Головна Журналистика Розглядаються умови фахової діяльності українських журналістів на Галичині у 20-30-ті рр. ХХ ст., обговорюються проблеми їхнього еко­номічного та політичного становища, виконання першочергових про­фесійних обов'язків
joomla
Розглядаються умови фахової діяльності українських журналістів на Галичині у 20-30-ті рр. ХХ ст., обговорюються проблеми їхнього еко­номічного та політичного становища, виконання першочергових про­фесійних обов'язків
Журналистика - Журналистика

Ключов³ Слова: Журналістська діяльність, фахова комунікація, про­фесійна організація.

The professional activity conditions for Ukrainian journalists in Galychyna in the 20-30-s of the XX century are examined in the article. Also economical and political problems and the execution of primary professional duties are dis­cussed.

Keywords: journalism activity, professional communication, journalist trade union.

В статье рассматриваются условия профессиональной деятельности украинских журналистов Галиции в 20-30-х гг. ХХ В., обсуждаются проблемû Их ýКономического и политического положения, исполнение пер­востепеннûХ профессиональнûХ обязанностей.

Ключевые слова: Журналистская деятельность, профессиональная ком­муникация, профессиональная организация.

У міжвоєнне двадцятиліття в окупованій Польщею Галичині, незва­жаючи на негативне ставлення владних структур, активно розвивалася українська преса. Зокрема, впродовж цих років у краї виходило понад 700 газет і журналів, над створенням яких працювало чимало представ­ників українського творчого активу.

Заборона часописів, припинення функціонування на термін від трьох днів до невизначеного часу, переслідування й арешти працівни­ків, система прискіпливого і невмотивованого цензурування суттєво впливали на поступ української журналістики. Значна кількість во джерел

Життя, державний й громадський контроль без гармонії між політикою і пресою" [3]. Саме тому, наприклад, чехословацьке міністерство закор­донних справ 1924 р. заснувало щорічний стипендіальний фонд для ста­жування журналістів за кордоном, які, ввійшовши "в безпосередній контакт із заграничним політичним світом", мали змогу не тільки поглиблювати свої політичні студії, а й вдосконалювати знання інозем­них мов [16]. Міжнародне бюро праці, розташоване в Женеві, яке опікувалося журналістським трудом, 1926 р. ініціювало опитування "дневникарів" багатьох країн щодо умов їхньої професійної діяльності "із становища правничого та економічного", результати якого мали ста­ти основою аналітичного видання [1].

Публікації таких вістей про "закордонне" плекання журналістських кадрів зазвичай не супроводжувалися редакційними коментарями, хоча за текстами виразно простежувалася думка про необхідність поліпшення умов праці української газетярської громади. Тим більше, що в цих ма­теріалах неодноразово наголошувалося на надто широких обов'язках журналістів "супроти" українського суспільства. У публікації "Не відтя­гайтесь!" газета "Діло" писала про необхідність "підбадьорювати грома­дянство в годинах зневіри, підтримувати всі громадські почини, борони­ти вияснювати, з'ясовувати, вчитися і вчити інших, рекламувати і щодня піддаватися не все вирозумілій громадській контролі" (1929. – Ч. 82).

Про особливості професійної діяльності "дневникарів" йшла мова на З'їзді журналістів у Празі (1921), на якому були присутні представни­ки преси з Бельгії, Великобританії, Румунії, США, Франції, Швейцарії та інших країн. Українську пресу представляли О. Борковський, В. Кушнір (до слова, засновник і керівник першого Українського пре­сового бюро (Відень, 1907)), Олександр Олесь, Ю. Тищенко-Сірий. Що­до важливого для консолідаційної роботи представників "пресової про­фесії" питання про створення міжнародного союзу журналістів згоди досягнуто не було через суперечки в міжнародних організаційних структурах [8]. Лише 1929 р. інформувала газета "Діло" про "переве­дення в життя" у Женеві Міжнародного об'єднання журналістів, яке, щоправда, відбулося не у планованому попередниками форматі (бельгійські та французькі делегати відмовилися від багатонаціонально­го творчого союзу, наполягаючи на об'єднанні журналістів тільки "ан-тантських країн"). Спільно вирішувати фахові проблеми заповзялися посланці корпоративного середовища, що визначили магістральним завданням "оборону професійних інтересів журналістів національних меншостей, які часто працюють в дуже тяжких умовах, а також зміцнення мира та згоди між національними меншостями". До слова, до Ради об'єднання було обрано Д. Паліїва, громадсько-політичного діяча, редактора і публіциста [10]. Надалі у галицьких інформаційних газетах, зокрема в "Ділі" і "Новому Часі", повідомлень про діяльність цієї структури не вміщено. До джерел

Важливими для українського суспільства загалом і для організації фахової діяльності журналістів зокрема були публікації, в яких пояс­нювалися закони й інші нормативні документи, що визначали права й обов'язки газетярських працівників. Необхідність правового забезпе­чення представників "денникарської професії" була очевидною не тіль­ки для самих журналістів, а й для державних структур країни. Пере­довсім влада намагалася "управильнити правні відношення денникар-ства так, щоби його економічні і культурні інтереси мали охорону в професійних союзах, а совісне виконування обовязків, права, честь і по­вага денникарів щоби були під контролею окремої інституції себто ден-никарської палати" [11]. З огляду на цю проблематику характерними були публікації, в яких тлумачилися особливості бачення урядовцями вищого рангу "журналістичної ділянки" країни та соціального статусу журналістів.

