, образним розкриттям тогочасних проблем.

У 42 числі за 27 травня 1923 р. редакція вперше зібрала всі ма­теріали, які стосувалися літератури, у відділі «Літературний вістник» і надала йому цілу сторінку. Цей відділ був відновлений у 183 числі й готувався щосуботи до кінця 1923 р. (всього 7 разів). Причиною великої перерви стало те, що однойменна сторінка вже існувала у газеті «Громадський вістник» від початку цього року і до часу її закриття - 31 серпня. Через значно кращу видавничу стабільність «Діла» цей відділ після закриття 31 серпня «Громад­ського вістника» перейшов разом з його дописувачами і ведучими до «Діла».

Ділівський «Літературний вістник», який мав свій шрифтовий логотип, був краще структурований: до нього належали рубрики «Критика і бібліографія», «Бібліографія», «Критичні замітки», «З нових поезій» (рецензент М. Рудницький), «Із записника бібліофіла», «Календарі», «Літературно-мистецька хроніка», які змінювали одна одну. Інша тематика газети - політична, еко­номічна, релігійна, просвітницька тощо - не була так чітко пред­ставлена, однак за кількістю не поступалася літературознавчим ма­теріалам. Художні твори, зокрема і перекладні, у «Літературному вістнику» не друкувалися. У ньому домінували великі статті й ре­цензії, компактне розміщення яких стало можливим завдяки дрібному шрифту. Авторів було небагато, зокрема це відомі літера­турознавці М. Возняк, М. Рудницький, В. Дорошенко, С. Сіропол - ко. До часу створення цього відділу в «Ділі» літературознавчі ма­теріали в ньому майже не друкувалися, оскільки «Громадський вістник» зумів зібрати навколо себе літературно-мистецьку еліту Львова.

На початку 20-х рр. чільне місце в літературному житті краю відігравав саме «Громадський вістник». Зміст його чисел формува­ли праці майже всіх тих, хто брав участь у визвольних змаганнях чи вже мав ім’я у літературі: О. Кобилянська, О. Олесь, М. Воро­ний, К. Поліщук, Ю. Шкрумеляк, О. Бабій, В. Щурат, М. Возняк, Л. Білецький, М. Рудницький, М. Струтинський та ін. На відміну від «Діла» ця газета була досконаліша в структуруванні різнотема - тичних і різножанрових публікацій (малі рубрики об’єднувалися у більші відділи) і престижніша, адже залучала добре знаних авторів. Завдяки М. Рудницькому набутий досвід не був втрачений, адже ре­дакція «Діла» перейняла рубрикацію «Громадського вістника», де­який час сприяла її розвитку. Робилося все для того, щоб відновити провідну довоєнну роль «Діла» у культурному житті краю і згурту­вати навколо нього місцевих митців.

Літературні матеріали значно вигравали, групуючись на ок­ремій сторінці. Проте вони не дозволяли сприйняти газету цілісно, неузгодженість назв усіх її відділів й їх непропорційність з іншими створювали відчуття роз’єднаності, подрібненості цього видання. По суті, у «Ділі» «Літературний вістник» існував як самостійна змістова, дизайнерська, організаційна частина. Чи не тому він зни­кає і розвивається у ще більш автономну одиницю - серійну літера­турну бібліотеку чи періодичний літературний додаток «Бібліотека «Діла», який був набагато слабше, ніж рубрики, прив’язані до змісту газети.

У 1924 р. відділ «Літературний вістник» був сформований лише у дев’ятому числі. Редакція відмовилася від нього, пропонуючи нові рубрики, менші за обсягом і більш конкретні, які стосувалися й інших тем. Наприклад: «З музичного життя», «З концертової салі», «З театральних справ», «З економічного життя», «З церков­них справ», «З судової салі», «Зі спорту» тощо. До літературного групування вона повернулася лише в грудні 1924 р. під назвою «Літературні замітки». У цій невеликій рубриці на останній сторінці були вміщені рецензії і стаття Б. Лепкого «З літературної психоаналізи» [7]. Інші матеріали - позарубрикові художні твори, переклади, статті М. Рудницького та інших дослідників - не зазна­ли обмежень ні в кількісному, ні в тематично-жанровому аспекті. Тобто у 1924 р. редакція визначила два нові підходи до розміщення літературних матеріалів: віддає перевагу великим позарубриковим публікаціям, інколи з продовженням у наступних числах, чим зрівнює їх з іншими матеріалами газети, навіть з передовими стат­тями, і водночас не забуває про бібліографічно-хронікальні, які по­дає на останніх сторінках і дрібним шрифтом. Запропонована «Ділом» система розміщення публікацій утверджувала рівні відно­сини між окремою публікацією та рубрикою і не навіювала думки про другорядність матеріалу на останніх сторінках, оскільки він вирізнявся згрупованістю. У наступні роки редакція наполегливо обстоювала саме можливість вільного функціонування рубрик, практикувала їх варіантність, різнонаповненість і різночастотність появи.

