Головна Образотворче мистецтво Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО “НОВАКІВЦІВ” У КОЛЕКЦІЇ КОЛОМИЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА ГУЦУЛЬЩИНИ І ПОКУТТЯ
joomla
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО “НОВАКІВЦІВ” У КОЛЕКЦІЇ КОЛОМИЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА ГУЦУЛЬЩИНИ І ПОКУТТЯ
Образотворче мистецтво - Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури

Ольга Юріївна Денисюк

Кандидат мистецтвознавства, доцент

Кафедри мистецтвознавства та експертної

Діяльності Національної академії

Керівних кадрів культури і мистецтв

У статті проаналізовано колекцію робіт художників – новаківців з фондів Ко­ломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття; висвітлено історію формування колекції; визначено час і місце цих творів у творчих біографіях митців.

Ключові слова: Мистецька школа О. Новаківського, мистецтво Львова початку ХХ століття, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття.

In the article is analysed collection of works of artists - novakivciv from the funds of Kolomiya’s museum of folk art of Gucul'schini and Pokuttya; history of forming of collection is reflected; certainly time and place of these works in creative biographies of artists.

Key words: Artistic school of O. Novakivski, Lviv’s art of beginning of the XX st., Kolomiya’s museum of folk art of Gucul'schini and Pokuttya.

Останнім часом спостерігається підвищений інтерес багатьох мистецтво­знавців до мистецької школи Олекси Новаківського, що діяла у Львові в 1920– 1930-х роках, передусім як до унікального культурно-мистецького феномена, котрий започаткував у Галичині період формування національного художнього шкільництва. Не менше зацікавлення викликає і творчість художників – учнів цієї школи, яких за майже десятилітній період її існування (1923–1933) вияви­лося понад дев’яносто вихідців з Галичини, Буковини, Гуцульщини, Волині та Наддніпрянщини. Для більшості з них цей мистецький заклад став хорошою ба­зою для продовження мистецької освіти у відомих мистецьких закладах Європи. Серед колишніх учнів школи широко відомі на сьогодні імена: Володимир Гав-рилюк, Святослав Гординський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький, Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз, Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших митців, які здобули визнання, а чимало з них і світову славу. Щоправда, більшість з них були зму­шені покинути Україну й емігрувати до США, КанадИ та Західної ЄвропИ, де прославляли Україну своїми творчими здобутками.

Ще на початку 1990-х більшість імен цих художників залишалася невідо­мою для широкого загалу в Україні. І тільки за останні десятиріччя відкрилася можливість всебічного й незаангажованого вивчення та осмислення їх творчос­ті мистецтвознавцями, зокрема робіт, що є в Художньо-меморіальному музеї


Олекси Новаківського, Національному музеї у Львові. По-перше, стали доступ­ними першоджерела, матеріали із спецфондів та архівів. Самі ж художники та­кож отримали можливість відвідувати рідну землю. Наприклад, до Львова у 1990-х приїджали Святослав Гординський, Едвард Козак, Мирон Левицький та інші. Все це дало потужний імпульс до вивчення феномена школи Олекси Новаківського. Бібліографічна картотека учнів школи стала поповнюватися но­вими фактами й іменами. І як наслідок, у 1993 році, вперше після смерті О. Новаківського, в його меморіальному музеї було влаштовано виставку з 120 експонатів, серед яких були 30 доступних на той час творів учнів школи Новаківського. А 1998 року під час відзначення 75-річного ювілею школи у п'яти залах Національного музею було показано вже 260 експонатів, до того ж стало відомо втроє більше імен вихованців цього осередку. Найбільш масштаб­на виставка творів учнів О. Новаківського була організована до 80-ліття школи у 2004 році. Вищезгадані виставки поставили перед вітчизняним мистецтвоз­навством проблему більш глибшого вивчення школи О. Новаківського як унікального мистецького явища.

