Головна Журналистика НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНИЙ СВІТОГЛЯД ПОДОЛЯН У ПУБЛІЦИСТИЦІ ГАЗЕТИ «НАШ ШЛЯХ» (1919-1920)
joomla
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНИЙ СВІТОГЛЯД ПОДОЛЯН У ПУБЛІЦИСТИЦІ ГАЗЕТИ «НАШ ШЛЯХ» (1919-1920)
Журналистика - Журналистика

Віталій Гандзкж,

Канд. наук із соц. комунік. (Вінниця)

УДК 070: 32: 316.77 (477.43 /. 44) «1919-1920»

У статті розглянуто проблемно-тематичні домінанти позапар­тійної газети «Наш шлях», що виходила в 1919-1920 рр. у Кам'янці- Подільському. Визначено роль видання як носія інформації про кон­кретні факти життя громадян, перебіг визвольних подій, розвиток суспільних стосунків, а також ефективного засобу для трансформа­ції серед населення ідей самостійності України.

Ключові слова: преса, газета «Наш шлях», Директорія, визволь­ний рух, самостійна держава, національна ідея, патріотизм.

З

І зміцненням влади Директорії УНР в Україні розпочався бурхливий розвиток української преси. Вона розповсюджувалася великими тира­жами й охоплювала все українське суспільство. Лише на Поділлі видава­лося понад 250 українських часописів, зокрема в Кам’янці-Поділь - ському - майже 40 [6, 39]. Сприяв цьому прийнятий Закон «Про держав­ну мову в УНР», яким українська мова проголошувалася «державною і обов’язковою для вжитку» на всій території України (Вісник Державних Законів для всіх земель Української Народної Республіки. - 1919. - 18 січ.). Видання виходили тільки з письмового дозволу міністра преси й інформації О. Назарука, мали реєструватися в штабі осадного корпусу й проходити попередню цензуру (Последние новости. - 1919. - 1 янв.).

Різноманітні газетні матеріали є одним із важливих джерел дослідження історії національно-визвольних змагань. Вивчення преси дає змогу не тільки відтворити хроніку подій, а й проаналізу­вати їх особливості, джерела, характер та історичне значення.

Масового розповсюдження на Поділлі в добу Директорії набули позапартійні часописи. У Вінниці, зокрема побачили світ видання «Винницкая жизнь», «Маяк», «Народний голос», «Подольское слово», «Свободное слово», які поділяли й підтримували ідею уряду щодо самостійності Української держави.

У листопаді 1919 р. у Кам’янці-Подільському почав виходити «Наш шлях» - щоденна демократична безпартійна газета (вид. - Український клуб у Кам’янці, з № 17 - вид. Українське коопера­тивне видавниче товариство «Селянин»; ред. - І. Косенко, з № 84 - ред. С. Шишковський) [3]. Газета друкувалась на тонкому білому або ж обгортковому рудому папері, обсягом 2-4 сторінки, форматом 54x35 кв. см.

Серед головних тем, які розглядалися на сторінках «Нашого шляху», були події соціально-політичного, економічного та куль­турного життя, стосунки між Україною та Росією, Україною й Галичиною, життя і діяльність політичних партій, соціалізація землі, аграрна реформа в УНР.

З-поміж офіційного трактування редколегією перебігу револю­ційних подій, становища Поділля в збройній боротьбі з денікін - ськими, польськими військами, більшовицькою окупацією, роз’яс­нення законів нового уряду УНР, новин з-за кордону (Америки, Німеччини, Ірландії, Росії) знаходимо аналіз місцевої та республі­канської преси, повідомлень по радіо, інформаційні повідомлення про роботу земської управи, розгляд судових справ, звіти з засідань міської думи, селянських з’їздів, новини з життя робітників, фей­летони, листи до редакції, огляди зарубіжної преси, історичні роз­відки, художні твори місцевих поетів тощо.

На початку 1920 р., коли після нетривалої дезорганізації в су­спільно-політичному житті та поразок на фронті Україна вкотре зробила спробу реанімувати визвольний рух, українське життя інтенсивно почало набувати нових обертів і спрямованості. Одна частина політичних діячів і проводирів національного руху виру­шила за кордон, зокрема у Варшаву, і там зосередила державотвор­чу діяльність (Наш шлях. - 1920. - 22 січ.). Інша - скупчилась навколо свого народного центру, що утворився на Київщині, Волині й Поділлі, куди повільно стягувалися залишки армії і де зароджувався процес зміцнення УНР.