За повідомленнями часописів "Діло" і "Новий Час" про нормативне забезпечення фахової діяльності, журналістське "звання" діставала та особа, що працювала в "деннику" – щоденній газеті (такого статусу на­бувала за цим законом газета, яка виходила в світ не менше шести разів на тиждень), або в газеті, "що мала характер щоденника", тобто була універсальною за змістом і потрапляла до читача хоча б двічі на тиж­день. Після внесення доповнень до закону 1928 р. статус "денникаря" також мала та особа, яка "постійно і професійно" працювала в тижне­вику ("єдине місце його удержання"), а ще – співробітники пресових агенцій. Чітко регламентованим було й отримання посади начального редактора, редактора відділу, члена редакції, місцевого чи закордонно­го кореспондента. "Право і назву" журналіста за цим правовим припи­сом набували особи тільки після двох років постійної практики в ре­дакції часопису. Однак легітимізувати журналістський статус могли тільки професійні спілки журналістів [5]. До речі, у німецькому (автор "Українських Вістей" наголошував – "гітлерівському") законі про пре­су фіксувалося, що журналістом могла бути тільки та особа, яка мала всі дані для формування "публичної опінії". Заперечуючи такі форми визначення творчої особи, автор статті кепкував, що критерії такого впливу неможливо передбачити навіть за допомогою "антропольоґічних помірів, як у гітлєрівській Німеччині", адже оцінити в цьому плані адепта журналістики можна було лише після того, як написане "викли­кало якийсь відгук, реакцію захоплення чи обурення, а ніколи апатії й байдужості" [15].Увагу українського читача зосереджувалося, наприклад, на тих де­талях, що підкреслювали зацікавленість владних структур жур­налістською працею. Зокрема, в 1930 р. повідомлялося, що в обгово­ренні законопроекту про основні принципи "денникарської" діяльності у Польській республіці, брали участь представники Міністерства внутрішніх справ, Міністерства справедливості, Міністерства праці, джерел

А можливість "в цілості посвятитися праці, що творить основу, на якій спочиває певність, лад і високий рівень усього нашого життя" [3].

Натомість творчі особи змушені були не лише працювати у кількох часописах одночасно або займатися додатково ще й іншим видом діяль­ності для своєї матеріальної "поправи", а й дбати про віднайдення коштів для рівномірного функціонування видань, в яких трудилися. Незважаючи на те, що значну частину пресодруків певних політичних напрямів підтримували партійні організації, об'єднання, рухи ("підго­довувати газети, як підсвинки на продаж, це мабуть-таки добрий інте­рес" [9]), чи не в кожному виданні міжвоєнної Галичини раз у раз вміщувалося волаюче "Вирівнюйте залеглість!".

Враховуючи те, що "інтеліґентна людина навіть із грубшими нерва­ми нелегко говорить про свої прикрі матеріяльні обставини" [4], жур­налісти усе ж змушені були обговорювати свої фінансові проблеми на сторінках періодичних видань, нерідко порівнюючи особливості оплати праці працівників преси інших народів. Особливо відчувалася різниця в оплаті праці польських і українських газетярів. Підтримувані здебільшого державою, партійними чи громадськими організаціями, польські журналісти отримували значно більше фінансове "підпертя", ніж українські. Для порівняння: 1937 р. редактор польського часопису в середньому отримував заробітну плату до 1000 зл., що пояснюється не лише значним "запомоговим капіталом", а й високим накладом польсь­ких пресодруків (30–40 тис. примірників). Натомість редактор українського видання – до 150 зл., оскільки ця преса (середній наклад – 4–5 тис. примірників) творилася здебільшого "без капіталу, працею, часто напівдармовою тих, що хочуть видавати ґазету не для інтересу, але для національно-політичних спонук" [2]. Зрозуміло, що з огляду на вказані причини польська газета була суттєво дешевшою від української, яка повністю залежала від передплатника. Редакційні працівники змушені були пояснювати аудиторії, що "в ніякій іншій ділянці не виступала так виразно спільність національних інтересів, як саме на видавничо-друкарському відтинку", що саме від читацької "фреквенції" залежало українське друковане слово.

"Не один з тих читачів помиляється, коли гадає, що денникарі, при­ковані до свого професійного бюрка, не добачують в ньому всіх недостач і хиб орґану, в якому працюють" [4]. "Бачити і розуміти" не завше да­вало змогу "змінити й поправити", однак на це спрямовувалося багато зусиль творчих працівників. Полілог професіоналів, зафіксований у га­лицькій пресі, було скеровано на пошук оптимальних шляхів розвитку журналістської справи: визначення функцій преси, а отже, й завдань та обов'язків журналіста, удосконалення публіцистичного тексту, жур­налістської етики.

