Головна Образотворче мистецтво Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури «ЧЕРВОНИЙ» КАЛЕНДАР РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (1917–1991 рр.) ТА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
joomla
«ЧЕРВОНИЙ» КАЛЕНДАР РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (1917–1991 рр.) ТА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Образотворче мистецтво - Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури

Тетяна Іллівна Гаєвська

Кандидат історичних наук Інституту культурології НАМ України

У статті зроблено аналіз радянського календаря відносно вихідних святкових днів в Україні. Проаналізовані зміни «червоних» календарних днів у період з 1900– 2011 рр.

Ключові слова: календар, неробочий святковий день, свято, вихідний.

The article analyses the Soviet calendar of weekend holidays in Ukraine. Changes in the «red» days in the period 1900-2011

Key words: calendar, a non-working holiday, holiday, source.

Жовтнева революція 1917 р. та захоплення влади більшовиками вплинули на всі сторони суспільного життя колишньої Російської імперії. Засади російського суспільства були зламані, банки націоналізовані, землі конфісковані, церква відділена від держави. Не залишилася без уваги і проблема відліку часу. Кален­дарна реформа назрівала давно, ще з середини XIX ст. У дореволюційній Росії в громадянському та церковному побуті використовувався юліанський календар, а в більшості західних країн – григоріанський. Російські вчені П. Саладілов, М. Степанов, Д. Менделєєв неодноразово пропонували різні варіанти для зміни системи літочислення. Завданням реформи було усунення 12-денної, а потім і 13-денної різниці, що сталося через різні способи обчислення високосних років. Подані пропозиції наштовхувалися на негативну реакцію вищих посадових осіб, які відстоювали думку про те, що введення нового календаря стане зрадою канонам православ'я.

Питання про календарну реформу було поставлено вже в листопаді 1917 р. Менше ніж за два місяці проекти були підготовлені, і 24 січня 1918 р. голова Раднаркому В. І. Ленін підписав декрет «Про введення в Російській республіці західноєвропейського календаря» [19, 404-405]. Для встановлення однакової системи літочислення «…з метою встановлення в Росії однакового майже зо всіма культурними народами обчислення часу…», пропонувалося ввести до громадянсь­кого обігу григоріанський календар замість юліанського. Для вирівняння календар­них днів слід було після 31 січня 1918 р. вважати не перше, а 14 лютого.

Введення нового календаря викликало негативну реакцію з боку Церкви. На Помісному соборі, що проходив у 1917–1918 рр., питання про введення григоріанського календаря стало предметом бурхливого обговорення [28, 132– 133]. Воно розглядалося на спільному засіданні двох відділів – про богослужіння і правове становище Церкви в державі 29 січня 1918 р. Головуючий митрополит Арсеній (А. Г. Стадницький) зажадав якнайшвидшого розв’язання проблеми – до наступного дня. На його думку, обидва відділи повинні були виробити аргумен-


Товану позицію. Терміновість диктувалася введенням нового стилю через два дні – з 1 лютого.

На засіданні одноголосно вирішили зберегти юліанський стиль літочис­лення в церковному побуті. Делегату собору професору богослов'я Московської духовної академії С. С. Глаголєву було доручено підготувати проект з цього пи­тання, який був оголошений на засіданні собору 30 січня [14]. У ньому конста­тувалося, що: 1) запровадження нового стилю в громадянському житті не повинно перешкоджати віруючим дотримуватися юліанського календаря; 2) Церква повинна зберегти старий стиль, тому що введення нового календаря в церковний обіг спричинило б ліквідацію свята Стрітення в 1918 році; 3) питан­ня про календарну зміну повинно стати предметом обговорення і бути прийня­тим Вселенським собором за участю всіх християн; 4) до григоріанського календаря не можна застосовувати правила щодо святкування Великодня, оскільки в деякі роки за новим стилем вона святкувалася раніше єврейської Пасхи; 5) підкреслювалося, що новий, виправлений календар необхідний для всього християнського світу, але значення григоріанського календаря в цій якості заперечувалося.