Не дивлячись на таке широке зацікавлення останніми роками когортою вищезгаданих митців, їх творчість здебільшого залишається мало дослідженою, а самі твори мало відомими. Розпорошені по приватних колекціях та музеях во­ни ще вкрай рідко виставляються. Зокрема, це стосується і унікальної колекції робіт художників-новаківців, яку вдалося свого часу зібрати Коломийському музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського. Вперше, у повному обсязі вона була представлена на широкий загал в залах “Хлібні” Національного заповідника “Софія Київська” у вересні–жовтні 2008 року за ініціативи завідувача відділу науково-експозиційної роботи цього музею У. Головчанської та викликала значне зацікавлення серед відвідувачів музею.

До цього часу колекція робіт художників – новаківців з цього музею за­лишається не дослідженою та невідомою широкому загалу мистецтвознавців. Досі немає жодного дослідження, присвяченого цій колекції. Тільки окремі ро­боти з колекції, наприклад Я. Лукавецького, частково описані та репродуковані. Все це визначає актуальність, необхідність комплексного вивчення збережених даних мистецьких творів та творчості їх авторів.

Саме тому предметом даного дослідження стали твори випускників школи О. Новаківського, що зберігаються у Коломийському музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття.

Головною метою та завданнями цієї розвідки є спроба проаналізувати стан досліджуваних творів, дати оцінку значимості та мистецької вартості даної колекції; визначити час і місце цих творів у творчих біографіях митців.

Джерелознавчим підґрунтям даного дослідження стали публікації, перед­усім, про саму школу О. Новаківського та окремих його учнів. На наш погляд, найбільш грунтовні дослідження, присвячені творчості художників – учнів О. Нова-ківського та його школі, вийшли з-під пера хранительки музею О. Новаківського – Л. Волошин [1–7]. Серед останніх праць відзначимо біографічний довідник “Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові” [4], в якому авторка подає повний склад учнів школи Новаківського, що стало результатом її довголітньої


Копіткої праці над дослідженням діяльності цієї школи. У виданні доволі повно подаються біографії учнів, окрім інформації про час навчання в школі, зробле­но також спробу аналізу їх творчого доробку.

Окремі монографії Л. Волошин присвячені ролі митрополита А. Шепти-цького у житті і творчості О. Новаківського [3] та дослідженню автопортретів художника [2]. До 80-ліття Мистецької школи О. Новаківського також науко­вцем була організована виставка творів учнів, кульмінацією якої стало видання каталога [1]. Окрім того, відносно недавно вийшла монографія Л. Волошин про одного з учнів школи – Я. Лукавецького [7].

Принагідно зазначимо, що все-таки найпершим популяризатором школи О. Новаківського був його вихованець – художник Григорій Смольський, який передусім у своїх виступах на конференціях, а також у публікаціях відстоював високий авторитет свого вчителя та значення його школи [18]. Саме Григорій Смольський залишив наступним дослідникам первісний список учнів школи О. Новаківського, який став основою для подальших пошукових досліджень, зокрема, Л. Волошин.

Дотичними до нашого дослідження є також окремі монографії про О. Нова-ківського, наприклад В. Овсійчука [13; 14], чи наукові доробки І. Голубовського [8], О. Сівкова [16].

Чимало спогадів про мистецьку школу та своїх колег написали й колишні учні, наприклад І. Кейван [11; 12] та С. Гординський [9]. Цінні спогади учнів Новаківського надруковані і у відомих виданнях еміграції – “Нотатки з мистец­тва” та “Визвольний шлях” [10].

Перш ніж торкнутися аналізу творів випускників школи О. Новаківського, що зберігаються у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і По­куття імені Й. Кобринського, варто сказати кілька слів про саму мистецьку школу, яка у 1920–1930-х роках стала центром тяжіння і художників, і всієї творчої еліти Львова. Створена О. Новаківським, за ініціативою та матеріаль­ною підтримкою митрополита Андрея Шептицького, мистецька школа розміс­тилася у творчій майстерні митця, яку у 1907 році придбав митрополит і передав його Національному музею у Львові для потреб художників. Основни­ми завданням школи було формування митців, здатних на ґрунті української духовної культури й художніх традицій творити національне мистецтво світо­вого рівня [4].

Олекса Новаківський на той час був одним з найбільших мистецьких ав­торитетів у Львові й користувався великою популярністю серед творчої молоді, завороженої цією романтичною особистістю, масштабністю його мислення та потужною стихією його малярських полотен. Важливим був той факт, що 1919 року він був номінований професором Української Академії мистецтв у Києві [13].