Стаття З. Пеленського "Покликання української ґазети" була спро­бою дати відповіді на низку фахових актуальностей. Автор, публіцисДо джерел до слова, жодним чином не відбилося на якості й змістових, і формаль­них структур творених ними різнотипних періодичних видань.



Тетяна Хітрова,

Монополізм Як Ознака Розвитку приватної Преси Запорізького Реґіону (19061917)

Аналізуються особливості розвитку однієї з найбільших типологічних груп періодичної преси Запорізького краю початку ХХ Ст. - Приватної пре­си. В межах розвідки розглянуто передумови появи й охарактеризовано ти­пологічні особливості цієї групи преси з урахуванням специфіки реґіональ­них та загальноукраїнських чинників.

Ключов³ Слова: Видавець, преса, регіон, типологія, функція, читацька аудиторія.

This article is research of particular formation of the most typological group of Zaporizhzhia region s of the beginning of the 20th century - private press. The basic stages of forming and functioning of such editions, their typological features - these conditions consist regional and Ukrainian factors.

Keywords: Publisher, press, region, typology, function, reader s audience.

В статье анализируются особенности формирования одной из самûХ больших типологических групп периодики Запорожского края начала ХХ Ст. - частной прессû. В рамках статьи рассмотренû ПредпосûЛки воз­никновения ýТой группû Прессû, Ее типологические особенности в контекс­те региональнûХ и общенациональнûХ факторов.

Ключевые слова: Издатель, пресса, регион, типология, функция, чита­тельская аудитория.

Своєрідним сегментом загальноукраїнської системи реґіональної періо­дики є преса Запорізького краю. Представлена сукупністю газетно-журна­льних типів видань, вона є унікальною складовою історії провінційної пре­си Російської імперії й водночас має свої специфічні риси, відповідні умо­вам Південної та Східної України, де вона функціонувала. Утворюючи складну систему періодичних видань реґіону, вона слугувала своєрідним чинником духовно-культурного об'єднання адміністративно-територіально розмежованого краю, який ще за козацьких часів являв собою історичну ці­лісність. Власне на цьому і будується своєрідна модель її функціонування як складно структурованого механізму регуляції соціокультурних процесів.

Свого часу до преси Запорізького краю зверталися І. Герман [1], І. Гребцова [2], Н. Сидоренко [7], О. Хоменок [9], О. Школьна [11], Н. Яблоновська [12], у наукових розвідках яких подано лише фрагментарні й розрізнені огляди періодики реґіону початку ХХ ст. у контексті певної проблематики (предмета дослідження) чи періодики Катерино­славської і Таврійської губерній (таким чином, деякі видання залиша­ються загубленими або інформація про них подається не зовсім точно). Вибірковий характер викладу матеріалу притаманний і для істориків, етнографів, лінгвістів, які взагалі ігнорують реґіональний контекст і прагнуть відразу піднятися на рівень загальноукраїнських узагальнень.

Мета статті – дослідити й проаналізувати особливості функціонуван­ня приватної преси реґіону із урахуванням історичних, економічних та соціокультурних особливостей розвитку Запорізького краю в зазначе­ний період, а також з позиції сучасних тенденцій розвитку друкованої періодики як комерційної сфери діяльності, у контексті жорстокої кон­куренції на ринку засобів масової інформації.

Процес формування періодичної преси на Запоріжжі нерозривно пов'язаний із історико-культурним розвитком краю, який, на жаль, відбувався трохи повільніше, аніж промислове або сільське господарство. Історія, за деяким винятком, не засвідчила тут відомих художників, письменників, архітекторів [3, 228]. Лише в педагогіці та історичній науці край міг позмагатися навіть із центральними містами тодішньої Росії та України. У цілому культурний розвиток Запорізького краю був обумовлений тими історичними зрушеннями, які були характерні зага­лом для Росії. Однак його головною особливістю стало виокремлення та розвиток потужного сегмента українського національно-культурного відродження, яке знайшло яскраве виявлення в розвитку провінційної преси та видавництв, організації освітнього процесу, творчості аматор­ського театру, утворенні культурно-просвітницьких товариств та ін.

Формування місцевої преси було зумовлено утворенням повітових земств, що почали виникати на території України в 18651875 рр. Їх поява пояснюється необхідністю в місцевій адміністрації, функціональ­ним завданням якої було заснування та утримання лікарень, початко­вих шкіл, бібліотек, поштових станцій, доріг, ветеринарних служб, вирішення господарських справ та безпосередня участь в організації громадсько-культурного життя повіту. З метою інформування громадсь­кості про стан розвитку повіту, а також архівно-статистичного ведення справ земствами створювалися інформаційні щорічники.

Такий сценарій появи місцевої преси був характерним для більшості провінційних міст півдня Російської імперії, оскільки став найбільш успішним проектом реалізації політики підпорядкування та цензурно­го контролю місцевої преси. Самодержавству було не тільки легше контролювати видання, підпорядковані різноманітним урядовим уста­новам, а й досить зручно використовувати їх для пропаганди офіційної ідеології, свого способу мислення.

