Головна Журналистика Проблема гендерних ролей і стереотипів у пресі на межі ХХ–ХХІ ст
joomla
Проблема гендерних ролей і стереотипів у пресі на межі ХХ–ХХІ ст
Журналистика - Журналистика

Аналізується Проблема Функціонування гендерних стереотипів і ролей у суспільстві. Розглядаються специфіка трансляції через друковані мас-медіа стереотипів жіночого ряду, вплив на цей процес ідеологічного чинника.

Ключов³ Слова: Гендер, гендерний чинник, жінка, журнал, мас-медіа, преса, роль, стаття, стереотип.

The problem of the functioning of gender stereotypes and gender roles in the society is analyzed in the article. Specificity of transference through mass media of female stereotypes, influence of ideologic factor on this process are also examined.

Keywords: Article, gender, gender factor, magazine, mass media, press, role, stereotype, woman.

В статье анализируется проблема функционирования гендернûХ стере­отипов в обществе. Рассматриваются специфика трансляции через печат­нûе масс-медиа стереотипов женского ряда, влияние на ýТот процесс иде­ологического фактора.

Ключевые слова: Гендер, гендернûЙ фактор, женщина, журнал, масс-ме­диа, пресса, роль, статья, стереотип.

Проблема гендерних ролей і гендерних стереотипів, їх продукування, використання, маніпулювання ними на рівні свідомості через ЗМК, зокрема друковані медіа, є назрілою, злободенною й такою, що вимагає вирішення не тільки в межах кількох галузей наукового знання, а й на їх перетині.

Порубіжжя ХХ-ХХІ ст., межа тисячоліть є гідним ілюстратором реакції ідеологій різних суспільств на подієвий дискурс культурного, економічного, політичного, духовного життя країн, які пережили миттєвий крах чи поступову руйнацію одних формацій і відновлюються за зразком інших. Одним із маніпулятивних факторів таких ідеологій виступає гендерний, який у кожному конкретному випадку має чітко визначене поле, способи і засоби, канали й технології використання.

Технології і техніка використання гендерного фактору в пресі є малодослідженими як на рівні національного журналістикознавства,

Так і на рівнях пострадянському й світовому. Відповідно, подібна ситуація спостерігається й щодо вивчення процесу стереотипізації й наповнення змісту ролей у контексті гендерної теорії.

Українське журналістикознавство не може похвалитися довгим списком прізвищ учених, які досліджують особливості використання гендерного фактору в пресі, на жаль, їх кількість замала для вивчення такого масштабного питання – це Н. Сидоренко, М. Скорик, В. Слінчук, Т. Старченко, О. Сушкова, Л. Таран, Н. Остапенко та ін. Серед російських учених (а згадуємо їх тому, що російський науковий гендерний ресурс є найдоступнішим з усіх наявних на сьогодні закордонних ресурсів) – Н. Ажгіхіна, Г. Альчук, С. Виноградова,

0. Вороніна, А. Кириліна, Б. Місонжников, Л. Ригіна, І. Юкіна та ін. Теоретична складова порушеної проблеми частково розглядається в роботах С. Айвазової, О. Вороніної, І. Головашенко, О. Іванової, А. Кириліної, Б. Місонжникова, Л. Малес, Т. Мельник, С. Оксамитної, Н. Пушкарьової, Н. Сидоренко, Л. Смоляр, Л. Таран, С. Ушакіна,

1. Чикалової, Н. Чухим, О. Ярської-Смирнової та інших авторів. Проблеми стереотипів і ролей загалом й у полі ЗМК зокрема

Порушувалися в працях таких науковців, як Н. Ажгіхіна, Т. Бендас, П. Бергер, Л. Бондаренко, C. Гриффін, Ю. Гусєва, А. Дворкін, І. Жеребкіна, Р. Зобов, О. Кісь, І. Кон, Д. Міхель, Дж. Плек, Г. Сілласте, Ж. Спенс, П. Талеров, І. Тартаковська, Е. Томпсон, Г. Турецька, Г. Тьомкіна, С. Ушакін, М. Фуко, О. Хашковський та ін. Частково питання стереотипізації ЗМК, зокрема на прикладі чоловічого дискурсу, порушувалося нами в статтях "Побудова гендеру через ЗМК (на матеріалі чоловічих журналів)" [35], "Репрезентація маскулінності як особливої форми соціальної ідентичності в засобах масової комунікації" [36].

