Головна Журналистика Оцінність як соціокультурна ознака журналістського тексту
joomla
Оцінність як соціокультурна ознака журналістського тексту
Журналистика - Журналистика

Розглянуто оцінність у світлі соціокультурних досліджень жур­налістських текстів. Зокрема визначено основні чинники, які зумовлюють оцінний знак матеріалів друкованих ЗМІ: специфіка соціокультурного простору, тип видання, жанрові особливості тексту, індивідуальні особли­вості світосприйняття комунікантів.

Ключов³ Слова: Оцінність, журналістський текст, соціокультурні чин­ники.

This article presents the views of estimate as socio-cultural indication of journalist texts. The main factors are determined which cause the estimative sign in the texts of printing mass media, such as: specific of socio-cultural space, type of edition, genre specific of text, individual features of perception of the world of communicators.

Keywords: Estimate, journalist text, socio-cultural factors.

В Статье рассматривается Оценочность в Свете социокультурнûХ иссле­дований журналистских текстов. В Частности определенû ОсновнûЕ Факто-рû, Обуславливающие оценочнûЙ Знак Материалов печатнûХ СМИ: специфи­ка социокультурного пространства, Тип Издания, жанровûЕ особенности текста, индивидуальнûЕ особенности мировосприятия коммуникантов.

Ключевые Слова: Оценочность, Журналистский Текст, социокультур-нûЕ факторû.

Оцінка як мовна категорія привертає увагу багатьох науковців. Про­те її неможливо вивчити досконало, обмежившись лише вузь-колінгвістичними дослідженнями. Потребують розгляду інші, насампе­ред соціокультурні факти, на що неодноразово звертали увагу вчені. Зокрема, Sally McConnell-Ginet у своїх міркуваннях про слово "good" наголошує, що занадто широке значення прикметника "good" дозволяє використовувати його в різних контекстах, і для його правильного ро­зуміння слід залучати екстралінгвістичні знання [26, 142].

Особливу увагу оцінка привертає у світлі соціокультурних досліджень журналістських текстів, які, до речі, за слушним зауваженням М. Мака­рова, у наш час становлять значний інтерес для дослідників мови [15, 101]. Саме тексти ЗМІ сьогодні є джерелом соціокультурної інфор­мації і являють собою, на думку багатьох дослідників, модель національ­но-культурної специфіки мовленнєвого спілкування, "портрет мов­леннєвої епохи", фрагмент національної культури, який дає достатньо повне уявлення про політичні, економічні та соціокультурні процеси [7, 34; 4]. Крім того, журналістику цікавить насамперед те, що є найбільш актуальним сьогодні, найбільш важливим у даний момент. Сутністю її діяльності є оцінка актуального і впровадження цієї оцінки в масову свідомість [16]. Отже, будь-який журналістський текст уже сам по собі містить оцінність як основну ознаку. Так, У. Еко в есе "Про пресу" зазначає: "(за винятком прогнозу погоди) об'єктивної інформації не існує і не може існувати. Навіть при педантичному відокремленні коментарю від повідомлення сам по собі підбір повідомлень та їх розміщення на шпальті вміщує в собі імпліцитне судження" [23, 49]. Сама оцінка завж­ди соціально зумовлена, адже, "її інтерпретація залежить від норм, прий­нятих у тому чи іншому соціумі. <…> Соціальні інтереси і мода, прес­тижність і непрестижність формують і деформують оцінки" [1, 6]. До то­го ж, "в умовах цивілізації утворюється ціла система способів та засобів, призначених для збільшення ефективності оцінки – крім якісно спе­цифікованих (політичних, юридичних та інших) норм, у цій же ролі виступають тепер ідеї та ідеали, правила та стандарти, принципи і за сувалися насамперед "ворогів пролетаріату" і часто містили заклик до їх знищення. Характерною рисою цих агресивних матеріалів було активне використання слів, що належать до семантичного поля "смерть"?, мета­форичних найменувань доісторичних і міфічних тварин, лексики, по­в'язаної з тваринним світом, інтенсивів. При цьому, як зазначає Г. Сол-ганик, серед негативно-оцінних одиниць переважали передусім евалюа-тиви, які характеризуються найвищим ступенем вияву даної ознаки [20].

Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. оцінність журналістських текстів суттєво змінилася: їм став властивий яскраво виявлений нега­тивний знак, що трапляється як у висвітленні насамперед негативних аспектів буття людини, так і в негативному лінгвістичному репрезен­туванні фактів, подій "мовою ворожнечі", або, як її називають сучасні мовознавці, словесним екстремізмом, дискурсом ненависті, мов­леннєвою (словесною, мовною, вербальною, комунікативною) агресією, яка заполонила сучасні ЗМІ. І хоча дослідники зазначали, що "люди намагаються бачити у першу чергу світлі сторони життя і говорити про них" [9, 102], у сучасних мас-медіа простежується домінування оцінки негативної, що засвідчує навіть побіжний огляд рубрик центральних друкованих ЗМІ. Зокрема, у ході аналізу "України молодої" було з'ясо­вано, що серед дев'яти рубрик кожного номера цього видання завжди негативними є п'ять, а саме: "Політика", "Кримінал", "Економіка", "Здоров'я", "Я вам пишу…". "Політика" містить насамперед ма­теріали, ключовими концептами яких є "брехня", "фальсифікації", "непрофесіоналізм", "політична криза", "мафія". Наприклад, у цій рубриці вміщено такі матеріали, як "Масовка для Мороза" (11 верес.), "Брехня по-соціалістичному" (Як партія Мороза народ дурить) (20 ве­рес.), "Підсудний Мін'юст" (4 верес.); "Рожеві окуляри від Кабміну" (4 верес.), "Про "матрьошку" від Мороза, яка дестабілізує владу" (20 верес.), "Донецька мафія: "глюки" на старті" (25 верес.), ""Комуністичний" хабар чи підступи опонентів" (25 верес.), "Уряд блефує?" (27 лют.), "Брешуть і бАзарять" (15 верес.), "Уряд "підкидає кістки"" (5 серп.), "День ожилих "мерців"" (5 верес.), "Усюди клин…" (24 трав.).

У рубриці "Економіка" подано матеріали щодо енергетичних проб­лем, інфляції, бізнесу, криміналу: "Після виборів – газова війна" (6 ве­рес.), "А ці нари – для людей у чорному" (11 верес.). Рубрика "Здо­ров'я", як правило, містить матеріали, які стосуються епідемій, захво­рювань, смерті, тому ключовими і виявляються ці негативні концепти: "Від Хвороб Рятує… Пляшка" (11 верес.); "Хот-дог "З раком"" (13 ве­рес.), "Чарку – смик, під лавку – Брик" (24 трав.). Листи читачів, уміщені в рубриці "Я вам пишу…", здебільшого, стосуються соціальних та економічних проблем: "Не потрібна Рада, яка сидить на шиї в на­роду" (20 верес.), "Закон як дишло: куди повернеш, те й вишло" (24 трав.), "Як і які соціальні "дірки" затикати?" (13 верес.).