Перша типологічна група періодики, що з'явилася на Запоріжжі, була представлена офіційними виданнями місцевих адміністративних установ, підпорядкованих земствам. Їх основна мета була зумовлена не­обхідністю поширення офіційної інформації. Відповідно, коло користу­вачів цією інформацією було досить вузьким, перш за все це чиновники земських управ і губернського управління, посадові особи, службовці, власники підприємств, усі ті, хто був зацікавлений подібною інфор­мацією. Проблемно-тематичні матеріали, що подавалися на сторінках офіційних видань, стосувалися всебічного місцевого життя, це були публікації з географії, топографії, історії, археології, статистики, етно­графії, торгівлі, а також приватні оголошення та загальнокорисні поради.

Паралельно з розвитком офіційної преси активно розвивався й інший напрям інформаційного забезпечення реґіону, основу якого ста­новила не ідея розбудови провінційної державно-управлінської системи, а обставини, пов'язані, здебільшого, з реґіональними особливостями суспільно-політичного та економічного устрою.

Розглядаючи особливості становлення та розвитку газетної справи на Запоріжжі, передумови формування її типологічної палітри, варто наголосити, що вагома роль у цьому процесі відводиться саме функціо­нуванню періодичного видавництва як комерційної сфери діяльності, що безпосередньо пов'язано з швидкими темпами промислово-економічного розвитку реґіону на початку ХХ ст. і, як наслідок, проце­сами інтенсивної індустріалізації й урбанізації суспільства. Така тен­денція, загалом, була характерна для півдня держави, який відрізняв­ся своєю геополітичною привабливістю.

На початку ХХ ст. тут активно відбуваються процеси так званої со­ціальної мобілізації, які стосуються, на думку історика Б. Кравченка, зрос­тання промисловості, торгівлі, міст, поширення освіти, тобто "змін, які творять новий триб життя, що схиляє населення прийняти нові цінності, репрезентовані національністю, і породжує громадські ресурси, що перед­бачають ефективну організацію при задоволенні нових потреб" [4, 15].

Відчутні прояви промислового перевороту стали поштовхом до створен­ня мережі видань, присвячених різним аспектам соціально-економічного розвитку реґіону. До заснування такого типу преси взялись представники торгово-промислових кіл, вельми зацікавлені в розширенні та обміні інформацією в річищі своїх комерційних інтересів. Поставлені завдання мали втілити в життя "Александровский листок промûслов и местной жизни", "Листок промûшленнûх и торговûх обúявлений", "Мелито­польский листок обúявлений", "Справочнûй листок об'явлений г. Алек-сандровска", "Южная торгово-промûшленная газета обúявлений".

Ці видання виконували, здебільшого, рекламно-довідкову функцію у межах розширення загального товарообігу реґіону. Зокрема, перший номер газети "Справочнûй листок об'явлений г. Александровска" з'явився з яск­равим написом "газета є першим і єдиним, у своєму роді, друкованим орга­ном обширного півдня Росії.., що широко розвиває свою діяльність у напрямку рекламування предметів реалізації, у межах суворого правила До джерел

"реклама – є двигуном торгівлі"" (1909. – 24 лют.). Загалом видання було успішним, хоча й не першим і не єдиним у своєму роді, вирізнялося серед газет подібного типу досить грамотним маркетингом, зокрема разом із рек­ламною та комерційною складовими пропонувало своїм читачам літератур­но-розважальну сторінку, а також короткий огляд основних подій, а отже, заощаджувало кошти на купівлю інформаційних газет. На думку редакції, унікальність видання полягала в тому, що воно по суті було сполучною лан­кою "між фабрикантом і торговцем з одного боку, і торговцем та спожива­чем з іншого". З цією метою "Справочнûй листок" безкоштовно надсилав­ся всім державним і громадським установам, сільським управам, фабри­кам, заводам, рудникам, великим торговцям і землевласникам Катерино­славської і сусідніх з нею гу-берній. Саме в цьому і полягала унікальність газети. У запорізькій практиці це був перший випадок, коли географія роз­повсюдження видання вийшла не лише за межі повіту, а й губернії.

На початку ХХ ст. комерційна складова стає невід'ємною частиною тематичного компонування багатьох видань. Такий факт був пов'яза­ний не лише з місцевими особливостями, а й загальноєвропейськими тенденціями посилення інформаційної функції преси, а також спе­цифікою її фінансування, це підтверджують і дослідники, наголошую­чи на тому, що з другої половини ХІХ ст. важливою формою фінансу­вання преси і засобом впливу на видавця вважалися рекламні та ко­мерційні оголошення [10, 4].

Майже кожна з приватних газет Запорізького краю у визначенні свого напряму мала складову – комерційна, економічна або торгово-промислова. Наприклад, "Южная речь: Газета литературная, общест­венная, научая, ýкономическая и торгово-промûшленная"; "Мелито­польские ведомости: Газета литературная, общественная, ýкономичес-кая и торгово-промûшленная"; "Бердянское ýхо: Ежедневная, общест­венно-литературная, политическая и торгово-промûшленная газета"; "Бердянский курьер: Газета политико-ýкономическая и литературная"; "Новости Александровска: Газета политическая, общественная, научно-литературная и торгово-промûшленная" та ін.

