Головна Журналистика РІЗНОВИДИ ФЕЙЛЕТОНУ
joomla
РІЗНОВИДИ ФЕЙЛЕТОНУ
Журналистика - Журналистика

(досвід французької та української преси)

Надія Герасимчук,

Здобувачка (Київ)

У ДЕ 007: 304 : 070

У статті розглядається історія появи та розвитку французького фейлетону в газеті «Journal des Débats» у XIX ст., її перехід від «підвалу» до жанрового різновиду. Аналізується своєрідність ук­раїнського фейлетону як художньо-публіцистичного жанру та його місце в газеті «Громадська думка» (1906).

Ключові слова: художньо-публіцистичний жанр, фейлетон, газе­та« Journal des Débats», «підвал», театральна рецензія, іронія, сатира.

The article deals with the history of emergence and development of the French feuilleton in the «Journal des Débats» newspaper during the 19-th century and its transition from the «underground floor» in the newspaper to a certain genre type. The peculiarity of the Ukrainian feuilleton as fic­tion and journalistic genre and it’s role in the «Gromadska Dumka» news­paper during 1906 year are analyzed.

Keywords: fiction and journalistic genre, feuilleton, «Journal des Débats» newspaper, «cellar», theatre review, irony, satire.

В статье рассматривается история появления и развития фран­цузского фельетона в газете« Journal des Débats»в XIX ст., его переход от «подвала» к жанровой разновидности. Анализируется своеобразие украинского фельетона как художественно-публицистического жан­ра, его место в киевской газете «Громадська думка» (1906).

Ключевые слова: художественно-публицистический жанр, фелье­тон, газета«Journal des Débats», «подвал», театральная рецензия, ирония, сатира.

Фейлетон як газетно-журнальний жанр завжди контрастно відрізнявся від інших матеріалів яскравими сатиричними образа­ми, деталями, живою, соковитою, самобутньою художньою мо­вою, відповідним оформленням подання фактичного матеріалу та особливо гострим, часом несподіваним поворотом. Дослідники ра­дянського (20-х pp. XX ст.) і сучасного фейлетону по-різному виз­начають цей жанр. Так, «Літературознавчий словник-довідник» дає таке визначення цього жанру: «Фейлетон - невеликий за обся­гом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного ха-

© Герасимчук Н., 2011

Рактеру» [6, 706]. І. Груздєв зазначав, що «поняття фейлето - ну-статті чітко сформувалося в періодиці XIX ст.», і саме це по­няття було провідним у російській газетній періодиці 20-х pp. XX ст. [8, 14]. Викладачі Московського державного інституту жур­налістики М. Браз і М. Гус, писали у 1928 p., що «це газетний публіцистичний твір, який оперує не тільки формально-логічни- ми, а й емоційними способами впливу на читача і конструюється за допомогою сполучень, запозичених із арсеналу художнього тво­ру, - користується художнім домислом зі всіма притаманними йо­му зображальними засобами, відтворює дійсність у плані худож­нього в ній домислу, що найбільш випукло виявляє найхарак­терніші її риси, аргументує образами, а не тільки формаль- но-логічними абстракціями» [1, 16].

С. Курляндська вважає, що типовий фейлетон 20-х pp. XX ст. - «невеликий за обсягом твір, буквально насичений різноманітними художніми прийомами, твір емоційний, що сприймається як щось найбільш цільне, єдине. Особлива енергійність викладу в фейлетоні побудована на цілому ряді «несподіванок» (добір асоціацій, конст­рукцій абзаців, короткого рядка тощо) [5, 27]. Професор Ю. Ярмиш уважає, що фейлетон - «це художньо-публіцистичний жанр, у яко­му комічне підґрунтя якихось негативних явищ або ситуацій роз­кривається шляхом інверсійної, асоціативної розробки теми з вико­ристанням засобів алегоричності, інакомовності» [10, 7]. Науко­вець В. Здоровега зазначає поєднання у фейлетоні «аналітико-кри - тичної і полемічної функцій» [3, 162]. На думку ученого з Санкт-Петербурга М. Кіма, предметом відображення фейлетону є суперечливе, парадоксальне, невідповідне соціальній дійсності; цільовою функцією - висміювання чи заперечення негативного соціального явища за допомогою гумору, іронії, сарказму, а метод роботи з інформацією - комічне перебільшення, сатиричне загост­рення ситуації [4, 23]. Московський дослідник сучасної те­левізійної журналістики В. Цвик вважає, що фейлетон пишуть фахівці найвищого рівня, які спеціалізуються на створенні текстів одного конкретного жанру [9, 37].

