Головна Журналистика Тема України в публіцистиці Влодзімєжа Бончковського
joomla
Тема України в публіцистиці Влодзімєжа Бончковського
Журналистика - Журналистика

Розглядається тема України в публіцистичних працях польського пись­менника В. Бончковського. Аналізується біографічна та ідейна зумов­леність публіцистики, палітра проблематики та роль у польському суспільстві.

Ключов³ Слова: Ідеї прометеїзму, концепція польсько-українського діало­гу, аналітичні статті, дискусії, відповіді.

The article concerns the subject of Ukraine in the publicistic works of Polish writer V. Bonchkovskyy. The biographical and ideologic reasons of his publicism, the palette of problems and his role in Polish society are analyzed.

Keywords: Ideas of Prometey s motion, conception of Polish-Ukrainian dia­logue, analytic articles, discussions, answers.

В статье рассматривается тема Украинû В публицистических тру­дах польского писателя В. Бончковского. Анализируется биографическая и идейная обусловленность его произведений, спектр проблематики и роль в польском обществе.

Ключевые слова: Идеи прометеизма, концепция польско-украинского ди­алога, аналитические статьи, дискуссии, ответû.

Влодзімєж Бончковський - відомий польський публіцист ХХ ст., ре­дактор єдиного у своєму роді часопису "Бюлетин Польско-Україньскі" (Варшава, 1932-1938), один із провідних спеціалістів у сфері національ­ної політики та питань Сходу в міжвоєнній Польщі. Письменник був свідком багатьох історичних перипетій ХХ ст., тож символічною є його постать в історії польсько-українського діалогу. Його життя, громадська діяльність і публіцистична творчість є яскравим доказом.

В. Бончковський народився 26 березня 1905 р. неподалік Байкалу в польській родині, яка була заслана в Сибір за участь у підпільному антиросійському русі [1, 90-91]. Там минуло його дитинство. У сім'ї бу­ ло ще дві сестри і троє братів. Всі діти були виховані справжніми патріотами свого краю, незважаючи на чуже культурне оточення.
Влодзімєж навчався в гімназії, збирався вступати до Гірничого інститу­ ту в Томську. Події революції спонукали родину Бончковських покину­ ти Забайкалля. Спершу осіли в китайському Харбіні, який населяли люди різних народностей. Інтереси юнака поступово переносяться з гео­логічних на суспільно-політичні проблеми.


Міжнародні стосунки та національні проблеми були одними з голов­них у публіцистиці Бончковського. Та найбільше місце у ній займали польсько-українські зв'язки. Більшість текстів на українську тематику надруковано в "Бюлетині". З цим виданням найтісніше пов'язане ім'я письменника. Статті, які друкувалися в періодиці, згодом були видані окремими книгами:''U Ÿrуdeі upadku i wielkoњci'' (''Біля джерел занепаду і величі'') (1935),"Grunwald czy Pilawce" ("Грюнвальд чи Пилявці") (1938), ''Problem polsko-ukraiсski w ziemi czerwieсskiej'' ("Польсько-українська пробле­ма на червоноруських землях") (співавтори: Александер Бохенський, Станіслав Лось, 1938), "W obliczu wydarze?" ("Перед лицем подій") (1939). Вони фактично є викладом сходознавчої концепції В. Бонч-ковського.

Як для українців, так і в цілому для міжвоєнної Польщі його діяльність у бюлетені є справою величезної ваги, не поцінованою на­лежним чином. Часопис аналізував стан та перспективи польсько-українських стосунків, шукав шляхи ліквідації чи хоча б нейтралізації джерела конфліктів. Попри найгостріші політичні проблеми та найбіль­шу зацікавленість ними читацької аудиторії, видання було суспільно-літературним (або навіть згодом суспільно-культурним за змістом публікацій), оскільки значне місце займала літературна тематика, а та­кож питання української історії та культури. Дотепер бюлетень зали­шається безцінним джерелом інформації з української тематики.

Деякі польські історики пов'язують діяльність часопису з прихова­ним патронатом пілсудчиків, а саме одного із відділів Міністерства внутрішніх справ, що координував прометеївський рух. Анжей Хой-новський стверджує, що всі статті політичного змісту проходили через таємну цензуру відділу. Коли після 1935 р. (смерть Ю. Пілсудського) на сторінках видання почали з'являтися тексти з критикою національної політики уряду, зародилася думка про закриття часопису, яку втілили у життя наприкінці 1938 р. [7]. Однак сам головний редактор часто су­воро критикував національну політику тодішньої Польщі. Достатньо переглянути його тексти, опубліковані на сторінках "Бюлетину". У своїх спогадах про підготовку випусків Бончковський заперечує практику цензурування політичних текстів [3]. Авторський склад часо­пису був настільки авторитетним, що не допускав оперування його дум­ками. Водночас на шпальтах видання часто висловлювали різні та про­тилежні погляди з приводу однієї й тієї ж проблеми, не відчувається політична заанґажованість (окрім хіба що ідеєю польсько-українського зближення), не спостерігається форсування якихось одних позицій, як то було в інших періодичних виданнях міжвоєнної доби.