Тивні явища, події, факти, начебто свідомо уникає позитивно-оцінних лінгвістичних засобів. Складається таке враження, що журналіст нена­че боїться хвалити, вважаючи, що негативна оцінка робить його сприй­няття критичнішим, а отже, тоншим. Е. Канетті наводить цікаві розду­ми про цю тенденцію, яку називає "радістю від негативного судження": "Краще за все розпочати з явища, всім добре відомого, – радості від не­гативного судження. Не раз ми чули судження типу "погана книга" або "погана картина"; мовець при цьому робив багатозначну міну, начебто висловлював дещо змістовне. Форма висловлювання обманлива, скоро в таких випадках відбувається перехід на особистостей, говориться "по­ганий письменник" або "поганий художник", і звучить це зовсім, як "погана людина". Легко спіймати знайомого, незнайомця, самого себе на таких фразах. Радість від негативного судження очевидна" [12, 21]. У текстах сучасних ЗМІ для вираження оцінності залучається на­самперед арсенал некодифікованих лексичних засобів, зокрема жар­гонізмів, арготизмів, згрубілих слів тощо. Їх поява в сучасному інфор­маційному просторі спричинена насамперед соціокультурними чинни­ками: зміною історичних епох (радянської на пострадянську) з наступ­ною демократизацією, що зумовило відсутність заборонених тем, обго­ворюваних на шпальтах ЗМІ (наприклад, секс, приватне життя політиків), вседозволеністю у мовній репрезентації тієї чи іншої проб­леми, а також популярністю та значною активною діяльністю (як політичною, так і економічною) людей з кримінальним минулим. У пресі некодифіковані лексичні одиниці з'явились не випадково, не з "нічого", оскільки давно існували в мові. Інша справа, що тривалий час вони перебували неначебто в тіні, лише час від часу давали про себе знати, розхитуючи етичні, естетичні та мовні норми. З. Костер-Тома, аналізуючи сфери побутування некодифікованих засобів, зазначає, що до 1985 р. в СРСР існувала так звана "напівпровідникова" культура, ко­ли радіо, телебачення, кіно, концерти виробляли споживацьке ставлен­ня до культури, а сама культура нагадувала вулицю з одностороннім рухом; люди були розділені на дві частини: одні на сцені співали і тан­цювали (творці), інші знизу дивилися і слухали (споживачі). Ця "напівпровідниковість" знайшла відображення і в мові, яка була по­кликана все приховати, згладити, що з успіхом реалізовувалося на сторінках ЗМІ: "Когда В 1971 Году погибли Три наших космонавта, в Сообщении ТАСС Говорилось, Что программа полета выполнена В Пол­ном объеме и спускаемый аппарат приземлился В Заданной точке. Все Космонавты оказались На Своих рабочих местах, но, Как Выяснилось, Без Признаков жизни" (Волгин И. Печать бездарности // Литературная газета. – 1993. – 25 авг. – С. 3). Під цим мовним шаром існувала інша мова, яка виплеснулась на межі 80–90-х рр. на сторінки публіцистики [13, 19]. Сьогодні ці слова і вислови зайняли ключову позицію в жур­налістському тексті, стали виконувати роль оцінних та смислових (14 верес.), "Пересічних українців уже не цікавить, навіщо Юля Розпус­тила косу" (27 трав.). Отже, можемо зазначити, що рухливість оцінних меж журналістського тексту значною мірою зумовлена як політичними змінами у суспільстві, так і суб'єктивним ставленням мовця до адреса­та мовлення, його дій, поведінки, подій у соціумі в цілому.

На оцінку тексту впливає й тип самого видання. Зокрема, як зазна­чає російська дослідниця О. Какоріна, "образний світ опозиційної пре­си несе в собі риси "естетики потворного", в якому гіпертрофована сфе­ра негативних оцінних номінацій" [11, 425]. Ця ж характеристика властива й вітчизняним ЗМІ. Отримані дані щодо використання емотив­них одиниць в українській пресі засвідчують найактивніше викорис­тання негативно-експресивних одиниць у комуністичних виданнях. А. Белецька, провівши контент-дослідження партійних українських га­зет напередодні президентських виборів 2004 р., наводить таке відсот­кове відношення негативно забарвлених іменників та прикметників до загальної кількості досліджених одиниць номера газети за липень 2004 р.: "З жінками за майбутнє" – 1,04 %; "Наша газета+" – 1,2 %; "Україна і світ сьогодні" – 3,4 %; "Без цензури" – 4,7 %; "Товариш" – 5,4 %; "Комуніст" – 8,6 % [5, 50–53]. Саме у газеті "Комуніст" найчас-тотнішою метафоричною моделлю є "війна", яка, як відомо, відображає конфліктність мислення і призводить до серйозних проблем при спро­бах досягнення консенсусу [3].

