Головна Журналистика Трактуванні Михайла Драгоманова
joomla
Трактуванні Михайла Драгоманова
Журналистика - Журналистика

Досліджується наукова розвідка М. Драгоманова, присвячена невідомо­му авторові "Історії русів". З'ясовано погляди М. Драгоманова на ху-дожньопубліцистичну та ідейно-проблематичну природу давньоукраїнсько­го твору, роль "Історії русів" у політичному і культурному житті України.

Ключов³ Слова: Невідомий автор, політичний трактат, українська ідея.

M. P. Dragomanov's scientific research, which is devoted to unknown author of "Rusys history", has been studied in the article. M. P. Dragomanov's opin­ions of the literary, publicistic, problematical nature of the old Ukrainian work are elucidated. M. Dragomanov's views on the role of "Rusy's history" in the political and cultural life in Ukraine are revealed.

Keywords: Unknown author, political treatise, Ukrainian idea.

В статье исседуется научная работа М. Драгоманова, посвященная не­известному автору "Истории руссов". Рассмотренû Взглядû М. Драгома­нова на художественно-публицистическую и идейно-проблематическую природу древнеукраинского произведения, на роль "Истории руссов" в поли­тической и культурной жизни Украинû.

Ключевые слова: НеизвестнûЙ автор, политический трактат, украин­ская идея.

Перший політичний памфлет, яким був історіософський твір "Історія русів", став тим джерелом, з якого українська публіцистика бере початок своїх історичних традицій. Покликаний до життя національно-визвольними змаганнями українців, цей твір ніс у собі публіцистичний пафос, відбивав актуальні настрої певної частини свідо­мого українства, яке було предтечею наступних поколінь української інтелігенції, продовжував українську національну традицію культури виконувати етнозахисну функцію. Історична значущість цього історіософського трактату для піднесення національної свідомості серед українців була важливою ще й тому, що у зв'язку з відсутністю влас­ної Української держави, і з кожним наступним століттям бездержав­ності "власна історична традиція <…> щоразу призабувалася й вищі верстви опинилися у ворожому таборі" [1, 95], розвиваючи і культиву­ючи інонаціональну культуру колонізатора в Україні.

Тому такими важливими були роздуми про долю України невідомо­го автора "Історії русів" (різними вченими авторство приписувалося Г. Кониському, Григорію та Василеві Полетикам, О. Безбородьку, А. Худорбі). В. Шевчук тонко й образно зауважив, що "Історія русів" належить до тих творів, "які значною мірою впливали на сучасників та нащадків і по-своєму акумулювали національну енергію, щоб вона, ніби струм, потекла потім по артеріях національного тіла, витворюючи но­вий рівень самосвідомості та гальмуючи творення ферментів національ­ного розпаду" [7, 7].

Чимало дослідників минулого і сучасного намагалися по-своєму трактувати як сам твір, так і його роль у розвої української ідеї. До них належить і М. Драгоманов, який у 1881 р. у газеті "Порядок" надруку­вав полемічну статтю "В защиту неизвестного покойника автора "Исто­рии Руссов"", підписавши її криптонімом В. К. [2, 466].

Зауважимо, що медієвістика не була для М. Драгоманова явищем випадковим у його науковому доробку. Зацікавлення творами давньої літератури, зокрема історичними, виникло у нього ще в роки ранньої юності завдяки батькові, який заохочував сина до читання творів про історію України, та вчителям Полтавської семінарії О. Строніну і Д. Пильчикову, які допомагали юнакові в доборі наукової та художньої історичної літератури.

З-поміж багатогранної наукової та публіцистичної спадщини, що, так чи інакше, стосувалася проблем розвою давньої української літера­тури й органічно поєднувалась із загальною культурницькою теорією М. Драгоманова, варто назвати такі розвідки, як "Про українських ко­заків, татар та турків", "Політичні пісні українського народу", "Українська література, проскрибована рядом російським", "Истори­ческие песни малорусского народа" і, безперечно, названа розвідка про "Історію русів" (про історіософський трактат маємо і побіжні згадки в публіцистичних працях "Листи на Наддніпрянську Україну" та "Шев­ченко, українофіли, соціалізм"). І якщо в перших чотирьох названих працях твори давньої літератури наводяться скоріше як аргумент до ха­рактеристики історичних явищ, та й ідейно-художній аналіз літератур­них пам'яток давнини не є досить розлогим і глибоким, то в статті "В защиту неизвестного покойника автора "Истории Руссов"" маємо один із кращих зразків аналітико-художнього підходу до вивчення творів давньоукраїнського письменства.

Написання аналізованої розвідки було викликано публікацією в ¹ 97 газети "Порядок" статті М. Костомарова "Из поездки в Батурин", в якій відомий історик дотримується тієї ж точки зору на проблему ав­торства "Історії русів", що й О. Пушкін. Ідеолог кирило-мефодіївців уважав, що автором політичного трактату був "новоспечений Катери­ною ІІ малоросійський дворянин", який, засвоївши великоруські погля­ди, довільно використав їх до висвітлення історії своєї батьківщини.

