Головна Журналистика ПРОСТІР НЕЗАЛЕЖНОЇ ДУМКИ: ЧАСОПИС «КРИТИКА» У СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПЕРІОДИКИ
joomla
ПРОСТІР НЕЗАЛЕЖНОЇ ДУМКИ: ЧАСОПИС «КРИТИКА» У СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПЕРІОДИКИ
Журналистика - Журналистика

Сергій Шебеліст,

Канд. наук із соц. комунік. (Полтава)

УДК 316.77: 070: 050 (477)

У статті проаналізовано специфіку функціонування часопису «Критика» у системі української інтелектуальної періодики, охарак­теризовано творче обличчя видання й визначено перспективи його подальшого розвитку.

Ключові слова: дискусія, інтелектуали, «Критика», періодична преса, публіцистика.

Б

Ільшість журналістикознавців, розмірковуючи над особливо­стями функціонування вітчизняних елітарних видань, визнає їхню безумовно важливу роль в інтелектуалізації суспільства, при­щепленні критичного мислення й вихованні доброго смаку, проте водночас майже всі вони погоджуються, що такі часописи, розра­ховані на відносно вузьку аудиторію, мають незначні наклади, а отже, говорити про їхню впливовість і прибутковість не доводить­ся. Навіть цікаві літературно-мистецькі газети й журнали часто не витримують ринкової конкуренції і припиняють вихід. Проте є видання, яким, незважаючи на труднощі, вдається більш-менш стабільно функціонувати й знаходити нові шляхи розширення читацької публіки. До таких, зокрема, належить часопис «Критика», який намагається розвиватися за високими світовими стандартами і творить якісно інший дискурс, що помітно вирізняє його на тлі аналогічної української преси для мислячих людей. Ця обставина, власне, і спонукає до ретельнішого розгляду згаданого часопису та визначає актуальність пропонованої розвідки.

Об’єкт дослідження - часопис «Критика» як один із провідних українських інтелектуальних видань. Предмет дослідження - спе­цифіка функціонування, творчий потенціал і перспективи розвит­ку часопису. Наукова новизна статті полягає в докладному аналізі особливостей функціонування «Критики», з’ясуванні характерних


Тенденцій її розвитку й актуальних проблем, властивих для видань подібного типу. Тим більше, як засвідчив огляд наукової літерату­ри, «Критика» досі не була об’єктом ґрунтовних журналістико - знавчих досліджень, хоча згадки про неї трапляються в статтях, підручниках і монографіях. Переважна більшість інформації про «Критику» походить із суспільно-політичної чи корпоративної журналістської преси (різноманітні огляди журналів, інтерв’ю з редакторами, відомими інтелектуалами). Мета пропонованої стат­ті - з’ясувати специфіку розвитку часопису «Критика» в системі інтелектуальної періодики. Досягнення мети передбачає вирішен­ня таких завдань: визначити проблеми функціонування часопису «Критика», з’ясувати його роль у системі вітчизняної інтелекту­альної періодики, простежити аналогії з досвідом зарубіжних жур­налів, окреслити перспективи розвитку часопису.

Поява 1997 р. київського часопису «Критика» ознаменувала дедалі виразніше прагнення української інтелектуальної спільноти створити концептуально нове гуманітарне видання міждисциплі­нарного спрямування, яке б відповідало світовим стандартам яко­сті, фаховості та впливовості. «Неприхованою моделлю для «Кри­тики» є такі публікації, як «The New York Review of Books» і «The Times Literary Supplement», - зізнавалися творці часопису в редак­ційній статті ««Критика»: для чого? для кого? і яка?». - Особливо приваблює в них поєднання професійного, широко поінформовано­го, виваженого аналізу з тонким, гнучким, не академічно-сухим есеїстичним стилем. Такий стиль аналізу та дискусії зумовлюється, великою мірою, самою гамою порушуваних тем та дисциплін і, мабуть, передусім самою автурою. Бо для «Критики», як і для зга­даних західних публікацій, першочерговою цінністю є відкритість та сміливість процесу осмислення, тимчасом як усяка шаблонність та групівщина лише б заперечували її основну ціль» [3].

Іншим не менш важливим - переважно в сутнісному плані - орі­єнтиром для українського видання став еміграційний паризький журнал «Kultura», який завдяки тривалій і наполегливій праці змінив свідомість спочатку польських еліт, а згодом - і значної частини суспільства. Подібне амбітне завдання поставила перед собою і «Критика», що, відповідно до задуму її творців, мала кар­динально відрізнятися від решти вітчизняної періодики з претензі­єю на інтелектуальність (у тому числі й від легендарної «Су­часності»), стати трибуною суспільного діалогу й запровадити заса­ди ліберально-демократичного дискурсу, «однаково далекого і від скандально-кічевого тону панівної жовтої преси, і від штучної пара - наукової езотеричності певного штибу псевдоелітарних видань, і від пропаґандистського пафосу «щиро-патріотичної» публіцисти­ки» [7].

