Головна Журналистика ЄЖИ ГЕДРОЙЦ І ЧАСОПИС «BUNT MtODYCH» (1931-1939): ІДЕЙНА ЕВОЛЮЦІЯ ТА ПРОМЕТЕЙСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ВИРІШЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ
joomla
ЄЖИ ГЕДРОЙЦ І ЧАСОПИС «BUNT MtODYCH» (1931-1939): ІДЕЙНА ЕВОЛЮЦІЯ ТА ПРОМЕТЕЙСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ВИРІШЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ
Журналистика - Журналистика

Світлана Кравченко,

Д-р наук із соц. комунік. (Луцьк)

У ДЕ 070.(438)

У статті розглянуто діяльність Єжи Гедройца на зламі 20-30-х pp. XX cm. як редактора часопису «Bunt Miodych», а також ідейні засади видання, викладені в публіцистичних виступах авторів, та позиція редакції' щодо вирішення українського питання в міжвоєнній Польщі.

Ключові слова: суспільно-політичний тижневик, прометеїзм, ево­люція програмних засад, українське питання, польсько-українські взаємини.

У

суспільно-культурному житті Європи ім’я Єжи Гедройца зай­має помітне місце насамперед завдяки всесвітньо відомому місячнику «Kultura», що виходив у другій половині XX ст. у Парижі й гуртував довкола себе найяскравіші постаті польської та європейської інтелектуальної еліти. З-поміж відомих поляків Є. Гедройц один із тих, хто впродовж усього життя був заангажова - ний питанням польсько-українських взаємин та історичною долею України. Підтвердженням цього є як численні публікації на цю тему на сторінках паризького часопису «Kultura», так і тривалі й тісні контакти його редактора з українською еміграцією.

Однак джерела таких політичних зацікавлень Є. Гедройца сягають кінця 20-х pp. - перших кроків молодого політика, видав­ця, редактора. На зламі 20-30-х pp. XX ст. публіцист був пов'яза­ний із молодіжною організацією «Mysl Mocarstwowa», яка видава­ла однойменний часопис. Оскільки збереглося надто мало чисел видання, а також особистих документів Гедройца із довоєнного періоду, то достеменно визначити міру його впливу на діяльність організації важко. Час від часу з’являлася «Kronika Akademicka», висвітлюючи діяльність організації. Наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. організація втратила суспільне значення. Тоді Є. Гедройц започаткував «Bunt Mtodych» - суспільно-політичний тижневик, згодом двотижневик (Варшава, 1931-1937). З 1929 р. видання мало назву «Dzien Akademicki» і було пов’язано з організацією «Mysl Mocarstwowa».

Проте вже 1931 р. Гедройц вирішив видавати самостійний часо­пис. Перший випуск «Buntu» вийшов із підзаголовком «колишній «Dzien Akademicki». Про умови поступового відокремлення Р. Га - бєльський писав: «Досить важливим питанням для поступової емансипації «Buntu» і Гедройца, які віддалялися від «Mysli», були все більш тісні стосунки Редактора часопису із пілсудчиківським естаблішментом і що парадоксально - з деякими представниками консервативного табору» [6, 11]. У 1932 р. у часописі «Bunt Miodych» з’явився підзаголовок «незалежний орган молодої інтелі­генції». Редактор і його однодумці прагнули створити видання для об’єктивного аналізу дійсності, пошуку способів стабілізації неза­лежності та суверенності Польщі [26, 1], обговорення всього, що стосувалося національних інтересів. 1937 р., коли через часті кон- фіскати його існування стало практично неможливим, видання змі­нило назву на «Polityka».

Польський історик, дослідник політичної біографії Є. Гедройца Р. Габєльський зазначав, що «видання було забарвлене переконан­нями й поглядами своїх авторів, однак не репрезентувало ані полі­тичного напряму в партійному чи ідеологічному сенсі, ані невід­кладних інтересів згуртованої довкола нього групи» [6, 18]. Про політичний аспект діяльності Є. Гедройца, передусім як редактора, писав у своїй монографії польський історик М. Криль [25]. Автентичним джерелом інформації про видання та його авторів є книга самого Є. Гедройца «Autobiografía na cztery т^ре» [9].