У публіцистиці В. Бончковського презентовані передовсім його політичні погляди, які спиралися на певний світогляд та ідейні переко­нання. Поза всяким сумнівом, центральне місце належало національ­ним інтересам Польщі, які розглядалися крізь призму геополітичної

Еміграції. На початку війни в 1939 р. унаслідок мобілізації письменник потрапляє до Румунії. Деякий час, перебуваючи в Бухаресті з поль­ським дипломатичним паспортом, письменник працює редактором бю­летеня "Sprawy sowieckie". Після загострення політичної ситуації в 1941 р. редакцію перенесли до Стамбула, де працівники бюлетеня пере­бували під домашнім арештом. Завдяки допомозі англійців Бончков-ський із групою польських офіцерів переїхав до Палестини. Роки війни провів на Близькому Сході, працюючи у відділі ІІ Штабу Головнокоман­дувача над збиранням та узагальненням інформації стосовно Кавказу, Вірменії, Азербайджану, Курдистану та ін. Бончковський також співпрацював із Центром інформації на Близькому Сході, готував звіти про ситуацію в СРСР та на Сході взагалі. У зв'язку з цим часто виїжджав до Туреччини, Багдада й Тегерана.

У 1945 р. виходить у світ брошура В. Бончковського “U џrуdeі polskiej idei federacyjnej" ("Біля джерел польської федеративної ідеї"), де автор обґрунтовує правильний шлях вирішення національного питання у майбутній Польщі. Він бачить його у побудові держави на федератив­них засадах, які існують у традиції країни від ягеллонської доби, від часу існування Речі Посполитої двох народів. Він вважав ягеллонську ідею найважливішим досвідом поляків, який вони повинні використа­ти у подальшій розбудові держави.

В Єрусалимі з'явилася найвідоміша у політологічній сфері праця В. Бончковського "Rosja wczoraj i dzi?" ("Росія вчора і сьогодні", 1946), в якій викладено весь політичний досвід письменника попередніх років діяльності. Це роздуми про більшовизм як продовження традицій російської політичної думки, про роль церкви у політичній культурі Росії та наслідки цього для неї самої, про радянську національну та міжнародну політику. Наголошено на постійному й невпинному праг­ненні Росії до розширення своїх кордонів, відсутності цінностей, пов'язаних із поняттям миру, зловживанні етичними засадами. Зазна­чено, що її завойовницькі апетити згодом призведуть до захоплення азіатських і навіть африканських колоній [6, 244]. Впродовж другої по­ловини ХХ ст. на Заході ця книга вважалася однією з найповажніших розвідок радянської дійсності. Була перекладена англійською, турець­кою, арабською, у скороченому варіанті видана в Індії. Певний час слу­жила підручником в американських коледжах.

Після війни Бончковський виявився серед засновників Інституту Близького та Середнього Сходу "Редута" в Єрусалимі. Розпочав редагу­вати бюлетень“Sprawy Bliskiego i Њrodkowego Wschodu”. Після арабсько-єврейського конфлікту переїхав до Лівану, де продовжував свою редакторську пра­цю. Водночас виконував обов'язки культурного аташе посольства Польщі в Бейруті.

У 1955 р. В. Бончковського запросили до США. До 1971 р. він пра­цював у Бібліотеці конгресу у Вашингтоні. Після Другої світової війнизначалася й уточнювалася ідеологія видання та засади редакційної політики. Розглядаючи ці тексти впродовж усього періоду виходу бюле­теня, можна простежити певну еволюцію часопису, його ідейного спря­мування, яка коректувалася в зв'язку зі зміною ситуації в суспільстві. Крізь рядки, в яких редактор відповідав на звинувачення, звертався до читачів та дописувачів, полемізував, переконував та аргументував по­зицію часопису, відчуваються глибока зацікавленість проблемами, відповідальність за кожне надруковане слово, бажання інспірувати по­зитивні процеси діалогу в обох громадах.

Тема України широко представлена у першій та другій групах. У першій – Україна, Польща та їх перспективи розглядаються крізь призму світових політичних процесів. Тут автор подає глибокий аналіз геополітичної ситуації 30-х рр., демонструє власний досвід, прозірливість та навіть інтуїцію мислителя. Початок був покладений статтею "На маргінесі спроб творення польських державних інтересів в українському питанні" (1932. – ¹ 1). Публіцист розглядає джерела, ідеологічні засади та складові поняття "національні інтереси", його ма­теріальний та духовний аспекти, зумовленість геополітичною ситуацією та ментальністю народу. Духовний бік поняття "національні інтереси" завжди спирається на національну ідею того чи того народу. Якщо ж національні інтереси коректуються під впливом політичних, культур­них і психологічних чинників, то національна ідея є завжди більш ста­лою величиною. Письменник виходить із того, що тільки при гар­монійному поєднанні матеріальних і духовних чинників можна сформу­вати правдиві національні інтереси.

