Головна Журналистика Творчий профіль літературного покоління "двотисячників" у дзеркалі ЗМІ
joomla
Творчий профіль літературного покоління "двотисячників" у дзеркалі ЗМІ
Журналистика - Журналистика

Творчий профіль літературного покоління "двотисячників" у дзеркалі ЗМІ

Аналізуються способи висвітлення творчої діяльності наймолодшого українського літературного покоління та формування іміджу "двотисяч­ників" в українських ЗМІ.

Ключов³ Слова: Сучасна українська література, літературне по­коління, "двотисячники".

Different ways of informing about creative activities of the authors of the youngest Ukrainian literary generation in Ukrainian media are analyzed.

Keywords: Modern Ukrainian literature, literary generation, authors of the "Generation 2000".

В статье анализируются способû Подачи информации о творческой де­ятельности самого молодого украинского литературного поколения и фор­мирования имиджа "двухтûСячников" в украинских СМИ.

Ключевые слова: Современная украинская литература, литературное поколение, "двухтûСячники".

В українському літературному процесі традиційно виокрем­люються окремі літературні покоління. Так, характеризуючи українську літературу ХХ ст., згадують про "Розстріляне Відроджен­ня", про шістдесятників, сімдесятників, покоління 90-х рр. Уже скла­лася традиція розмежовувати окремі покоління поетів десятиліттями. Тому з початком ХХІ ст. виникла проблема становлення літературно­го "покоління-2000" - так званих "двотисячників".

"Двотисячники" - це молоді поети, які почали писати й оприлюд­ нювати свої твори з 2000 р. Точиться дискусія щодо самого існування покоління: чи є підстави вирізняти групу молодих митців як окреме і вагоме явище в літературному процесі. Тим більше, що "двотисячники" не мають чітких спільних ознак, засад творчості. Навпаки, однією з
особливостей наймолодшої генерації митців називають повну їх нес­ хожість між собою. Отож, актуальність теми дослідження зумовлюєть­ ся потребою в сучасних оцінках "покоління-2000", яке щеостаточно не сформоване, але перебуває у стадії розвитку. Об'єкт дослідження - су­ часні українські ЗМІ. Предм ет дослідження - висвітлення в ЗМІ твор­ чої діяльності літературного покоління "двотисячників".До теми діяльності літературного "покоління-2000" зверталися І. Бондар-Терещенко, В. Даниленко, однак комплексного дослідження творчого профілю наймолодшого українського літературного покоління в дзеркалі ЗМІ не проводилося. Методика цього дослідження – систем­ний підхід, системно-структурний аналіз, порівняльний аналіз, семан-тико-комунікативний зв'язок.

Отож, проаналізуємо, як ЗМІ висвітлюють творчу діяльність "двоти-сячників". У 2005–2006 рр. питання самого існування "покоління-2000" постало надто гостро. Цій темі навіть було присвячено круглий стіл "Покоління двотисячників – міф чи реальність", що відбувся на Семінарі творчої молоді в м. Ірпінь 2006 р. (організатор – видавництво "Смолоскип").

Прозвучали різні погляди, часом різкі: "... покоління кожного деся­тиліття – це така сама дурниця, як п'ятирічний план на заводі" [11], "Інертне поширення "десятиліток" на весь літературний процес сьо­годні засвідчує свою неспроможність дати бодай якісь притомні оцінки художньому явищу…" [2]. Учасниця круглого столу В. Балдинюк заз­начила, що хоч і не слід штучно поєднувати низку імен у літературне покоління, керуючись лише віковим принципом, але "сама генерація, яка іменує себе двотисячниками, усіляко підкреслює свій статус молод­няка і навіть наполягає на оцінюванні власної творчості виключно представниками своєї ж генерації".