У газеті «Наш шлях» почастішали матеріали, в яких висловлю­валися думки про те, якою повинна бути влада, як треба діяти, що захищати. «Влада повинна бути одноликою, в якій би всі однаково думали, вірили і робили, - зазначено в одній з публікацій. - Влада повинна бути тверда, сміла, рішуча й уперта, м’якості, сентимен­тальності й нерішучості не повинно більше бути. Нарешті влада має ефективно працювати: для цього треба взяти в руки самих себе і всі виконавчі органи, бо там, окрім балачок, саботажу й ледарства, зараз нічого немає... Пан Головний отаман у своїй промові у Він­ниці, а потім у Києві наголошував на тому, що у нас мусить бути хвилина за годину, день за місяць. А державний апарат робить зараз навпаки: в місяць те, що повинен зробити в день... Наше завдання - лише звернути увагу на те, що зараз повторюється стара історія. Ми відстаємо від життя, ми гаємо золотий час. Ми мусимо знать, що військове міністерство в два місяці зобов’язано дати таку армію, обучену й здисципліновану, яка б легко захистила східні кордони України. Це категорична вимога життя...» (1920. - 18 трав.).

На звільненій від ворогів території відновив свою роботу уряд УНР. Здійснювалися підготовча робота щодо земельної реформи, системи адміністрування, розгляд основ торговельної політики й плану оновлення промисловості, ревізія підвалин фінансової полі­тики і т. д. (Наш шлях. - 1920. - 22 січ.). Для вдосконалення адмі­ністративного апарату відбувся поділ губернії на землі: Брац - лавщина, Липовеччина, Вінницька земля і т. п.

За рахунок добровольців і оголошеної мобілізації зросла кіль­кість українського війська (Наш шлях. - 1920. - 20 лют.). Адже за браком військової сили «ніяка влада, навіть найдемократичніша, нічого не зробить для того, аби втілити в життя накази й закони - треба, щоб їх хтось підпирав силою» (Наш шлях. - 1920. - 15 квіт.). Успіхом увінчалися наступальні операції на Правобережжі та Лівобережжі.

Доказом несприйняття населенням політики більшовизму можуть слугувати масові повстання проти запровадження комун. Усі запаси хліба селяни нікому не віддавали й тільки говорили: «От прийде Петлюра: як він скаже, так і буде» (Наш шлях. - 1920. - 20 лют.).

Тоді ж у газеті з’явилися повідомлення про зміну поглядів країн Антанти щодо визнання незалежності Української Республіки. Проте такий крок викликав неоднозначну оцінку серед громад­ськості. Передусім домінувала думка, що в Західній Європі україн­ську справу розглядали тільки як чинник боротьби з більшовика­ми, а не захист інтересів трудового народу.

Крім того, вважалося, що подібним жестом «Антанта знову прагне об’єднати під українським гаслом буржуазно-чорносотенні кола, але вже не російські, а українські, які візьмуть на себе веден­ня війни з комуністами Росії». Тож боротьба за національне визво­лення вбачалася не в підтримці Антанти, а в силах, «які її розпочи­нали, вели, підтримували і зможуть забезпечити соціальну і дер­жавну незалежність». Тобто малось на увазі проведення проти біль­шовицької окупації спільних українсько-польських воєнних дій, які на кінець лютого 1920 р. набули широкого розмаху (Наш шлях. - 1920. - 26 лют.).

Відчувши реальну користь від такої співпраці, навесні уряди УНР і Польської Республіки уклали між собою договір, за яким Польща зобов’язалася допомогти Українській армії звільнити Україну від більшовиків, водночас відшматувавши від неї майже 162000 кв. км території з населенням 11 млн осіб [5].

Важливе значення для майбутніх спільних воєнних дій мало підписання військової конвенції, згідно з якою Армія УНР перехо­дила в підпорядкування польського командування. На її основі з 25 квітня 1920 р. почався похід на Україну об’єднаних армій військ Польщі та УНР. Із закликом до населення України терпеливо пере­носити всі труднощі воєнної доби, по можливості допомагати поль­ським збройним формуванням у їхній боротьбі за визволення краю від ворогів звернувся Й. Пілсудський.

Навесні 1920 р. Поділля знову опинилося у вирі війни. Шлях визволення краю від більшовиків розпочався з Гайсина. Вирі­шальну роль у цьому відіграли Київська дивізія, повстанці підпол­ковника Волинця та 5-й кінний полк. Командир останнього сотник Глибовський був смертельно поранений у бою. Згодом армія форсу­вала Південний Буг, визволила Тульчин. Згідно з повідомленнями преси, наприкінці квітня польськими й українськими військами ще було звільнено Малин, Хмільник, Бердичів, Бар (Наш шлях. - 1920. - 5 трав.).

