Головна Журналистика Соціально-психологічний і ментальний портрет журналіста
joomla
Соціально-психологічний і ментальний портрет журналіста
Журналистика - Журналистика

Людмила Супрун

Соціально-психологічний і ментальний портрет журналіста

Здійснено спробу репрезентації соціально-психологічного та ментально­го портрета українського журналіста. Окреслені шляхи його професійного вдосконалення й розвитку.

Ключов³ Слова: Журналіст, соціально-психологічний портрет, менталь­ний портрет, темперамент, характер, журналістська етика, мен­талітет.

The attempt of describing the social, psychological and mental portrait of Ukrainian journalist is done in the article. It is outlined the ways of his improv­ing and development.

Keywords: Journalist, social and psychological portrait, mental portrait, temperament, character, journalist ethics, mentality.

В статье сделано попûТку репрезентации социально-психологического и ментального портрета украинского журналиста. Определенû Пути его профессионального совершенствования и развития.

Ключевые слова: Журналист, социально-психологический портрет, мен­тальнûЙ портрет, темперамент, характер, журналистская ýТика, мен­талитет.

Найдосконаліший витвір природи - це людина в ній. Її призначен­ня, місія практично й теоретично вельми широкі (навіть коли йдеться про окрему особу). На основі діяльності людини, її мрій, прагнень, вчинків, досягнень, загалом її життєвої позиції можемо творити соціально-психологічний і ментальний портрет особистості, зокрема портрет журналіста.

Справді, журналіст - трудівник громадський, колективний, який постійно працює на інших, дбаючи про їхні позитиви, борючись із не­гативами в суспільному житті. Проте в умовах незалежності засобів ма­сової інформації від цензури принцип свободи слова тлумачиться, на жаль, трохи помилково. Уседозволеність, аморальність, ненормативна лексика, що заполонили український інформаційний простір, аж ніяк не свідчать про дотримання хоча б загальнолюдських норм поведінки, не згадуючи вже про фаховий етикетний кодекс журналіста. Мовлення працівників мас-медіа нерідко перенасичене іншомовною лексикою, професіоналізмами. Журналісти часто припускаються не лише лексич­них, а й орфоепічних (в умовах радіомовлення і телевізійної жур"1) активність – прагнення розширити сферу своєї діяльності;

Спрямованість – перевага системи певних мотивів, інтересів та пе­реконань;

Глибинні смислові структури, що обумовлюють функціонування свідомості та поведінки особистості;

Ступінь усвідомлення свого ставлення до дійсності, оточуючих лю­дей" [12, 307].

Поняття особистості тлумачиться неоднозначно – залежно від того, який підхід реалізується дослідником. Науковці виділяють чотири аспекти вивчення особистості: індивідуально-психологічний, соціально-психологічний, діяльнісний та генетичний [9, 102].

Індивідуально-психологічний напрям пізнання зосереджується на вивченні психофізіологічних властивостей особистості. Центральним поняттям тут є темперамент (лат. Temperamentum – відповідне співвідношення рис) – "сукупність індивідуальних особливостей особис­тості, яка має своєю фізіологічною основою тип вищої нервової діяль­ності й характеризує динаміку психічної нервової діяльності особис­тості; темперамент проявляється у силі почуттів, їхній глибині або по­верховості, у швидкості їх перебігу, у стійкості або швидкій зміні" [12, 522]. Динаміка психологічних станів здійснюється за допомогою моторики. "Серед динамічних якостей рухового компонента виділяють такі ознаки м'язового руху, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда" [9, 104]. Емоційність являє собою сукупність властивостей, що характеризують особливості виникнення, перебігу і згасання по­чуттів, афектних станів та настроїв. Основними характеристиками емоційності особистості є вразливість, імпульсивність й емоційна неста­більність.

Першим дослідником темпераменту був Гіппократ, який "пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором – співвідношенням між чотирма рідинами, які циркулюють у людському організмі, – це кров, жовч, чорна жовч та слиз (лімфа, флегма)" [9, 104]. Саме на основі йо­го вчення були розвинені інші теорії темпераменту. Цей структурний елемент особистості досліджувало чимало науковців. Так, І. Кант упер­ше створив психологічну характеристику типів темпераменту, дав кла­сифікацію психологічних властивостей темпераменту і характеру люди­ни; П. Лесгафт розробив теорію, згідно з якою прояв певного типу тем­пераменту залежить від особливостей кровообігу людини. Теорія Е. Кречмера визначає типи темпераменту залежно від типу конституції тіла індивіда. Подібною до попередньої є теорія В. Шелдона, який запропонував морфологічну теорію темпераменту з поділом на три типи соматичної будови тіла: ендо-, мезо - і ектоморфний [9]. Дослідниками темпераменту були також Б. Теплов, В. Небиліцин, сучасні вчені Б. Цу-каном та В. Русалов, проте найбільш відомою і поширеною у прак­тичній психології є теорія І. Павлова, побудована на взаємозв'язку ти рою, вихованням. Структура рис характеру виявляється у тому, як лю­дина ставиться:

До інших людей; це можуть бути такі риси характеру, як уваж­ність, доброзичливість, альтруїзм, тактовність, доброта, співчутливість, прихильність, комунікабельність тощо, а також протилежні їм риси;

До праці: старанність, відповідальність, працелюбність, ретельність, ентузіазм тощо;

До речей: акуратність, бережливість, почуття смаку та ін.;

До себе: почуття власної гідності, впевненість (або невпевненість) у собі, гордість, скромність, кар'єризм, егоїзм і т. п. [9, 111].