З іншого боку, спільнота молодих літераторів, яка формується на наших очах, наразі не має спільних естетичних чи ідеологічних засад творчості (якщо вони існують у межах творчих груп "Nеабищо", "Вес­ло слова", "Zacharpolis", то такі творчі одиниці, як Г. Ткачук, О. Мам-чич, К. Бабкіна, К. Калитко, П. Коробчук, Д. Лазуткін, М. Леонович, Б. Матіяш їх ніяк публічно не озвучують). Об'єднує молодих митців літературний дискурс, сформований довкола "Гранослова", "Смолоски­па", "Молодого вина" і "Культреваншу", деякі з них отримали премію ім. Б.-І. Антонича "Привітання життя" [2]. Було згадано і про деякі ас­пекти комунікативно-рецептивних вимірів покоління: "Нехай двоти-сячники не збирають стадіонів, не влаштовують розкручених презен­тацій чи майстер-класів тощо – але навіщо це їм? Це зайва витрата ча­су, енергії, самості врешті-решт: це розпилення, нікому насправді не потрібне. Двотисячники збирають віртуальні мінливі стадіони, презен­тації їх – якщо не щоденні – то щотижневі, їх поезія та проза втілені в Bookman Old Style чи там Courier New. Про них не пишуть ні в по­важних літвиданнях, ні в попсових молодіжних журналах, проте про них пишуть в ЖЖ (Www. livejournal. com)" [6].

У 2007 р. дискусія продовжилася, а головним питанням стала мис­тецька цінність творів наймолодшого покоління ("Двотисячники чи "нулячники"?" [12]). Однак незабаром покоління було "легітимоване" в очах громадськості: 1 березня 2007 р. у Київському міському Будинку

Тільки позахудожній, позаестетичний критерій може стати об'єднавчим для огрому (не побоюся цього слова) всього, що могло б бути названим "сучасною українською молодою поезією". Не випадково на обкладинці "Двох тонн" зображено сітку, напхом напхану рибинами: саме на такі ри­бинки скидаються численні молоді митці, які безжально забивають своїми юними тілами приміщення, де кояться всілякі літвечори, і, штов­хаючись, тиснучись, мов шпроти в банці, очікують на свою чергу нарешті щось почитати зі сцени" [9].

І. Самохін (інтернет-видання "СУМНО") вважає за необхідне уточ­нити термін "двотисячники": "Тут слід було б дати невелику дефініцію, аби далі не плутатися в поняттях. Отож, двотисячники – це автори, які почали активну творчу діяльність у 2000-х роках. Далі, це – лише поети; прозаїків у нас взагалі не прийнято ділити саме на покоління (частіше – на "школи" чи навіть "феномени"). Нарешті, двотисячники – означення суто формальне, воно не означає певної поєднаности їхніх представників стилістично/тематично/метрично чи якось іще. Тому двотисячником може стати будь-хто з нас, треба тільки написати вірш чи краще декілька. І тому можливо, що дехто з нас – згідно з цими критеріями – вже є двотисячником. Але досі про це не підозрює" [15]. Автор зазначає посилену увагу до антології з боку ЗМІ: "...Тут книжка підкріплена агресивною піар-кампанією (не факт, що грамотною, не факт, що ефективною, але агресивною – а отже, помітною), цю книжку вже добре знають. І це робить не тільки можливим, але і необхідним про неї говорити – про неї і про по­коління двотисячників узагалі. (Хоча про двотисячників мовиться вже вельми давно, і мовиться переважно самими двотисячника-ми.)" [15].

Подібний позитивний підхід бачимо у статті В. Жежери ("Газета по-українськи"): "Про саму цю книжку можна сказати кілька хоро­ших слів ще навіть до її прочитання. По-перше: серед нас завжди є певна кількість людей, яким хочеться знати щось про сучасну поезію. Але сучасна поезія – це та, якої не вивчають у школі. Отже, ця книж­ка втішить тих, кому завжди мало шкільної хрестоматії. По-друге: ка­жуть, поет вимірюється не окремими віршами, а цілими книжками. Так само – і поетичне покоління. Отакі антології здатні показати по­езію однієї генерації як певну цілісність. ... Компанія "двотисячни-ків" у ній постає як певна мистецька очевидність, різні голоси тут пе­регукуються й взаємодоповнюються. Зрозуміло, не всі вони згодом увійдуть до шкільних хрестоматій – але саме це надає книжці додат­кового драматизму. У цьому сенсі молодість завжди драматична – ніхто не знає, де згодом опиняться багатообіцяючі імена. Коли вони поважчають – поезія полегшає..." [8].