Позиція С. С. Глаголєва висловлювала офіційну точку зору православної церкви. За рішенням одного з перших Вселенських соборів у Нікеї встановлю­валося, що християнську Пасху слід святкувати пізніше єврейської. Православо-славна Церква протягом багатьох років неухильно слідувала цьому правилу і неодноразово звинувачувала католицьку церкву в порушенні. Однак, внаслідок зміни політичної ситуації в країні Церква була змушена пом’якшити жорстку позицію. У 1918 р. можливість проведення календарної і тісно пов’язаної з нею пасхальної реформою не заперечувалася. У той же час можливість її проведен­ня прямо ставилася в залежність від скликання Вселенського собору і, отже, відкладалося на невизначений час. На думку С. С. Глаголєва, до цього грома­дянська влада не перешкоджала слідуванню юліанському календарю. Ця заява була безпосередньо пов'язана з негативним ставленням православної церкви до втручання в її справи з боку радянського уряду. Після короткого обговорення висновок було затверджено Собором [16].

Незабаром для поглибленого вивчення календарного питання була ство­рена спеціальна комісія [14]. До її складу увійшли делегати Собору Право-славославної Церкви єпископ Чернігівський Пахомій (П. П. Кедров), професора С. Глаголєв, І. Соколов, І. Карабінов, Б. Тураєв, П. Жукович. С. Глаголєв та І. Соколов зійшлися на думці, що григоріанський календар шкідливий, а юліанський – відповідає науковим вимогам. Та це не означало, що слід зберегти старий стиль. Зокрема, С. Глаголєв висловив пропозицію скасувати числа 31 місяців і тоді через два роки старий стиль вирівнявся б з новим [14]. Він запро-поновав також інший варіант вирівняння григоріанського календаря – через скасування одного дня будь-якого 31-го числа і ліквідацію одного високосу че­рез кожні 128 років. Одночасно визнавалося, що подібна зміна могла бути прийнята тільки за рішенням міжнародної конференції. Дослідник визнав, що правильніше буде пересунути старий стиль зазначеним методом не на 13, а на 14 днів. На його точку зору, проведені ним астрономічні обчислення довели, що


Цей проект був більш точним. Тим не менш, незважаючи на такі радикальні пропозиції, вчений вважав, що найближчим часом Церква повинна зберегти старий стиль [17].

Членами комісії було прийнято постанову, в якій відзначалося про неможливість самостійного рішення Православної Церкви. Патріарху Тихону пропонувалося скласти особливу грамоту на ім'я Вселенського патріарха Кон­стантинополя для з'ясування точки зору про календарну проблему всіх автоке­фальних православних церков.

Через початок Громадянської війни засідання комісії більше не проводилися. Діяльність її обмежилася складанням і спробою видати церковний календар на 1919 р. [18].

У наступні роки Православна Церква продовжувала дотримуватися старо­го стилю. Однією з причин цього стало її негативне ставлення до радянської вла­ди. Показовою була заява, зроблена одним з делегатів Помісного собору М. А. Семеновим: «Я вважав би, що не слід звертати жодної уваги на декрети більшовиків і ніяк на них не реагувати» [26, 188].

Радянському уряду, незважаючи на всі зусилля, не вдалося змусити Церк­ву замінити календар. Внаслідок виходила двоїстість, яка утворювала додаткові проблеми у визначенні церковних свят. Таке становище залишається і сьогодні: в Україні релігійні свята відзначають за юліанським календарем.

В Російській імперії до 1917 р. склалася система вихідних днів, що оголошу­валися (до 2 березня 1917 р.) неприсутніми за Височайшим повелінням. Непри­сутніми (вихідними) вважалися дні недільні, всі двунадесяті свята православної церкви, деякі інші церковні (Покрова, Усікновення глави Іоанна Предтечі, ікони Казанської Божої Матері і деякі інші), а також табельні.

30 липня 1905 р. народився спадкоємець престолу, через що до календаря були внесені деякі корективи: скасовувався вихідний день 22 листопада – На­родження і Тезоіменитство Государя Спадкоємця (великого князя Михайла Олександровича).

Вводилися два нові вихідні: 30 липня – Народження Государя Спадкоємця та 5 жовтня – Тезоіменитство Государя Спадкоємця (великого князя Олексія Миколайовича).