Отже, мета статті полягає у стислій характеристиці теоретичної складової питання ролей і стереотипів, у спробі вивчення думок і поглядів соціологів, психологів, економістів на не надто популярні сьогодні стереотипи жіночого ряду – працюючої жінки, жінки-матері і жінки-маргіналки та усвідомлення суті рольового дискурсу статево маркованої преси межі тисячоліть.

І досі "сучасні українська й російська ментальності зберігають патріархатний характер (патріархат від грец. рбфзс – батько, бсчз – влада), тому, незважаючи на шалені кроки прогресу в будь-якій галузі людського життя, жінку все ще сприймають за століттями виробленими й усталеними стереотипними моделями. Зміна гендерних стереотипів – процес тривалий і складний" [34, 3].

Патріархатна парадигма мислення відображає сприйняття світу як якоїсь структури, елементи якої полярні й вибудовані у вигляді ієрархічної моделі. "Чоловіче" і "жіноче" начало сприймається також як полярні категорії. "Чоловіче" ототожнюється з духом, логосом,

О. Іванова, посилаючись на дослідження американських учених, зазначає, що гендерні стереотипи є сильнішими за расові і що існують досить сильні гендерні стереотипи, які приймаються і тими членами групи, стосовно яких вони діють [18, 336], та, спираючись на наукові розробки західних учених, зокрема С. Бьом та Дж. Плека, наголошує, що "не існує "суто" чоловічої чи то жіночої особистості… стереотипи не є чимось природним", вони створюються суспільством,"жіночий рух і феміністська ідеологія значно похитнули більшість гендерних стереотипів" [18, 338].

Тут варто згадати концепцію Сандри Бьом і поняття "андрогінії", покладене в її основу: незалежно від статі людина може мати риси як маскулінності, так і фемінності, що "дозволяє людям менш жорстко дотримуватися статеворольових норм і вільно переходити від традиційних жіночих занять до традиційно чоловічих" [18, 328]. Американська дослідниця поділила параметри чоловіків і жінок на чотири групи: маскулінний (індивіди, чи то чоловіки, чи то жінки з яскраво виявленими традиційно чоловічими якостями, наприклад, честолюбство, рішучість та ін.); фемінний, в якому виражені такі традиційно жіночі якості, як лагідність, емоційність тощо; андрогіни – це особи, у котрих поєднуються і традиційно жіночі, і традиційно чоловічі риси; і четверта група – люди, позбавлені як рис мас-кулінності, так і рис фемінності.

Дж. Плек, спираючись на думку С. Бьом, наголосив на роз-щепленості, або фрагментарності гендерних ролей, тобто на відсутності єдиної ролі чоловіка чи то жінки: кожний із них виконує цілу низку різнорідних ролей (наприклад, жінки, чоловіка, матері, батька, подруги, студентки тощо). Подеколи ці ролі не збігаються, що зумовлює рольовий конфлікт. Цей конфлікт може стосуватися ролей ділової жінки і турботливої матері. О. Іванова констатує, що "традиційно психологи пояснювали рольовий конфлікт низькою самооцінкою" [18, 329]. (Яскравий приклад такої точки зору – стаття Ю. Альошиної та О. Лекторської "Рольовий конфлікт працюючої жінки" [4]). Нині, на думку О. Іванової, варто говорити про те, що виконання багатьох ролей сприяє психологічному добробуту людини. Російська дослідниця переконана, що "багатоманітність гендерних ролей, наявних у різних культурах і в різних епохах, свідчить про те, що наші гендерні ролі формуються культурою" [18, 329].