Спочатку мистецька школа О. Новаківського діяла на засадах приватного навчального закладу. І хоча заняття у ній відбувалися без формально встанов­леного навчального плану і вона не видавала дипломів, її популярність і кіль­кість студентів швидко зростали. А вже у вересні 1923 року школа, як окремий мистецький факультет, була залучена до нелегального Львівського Українського тає­Много університету (у цьому статусі школа проіснувала до 1925 року). Це відразу


Підняло освітній і моральний статус школи – О. Новаківський був іменований деканом факультету, а його заступником був призначений художник Осип Ку-рилас [6].

Крім практичних занять з рисунку та малярства, що їх проводив сам О. Новаківський, студенти слухали лекції з низки додаткових гуманітарно-професійних дисциплін, необхідних для всебічної фахової підготовки митців-художників. Для цього школа була укомплектована викладачами, висока нау­кова й фахова компетенція яких була на рівні вимог до вищої освіти. Та все ж попри високий авторитет та фаховість викладачів школи, основні знання студе­нти отримували від занять з О. Новаківським, під час яких він передавав їм свій досвід і мистецьку майстерність, реалізуючи таким чином принцип індивідуа­льної навчально-творчої майстерні митця. Розглядаючи рисунки учнів профе­сор кожному індивідуально висловлював свої зауваження, вказуючи шлях до кінцевого мистецького завершення твору. Щорічно влітку на кошти митропо­лита А. Шептицького студенти виїжджали на пленер до Космача. Там О. Новаківський вчив їх умінню цілісного бачення природи, правильного ви­значення тональності кольору, його насиченості, точності його відтворення [5].

Впродовж 1926–1934 років, майже кожні що два роки, відбувалися виста­вки робіт студентів школи. Саме після однієї з таких виставок, 1930 року, що проходила у м. Коломиї у Народному домі, була закладена основа колекції мис­тецьких творів учнів школи О. Новаківського, яка зберігається нині у сьогодні­шньому Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття.

У колекції музею, що був заснований ще у 1926 році Й. Кобринським, – понад 40 картини кращих представників школи О. Новаківського, які залишили помітний слід в українському мистецтві – Г. Смольського, Я. Лукавецького, Л. Геца, М. Мороза, С. Гебус-Баранецької, Р. Сєльського, М. Сельської, І. Кейвана, С. Луцика, С. Гординського й деяких інших.

Також у музеї зберігаються деякі графічні роботи самого О. Новаківського, зо­крема ескізи до гральних карт “Жіноча голова” та “Чоловіча голова” 1931 року та “Лежача жінка” 1930-го року та інші. Ці десять ескізів відомого художника 1930-х років були подаровані музею поетом, літературознавцем, драматургом Дмитром Николишином у 1937 році.

Якщо заглибитися в історію формування колекції, то варто зазначити, що в більшості твори згадуваних художників потрапляли до фондів музею як дару­нок від самих митців, або ж від їх родичів, друзів, колег. Найбільша музейна збірка з числа творів художників-новаківців належить пензлю Я. Лукавецького та була подарована самим автором у 1933 році. Серед них – “Автопортрет” (1930), “Портрет гуцула” (1933), “Портрет Окуневського” (тодішній посол до Австрій­ського парламенту). “Портрет Скалозуба” (1936), що найчастіше репродукуєть­ся, був закуплений музеєм в 1938 році. Решта творів митця – 1940-х років, що зберігаються та експонуються у музеї з 2005 року – “Троїцька церква”, “Вдали­ні катедра”, “Горб, долина, дерева”, “Яблуня цвіте”, “Подвір’я зимою” та інші – власність внука художника Леся Лукавецького зі Львова.

Така увага музею до творчості живописця, театрального художника, архітектора та педагога Ярослава Корніловича Лукавецького – не випадкова, адже художник чималу частину свого життя посвятив Коломиї. Хоча народився


Митець 28 березня 1908 року у місті Снятин, тепер – Івано-Франківська обл. (помер 14 травня 1993 року там само), проте сім’я невдовзі переїхала до Коломиї, де він закінчив початкову школу і українську гімназію. Атмосфера ак­тивного культурного життя Коломиї 20–30-х років не могла не вплинути на та­лановитого юнака. Ще в гімназії він захоплюється мистецтвом, малює з натури, копіює картини Я. Пстрака, І. Труша, виконує декорації для професійних театрів [19].