Конфесійних конфліктів, засудження дій російського уряду щодо політичних і національних свобод українців: "он ýнергично протестует против крепостного права, против деспотизма чиновников, которûе пос­тавляют себя вûше законов, против насилия, против мелочности и нетер­пимости религиозной, против национальной исключительности, и ничем неоправдûваемûм презрением к иностранцам" [4, 17]. Для підсилення своїх наукових обґрунтувань кожну з наведених тез Драгоманов ілюструє влучними цитатами з першоджерела, що свідчить не тільки про бездо­ганне знання тексту, а й політичної та культурної ситуації того часу, ко­ли був написаний твір. Драгоманов підводить до думки, що опонентами автора є царська адміністрація, яка намагалася перекроїти об'єктивну історію України; письменники, які писали на догоду російському царату твори, в яких зводилися наклепи на українських народних провідників та прагнення самого народу до національної свободи.

Драгоманов один із перших помітив, що автор "Історії русів" створив не власне історичний твір, успадкувавши традиції козацького літописан­ня на рівні поетики, а витворив цілком нову форму не історичного, а са­ме "політичного трактату", прикметною рисою якого є полемічний ха­рактер викладу, що йде від традицій барокової полемічної літератури кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Говорячи про велику популярність твору серед лівобережних українських дворян, він застерігає їх від того, щоб історіософські, почасти суб'єктивні, погляди давньоукраїнського патріота сприймалися як науково-історична аксіома. Публіцист цілком справедли­во констатує, що патріотичні промови історичних осіб в "Історії русів" написані самим автором і є відображенням його думок і переконань, і на підтвердження наводить великий текст промови І. Богуна. Автор розвідки переконливо доводить, що невідомий автор досить уміло моде­лює історичні факти саме з публіцистичною метою.

У пізніший час із ним солідаризується Д. Дорошенко, який наголо­шував: ""История руссов" вийшла не науковим історичним твором, а політичним памфлетом, вона прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки… вона має інтерес як показник найвищого рівня, якого досягла українська політична думка в кінці ХІІІ століття…" [3, 49]. Цю думку Драгоманова значно увиразнив і сучасний дослідник "Історії русів" В. Шевчук, який справедливо констатує, що автор ство­рює "своєрідний міф" із метою змусити сучасників обтруситися від ру­сифікованої ментальності, "воскресити їхню історичну пам'ять".

Робить Драгоманов і окремі зауваги щодо індивідуального стилю ав­тора "Історії русів", його письменницького обдарування, зазначаючи, як позитив, метафоричність, експресивність, полемічну загостреність, пристрасність викладу історичних роздумів. Особливу ж увагу дослідник у статті приділяє проблемі героїчного естетизму в давньо­українській пам'ятці, що знайшла своє вираження в майстерному ви1Журналістика. Випуск 8 (33), 2009

Писуванні політичних портретів історичних діячів (Б. Хмельницького, І. Богуна, П. Полуботка та ін.).

Варто згадати й ще про одну грань, яка споріднює творчість невідо­мого автора та окремі наукові й публіцистичні студії М. Драгоманова, – це мова викладу. Так, написана російською мовою "Історія русів" презен­тує ще одну традиційну прикмету тогочасних творів – багатомовність, яка вплинула на подальший розвиток не лише українського письменства, а й на наукові, духовні та публіцистичні праці, зокрема й доробок само­го М. Драгоманова. Сучасний дослідник не безпідставно стверджує, що "і в першій половині ХІХ століття російська мова ще масово вживалася се­ред українців як літературна і це протяглося до кінця ХІХ століття, влас­не, до появи покоління Лесі Українки та М. Коцюбинського, які різко із цією традицією порвали" [7, 28]. Цю думку підтримує і перекладач текс­ту "Історії русів" на сучасну українську літературну мову І. Драч: "Це – мова, якою писала тоді українська шляхетська інтелігенція", проте, зау­важує далі перекладач, ця мова була "з багатою домішкою українізмів у зворотах і чисто українських слів" [5, 6].

Драгоманов робить цілком слушний висновок про те, що "Історія русів" "несомненно имела в прежнее время литературное влияние" і, зокрема, вона, на його думку, стала предтечею Шевченкового "Кобза­ря", а на самого поета мала неабиякий вплив.

Далі, визначаючи роль згаданої пам'ятки у формуванні національ­них і світоглядних позицій серед тогочасного свідомого українства, публіцист твердить: ""История руссов" бûла именно одною из тех в свое время книг, которûе напоминали малороссийскому дворянству не только о родине, но и об народнûх, а не сословнûх только интересов" [4, 17]. І, як найвагоміший аргумент на захист невідомого автора й могутнього впливу слова "Історії русів", Драгоманов наводить той факт, що тільки чернігівське і полтавське дворянство було чи не єдиним у Російській імперії, яке не виступило проти визволення се­лян від кріпосницького ярма. Публіцист наголошує, що саме з цього дворянства вийшло чи не найбільше свідомих українських громад­ських і культурних діячів, і в цьому він вбачає значний вплив "Історії русів".

Отже, цей історичний памфлет, маючи чітко визначену державниць­ку концепцію, великою мірою вплинув на громадську й публіцистичну діяльність М. Драгоманова у напрямі формування національної ідеї се­ред українства. Стаючи на захист невідомого автора "Історії русів", Драгоманов прагнув поширити у світі історичну правду про само­бутність української культури, показати першоджерела політичної дум­ки, початки української ідеї.

Юлія Краснікова