Та історія появи фейлетону засвідчує, що фейлетон уперше ви­ник як додаток до основної частини газети. У 1800 р. французька газета «Journal des Débats» («Журналь де Деба» - «Газета дебатів») стала власністю братів Бертенів, з ім’ям яких пов’язаний її найяс­кравіший період. При нових власниках відбулася зміна формату: газета подовжилась. Унизу з’явився «нижній поверх», або підвал, названий «фейлетоном». Утім, читачі, що звикли до попереднього формату, могли передплатити газету без фейлетону, який у такому разі відрізали. Тому в перші роки існування газети між фейлетоном та іншим текстом газети збереглася широка смуга - «лінія відрізу». У зв’язку з особливими умовами передплати газети з фейлетоном і без нього, фейлетон спочатку займав увесь підвал газети, на всіх її сторінках. Пізніше це зникає, фейлетон іноді скорочується, іноді ж його зовсім не було.

Перший фейлетон з’явився в «Journal des Débats» 28 січня 1800 р. Фейлетон став своєрідним засобом подолання казенного шабло­ну. Спочатку за газетний «підвал», названий «Feuilleton du Journal des Débats» (як було в заголовку кожного фейлетону), більше, ніж редактор, відповідав метранпаж. Фейлетоном, власне, називалося все, що друкувалося під рискою. Це були різноманітні повідомлен­ня, розподілені на кілька рубрик. Фейлетони тяжіли до літератур­ної форми. Та головним їхнім джерелом стала театральна рецензія.

У появі розділу «Ephemerides politiques et littéraires» редакція бачила спосіб подати різноманітний літературний матеріал, для чо­го було запрошено спеціального співробітника Ж. Планша, більш відомого як укладач греко-французького словника. Як зазначає Б. Томашевський, у цих замітках, що повідомляли про події, які відбулися під тією самою датою в різні роки й століття, збирали «днів минулих анекдоти від Ромула до наших днів» [7, 60], причо­му відбір цих анекдотів був досить канонічний, переважно вибира­ли анекдоти з нової історії, починаючи з XVI ст.

Зовсім по-іншому склалося з театральними рецензіями. Уперше вони з’явилися в другому фейлетоні, 9 січня, як коротка замітка всередині репертуару. Із таких заміток, що писалися близько тиж­ня, сформувалася театральна рецензія. Вона не була новим жанром у публіцистиці. Загалом у фейлетонах «Journal des Débats» не було нічого літературно нового. Новаторським було лише об’єднання різноманітного матеріалу в «підвалі» газети і зобов’язання давати щодня 4 сторінки фейлетону, що й вплинуло на композицію статей, з яких він складався. Від уміщених у газетах під рубрикою «Varietes» традиційних рецензій і бібліографічних статей фейлетон відрізнявся незвичною свободою форми. Були відкинуті всі літера­турні традиції, всі риторичні схеми.

Характеризуючи фейлетон Жоффруа, А. Нетман зазначав: «Сво­бода друку, знищена в цю епоху для політичної преси, свобода, відсутня у горішніх поверхах газети, знайшла притулок у нижньо­му поверсі в Жоффруа. Звідти вона говорила все, що їй хотілося, що їй було треба. Цією обставиною пояснюється суміш літературних і політичних ідей, строкатість жанрів, яка була б вадою, якби не мо­тивувалася необхідністю. Фейлетони Жоффруа були трохи схожі на середньовічні церкви, що мали право притулку, і де зустрічали­ся всі ті, хто не міг показатися в іншому місці» [10, 100-101]. Су­часники Жоффруа зазначали наявність у них каламбурів, гри слів, заміни «низьких» слів високими літературними еквівалентами (іноді з іронічним відтінком), що замінювали «низькі» слова живо­го мовлення [7, 69].

Характерною ознакою ранніх фейлетонів «Journal des Débats» була їх анонімність, що давало підстави думати, що всі фейлетони належать одному авторові. Наприкінці другого року фейлетонів «Journal des Débats» у них дедалі частіше з’являються підписані статті, переважно літературного плану. У цей час зміст фейлетонів був досить різноманітним, хоча й складався здебільшого зі звітів.