Наприкінці 1925 р. відкрито рубрику «Нові книжки й видан­ня». У 1926 р., крім цієї й старої «Бібліографія», матеріали групу­ються під назвами «З чужих видань», «З нових книжок», «З нових видань». Зауважимо, що часто нові рубрики «живуть» недовго на сторінках цієї газети або ж з великими перервами з’являються у ній. Регулярно подається інформація лише під заголовком «Бібліографія», від 1926 р. - ще й під назвою «Нові книжки й ви­дання».

Часто вміщуючи відгуки та бібліографію, менше оглядових розвідок, редакція створювала ілюзію наявності єдиного аналітич­ного тексту про щорічне літературне життя. Важливу роль у підтримці цього наміру відіграла рубрика «Фейлетон «Діла» з дня...», створена в 198 числі за 1930 р. Під нею збиралися й художні твори (переклади зокрема), і публіцистика, і літературознавчі розвідки, і мемуари. Ця назва містила у собі змінний елемент - чис­ло і місяць - і таким чином шифрувала тексти як останні модерні досягнення, віддаляла читачів від думки про передруки. У газеті «Діло» вона проіснувала до 1934 р.

Про важливість уміщення в «Ділі» літературних матеріалів про модернізм і авангард засвідчило відкриття у 44 числі за 27 лютого 1927 р. рубрики під скромною назвою «Літературний куток». У її формуванні велику роль відіграв М. Рудницький. Щоб не втратити молоду читацьку аудиторію цей критик, зваживши на непрофільне спрямування газети, створив замість раніше ним обстоюваного громіздкого «Літературного вістника» більш компактний і ди­намічний відділ. Зважаючи на те, що видавці не могли надати бага­то місця літературі, М. Рудницький погодився розмістити його на останніх сторінках «Діла», а від 150 числа за 9 липня 1927 р. й пізніше, щоб зберегти цю назву, увів її до складу рубрики «Новин­ки». У вересні-грудні його рубрика займала половину обсягу «Но­винок». 1928 р. як підрубрика вона виходила під двома назвами - «Літературний куток» і «Літературний кутик». Друга назва краще підкреслювала змінімалізування у «Ділі» «європейських» вістей. Якщо 1927 р. ця рубрика формувалася 71 раз, то 1928 р., незважа­ючи на те, що галицькій періодиці, навіть літературній, значно бра­кувало такого роду повідомлень, оскільки редактори переважно висвітлювали місцеве життя, - лише 26 разів.

Тільки 1929 р. телеграфний, доповнюючий «Новинки», «Літе­ратурний куток» перетворився у повноцінну самостійну рубрику, кожне повідомлення якого мало свою назву. Крім того, 1929 р. М. Рудницький відкрив у «Ділі» дві нові рубрики - «На літера­турні теми» і «Зі світа літератури». І хоча ці назви з’явилися почер­гово лише по одному разу в 269 і 290 числах, вони були результатом наміру більш повно подати літературну інформацію в газеті.

Рубрика «Літературний куток» складалася спочатку з кількох невеликих інформацій про світове письменство, згодом - з однієї замітки і усі вони були присвячені найрізноманітнішим, переваж­но західноєвропейським літературним нагородам, конкурсам, но­вим виданням, оглядам публікацій у пресі, угрупованням, архівам письменників у бібліотеках, творчим вечорам, виставкам книг, ювілеям, подавали короткі некрологи тощо. Автором цієї рубрики впродовж тривалого часу був М. Рудницький. Свої повідомлення він інколи підписував криптонімами М. Р., М. Р-ий або М. Рудн. Щоб не нагромаджувати літературного матеріалу в одних числах, редакція «Діла» чергувала «Літературний куток» з рубриками «Бібліографія», «Нові книжки й видання», «З нових книжок», «З нових видань».