ЗО квітня - 4 травня бої відбувалися в прифронтовій смузі більшовицької армії. Отаман Тютюнник, який керував однією з дивізій, прорвав фронт і захопив Вапнярку (Наш шлях. - 1920. - 14 трав.). «Липовець і його околиці теж очищені від більшовиків, - писала тоді газета «Наш шлях». - Вигнали їх звідси повстанці, які зайняли цілу низку міст, містечок і сіл. Перед повстанськими заго­нами більшовики тікали в паніці. Зараз в Липовці властиво жодної влади нема. Польських військ у даний момент теж нема, місцеві організації вислали до Вінниці делегацію за інформаціями...» (Наш шлях. - 1920. - 6 трав.).

Особливо запеклий бій розгорівся біля с. Джугастри на Крижо - пільщині. У ньому взяли участь не тільки козаки, а й нестройові, серед яких був армійський священик П. Пащевський. «Страшенна весняна буря доповнювала картину бою, - зазначав командувач армії, генерал М. Омелянович-Павленко. - Гуркіт грому змішував­ся з гарматними вибухами. Курява закривала обрій. Здавалося, що природа рішила взяти участь у цій боротьбі» [1, 58]. Внаслідок цього військові загони Червоної армії відступили. Частини Української армії йшли на з’єднання з дивізією О. Удовиченка, який вважався справжнім, «досвідченим провідником козацтва» (Наш шлях. - 1920. - 15 квіт.).

Однак уже 5 червня Червона армія перейшла в контрнаступ, шматувала польсько-український фронт, тіснила війська [8]. Вінницький повіт знову зайняли більшовики, і український уряд змушений був виїхати спочатку до Жмеринки, а потім - до Проскурова [4, 40]. Нетривалим було перебування Польської й Української армій у Києві: більшовики скупчили значні сили, а з Кавказу викликали армію Будьонного. Поляки поспішно залиши­ли столицю. Побоюючись бути відрізаними від Польщі, вони відійшли за Збруч [9]. У середині червня український уряд, порозу­мівшись з Головною Командою польського війська, тимчасовою резиденцією обрав Кам’янець-Подільський, де планував розгорну­ти законодавчу діяльність та координувати перебіг стратегічних операцій (Наш шлях. - 1920. - 20 черв.).

У цей скрутний момент Головний отаман С. Петлюра звернувся

З відозвою до всіх повстанців, окремих відділів, що самостійно виступили на боротьбу проти «насильника - московського комуні­ста», в якій закликав: «Коли ми будемо битись не поодинці, а орга­нізовано, вкупі, коли ми будемо бити ворога не розчепіреними пальцями, а міцно стиснутим кулаком, тоді наша боротьба буде успішною. Наказую: зголошуватися до начальників найближчих українських військових формувань, де вони будуть приймати з великою радістю і направляти для переорганізації в сталі і дієві частини» (Наш шлях. - 1920. - 18 трав.).

Однак очікуваного результату подібне звернення не дало. У липні польські й українська війська продовжували відступати, а Червона армія оволоділа Летичевим, Проскуровим, Кам’янцем - Подільським (Наш шлях. - 1920. - 9 лип.). Польські й українські збройні формування відійшли за Збруч і на території краю було від­новлено радянську владу.

Крім інформації про перебіг збройної боротьби армії УНР за національне визволення, позапартійна газета «Наш шлях» може дати цінні відомості про розвиток народної освіти. Тоді перед Міністерством народної освіти стояло кілька головних завдань: по - перше, потрібно було організувати на місцях шкільні управи, при­значити губернських і повітових комісарів освіти; для проведення реформи нової вільної української школи омолодити склад праців­ників освіти більш підготовленими працівниками; перевести навчальні заклади на українську мову викладання; з метою спря­мування в нормальне життєве річище провести педагогічну й адмі- ністративно-господарську ревізію шкіл.

Виходячи зі своїх ідейних позицій, газета давала різножанрові публікації, які розкривали широку палітру питань педагогіки, школи, навчання і виховання в УНР. їхні автори висловлювали міркування про створення єдиної української школи, яка була б наближеною до життя дитини, відповідала б своїм змістом вимогам педагогічної науки [2, 11]. «Наш шлях» друкував нариси про на­родних учителів, аналітичні статті «Державна школа в небезпеці», «Культурний рух на Україні в часи революції», звернення Всеукраїнської учительської спілки з приводу загрози українській школі від навали денікінців «До педагогів всього світу!», міністер­ські розпорядження, у тому числі й головноуповноваженого уряду УНР з питань освіти І. Огієнка, рецензії С. Русової та ін. [7, 60].