Своє особисте враження від поезії молодих поетів висловлює А. Заха­рова ("Новости Украина: ОБЗОР"): "Ýто вне сомнения талантливо и кра -

Сиво. Не все, конечно, но очень многое. Но ýто уже бûло. Много ýкзис-тенциализма, потоки сознания, сплетение несплетаемого, свободное построение стиха, не зажатого в рамки. Все ýто бûло, и бûло именно в украинской поýзии. О чем можно говорить, так ýто о гипертрофирован­ной взрослости стихов. Когда: вû же только вот жить-то начали, а уже безумно устали. Сразу от всего. Много презрения, много боли. Ýти поýтû не пûтаются поднять общеполитические и социальнûе темû. Не пûтают-ся играть по правилам и против правил. Ведь против правил – тоже дог­ма, только наоборот" [10]. Журналістка також висловлює сподівання, що покоління "двотисячників" – це одне з нових культурних явищ, які тво­рять історію.

Журналіст "ТелеКритики" О. Алексєєв навіть певним чином допо­магає видавцям розповсюджувати книгу, зазначаючи в статті: "Купити "Антологію" після презентації можна буде у мережі "Книжковий супер­маркет", у книгарнях "Знання", "Смолоскип", "Абзац", "Науковій думці". … Плануються тури-читання поезій у містах України, зокрема у Харкові, куди "двотисячників" запросив "дев'яностик" Сергій Жа-дан" [1].

Однак не всі поділяють радість із приводу виходу антології. О. Сту-сенко ("ЛітАкцент") називає "Дві тонни" "братською могилою" і за­певняє: "Про поетику та естетику мало б ітися там, де присутня по­езія, там, де є не просто текст, а твір. Натомість упорядники анто­логії – Богдан-Олег Горобчук та Олег Романенко – схарактеризували те, чим наповнили своє видання, як "2000 кілограмів (себто дві тон­ни) найкращої, найбільш яскравої та оригінальної поетичної суб­станції України". Проте з цієї антології (якщо якому-небудь божевіль­ному філологові стане снаги прочитати її всю) можна зробити висно­вок, що "двотисячники" – це такий собі натовп випадкових людей, які, варячись у власному соку, спроможні не на поезію та вже й не на її сурогат, а лиш на те, що інакше як субстанцією не назвеш" [16]. О. Стусенко критикує принцип добору авторів (мовляв, "більшість із них є лавреатами літературного конкурсу видавництва "Смолоскип" і бере активну участь у його ірпінських семінарах" [16]) і віршів ("невідомо чий (авторів чи упорядників) суб'єктивний підхід до відбо­ру текстів зіграв не на руку як першим, так і другим. Бо ж і в Кате­рини Калитко, й в Олесі Мамчич, і у Світлани Богдан є значно сильніші, яскравіші вірші, ніж ті, що представляють їх в антології" [16]). Насамкінець автор висловлює думку, що "...антологія поетичної субстанції "Дві тонни" буде цікава насамперед усім причетним до смо-лоскипівської тусівки, а також особам, які надто міцно зрослися з вітчизняною філологією" [16].

Безперечно, антологію поезії "двотисячників" ідеалізувати не варто. Як стверджує у своїй публікації І. Самохін, "потрібно бути маніяком, щоби полюбити все чи хоча б дві третини з того, що увійшло до антоСтудентська наука

Логії. Але потрібно бути повним ненависником поезії, щоби не вподоба­ти собі нічого й нікого" [15].

З виходом антології творча діяльність покоління "двотисячників" лише пожвавилася: вони пишуть, беруть участь у літературних фести­валях, друкуються в альманахах, презентують власні книги. "Там, у дворику Музею Ідей, під величезним тентом, молоді поети вихлюпува­ли свої бажання, страхи, комплекси, таланти, кохання у схолоджене дощем осіннє повітря і вірили, що вони роблять це недаремно" [14], а чого насправді варта творчість "покоління-2000" – аудиторія має змогу вирішувати самостійно, хоча й не без допомоги преси. Саме ЗМІ беруть участь у формуванні суспільної думки, отож, ставлення українського суспільства до поезії молодого покоління залежить не лише від твор­чості самих поетів, а й від висвітлення цієї творчості в мас-медіа. Тому потрібне належне інформування аудиторії про події культурно-мистець­кого життя України та світу.

Оксана Сидоренко