Не останнє місце у фейлетоні займали листи в редакцію, здебільшого на тему про авторське право, звинувачення в плагіаті та ін. Узагалі елемент скандалу був конструктивним принципом фейлетону. Вилаяти когось і надрукувати обурений лист-відповідь до редакції було засобом оживити сторінки газети. Характер фейле­тону став змінюватися після 1836 p., що ознаменувався створенням «дешевої» преси. Щоб витримати конкуренцію, газета «Journal des Débats» збільшила формат, відповідно збільшивши обсяг фейлето­ну. Він став різноманітнішим. Французькі форми фейлетону не да­вали фейлетонного жанру в сучасному значенні слова, тобто форми, яку б застосували до трактування злободенної теми. Ні форма звіту

- театрального чи іншого, ні форма роману не наближалася до су­часного фейлетону.

Дослідник російської сатиричної публіцистики 20-30-х pp. XX ст., професор Ленінградського університету Б. Томашевський вва­жає, що більш чисту форму фейлетону слід шукати не на сторінках га­зети «Journal des Débats» і що найближчими до сучасного фейлетону є «Паризькі листи» мадам Жираден (Дельфіни Ге), які вона почала друкувати в газеті свого чоловіка «La Presse» з вересня 1836 р. [8, 69].

Узагалі, фейлетон «Journal des Débats» не створив нового літера­турного жанру: театральні рецензії, критичні статті, подорожні но­татки, новели, авантюрний роман - усі ці жанри були і до фейлето­ну, і поза фейлетоном.

До східнослов’янських літератур фейлетон французького зразка потрапив у 20-ті pp. XIX ст. В українській періодиці Галичини та Буковини в останній чверті XIX ст. фейлетонами називали різні ма­теріали, що друкувалися «підвалами». Відомий український сати­рик О. Маковей зазначав, що то були «поважніші студійки наданий темат, писані в спосіб ... легкий і приступний».

На початку XX ст. в Україні словом «фейлетон» стали називати своєрідний газетний жанр, особливий спосіб спілкування фейле­тоніста з читачем, але сам жанр за цей час зазнав суттєвих змін. Він нагадував гумористичне, іноді навіть сатиричне оповідання, у яко­му реальні факти примхливо перепліталися з художньою автор­ською вигадкою. Дієвість фейлетону, у якій полягало сподівання автора на певний результат - формування громадської думки й термінове вживання заходів, стала новою характерною ознакою фейлетону. Саме в цей час фейлетон з’явився на сторінках східно­української преси, а термін «фейлетон» став ознакою сатиричного жанру.

Для визначення місця фейлетону та його своєрідності як худож­ньо-публіцистичного жанру в українській пресі початку XX ст. проаналізовано 120 чисел першої українськомовної київської газе­ти «Громадська думка». У результаті дослідження виявлено, що вже з першого номера (31 грудня 1905 р.) фейлетон зайняв постійне місце - у «підвалі» другої сторінки, хоча друкувався нерегулярно. Число 21 газети містило фейлетони різних авторів: В. Самійленка (друкувався під псевдонімом В. Сивенький), М. Чернявського, С. Єфремова.

Автором найбільшої кількості фейлетонів був В. Самійленко: у київському щоденнику менше ніж за півроку було надруковано 16 фейлетонів: «Як я перейшов од слова до... думки», «Про душі, про п’яти та інші цікаві речі», цикл «З моїх пригод» (2), «Я видаю газе­ту», цикл «Розмова» (4), «Надзвичайна пригода з титулярним совітником», »Дещо з весняних пригод», «Про київські вибори», «На Великдень», «Від Києва до Чернігова», віршовані фейлетони «По-новорічна розмова» і «Новий лад» [11, 2]. Слід зазначити, що 12 з них увійшли до збірки вибраних творів В. Самійленка [7].

Автором циклу фейлетонів «Дрібнички» («Цигане, цигане, якої ти віри?», «Нема одного вола», «Півень і педагоги») був С. Сфре - мов. Перу М. Чернявського належить фейлетон «Живі мерці» з підзаголовком «З імпровізації».