Аналізуючи ситуацію у Європі та світі, В. Бончковський бачить Польщу міжвоєнної доби, втягнутою у протистояння двох імперських сил: Німеччини і СРСР, протистояння Заходу і Сходу. На його думку, в тих умовах Польща може зберегти власну незалежність тільки підтримуючи національні прагнення окупованих держав Східної Євро­пи. З цього приводу автор зазначав: "Грузія, Азербайджан, Північний Кавказ, Туркменія, Україна й інші, формуючи так званий прометеїв­ський фронт, є тою силою, яка діятиме на цих теренах і зможе зміни­ти обличчя Східної Європи. Ключем до вирішення проблеми, підвали­ною всього фронту, які можуть ґрунтовно переформувати уклад сил, є Україна, яка великою мірою зумовлює незалежницькі перспективи для Кавказу, а сьогодні під пресом імперського режиму ще й найпотужніше живить організм СРСР своїми багатствами. Таким чином, логічно на­роджується позитивна й твереза позиція польських національних інте­ресів стосовно незалежності України" (1932. – ¹ 1. – С. 11–12).

Бліцист чітко усвідомлював, що міжнародна ситуація розгорта­лася в бік активної мілітаризації всіх могутніх і маленьких держав Євразії – відбувався "своєрідний вишкіл заліза". Першою під його ко­леса як із Заходу, так зі Сходу потрапляла Польща. Країні потрібні небними наслідками, ідентичність геополітичного становища, деструк­тивний вплив на колективну психіку обох суспільств більшовицької ідеології, загроза приходу третьої сили на землі українського та поль­ського народів та ін. Публіцист, розглядаючи історичні чинники того­часного стану польсько-українських стосунків, розуміє і пояснює при­чини негативних домінант. Багато процесів в обох суспільствах зумов­лені загальноєвропейськими тенденціями (як, наприклад, популярність націоналістичних ідеологій та волюнтаристських підходів). Поглядам письменника притаманне філософське, глибинне бачення проблем та історичних процесів. Для нього є очевидним і безперечним той факт, що утримати й розбудувати самостійну державу набагато важче, ніж за­воювати незалежність, щоденна копітка праця є важливішою, ніж смерть у пориві ентузіазму, а критикувати завжди легше, ніж створю­вати що-небудь самому

Підтверджуючи свої думки фактами історії, статистичними даними з економіки обох країн та явищами культурного життя, автор прихо­дить до висновку, що найсуттєвіші державні інтереси Польщі та України не мають суперечностей між собою. Жодна зі сторін не переш­коджає досягненню мети іншій, тоді як політичні інтереси двох країн мають численні спільні точки, які можуть стати підґрунтям польсько-українського союзу.

У другій частині цієї статті Бончковський викладає пункти, ті по­зитивні аспекти, з яких має починатися нова сторінка польсько-українських стосунків у 30-ті рр.: "Ідеї Комінтерну протиставляються в даному випадку прометеївській ідеї, збудованій на передумовах дифе­ренціації СРСР на національні держави. І з тої ідеї, затьмареної періодом майбутньої боротьби і змін виринають союзницькі плечі уярм­леного українського народу, який після скинутої неволі перейме на се­бе половину тягаря російського імперіалізму і всіх його похідних. У втіленій ідеї незалежної України сьогодні бачить кожен тверезий по­ляк сухі державні інтереси, бачить власну користь і реальну мету" (1933. – ¹ 6. – С. 27).

Крім політичного аспекту, не менш важливим, на його думку, є еко­номічний та духовний: "Позитивне ставлення Польщі до незалежності України утверджує поза тим і чинник імовірної, надзвичайно корисної господарської польсько-української співпраці, яка спиратиметься на чорноморсько-балтійський блок, оточений комплексами держав Балти­ки з одного і Кавказу з другого боку. <…> І в тому останньому аспекті розглянутий інтерес Польщі у відродженні української державності на­бирає нової барви піднесеного обов'язку, виконання якого принесе для неї найвищу користь, духовну" (1933. – ¹ 6. – С. 28–29). В останніх словах ішлося власне про так звану "місію на Сході", про яку багато й часто писали різні польські публіцисти, вкладаючи в неї різні значен­ня – від звичайної полонізації до несення західної цивілізації на Схід. В. Бончковський бачив духовну місію поляків на Сході в реалізації про­метеївських цілей – тобто звільнення загарбаних Росією держав.

