Головна Образотворче мистецтво Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИКИ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ
joomla
ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИКИ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ
Образотворче мистецтво - Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури

Сергій Георгійович Лазарєв

Аспірант Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Стаття присвячена вивченню специфіки електронної музики в системі видової типології мистецтв. Розглядаються напрямки електронної музики, виділяються прин­ципи її класифікації.

Ключові слова: Електронна музика, принципи класифікації електронної музики, напрямки електронної музики, специфіка електронної музики.

The article considers the specificity of electronic music in the species typology of Art. This article considers electronic music directions and distinguishes the principles of its classification.

Key words: Electronic music, principles of electronic music classification, specialties of electronic music, the specifics of electronic music.

Сучасна музична творчість – це безперервні процеси інтеграції та дифе­ренціації, в числі яких поряд з традиційними методами композиторської твор­чості практикуються новаторські прийоми письменництва з використанням сучасної науки і техніки, наприклад теоретико-інформаційного моделювання музичних творів і створення їх за допомогою комп'ютерних технологій. Ці про­цеси вимагають створення комплексних методів дослідження, що включають у себе мистецтвознавчий та філософсько-естетичний рівні, що диктує необхід­ність синтезованого знання про сучасні процеси в художній культурі в цілому, і в різних видах мистецтва зокрема. Це характерно і для музикознавчих дисцип­лін. Як зазначає з цього приводу зокрема музикознавець Т. В Чередниченко, ця галузь у наш час бурхливо розвивається: з’являються нові напрями досліджень; розширюється в її структурі фактичний матеріал, спостереження, висновки, що становлять “знання про музику” [7]. Викликана цим різнорідність вимагає роз­сування рамок узагальнення сучасних досліджень музичної культури.

Одним з актуальних напрямків для культурного сьогодення є електронна музика. Її розвиток пов'язаний з новими технологіями (технологіями запису, передачі та відтворення звуку, комп’ютерними та мультимедіа технологіями). Їх зміна, розвиток, різні способи використання в процесі відтворення електро­нної музики також недостатньо досліджені, як і сфера використання новітніх технологій в якості засобів виразності сучасного музичного мистецтва [8, 5].

Відповідно до цього розмаїття та засобів виразності, які в них використо­вуються, особливої гостроти набуває проблема класифікації електронної музи­ки. Що і обрано темою статті, є її метою та завданням.

Актуальність даного дослідження полягає в конкретно-історичному і фі­лософсько-естетичному аналізі та оцінці еволюції музики в системі видів мис­тецтва, що дозволило б виявити характер і специфіку принципів класифікації електронної музики.

Проблема визначення загальних і специфічних властивостей музики та її місця в системі основних видів мистецтва з різних філософсько-методологічних


Позицій ставилася і розв’язувалася в роботах представників західноєвропейсь­кої, російської та вітчизняної науки. Музикознавчу інтерпретацію ця проблема набула в працях теоретиків, істориків і критиків музичного мистецтва Т. В. Адорно, Б. В. Асаф’єва, Г. Г. Арановского, Ю. Б. Борєва, Дж. Есла, П. Кірса, В. Д. Конена, П. Кука, Т. М. Ліванова, Л. А. Мазеля, І. В. Малишева, В. В. Медушевського, Є. В. Назайкінського, С. С. Павлишина, М. Є. Тараканова, Дж. Тзанетакіса, В. М. Холопової, Ю. М. Холопова, Т. В. Царгородського, Т. В. Чередниченко, М. Г. Шахназарова, Т. Ястремського та ін. Однак спеціалізоване дослідження класифікаційних і типологічних ознак загальних і специфічних властивостей електронної музики до цього часу у вітчизняній науці здійснено недостатньо, що й визначило його загальну спрямованість.

Метою роботи є виявлення специфіки та визначення напрямів електро­нної музики в системі видової типології мистецтв, виділення принципів класи­фікації електронної музики.

В мистецтвознавчих дослідженнях найчастіше використовується класи­фікація за жанровими та стильовими ознаками. В системі видової типології ми­стецтв стиль та жанр відносяться до понять категоріального рівня.

“Стиль – термін у мистецтвознавстві, що характеризує систему засобів виразності, яка служить втіленню того чи іншого ідейно-образного змісту. У музиці це – музично-естетична та музично-історична категорія. Поняття стилю в музиці, що відбиває діалектичний взаємозв'язок змісту і форми, є складним і багатозначним. При безумовній залежності від змісту воно все-таки належить до галузі форми, під якою розуміється вся сукупність музично-виразних засо­бів, що включає елементи музичної мови, принципи формоутворення, компози­ційні прийоми...” [3, 281].