Вважаємо, що вихід фейлетону «Як я перейшов од слова до... думки» уже в першому номері київського щоденника свідчить про дієвість цього жанру, можливість засобами сатири говорити про на­боліле, сподіваючись викоренити те негативне, що заважало жити вільно, приносячи користь суспільству. Цей фейлетон із підзаго­ловком «Ніби оповідання» став своєрідною гострою відповіддю владі у зв’язку з відмовою київського губернатора дати дозвіл на видання щоденника під назвою «Громадське слово». Незважаючи на підзаголовок, твір мав характерні ознаки фейлетону: злобо­денність теми, інакомовність, іронія, гумористично-сатиричний тон, маскування автора під корисливого писаку, що прагне збагати­тися завдяки своїй писанині. Ідея фейлетону - осуд утисків свободи слова з боку влади. А дотепні діалоги, жива розмовна мова, порівняння, жарт, невеликий обсяг свідчать також про неабияку майстерність автора.

Цікавим і дотепним є віршований фейлетон В. Самійленка «По-новорічна розмова» (ч. 6). Використавши гротескний прийом сну, автор кількома словами окреслив становище тогочасного суспільства: «всі тепер ведуть дороги Туди, де козам правлять роги». Проте в іронічній формі зазначив, що «вірить графу Вітте, підтримує уряд», висловив надію, що в новому році «не каратимуть за гостре слово», а Дума дбатиме про людей і стане «славою киян», дотепно за­уваживши, що вона дає заробіток «фейлетоністам, душ із 5».

Сатиричне спрямування віршованого фейлетону В. Самійленка «Новий лад» (ч. 9) визначає епіфора «Вітайте ж, любі громадяне, новий конституційний лад», що є антитезою до кожної строфи, як-от: «Ми дали вам волю друку, Хоч поки що не для книжок, І тільки цензорові в руку вложили добрий батіжок». Фейлетон «Я видаю газету» - гостра сатира на деякі факти з життя газети «Рус - ское государство», на діяльність політичних партій, які сподіва­ються, «що незабаром усі обіцяні вольності стануть законом»; надії міського голови Проценка, який свою бездіяльність пояснює «на­мовою соціалістів». У фейлетонах із циклу «Розмова» (ч. 98, 114)

В. Самійленко гостро розкритикував бездіяльність і бюрократизм Державної думи, політику графа Вітте, інших міністрів, губерна­торів і «видатних поліцаїв». Не менш їдка критика дісталася газеті «Киевлянин», яка підтримувала владу, громила «крамольний дух». В інших творах публіцист відверто й сміливо критикував чинну систему, відтворюючи дійсний стан справ у країні.

У першому фейлетоні С. Єфремова з циклу «Дрібнички» - «Ци­гане, цигане, якої ти віри?» (ч. 92) - створено індивідуальний сати­ричний образ графа Вітте, гостро розвінчано його діяльність як дер­жавного діяча, що своїми вчинками завдав багато шкоди державі. Твір написано після смерті графа, як іронічно зазначив автор, «замість теплого некролога». Хитрість, лукавство і підступність графа викрито завдяки саркастичному порівнянню його з циганом на початку і наприкінці фейлетону, що виступає обрамленням тво­ру. Даючи влучну характеристику графові, автор використовує до­шкульні іронічні перифрази: уславлений творець золотої валюти, переможець «дерзкого и коварного» японця та нещасної Росії рятівник.

Особливо наголошено на тих наслідках, які мала активна діяльність графа після проголошення ним 17 жовтня «свобод». Анафора «потім», яка, як стилістичний засіб, надає творові ди­наміки, сприяє розвінчанню шкідливості та небезпечності «плідної роботи» графа Вітте: «Потім почалися погроми, і він, як Пілат над Христом, руки умив... Потім пресу знищив... Потім по­виписував у «основные» закони пункти про «оклады содержания « та «пенсии» і нахвалявся штиками Думу розігнати...» тощо. Сарказм, іронія, дошкульні порівняння (з Пілатом, циганом), влучні образні характеристики у невеликому за обсягом фейле­тоні викривають справжнє, хижацьке, єство графа Вітте. Крім того, твір виконує аналітико-критичну функцію. У третьому фей­летоні з циклу «Дрібнички» - «Півень і педагоги» - Сергій Єфре - мов піддав гострому осуду систему виховання в дитячому притул­ку, роботу педагогів.

М. Чернявський у фейлетоні «Живі мерці (3 імпровізації)» сати­рично змалював засідання гласних у земстві, висміявши консерва­тизм, обмеженість, бездіяльність цих «покійників», які «ожива­ють» тільки тоді, коли треба йти обідати в сусідню кімнату. Окси­морон, риторичні вигуки («О, вони ще не зовсім мертві!») надають твору динаміки, яскравого колориту, що, безсумнівно, мало вплив на читача.