Психологічний аспект проблеми, а саме: зумовленість міжнаціональ­них конфліктів певними рисами національної психології народів розгля­дає В. Бончковський у статті "Елемент провокації в польсько-українських стосунках" (1933. – ¹ 7). Простежуючи вияв певних рис національної ментальності й у побуті, і в характері преси, навіть у діях вождів, пись­менник аналізує їх як один із вагомих чинників впливу на стан польсько-українських взаємин. Їх мінливість, нестабільність є, на його думку, озна­кою низької політичної культури поляків, які щойно відродили дер­жавність, і недержавних українців. Він розглядає найхарактерніші риси національної психології цих народів, які виявляються у перебігу сто­сунків, а саме у формі взаємних провокацій, свідомих і несвідомих. Го­лослівність, перебільшення, нагнітання атмосфери неприязні, до яких особливо долучилася преса з обох боків, завдає величезної шкоди на ниві польсько-українського порозуміння. Автор закликає громади побачити спільну користь саме в політичній та економічній співпраці обох народів, або хоча б вчинити за законами християнства: "Все, що коли-небудь сва­рило і ятрило, дратувало і ображало, нехай стане прекрасним і піднесе­ним, традиційне і для предків святе – мусить уступити в ім'я кращого, спокійнішого майбутнього, в ім'я праці рук і духу – того істинного дже­рела всіх духовних і матеріальних благ людини" (1933. – ¹ 7. – С. 4).

До аналітичних текстів загальнотеоретичного характеру належить і стаття В. Бончковського "Безплідні дискусії" (1933. – ¹ 10). Відштов­хуючись від численних полемічних публікацій в українській та польській пресі з приводу історичних подій 1914–1922 рр., публіцист наголошує, що ці дискусії не дають ніякої користі жодній зі сторін, оскільки час вимагає вирішення гострих проблем, а не порпання в ко­лишніх помилках і поразках. Водночас він подає власне бачення тої історичної ситуації, аналізує розподіл сил і причини саме такого пе­ребігу подій. Не обминаючи помилок і прорахунків, публіцист, як то завжди було притаманно його мисленню, знаходить позитивні аспекти і набутки, від яких треба відштовхуватись, щоб рухатись далі. Він за­значає: "І тут з абсолютною впевненістю треба підкреслити вигідний, з точки зору ідеї свободи, наслідок перебігу подій і змін того періоду. По­над сто мільйонів людей – громадяни Польщі, Литви, Латвії, Естонії і Фінляндії звільнилися у відносно короткий час, після наростаючих пе­ред війною реакції та утисків у Росії та Німеччині. Також до позитив­ного балансу треба віднести і психічний та історичний досвід широких мас українських, кавказьких і інших народів, котрі певний час утри­мували незалежність і сьогодні, набуті досвідом, заклали міцний фун­дамент під майбутню боротьбу за визволення" (1933. – ¹ 10. – С. 1).

Свої міркування щодо розбудови польсько-українських взаємин про­довжує Бончковський у статті "Під знаком перелому" (1933. – ¹ 11),розглядаючи проблему крізь призму світового балансу сил. Письменник вважає, що певні трагічні події як у радянській Україні (вбивства, са­могубства і репресії), так і у Польщі останніх років (убивство Т. Голув-ки, напад на пошту та смертельний присуд українцям – членам ОУН як учасникам терористичних актів) зумовлюють необхідність кардиналь­ного повороту в польсько-українських стосунках. Причому в цій статті він розглядає проблему в зв'язку з трьома складовими елементами політичного життя: Польська держава, українці на теренах Польщі, світ за межами Польщі. На думку публіциста, Брестський мир, польсько-українська війна та Варшавська угода зумовлювали негатив­не ставлення основної маси українців до поляків. Бончковський нази­ває найбільшою помилкою поляків внутрішню політику в ІІ Речі Пос­политій, яка посилювала ворожі настанови з боку українців.

Зокрема він пише: "Неприродно було б бажати, щоб українське суспільство відразу після програної війни і обманутих надій на власну державу могло повернутися на 180 градусів і своє ставлення до Польщі та поляків радикально змінити. Не маємо жодних моральних прав ми, поляки, вимагати такого повороту, бо неодноразово зробили багато, аби зіпсувати українцям життя в новій державній реальності, мобілізуючи тим самим сили ворожих до Польщі кіл" (1933. – ¹ 11. – С. 1). Вра­ховуючи вплив зовнішніх сил, Бончковський визначив причини розбіжностей у ставленні до існуючого в Європі усталеного балансу політичних таборів і країн українців та поляків. Останні зацікавлені якнайдовше зберегти існуючий мир для розбудови і зміцнення власної держави. Його порушення із Заходу чи Сходу однозначно загрожує втратою Польщі незалежності, окупацією її чи то Росією, чи то Німеч­чиною. Для українців нова війна, зміна політичного балансу сил у Європі дає надію на здобуття власної незалежності, тому такою акту­альною була в українській публіцистиці тема війни і боротьби. Свої не-залежницькі прагнення вони також пов'язували із тими силами, в яких поляки бачили передовсім загрозу. При просуванні Німеччини на Схід українці розраховували на підтримку незалежної України, при просу­ванні Росії на Захід сподівалися на крах імперії СРСР. Єдиним корис­ним для Польщі виходом могло бути поєднання українських незалеж-ницьких прагнень із національними інтересами ІІ Речі Посполитої, вра­хування державницьких інтенцій української меншини у внутрішній політиці Польської держави.