Художню освіту Я. Лукавецький розпочав у мистецькій школі О. Новаків-ського 1928 року (навчався разом з Д. Горняткевичем, А. Наконечним, Г. Смоль-ським, М. Мороз), де перш за все осягнув таємниці рисунку, чіткість графічної побудови та композиції. Далі навчався у приватній школі А. Терлецького (1930– 1932), упродовж двох років готувався до вступу в Краківську академію мис­тецтв [7].

У Краківській академії навчався недовго, всього чотири семестри (1932– 1934) у професора В. Яроцького [20]. Митцю не зовсім імпонувала методика викладання в КАМ, її атмосфера, натомість сама мистецька столиця Польщі, зокрема архітектура, музеї та галереї Кракова збагачували його духовно й до­помагали отримати краще розуміння гармонії ліній, форм, кольорів.

Будучи студентом другого курсу, Я. Лукавецький дебютував на виставці АНУМ у Львові 1934 року роботами “Агітатор” та “Жіночий портрет”, які от­римали схвальні оцінки галицької преси. Також митець протягом навчання ре­гулярно експонував свої твори на виставках краківського мистецького гуртка “Зарево” у будинку краківської філії “Просвіта”, членом якого він був.

У 1936 році Я. Лукавецький повернувся до Коломиї, де вирішив зайняти­ся викладацькою діяльністю. У будинку батьків, який дістався йому у спадок, організував для української молоді власну мистецьку школу, в якій щороку навчалось 30 осіб різного віку. Школа функціонувала на приватних засадах під опікою “Рідної Школи” від 1936 до 1940 року. Цього ж року відбулося і відкриття першої персональної виставки митця, де, окрім своїх професійних малярських праць, Я. Лукавецький експонував роботи учнів своєї школи, чим зацікавив широкі кола громадськості міста. Виставка проходила у приміщенні Народного дому м. Коломия.

На другу половину 1930-х років припадає період інтенсивної малярської творчості Я. Лукавецького. Він малює багато олійних етюдів, натюрмортів, ство­рює цілу галерею прекрасних портретів видатних сучасників та близьких йому людей. Серед них “Портрет дружини у вікні” (1936), “Портрет Б. Лепкого” (1936), “Портрет В. Стефаника” (1936), “Портрет О. Скалозуба” (1930-ті), а та­кож портрети професора Д. Кубійовича, акторки А. Біберович та ін.

Основна частина творів, що зберігається у Коломийськом музеї, припадає саме на цей період творчості. Вони позначені впливом краківської портретної школи. Він пише багато портретів рідних, друзів, наставників, відомих культур­них діячів, з якими його зводила доля. У них проявляється глибокий профе­сіоналізм, розкутість мазка та глибина психологічних характеристик. Вони свідчать про добре володіння олійною технікою, вміння простими зображувальними за­собами відтворити образ людини, передати її найбільш характерні риси, роз-


Крити багатогранний внутрішній світ. Характерним для таких робіт є, наприклад, “Портрет Б. Лепкого”, який зображений під час читання книги в інтер’єрі оселі тощо.

Іншим художником, представником мистецької школи О. Новаківського є Святослав Гординський (народився в 1906 році в Коломиї у родині педагога й літературознавця проф. Я. Гординського). Коломиянин був обдарований різногра-нними талантами – маляра, графіка, літературознавця й мистецтвознавця. Збе­режені у музеї його твори – акварелі 1929 року, називають унікальними. Роботи “Гуцульський танок” (1929) та “Гуцул з Надвірнятщини” (1929) були подарова­ні художником музею у 1931 році. Загалом, відомо небагато збережених творів митця 1920–1930-х років, тому його полотна з колекції музею мають виняткову цінність, адже розкривають ранній період творчості митця.