Видавці місцевих газет вдавалися до найрізноманітніших заходів заохо­чення рекламодавців – від постійного удосконалення зовнішньої привабли­вості друкованого видання до відвертої критики газет-конкурентів. Так, журнал "Александровский листок промûслов и местной жизни" викорис­товував навіть літературні форми звернення до рекламодавців:

Редакторû, издатели плодятся, как грибû, Но все они деятели – приди и погляди. Один другому на ногу стремится наступить,

И другу поросеночка тихонько подпустить. А наши обûватели всегда осажденû… Их просят обúявления в газету помещать, И денег в приложение побольше присûлать (1910. – 17 серп.). До джерел


Учная, ýкономическая и торгово-промûшленная"; "Бердянский курьер: Газета политико-ýкономическая и литературная" та ін. Задекларований напрям газети відповідно впливав на її обсяг та кількість публікацій, що визначалися рубрикацією як постійною, так і окремого номера. Структур­ний аналіз приватної преси показав, що, незважаючи на специфіку напря­му газети, майже всі газети універсального змісту мали приблизно одна­кову рубрикацію. На підтвердження наших висновків порівняймо рубри-каційну структуру газет "Мелитопольский листок" та "Бердянское ýхо". Перша газета декларувала себе як "Общедоступная и прогрессивная" і ма­ла такі рубрики: "Обзор прессû", "Хроника уезда", "Юридический отдел", "Местная жизнь", "Зигзаги", "По белу свету"; друга газета декларувала себе як "Общественно-литературная, политическая и торгово-промûшлен-ная" і мала рубрики: "Телеграммû", "Краевûе известия", "Хроника", "Среди газет и журналов", "Рассказû", "Штрихи" та ін; подібні рубрики мали й інші приватні газети Олександрівська.

Саме ці видання формували громадську думку, відображали й фіксу­вали місцеве життя, за умови вільного вибору ідеї газети та шляхів її реалізації намагалися створювати індивідуальне "обличчя".

Отже, можемо визначити проблемно-тематичне спрямування приват­ної преси Запорізького краю й констатувати існування таких типів ви­дань, як: універсальні, представлені здебільшого загальнополітичними га­зетами інформаційного та інформаційно-аналітичного характеру; реклам­но-довідкові; сільськогосподарські; релігійні; літературно-мистецькі.

За періодичністю приватна преса досліджуваного періоду була представ­лена: щоденними газетами – 29, тижневими – 8, місячними – 5, іншою періодизацією – 15; за типами друкованої продукції: газетами – 49, жур­налами – 8. Як бачимо, найпоширенішою формою спілкування з ауди­торією, а також вигідною з комерційної точки зору була щоденна газета.

Показовою ознакою розвитку приватної преси стала монополізація сфери періодичного видавництва. Така ситуація була характерна для Бердянського повіту, де існувала одна потужна газета, яка намагалася нівелювати всі спроби газет-конкурентів завоювати ринок. Цією газе­тою були "Бердянские новости", що почали виходити з 28 лютого 1910 р. тричі на тиждень. Через півроку газета стає щоденною і саме в такому форматі проіснувала аж до революції 1917 р. Першим редакто­ром і видавцем газети був А. Шрайбер, який до переїзду в Бердянськ видавав "Херсонские новости", отже, мав досвід роботи в газеті. Після продажу "Бердянских новостей" І. Гольбергу, Шрайбер у травні 1910 р. заснував в Олександрівську ще одну газету – "Александровские новос­ти", яку редагував до 1912 р. і знову-таки вигідно продав. Схоже, що створення успішних газетних проектів і подальший їх продаж були прибутковим джерелом для А. Шрайбера.

У "Бердянских новостей" періодично з'являлися конкуренти. Газета "Бердянский курьер", випустила всього 32 номери в грудні 1911 – січні

Однак новий періодичний орган не зміг суттєво вплинути на ринок пре­си, оскільки досить швидко перетворився на газету з телеграм, а тому за змістом не міг конкурувати з "Южной речью".

Наведена вище картина особливостей формування ринку періодичної преси Запорізького краю засвідчила той факт, що найбільша кількість га­зет належала власникам друкарень, і, якщо навіть вони не були безпосе­редніми засновниками видань, згодом всі права на випуск переходили до них. Щонайменше власники друкарень ставали редакторами газет.

В Олександрівську, наприклад, однією з найбільш успішних була друкарня Б. Штерна, в якій друкувалися "Отчетû и журналû заседа­ний Александровского земства", у 1906 р. газета "Запорожский край", власником якої був сам Б. Штерн, з 1910 р. – "Александровский вест­ник", який згодом редагував усе той же Б. Штерн. У цій друкарні ви­пускалися також "Александровский голос" (1911–1913), "Александров­ский листок промûслов и местной жизни" (1910), "Новости Александ-ровска" (1912–1914). Серед великих друкарень Олександрівська можна виділити й друкарню В. Загоскіна, який до того ж був редактором та видавцем газет "Запорожский край" (1906) і "Запорожская речь" (1906). Популярними також були й друкарні Е. Торговицької, де випус­калися газети "Александровский телеграф" і "Справочнûй листок об'явлений г. Александровска", та Б. Розенштейна, який був редакто-ром-видавцем газети "Александровский вестник" й ін. [8].

