Головна Журналистика ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ КОМПОНЕНТ У ТИЖНЕВИКУ «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ. УКРАЇНА»
joomla
ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ КОМПОНЕНТ У ТИЖНЕВИКУ «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ. УКРАЇНА»
Журналистика - Журналистика

Любов Хом’якова,

Здобувач (Київ)

У ДЕ 007: 304: 070: 82-92

У статті розглянуто приклади використання елементів образно­го потенціалу художньої літератури у мас-медійному просторі на матеріалах тижневика «Дзеркало тижня. Україна».

Ключові слова: мас-медіа, художня література, образність, інтер- текстуальн ість.

Н

Овий тип суспільства кінця XX - початку XXI ст., який, з точки зору різних теорій та концепцій сучасності, називають «пост - індустріальним», «технотронним» чи «технологічним», «постгума - нітарним», «постмодерним», та найбільшою мірою - «інформацій­ним», породив і надалі породжує новий тип культури - «культури тотальної інформаційності» [2, 7]. Актуальним постає питання «комунікаційного вписування літератури як соціокультурного фено­мена в контекст епохи» [2, 1], вивчення «феноменальності життя літератури в соціально комунікаційному просторі сучасності» [2, 2].

Література - це образне осмислення дійсності, «образ світу, в слові явлений» (Б. Пастернак). Здатність бачити в конкретно-чут - тєвих, звичайних, тривіальних життєвих реаліях загальне, незви­чайне, вищі ідеї та сенс і словесна, умоглядна форма художнього світу роблять літературу мистецтвом, яке дає читачеві не лише естетичну, а й інтелектуально-емоційну насолоду. Це мистецтво «апелює до пам’яті органів відчуття людини так само, як і до інтуї­ції, ірреального, трансцендентного» [1, 42]. До того ж література пізнає життя в особливому ракурсі - ціннісному, виступаючи могутнім засобом розвитку й самовдосконалення людини. Ідеали, моральні істини й орієнтири, винесені читачем з літературного твору, більшою або меншою мірою, десь на підсвідомому рівні, можуть стати власного життєвою програмою.

У сучасному інформаційному суспільстві, де серед «глобальних загальнокультурних змін» дослідники-гуманітарії виокремлюють «руйнування уявлення про цілісність, «богонатхненність» світу й людини; втрату словом привілейованого культуротворчого стано­вища; кризу естетичного, художнього» [9, 9], література «опинила­ся у товщі інформаційного потоку на рівних, у той час як раніше література завжди знаходилась на своєму, особливому місці» [7, 9]. Впливи з боку інших сфер суспільної діяльності «реалізуються через зміну функцій і ціннісних характеристик літератури та трак­туються чи то як її еволюція, чи то як мутація, чи то як колонізація політикою, рекламою, мас-медіа тощо» [2, 1], тому постає «питан­ня розмивання межі між літературою як соціокультурним просто­ром та іншими осередками соціальної дійсності, нівелювання авто­номності цього поля, втрати авторитету та «символічного капіталу» мистецтва слова» [2, 4].

Відомо, що «науково-теоретична традиція не лише розрізняє, а й часто протиставляє ідею та образ, публіцистичність і художність. Але творча практика письменників і публіцистів свідчить про мож­ливості їх продуктивної інтеграції» [8, 1]. Знаходячи «нові спосіб буття, простір існування» [9, 1], художня література постає одним з елементів, які органічно входять не лише в публіцистичні, а й у медійні тексти загалом: її розглядають як «одне із соціальних полів, а - відповідно - сегмент царини соціальних комунікацій» [2, 1].

Щодо медіаіндустрії художній дискурс постає «єдиним просто­ром культурної пам’яті» [5, 101]: «З моменту, коли автор почав фік­сувати свої ідеї за допомогою тієї чи іншої знакової системи, він занурюється у світ смислів, який склався набагато раніше, ніж він приступив до породження свого тексту. Для журналіста цей світ - перш за все соціокультурна система, в рамках якої він має намір творити, використовуючи її факти, символи і постулати» [7, 13]. Художня література - вагомий сегмент соціокультурної системи всього людства, і в першу чергу саме літературно-художній кон­текст постає у будь-якому творі, і в журналістському зокрема, «джерелом інтертекстуальності як взаємодії смислопороджуваль - них структур» [5, 101]. Механізм дії такого явища загальновідо­мий: «колективні фонові знання формують можливість підтексту, на розуміння якого завжди розраховує автор» [7, 88].

Що ж до дискурсу журналістського, то «справа тут не тільки в яви­щах інтертекстуальності як прихованого чи відкритого відсилання одного тексту до іншого тексту. Самі дискурси як такі можуть зустрічатися, перетинатися й взаємодіяти в межах єдиного тексту... У комунікативному просторі сучасного суспільства саме журналіст­ський текст стає зоною максимальної інтердискурсивності» [6, 92].