Вітчизняний музикознавець Л. А. Мазель дає таке визначення музичного стилю: “Музичний стиль – це виникаюча на певному соціально-історичному ґрунті і пов’язана з певним світоглядом система музичного мислення, ідейно-художніх концепцій, образів і засобів їх втілення. Таким чином, в поняття сти­лю входять і зміст і засоби музики” [2, 14].

Досліджуючи принципи класифікації за стильовими ознаками, Ю. Борєв у своєму дослідженні відзначає, що структура музики – це ритм і гармонія, які у своєму поєднанні дають мелодію. Знакову, змістотворчу роль в музиці відігра­ють також гучність, тембр, темп, ритм та інші елементи. З цих знаків склада­ється музична фраза, музичний образ, а їх система утворює музичний текст. Мова музики – ієрархія рівнів: окремих звуків, звукосполучень, акордів. Най­важливіші елементи й виражальні засоби музичної мови – мелодико-інтонаційний лад, композиція, гармонія, оркестровка, ритм, тембр, динаміка [1]. Всі ці елементи можуть бути використані як стильові ознаки, за якими визнача­ється той чи інший стиль музики.

На думку Ю. Борєва, стиль визначає характер естетичної дії твору на ау­диторію, орієнтуючи художника на певний тип читача, а останнього – на пев­ний тип художніх цінностей. У комунікативному плані стиль – це закріплена в художньому тексті програма взаєморозуміння автора і читача. Художній стиль – сфера оперативного впливу мистецтва на свідомість людей. Процес прочи­тання і інтерпретації, розуміння та оцінки протікає в часі. Стиль же моменталь-


Но, єдиним інформаційним блоком, без подробиць повідомляє про цілісну якість твору [1].

Ю. Борєв, аналізуючи структуру стилю, виділяє дев’ять рівнів (прошар­ків) стилістичної спільності, що формують структуру стилю [1].

Перший стильовий рівень (глибинний, “породжуючий”) – тематична і ін­тонаційна спільність культури, яка обумовлена єдністю історичних доль наро­дів, схожістю їх життєвого досвіду, і впливає на ціннісно-смисловий зміст мистецтва того чи іншого регіону.

Другий стильовий рівень – національна стилістична спільність. Тут єди­ний тематичний та інтонаційний фонд знаходить конкретизацію, що спирається на життєвий досвід даного народу.

Третій стильовий рівень – національно-стадіальний стиль (національний стиль народу, що знаходиться на певному етапі історично-культурного розвитку).

Четвертий рівень стилю – стиль художнього напрямку (спільність, при­таманна всім творам даного напрямку). Художній процес історично ускладню­ється: відбувається розчленовування на різні напрями і усередині кожного складається стилістична спільність.

П’ятий рівень стилістичної спільності – індивідуальний стиль художни­ка, що відображає особливості його художнього мислення.

Шостий рівень стилістичної спільності – стиль періоду творчості.

Сьомий рівень стилістичної спільності – стиль твору.

Восьмий рівень стилістичної спільності – стиль елемента твору, що пе­редбачає стикування стилістично різнорідних елементів (еклектичне мистецтво).

Дев’ятий рівень стилістичної спільності – стиль епохи, об'єднуючий все різноманіття художніх явищ даної епохи [1].

Проаналізувавши рівні стилістичної спільності, які формують структуру стилю, можна підсумувати, що художньому процесу притаманні певні законо­мірності і однією з них являється ускладнення структури твору і наростання в ньому стилістичних шарів.

За Є. Назайкинським, музичний стиль – це відмінна якість музичних тво­рів, що входять в ту чи іншу конкретну генетичну спільність (спадщина компо­зитора, школи, напрями, епохи, народу і т. д.), яка дозволяє безпосередньо відчувати, пізнавати, визначати їх генезис і проявляється в сукупності всіх без винятку властивостей музики, що сприймаються, властивостей об’єднаних в ці­лісну систему навколо комплексу відмінних характерних ознак [4, 20].

Досліджуючи поняття стилю, Є. Назайкинський акцентує увагу на його функціях. Одна з функцій стилю – забезпечення історико-культурної орієнтації слухача у світі музики. Другою важливою функцією стилю є фіксація і вира­ження певного змісту. Третя функція стилю також досить важлива, хоча і не специфічна. Вона є спільною і для жанру, і для музичної форми (музична фор­ма (лат. forma – вигляд, образ, образ, зовнішність, краса) – тип музичної компо­зиції, що визначається розглядом її як конструкції в статиці (схема) і в динаміці розгортання цієї композиції у часі (наприклад, пісенна форма, сонатна форма, варіаційна форма, рондо тощо), як і для багатьох інших феноменів, що підля­гають класифікації. Це – функція об’єднання – розмежування [4, 31–33].