Через те, що пріоритетом видавничої політики «Діла» було до­стойно представити саме українське життя, а також брак фінансів, що негативно впливало на закордонні зв’язки й перешкоджало роз­витку мережі кореспондентів, редакція, незважаючи на те, що ма­ла у своєму штаті фахового перекладача, знавця іноземних літера­тур в особі М. Рудницького, не могла дозволити собі збільшити об­сяг зарубіжної інформації з однієї теми, що разюче б контрастува­ло, як уже зазначалось, до змісту й кількості інших матеріалів га­зети. Про те, що М. Рудницькому нелегко було переконати видавців у важливості такого роду публікацій, і через це - знайти найбільш оптимальний шлях подання літературної інформації у суспільно-політичній газеті й зацікавленні нею читачів, свідчать зміни, які відбувалися в газеті чи не кожного року стосовно добору вістей про зарубіжне письменство.

У 1931 р. рубрика «Літературний куток» з’явилася в газеті ли­ше два рази (числа 229, 239). І хоча наступного року її можна було частіше знайти на сторінках «Діла» (25 січня - 6 травня і 9 жовт­ня - 19 листопада), однак її поява не була регулярною. Відновлена 1934 р. ця рубрика майже без змін знову функціонує в газеті (13 січня - 2 лютого, 4 серпня, 1-14 листопада). В останні роки свого існування вона не вирізнялася розмаїтістю інформації. Сторінки газети дедалі більше заповнювалися художніми творами, зокрема перекладними повістями, які займали багато місця і друкувалися без розривів, що не дозволяло опублікувати інший текст. Крім того, на початку 30-х рр. редакція детально повідомляла про кілька резо­нансних політичних справ, тим самим зменшивши до мінімуму літературну частину. Наприклад, матеріали про одну з них - вбив­ство відомого польського політика Т. Голувка - займали майже по­ловину газети у 247-256 числах за 1933 р.

У діапазоні переваг і вад показу життя українського і світового письменства у «Ділі» на увагу заслуговує й рубрика «Куток мови» (1931-1933), яка вміщувала важливу і найбільш повну інформацію про мовні експерименти галицьких модерністів. Її творцем був М. Рудницький, який за допомогою глибокого вникнення у мову нових художніх творів показував молодим, що прагнули йти своїм шляхом, чи добре знаним авторам їхні огріхи - русизми, по­лонізми, канцеляризми, алогізми - і таким чином впливав на ху - дожньо-естетичні пошуки новаторів міжвоєнного 20-ліття.

Не маючи змоги чітко й повно подати літературну інформацію у «Ділі», М. Рудницький 1934 р. стає одним із творців журналу «На­зустріч». Як зазначав М. Рудницький, це «безплатний ілюстрова­ний літературно-мистецький двотижневик..., з редакцією якого, ввійшло наше видавництво у порозуміння, щоб дати нашим чита­чам інтеліґентну і легку лектуру» [5]. У 1937 р. це видання стало незалежним від Видавничої спілки «Діло», мало власну передпла­ту, але М. Рудницький відходить від його редакції, оскільки віддає перевагу праці в «Ділі».

Про подальший пошук оптимальної форми подання літератури свідчило відкриття у січні 1936 р. нової рубрики «З починів нашої регіональної літератури», назва якої надзвичайно промовиста, - зорієнтовувала до напружених нових пошуків у західноукраїнській модерній літературі. Однак його пропозиція саме під такою назвою інформувати про місцеві здобутки не закріпилася у «Ділі». Її функції змушена була частково перебрати на себе еклектична руб­рика «З нових видань», у якій збиралися рецензії на нові видання політиків, науковців, письменників і яка проіснувала у львівській газеті до 1939 р.

Від грудня 1936 р. збільшується кількість сторінок газети «Діло». Водночас було змінено і механізм «залучення» авторів до співпраці. Ними стають не лише авторитети з різних галузей знань, а й представники наймолодшого покоління, які здатні по-новому подивитися на міжвоєнний суспільно-політичний і культурний процес. Це, з одного боку, спонукало до чіткішого структурування матеріалів газети, з іншого, - змістовно урізно­манітнило їх. Створено спортивну, правничу, наукову, жіночу, економічну, літературну сторінки, що виходили регулярно. «Літературна сторінка» з’являлася щонеділі. У ній подавався літературно-критичний матеріал про українське й зарубіжне письменство. Невеликі відгуки, замітки, некрологи і хроніка ста­новили основний зміст цієї рубрики. Українська й іноземна інформації існували у рівних співвідношеннях. Крім М. Рудниць - кого, авторами сторінки були С. Гординський, Ю. Косач, М. Матіїв-Мельник таін., які підписувалися криптонімами. З по­явою цього відділу в газеті зменшується кількість позарубрико - вих аналітичних статей з літературознавства.