Неприсутні дні на 1917 р. (дати вказані за старим стилем): 1 січня – Но­вий рік; 6 січня – Богоявлення або Хрещення Господнє; 2 лютого – Стрітення Господнє; 10-11 лютого – Масляна або Два дні Сирної седмиці (дата змінна); 25 березня – Благовіщеня; 26 березня – Вхід Господній у Єрусалим; 2-8 квітня – Великодній тиждень (дата змінна); 23 квітня – тезоіменитство Її Імператорської Величності Государині Імператриці Олександри Феодорівни; 6 травня – На­родження Його Імператорської Величності, Государя Імператора Миколи Олек­сандровича; 9 травня – День святителя Миколи чудотворця; 11 травня – Вознесіння Господнє (дата змінна); 14 травня – Коронування государя Імператора і Государині Імператриці; 21 травня – П'ятидесятниця або День Св. Трійці (дата змінна); 22 травня – День Св. Духа (дата змінна); 25 травня – Народження Її Імператорської Величності, Государині Імператриці Олександри Феодорівни; 29 червня – День Св. Ап. Петра і Павла; 22 липня – тезоіменитство Її Імператорської Величності,


Государині Імператриці Марії Феодорівни; 30 липня – день народження цесаре­вича Олексія Миколайовича; 6 серпня – Преображення Господнє; 15 серпня – Успіня Пресвятої Богородиці; 29 серпня – Усікновення голови св. Іоанна Пред­течі; 30 серпня – Благовірного кн. Олександра Невського; 8 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці; 14 вересня – Воздвиження Хреста Господнього; 26 ве­ресня – Ап. і Євангеліста Іоанна Богослова; 1 жовтня – Покрови Пресвятої Богородиці; 5 жовтня – тезоіменитства Спадкоємця Цесаревича; 21 жовтня – Сходження на престол Государя Імператора; 22 жовтня – Казанської ікони Божої Матері; 14 листопада – Народження вдови Государині Імператриці; 21 листопада – Введення в храм Пресвятої Богородиці; 6 грудня – Святителя Ми­коли Чудотворця та тезоіменитства Государя Імператора; 25–27 грудня – Свят­кування Різдва Христового.

У 1917 році спрощуються неробочі святкові дні – не святкуються царські дні народження і тезоіменитства, а в іншому – без змін.

Нова влада приймає Кодекс законів про працю у 1918 р., в якому на зако­нодавчому рівні закріплюються вихідні (червоні дні). У додатку до ст. 104 «Правила про щотижневий відпочинок і про святкові дні», прийнятому ВЦВК 10 грудня 1918 р. [29, 905], встановлюються з 10 грудня 1918 р. такі святкові дні: 1 січня – Новий рік; 22 січня – день 9 січня 1905 р., 12 березня – повалення самодержавства; 18 березня – день Паризької Комуни; 1 травня – день Інтерна­ціоналу; 7 листопада – день Пролетарської Революції, плюс додаткові, але не більше 10 днів на рік, погоджуючи ці дні відпочинку з звичайними для більшості населення даної місцевості святами, заздалегідь повідомивши, однак, за умови, щоб такі дні відпочинку не оплачувалися [28, 905].

Постановою Пленарного засідання Ради Професійних Спілок 2 січня 1919 р. неробочими були оголошені дні п'яти найбільш шанованих свят Православної церкви (за старим стилем): 6 січня – Хрещення Господнє, 25 березня – Благовіщення Пресвятої Богородиці, Пасха (п'ятниця і субота, Страсний понеділок і вівторок Великодніх тижнів), 15 серпня – Успіня Пресвятої Богородиці, 25 – 26 грудня – Різдво Христове [25, 568].

За Кодексом законів про працю РСФСР у ст. 111 в 1922 р. «червоними» днями оголошуються: 1 січня – Новий Рік; 2 січня – день 9 січня 1905 р.; 12 бе­резня – день повалення самодержавця; 18 березня – день Паризької Комуни; 1 травня – день Інтернаціоналу; 7 листопада – день Пролетарської Революції [21, 22].

15 листопада 1922 р. вводиться в дію Кодекс законів про працю УРСР, який став повною рецепцією аналогічного російського кодексу. Таким чином, 1922 р. Україна живе за тими самими «червоними» днями, які проголошені в Росії.