Є. Назайкинський підкреслює – багатозначність термінів, що виступає перешкодою для точних визначень, відображає разом з тим синкретичність ми -


Стецтвознавчих уявлень, а отже, і багатосторонність віддзеркаленої в них реа­льності. Кожен з таких кутів зору здатний вмістити в себе ціле, але кожен раз в особливому аранжуванні. Вибір же ракурсу диктується конкретними завдання­ми того чи іншого дослідження. По відношенню до музики, найбільш доціль­ним і ефективним виявляється власне стильовий ракурс [4, 59].

Сукупність стилів різних рангів і стилів одного і того ж типу та рівня, за­вдяки різноманітним зв’язкам в історії та культурі, утворюють більш-менш ці­лісну систему.

Також вчений зазначає, що типологія стилів тісно пов'язана із загальною морфологією мистецтва, з необхідністю при його освоєнні та пізнанні розчле­новувати його по найрізноманітнішим напрямам та критеріям, об'єднуючи в групи і розмежовуючи складові майже незчисленної кількості художніх явищ. Найбільш очевидними, безсумнівно такими, що відносяться до стильових фе­номенів є історичні та національні стилі, а також стилі жанрові, авторські, стилі напрямків і шкіл.

Отже, за Є. Назайкинським, стиль – це почерк, тобто відмінні характерні риси, що виявляються в самому тексті твору, в його організації, у відборі засо­бів музичної мови.

На думку Є. Назайкінського, в історичних стилях, як в стилі авторському, індивідуальному, першорядна увага повинна приділятися характеристичності як якості, що дозволяє слухачеві впевнено судити про їх належність до конкре­тного часу. Інакше кажучи, і історичний стиль може бути розцінений як “по­черк”, як “індивідуальна манера”, а не тільки як вираз естетичних установлень, історично визначеної системи художніх засобів, бажаних ідей та образів [4, 59].

Отже, незважаючи на широту поняття “музичний стиль”, яке може позна­чати особливості композиторського письма, особливості творчості композито­рів однієї країни або історичного періоду, групи композиторів, об’єднаних спільною платформою, а також особливості творів, що входять у яку-небудь жанрову групу, саме стиль є однією з найважливіших категорій за якою відбу­вається класифікація в музичному мистецтві.

Ще один дуже важливий підхід до вивчення ступеня подібності оцінка за допомогою жанрової класифікації.

Сучасне тлумачення поняття жанру зводиться до його розуміння як зага­льного поняття, що відображає найбільш суттєві властивості і зв’язки явищ сві­ту мистецтва, сукупність формальних і змістовних особливостей твору. Жанри сформовані наборами умов; багато творів використовують кілька жанрів за до­помогою запозичення та об’єднання цих умов.

Музичний жанр (від франц. genre – рід) – багатозначне поняття, що хара­ктеризує роди та види музичної творчості у зв’язку з їхнім походженням, умо­вами виконання і сприйняттям. Поняття музичного жанру відображає основну проблему музикознавства та музичної естетики – взаємозв'язок між зовні музи­кальними факторами творчості та її суто музичними характеристиками. Музич­ний жанр є одним з найважливіших засобів художнього ототожнення [10].

За Є. Назайкинським, жанри – це реальний зв'язок музики з життям [4, 80].

Вчений виділяє три історичні форми функціонування жанрів – синкрети­чну, естетичну та віртуальну. В синкретичній формі, яка характеризується син­хронністю творчості і сприйняття, музичний жанр виступає передусім як канон,


Який забезпечує відтворення відповідної певній традиції ситуації. У естетичній формі, що з’явилася з розповсюдженням нотного запису, музика стає естетич­ним феноменом і на перший план виходять семантичні функції. У віртуальній формі, яка завдяки поширенню звукозапису характеризується можливістю сприймати музику в різних умовах, на перший план виходять структуроутво-рюючі функції жанру, що нерідко призводить до плутанини термінів музичного жанру і стилю, особливо в популярній музиці [4, 128 – 133].

Відповідно до обраних критеріїв у всій сукупності музичних жанрів до­слідником були виділені шість груп: 1) народно-побутова музика усної традиції (пісенна та інструментальна); 2) легка побутова і естрадно-розважальна музика – сольна, ансамблева, вокальна, інструментальна, джаз, музика для духових орке­стрів; 3) камерна музика для малих залів, для солістів і невеликих ансамблів, 4) симфонічна музика, що виконується великими оркестрами в концертних залах, 5) хорова музика; 6) музичні театрально-драматичні твори, призначені для ви­конання на сцені.

За аналогічним принципом, Є. Назайкинський, виділяє три основні жан­рові групи: ліричні жанри (наприклад, пісня, романс, ноктюрн, колискова, по­ема, серенада), розповідні та епічні жанри (наприклад билина, дума, гімн, балада, рапсодія, увертюра); моторні жанри, пов'язані з рухом (наприклад, тан­цювальна пісня, танець, марш, етюд, токата, perpetuum mobile, скерцо) [4, 87].