Публікації інформаційно-аналітичного тижневика «Дзеркало тижня. Україна» дають можливість проілюструвати, як у мас - медійному просторі функціонує література. Її рецепція журна­лістським дискурсом (на сторінках цього видання) здійснюється за допомогою таких прийомів:

1) Пряме цитування - найпоширеніший прийом, який ще можна назвати «посиланням на авторитет» з метою підтвердження власної думки. Наприклад, у новорічному зверненні головного редактора Юлії Мостової («Про Драконів ані слова») читаємо: «Нашим наймолодшим читачам ми бажаємо взаємного кохання; тонкого нюху, здатного відчути Справу всього свого життя; кола друзів, на яких можна не тільки клікнути, а й обпертися. «Мырож­дены для наслаждения трудом, дракой и любовью», - це визначив Ісаак Бабель майже сто років тому, ще при «живих динозаврах». І хіба щось із цього застаріло?» (2011/2012. - № 48) (І. Бабель, опо­відання «Гі де Мопассан»).

Цитування не завжди супроводжується прямим посиланням на автора літературного твору. Здебільшого це стосується фраз, які, увійшовши в загальнокультурну пам’ять людства, стали крилати­ми. Так, у статті «Роздраконимо вуглепром?» Є. Шибалов зазначає: «Тема приватизації шахт залишалася довгограючою чимало років. В 2010-2011 роках процес пішов. Але зовсім не так, як його бачили ідеологи роздержавлення. Замість прозорого розпродажу з відкри­тими конкурсами, як уявляли наївні мрійники, у хід пішли склад­ні та сумнівні інструменти оренди й концесії, не до кінця зрозумілі механізми приватно-державного партнерства. Всупереч завітам класиків кінематографа, які радили «не путать свою личную шерсть с государственной», усе змішалося в домі Облонських, як сказали б класики літературні» (2012. - № 2) (з роману Л. Толстого «Анна Кареніна»).

В опитуванні на тему «Чи можлива зміна влади в Україні наступного року?» серед людей, «шанованих нами, а також тих, чия думка нам цікава» (2011/2012. - № 48), багато учасників послуговувалися посиланнями на класику. Зокрема, Р. Безсмерт­ний зазначив: «... повернувши Конституцію 1996 року, нинішній президент узяв на себе відповідальність за все, що відбувається в країні. Таким чином, відповідальність персоніфікована, рейтинг президента стрімко падатиме. Очевидно, це викличе фіаско Партії регіонів на виборах. Ви скажете, що потім через прокуратуру, податкову та інші силові структури мажоритарників заженуть до більшості. Як казав Шельменко-денщик: «Так то воно так. Тільки трошечки не так». Це вже було» (2011/2012. - № 48) (із комедії Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик»).

Правозахисник Є. Захаров у своїй відповіді на зазначене запи­тання згадує безсмертну й надзвичайно влучну пушкінську дефіні­цію: «Отже, цілком реальним може виявитися сценарій, коли сотні тисяч людей, яким нема за що купити харчі, бо їм не платять зарплат і пенсій, вийдуть на вулицю і вимагатимуть зміни влади. І добре ще, якщо вимагатимуть, а не заберуть силою. Дуже не хоті­лося б побачити «російський бунт, безглуздий і нещадний», тому що насильство породжує тільки більше насильство. Але людей можуть довести і до такої безнадії, коли вони забудуть про почуття самозбереження. Не дай Бог!» (2011/2012. - № 48) (повість «Ка­пітанська дочка»), а письменник А. Курков звертається до укра­їнського велета думки - Т. Шевченка: «Вашингтона з новим і пра­ведним законом» українцям доведеться чекати ще довго» (2011/2012. - № 48) («Юродивий»).

2) Трансформація цитат із літературних творів, або квазіпиту - вання. часто трапляється в заголовках статей. Наприклад, «У пошуках втраченого розуміння» Г. Трегуб (2012. - № 6) замість «У пошуках втраченого часу» М. Пруста, «Святі отці і діти» О. Коре - гіна (2012. - № 16) замість «Батьків і дітей» І. Тургенева; «Вранці - стільці, увечері - тендер...» К. Амосової (2012. - № 17) - перефра­зована цитата з роману І. Ільфа та Є. Петрова «Дванадцять стіль­ців», «Шуро, пиляйте труби - вони золоті!» А. Єрьоменко (2012. - № 18) - із роману «Золоте теля» тих самих авторів тощо.