О. Іванова, посилаючись на працю Г. Хофстеда ("Culture's conse­quences: international differences in work-related values" (1984) [18, 330], поділяє його думку щодо залежності відмінностей гендерних ролей від ступеня гендерної диференціації в культурі або ступеня маскулінності/фемінності тієї чи іншої культури. Відповідно до цього домінантами маскулінної культури (чоловіче начало) є висока цінність матеріальних речей, влади, репрезентативності. Головна ж цінність країнська жінка (зауважимо, що проблеми російської жінки значно повніше висвітлюються науковцями Росії, а тому говоритимемо й про неї).Н. Омельченко у статті "Гендерна політика в контексті соціальних змін" називає кілька аспектів, характерних для сучасного соціуму як патріархального суспільства: "глобальна тенденція будувати світ, розрахований на "чоловіка" як центральну фігуру цього світу; очікування від індивіда відповідно до уявлень суспільства про "чоловіче" та "жіноче"; наявність у суспільстві структур, які змушують людей наслідувати соціостатеві ролі; гендерні стереотипи як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси характеру, відповідні до уявлень про "чоловіче" та "жіноче" [32, 216]. Щодо патріархату, на наш погляд, варто звернути увагу на думку Є. Ко-ноненко, яка говорить про осучаснений цивілізований патріархат (йдеться про західне суспільство), який не має нічого спільного з традиційним патріархатом: "Це жінка, яка користується достатньо великими правами, можливо, їй навіть догоджають, їй дозволяють навіть вередувати. Але остаточне рішення приймає чоловік. А якщо застосувати гендерну термінологію, осучаснений варіант гендерних стосунків – це коли чоловік має змогу регулярно виявляти свою маскулінність, а вдячна жінка охоче виявляє свою фемінність. А справа в тому, що сучасна західна жінка втратила свою традиційну фемінність! І що робити чоловікові з його маскулінністю, на яку вже немає попиту?" [24, 146]. Адже, за прогнозами вчених, чоловік майбутнього – це чоловік, який відмовиться від стереотипного розподілу ролей у родині. Однозначно, Україні такий варіант ще довго не буде загрожувати. Отже, в ідеалі в майбутньому на нас чекатиме період егалітарності. А поки що в Україні, як і на більшій частині пострадянського терену, спрацьовує жорстоке гало З. Фройда "анатомія – це доля".

У переважній більшості випадків національні ЗМК є віддзеркаленням тієї гендерної асиметрії, що склалася в нашому суспільстві. Одразу ж зауважимо, що ця асиметричність вибудовується на прикладі двох гендерів: чоловічого і жіночого (а де ж поділися ще три?). З одного боку, спостерігається захоплення проблемами українського жіноцтва, дослідженнями такого типу досить часто і підмінюються гендерні. З другого – ігнорується безпосередньо гендерна проблематика.

Рівень розвиненості суспільства визначається ставленням до жінки. Здавалося б, що українкам нема на що жалітися, але статистика і соціологічні дослідження доводять зовсім інше: українки майже так само, як і колись, перебувають у полоні соціальних ролей і стереотипів, різновидом яких є гендерні; українське суспільство є статево диференційованим, а тому в ньому зберігається дискримінація (звер­німо увагу, прихована!) і не тільки жінки. Так, наприклад, І. Грабовська зазначає, що за 2001 р. в Україні в результаті звичайних


На перебудовчому етапі розвитку України, Росії та інших країн колишнього СРСР дуже важливим є впровадження моделей соціально ухваленої поведінки жінки та чоловіка, пов'язаних якнайтісніше із виконуваними ними гендерними ролями та сформованими ними же та соціумом стереотипами. Соціологи у своїх дослідженнях виділяють цілі групи "нездоланних" і нових стереотипів, зафіксованих на основі об'єктивної реальності та опитувань, а також характеризують моделі соціальної поведінки, використовуючи генетичну пам'ять людства, в якій, так чи інакше, фіксується ухвалена чи то засуджена поведінка, тобто фольклор – міфи, легенди, саги, казки, про це можна прочитати в роботах С. Барсукової [7], О. Кісь [20], М. Красикова [25] та ін.