У загальному календарі Російського товариства Червоного Хреста неро­бочими днями в 1925 р. заявлені: 1 січня – Новий Рік; 22 січня – День 9 січня 1905 р.; 12 березня – Повалення самодержавства; 18 березня – День Паризької Комуни; 18 квітня – Страсна субота; 19-20 квітня – Великдень; 1 травня – День Інтернаціоналу; 28 травня – Вознесіння; 7 червня – Трійця; 8 червня – Духів день; 6 серпня – Преображення; 15 серпня – Успіня; 7 листопада – День Пролетарської


Революції; 25–26 грудня – Різдво [12]. Характерним для цього календаря є те, що державні дні переведені на новий стиль, а релігійні свята подані за старим стилем.

Московською міською радою профспілок прийнято постанову надруко­вану в газеті «Известия» за 1927 р., де заборонялося проводити в 1928 р. роботи в такі святкові дні: 1 січня – Новий рік; 22 січня – День пам'яті Леніна; 12 бе­резня – День повалення самодержавства; 18 березня – День Паризької комуни; 1 травня – День Інтернаціоналу; 7-8 листопада – XI рік Пролетарської революції; 8 березня – Міжнародний день робітниць (робочий день скорочений для робітниць на дві години). Крім того, заборонялося проводити роботи в наступні дні відпочинку: 14 квітня (Страсна субота); 16 квітня (2-й день Великодня); 24 травня (Вознесіння); 4 червня (Духів день); 6 серпня (Преображення); 25 і 26 грудня (Різдво).

Постанова ВЦВК, РНК РРФСР від 30.07.1928 р. «Про зміну статей 111 та 112 Кодексу законів про працю РРФСР» визначається такі «червоні» дні: 1 січня – Новий рік, 22 січня – день 9 січня 1905 р.; 12 березня – день повалення самодержавства; 18 березня – день Паризької Комуни; 1 і 2 травня – день Інтернаціоналу; 7 і 8 листопада – річниця Жовтневої революції. Плюс щорічно шість особливих днів відпочинку (Пункт про шість особливих днів відпочинку набув чинності з 1 січня 1929 р.) [22]. В цій постанові не згадується 8 березня, тому ймовірно, що цей день був пам’ятним днем.

За постановою РНК СРСР від 24.09.1929 р. «Про робочий час і час відпочинку в підприємствах і установах, що переходять на безперервний ви­робничий тиждень» замість «свят» вводився термін «революційні дні». Це: 22 січня – «день пам'яті 9 січня 1905 р. і пам'яті В. І. Леніна»; 1 і 2 травня – «дні Інтернаціоналу»; 7 і 8 листопада – «дні річниці Жовтневої революції» [23].

Щодо «Святкування інших революційних подій проводиться без звільнення робітників і службовців від роботи. У день нового року і дні всіх релігійних свят (колишніх особливих днів відпочинку) робота проводиться на загальних підставах» [23]. Тобто повністю скасовуються релігійні свята, а Новий рік оголошується святковим, але робочим днем, протримавшись до 1947 р., коли 1 січня стає святковим не робочим днем [4].

В 1930 р. назви «революційних днів» змінюють свою назву: 1-2 травня з «дні Інтернаціоналу» йменується як «Свято міжнародної солідарності пролета­ріату», а 7 і 8 листопада – з «дні річниці Жовтневої революції» на «День Пролетарської революції».

Таким чином, до 1936 р. країна живе за «червоним» календарем, і тільки 5 грудня 1936 року вносяться зміни і неробочими святковими днями вважаються: 22 січня – день пам'яті В. І. Леніна і 9 січня 1905 р.; 1–2 травня – дні бойового свята міжнародного пролетаріату (Свято міжнародної солідарності пролетаріату); 7-8 листопада – річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції в СРСР (День Пролетарської революції). 5 грудня 1936 р. Надзвичайним VIII з'їздом Рад СРСР вводиться нове свято – 5 грудня – Всенародне свято – день Сталінської Конституції СРСР.