Характер формується впродовж усього життя людини. У перші ро­ки життя провідним фактором розвитку характеру є наслідування до­рослих, у молодшому віці – виховання, а з підліткового – самовихован­ня. Характер може свідомо, цілеспрямовано змінюватися самою люди­ною завдяки зміні соціальної поведінки, діяльності, спілкування з іншими людьми

Деякі риси характеру можуть бути надміру розвиненими, що при­зводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. "Ак­центуації характеру – це крайні варіанти норми характеру як резуль­тат підсилення окремих його рис" [9, 111], що можуть зумовлювати не­адекватні дії людини. Вивченням акцентуацій характеру людини най­повніше займався шведський психолог К. Леонгард. Він виділяє десять основних типів акцентуацій [7]:

Сутність демонстративного типу полягає в здатності людини до "аномального" витіснення. Вона може говорити неправду, навіть не усвідомлюючи того, це пояснюється тим, що у момент спілкування неправдива інформація стає для такого індивіда істиною. Демонстра­тивним особистостям притаманні самопохвала, прагнення привернути до себе увагу, необдуманість вчинків, дій, самовпевненість. Таким лю­дям властива розвинена фантазія, здатність перебільшувати, артистичні здібності і водночас уміння пристосовуватися до інших, "згладжувати гострі кути" у стосунках із іншими.

Педантичні особистості не рішучі, перш ніж діяти, хочуть ще раз і ще раз пересвідчитись, що краще рішення знайти неможливо, що більш вдалих варіантів не існує. Характерними ознаками педантичності є надмірна схильність до порядку, дисциплінованість, чіткість у роботі, акуратність, старанність, відповідальність, пунктуальність. Проте при патологічних відхиленнях у педантичних індивідів можуть розвивати­ся невроз нав'язливих станів, іпохондричний невроз (людина перекона­на у тому, що важко хвора, проте їй ніхто не хоче сказати правду).

Основою такого типу акцентуації, як застрягання, є патологічна стійкість афекту (це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною настільки, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки). В особистостей із яскраво виявлеЖурналістика. Го, що душевні потрясіння можуть набути хворобливої дії і викликати депресію.

Акцентуації характеру справляють сильний вплив на діяльність журналіста та формування його особистості. Так, журналісти з демон­стративним типом акцентуації мають розвинену фантазію й акторський хист, вони намагатимуться привернути до себе увагу, їхня діяльність спрямовуватиметься на зовнішній ефект. Педантичні журналісти підхо­дитимуть до редакційних завдань із надмірною відповідальністю та скрупульозністю, а збудливий – постійно конфліктуватиме з оточен­ням, не думаючи про наслідки, часто буде поводитися нетактовно [5, 21]. Не варто забувати, що як і типи темпераменту, так і типи ак-центуацій характеру діють сукупно, з переважанням певного з них.

Формування характеру – процес динамічний, і яким буде результат, залежить не лише від соціального оточення та суспільних умов, а вели­кою мірою і від самої особистості.

Ще одним вагомим поняттям соціально-психологічного підходу до вивчення особистості є спілкування – різноманітні контакти між людь­ми, зумовлені потребами спільної діяльності. Змістом спілкування завжди виступає інформація. Серед засобів спілкування виділяють вер­бальну й невербальну комунікацію. Мабуть, зайвим буде наголошувати на особливому значенні спілкування для журналістської діяльності: за­соби передачі інформації становлять основу функціонування масмедійної системи

Важливим елементом формування професійного журналіста є культу­ра його спілкування, дотримання етикету. Ось які поради щодо цього дає О. Корніцька: "Розмовляючи з людьми, треба брати до уваги складність їхнього внутрішнього світу, психіки, намагатися визначити тип темпера­менту і тип характеру, аби відшукати потрібний ключ до ефективного ве­дення бесіди. Ввічлива людина не дозволить собі випробовувати терпіння свого співрозмовника, гаючи час у порожніх розмовах, галасливому мар­нослів'ї, безконечних паузах, ковтанні кінцевих звуків, болісному підшу­куванні слів і гугнявому бубонінні беззмістовних фраз. Зміст розмови слід продумувати наперед і викладати аргументи зважено, чітко, з на­лежними інтонаційними акцентами, без нудних повторів. Під час спілку­вання треба триматися скромно й воднораз бути певним себе. Не слід ме­тушитися, розмовляти уривчасто й похапливо. Мова повинна бути спокійною, плавною, чемною. Ви повинні повсякчас дбати про створення психологічно сприятливої атмосфери довіри, приязності, товариськості, вільного й рівноправного обміну думками" [6]. Безумовно, ці поради за­лишаються цінними і для журналіста

Моральні аспекти журналістської діяльності все більше приверта­ють увагу громадськості, бо за умов уседозволеності непоодинокими стали випадки використання ЗМІ для досягнення злочинної мети, ви­раження різного роду амбіцій та вподобань. наліст ангажований тільки ними. У цих випадках його залежність абсо­лютна, як присяга солдата чи клятва лікаря" [11, 257].