Аналіз газетних матеріалів засвідчив, що оцінність тексту може бу­ти зумовлена й специфікою журналістських жанрів, структурні й функціональні особливості яких передбачає формування того чи іншо­го оцінного знака тексту. За нашими даними, суто позитивним вияв­ляється нарис, який за своїм призначенням уже зумовлює створення позитивних текстів. Адже саме в ньому, як слушно зауважує В. Здоро-вега, "досліджуються реальні життєві явища через людські долі та ха­рактеристики з метою впливу на соціальну практику, формування осо­бистості, її орієнтації у системі національно-політичних і духовних цінностей" [10, 245]. "Саме нарис з його художніми засобами, роз­повіддю про мислячих людей тією чи іншою мірою стимулював суспільні процеси" [10, 246]. Надзвичайною добротою сповнені т­ретні та подорожні нариси, у центрі уваги яких постаті історичних і культурних діячів, талановитих людей, цікаві країни, міста, їх меш­канці: "Квітка з Петриківки" (23 серп.), "Генії міста Львова" (19 верес.). Саме позитивний фактичний матеріал та позитивна лінгвістична репрезентація, які властиві нарису, й створюють схваль­ну оцінність журналістського матеріалу.

Оцінність тексту, безумовно, формується й на основі соціокультур-них стереотипів. Адже суб'єкт, оцінюючи певний об'єкт, спирається, з одного боку, на власне ставлення до нього, а з другого – на стерео­типні уявлення про об'єкт та його місце у ціннісній картині світу.

В різних культурах і в різних історичних умовах стереотип набуває різного смислу, в зв'язку з чим оцінюваний об'єкт має неоднакову оцінку. Як слушно зазначає В. Русанівський, "у всякого народу є своє уявлення про позитивні і негативні предмети, явища, їх ознаки" [18, 52]. Крім того, кожний народ має свої специфічні архетипи, в яких закріплюються риси менталітету тієї чи іншої нації. Видатний український етнодослідник О. Кульчицький у статті "Риси характеро­логії українського народу" (1949) серед головних українських архе-типів називає "добру, ласкаву, плодючу Землю" і "Богиню-Матір" [2, 50–52]. Саме українцям властиве пріоритетне ставлення до землі-годувальниці як до Батьківщини, матері, яка розвиває в нього культ краси, любові до рідного краю, шанобливість і повагу. Відомо, що українці споконвіку були хліборобським народом. За свідченням В. Янова, ще в 1926 р. 92 % українців були селянами [24, 292], які були пов'язані з землею як фізично, так і духовно. Саме "земля для українця набрала певної мітичної й містичної, якоїсь легендарної таємної життєдайної сили" [24, 292–293]. М. Костомаров, порівнюючи українську та московську вдачі, зазначає: "На Україні пишається квітами майже чи не кожний двір хлібороба", біля хат вирощують лісові дерева, хоч вони не приносять ніякої матеріальної користі, во­ни просто для краси, для естетичної насолоди, чого нема в інших північних сусідів. "Рідко коли можна здибати великороса, щоб спі­знавав і відчував красу місцевості, любувався, оглядаючи небо, – і впивався б, ні на що не звертаючи уваги, очима в озеро, освічене сон­цем або місяцем, або вдивляючись у блакитну далину лісів, заслуху­вався хором весняного птаства" [24, 294]. У зв'язку з цим медійні тексти, які містять концепт "земля", вже самі по собі оцінні, незва­жаючи навіть на контекст. Хоча найчастіше публікуються матеріали, що стосуються негативних земельних проблем, насамперед її розпро­дажу або, як прийнято говорити, "розбазарювання, "деребану". Порівняйте: "Земля з ароматом ліків" (11 серп.), "Темні схеми для чорнозему" (27 лют.), "Манна земельна" (12 верес.).

Отже, проведений аналіз газетних матеріалів засвідчив, що оцінність як соціокультурна ознака журналістського тексту виявляєть­ся багатогранною категорією. Її знак у ЗМІ може бути зумовлений різноманітними соціокультурними чинниками, серед яких вирізняють­ся специфіка соціокультурного простору (зокрема історична епоха, іде­ологічні та політичні зміни в соціумі, його культурні стереотипи), тип видання (насамперед його політична спрямованість), жанрова спе­цифіка тексту, індивідуальні особливості світосприйняття ко-мунікантів. Урахування цих факторів сприяє не лише ґрунтовному дослідженню категорії оцінки, а й ефективній комунікації та створен­ню оцінно збалансованих журналістських текстів, що, у свою чергу, зу­мовлюватиме інформаційний та психологічний комфорт у суспільстві.


Марія Дяченко