26 червня 1940 р. Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного покидання робітниками і службовцями підприємств


І установ» [1]. У розвиток цього указу 27 червня 1940 р. РНК СРСР прийняв по­станову, в якій встановив, що «понад недільних днів неробочими днями також є: 22 січня, 1 і 2 травня, 7 і 8 листопада, 5 грудня». Цією ж постановою були скасо­вані існуючи в деяких сільських місцевостях шість особливих днів відпочинку та неробочі дні 12 березня (День повалення самодержавства) і 18 березня (День Паризької комуни).

З 1941 р. по 1945 р. через Велику вітчизняну війну святкових неробочих днів не існувало.

І лише з 8 травня 1945 р. встановлюються неробочі святкові дні, це: 22 січня – «день пам'яті 9 січня 1905 р. і пам'яті В. І. Леніна»; 1 і 2 травня – «дні Інтернаціоналу»; 9 травня – свято Перемоги радянського народу у Великій Вітчиз­няній війні 1941–1945 рр. [2]; 7 і 8 листопада – «дні річниці жовтневої революції»; 5 грудня – День Конституції СРСР.

З 2 вересня 1945 р. до переліку неробочих святкових днів вносять 3 ве­ресня, що мав назву Дня перемоги над Японією [29]. А вже через два роки з 7 травня 1947 р. 3 вересня оголошується робочим днем що закріплюється Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1947 р. «На зміну Указу Президії Верховної Ради СРСР від 2 вересня 1945 р. про оголошення дня перемоги над Японією – 3 вересня неробочим днем Президія Верховної Ради СРСР постановляє: Вважати день 3 вересня – свято перемоги над Японією – робочим днем» [5]. Згодом цей «червоний» календарний день зникає з переліку назавжди і в тому числі з народної пам’яті.

З 23 грудня 1947 р. відбуваються зміни неробочих і святкових днів: 9 травня – свято перемоги над Німеччиною і вважати робочим днем; 1 січня – Новий рік; 22 січня – «день пам'яті 9 січня 1905 і пам'яті В. І. Леніна»; 1 і 2 травня – «дні Інтернаціоналу»; 7 і 8 листопада – «дні річниці Жовтневої рево­люції»; 5 грудня – День Конституції СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 р. 1 січня було оголошено новорічним святом (неробочим днем), а день 9 травня був оголоше­ний робочим днем [5, 2].

За такими святковими днями країна Рад жила до 1951 р., а вже з 7 серпня 1951 вносяться зміни: 22 січня – робочий день; 1 січня – Новий рік; 1 і 2 травня – «дні Інтернаціоналу»; 7 і 8 листопада – «дні річниці Жовтневої революції»; 5 грудня – День Конституції СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1951 р. день «Про оголошення 22 січня робочим днем» – 22 січня оголошується робочим днем, але разом із тим відзначати і надалі 22 січня як день, присвячений пам'яті В. І. Леніна і 9 січня 1905 р. Відповідно до постанови ЦК КПРС, опублікованій у «Известиях» Ради депутатів трудящих СРСР 11 січня 1955 р. № 8, «день пам'яті В. І. Леніна, великого вождя трудящих і засновника Радянської соціалістичної держави, відзначати в день народження В. І. Леніна – 22 квітня» підніманням Державного прапору СРСР [27, 73].

Особливо треба відмітити зміни, які відбулися у 1965 р. Саме з 26 квітня 1965 р. святковими (неробочими) днями оголошуються 8 березня – Міжнародний день робітниць вноситься до святкового календаря і День перемоги – 9 травня і