Так, Л. Бондаренко у статті "Роль жінки: від минулого до сучасного" аналізує стереотипи, пов'язані з образом працюючої жінки. Для більшості жінок робота сьогодні – це не тільки засіб самоствердження, це життєва необхідність: здебільшого жінка повин­на працювати, аби вижила її родина. Спираючись на результати опитувань, дослідниця доводить, що при певній можливості чимало б жінок погодилися бути домогосподарками, але на таке рішення передусім вплинули б такі фактори, як рід занять, освіта. Наявність дітей на цей вибір не впливає [9, 166].

Отже, майже всі стереотипи, пов'язані з образом працюючої жінки (та ще й з успішною кар'єрою), негативні. З одного боку, проблеми на ринку праці "реанімують" ідеологію природного призначення жінки – народжувати, виховувати, опікати. Л. Бондаренко вважає, що свого часу досить успішно була використана ідеологія емансипації жінки, така необхідна для індустріалізації молодої соціалістичної країни. Особливо успішна практика миттєвих позитивно/негативних переорієнтацій стереотипів відбувається під час війн та воєнних конфліктів, на цьому наголошують О. Демидова [16], Ж. Папіч [33], А. Цимбаєва [44] та ін. Отже, таких негативних стереотипів налічується чотири. Перший стереотип: якщо жінка працює, то це негативно позначається на дітях (цю думку поділяють 57 % чоловіків і 37 % жінок).

Проте реальність ілюструє трохи іншу картину. Посилаючись на роботи Б. Фрідан та О. Гріна, Л. Бондаренко зауважує, що "діти працюючих матерів менше впадають у крайнощі (вони не так агресивні й не так пригальмовані), у школі краще вчаться і мають більш розвинене почуття власної гідності, ніж діти домогосподарок; а робота жінок із вищою освітою негативно не впливає ані на родинні стосунки, ані на психологічний клімат у сім'ї, ані на кількість і серйозність дитячих проблем" [9, 167]. Другий стереотип: жінка не варта схвалення, коли працює заради кар'єри (його підтримують кожний другий чоловік і кожна четверта жінка). Третій стереотип: існує прямий зв'язок між зайнятістю жінки на роботі й зростанням злочинності в суспільстві (чоловіки і жінки одноголосні – 39 % перші лідери майже "не відрізняються від своїх колег-чоловіків, уявлення про їх непридатність для лідерської ролі є стійким. Воно проявляється в осуді близьких і друзів, у наданні переваги підлеглими чоловікові в ролі боса й у скептицизмі чоловіків-адміністраторів щодо жінок-лідерів" [8, 93]. Аби вижити в такому світі зневаги і перешкод, жінка починає використовувати захисні стратегії, так званий "гендерний менеджмент", що передбачає: "а) надфункціонування на роботі (за часом і зусиллями); б) використання специфічних жіночих способів ділових переговорів з чоловіками (кокетування, приниження своїх здібностей); в) використання "маски" – намагання приховати своє емоційне й особисте життя, щоб не дістати ярлик неефективної працівниці" [8, 93]. Але, незважаючи на все це, жіноче лідерство – реальність, дуже часто пов'язана з соціальним замовленням – гуманістичні підходи до управління примушують орієнтуватися досить-таки значну кількість компаній на жіноче лідерство.

Зауважимо, що постать працюючої жінки, жінки-лідера по-різному висвітлюється жіночими журналами межі тисячоліть, радянської доби та перших років перебудови. Так, у радянські часи на першому плані завжди була жінка-активістка, яка, в першу чергу, ударниця на виробництві, що бере на себе підвищені зобов'язання з виконання чергового річного чи п'ятирічного плану, комсомолка чи партійна, а вже, по-друге, і це як обов'язкове, мати (чим більше дітей, тим краще) і дружина. Саме в такому плані розповідав журнал "Работница" про своїх героїнь, наприклад, про ткалю Л. Бякову, що передала свою Державну премію СРСР дитячому будинку; І. Кожевникову – студентку, ленінську стипендіатку, громадську діячку, маму (перера­ховується в такому ж порядку, як і в статті) та Людмилу Нікітіну, заступника генерального директора з виробництва об'єднання "Атлантика" (1983. – ¹ 4).