Свою мистецьку освіту С. Гординський розпочав в 1924 році, у мистецькій школі О. Новаківського. Молодий митець досить швидко проявив свій талант художника і вже в 1926 році на повний голос заявив про себе на "Виставці сту­дій, в якій взяли участь 10 учнів з школи О. Новаківського зі своїми 240-ма екс­понатами. Етюди з Космача та спроби портретів, пейзажів і натюрмортів, переко­нали глядачів про талант і велике майбутнє юного митця.

Для поглиблення мистецької освіти С. Гординський у 1928 році вирушив до Берліну, а в 1929 році до Парижу. Спочатку студіював в “Академії Жуліян”, потім в “Модерній академії” конструктивіста Ф. Леже. В 1931 році осів у Львові й розгорнув натхненну різнопланову діяльність. Створив низку портретів, компо­зицій, пейзажів і натюрмортів, виявлявся у графіці, зокрема книжковій. Вже на першій виставці АНУМ в 1931 році експонував 12 своїх творів, серед яких портрети композитора М. Колесси й митця Р. Чорнія, цикл “Гуцульщина”, “Дівчинка”, “Леґінь”, “Біржа” й “Міст”. Вже в цих відносно ранніх роботах він виразно виявив свою самобутню мистецьку мову. Цю його індивідуальну мову підкреслювали теж акварельні твори “Гуцул”, “Довбуш”, “Автопортрет” та низка акварелей з Риму й Венеції, що виставлялись на “Ретроспективній виставці українського мистецтва” у Львові в 1935 року. Завдяки талантові й гідній подиву інтуїції С. Гординський швидко й глибоко освоїв усі мистецькі стилі, просту­діювавши ґрунтовно старе українське мистецтво, зумів у своїх творах прекрасно поєднати елементи різних епох і в сполуці з елементами українського народно­го мистецтва, надати своїм творам індивідуальний творчий вираз.

У колекції Коломийського музею є також низка робіт художника Михайла Мороза (7 липня 1904 року, с. Пліхів, тепер Бережанського р-ну Тернопільської обл. 27 вересня 1992, Бейлей Сітон. похований в Савт Бавнд Бруку, Нью Джерзі, США). Уродженець Поділля настільки прижився на Гуцульщині, що у своїй творчості став одним з виразників її духу. М. Морозу довелося бути учнем мис­тецької школи О. Новаківського у 1923–1927 роках. Ще під час навчання в школі добре зарекомендував себе як зрілий художник, талановитий пейзажист на колективних та персональних виставках у Львові. Тернополі, Станіславі, Коломиї. Крім його етюдів гуцулів і гуцулок, глядачі звертали особливу увагу на цикл водоспадів (“Водоспад Пруту в Яремчі”), види на Чорногору, пейзаж “Річка Пістинька” та низку інших робіт з пейзажами мальовничих куточків Карпат. Також він брав участь у виставці учнів школи О. Новаківського в Коломиї, яку відкрили в Народному домі 21 грудня 1930 року. В останній день


Виставки Народний дім для музею за 3030 злотих закупив роботу Михайла Мо­роза – “Портрет гуцула Лендюка” (1930).

Поїздки в Карпати, до Космача закарбували на все життя любов митця до цього краю, а гуцульські краєвиди стануть справді священною темою творчої праці М. Мороза. Вже в перших картинах, показаних на студентських вистав­ках, він розкриває своє індивідуальне бачення природи, схиляючись до лірико-романтичного її трактування, і своє виняткове колористичне обдарування. Зок­рема, це прослідковується у пейзажних роботах художника, що зберігаються у коломийському музеї – “Водоспад” (1933), “Етюд церкви” (1930), “Портрет Д. Лен-дюка” (1930), “Портрет священика з Космача” (1930) “Долішня церква в Космачі” (1947). Згідно із збереженими записами, всі вони були подаровані паном Стрі-льбицьким з с. Космач 1947 року.

М. Мороз продовжив навчання (на стипендію митрополита А. Шептицького) у Парижі, де у 1928 – 1930-х роках стажувався у мистецькій Академії Жуліан та Академії прикладного мистецтва, де вивчав теорію і практику монументального мистецтва. Однією з кращих його робіт того часу була монументальна фреска “Гуцульщина” (гуцулка з писанками).