Отже, хоча український фейлетон з’явився на сторінках «Гро­мадської думки» як «підвал», проте вже з першого номера мав постійне місце: його друкували в нижній частині другої сторінки. Причому, незважаючи на те, що це був період становлення ук­раїнського фейлетону як художньо-публіцистичного жанру, він уже мав характерні жанрові ознаки: розкриття негативних явищ або ситуацій шляхом використання засобів алегоричності, інако - мовності, іронії, сарказму, своєрідної деформації подій, фактів, об­разів; аналітико-критична та полемічна функція.

Ці різні за тематикою, проблематикою, обсягом, художніми особливостями фейлетони об’єднувало бажання їхніх авторів гово­рити правду про життя суспільства, гостра реакція на негативні явища, палке сподівання на певний результат - формування гро­мадської думки й термінове вживання заходів. Фейлетон став особ­ливим способом спілкування журналістів «Громадської думки» з читачами. А те, що в середньому за місяць друкували 4 фейлетони (21 менше ніж за півроку), свідчить про неабиякий вплив цього не­простого жанру на суспільство та про авторитет видання серед його головного читача - народу.

1. Браз М. Статья и фейлетон: Опыт пособия по газетной публицис­тике / Браз М., Гус М. - М., 1928. - С. 16.

2. Громадська думка. - 1905. - Ч. 1; 1906. - Ч. 1-119.

3. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості / Здо - ровега В. Й. - JL, 2000. - С. 16.

4. Ким М. М. Жанры современной журналистики / Ким М. М. -

С. Пб. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. - 336 с.

5. Курляндская С. Фейлетон - жанр сатирический / Курлянд­ская С. - М., 1967. - С. 16.

6. Літературознавчий словник-довідник. - К., 1997. - С. 706.

7. Самійленко В. Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Статті та спогади / Самійленко В. - К. : Наук, думка, 1990. - 608 с.

8. Фейлетон : сб. статей / И. Груздев и др. - Л. : Academia, 1927.

9. Цвик В. Л. Телевизионная журналистика: История, теория, практика : учеб. пособ. / Цвик В. Л. - М. : Аспект Пресс, 2004. - 382 с.

10. Ярмиш Ю. Ф. Жанри сатиричної публіцистики / Ярмиш Ю. Ф. - К., 2003. - С. 7-8.

11. Histoire politique, anecdotique et istteraire du «Journal des Débats». - 1838. - T. 1. - C. 100-101.


3. Коротенко В. В. Доля редактора журналу «Хуторянин» (Д. Й. Ярошевич) / Коротенко В. В. // Виявлення та дослідження па­м’яток національно-визвольних змагань українського народу на Пол­тавщині (1917-1921 рр.) : матеріали конф. - Полтава, 1995.

4. Коротенко В. В. Документи з історії дворянського роду Яроше - вичів // Житомиру - 1120 (884-2004) : наук. зб. - Житомир : Косенко, 2004. - Т. 31. - 512 с.

5. Наблюдательно дело по обвинению редактора газеты «Полтавщи­на» в напечатании за подписью «Чужой» корреспонденции из г. Лубен, в которой указывалось на заранее подготавливаемые еврейские погро­мы// ДАПО. - Ф. 138. - Оп. 1. - Спр. 250. - Арк. 14.

6. Наблюдательно дело по обвинению редактора газеты «Полтавщи­на» Ярошевича Д. О. за напечатание статьи «Сельский житель», в кото­рой рассказывается о расправе казаков с крестьянами с. Кривой Руды

23 декабря 1905 года // ДАПО. - Ф. 138. - Оп. 1. - Спр. 231. - Арк. 19.

7. Наблюдательно дело по обвинению редактора газеты «Полтавщи­на» Ярошевича Д. О. о помещении статьи, в которой говорится о зара­нее подготавливаемых еврейских погромах членами партии «Русского собрания» // ДАПО. - Ф. 138. - Оп. 1. - Спр. 246. - Арк. 9.

8. Переписка с начальником Полтавской тюрьмы и Полтавским уе­здным исправником о высылке арестованных за пределы Полтавской губ., о редакторе Ярошевиче и др. вопросам // ДАПО. - Ф. 138. - Оп. 1. - Спр. 329. - Арк. 22

9. Полтавская земская газета. - 1906. - № 28, 44, 48, 57, 52, 54, 70.