З відкриттям «Літературної сторінки» західноукраїнське аван­гардне письменство дістає новий шанс для свого висвітлення. Ре­абілітація раніше замовчуваних футуристських, сюрреалістичних, експресіоністичних пошуків галичан відбувається надзвичайно швидко, адже формуються нові діалогічні форми спілкування все­редині газети і, ширше, у західноукраїнській літературі. Поряд з позитивними рецензіями, оглядами на збірки молодих Б.-І. Анто - нича, Ю. Косача, В. Ткачука, О. Ржепецької, Р. Єндика, С. Гор - динського, І. Черняви, Ю. Клена, Й. Підляшецького, Б. Жарсько- го, М. Рильського, Ю. Смолича, уміщуються замітки про творчі ве­чори, ювілеї. Водночас трапляються відгуки і на твори відомих ав­торів: М. Черемшини, В. Бирчака, М. Мочульського, Г. Журби,

Н. Королевої, В. Маковського та ін.

Щоб повно з’ясувати особливості добору та групування літера­турних матеріалів газети «Діло», звернемося і до позарубрикових публікацій, які також дозволяють побачити акценти видавничої політики газети «Діло». Починаючи від 1924 р. серед позарубрико­вих статей (художніх творів майже немає) домінуть праці М. Руд- ницького, М. Возняка, В. Щурата, В. Дорошенка, О. Грицая, Л. Луціва, О. Бабія, М. Обідного, М. Західного. Друкуючи їх, М. Рудницький піклувався про те, щоб у газеті були матеріали західноукраїнського й еміграційного літературознавства. Серед пріоритетів опублікованих досліджень - постаті Т. Шевченка,

І. Франка, інших українських і західноєвропейських класиків. Матеріали про останніх добиралися у зв’язку з їхніми ювілеями чи датами смерті. Теми позарубрикових матеріалів, як і рубрики, виз­начили, що у 20-ті рр. з’явилася прогалина у висвітленні творчості представників західноукраїнського й еміграційного авангарду. У той час рідко трапляються статті про молодих і вони гострокри - тичні [9; 11; 12]. Такий добір літературних матеріалів свідчив про однобічний погляд М. Рудницького на мистецький процес, зокрема як такий, що пов’язаний з іменами найвідоміших авторів. Тому ре­дакція ризикувала втратити значну частину молодих читачів.

У 1926-1929 рр. перекладів творів художньої літератури, які та­кож не належали до рубрик, у «Ділі» майже немає. І не через відсутність перекладачів, ними у різні роки були М. Рудницький, Я. Мандюкова, С. Куликівна, Ф. Беркут, О. Яворівська, К. Яво- рівський, К. Поліщук, В. Бужанський, К. Малицька, І. Кедрин, М. Лотоцький, Є. Онацький, В. Софронів-Левицький, Ю. Косач, Ф. Гай-Гаєвський, С. Костенко, І. Пахолків, Б. Копач таін. А через те, що друкуються літературно-критичні статті М. Рудницького. У міжвоєнний період на сторінках «Діла» він умістив дуже багато ог­лядів про життя і творчість відомих і малознаних галичанам за­рубіжних письменників, а також розвідки про інші види мис­тецтва - цирк, театр, карнавал.

Якщо переклад тексту, хай і найбільш відомого і найбільш ха­рактерного творчості письменника, все ж неповно розкривав його світогляд чи специфіку художньо-естетичного напряму, то в статті значно ширше можна було розказати про особливості індивідуаль­ної манери, напряму чи навіть десятиліття. Надаючи перевагу аналітичним статтям і коротким повідомленням, М. Рудницький намагався розвинути у галичан ще більший інтерес до світового культурного здобутку, піднести роль інформації про чужоземне письменство у розвитку української літератури. «Не маємо нині письменників, які давали би нам притоку до заздрощів, що инший нарід випередив нас у здогоні за лаврами. ... від творів чужих пись­менників повинні вчитись уміти творити те, щоби з цього жити і жити на те, щоби творити» [14], - зазначав М. Рудницький, заохо­чуючи письменників до праці, до здорової конкуренції. У газеті ж він прагнув досягнути кількісного і змістовного рівноправ’я вістей про західноукраїнську й світову літератури.