Є. Гедройц обрав редагування «Бунтом» найприйнятнішою для себе формою політичної активності, а часопис - інструментом і вия­вом публічної діяльності. Тому через видання прагнув діяти в усіх сферах, які його цікавили, особливо в геополітичній, а також у най­більш суперечливих на той час - проблемі національних менших, питанні устрою і господарювання. Будучи громадсько-політичним за змістовим наповненням, «Бунт Млодих» не обминав питань культури, літератури й мистецтва. І хоча художні твори друкували дуже рідко, однак постійно обговорювалися питання літературного процесу, театрального мистецтва тощо.

«Гедройц зводив суть своєї присутності в громадському житті до інспірування й впливу на перебіг справ у бажаному з його точки зору напрямі. Це супроводжувалося дистанціюванням від класич­них форм присутності в політиці: редактор уникав громадської активності, не хотів бути ні діячем, ні парламентарієм, хоч - як відомо - це не було недосяжним», - зазначав Рафал Габєльський [6, 15]. Йдеться про те, що Гедройц був наприкінці 20—30-х рр. співробітником урядових інституцій, тому при бажанні міг надати перевагу кар’єрі політика.

Видання «ВшгЬ Лйосіусії» мало газетний формат, було відкритим і здатним до еволюції, зокрема й програмної, в міру зміни історичної ситуації. У 1937 р., змінюючи назву на «РоШука», редакція наголо­шувала: «Ніколи не писали для тлуму, для демосу, для вулиці. Писали для тих, хто про майбутню Польщу говорить всерйоз і хто ті маси хоче вести і буде вести. Кількість дискусій, присвячених цим тезам, била всі рекорди. Це навіть серед найбільш рішучих полемі­стів несподівано, непомітно народжувало ті думки, які ми власне тво­рили». Також було зазначено, що мають на меті «впливати на думку» громадськості, через громадську думку на світ політики, «змушува­ти» владну верхівку вести політику, згідно з інтересами Польщі [29, 1]. Опінієтворча функція місячника, в якому погляди редактора й співробітників ніколи не презентували як догму чи пріоритет, зумовили його оригінальність. Міжвоєнна Польща не мала жодного іншого подібного політичного видання. Особливому аналізу піддава­лося політичне життя, а також шукали рішень, які б стабілізували незалежність і суверенність Польщі [26, 1].

Часопис мав авторський характер, не репрезентував жодної су­спільної чи політичної групи, інтерес загалу був найбільшою його вартістю, очевидно тому його тираж і популярність упродовж 30-х рр. постійно зростали. Полемічний запал на шпальтах не зникав до 1939 р. Колектив редакції, який сформувався в 1932—1933 рр., фактично існував в ідентичному складі. В жовтні 1939 р. редакція додала підзаголовок, зазначивши незалежність видання і його спрямованість на молоду інтелігенцію. Формат певною мірою від­критого, здатного до еволюції у межах поглядів колективу видан­ня, прийнятий ще в 1932 р., дозволив максимально його вдоскона­лити й популяризувати.

Є. Гедройц створив видання, яке аналізувало й діагностувало дійсність, застерігаючи про загрози, намагаючись їх попередити і запропонувати оптимальне вирішення. Часопис був поза ідеологія­ми, еволюціонував у своїх програмних засадах внаслідок зміни політичної ситуації. Така форма видання відповідала уявленню редактора про спосіб присутності в суспільній реальності й світі політики. Щорічне збільшення тиражів і полеміка довкола його публікацій свідчили про зростання суспільного впливу часопису.

Постійними співробітниками були відомі польські публіцисти Ксавери і Мечислав Прушинські, Адольф і Александер Бохенські, Казимеж Студентович та Станіслав Лось. Адольфа Бохенського історики називають ідеологом колективу й видання. Принаймні про це свідчать спогади й оцінки його однодумців і співробітників. Є. Гедройц уже після смерті Адольфа Бохенського згадував про нього, як про найвидатніший інтелект покоління, одного з най­ближчих своїх співробітників, здатного поєднати «холодний реа­лізм своєї чудової публіцистики з романтизмом у житті» [4]. Р. Габєльський вважає, що письменник задавав тон виданню які­стю і тематикою своїх матеріалів, був автором його геополітичної концепції, «найвидатнішою публіцистичною індивідуальністю двадцятиліття», «славетним полемістом» [4, 22-23]. П. Дунін - Борковський називав публіциста ідеологом групи «Бунту», «про­відником консервативної групи», яка сформувалася довкола видан­ня [8, 17]. У 1933-1937 pp. Ад. Бохенський готував огляди преси, з 1938 р. рубрика називалась «Zygzakiem przez pras^» («Зигзагом крізь пресу»).