Як бачимо, соціально-психологічний портрет журналіста значною мірою визначається сукупністю правил спілкування, етичних норм по­ведінки у сфері журналістики. Етичні засади діяльності українського журналіста ґрунтуються на принципах моральності, що значною мірою зумовлено особливостями менталітету нашого народу. "Система доміну­ючих у великій соціальній групі мотивів, детермінована існуючою ієрархією цінностей, відображає деякі єдині для представників певної спільності переконання, ідеали, нахили й інтереси. Ці та інші фактори є соціальними настановами і можуть вважатися однією з основних ха­рактеристик менталітету нації" [3, 21–22].

Українцям властиві сентиментальність, чутливість і ліризм, україн­ський гумор, артистизм, легка запальність, людяність, велика життєздатність, талановитість тощо [4, 337]. Усіма цими рисами, без­перечно, наділені й журналісти.

У центрі діяльнісного підходу до вивчення особистості перебуває діяльність – "активна взаємодія з оточуючою дійсністю, в ході якої жива істота виступає як суб'єкт, цілеспрямовано впливаючи на об'єкт і задо­вольняючи таким чином свої потреби" [9, 114]. Ми виділяємо такий ас­пект діяльності, як індивідуальний стиль діяльності (ІСД), що становить "систему прийомів і способів діяльності, яка характерна для певної люди­ни і забезпечує успішність виконання якоїсь дії" [9, 438]. Серед умов фор­мування ІСД – врахування властивостей темпераменту людини, а також позитивне ставлення до діяльності, прагнення відшукати найбільш ефек­тивні та доцільні прийоми для розв'язання певних завдань. Складовою частиною ІСД журналіста є індивідуальний стиль написання журналістсь­ких творів – "системність виразових засобів мови окремої людини, що вирізняє її мову серед інших мовців" [8, 164].

Генетичний аспект вивчення особистості ґрунтується на дослідженні здібностей та їх ролі у розвитку індивіда. Здібності до журналістської діяльності – чи не найперший критерій професійного відбору, а тому одна з найбільш вагомих ознак особистості журналіста.

Отже, структура особистості, й особистості журналіста зокрема, є "цілісним системним утворенням, сукупністю соціально значимих психічних властивостей, відносин і дій індивіда, що склалися в процесі онтогенезу і визначають його поведінку як поведінку свідомого суб'єкта діяльності та спілкування" [12, 305], тобто комплексом індивідуальних фізіологічних і соціальних, а також ментальних властивостей людини, що зумовлюють тип її поведінки, діяльності та стиль спілкування.

1. Вартанов, Г. І. Засоби масової інформації : ороткий слов. термінів і понять / Вартанов Г. І. ; за ред. А. А. Чічановського. – К. : Грамота, 2005. – 64 с. 7 Грані

 

 

 

2. Великий Тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і го­
лов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ "Перун", 2004. – 1440 с.

3. Дубов, И. Г. Феномен менталитета: психологический анализ / Дубов И. Г. // Вопросы психологии. – 1993. – ¹ 5. – С. 20–27.

4. Дудик, П. С. Стилістика української мови : навч. посіб. / Ду-дик П. С. – К. : ВЦ "Академія", 2005. – 368 с.

 

5.Жадько, В. О. Основи журналістики та редакційно-видавничої спра­ви : навч. посіб. / Жадько В. О. – К. : Вид-во "СПД Жадько В. О.", 2005. – 352 с.

6.Корніцька, О. Таємниці спілкування / Корніцька О. // Шкільна бібліотека. – 2004. – ¹ 4. – С. 136–142.

7.Леонгард, К. Акцентуированнûе личности / Леонгард К. – Рос­тов н/Д., 1997.

8.Мацько, Л. І. Стилістика української мови : підручник / Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. ; за ред. Л. І. Мацько. – К. : Вища школа, 2003. – 462 с.

9.Психологія : підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гон­чарук [та ін.] ; за ред. Ю. Л. Трофімова. – 4-е вид., стереотип. – К. : Либідь, 2003. – 560 с.

10. Різун, В. В. Основи журналістики у відповідях та заувагах /
Різун В. В. / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 80 с.

11.Телевизионная Журналистика : учебник / редкол.: Г. В. Кузнецов, В. Л. Цвик, А. Я. Юровский. – М. : Изд-во Москов. ун-та, 2002. – 304 с.

12.Шапар, В. Психологічний тлумачний словник / Шапар В. – Х. : Пра­пор, 2004. – 640 с.

Тетяна Кузнєцова