Причому саме поняття «критика» інтерпретувалося набагато ширше, ніж формальна «літературна критика», поширюючись на інші сфери суспільно-політичного й культурного життя, до аналізу якого залучили респектабельну автуру з України та зарубіжжя (Я. Грицак, Т. Гундорова, В. Кулик, М. Маринович, М. Рябчук, М. Стріха, Н. Яковенко, Д. Бовуа, П.-Р. Маґочій, О. Мотиль, М. Павлишин, Ф. Сисин, І. Шевченко, Р. Шпорлюк, Д. Фурман та ін.). З одного боку, це дало змогу сформувати певне фахове середо­вище, а з іншого боку, як визнають і симпатики, й опоненти «Критики», це призвело до замкнутості інтелектуальної «тусов­ки», коли статті пишуть і читають практично одні й ті ж люди, дис­курс яких із труднощами проривається за межі «своїх».

Нормальне функціонування часописів такого спрямування, як «Критика», у вітчизняних реаліях ускладнюється браком фінансу­вання, причому не стільки державного, скільки приватного, тому видання фактично змушене вести боротьбу за виживання й звертати­ся за підтримкою до різних грантодавців. Зокрема, у перші п’ять років його спонсорували Фонд кафедр українознавства, Міжнародний фонд «Відродження», Фундація Ґолдсміт-Ґрінфілда (СІЛА), товари­ство СОЗВІЬБ і Фонд українських видань при Освітній фундації Пет­ра Яцика (Канада). «Я так и знал, что это американское!» - вигукнув один із російських колег на зустрічі редакторів східноєвропейських культурних журналів, коли вичитав у реквізитах, що «Критика», яка йому, вочевидь, сподобалася, співпрацює з Українським науковим інститутом Гарвардського університету. Він просто не міг повірити, що українці самі, без сторонньої допомоги ззовні, можуть робити якіс­ний продукт. Кошти від різних допомогових організацій та від прода­жу опублікованих книжок (включно з перекладами інтелектуальних бестселерів «Уявлені спільноти» Б. Андерсона, «Битва за землю в Україні, 1863-1914» Д. Бовуа, «Культура й імперіалізм» Е. Саїда та ін.) дозволяють часописові більш-менш стабільно існувати, проте навіть «граничний аскетизм» не вирішує його матеріальних проблем, про що редакція чесно інформує читачів, перепрошуючи за затримки з виходом чергових (нерідко здвоєних) чисел і заохочуючи їх до читан­ня бонусами (наприклад, аудіодиском із поезією Ч. Мілоша у вико­нанні С. Жадана і Т. Прохаська).

«До речі, польська «КиГЬига» в Парижі існувала не за кошти багатих фундацій, а за кошти польської громадськості з усього світу, тобто вона трималася на передплаті, - зазначає головний редактор «Критики» Г. Грабович. - Якби ми, скажімо, мали 500 передплатників на заході і тисячу або дві тисячі передплатників в Україні, то ми могли б бути фінансово незалежними» [1]. Проте «Критика» поступово надбала аудиторію та сформувала власне, дово­лі неоднозначне реноме, адже, з одного боку, її з інтересом читають інтелектуали молодшої та середньої генерацій («ревізіоністи», «постмодерністи»), а з іншого - її повсякчас піддає критиці консер­вативна інтелігенція («нативісти»), котра не сприймає запропонова­ного дискурсу та з недовірою ставиться до культивованих у виданні західних («антитрадиційних» і тому неприйнятних) методологій.

Цей часопис, за словами В. Здоровеги, «часто радує, а іноді й шокує небуденним поглядом на речі, гострою полемічністю, висо­кою, часто недосяжною для пересічного інтелігентного читача, інтелектуальністю» [2, 206], чим, до речі, не може похвалитися багато інших літературно-художніх видань, що збиваються на пафосну ура-патріотичну або фейлетонну риторику в дусі «Літера­турної України». Однак «Критика» не дуже зважає на подібні заки­ди, дбаючи не про позірну «доступність» і «простоту викладу», а насамперед про якісний рівень, таким чином «відстоюючи престиж українського дискурсу» й водночас усвідомлюючи, що коло «своїх» читачів дуже обмежене (наклад видання - дві тисячі примірників).

Розширення аудиторії без утрати задекларованих концептуаль­них принципів чи перетворення на щось середнє між «Днем» і «Дзеркалом тижня» редакції видається практично неможливим. «Ми дійшли висновку, що для нас важливіше апелювати до вельми обмеженого кола опінієтворців, навіть якщо ці опінієтворці наразі не надто впливові. [...] Можливо, якби ми пожертвували своїми засадами, нам би було комфортніше існувати матеріально. Але не психологічно» [4, 35], - зазначає відповідальний редактор А. Мок - роусов. Хоча свого часу «Критика» спробувала видавати трохи полегшений, менш академічний варіант часопису - газету «Комен­тар», яка проіснувала недовго. Подібні проблеми характерні також

І для польської інтелектуальної періодики, зокрема для консерва­тивного краківського журналу «Arcana». Він існує на приватних і безгонорарних засадах, залучаючи дотації від Міністерства культу­ри, Комітету наукових досліджень, університетів й академічних інститутів, але при цьому усвідомлює свою місію: крапля камінь точить, не силою, а регулярністю й послідовністю.