«Bunt Mtodych» полемізував постійно майже з усіма тогочасни­ми виданнями як лівими, так і правими, зокрема й багатотиражни­ми, як-от «Wiadomosci Literackie», презентуючи власні переконан­ня. Після вбивства міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького Президент Польщі видав декрет про заснування «ізоляційних табо­рів», внаслідок чого була заснована Береза Картуська. Одними з перших висловили свій протест Ад. Бохенський і К. Прушинський. Детальніше ситуацію, яка склалася в колективі «Бунту Млодих» після зазначених подій, описав у своїй книзі Р. Габєльський [6, 28-29].

Фактичною редакцією видання був сам редактор, а решта членів були формальними. Часто застосовував залізну руку керівника, втручався у зміст випусків і текстів, змінюючи їх на свій розсуд. У 1933 р. посилилось протистояння часопису й влади, почастішали конфіскати й бойкоти, що безперечно свідчило про зростання су­спільного значення видання. Першим був конфіскований 34-й випуск. Р. Габєльський вважав, що саме внаслідок цього від 1935 р. зі шпальт видання зникло ім’я його редактора Єжи Гедройца. Спочатку як видавець і відповідальний редактор фігурував Тадеуш Бонк, а потім (1936-1938) Тадеуш Зайончковський. А 1937 р. редакція була змушена змінити назву часопису на «Polityka».

У 1938 р. у серії «Політики» вийшла колективна праця «Problem polsko-ukrainski w Ziemi Czerwienskiej», підготовлена

А. Бохенським, Ст. Лосем і В. Бончковським. Перше видання було конфісковано, а друге вийшло в значному скороченні. Потім з’яви­лася студія С. Свяневича «Polityka gospodarcza Niemiec hitlerows - kich» та політична програма колективу часопису під назвою «Polska idea imperialna». Видавнича діяльність тривала і в 1939 р.

Крім згаданих постійних співробітників, у «Бунті» подекуди з’являлися імена Іноценція Бохенського, Збігнєва Йордана, Вацлава Збишевського, Чеслава Мілоша, Станіслава Вінценца, Павла Здзєховського, Теодора Парницького та ін. Можна стверд­жувати, що видання стало каталізатором формування певного сере­довища однодумців, заангажованого громадськими справами, і певних ідейних та суспільних процесів у міжвоєнній Польщі. К. Прушинський зазначав, що це були люди з постійною «потребою шукання, пізнавання, доведення», не брали в руки вже надрукова­них текстів, не приймали готових суджень [20, 43]. Р. Габєльський у своїй вже згадуваній монографії відзначає ще одну особливість колективу - майже всі були за походженням із небагатих, часто не титулованих шляхетських або інтелігентських родин, і щонайваж­ливіше - всі були пов’язані з кресами. Дослідник вважає, що це стало передумовою їх ідейного заанґажування [6, 37].

Сам редактор стверджував, що від перших свідомих життєвих кроків був «антиендецьких» переконань (ендеки - скорочене озна­чення націонал-демократичної партії, вживане у польській пресі), а його батько - навіть прихильним до лівих поглядів [9, 21]. Світогляд Є. Гедройца великою мірою визначив державницькі інтенції часопису, а в їхньому контексті широку наявність теми України. Стосовно перспектив редакція зауважувала: «Тільки бунт «Молодих», тільки революційний відрив від давніх зразків, може створити нові цінності» [1, 1]. З ініціативи Є. Гедройца і «Бунту Млодих» у лютому 1936 р. у Львові відбулися публічні збори в українській справі, що викликало полярні оцінки в тогочасній польській пресі. Наприклад, М. Роєк назвав подію «вечором «української» пропаганди у Львові» [22].

Східну проблематику повсякчас форсував Є. Гедройц. Її супро­воджували на шпальтах видання публікації на тему польсько - німецьких стосунків та загрози із Заходу. Після заснування місяч­ника «Biuletyn Polsko-Ukrainski», який мав подібну мету у сфері польсько-українських взаємин, на його сторінках з’явилися ті ж постаті: Адольф Бохенський, С. Лось, К. Прушинський та ін. На перетині спільних ідей створено ще одне видання. У липні 1930 р. Є. Гедройц редагував перший випуск заснованого з ініціативи Міністерства закордонних справ квартальника «Wschod», який видавала організація «Orientalistyczne KoJo Miodych». Керував нею

В. Бончковський як представник Східного інституту, заснованого ще 1926 р. з метою дослідження сучасних проблем народів і країн Сходу, а також поширення знань на цю тему в Польщі. За­декларовані ідеї мали тісний зв'язок із ідеологією прометейського руху. У першому випуску квартальника «Wschod» писали: «Liczcie па nas», маючи на увазі незалежницькі прагнення народів Кавказу. У жовтні 1930 р. редакцію видання перебрав на себе В. Бонч­ковський.