Серед величезної кількості зафіксованих газетою подій і фактів знайшлося місце і для відомостей про культурне життя. Громадські організації, що діяли в Кам’янці-Подільському, іррегулярному державному центрі УНР, доклали чимало зусиль для поширення серед населення знань про українську культуру, історію, літерату­ру. Осередками цієї праці стали місцевий державний університет, міська організація товариства «Просвіта», Український і Робітни - чо-селянський клуби. «Наш шлях» фіксував факти, пов’язані з виступами національних хорових колективів, друкував театральні вісті, інформував про музичні концерти, гастролі відомих співаків, відзначення пам’ятних дат української культури та міських масо­вих заходів.

Крім того, що газета пропагувала українську освіту, науку, літе­ратуру й мистецтво, вона також долучалася до боротьби за автоке­фалію та українізацію православної церкви, виступала за подолання імперських стереотипів та антиукраїнських настроїв у релігійній сфері. Зокрема, розташування в Кам’янці-Подільському уряду УНР та численних культурно-освітніх установ, перебування там інтелек­туальної еліти українського суспільства зумовили цінність газетної періодики як репрезентанта церковно-визвольних процесів.

Матеріали газети охоплювали широке коло питань, пов’язаних

Зі становленням УАПЦ, серед яких виступи проти руйнівного впли­ву російського православ’я та його апологетів як засобів денаціона­лізації українського народу, відносини між державою і церквою, деморалізація духівництва представниками московської централь­ної влади, потреба підвищення освітнього рівня священства. Формуванню національно-релігійної свідомості сприяло ознайом­лення читачів із життєвим і творчим шляхом представників духов­ної та світської інтелігенції.

Отже, в добу Директорії УНР проблемно-тематичною домінан­тою позапартійної газети «Наш шлях» була боротьба за утверджен­ня національної ідеї, згуртування та громадянську активність українства Подільського реґіону. У цій боротьбі простежувалася спрямованість видання на селянську аудиторію, якої не торкнувся такою мірою, як жителів міста, процес денаціоналізації суспіль­ства. Водночас газета давала змогу простежити розбіжності щодо державного устрою між національно-демократичними силами в період правління в Україні уряду Директорії, внутріпартійну боротьбу в основних партіях навколо альтернативи: радянська влада чи демократія, диктатура пролетаріату чи народовладдя.

1. Бабицький В. Зимовий похід 1919-1920 рр. і Вінниччина /

В. Бабицький // Тези доп. 11-ої Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. - Вінниця, 1992. - С. 58.

2. Березовська Л. Проблема реформування шкільної освіти у працях українських педагогів 1917-1919 рр. / Л. Березовська // Історія в шк. - 2003. - № 4. - С. 11-15.

3. Білінський М. Часописи Поділля : історико-бібліографічний збір­ник з нагоди 150-ліття першої газети на Україні та 10-ліття існування УРСР / М. Білінський, Н. Співачевська, І. Кревецький. - Вінниця, 1927-1928. - 156 с.

4. Малигін А. Вінниччина в добу Директорії / А. Малигін // Тези доп. XV Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. (14 трав. 1996 р.). - Вінниця, 1996. - С. 40-41.

5. Малик Я. В боротьбі за українську державність: преса Галиц. стрі­лецтва / Я. Малик, І. Крупський // Армія України. - 1993. - 5 жовт.

6. Мукомела О. Розстріляне слово : матеріали до енцикл. словника «Українська журналістика в іменах» / О. Мукомела, М. Романюк. - Л., 1995. -80 с.

7. Собчинська М. Подільська газета «Наш шлях» про проблеми осві­ти в УНР / М. Собчинська // Тези доп. XIV Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. (5 верес. 1995 р.). - Вінниця, 1995. - С. 60-61.

8. Станович М. «В бурю та серед скель...» / М. Станович // Вінниччина. - 1992. - 7 листоп.

9. Станович М. «Запануєм, браття милі, в червоній сторонці...» / М. Станович // Вінниччина. - 1992. - 14 листоп.

В статье рассматриваются проблемно-тематические доми­нанты внепартийной газеты «Наш путь», которая выходила в 1919-1920 гг. в Камянец-Подольском. Определены роль издания как носителя информации о конкретных фактах жизни граждан, ход освободительных событий, развитие общественных отношений, а также эффективного средства для трансформации среди населения идей самостоятельности Украины.

Ключевые слова: пресса, газета «Наш путь», Директория, освобо­дительное движение, самостоятельное государство, национальная идея, патриотизм.

The problem-thematic dominants of non-party newspaper «Our way», which went out in 1919-1920 in Kamyanec-Podol’skom, are examined in the article. Certainly role of edition as carrier of data about the concrete facts of life of citizens, course of liberation events, public relations, and also effective mean for transformation among the population of ideas of independence of Ukraine.

Keywords: the press, newspaper «Our way», Directory, liberation movement, independent state, national idea, patriotism.