Про виробничі проблеми жінки-керівника і жінки-підприємця нового типу активно писав журнал "Крестьянка" ("Розповім, як я стала головою кооперативу" (1989. – ¹ 2), "Живуть же люди" (стаття про Н. Лемешеву, голову колгоспу у Вітебській області) (1984. – ¹ 4), "Показуха чи перспектива: життя доручає нову роль" (стаття про делегатку ХІХ партконференції, молоду жінку-орендаря) (1984. – ¹ 4). Звернімо увагу, що писали в ті роки і про жінок-лідерок на виробництві, і про депутаток, і делегаток, але жінка сприймалася як успішний лідер лише за умови свідомого надання у своєму житті домінуванню факторам суспільному і громадському. Усе інше вона повинна була встигати й робити так, як усі (тобто народжувати дітей, дбати про чоловіка, господарювати та ін.). І це під невпинним контролем і безпосереднім керівництвом партії. В іншому разі – така лідерка нікому не була би потрібна. Експлуатувався своєрідний стереотип жінки-надмашини. Як уже зазначалось, у радянські часи до соціально активних жінок ставили певні вимоги. На сучасному етапі вони не зникли, а кар­динально змінилися, вимагаючи внутрішньої і зовнішньої відповідності (стиль життя, спортклуби, одяг, парфуми, автомобілі, школи та виші для дітей тощо). Тут показовою є стаття М. Смирнової "Перші леді бізнесу", вміщена в журналі "Office" [39].Негативним відтінком функціонування позначаються стереотипи маргінального дискурсу – повій, наркоманок, алкоголічок та жінок нетрадиційної сексуальної орієнтації (частково висвітлено в роботах А. Дворкіна [14], Д. Міхеля [30], Н. Фрейжер [43] та ін.). Сюди ж можна віднести (з позиції сприйняття чоловічим каноном, водночас і жіноча традиція неоднозначно оцінює цих жінок) і феміністок або інших представниць громадських рухів і організацій, що підтверджує І. Жеребкіна [17]. Але найчастіше, не беручи до уваги останніх, ними займаються психологи, що з'ясовують причини девіантної поведінки (як приклад, стаття Ю. Антоняна "Повія очима психолога" [5]). На жаль, українські ЗМК все ще обминають ці проблемні категорії жінок (звичайно ж, що про феміністок не йдеться). На сторінках глянцевих часописів про них не пишуть (винятком хіба що може бути матеріал журналу "Натали" "Наркоманія: політ тривалістю в падіння" (1999. – ¹ 4). Як "смакову приправу", подібну інформацію залюбки друкує "жовта" преса або ж реґіональна в контексті кримінальних подій. Соціальний аспект цієї проблеми, здається, не хвилює нікого.

Позитивно вибудовується образ матері (досить часто метафоричний, із символічним підтекстом). Активно експлуатуються кілька стереотипів, пов'язаних із ним: мати-домогосподарка, що повністю поклала себе на вівтар родині; мати – просто працююча жінка (ці два типи надто активно експлуатуються "тонкими" журналами "Лиза", "Даша" і т. п.; мати-ділова жінка (про цей стереотип йшлося раніше); мати-маргіналка (алкоголічка, наркоманка тощо); багатодітна або одинока мати (останні два образи на зламі ХХ–ХХІ ст. змальовували переважно в негативному або маргінальному плані), проте на метафоричному рівні – це стереотип матері-батьківщини. Слушною є думка О. Гапової, яка зазначала в статті "Гендерні політики в національному дискурсі": "Коли жінці віддають простір між материнством і уособленням матері-батьківщини, її особистісність зникає: усі інші жіночі ідентичності виявляються підпорядкованими іпостасі "матері нації". Але тоді дуже легко виправдати право нації на жінку й на її репродуктивну свободу" [11, s30]. Не погодитися з цим дуже важко. У даному контексті варта уваги і стаття Є. Балабанової "Залежність жінки: теоретичні підходи до вивчення" [6], де йдеться, зокрема, про кілька рівнів жіночої залежності: рівень соціального обміну, машнього господарства, соцієнтальний рівень (бенефіціарний статус), а також роботи Т. Герасимової [12] і Д. Міхеля [Порушуючи проблему стереотипів, не можна не сказати про чи не один із найстійкіших стереотипів на сьогодні – еталон жіночої краси, який так активно "розкручується" за допомогою засобів масової комунікації. У його межі "не вписуються" пухкенькі дівчатка і жіночки, адже на часі модифіковані в бік зменшення параметри відомої Венери (90–60–90), тому не тільки молоді дівчатка, а й жінки різного віку активно "борються" із зайвою вагою. Про ідеал доби Відродження – жінку з картин Рафаеля, Мікеланджело (за неофіційними зізнаннями саме такі "форми" і подобаються більшості чоловікам (Натали. – 1998. – ¹ 1), але на рівні публічному вони їх засуджують), здається, забуто назавжди. Щодо аналізу проблеми жіночого хворобливого бажання схуднути з позицій гендерної теорії привертає увагу вже згадувана стаття Д. Міхеля ""Жахливі" віддзеркалення материнського тіла".