Оголошуються святковими неробочими днями. В 1965 р. році саме на ознаме­нування двадцятої річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні пройшла низка святкових заходів, покликаних підвищити значущість свята. Указами Президії Верховної Ради СРСР була впроваджена ювілейна медаль «Двадцять років пе­ремоги у Великій вітчизняній війні 1945 – 1945», Положення про почесне зван­ня «Місто-Герой», у Москві відкрили Центральний музей Збройних сил СРСР, присвячені війні зали в обласних краєзнавчих музеях і музейні кімнати в шко­лах та закладах – по всій країні. До сьогодні 9 травня вважається неробочим днем і вшановується різними заходами (концерти, хвилина мовчання, покла­дення вінків до пам’ятників загиблих у війні тощо). У багатьох містах і селищах СРСР і Східної України були відкриті пам’ятники воїнам-переможцям. У 1975 [30], 1980 [31], 1985 рр. [32] до річниць Перемоги ЦК КПРС ухвалював спеціальні постанови щодо їх святкування. Можемо припустити, що саме з на­годи свята Перемоги 8 березня було оголошено неробочим днем як визнання вагомого внеску радянських жінок «в ознаменування видатних заслуг радянсь­ких жінок в комуністичному будівництві, в захисті Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни, їх героїзму і самовідданості на фронті і в тилу, а також відзначаючи великий вклад жінок у зміцнення дружби між народами і боротьбу за мир» 8 березня стає не тільки святковим, а й неробочим днем [27, 55]. На шкалі переліку свят його, взагалі, навіть не вказували.

Світова громадськість відзначає це свято, починаючи з 1910 р., відтоді як на ІІ Міжнародній конференції соціалісток у Копенгагені на пропозицію Клари Цеткін 8 березня було проголошено днем солідарності жінок усього світу в боротьбі за економічну, соціальну і політичну рівноправність. З 1975 р. ООН, у зв'язку з Міжнародним роком жінок, оголосила 8 березня як Міжнародний жіночий день. У 1977 р. Генеральна Асамблея ООН (резолюція № A/RES/32/142) запропонувала державам оголосити, відповідно до їх традицій і звичаїв, будь-який день цього року Днем боротьби за права жінок і міжнародний мир Організації Об'єднаних Націй. Це рішення було ухвалене у зв’язку з Міжнародним роком жінок, так і Міжнародним десятиріччям жінок (1976–1985 рр.).

Присвячені Дню боротьби за права жінок і міжнародний мир Організації Об'єднаних Націй заходи ООН приурочуються до 8 березня.

Отже, святковими неробочими днями з 1965 року оголошуються такі свя­та: 1 січня – Новий рік, 8 березня – Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня – День Перемоги; 7 і 8 лис­топада – річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції; 5 грудня – День Конституції СРСР.

Саме такий «святковий календар» був незмінний до 1977 р. і святковими неробочими днями стають: 1 січня – Новий рік; 8 березня – Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня – День Перемоги; 7 жовтня – День Конституції СРСР; 7 і 8 листопада – річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції [3, 265]. Тобто змінилася дата святкування Дня Конституції, замість 5 грудня він святкується 7 жовтня.

Після проголошення Україною Незалежності змінюється календар свят­кових неробочих днів. В Україні з березня 1991 р. неробочі святкові дні, це: 1


Січня – Новий рік; 8 березня – Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня – День Перемоги; 28 червня – День Конституції України; 16 липня – День Незалежності України; 7 і 8 листо­пада – річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції, робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня – Різдво Христове; Змінна дата – Пасха (Великдень); Змінна дата – День Святої Трійці [11, 267; 12, 382].

5 червня 1992 р. Законом України День незалежності України з 16 липня переноситься на 24 серпня [7, 477].

У 1995 р. до Кодексу Законів про працю вносяться уточнення: «У випад­ку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого» [8, 201].

З 2000 р. святкові дні 7 і 8 листопада – річниця Великої Жовтневої соціаліс­тичної революції скасовуються владою [9, 53].

Отже, аналіз календарної святковості часів Радянського Союзу дозволяє виділити позитивний та негативний досвід. До негативного можна віднести надмірну ідеологічну спрямованість, формалізм. Позитивним у цілому і нові, і традиційні форми свята радянської епохи були покликані зафіксувати основні віхи історії та культури нової держави і транслювати їх через покоління як традиційні (але вже традиційно радянські). Цей досвід є корисним і в умовах Незалежної України.

Таким чином, можна засвідчити, що у досліджуваний період в Україні, як і в СРСР в цілому, під впливом державної політики склалася цілісна система громадських свят і обрядовості, на яку покладалися певні ідеологічні функції.