Знаходимо квазіцитування й безпосередньо в тексті публікацій, коли автор не дослівно цитує першоджерело, а звертається голов­ним чином до основної ідеї висловленого, до змісту: «Яким чином санлікарі забезпечать профілактику харчових отруєнь, якщо вони усуваються від контролю харчів? Іще раніше їх фактично позбави­ли можливості здійснювати нагляд за суб’єктами господарювання, запровадивши законодавчу норму про обов’язкове письмове попе­редження за десять днів до перевірки. «До вас їде ревізор!» - «Чого зволите?» - ситуація воістину гідна пера Гоголя» (2012. - № 2).

3) Алюзії (є прерогативою художнього тексту, але подекуди трапляються і в журналістському). Наприклад, початок статті Світлани Ісаченко про віднайдення на Буковині земляної обсерва­торії періоду цивілізацій Давнього Сходу: «Вчений Кіт, що правив увесь цей рік, завів чернівецьких археологів у таємничі хащі пра­давнього лісу і несподівано подарував унікальне відкриття» (2011/2012. - № 48) - вступ до поеми «Руслан і Людмила» О. Пуш­кіна. А в публікації Олега Бондаренка під назвою «Зрозуміти Євразійський союз» відчуваємо «посилання» на Ф. Тютчева: «Чи варто говорити про те, що саме існування такої величезної країни, як Росія, з погляду Європи немислиме - ця країна надто велика для розуміння європейця. Вона сама собі ЄС, і мірками Євросоюзу її, вибачте за банальність, не виміряєш» (2012. - № 1).

Загалом, згадування реалій, які є елементами художньої дійсно­сті певного літературного твору, надзвичайно ефективне. Ці реалії стають у журналістському тексті образами-символами, що функ­ціонують у певній унікальній системі асоціацій. Назва статті «Свєчной заводік» замість інституту» (2012. -№ 12) одразу нагадує про незабутнього о. Федора (І. Ільф та Є. Петров, «Дванадцять стільців») і вказує на певні пріоритети сучасного суспільства. А от публікація «Шинель Могильова, або 100 днів після наказу» (2012. - № 6) викликає у пам’яті безсмертний образ чиновника, створений М. Гоголем (повість «Шинель»).

4) Згадування конкретних літературних творів, назви яких є промовистими, добре відомими, символічними для читачів. У вже аналізованому опитуванні «Чи можлива зміна влади в Україні наступного року?» письменниця О. Забужко вводить в образний контекст знаковий твір О. Довженка: «Штука в тому, що, доки «нема такої партії», доти зміна влади в Україні реально можлива тільки шляхом прокремлівського путчу. І грубою помилкою було б вважати, ніби Кремлеві потрібна на чолі України «просто» маріо­нетка, - Кремлеві, вперше за 20 років загнаному в кут, уже потріб­на «Україна в огні», не більше й не менше. І можна не сумніватися, що в наступному році він завзято над цим працюватиме» (2011/2012. -№48).

5) Згадування імен літературних героїв, які стали «іменами - типами», «іменами-характерами». «Український арт-соціум нага­дує Елочку-Людоїдку» (2012. - № 18) - слова з інтерв’ю А. Со - ломухи (знаний живописець і фотограф українського походження), які використала для заголовка своєї статті К. Гребінь.

6) . Використання епіграфів з художньої літератури. «Реформи минущі, а класика вічна. Спостерігаючи за метушнею, яка вчини­лася навколо новостворюваної системи контролю харчової про­дукції в Україні, раз за разом спливає в пам’яті незабутній Остап Бендер з його «... Вистачить з нас державної діяльності. Настав час зайнятися справою». От і наші великі комбіна... вибач­те, реформатори, вочевидь, так вважають, затіявши «за євродосві - дом» реформування системи контролю продовольства та харчуван­ня в країні. Для цього вирішено створити єдиний контролюючий орган на основі Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України» (2012. - № 2), - так починають свою статтю Т. Бутусова і Л. Суржик. І епіграф - відповідний: «Контору із заготівлі рогів і копит було відкрито з багатьох причин. І. Ільф, Є. Петров, «Золоте теля» (2012. - № 2).

Окремо зазначимо: складається таке враження, що певна части­на українського соціуму, як влучно зазначив О. Макаров, автор статті «Казка про нараду» (про засідання комісії з пошуку нетради­ційних джерел наповнення бюджету), працює «за «Золотим телям» (2011/2012. - № 48). Певно, що так воно і є, адже преса - це «дзер­кало, у якому народ бачить самого себе» [4, 34]. Посилання на

І. Ільфа та Є. Петрова - найпопулярніші в статтях на економічну проблематику. «Народний депутат України Геннадій Москаль досліджував, як українські митники співробітничають із ближчи­ми сусідами: Польщею та Придністров’ям. Для тих, хто не читав, двома словами: фури формуються в Польщі, на кордоні документи підмінюють на «транзит у Придністров’я», а далі, як у класика: «Поїзд вийшов з Полтави в Самару, але до Самари не дійшов, а в Полтаву не повернувся». Тільки якщо книжковий Корейко заро­бив на своїй операції мільйон, то в «придністровській операції» український бюджет втратив черговий мільярд» (2011/2012. - № 48) - наводять яскравий приклад міжнародної «співпраці»

О. Шалайський та В. Трегубов у статті «Топ-7 схем полегшення бюджету». Чи не підтверджують ще раз такі літературні аналогії думку про те, що «необхідним фундаментом для соціально-еконо - мічних перетворень у будь-якому суспільстві є певний освітній і духовний рівень його громадян, тобто моральний стан суспільства» [З, 162]?