Однак великі статті не давали змоги читачеві повніше сформува­ти своє, незалежне від пропонованого критиками, поцінування ук­раїнської й зарубіжної літератур. Щодо місцевого письменства чи­тач мав кращу змогу ознайомитися з оригіналами їхніх текстів, оскільки їхнього аналізу на сторінках «Діла» майже не було, сто­совно до світового, - навпаки, з його інтерпретацією, а не безпосе­редньо з творами. Однак саме такий методологічний підхід М. Руд - ницького дозволяв доступніше й компактніше окреслити особли­вості кожної національної літератури чи окремих регіонів. Читаю­чи художні твори місцевих авторів, читач сам осмислював їх, оскільки у нього були ширші знання у національній культурі, тоді як закордонні художньо-естетичні пошуки і проблематика часто були незрозумілі. Аналітична інформація допомагала глибше й швидше зорієнтуватися у складних ідейно-естетичних процесах світової літератури.

Наприкінці 20-х рр. спрямування редактора до аналітичних форм організації газетної позарубрикової інформації вийшло на перше місце. Наприклад, 1929 р. М. Рудницький відмовився від публікації художніх творів, залишивши тільки фейлетони рубрики «Відгуки дня» і розвідки про українських класиків. Він не хотів поєднувати інтелектуальні міркування з художніми творами й хронікальними даними про світову літературу, які наголосимо значно ширше розкривали певну творчість. Крім того, М. Рудниць­кий майже не вміщував популярну, добре відому інформацію про життя і творчість відомих українців, яку можна було знайти на сторінках чи не усієї тогочасної періодики.

Серед намірів М. Рудницького у 30-ті рр. - показати роль місце­вого модерного письменства у духовному піднесенні народу, зроби­ти більш мобільною модерну пресу. Його мета, як бачимо, поєдну­вала редакційні й літературні зацікавлення. Тому він пропонує різні форми зв’язку газети з літературним процесом, серед яких не­великі за обсягом художні твори, аналітичні статті, відгуки й бібліографія. Саме через них можна було досягнути максимального уведення найновішої інформації у газету.

Літературознавчі матеріали добре відобразили «редакційні» хи­тання М. Рудницького. Підшуковуючи найновішу інформацію, він часто змушений був надавати престижні другу й третю сторінки «Діла» статтям М. Возняка, М. Гнатишака, Є.-Ю. Пеленського,

С. Сірополка, Г. Костельника, С. Шаха про відомих представників української й зарубіжної літератур. їхні щорічні статті були при­свячені життю та творчості діячів «Руської Трійці», Лесі Українки, Ю. Федьковича, Т. Шевченка, І. Франка. Зауважимо, що у другій половині 30-х рр., у період розхитування канонічної схеми групу­вання тематичних матеріалів, статті про українських письмен - ників-пророків оновлюються. Дослідники все глибше розкривають їхній феномен, заглиблюючись навіть в особисте життя, а редакто­ри присвячують їм цілі сторінки. Загалом ці тексти вагомо не руй­нували стереотипи представлення у пресі визначних особистостей. У газеті «Діло» ці письменники бачилися борцями за свободу, носіями політичних ідей.

Отже, позарубрикова літературознавча інформація займала значну друковану площу ґазети, її розміщення з часом стало добре продуманим і систематичним. Найчастіше автором позарубрикових публікацій був М. Рудницький. Свої розвідки він об’єднував загаль­ними назвами або присвячував вужчій тематиці, що виділяло їх се­ред інших публікацій, спонукало стежити за газетними номерами впродовж тривалого часу. У 1929 р. М. Рудницький надрукував статті під такими спільними заголовками: «З літературної крити­ки» (ч. 56-57), «Дещо про повість» (ч. 73- 74), «Чи можна авторові сказати правду?» (ч. 205-206), «Історичні й воєнні повісти» (ч. 207-209, 211-216). Теоретичні літературознавчі питання - автор і читач, автор і рецензент, зміст і форма твору - розроблялися ним і в наступні роки. У 1932 р. він опублікував серію робіт про естетичну й суспільну вартість творів: «Ідея в літературному творі» (ч. 44), «Форма літературного твору» (ч. 45), «Що значить оцінювати твір?» (ч. 48), «Чи існує критерій при оцінці твору?» (ч. 59), «Вартість тво­ру» (ч. 62), «Банальні та оригінальні твори» (ч. 80), «Примхи поезії» (ч. 105, 107-108) та ін. У 1937 р. - 10 статей, у яких, використовую­чи форму листа, розкривав особливості прозової і віршованої техніки, наводив зразки правильного використання її елементів.