Як зазначає дослідник, "гендерний статус проблеми Anorexia Nervosa має подвійне підґрунтя… анорексія – це закономірний ефект, зумовлений руйнуванням традиційних жіночих стереотипів і зміною напрямів жіночої активності в межах нашої культури… анорексія – це спосіб тематизації застарілого маскулінного непокою перед фантомним образом Жінки, в якій поєдналися голос, сексуальне незадоволення і невмотивованість учинків" [30, 218]. У цьому, по-перше, виявляється опір чи протест жінки уподібнювати своє тіло лише моделі материнського тіла, яка тривалий час була панівною серед традиційних поглядів на роль жінки в культурі. По-друге, як наголошує Д. Міхель, багатовікова європейська естетика сприймала худе жіноче тіло як алегорію монструозного. "Якщо справність і лагідність незмінно асоціювалися з поступливою домашньою жінкою, то анорексійне тіло викликало у глядачів жахливі почуття. Цей образ помножувався в кризові часи, коли розгорталася "Війна з Дияволом" і починалося "Полювання на відьом" [30, 219]. Ще на одному досить цікавому моменті наголошує дослідник. Протягом багатьох століть саме дієтетика і піст були найголовнішими елементами культури, але насамперед, як бажання душі. Сьогодні – це засіб "підігнати" себе під стандарт, а крім голоду, підключаються ще фізичне навантаження, пластична хірургія, фармакологія. От і маємо те, що маємо, звичайно ж, не без активної участі в тиражуванні такого образу ЗМК.

Отже, зважаючи на опрацьований матеріал, варто зазначити: сьогодні все ще триває робота вчених над розробкою теорії гендерних ролей, стереотипів, автостереотипів; в українському журналістикознавстві (за винятком кількох робіт) відсутні спеціальні ґрунтовні дослідження, присвячені аналізу гендерної асиметрії, продукованої національним медіаринком; варто наголосити на "розмитості" у визначенні гендерного культурного типу України (своєрідний проміжний тип із домінантою маскулінної культури, проте подеколи простежуються й сильні позиції елементів фемінного типу), що обумовлює відповідне моделювання жіночого світу в жіночій пресі, а надто в чоловічій періодиці, за патріар-хатним каноном; з одного боку, жіночі видання ілюструють ті позитивні зрушення в житті жінок, зумовлені змінами в політичному, економічному устрої країни, з другого – є зразком дуже повільної реалізації політики гендерної рівності, проголошеної в нашій державі; і, мабуть, саме тому жіночий світ у жіночих журналах обмежується сім'єю, зациклюється на проблемах красивої фігури, привабливої зовнішності, модного одягу; проблеми жіночої соціалізації майже не обговорюються, натомість занадто часто декларативно проголошуються успіхи "гендерної ходи", завдяки "розкрутці" образів ділових і успішних жінок, наявність яких, зазвичай, є винятком, а не практикою повсякдення.

У перспективі дослідження зазначеної проблеми – з'ясування меха­нізмів зародження гендерного стереотипу й гендерної ролі, вивчення особливостей їх побудови на шпальтах газет і журналів, транслювання через друковані мас-медіа та виконання в реальному житті.