На заваді усвідомлення таких, здавалося, очевидних, з точки зору публіциста, істин ставали певні політичні табори і в польському, і в українському суспільствах – партії та організації націоналістичного спрямування, які за вузькою партійною ідеологією не бачили широ­ких масштабів і перспектив. У Польщі це були послідовники ідеології Р. Дмовського (так звані ендеки і їх прибічники), які в 20-ті рр. мали більшість у польському сеймі і не дозволили Ю. Пілсудському узакони лених вартостей Правди, Справедливості, Людства – вартостей раціо­налістичних і метафізичних, які не можуть протистояти злу, що опано­вує світ, його можна окреслити як вияв миттєвої і революційної реакції на процеси моральної та матеріальної кризи" (1933. – ¹ 15. – С. 4–5). Погляд публіциста є доволі суворий і критичний. Текст справляє вра­ження швидше осуду, ніж підтримки, хоч автор і не висловлює особис­того ставлення до явища.

Стаття відразу викликала реакцію читачів. У ¹ 17 та 18 за 1933 р. на­друковано полемічну відповідь Якуба Стояна (Jakуb Stojan, як уже зазначалося в наших публікаціях і згідно з інформацією Леоніда Куценка, – псевдонім Євгена Маланюка) "На маргінесі "Націоналізму"". Автор не погоджуєть­ся із багатьма твердженнями Бончковського, зокрема із його надто кри­тичним поглядом на націоналізм. Він вважає, що націоналізм стане провідною ідеологією ХХ ст. і за ним великі перспективи. Як і В. Бонч-ковський, він убачав головну роль націоналізму в запереченні чи проти­ставленні універсалізмові ідеологій ХІХ ст.: "Сучасний націоналізм спря­мований проти матеріалістично-безбожної антрополатрії ХІХ ст. в обох її проявах… Розмежувавши те, що "кесареве", від того, що "боже", і "зем­лю" від "неба", сучасний націоналізм бере людську особистість в карби ієрархії, орієнтуючи тим самим її духовну суть до неба. Сучасний націоналізм перекреслює механічне розтинання живого національного тіла на "класи" і утверджує поняття народу – нації, як духовної й істо­рично-соціальної цілості, як організму" [11, 6].

Польський письменник друкує відповідь на публікацію Якуба Стоя-на під назвою "Ще про націоналізм" (1933. – ¹ 19). Він відповідає на закиди опонента, пояснює й уточнює деякі свої думки. Наскрізна ідея тексту – селекція явища, яке розглядається, тобто необхідність чіткого розмежування двох течій націоналізму: національного та націоналістич­ного руху. Останній, за словами публіциста, став "мотором гітлеризму, фашизму", тоді як національна ідея – основа процвітання суспільства. Він зазначає: "Національна ідея в Польщі, це ідея Речі Посполитої, яка подекуди набирає форму sui generis федерації. Національна ідея в Польщі – то Ягеллони. На цій справжній польській національній ідеї бу­дувалася національна політика колишньої Речі Посполитої, коли шану­валася індивідуальність різних народів, коли не застосовувалося приму­су в міжнаціональних взаєминах, коли "широка свобода давала мож­ливість мирно жити народам". Саме на такій національній ідеї постав і утвердився польський месіанізм та ідея Польщі – Христа Народів, яка сягає містичних вершин етики, випливає із болісної і великої віри в Бо­га Справедливості й Доброти" (1933. – ¹ 19. – C. 8).

Cуть націоналізму та його роль у тогочасному польському суспільстві розглядалися впродовж усього річника. У передовій статті В. Бончковського "Шкідливе марення" (1933. – ¹ 23) у формі дискусії обговорювалися трагічні наслідки крайніх виявів націоналізму. Постаті