Стосовно слов’янських народів, місія Польщі бачилась як центр, довкола якого мав утворитися слов’янський вал. Щодо ста­новища національних меншин у Польщі, представники прометей­ського руху були прихильниками державної асиміляції. Стосовно самої Польської держави, то від заснування організації «Mysl Mocarstwowa» Гедройц і його однодумці були послідовниками ідеї сильної Польщі. Ідея сильної держави виявлялася в кількох посту­латах. Найперше - це відмова від політичної демагогії і торгів на користь окремих партій, раціональне творче формування нової сус­пільної ієрархії. Потім здатність віддалити небезпеку двох сусідів (малися на увазі Росія й Німеччина), які становили територіальну й політичну загрозу з двох боків, та виконання історичної місії, яка бачилась у створенні блоку слов’янських держав під егідою Польщі.

У сфері державної етики зміцненню держави мало сприяти опер­тя суспільного життя на християнську мораль, у сфері управлін­ня - надання всієї необхідної повноти виконавчій владі, усунення націоналізму з державної політики, вирішення соціальних про­блем, залучення до державотворення широкої громадськості та реструктуризація економіки. Від початку й до кінця свого існуван­ня колектив часопису «Bunt Mtodych» захищав пріоритет сильної держави, називаючи свою концепцію «syntez^ tak zwanej ideologii mocarstwowej » [17, 1]. Наприкінці 30-x pp. до ідеї сильної влади додалась необхідність гарантії прав особистості. Висловлюючи спільність постулатів своєї програми з ідеологією табору пілсудчи - ків (прихильників та однодумців Ю. Пілсудського), редакція наго­лошувала, що пілсудчики прийняли й продовжили існуючу в поль­ській історії традицію, а не відкрили її [28, 2]. У пошуках опти­мальної форми устрою для тодішньої Польщі схилялися до форми авторитарної держави. Вимагали заміну старих доктрин новими, а у травневих подіях 1926 р. (зміна влади у Польщі шляхом воєнного перевороту) бачили прихід нового покоління. У цих питаннях най­більше полемізували з націоналістичним табором, меншою мірою - з лівими.

Упевненість у необхідності реформ на східних землях тодішньої Польщі (Волинь, Галичина) зумовила особливу увагу до українсь­кого питання. В його інтерпретації спостерігається певна еволюція. Спочатку вирішення національних питань редакція бачила в дусі «ідеології ягеллонської», тобто залучення національних меншин до державотворення й праці на спільне благо. Однак після загострення польсько-українських взаємин у другій половині 30-х pp. редакція висловлювалася досить обережно, зазначаючи, що з причин, не залежних від неї, не може викладати свою думку відкрито [23, 1]. Послуговуючись терміном «ягеллонізм», вкладали в нього переду­сім ідею співпраці слов’янських народів. Незалежність України також, на їх думку, була в орбіті польських національних інтересів, оскільки самостійна держава на Сході ставала бар’єром перед кому­ністичною Росією і приймала на себе її апетити. З цього приводу Ад. Бохенський зазначав, що на користь Польщі утворення довко­ла неї «максимальної кількості державних організмів» [2, 3].

Актуалізація української теми була зумовлена історичними подіями - пацифікація на східних кресах, убивство представника­ми ОУН Т. Голувки та Б. Пєрацького, ліквідація православних цер­ков тощо. Середовище Є. Гедройца в пошуках вирішення актуаль­ного питання в другій половині 30-х pp. розпочало співпрацю з УНДО, друкуючи низку повідомлень та інтерв’ю з його представни­ками. Одним із ідейних опонентів прометеїстів виступив К. Грабик, який бачив у підтримці українізму загрозу для державних інтересів Польщі [10, 10-22]. Розв’язання української проблеми в Польщі розглянуто в різноманітних публікаціях часопису «Bunt Miodych». їх узагальнення міститься у вищезазначеній книжці «Problem рої - sko-ukrainski w Ziemi Czerwienskiej».