«Двомісячник з накладом 2000 примірників не має підстав мрія­ти про роль великого часопису, що змінюватиме суспільні на­строї, - визнає редактор «Агсапу» А. Новак. - Оскільки не хочемо знижувати стандарти і прагнемо не спрощувати реальності, ми надалі друкуємо довгі тексти, що потребують зосередження уваги та критичної рефлексії. Причому ми не можемо розраховувати ані на більший наклад, ані на безпосередній вплив на суспільство. Такі часописи, як «Arcana», можуть прагнути впливати лише на думку небагатьох» [5, 176]. Пожвавленню читацького зацікавлення «Критикою» мали б сприяти веб-сайт Www. krytyka. com, що періо­дично оновлюється, і сторінка в соціальній мережі Facebook. З іншого боку, вільний доступ до статей в інтернеті, на думку голов­ного редактора, відбиває в аудиторії бажання придбавати друкова­ний варіант видання, яке до того ж не скрізь продається. Тому повнотекстові версії матеріалів викладають на сайт поступово, спо­чатку «інтригуючи» лише анотацією.

Таким чином, труднощі, з якими стикається часопис, загалом характерні для більшості українських гуманітарних видань, які, незважаючи навіть на високий рівень публікацій і добре полігра­фічне оформлення, замало дбають про менеджмент і PR, щоб ство­рити запит на інтелектуалізм. Нехтування цим питанням призво­дить до занепаду, а згодом і до зникнення періодики для розумного читача, як це сталося з «Київською Руссю» та «Сучасністю», яка зупинилася майже на два роки, але все-таки відновила вихід навес­ні 2012-го. Під час дискусій про подальшу долю часописів їх редак­тори, дописувачі й читачі найчастіше нарікають на брак фінансу­вання, неефективність державної культурної політики й відсут­ність належної інфраструктури. Але за бажання цю ситуацію можна змінити, переконана літературний оглядач Т. Терен: «Як сказав Тарас Возняк, який окремі номери журналу «ї» навіть додруковує, «Чтобьі лучше жить, надо больше работать». Отож окремі ділянки роботи знайдуться і для влади, і для творців літера­турних часописів. Від держави слід чекати не грошей, а, в першу чергу, повернення централізованої мережі розповсюдження друко­ваних видань» [6]. Це той необхідний мінімум, який дозволить видавничій галузі нормально функціонувати, хоча й аудиторія повинна виявляти більшу активність і бодай передплачувати або купувати справді якісну періодику, тим самим не перетворюючи її на «маргінальну», «сектантську» чи «квазідіаспорну».

1. Гринь Є. Професор Гарвардського університету Григорій Гра- бович: «Найбільше цікавить те, як зрушити молоде покоління, яке має бути найбільш відкритим до нового, а не цинічно знеохоченим» [Електронний документ] / Євгенія Гринь. - Режим доступу: http:// Www. chytomo. com/rozdil/epichnyy-heroy/profesor-harvardskoho-uni- versytetu-hryhoriy-hrabovych-naybilshe-tsikavyt-te-yak-zrushyty - molode-pokolinnya-yake-maye-buty-naybilsh-vidkrytym-do-novoho-a-ne - tsynichno-zneokhochenym. html.

2. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : під - руч. / В. Й. Здоровега. - [2-ге вид., перероб. і допов.]. - Львів : ПАЮ,

2004. - 268 с.

3. Критика: для чого? для кого? і яка? // Критика. - 1997. - Ч. 1. -

С. 3.

4. Мінко Є. Андрій Мокроусов: «Проблема не в існуванні екстрем. Набагато небезпечнішими є процеси, що відбуваються в мейнстримі» / Євген Мінко // Телекритика. - 2009. - № 11. - С. 30-35.

5. Новак А. Навіщо «Агсапа»? / Анджей Новак // Україна модер­на. - 2008. - Ч. 13.-С. 170-176.

6. Терен Т. Ще товсті, але вже не заможні [Електронний документ] / Тетяна Терен. - Режим доступу: http:// Www. umoloda. kiev. ua/num- Ьег/1207/164/42869/.

7. Часопис аналітичної есеїстики, публіцистики та рецензій «Критика»: прес-реліз [Електронний документ]. - Режим доступу: http:// Www. gilan. uar. net/krytyka/І/.

В статье проанализирована специфика функционирования журна­ла «Критика» в системе украинской интеллектуальной периодики, охарактеризовано творческое лицо издания и определены перспекти­вы его дальнейшего развития.

Ключевые слова: дискуссия, интеллектуалы, «Критика», перио­дическая пресса, публицистика.

In the current article author analyzes specificity of the functioning of «Krytyka» monthly in the system of the Ukrainian intellectual periodicals, characterizes magazine’s art-profile and, defines perspectives of its further development.

Keywords: discussion, intellectuals, «Krytyka» monthly, periodical press, publicistics.