О. Покальчук до своєї статті про етнонаціональну політику чотирьох українських президентів «Родоплемінне дишло» взяв епі­граф із В. Висоцького: «Я лошадкам забитым, что не подвели, Поклонился в копыта до самой земли, Сбросил с воза манатки, повел в поводу: «Спаси Бог вас, лошадки, что целым иду!» (2012. - № 2). Автор пояснює свою «образну модель» так: «я б запропонував комбіновану президентську запряжку «цугом», що так-сяк тягне візок нашої начебто моноетнічної держави. Подеколи дивними зиг­загами, але все ж таки в західному напрямку. І є вагоме, об’єднавче для них «дишло» -цясамаетнонаціональнаполітика» (2012. -№ 2).

Таким чином, елементи образного потенціалу художньої літера­тури широко використовуються на сторінках інформаційно-аналі­тичного тижневика «Дзеркало тижня. Україна» у матеріалах най­різноманітнішої тематики. Це свідчення того, що в медійному про­сторі літературні елементи сприяють розширенню загального тла журналістського тексту, дають можливість читачеві осягнути суть описаного явища в загальнокультурному контексті певного соціу­му. Усе це дозволяє журналістам збагатити, вдосконалити форму свого твору, надати йому яскравості, оригінальності, посилити емо­ційний вплив на реципієнта, що сприятиме актуалізації фонових знань, особистісному зростанню читача, вихованню естетичних смаків.

Отже, літературно-художні образи стають одним із носіїв змісту журналістського твору, компонентом форми та перетворюються на своєрідний «образ літератури у журналістиці». Апеляцію до художньої літератури у медійному дискурсі можна вважати апеля­цією до вічних цінностей людства, до його моралі й совісті.

1. Біличенко О. До проблеми формування соціокомунікативних засад дослідження художньої літератури / О. Біличенко // Вісник Книжкової палати. - 2011. - № 7 (180). - С. 43-45.

2. Іванова O. A. Літературно-мистецька періодика в соціальнокому - нікаційному просторі України початку XXI століття : автореф. дис. ... д-ра наук із соц. комунікацій: 27.00.01 / Олена Андріївна Іванова. - K., 2010.-31 с.

3. Кухта М. Духовно-моральний стан суспільства і засоби масової інформації / М. Кухта // EX PROFESSO : зб. наук. пр. / редкол. :

B. Д. Демченко (відп. ред.) та ін. - Дн., 2001. - Вип. 3. - С. 162-166.

4. Лизанчук В. Яке змістове навантаження несе слово журналіста людині? / В. Лизанчук // Там само. — С. 32—39.

5. Переложова О. С. Інтертекстуальність як системотвірна текстово- дискурсивна категорія / О. С. Переломова // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : зб. наук, праць / голов, ред. В. Г. Воронкова. - Запоріжжя, 2008. - Вип. 34. - С. 94-102.

6. Силантьев И. В. Интердискурсивность журналистского текста: к постановке проблемы / И. В. Силантьев // Средства массовой информа­ции в современном мире. Петербургские чтения: мат. межвуз. науч,- практ. конф. / под ред. В. И. Конькова. - С. Пб. : Роза мира, 2004. -

C. 91-92.

7. Черникова Е. В. Литературная работа журналиста: учеб. для студ. вузов / Е. В. Черникова. - М. : Гардарики, 2007. - 187 с.

8. Шаповаленко Н. М. Форми синтезу ідейно-публіцистичного та образно-художнього начал у творах Івана Багряного: автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.01.08 / Надія Миколаївна Шаповаленко. - K., 2007. - 18 с.

9. Шестакова Е. Г. Теоретичні аспекти співвідношення текстів художньої літератури та масової комунікації : автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.01.08, 10.01.06 / Елеонора Георгіївна Шестакова. - К., 2006. - 44 с.

В статье рассмотрены примеры использования элементов образ­ного потенциала художественной литературы в масс-медийном про­странстве на материалах еженедельника «Зеркало недели. Украина».

Ключевые слова: масс-медиа, художественная литература, образ­ность, интертексту альность.

In the article is considered examples of using elements of imaginative potential of literature in media space on the materials of weekly newspaper «Mirror weekly. Ukraine».

Keywords: media, literature, imagery, intertextuality.