Програма прометеїстів передбачала кроки психологічного, культурного й політичного характеру [19]: не ігнорувати поняття «українці», не вживати нівелюючого «русини», ввести двомовні написи й українську мову в державних установах, дозволити вжи­вання українських кольорів, спільно святкувати річниці битв, допускати прихильних українців до посад в адміністрації. У сфері освіти Ал. Бохенський пропонував ліквідацію утраквістичних (дво­мовних) шкіл й утворення окремих для поляків та українців, від­криття українських гімназій, кафедр та університету. У політично­му плані - допуск українців до самоуправління, який мав сприяти легалізації їх нелегальної діяльності, введення національних кри­теріїв при виборах до місцевих рад та самоуправлінні. С. Лось, роз­глядаючи економічний аспект, уважав за потрібне гальмувати лік­відацію фільваркових господарств, які викликали менший опір серед українських селян, ніж осадництво [19, 206]. В. Бончков - ський писав про необхідність поєднання польських інтересів із виз­вольницькими національними рухами народів, уярмлених Росією. Це мало визволити, на його думку, Польщу з тісного коридору між Росією і Німеччиною [19, 242].

Ідея могутньої Польської держави була ключовою в програмі Є. Гедройца та його сподвижників. Українське питання розглядали як важливу внутрішню проблему II Речі Посполитої і як елемент прометейської політики, що мала принести Польщі безпеку зі Сходу. Однак, незважаючи на те, що це була одна з найбільш «українофільських» концепцій, з-поміж існуючих у тодішній Польщі версій вирішення українського питання, вона не мала широкої підтримки серед українського населення. На це були свої причини. Проте концепція прометеїзму варта уваги вже хоча б тому, що пропонувала діалог і співпрацю замість протистояння й нехтування. Її постулати на початку Другої світової війни не втра­тилися, а лише змінили своє місцеперебування. 1946 р. у Єрусалимі, а потім у Бейруті виходив часопис «8рга\уу ВИвІи^о і ¡Згосіко'и^о 'УУзсІїосІи» за редакцією В. Бончковського, «Іі^егта - гіит» і «Мі^сігутогае» припадають на римський період польської еміграції [5, 111-112]. Прометейська ідея жила на шпальтах па­ризької «Культури» Є. Гедройца впродовж другої половини XX ст.

Усі часописи, засновані довкола прометеїзму, мали потужне опі - нієтворче спрямування. Щоб утілити в життя прометейську кон­цепцію, потрібно було кардинально змінити масову свідомість поляків, оновити й оздоровити її. Пересічний обиватель не був гото­вий до радикальних ідей, тим більше не був готовий поступатися власними упередженнями. Про свою читацьку аудиторію іноді трохи суворо, але правдиво редакція писала: «Польща не має гро­мадян. Має дорогоцінних, примхливих і непокірних «підданих», які вимагають їсти, вимагають пити, вимагають теплі барлоги і... городових для охорони спокійного сну і травлення...» [18, 1].

Ад. Бохенський, аналізуючи політичну ситуацію середини 30-х рр., у своїй статті «Одвічний ворог Речі Посполитої» зазначав, що тодішня політична кон’юнктура антагонізму Росії та Німеччини вигідна для Польщі, оскільки саме внаслідок такого антагонізму наприкінці Першої світової війни Польща здобула свою незалеж­ність. Однак країна мусить бути готова до зміни цієї кон’юнктури в будь-який момент від антагонізму до співпраці, тому вона мусить шукати собі союзників на Сході. Ними можуть стати поневолені Росією народи, зокрема Україна. Тобто українське питання є части­ною питання польської безпеки [3, 4-5]. Геополітичний аспект української проблеми в Польщі розглядали й в інших публікаціях. Стаття О. Гуркі «Miçdzy Niemcami a Rosj|» фактично є продовжен­ням роздумів Ад. Бохенського щодо місцезнаходження Польщі між двома потужними військовими силами, антагонізм котрих, хоч і вигідний, однак непередбачуваний. На тлі тодішньої геополітичної ситуації публіцист бачив позитивним для Польщі такий розвиток подій: «Єдиним повним і позитивним наслідком російського вибуху був би поділ радянської Росії на ряд національних держав. Напевно, деякі з них мали б тісний зв’язок із Німеччиною. Але ті новоутворені держави були б між собою в такому гострому антаго­нізмі, що сам зв'язок одних із німцями автоматично означав би про­тистояння інших із ними і з рештою. Таким чином наш східний сусід поділився б на кілька взаємонейтралізуючих державних орга­нізмів і в певному сенсі перестав би для нас існувати взагалі. У разі вибуху німецько-російського конфлікту, який для Польщі був би нечувано корисним, польські національні інтереси мали дбати лише про одне. Маємо на увазі необхідність поділу Росії на ряд національних держав» [14, 1].