Якщо редакція друкувала більше літературознавчих дописів, то відповідно художніх матеріалів на сторінках її видання було вміщено менше. Для прикладу, перекладів, які друкувалися у га­зеті у 1930-1931 рр., було небагато, особливо 1931 р. - всього п’ять невеликих оповідань. Це обмеження ще раз засвідчило про існуван­ня певних лакун у висвітленні здобутків місцевого й світового пись­менства, які необхідно було заповнити. Починаючи від 1932 р. у га­зеті спостерігаються зміни, спочатку непомітні, а згодом - більш виразні. Саме збільшення перекладів виразно засвідчило про нові інтонації у видавничій програмі «Діла», відхід від теоретичних проблем і наближення літературних матеріалів до простого читача. Уже немає великих художніх текстів, що продовжувалися у десят­ках чисел, як-от 1930 р. повість А. Доде «Маціцький» (ч. 198-285). Редакція віддає перевагу невеликим оповіданням і новелам, неза­лежно від того, чи вони оригінальні, чи перекладні. Це починання, не припинене в наступні роки, довело мобільність і компактність малих жанрів у пресі, а отже їх здатність якнайповніше відобрази­ти специфіку модерного розвитку.

До письменників, твори яких найчастіше траплялися на сторінках «Діла», належали перш за все європейські, переважно кінця XIX - першої третини XX ст. Редакція вміщувала оповідан­ня не лише добре відомих авторів у своїх країнах, нагороджених преміями, а й менш знаних, якими захоплювалася читацька ауди­торія. Серед них були прозаїки-модерністи Західної Європи - німці А. Шніцлєр Г. Пітер, Г. Беніш, австрієць С. Цвейг, англійці Дж. Ґол - суорсі, Дж. К. Джером, Г. Клівер, Н. Деннай, О. Гакслі, французи

A. Дюма, П. Меріме, А. Доде, Ж. Барбе д’Оревіллі, А. Бірабо, К. Фа - рер, ПІ. Фолей, Е. Абу, А. Моруа, угорка Ж. Селлеш, К. Міксат; Скандинавії - Б. М. Бйорнсон, А. Стрінберг, К. Гамсун, Г. К. Андер­сен; Середземномор’я - Г. Д’Анунціо, Ґ. Деледда, П. Істраті, Д. Пер - ріконе, Р. дель Кастільо, Е. де Амічіс; слов’янських країн - К. Ча­пек, Я. Гашек, К. Іржиковський, Я. Врхліцький, І. Бунін, А. Че­хов, А. Аверченко, М. Зощенко, В Фінк, Б. Пільняк, Північної Аме­рики - О’Генрі, М. Твен, Д. Лондон. Серед східних письменників - Р. Таґор, К. Токучі, С. Е. Бей.

Метою публікацій перекладів було ознайомити західноук­раїнського читача з новою художньою практикою, показати ши­рокі можливості в оброблюванні ідей та сюжетів, нових стилів. На­приклад, для новел О’Генрі характерний динамічний, напружений сюжет, перебування героїв на межі життя і смерті. До речі, значна частина перекладних текстів гумористично-сатиричного змісту. Віддаючи належне прогресуючим швидкими темпами авангардним течіям, редакція друкувала чимало творів і їхніх представників. Рідко серед них траплялися повісті або оповідання великого обсягу, як-от: 1939 р. оповідання X. Клівера «Через неґатив» (ч. 10-15),

B. Б. Єйтса «Ганраган Рудий» (ч. 33-41), П. Франко «Брехня» (ч. 52-57). Світова модерна поезія й драматургія майже не були пред­ставлені. Зокрема була опублікована невелика п’єса В. Ліхтенберга «Перли» (1938. - Ч. 33), вірші Й. В. Гете (1932. - Ч. 95), В. Гюго (1925. - Ч. 245), П. Верлена (1925. - Ч. 86), ПІ. Бодлера (1937. - Ч. 207), О. Блока (1925. - Ч. 86), А. Ахматової (1926. - Ч. 6).

У 30-ті рр. практика друкувати твори зарубіжних авторів була удосконалена. Якщо в перші повоєнні роки виходу «Діла» позиція редакції була типовою щодо добору літературних матеріалів у пресі, тобто друкувалися відомі твори, то в подальші роки вона унікальна, оскільки периферійна для суспільно-політичної газети інформація перетворюється на один із стабільних пріоритетів ви­давничої праці. Її розміщення уявлялося надзвичайно перспектив­ним для розвитку львівської газети, читацьких зацікавлень. Для порівняння: 1923 р. було опубліковано художні твори 9 іноземних авторів, 1924 - 14, 1925 - 12, 1926 - 2, 1927 - 2, 1928 - жодного, 1929 - 5, 1930 - 6, 1931 - 5, 1932 - 18, 1933 - 16, 1934 - 34, 1935 -

14, 1936 - 102, 1937 - 46, 1938 - 54, 1939 - 20.