З 1932 року М. Мороз був асистентом професора О. Новаківського у Львові. Згодом він жив у Святоюрській палаті у Львові (1937–1939), неподалік від митрополита А. Шептицького, на замовлення якого виконав чимало портретів духовенства. З осені 1939 року М. Мороз мав розпочати працю професора аналогії мистецтва в Богословській академії у Львові, однак на перешкоді стала війна, яка застала митця у Космачі на Гуцульщині [12].

По війні М. Мороз емігрував до Німеччини, а з 1949 – до Америки (осе­лився в Нью-Йорку), де прожив і творив решту свого життя.

В колекції Коломийського музею деякі художники-новаківці представле­ні лише одним твором. Це, наприклад, “Портрет В. Якіб’юка” художниці Ольги Плешкан (датується 20–30-ми роками ХХ століття), який ймовірно залишився після виставки учнів О. Новаківського у Коломиї 1930 року.

Ольга Плешкан була племінницею видатного класика української літера­тури Василя Стефаника (народилась 15 червня 1898 року в с. Чортівці, тепер – Івано-Франківської обл., померла 28 грудня 1985 року у м. Снятин). У 1920-х навчалась у Львові, спочатку в Львівському українському таємному універси­теті (1922–1925), далі у мистецькій школі О. Новаківського (1925–1932), брала активну участь у художніх виставках 1930–1931 років – Львові, Самборі, Коломиї. Тематика її робіт того часу – гірські пейзажі Карпат та Дністра, а також портре­ти своїх земляків-покутян.

В 1940–1957 роках О. Плешкан працювала науковим співробітником у музеї Василя Стефаника в с. Русові, потім переїхала до м. Снятин. За радянської влади її не цінували і не шанували як художника, хоча О. Плешкан і вдалось організу­вати дві персональні виставки – 1962 року у Львові та 1971 року у Коломиї. Визнання прийшло, як це зазвичай і трапляється, коли художниці не стало. 1995 року її іменем названо вулицю в Снятині, а в будинку, де вона проживала останні роки, відкрито громадський художньо-меморіальний музей. Проте, на жаль, на сьогодні він мало кому відомий та дуже занедбаний як і творчість са­мої мисткині.


Єдиним твором – “Портрет Т. Г. Шевченка” 1943 року – у Коломийському музеї представлений і творчий доробок яскравого представника українського зарубіжжя в Канаді Івана Кейвана (народився 18 вересня 1907 року у с. Карлів (тепер – Прутівка) на Снятинщині (нині – Івано-Франківщина), який залишив по собі значний доробок у царині культури й мистецтва, малярства та графіки, критики й теорії мистецтва, педагогіки та літератури [15].

Його ранній творчий період розділений між Снятином і Коломиєю. Все ж духовно він ближчий до Коломиї, де спочатку навчався в українській гімназії, а потім певний період жив і творив.

Мистецьку освіту розпочав 1927 року, у мистецькій школі О. Новаківського у Львові, а після року навчання перейшов до Академії мистецтв у Кракові, де на­вчався на загальному відділі у 1928–1932 роках [20]. В 1932–1937 роках продо­вжив навчання у Академії мистецтв у Варшаві, студіював малярство в професора М. Котарбінського і спеціалізувався в артистичній графіці та в різних ґраверських техніках. Окремо студіював історію мистецтва й мистецтвознавство у Варшав­ському університеті. Неодноразово нагороджувався на річних виставках Ака­демії мистецтв. Був членом мистецького гуртка “Спокій” у Варшаві. Брав участь в українських виставках у Варшаві, Львові. Виставляв портрети, книж­кову графіку, пейзажі, виступав у пресі зі статтями на мистецькі теми. Уже тоді професори відмічали, що “Кейван відзначається технічністю, маневреністю, що може конкурувати з машинною продукцією” [15].

В 1938–1939 роках І. Кейван працював у Львові й виконав тоді ряд олій­них портретів, між ними композиційний портрет генерала М. Тарнавського й десятки портретів олівцем, наприклад портрети митця В. Баляса та інженера О. Сєцінського.

