Головна Журналистика Молода Україна - промінь надії Олени Пілки
joomla
Молода Україна - промінь надії Олени Пілки
Журналистика - Журналистика

Досліджується діяльність Олени Пчілки як редакторки та видавця першого в Східній Україні дитячого журналу "Молода Україна". Особлива увага звертається на авторський колектив, ситуацію з передплатою цьо­го унікального видання.

Ключов³ Слова: Журнал для дітей, авторський колектив, передплата.

The activity of Olena Pchilka as the editor and publisher of the first chil­dren s magazine on the territory of the East Ukraine is investigated in the arti­cle. Attention is given to the authors of the periodical and its subscribers.

Keywords: Children's magazine, author, subscription.

В статье исследуется деятельность Еленû Пчилки как редактора и издателя первого в Восточной Украине детского журнала "Молода Україна". Особое внимание обращается на авторский коллектив, ситуа­цию с подпиской ýТого уникального издания.

Ключевые слова: Журнал для детей, авторский коллектив, подписка.

"Діти - се наш скарб, се наша надія, се - молода Україна" - так сказала колись Олена Пчілка, вважаючи своїм обов'язком не лише

Я з місяця в місяць докладала своїх грошей і живилась надією, що ста­новище ж таки покращає; мабуть читачі боялися передплачувати жур­нал, бо були такі, що прохали пересилати їм журнал на чуже ім'я, бо­ячись репресій на службі за передплату українського журналу. Боляче було і матеріально, і морально, але не хватало сили справу кинути й ви­дання припинити. Пробувала я була заінтересувати передплатників низькою передплатною ціною, даремними додатками й т. ін., та це не помагало" [3, 42].

Але кидати розпочату справу письменниця не збиралася. "Видання української часописі для наших дітей, працю для неї – уважаю своїм патріотичним обов'язком", – засвідчила вона на сторінках "Молодої України" (1910 / 1911. – ¹ 2).

Видавничі проблеми спробувала пояснити Олена Пчілка і в листі до харківського вченого й публіциста М. Сумцова, пересилаючи йому "на пробу" кілька чисел "Рідного краю" та "Молодої України". Висловлю­ючи здивування "крайньою індиферентністю у ставленні до єдиного українського дитячого журналу", редакторка подала свої підрахунки: 30 передплатників на 30 мільйонів "української людности" – надзви­чайно мало, 1 передплатник на мільйон!.. Наголошує вона й на інших причинах – боязнь передплачувати українськомовний журнал, щоб "не зіпсувати вимови своїм дітям і науку російської мови" [2, 214], а також відсутність бажання "марно витрачати гроші".

Розуміючи, що зросійщена школа на українських землях ще не ско­ро дозволить собі передплачувати такий журнал, як "Молода Україна", Олена Пчілка більше розраховувала на "Товариства грамотності", що існували в багатьох губернських центрах. Вона також сподівалася, що М. Міхновський та М. Сумцов допоможуть їй знайти масового читача у Харкові, аби "врятувати її справу".

Переживаючи фінансові труднощі, брак передплатників, розуміючи марність сподівань на самоокупність національної преси (маючи на увазі передусім "Рідний край" та "Молоду Україну"), О. Пчілка неодноразово звітувалася перед своїми читачами, пояснюючи їм скрутну видавничу си­туацію. Так, "Рідний край" у листопаді 1910 р. відкривався редакційною статтею, що складалася з двох частин: перша стосувалася тижневика, дру­га – місячника. Покладаючись на добродійні принципи "доки зможемо, доти будемо видавати", "не будемо давати марних обітниць", "не будемо жалітися на свої лихі обставини", "не будемо просити й помочі", редак­торка була налаштована оптимістично: "якось-то буде!".

Олена Пчілка зазначала прикрий факт української видавничої справи початку ХХ ст. – надзвичайно обмежене коло читачів, які б цікавилися суто національними часописами, поданими рідною мовою. Корінь цього сумного явища полягав у антиукраїнській політиці імперського уряду, примусовому відлученні народу від материнської мови, національних здо­бутків тощо. Так склалося, що "панство від українства одійшло", пояс Постаті

До псевдонімів вдавалися також інші автори дитячого журналу. Наприклад, Прохір Воронін, який неодноразово пропонував редакції свої оповідання та вірші ("Школярські пісні", "На Новий рік", "Вели­кодня вірша", "Гріх", "Мудрий майстер", "Кур'єр", "Непорозуміння", "Жнива" та ін.) подавав їх із авторським позначенням П. В-ін, Прохо-рець або Хор-Про [1, 451–452]. Марія (Маруся) Ішуніна використовува­ла псевдоніми Маруся Ініна та Тітка Маруся; Надія Кибальчич (Симо­нова) підписувала свої твори як Наталка Полтавка. Під "Великим Гри­цем" вгадується Григорій Коваленко (1914), Грицько Чулай – це Гри­горій Грушевський [1, 394], П. Гай – Петро Гаєнко [1, 118], Х. Майстренко – Федот Шелудько [1, 247] тощо. Багатьох авторів сьо­годні складно розпізнати: Дід Хома, Н. С-ко, А. Ш., Г. С.; інші літера­тори "не засвітилися" яскраво на письменницькій ниві, можливо, їхній талант так і залишився нерозквітлим, "аматорським", "з народу" (О. Тарасенко, Гавриїл Блажієвський, О. Ярошенкова, М. Горюн, З. Сонцева, Д. Будневич, Х. Никопольчук).

Завдяки вмілому відбору жанрової палітри та авторського колекти­ву (знаних митців, літераторів-початківців та народних талантів) Олена Пчілка зуміла запропонувати українському читачеві цілу низку різноманітних публікацій: казок (народних і літературних, перекладів із світової класики), віршів та оповідань, байок і смішинок, жартів, за­гадок, дитячих забав, спотиканок, пізнавальних матеріалів про людину і природу (розділ "світознання"), про віру і духовність, історичне мину­ле України, визначних особистостей (Т. Шевченко, М. Лисенко, Б. Грінченко, Є. Гребінка). З-поміж поетичних творів вирізняються хрестоматійні вірші: "Літо краснеє минуле" Лесі Українки, "Весняні квіти" Олени Пчілки, "Коли сонечко пригріє" О. Олеся, "Зимовий та­нок" М. Рильського. Навіть вибагливий сьогоднішній читач із радістю прочитає такі казки, як "Правда та Неправда" М. Жука, "Казка про Оха-Чародія" Лесі Українки, "Пилип-горобець" М. Фон-Ренделя, "Морська царівна" Р. Зіньківського тощо.

Олену Пчілку в її творчих справах підтримувала і велика родина Ко-сачів-Драгоманових. Адже на сторінках "Молодої України" зустрічається ціла низка імен, що перебували на одній сімейній орбіті: донька Ле­ся Українка, Г. Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач) – невістка Олени Пчілки, Михайло Кривинюк (публікації про природу та дитячі за­бави, перекази) – зять Олени Пчілки, чоловік її доньки Ольги; Світо-зар Драгоманов (перекладач) – племінник, син М. гоманова. Постійно стежила за видавничими та редакційними справами матері її відома донь­ка – Леся Українка, яка теж стала авторкою часопису, зокрема презенту­ючи тут "Казку про Оха-Чародія" (1912. – ¹ 4). Їм редакторка завжди бу­ла вдячна, не випадково скромно зазначила: "Про своїх рідних співробітників, кажуть, говорити не подоба, то й не буду згадувати їх; во­ни самі знають, що я і "Молода Україна" їм вдячні" (1910. – ¹ 1. – С. 4).

Юрій Бідзіля

Похожие статьи