Під назвою «Triumf idei pojednania» на сторінках видання обго­ворювалася вищезгадувана львівська зустріч щодо майбутніх поль - сько-українських взаємин та відгуки про неї в польській і укра­їнській пресі. Це публічне обговорення важливого питання було організовано колективом часопису. На ньому свої доповіді прочита­ли співробітники редакції Ад. Бохенський і М. Прушинський. До дискусії прилучилися широкі кола громадськості Львова та інших міст II Речі Посполитої. Підбиваючи підсумки, колектив стверджу­вав, що зустріч довела правильність програми прометеїстів і того напряму в українському питанні, якого дотримувався «Бунт Млодих» [27, 7].

Економічний аспект української проблеми презентував у своїх виступах С. Лось. Він торкався проблем кооперації, розподілу земель, аграрної реформи тощо. У статті «Reforma rolna па polud - niowym wschodzie» публіцист наголошував на економічних причи­нах невдоволеності українських селян у східних регіонах Польщі, а саме: привілейованому становищі польських селян і несправедли­вому розподілі земель, шкоді осадництва і т. д. [13, 6].

Колектив часопису українське питання постійно пов’язував із ключовою тезою своєї програми - ідеєю могутньої Польщі. Її почат- ки сягають ще організації «Музі Моса^\уо\уа», з якою вони були пов’язані. Ідея сильної імперської Польщі була їх метою, шлях до якої бачили в конкретних і чітких кроках в усіх сферах громадсь­кого життя - від зовнішньої політики до культури. Однак зробити ці кроки тодішнє суспільство було ще не готове. Про цю проблему романтичних гасел, відірваних від реального життя, які проголо­шували тодішні політичні табори, у тім числі й щодо українців, забуваючи про щоденні справи, писав С. Кіселевський у статті «Польський Дон Кіхот» [11, 5]. Декларативність, ідеалізм та ро­мантизм, відірваний від конкретного матеріального життя, автор називав найбільшими помилками поляків.

Певним підсумком політичних виступів і полеміки на шпальтах видання «Бунт Млодих» стала стаття «Єі;. Ріавескі о икгаіпсасії» [24, 5], де проаналізовано та узагальнено існуючі в тодішній поль­ській політичній думці концепції вирішення української проблеми та політики щодо нацменшин взагалі. На думку автора, всі вони пропонували варіант асиміляції українців, однак кожна різну за суттю та способом реалізації. Публіцист виступав проти польсько - української угоди і водночас захищав ідею добровільного злиття, тоді як прометеїсти вважали взаємовигідне порозуміння на засаді національних інтересів обох сторін найбільш перспективною справою.

Українська тема на сторінках часопису «Бунт Млодих» була представлена і широкою палітрою різних аспектів українського життя - від політики до освіти й культури. Надзвичайно цікаві й змістовні спостереження опублікувала редакція після вбивства міністра Б. Пєрацького та судового процесу над Бандерою і Лебедем. Вони стосувалися діяльності УВО (Українського військо­вого об’єднання). На думку редакції, українському народові не при­таманні радикальні способи вирішення проблем. Автор був переко­наний, що не в інтересах українського народу утримувати таку організацію, бо виснаження попередніми історичними подіями спо­нукає шукати порозуміння і мирного співжиття. Публіцист стверд­жував, що УВО фінансується з-за кордону й як тільки припиниться фінансування, то і не стане терористичних акцій, від яких загину­ли польські й українські прихильники порозуміння [16, 1]. Ко­лектив видання однозначно й категорично засуджував вирішення проблем за допомогою насильства як з боку українців, так і з боку поляків. Розглядаючи гострі епізоди польсько-українських стосун­ків того часу, завжди прагнули побачити не тільки поверхові, оче­видні, а й приховані, глибинні джерела подій, обов’язково - їх пси­хологічну обумовленість.

Неодноразово гостями на сторінках часопису виступали укра­їнські мислителі й політичні діячі. Перш за все це одна із ключових постатей міжвоєння Д. Донцов. У 1936 р. з’явилася його стаття «Перспективи» (польський передрук із «Вістника»), де автор роз­думував над майбутнім України, передусім роллю особистості, вождя, який мав би повести за собою народ. Д. Донцов виступав затятим противником ідеї федералізму, яка ще від часів М. Дра- гоманова мала багато прихильників серед українців. Один із його контраргументів - психологічний чинник. Наслідком існування краю впродовж кількох століть на правах провінції в складі іншої держави стало нівелювання самої назви «Україна». На думку Д. Донцова, це є загрозою існування нації взагалі, бо якщо немає самостійної назви, то немає й явища.