Частина свят, які сформували культуру радянського періоду, зберігають свій вплив і після розпаду СРСР. Значною мірою це пов'язано з тим, що вони відсилають до того нового пласту культурної пам'яті, який був створений за час існування Радянського Союзу. Тенденція сучасної культури може бути охарактери­зована в тому ж ключі – у сучасній Україні йде процес створення нових свят. Покоління, народжене після 90-х рр. XX ст., є носіями вже іншої комунікативної пам'яті, і те, що було традиційним для їх батьків і дідів, стає для них міфом.

Література


1

Ведомости Верховного Совета СССР. №28(91), 22.08.1940 г.

4

2. Ведомости Верховного Совета СССР. – 194. – N 26.

3. Ведомости Верховного Совета СССР – 1970. – N 29. Ведомости Верховного Совета СССР. – 26 декабря 1947. – № 45(499).

5. Відомості Верховної

6. Відомості Верховної

7. Відомості Верховної

8. Відомості Верховної

9. Відомості Верховної

10. Відомості Верховної

11. Відомості Верховної

Ради СРСР ». – 1947. – № 17. Ради (ВВР). – 1981. – N 32. Ради України (ВВР). – 1992. – N 33. Ради України (ВВР). – 1995. – N 28. Ради України (ВВР). – 2000. – N 8. Ради УРСР (ВВР). – 1991. – N 23. Ради УРСР (ВВР). – 1991. – N 30.

12. Всеобщий календарь Российского общества Красного Креста. – 1925. М-Л.: Госу­дарственное издательство. – 1925.

13. ГАРФ. – Ф. Р-3431, д. 283. Л. 354-355


14. ГАРФ. – Ф. Р-3431, д. 283. Л. 431

15. ГАРФ. – Ф. Р-3431, д. 74. Л. 86 об.

16. ГАРФ. – Ф. Р-3431, л. 39, 60 об.

17. ГАРФ. – Ф. Р-3431, л. 432.

18. ГАРФ. – Ф. Р-3431, л. 463 об., 663.

19. Декреты Советской власти. – Т. 1. – М. 1957. – № 272.

20. Известия. – № 302 от 24.12.47.

21. Кодекс Законов о труде Р. С.Ф. С.Р. – Изд. 1922.

22. Постанова ВЦВК, РНК РРФСР від 30.07.1928 «Про зміну статей 111 та 112 Кодек­су законів про працю РРФСР».

23. Постанова РНК СРСР від 24.09.1929 «Про робочий час і час відпочинку в підприємствах і установах, що переходять на безперервний виробничий тиждень».

24. Постановление от 9 ноября 1922 года «О введение в действие КОДЕКСА ЗАКОНОВ О ТРУДЕ Р. С.Ф. С.Р.» Изд. 1922 г., принятое на IV сессии 9 ноября 1922.

25. Русские. – М.: Наука, 1999.

26. Священный Собор Православной Российской церкви. – Деяния. – Кн. VI. – Вып. 2. – М., 1918.

27. Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР. 1938 г. — июль 1956 г.: / под ред. к. ю. н. Ю. И. Мандельштам – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1956.

28. Собрание Узаконений и Распоряжений Рабочего и Крестьянского Правительства РСФСР. – 1918, № 87–88.

29. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 2 вересня 1945 р. «Про оголошення 3 ве­ресня святом Перемоги над Японією».

30. О 30-летии Победы советского народа в Великой Отечественной войне в 1941– 1945 гг.: Постановление ЦК КПСС, 1974 г. // КПСС в резолюциях и решениях съездов, кон­ференций и пленумов ЦК. – [9 изд, доп., испр.]. – М.: Политиздат, 1986. – Т.12. – С. 503–508.

31. О праздновании 35-й годовщины Победы советского народа в Великой Отечест­венной войне в 1941–1945 гг.: Постановление ЦК КПСС, 14 января 1980 г. // КПСС в резо­люциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – [9-е изд, доп., испр.]. – М.: Политиздат, 1986. – Т.13. – С. 430–431.

32. О 40-летии Победы советского народа в Великой Отечественной войне в 1941– 1945 гг.: Постановление ЦК КПСС, 31 мая 1984 г. // КПСС в резолюциях и решениях съездов, кон­ференций и пленумов ЦК. – [9-е изд, доп., испр.]. – М.: Политиздат, 1986. – Т.14. – С. 574–581.


УДК 372.461