Про тенденції зростання видавничого бізнесу як вигідної комерційної справи свідчило закономірне збільшення кількості друкарень: у 1903 р. у Олександрівську діяло дві друкарні, в яких працювало 12 робітників, а вже в 1917 р. у місті нараховувалося сім малих і шість великих друка­рень [3, 234]. Для повітового міста це була досить велика цифра.

Успішно розвивалась видавнича діяльність і в Мелітополі. Найбіль­шими були друкарні А. Розенштейна, який був редактором-видавцем "Мелитопольского листка" (1906), Л. Лібермана, що видавав газети "Ме­литопольские ведомости" (1910–1914), "Южная речь" (1912–1914) й журнал "Родная земля" (1915), та Н. Лемперта, який друкував газети "Мелитопольская жизнь" (1907), "Мелитопольский листок обúявлений" (1908), "Телеграммû Петроградского телеграфного агентства" (1914).

У Бердянську протягом досліджуваного періоду діяло сім друкарень, найбільшими були друкарня Г. Едігера, який був засновником газети "Бердянская жизнь" (1917-1918); С. Аршовського, дружина якого реда­гувала "Бердянский курьер" (1911–1912); К. Безсонова, що видавав газе­ту "Бердянская речь" (19141915); І. Гуревича, який був редактором-видавцем "Бердянского ýха" (19131914) та ін. Відомо також про на­явність друкарень у Великому Токмаці, Оріхові, Гуляйполі, Пришибі; у Гальбштадті та Ейгенфельді існували навіть власні видавництва [8].

Уряд вишукував різноманітні засоби підпорядкування приватної преси офіційним установам із метою встановлення контролю за їхнім До джерел порізького краю третина була успішними проектами для своїх заснов­ників, багатьом із яких принесла солідні прибутки й почесне місце в історії розвитку реґіону.

Олена Школьна

Періодичні Видання Земських Установ Катеринославської Губернії (Кінець ХІХ Початок ХХ Ст.)

Досліджуються умови появи та шляхи розвитку періодичних видань земських установ східноукраїнських губерній кінця ХІХ - Початку ХХ Ст.; Визначаються їх роль у відображенні подій місцевого життя і чинники впли­ву на розвиток подій; дається коротка характеристика тематики та проблематики публікацій цього сегмента преси.

Ключов³ Слова: Земства, періодика, тематика, місцеве життя, фахова преса.

Forming conditions and ways of development of local establishment of peri­odical press in east Ukrainian provinces in the end of the XIX - at the begin­ning of the XX century are considered in the article. Its role in a reflection of local news and factors of influence on the development of events is also consid­ered. A short description of subjects of this press publication is offered.

Keywords: provinces, periodical press, subject, local life, professional press.

В статье рассматриваются условия формирования и пути развития периодических изданий земских учреждений восточноукраинских губерний конца ХІХ - начала ХХ В.; определяется их роль в отображении собûТий местной жизни, а также факторû Влияния на развитие собûТий; предла­гается краткая характеристика тематики и проблематики публикаций ýТого сегмента прессû.

Ключевые слова: Земства, периодика, тематика, местная жизнь, про­фессиональная пресса.

Необхідність дослідження земської преси зумовлена зростаючим зна­ченням місцевої преси в сучасному інформаційному просторі, адже саме видання, які висвітлюють життя окремих реґіонів, є надзвичайно важли­вим чинником формування самосвідомості громад і самоорганізації жит­тя в окремих містах і селах. Преса, що видавалася земствами наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., є яскравим зразком журналістики, при звер­ненні до неї можна почерпнути чимало цікавого і корисного як для відтворення історико-журналістського процесу, так і для збагачення досвіду сучасних журналістів реґіональних видань.

Мета статті - огляд та аналіз розвитку і функціонування преси земських установ кінця ХІХ - початку ХХ ст., визначення тематики і До джерел проблематики публікацій. Джерельною базою є преса, яка видавалася земськими установами Катеринославської губернії в зазначений період [1]. Власне преса земських установ як окремий пласт журналістики не була предметом дослідження, хоча ці видання аналізувалися дослідни­ками преси окремих реґіонів [2; 3].

Земства почали утворюватися на території України у 1865–1875 рр. Їх поява зумовлювалася потребою в місцевій адміністрації. Уряд дозво­лив громадам обирати на повітовому й губернському рівнях власних представників. Земства засновували та утримували лікарні, організову­вали початкові школи, гімназії, ремісничі, професійні й технічні учи­лища, курси для підвищення кваліфікації вчителів, турбувалися про шляхи сполучення, поштовий зв'язок, дбали про запаси їжі на випа­док голоду, збирали статистичні дані, влаштовували сільськогоспо­дарські виставки.

Для фінансування цих служб земствам надавалося право обкла­дати населення податками з кожної десятини. Члени земств обирали­ся з-поміж виборців – великих поміщиків, міщан і селян. Один раз на рік на загальних зборах депутати обирали земську повітову управу, вона, у свою чергу, – губернську управу. Незважаючи на всі недоліки в організації місцевої влади, земства привчали населення до самовря­дування, чимало зробили для поліпшення умов життя населення.