Оцінюючи тодішню політичну ситуацію, особливо підтримку Німеччиною українських визвольницьких прагнень, він як і біль­шість публіцистів видання «Бунт Млодих» вважав її небезпекою для національних інтересів України. Українці мають створити свої власні сфери діяльності, які стануть шляхами реалізації кінцевої мети. Ці сфери у свою чергу, на думку Донцова, мають спиратися на засадничу (національну) ідею - радикальну в дії, оборонну по суті [7, 2-3].

Показовою в цьому плані була стаття «Владислав Студницький і Дмитро Донцов», надрукована в 1937 р. Поштовхом до її появи стали висловлювання В. Бончковського про пілсудскізм і петлюрів - щину та проведені між ними паралелі. Постаті автор розглядає передусім із точки зору їх значення для своєї нації, її незалежниць - ких прагнень. Цікавими є висловлювання щодо можливих пер­спектив утілення їх ідеології в життя [15, 7].

У 1936 р. часопис започаткував цикл інтерв’ю із провідними діячами українського суспільства. Відкривала його розмова з Василем Мудрим [21]. Йшлося головним чином про роль УНДО, вплив подій польської історії на життя української громади та шляхи розбудови спільного життя.

Аналізові стану українського шкільництва в Польщі була при­свячена стаття В. Кубійовича «Небезпека» українська» (1937). Сама назва містить натяк на висловлювання численних польських політиків щодо «української загрози польським національним інте­ресам на кресах». Автор наводить статистику щодо зміни кількості населення за релігійними визнаннями та мовою викладання у шко­лах від 1910 до 1930 р. За його спостереженнями бачимо значне змен­шення кількості греко-католиків та різке вражаюче зменшення кіль­кості українськомовних шкіл [12, 6-7]. З наведених фактів можна зробити однозначний висновок про те, що так звана «українська загроза» в реальності виявляється зворотним процесом, ширмою переслідувань української культури на східних землях Речі Пос­политої. Українська тема на сторінках видання презентувалася й численними публікаціями про літературу й мистецтво. Однак домі­нантним залишався громадсько-політичний аспект.

«Бунт Млодих» (а потім «Політика») фактично був органом про - метейського руху і слугував ідейною основою для інших близьких йому суспільно-літературних видань, якими були передусім «Віи^уп Роїзко-икгаіпзкі» та «'УУвсІюсІ». Редакційна політика та ідеологія спиралися на концепцію «ягеллонізму», в якій ішлося про могутню державу, збудовану на засаді спільності національних інтересів усіх народів, що її населяють. Ця ідея, у свою чергу, була розвитком давньої історичної традиції, яка сягала ще Речі Посполитої двох народів. Колектив часопису постійно форсував українську тему як одну з ключових у межах польських державних інтересів. Автори мали на меті передусім опінієтворчу функцію. Епоха вимагала нових рішень, до яких не був готовий пересічний поляк, особливо в сфері національної політики. Видання було віль­ною трибуною, не обмеженою ні політичними інтересами, ні вузь­кою ідеологією. Тому на його сторінках виступали представники різних ідейних таборів і поглядів. Кожен міг висловити власну думку, якщо був здатний її обґрунтувати. Редакція не накидала читачам своїх уподобань, вела численні дискусії, обговорювала найактуальніші проблеми. З-поміж політичних часописів міжвоєн­ного періоду це був єдиний такого типу, певною мірою неповторний і оригінальний, особливо в максимальному звільненні від стереоти­пів масової свідомості, пересічного мислення та упереджень. Формат та ідейну спрямованість часопису визначав насамперед редактор, незважаючи на те, що майже не друкував власної публі­цистики. Його ідеологічні інтенції опосередковано прочитуються на шпальтах видання у виступах провідних польських публіцистів.

Незалежність позиції, яку відстоював Є. Гедройц, зумовлювала певні складнощі в стосунках із владою, особливо в кінці 30-х рр. Численні конфіскати змусили змінити назву, а згодом і припинити випуски. Авторський склад видання демонструє найяскравіші імена польської політичної і публіцистичної думки міжвоєнної доби. Репертуар підтверджує поважність, високий інтелектуаль­ний і культурний рівень. Безперечно, це був один із блискучих вия­вів духовних інтенцій польської національної еліти XX ст.