Добір і групування українського художнього матеріалу «Діла» теж пов’язано з такими важливими для редакції моментами видав­ничої політики, як традиційність і новизна. У 20-ті рр. у «Ділі» охо­че друкувалися художні твори письменників старшого покоління, а також деяких представників наймолодшого покоління, які помірно акумулювали найновіші досягнення. Серед них - Б. Леп - кий, М. Рудницький, Й. Застирець, К. Гриневичева, А. Чайков - ський, О. Грицай, І. Филипчак, В. Островський, О. Бабій, Ф. Дуд­ко, М. Матіїв-Мельник, В. Софронів-Левицький, С. Левинський,

С. Гайдучок, Я. Мандюкова, Ю. Редько, М. Брилинський та ін. Більшість їхніх творів уміщувалася у різдвяних і великодніх чис­лах і їхня тематика обминала соціальні негаразди. Виникало не­пряме протиставлення митців різних поколінь, які відіграють неод­накові ролі в суспільстві. Одні - зміцнюють національну пам’ять, беруть участь у патріотичному, релігійному вихованні народу, інші - авангардисти - навпаки, розхитують традицію своїми експе­риментами.

Публікація творів західноукраїнських та еміграційних ав - торів-модерністів передбачала високий освітній рівень читачів. На­томість твори класиків, пов’язані з просвітньо-сільською, робітни - чо-урбаністичною проблематикою, були звичні, зрозуміліші меш­канцям повітів і міст. Традиційна тематика, крім того, була мало диференційована, на противагу модерну з його виокремленням но­вих мотивів і тем.

Художні матеріали, як і рубрики, не дозволяють стверджува­ти, що редакція в 20-ті рр. регулярно й всебічно ознайомлювала читачів з місцевим та еміграційним літературним життям. Опубліковані, наприклад, у 20-х рр. вірші І. Франка, В. Пачов - ського, Б. Лепкого, оповідання О. Маковея, Б. Лепкого, А. Чай - ковського, Д. Лукіяновича, В. Бирчака, О. Турянського, К. Гри - невичевої, В. Островського, М. Матіїва-Мельника, А. Лотоцького всебічно не розкривали національні модерні пошуки. Радше ці публікації були спрямовані на висвітлення доробку цих вже добре відомих передплатникам авторів. У 1929 р. не було опубліковано жодного художнього твору західноукраїнського автора. Стало зрозуміло, що кількісно й якісно підхід редакції до висвітлення тогочасної літератури був незадовільний, що й підтвердив 1929 рік. Загалом до 1936 р. публікації української й зарубіжної ху­дожньої літератур не були регулярними в «Ділі», не відзначалися ні новими іменами, ні актуальністю проблематики, не ставали предметом широкого обговорення.

Добір літературних матеріалів після 1932 р. щодо авангардних пошуків можна назвати конструктивним, таким, що створює пози­тивний образ молодого покоління галицьких та еміграційних пись­менників. Відбувається відмежування творів молодих авторів від обов’язкових ювілейних відгуків про класиків. Редакція буквально закидала читачів новими іменами. Численні художні твори мало - знаних авторів і відгуки на їхні збірки свідчать про всеохопний ха­рактер впливу авангардизму не лише на газету, а й на менталітет західноукраїнської інтелігенції другої половини 30-х рр. загалом.

Від 1931 р. М. Рудницький регулярно звертає увагу на творчість молодих авторів. Численні художні твори малознаних поетів і про­заїків у відомій львівській газеті засвідчили визнання старшим по­колінням митців здобутків авангарду, про його всеохопний харак­тер у міжвоєнний період. Читачі могли переконатися у надзвичай­но суттєвій функції національної традиції у новому контексті, яка стає виразним темотворчим чинником художнього світосприйнят­тя, наприклад, І. Керницького, В. Ткачука, Б. Жарського, М. Рома - нишина, Н. Дорошенко, І. Чолгана, Л. Гуменюк-Луців та інших і дає змогу спостерігати виразний діалог з поетикою авангарду, а та­кож зі світовим письменством загалом. Вони бачили місцеві експе­рименти в певному зрізі: поряд з українськими пошуками на сторінках «Діла» спостерігати за подіями і творами інших народів. Подібне непряме зіставлення сприяло формуванню цілісного бачен­ня авангарду, з іншого боку, доводило, наскільки українські пошу­ки існували в гармонії (якщо це поняття припустиме для авангар­ду) із західноєвропейськими і світовими тенденціями.