За німецької окупації в 1941–1944 роках вчив малювання й історії україн­ського мистецтва в українській гімназії та в Будівельному ліцеї в Коломиї. В цьому періоді він виконав цілу низку портретів відомих українців: Т. Шевченка, М. Шаш-кевича, М. Лисенка, композиційні портрети В. Барвінського, С. Людкевича, Б. Куд-рика, М. Колесси й письменника Д. Николишина. Саме з цього часу і походить подарований ним особисто музею “Портрет Т. Г. Шевченка” 1943 року. Митець зобразив поета на темному тлі у коричневій гаммі з притаманним Т. Г. Шевченку поглядом з-під лоба.

1944 року митець емігрував з України – спочатку до Німеччини, де опи­няється в таборі для переміщених осіб; далі – 1949 року – переїжджає до Канади в Едмонтон, де жив і плідно творив до останніх днів (помер 24 вересня 1992 року).

Поодинокі в колекції музею і полотна художників С. Луцика (псевд.: Сі-вак; народився 10 жовтня 1906, Львів – помер 10 жовтня 1963, Мінесота, США) та Г. Смольського (народився 2 грудня 1893 в с. Підгірки, нині – Івано-Франків­ської обл., помер 1 грудня 1985, Львів). Зокрема, твори С. Луцика 1930 року – “Портрет гуцула” та “Портрет гуцула в рогачці”, були подаровані музею бан­ком “Покутський союз” (голова правління – І. Палиневич) 21 січня 1936 року, а “Краєвид” 1929 року художника Г. Смольського в музеї зберігається з 23 липня 1940 року як післявиставковий “бонус”.

Г. Смольський, учень О. Новаківського у 1922–1930-х роках, – автор не­великих колоритних пейзажів, передусім з Гуцульщини (околиці Космача, Косова),


А також з Бойківщини (Славське, Гребенів, Сколе). З глибокою проникливістю передав неповторну красу карпатського краєвиду. Багато композицій виконано художником на гуцульську тематику, зокрема і представлений у музеї “Краєвид”. Як і портрети гуцулів С. Луцика, так і “Краєвид” Г. Смольського мабуть вико­нувалися молодими митцями під час пленерів у Космачі.

Г. Смольський також займався графікою, працював у жанрі портрету, на­тюрморту, створив цілий ряд жанрових композицій. Крім того, він автор низки статей про українське мистецтво, окремих митців (І. Труша, А. Манастирського, О. Новаківського). Написав низку нарисів історико-етнографічного характеру. На основі зібраних народних переказів та пісень про Довбуша написав повість “Олекса Довбуш” (1935, 1944).

У Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття до­сить значна за кількістю колекція творів відомої львівської художниці, випуск­ниці школи О. Новаківського у 1926–1929 роках – Стефанії Гебус-Баранецької (народилася 9 грудня 1905 року в м. Перемишлі – померла 22 січня 1985 року у Львові). Серед них: “Робота в лісі” (1942), “Гуцул-скрипач” (1958), “Косівські килимарниці” (1956), “Космацькі вишивальниці” (1959), “Косівські гончарі” (1957), “Колгоспниці” (1957), “Художня самодіяльність” (1960) та “Портрет С. Корпанюка” (1963) було закуплено у радянські часи через міністерство куль­тури УРСР в автора 1973 року. Всі вони об’єднуються єдиною тематикою, ви­світлюють життя та побут гуцулів. Їм притаманний національний колорит, хоча і написані вони були у радянські часи.

Післявоєнним періодом датуються і твори широко відомого подружжя львівських художників – Романа та Марії (Маргіт) Сельських. Твори Р. Сельського, що містяться у фондах музею, – триптих “Гуцульщина” (1974) та “Півень на подвір’ї” (1984), а також “Портрет Гуцула” (1950) М. Сельської, були подаро­вані авторами. З огляду на детальне висвітлення у сучасній мистецтвознавчій літературі творчості цих митців, у рамках даного дослідження аналізувати їх роботи вважаємо не доцільним.

Одним з останніх надходжень, надбань даної колекції Коломийського му­зею стали два твори художника-живописця, вихованця школи О. Новаківського, співця гуцульського краю – Петра Сахро (народився 1918 року в с. Рожнів Ко-сівського району Івано-Франківської області, помер 1987, Коломия) – “Стара Коломия” (1960) та “Зимовий пейзаж” (1958), що були закуплені 1991 року, і які також відносяться до повоєнного часу.