1. Blqdy p. Halaburdy // Bunt Mlodych 1936, nr. 11/102.

2. Bochehski Ad. Aktualnosc’ idei jagiellonskiej// Bunt Mlodych. - 1937, nr. 2/116.

3. Bochenski Adolf M. Odwieczny wróg Rzeczypospolitej // Bunt Mlodych. - 1936, nr. 2/93.

4. Bochenski Ad. Skromna malutka wojna // Kultura. - 1965, nr.7/213-8/214.

5. Daniliewicz ZielinskaM. Szkice o literaturze emigracyjnej pólwiecza 1939-1989. - Wroclaw-Warszawa-Krakyw, 1999.

6. Dok^d nam ISC’ wypada?: Jerzy Gedroyc od «Buntu Mlodych» do «Kultury» / Rafal Habielski. - Warszawa, 2006.

7. Doncow D. Perspektywy // Bunt Mlodych. - 1936, 15 lipca.

8. Dunin-Borkowski P. O zyciu і smierci Adolfa Bochenskiego // Zeszyty Historyczne. - 2006, nr. 157.

9. Giedroyc J. Autobiografía na cztery r^ce. - Warszawa, 1999.

10. Hrabyk K. Sprawa ukrainska. - Poznan, 1935.

11. Kisielewski S. Polski Don Kiszot // Bunt Mlodych. - 1936, 10 pazdziernika.

12. Kubijowicz W. «Niebiezpieczenstwo» Ukrainskie // Bunt Mtodych. - 1937, 10 czerwca.

13. Los S. Reforma rolna na poludniowym wschodzie // Bunt Mlodych. - 1936, 25 kwietnia.

14. Mi^dzy Niemcami a Rosj^ // Bunt Mlodych. - 1937, nr.2/116 (25 січня).

15. M. P. Wladyslaw Studnicki і Dymitr Doncow // Polityka. - 1937,10 czerwca.

16. Na marginesie procesu // Bunt Mlodych. - 1936. - nr. 25/26 (90-91).

17. Pilsudski R. Synteza ideologii mocarstwowej // Bunt Mlodych. - 1931, nr. 7.

18. Przemowienie ktorego niebylo // Bunt Mlodych. - 1936, nr. 2/93.

19. Problem polsko-ukrainski w Ziemi Czerwienskiej. - Warszawa, 1938.

20. Pruszynski K. Niezadowoleni і entuzjasci // Publicystyka. T. 1. 1931-1939. - Warszawa, 1990.

21. Pruszynski M. Rozmowa z wicemarszalkiem Wasylem Mudryjem // Bunt Mlodych. - 1936, nr. 25/26 (90-91).

22. Rojek М. «Mocarstwowcy» о «Galicji Wschodniej». Wieczor propa - gandy «ukrainskiej» we Lwowie // Warszawski Dziennik Narodowy. - 1936, nr.68 (9 marca).

23. Stanislaw Mackiewicz zwolniony // Polityka. - 1939, nr. 8/182.

24. St. Piasecki о ukraincach // Bunt Mtodych. - 1936, 10 pazdziernika.

25. Style politycznego myslenia: wokol «Buntu mtodych» i «Polityki»/ Marcin Kryl. - Wroctaw, 1981.

26. Tobie... // Polityka. - 1937, nr. 9/10.

27. Triumf idei pojednania // Bunt Mtodych. - 1936, 25 marca.

28. Zachowawcy i my // Polityka. - 1937, nr. 31/145.

29. Zmieniamy nazw§ pisma na: «Polityka»// Bunt Mtodych. - 1937, nr. 2/116.

В статье рассматривается деятельность Ежи Гедройца на рубе­же 20-30-х гг. XX ст. в качестве редактора издания «Bunt Mtodych», а также идейные основы издания, изложенные в публицистических выступлениях авторов, и позиция редакции в отношении украинской проблемы, существующей в межвоенной Польше.

Ключевые слова: общественно-политический еженедельник, про - метеизм, эволюция программных основ, украинский вопрос, польско - украинские отношения.

The ar~ticle is about the Jerzy Gedroyc activities in 20—30th years like a editor of «Bunt Mlodyh».Also it’s about high-principled grounds of the publishing which were lay out in the publicist author’s speeches and edit­ing’s position in deciding Ukrainian question in Poland in time between two world wars.

Keywords: social-political weekly, promethium, evolution program’s principles, Ukrainian question, polish-Ukrainian relations.