Однак Бончковський не поділяє думок Донцова і доводить їх помил­ковість щодо значення Польщі для України, а саме: його спроби відповісти на запитання, чи є Польща для України тим самим Заходом. Якщо Донцов уважає Польщу на мапі Європи другорядним тереном, то Бончковський має протилежну думку і виступає його опонентом. Для аргументації публіцист знову ж таки звертається до аналізу геополітич-ної ситуації в Європі початку ХХ ст., до аналізу деяких історичних подій, балансу сил у світі і т. д. Він стверджує, що більшість народів Європи від початку століття хворіє на різноманітні психічні хвороби, викликані тотальним пануванням різних фатальних для них ідеологій. До таких відносить Італію, Німеччину, Росію. Тоді як польський у порівнянні з ними є народом здоровим. Він зазначає: "Ми є здоровим народом, перебуваємо в переможній фазі і, віримо, що далеко до зеніту. Усвідомлюємо зло, яке йде з "Вядомосці Літерацкіх", з радянських фільмів, з баранячих захоплень рідних "колективістів" і т. д. і т. д., але дивимося на ці явища, як кожен здоровий організм, без надмірного страху й спокійно. А зрештою як усе й усі не можемо бути хімічно чис­тими, особливо, що маємо поряд себе націоналістичні групи різних "смаків" і твердимо, що частина тих "злих" сил є значною мірою спо­живана ними, а не нами" (1934. –

Одним із доказів здорової нації є, на його думку, той факт, що мар-шалка Ю. Пілсудського вважають вождем всі поляки незалежно від політичних переконань: ліві й праві, націоналісти й консерватори. Це є ознакою єдності народу. Бончковський, характеризуючи стан сучасної Європи, зазначає її духовну розпорошеність, втрату геокультурної цілості. Стосовно епохи зазначає такі світові тенденції, як мілітари­зація та мобілізація, протистояння Заходу і Росії. Розглядаючи історич­но сформовані взаємини Європа-Росія та їх перебіг, Бончковський аналізує принципову різницю в ставленні Польщі до Росії від ставлен­ня Європи. Тому називає найбільшою помилкою Донцова позицію ігно­рування досвіду Польщі у реалізації українських інтересів. "І це тоді, коли для українця Польща та її історія дає живий приклад, віру в успішну боротьбу, найдавніші знання про Росію, найсильніші почуття стосовно Москви, найочевиднішу політичну вигоду в опорі на Захід! Треба тільки позбутися українцям того "мрійництва", яке каже шука­ти кращого "за горами, за долами", яке каже, що там краще, де нас не­ма, того м'якотілого постійного розчаровування. Українцям необхідно сильніше й детальніше вдивлятися в життя того Заходу, з якого Україна свої головні якості Оксиденту почерпнула, з яким поєднують її сотні років безперервного співжиття, з якого частину своїх імпульсів і злетів почерпнула. В Польщі, в тій Польщі знайде українець найвищі, найповчальніші для себе приклади і сьогодні. "Ad Fontes!"" (1934. – ¹ 20. – С. 8), – завершує свої міркування публіцист. Постійно зверта­ючись до польської та української громади, союз, аби тільки їм було до вільної України по дорозі – нас зрозуміють і підуть із нами. Про інших нам не йдеться, з іншими на розмови шко­да часу" (1935. – ¹ 3. – C. 25), – завершує свої міркування автор.

Спостерігаючи у хронологічному порядку за публікаціями редакто­ра в бюлетені впродовж 30-х рр., можемо констатувати їх поступову актуалізацію. Після 1935 р. Бончковський практично не публікує ма­теріали загальнотеоретичного характеру, зникають зі шпальт видання міркування про геополітичну ситуацію в Європі, про стратегію поль­ської національної політики, про спільність польських національних інтересів та українських незалежницьких інтенцій. З'являється значна кількість відгуків на щоденні події польської національної політики та суспільного життя. Редактор пише менше передових статей, віддаючи перевагу іншим авторам, а свої тексти друкує часто не підписаними. Причин, очевидно, було кілька. Насамперед смерть Ю. Пілсудського, після якої поступово змінюється польська внутрішня і зовнішня політика. Загострюється міжнародна ситуація – відчуття близької війни стає все більш очевидним й невідворотним. Нові польські уря­довці відходять від засад першого маршалка, внутрішня національна політика стає жорсткішою. Посилюються утиски в сфері освіти, куль­тури, релігії і т. д. Над виданням збираються хмари, посилюється цен­зура, частішають конфіскати випусків бюлетеня. Назрівають та вибуха­ють численні локальні конфлікти на Волині та Галичині. Негайне вирішення нагальних щоденних проблем у суспільстві відсторонювало питання перспектив. Заклики Бончковського та його однодумців були почуті надто малою кількістю співвітчизників і не почуті політиками. З іншого боку, навіть найглибша та найпереконливіша думка не могла спинити рух світової історичної машини, механізми були вже давно за­пущені й мали добігти свого кінця.