Художні та літературно-критичні матеріали газети «Діло» да­ють змогу досліджувати літературу XX ст. з погляду опозиції офіційність/відкинутість з урахуванням її закономірних змін: упо­рядкування естетичної системи - закостеніння - розхитування - формування нової системи. На сторінках цього видання розкри­вається західноукраїнська модель авангарду й бачення шляхів роз­витку модерної преси зокрема. На прикладі художніх і літературоз­навчих матеріалів бачимо, як змінюється ставлення видавців і ре­дакторів до авангардних віянь: пропозиції його представників сприймаються не лише як такі, що руйнують традицію, а й як нова­торство і останнє вагомо впливає на тематику й рубрикацію періодичного видання. Відомі критики й літературознавці, як-от М. Рудницький, стають не лише емблемою, концептом, мораліста­ми національного життя, а й активними учасниками авангардного руху, розкриваючи свої незвичні уподобання і часті хитання у своїх видавничих проектах та естетичних програмах.

1. Апарат «Діла» у січні 1938 року // Діло. - 1938. - Ч. 9. - С. 19.

2. Бібліографічний покажчик статей по музейництву і мистецтву, поміщених у «Ділі» в річниках І-ХЬУ (1882-1927 рр.) / зібрали В. Во - лицький таін.; упоряд. Е. Ю. Пеленський. Український Національний музей уЛьвові. - Львів : [ЛНБ ім. В. СтефаникаНАН України], 1995. - 127с.

3. Галушко М. Українська преса Львова 20-30-х рр. XX ст.: умови, основні показники й тематико-типологічні аспекти розвитку / Галуш­ко М. // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника / ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. - Львів, 2003. - Вип. 11. -

С.66-87.

4. Горинь В. «Честь пам’яти Маркіяна Шашкевича!»(Газета «Діло» про перепоховання М. Шашкевича) / Горинь В. // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника / ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. - Львів, 2003. - Вип. 11. - С. 410-415.

5. «Діло» у 1936 році // Діло. - 1936. - Ч. 2. - С. 2.

6. Квіт С. М. Літературно-критична й журналістська діяльність Ми­хайла Рудницького у 1910-1930-і рр. / Квіт С. М. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. Ін-т журналістики. - К., 1997. - 132 с.

7. Лепкий Б. З літературної психоаналізи / Лепкий Б. // Діло. - 1924. - Ч. 279. - С. 4.

8. Нечиталюк М. Ф. Шевченківський спецвипуск «Діла» / Нечита - люк М. Ф. // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. третьої Всеукр. наук.-теорет. конф., 22-23 груд. 1995 р.; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. - Львів, 1995. - С. 116-120.

9. Обідний М. Юрій Дараган / Обідний М. // Діло. - 1926. - Ч. 82. -

С. 2; Ч. 83. - С. 2.

10. [Редакція «Діла» з 1924 р.] // Діло. - 1928. - Ч. 110. - С. 7.

11. Рудницький М. Журнали, видавці та література / Рудниць - кий М. // Діло. - 1925. - Ч. 106. - С. 2; Ч. 107. - С. 2; Ч. 108. - С. 2.

12. Рудницький М. З нових книжок: Два поета / Рудницький М. // Діло. - 1927. - Ч. 72. - С. 2.

13. Рудницький М. Замісць малого файлєтону / Рудницький М. // Діло. - 1923. - Ч. 190. - С. 2.

14. Рудницький М. Лаври та лавреати. З нагоди нової нагороди Ноб - ля / Рудницький М. // Діло. - 1924. - Ч. 259. - С. 2.

15. Рудницький М. Літературно-наукові непорозуміння / Рудниць­кий М. // Діло. - 1925. - Ч. 161. - С. 2-3.

16. Центральний державний історичний архів (далі - ЦДІА) Укра­їни у м. Львові. - Ф. 779. - Оп. 1т. - Спр. 7. - 53 арк.

17. ЦДІА України у м. Львові. - Ф. 779. - Оп. 1. - Спр. 8. - 16 арк.

18. Шаповал Ю. «Діло» (1880-1939 рр.): Поступ української суспільної думки / Шаповал Ю. - Львів, 1999. - 384 с.