Висвітленню діяльності таких установ мали слугувати офіційні дру­ковані органи. Вони почали виникати, коли діяльність земських уста­нов набула більшого розголосу і виникла потреба в інформуванні про різні напрями їхньої роботи.

На Катеринославщині перше подібне видання з'явилося 1 січня 1903 р. у Верхньодніпровську. Повітова земська управа розпочала ви­пуск "Верхнеднепровского земского листка сельскохозяйственнûх обúяв-лений", що мав на меті повідомляти про рішення місцевої влади, події в місті та повіті. Редагували цю газету, як і всі інші земські видання, го­лови земської управи, добір і підготовку матеріалів до друку здійснюва­ли уповноважені службовці. Газета поділялася на дві частини. В офіцій­ній друкувалися вказівки та роз'яснення урядових документів. У зем­ському відділі подавалися розпорядження повітового та губернського на­чальства; новини з земського, повітового та міського життя; науково-популярні статті з різних галузей знання; повідомлення про важливі внутрішні та закордонні події; оглядові статті з теорії та практики коопе­ративного руху; звіти про засідання міської думи; публікації, присвячені потребам міського розвитку; запитання й відповіді; бібліографія; листи; оголошення. У вигляді додатків друкувалися списки до земських ви­борів, маніфести і заклики, повідомлення і звіти земських установ тощо. Газета виходила двічі на місяць, а в 1904 р. – тричі.

У грудні 1905 р. видання тимчасово припинене за постановою повітової земської управи з огляду на матеріальну скруту. Часопис
До джерел


Сільського побуту; повідомлення про службові переміщення в земських і міських установах; хроніка діяльності управ, земські та міські нови­ни; статті, замітки та кореспонденції, а також матеріали, що мали своїм завданням вивчення губернії в економічному, історичному та ет­нографічному відношенні; свідчення про стан посівів, урожаї, ціни на землю та сільськогосподарську продукцію, метеорологічні зведення, по­пит і пропонування на ринку робочої сили, функціонування дворян­ського та селянського банків, подавався опис господарств селянських товариств і приватних землевласників; свідчення про гірничу промис­ловість, біржові та торгові повідомлення; лікарсько-санітарна та вете­ринарна хроніка; оголошення. Велику частину публікацій становили передруки з інших часописів – столичних і провінційних.

Зацікавлення викликає четвертий розділ "Вестника Екатеринославс-кого земства", де подавалися етнографічні матеріали, дослідження археологічних розкопок, хроніка місцевого наукового товариства. Саме тут друкувалися історичні статті Д. Яворницького (на той час він уже отримав запрошення переїхати до Катеринослава, але ще продовжував працювати в Московському університеті) та ґрунтовні літературознавчі розвідки М. Бикова (скажімо, "Михайловский как искатель правдû" (1904. – ¹ 16), "Чехов в ряду русских классиков" (1905. – ¹ 46)).

Упродовж 1904–1905 рр. існував додаток "Врачебно-санитарная хро­ника Екатеринославской губернии". Журнал верстався на дві колонки, заголовки виділялися більшими шрифтами. Виходив "Вестник Екате-ринославского земства" щотижня, не маючи сталого обсягу, номери, звичайні та спарені, мали від 28 до 110 сторінок. Тираж становив 2500 примірників. Останній номер позначений 22 грудня 1905 р.

В Олександрівську (нині Запоріжжя) у 1904–1906 рр. міська управа мала свій офіційний орган "Александровский городской вестник". Він виходив двічі на тиждень і прагнув донести місцевим читачам офіційну інформацію. Часопис був недовготривалим, імовірно, не витримавши конкуренції з приватними газетами, що вирізнялися жвавішою мане­рою подання матеріалів. Але саме ця газета заклала підвалини періоди­ки в місті, де до 1917 р. загалом виходило 23 видання.

Першим часописом із 14, що з'явилися в м. Бахмуті (нині Артемівськ Донецької області) стала 1906 р. "Народная газета Бахмут-ского земства". За своїми основними ознаками: видавцем, метою та спрямованістю на читацьку аудиторію – часопис відповідав загальному характерові преси, уже знаної у губернії. Безкоштовні примірники не­одмінно надсилалися в усі волосні та сільські правління, земським гласним, членам сільськогосподарської ради, лікарям, фельдшерам і вчителям. Особливу увагу приділяла газета новинам місцевого й зем­ського життя, сільського господарства, постійно подавала детальні звіти про засідання міської думи, обов'язковим був відділ "По России". Тижневик ілюструвався малюнками. У 1917 р. він змінив назву, тому з