Другу ідейно-тематичну групу публіцистики письменника становили матеріали, зазвичай менші за обсягом та конкретніші за змістом у то­му сенсі, що присвячувалися якійсь окремій події або відгукам на неї. Якщо перша група текстів є викладом концепції прометеїзму Бонч-ковського стосовно перспектив польсько-українського діалогу, то друга група – це незамінне джерело інформації про життя українців у ІІ Речі Посполитій, польську національну політику в дії та перебіг польсько-українських стосунків на тих теренах. Тут менше друкується аналітич­них статей, а більше повідомлень, оглядів, дискусій, відповідей, звер­нень тощо

Провідна думка публікацій письменника – заклик діяти, впливати на ситуації, змінювати або хоча б коригувати обставини. У "Думках про нову Польщу" В. Бончковський пише про те, що східні землі Речі Пос­политої є джерелом її могутності й загибелі. І від самих поляків зале­жить фінал: "Все, що сталося вже поза нами, все це змушує нас до най­вищих дійових зусиль в усіх сферах. Історія дає нам вибір: змарніти чінших і розуміє, що ці трагічні події стали віддзеркаленням суспільно-політичних реалій. Вони стали поштовхом для перегляду усталених поглядів і позицій. Письменник наголошує на головній помилці поль­ської сторони: "Цілі натовпи української молоді завдяки польській національній політиці залишилися усунуті за межі державного життя, не мають можливості для відповідної віддачі своєї життєвої енергії, ви­явилися заштовхнутими в гетто власного незадоволення і бунту проти існуючого стану справ – хто ж, як не ми самі, полегшили ворогові організувати ту молодь в послушне собі знаряддя..." (1932/1933. – ¹ 2. – C. 33–34).

Розглядаючи різні відгуки в пресі, публіцист розуміє, що з україн­ського і з польського боків сприйняття й оцінки подій не можуть бути однаковими. Для українців це вияв патріотизму, мужності й любові до батьківщини, готовність віддати в боротьбі за її свободу власне життя, протест проти ігнорування їх інтересів. Для поляків – це злочин, вияв "гайдамаччини" ХХ ст. У цілому ж вчинок не мав ніякого політичного значення, не приніс жодної користі суспільству, мав лише негативні наслідки. Як і вбивство Т. Голувки, напад на пошту автор приписує УВО, яку він називає "самовбивчою у своїй сліпоті". Бончковський на­водить відгуки на цю подію українських політиків, які також засуджу­вали терористичну акцію, що відбулася тоді, коли фактично розпочав­ся процес стабілізації польсько-українського життя в ІІ Речі Поспо­литій. У нього виникає підозра, що чиясь зла воля прагне не примирен­ня, а постійного протистояння. Найбільшою жертвою у цьому процесі, на його думку, стало життя Т. Голувки, який належав до представників прометеївського руху і був відомий у міжвоєнній Польщі як захисник інтересів українців.

Польщі була публікація під назвою "Війна чинників розкладу". У ній автор аналізує роль украй націоналістичної та комуністичної ідеології в житті української громади ІІ Речі Поспо­литої. Він зазначає подібність методів, якими вони послуговуються, та певну взаємну Толерантність при абсолютній протилежності ідеологій. Бончковський переконаний у шкідливості дій кожного політичного табору, які завдають тільки постійні жертви, тому закриття їх пред­ставницьких органів вважає правильним. Будучи прихильником національно-визвольних рухів, письменник був однозначним і катего­ричним супротивником крайніх екстремістських дій націоналістів, не­нависті, бездумного сліпого насильства.

В. Бончковський в публікаціях – і "Виклад засад вирішення української проблеми в Польщі" (1935. – ¹ 7 (94), "Польська ідея" (1935. – ¹ 46 (133), "Проблема польськості на кресах" (1936. – ¹ 144–145), "Справа українців у світлі актуальних проблем" (1937. – ¹ 196–197) та ін. – викладає етапи подолання суперечностей, що ви

Никли в польському суспільстві в зв'язку з українським питанням, заз­начає загострення цих суперечностей у другій половині 30-х рр. під впливом зовнішніх чинників і назрівання "саморозв'язання", трагічного як для Польщі, так і для України. До статті "Виклад засад вирішення української проблеми в Польщі" автор навіть додає примітку, в якій зазначає безпосередні джерела ідей його тексту – ідеологія Ю. Пілсудсь-кого, праці А. Скварчинського, Т. Голувки, Л. Василевського та ін. Тут письменник розглядає реальну ситуацію в суспільстві та існуючі умови вирішення українського питання. Він прагне знайти способи розв'язання проблеми без заперечення, знищення чи ламання якихось існуючих реалій, а шляхом синтетичного чи еклектичного поєднання інтенцій про­тилежних сторін. Публіцист детально аналізує політичний, господар­ський, демографічний і культурно-освітній аспекти проблеми й прихо­дить до висновку, який у цілому не був новим для його матеріалів на ук­раїнську тематику: "Засада взяття на себе державою ролі головного дже­рела заспокоєння українських національних жадань із опертям на політичні інтереси, виокремлена з потоку нинішніх роздумів, стане єди­но можливою формою одночасного врахування вимог двох незнищенних і непоборних чинників: політичної омніпотенції Польської держави і ук­раїнських національних прагнень. Таким чином зреалізується момент всеохопності держави, а також потреба українського культурного і госпо­дарського розвитку під егідою держави, яка буде очевидним доказом не­обмежених можливостей держави в інспіруванні всіх суспільних і ма­сових проявів життя її громадян" (1935. – ¹ 7. – С. 76).