Загалом, розглянута вище колекція творів – учнів О. Новаківського у 1920–1930-х роках цікава та різнобічна, проте об’єднується єдиною тематикою – любов’ю до рідного краю Гуцульщини та Покуття та глибоким патріотизмом. Живописні полотна українських художників – учнів мистецької шкли О. Новаків-ського, посіли вагоме місце в музейній колекції Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, розширили діапазон сприйняття та пізнання культури цієї частини України і дали можливість відвідувачам не тільки спо­глядати чи милуватись цими творами, а й науковцям займатись дослідженнями в галузі образотворчого мистецтва.

На нашу думку, твори розглянутих вище митців-новаківців – С. Гордин-ського, Г. Смольського, М. Мороза, Я. Лукавецького, О. Плешкан та інших, засвід-


Чують не тільки високу культуру українського малярства минулого століття, а й його ідейно-патріотичну наснагу. Їхні полотна можуть бути взірцем для молоді, того, як слід шанувати традиції свого народу, як шукати в них ґрунт для влас­них творчих починань.

Література

1. Волошин Л. 80-ліття мистецької школи О. Новаківського у Львові: Каталог вистав­ки учнів-ювілярів /Нац. музей у Львові, Художньо-меморіальний музей О. Новаківського / Л. Волошин. – Львів, 2004. – 68 с.

2. Волошин Л. Автопортрети Олекси Новаківського / Л. Волошин. – Львів: Свічадо, 2004. – 154 с.

3. Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: Митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. / Л. Волошин. – Львів, 2001 – 200 с.

4. Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові. Біографічний слов­ник учнів / Волошин Л. – Львів, 1998. – 65 с.

5. Волошин Л. Олекса Новаківський: Творчий силует мистця у феноменології
українського духа / Л. Волошин // Образотворче мистецтво. – 2001. – №2. – С. 18–20.

6. Волошин Л. Школа Олекси Новаківського / Л. Волошин // Образотворче мистецтво. – 2000. – №3–4. – С. 31–36.

7. Волошин Л. Ярослав Лукавецький: Малярство. Рисунок. Сценографія / Л. Волошин. – Львів: Видавництво “ЗУКЦ”, 2008. – 124 с.

8. Голубовський І. Боги при одному столі: Повість-есе про Олексу Новаківського / І. Голубовський // Дзвін. – 2001. – №9. – С. 2–7.

9. Гординський С. Сергій Литвиненко – скульптор / С. Гординський. – Нью-Йорк: Книгоспілка, 1956. – 173 с.

10. Горняткевич Д. Українські митці в автобіографіях / Д. Горняткевич // Визвольний шлях. – 1956. – №4. – С. 668–699.

11. Кейван І. Богдан Стебельський / І. Кейван //Альманах Станіславської Землі. – Нью-Йорк, 1985. – Т.2 – С. 121.

12. Кейван І. Українські митці поза батьківщиною / І. Кейван. – Едмонтон; Монреаль, 1996. – 228 с.

13. Овсійчук В. А. Олекса Новаківський / В. А. Овсійчук – Л.: Інститут народознавства НАН України, 1998 – 332 с.

14. Овсійчук В. А. Ранній період творчості О. Новаківського / В. А. Овсійчук // Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К, 2000. – С. 9–26.

15. Романюк І. Іван Кейван – художник, науковець, літератор / І. Романюк // Зорі над Прутом. Літературно-мистецький альманах : додаток до “Ленінської правди”. – 1990. – 1 ве­ресня. – № 105–106. – С. 14–19.

16. Сівков О. Експресіоніст фарби / О. Сівков // Україна. – 2002. – №5. – С. 43–45.

17. Сівков О. Національне в українському малярстві / О. Сівков // Образотворче мис­тецтво – 2001. – №3. – С. 26–28.

18. Смольський Г. Школа Новаківського / Г. Смольський // Діло. – 1936. – С. 55–56.

19. Ярослав Корнилович Лукавецький: Каталог. – Львів: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1991. – 24 с.

20. Rodowody studentуw. – Archiwum ASP w Krakowie. – T. A-78.


УДК 78.03+782

Похожие статьи