В регулярному поширенні фахової інформації для спеціалістів, які пра­цювали в цій сфері, та освічених землевласників, які прагнули впровад­жувати нові методи господарювання. У зв'язку з технологічним розвит­ком галузі, поділом на вужчу спеціалізацію з'явилася необхідність в обміні передовим досвідом – вітчизняним і закордонним. Поява сіль­ськогосподарської періодики стала нагальною потребою наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Першим таким виданням став у 1894 р. журнал "Cведения о вете-ринарно-санитарном состоянии Екатеринославской губернии". Видава­ла цей часопис повітова земська управа, готував його до друку ветери­нарний відділ за повідомленнями дільничних ветеринарних лікарів. Ре­дактором часопису був М. Олешко. Завдання журналу – поширення відомостей про ветеринарно-санітарний стан, інформації про рішення земства з цього питання, подання фахових матеріалів і корисних порад для ветеринарних лікарів і тих, хто утримував худобу. Часопис друку­вав постанови та розпорядження губернської земської управи та різні повідомлення, ветеринарно-санітарні огляди, звіти про діяльність земської ветеринарно-бактеріологічної станції, діагностичних кабінетів і дільничних ветеринарних лікарів. Як правило, всі матеріали подава­лися у вигляді таблиць. Обсяг щомісячника – 82 сторінки. "Сведения о ветеринарно-санитарном состоянии Екатеринославской губернии" при­пинили вихід у червні 1917 р. Журнал був найдовговічнішим із усіх спеціалізованих видань Катеринославщини. Утримуватися тривалий час йому давали змогу як фінансова підтримка земства, так і постійна потреба у фаховій інформації.

Катеринославське губернське земство запланувало скликати 11–19 червня 1913 р. обласний з'їзд із упорядкування хліботоргівлі на півдні Росії, щоб обговорити й окреслити шляхи вирішення проблем, які стосувалися виробництва хліба у чотирнадцяти південних реґіонах Російської імперії: Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Бес­сарабській, Полтавській, Харківській, Ставропольській, Київській, Подільській, Волинській, Чернігівській, Воронезькій губерніях та Донській і Кубанській областях. Планувалося визначитися щодо не­обхідності створення мережі елеваторів і зерносховищ; пристосування шляхів сполучення до потреб виробників хліба і поліпшення умов транспортування продукції; координації діяльності хліботоргових організацій – вітчизняних та закордонних бірж, експортних контор, ко­оперативів і ринків; статистичної роботи у цій сфері; експорту хліба та укладання міжнародних договорів; ролі держави, земств і громадських організацій у цій справі, прийняття відповідного законодавства тощо.

Підготовкою з'їзду опікувалося Організаційне Бюро. На його зборах 19 травня 1912 р. було ухвалено рішення, згідно з яким для повідом­лення про діяльність Бюро, ширшого і точнішого ознайомлення з ходом підготовки до з'їзду його учасників, громадських установ і ВипускСали про запобігання виробничим травмам, постійна увага зверталася на поліпшення умов перебування хворих у земських лікарнях, темами для дописів були дитяча захворюваність і смертність, алкоголізм, ста­новище молодшого медичного персоналу, екологічна безпека. У про­грамі діяльності повітових лікарів наголошувалося: "Нам дуже скоро доведеться зустрітися і розпочати боротьбу з тією шкодою, яку завда­ють населенню гірничі заводи і промисли, ми зіткнемось, наприклад, із масовим отруєнням робітників ртутними парами, зі шкодою, яку завда­ють навколишньому населенню заводи шляхом забруднення ґрунтів, забруднення і отруєння рік, спускаючи в них відходи свого виробницт­ва..." (1902. – ¹ 3).

Проблеми, що обговорювалися майже століття тому, ще й досі ли­шаються актуальними для населення промислового Придніпров'я. Окрім того, у журналі регулярно друкувалися фахові статті для лікарів про застосування нових методів діагностики та лікування різно­манітних хвороб, вживання нових ліків. "Врачебно-санитарная хрони­ка Екатеринославской губернии" стала необхідним посібником у роботі земських лікарів. Упродовж 1904–1905 рр. цей місячний журнал вихо­див як додаток до "Вестника Екатеринославского земства". Обсяг жур­налу – від 36 до 100 сторінок, іноді видавалися спарені номери до 150 сторінок. Вихід журналу було припинено в грудні 1917 р. Загалом ме­дична преса мала основну мету – організацію діяльності медичного пер­соналу, підвищення рівня його кваліфікації, захист його інтересів.

Фахова періодика – це великі журнали, що виходили, як правило, тривалий час, зумівши знайти свою нішу в задоволенні запитів певної читацької аудиторії. Їх об'єднували універсальність тематики, попу­лярність викладу, оглядовий характер інформації, використання за­кордонних джерел. Основними жанрами спеціалізованих видань були статті та замітки. Тут друкувалося багато рекламних оголошень, що мали відношення до тієї чи іншої галузі. Вони сприяли розвитку різних галузей господарства, рухаючи вперед професійну освіту, підвищуючи фаховий рівень спеціалістів, повідомляючи про най-значніші досягнення в науці та техніці, задовольняючи потребу в ма­совому обміні науковою інформацією, відображаючи історію розвитку науки й техніки.

Отже, земські установи зробили значний внесок у розвиток преси. Упродовж десятків років вони фінансували і скеровували друковані органи різноманітного тематичного наповнення, сприяли розвитку фахової періодики і особливо важливим є те, що завдяки діяльності земств була сформована система місцевої преси, яка ефективно і оперативно інформувала про діяльність влади, задовольняла потреби в інформації повітових і міських громад, досвід змістового напов­нення цих часописів може стати у пригоді журналістам сучасних реґіональних

Анастасія Волобуєва,