Текст викликав багато відгуків в українській пресі різного політично­го спрямування. Підтвердженням цього стала відповідь редактора бюлете­ня на ці відгуки під назвою "Перемога" про "Виклад засад вирішення української проблеми в Польщі" (1935. – ¹ 11). Він полемізує з україн­ськими авторами, пояснює власну позицію. Найсуттєвішою з практичної точки зору є наскрізна ідея відповіді, в якій Бончковський вважає най-трагічнішим аспектом ситуації протилежність стратегічних інтересів двох народів. Поляки ведуть політику "статики" – прагнення зберегти існую­чий стан справ, усякий рух на політичній арені тягне зміни, яких поля­ки не прагнуть. Українцям вигідна політика динаміки – змін, бо це надія на втілення в життя незалежницьких прагнень. У цьому сенсі будь-який політичний союз є для них вигідним, якщо дасть очікувані результати. Письменник детально аналізує ситуацію і визначає аспекти, через які можна поєднати такі протилежні на перший погляд національні інтереси.

До міркувань, що мали конкретний і прикладний характер, можна віднести цілу низку публікацій В. Бончковського у 1936 р. Це "За крок до головної зради", "Що загрожує польським інтересам на південному сході Речі Посполитої", "Проблема польської культури на кресах", "Кресове право прав" та ін. Тактика польської внутрішньої політики розглядалася крізь призму історичних змін та актуальних подій доби.

В останні два роки виходу бюлетеня публікації В. Бончковського на­бувають критичного, часом навіть категоричного змісту, хоча переважно залишаються ідеологією прометеївського руху. Письменник наголошує на втрачені шанси, на зміни внутрішньої та зовнішньої ситуації, загост­рення стосунків через посилення терористичної діяльності ОУН та репре­сивних заходів влади. Частішають передчуття не тільки назріваючого воєнного протистояння у світі, а й масового польсько-українського про­тистояння, інспірованого третьою силою. Це статті "Українська справа в світлі актуальних питань", "На повороті", "Яким має бути польський націоналізм?", "Йдемо до нової Хмельниччини" у 1937 р. та "Проблема з проблем польських", "Війна чи мир", "Абетка польсько-української проблеми", "Актуалізація української справи" у 1938 р.

Концепція польсько-українських взаємин, викладена в публіцис­тиці В. Бончковського, заслуговує на окреме ґрунтовне дослідження. Статті аналітичного загальнотеоретичного характеру висвітлюють стра­тегічний аспект цієї концепції. Публіцист аналізує проблему з огляду на підвалини, підготовлені історичним минулим, та перспективи у світлі геополітичної ситуації міжвоєнної доби. Статті конкретного, прикладного характеру є викладом тактичного аспекту його концепції. У них йдеться про перебіг польсько-українського діалогу передовсім на політичному рівні, про дії представників із обох боків, про причини й наслідки помилок. Бончковський пропонує власне бачення виходу із кожної проблемної ситуації і розв'язання проблеми в цілому. Ідейними засадами поглядів письменника є прометеївські ідеї, які генетично по­ходять від ідеології Ю. Пілсудського та його однодумців. У публіцис­тиці представлений глибокий і проникливий погляд на стосунки двох великих сусідніх народів крізь призму їх історичної еволюції, спе­цифіки національних менталітетів та перспективи їх державницьких інтересів. Це погляд досвідченого політолога, мислителя, який за пери-петіями буденного і суб'єктивного бачив раціональне зерно майбутньо­го розвитку і вдосконалення.

Традиційним для його стилю є винесення ключової проблеми у наз­ву публікації або її подання у вигляді прозорої і зрозумілої метафори. Зазвичай текст починається також із викладення головного питання, після чого послідовно і аргументовано автор доводить власні міркуван­ня до читача. Згідно з законами логіки публіцист завжди завершує свій виступ висновком, де лаконічно й доступно підсумовує сказане. Часто він запрошує до полеміки й обміну думками читачів та колег жур­налістів. Його публікації зазвичай викликали резонанс у пресі, обгово­рення в суспільстві, часті дискусії. У кінці 1937 р. за ініціативою В. Бончковського була започаткована анкета "Як вирішити польсько-українське питання?", на яку впродовж 1938 р. відповіло дуже багато авторів, а в процесі оприлюднення їх відповідей відбувалося обговорен­ня, яке в свою чергу перетворилося в палку полеміку. Письменник не


Лишаючись толерантним до всіх іна-олітична концепція, його редакційна ь великою мірою зумовили жур -

Сергій Гаранський