Одна з найбільш цитованих статей закордонних дослідників в галузі кла­сифікації жанрів музики і подібності музики написана Tzanetankis, Essl і Cook (2001). Вони стверджують, що, хоча поділ музики на жанри є суб’єктивним, є сприйняття критеріїв, пов’язаних з текстурою, тембром та ритмічною структу­рою музики, які можуть бути використані для характеристики музики. Статис­тика спектрального розподілу протягом довгого часу використовується для представлення музичної поверхні; характеристики музики, пов’язані з тексту­рою, тембром і ритмічною структурою – для визначення моделей [9].

Ще один підхід використовується у численних дослідженнях питань, пов’язаних з визначенням моделей, які узагальнюють типові риси музичного ми­стецтва та засоби через які музикознавство приходить до жанрової класифікації. По-перше, ступінь подібності можна оцінити за допомогою сценарію жанрової класифікації і, по-друге, особливості, які працюють для жанрової класифікації, ймовірно, також будуть добре працювати для визначення принципів схожості. В даний час основні програми для автоматичної класифікації по жанрам музики організовують та категорізують музику в мережі Інтернет (наприклад ITunes Music Store, Beatport), рекомендуючи подібних виконавців та треки, створюючи автоматичні плейлисти (наприклад мережевих радіостанцій, таких як Pandora і Last. FM) тощо. До цього часу вони є досить незручними, і отже, впровадження автоматичної класифікації по жанрам в різних веб-додатках буде допомати кори­стувачам знаходити музику відповідно до пошукового запиту [9].

Більшість дослідників з жанрової класифікації поділяють музику прибли­зно на 10 жанрів, в тому числі жанр електронної музики (часто згадується як електроніка) [9], особливості класифікації якої і розглядаються у даній статті.

Електронна музика – музика створена з використанням електронних, комп’ютерних технологій, синтезаторів, семплерів та ін., об’єктом роботи авто­ра в якій є весь звуковий матеріал, включаючи звукову тканину і композицію в


Цілому. Будь-який звук вироблений з використанням електронного сигналу мо­же бути названий електронним.

В своєму дослідженні жанрової класифікації електронної музики, P. Kirss зазначає, що основна проблема підходу до поділу музики на 10 основних жан­рів, полягає в тому, що багато з цих жанрів, в тому числі жанр електронної му­зики, можна поділити в свою чергу, на безліч жанрів і піджанрів, які надзвичайно відрізняються один від одного. Одною з найбільш складних у цьому сенсі є об­ласть електронної музики, яка містить десятки (або навіть сотні) дуже різних жанрів і піджанрів, таких як ambient, Nu Jazz, електронна арт-музика, drum and bass, хаус, техно, електро, транс, тріп-хоп, інтелектуальна танцювальна музика (IDM) і т. д. Тому вони не повинні бути віднесені тільки до одного жанру, і ма­ють бути відокремлені з метою розширення точності класифікації [9].

Класифікація та визначення жанрів та піджанрів електронної музики, її стильових напрямків має свої особливості, є актуальним питанням сучасного музикознавства та являється темою сучасних досліджень зарубіжних та вітчиз­няних музикознавців.

Процес дослідження та аналізу стилів електронної музики та танцюваль­ної електронної музики ускладнюється рядом факторів. Так, на певному етапі розвитку комп’ютерних музичних технологій, з розвитком програм секвенсингу та фіксації звуку, у сфері створення електронної музики склалася ситуація, коли композитор отримав можливість створювати музичні твори, оминаючи процес нотного запису музичного тексту. Дана технологія безпосередньо пов’язана зі створенням електронної музики, яка не видається у вигляді нотних записів, а надходить до своїх споживачів виключно у вигляді музичних фонограм на різ­номанітних носіях: компакт-дисках, DVD-дисках, в форматі mрЗ-файлів, до­ступних для копіювання в мережі Інтернет.

Також, в електронній музиці значно ширше коло виразних засобів, засно­ваних на зміні параметрів звучання електронних музичних інструментів, які неможливо описати наявними на сьогодні нотними засобами. Створювані в студійних умовах композиції електронної музики є результатом багатоетапних технологічних процесів створення та обробки фіксованих звуків, які практично неможливо повторити, зважаючи на складність і індивідуальності вироблених маніпуляцій.

Тобто при особливостях створення і подання електронної музики, що склалися на сьогоднішній день, немає потреби в нотних виданнях таких компо­зицій із боку споживачів.

Отже, електронна музика пов’язана з аудіо-носіями. Саме ця особливість надає нові можливості класифікації.

Багато досліджень проводилося в галузі схожості музики та галузі жанро­вої класифікації останнім часом в області аудіо, тому дослідження, у яких роз­глядаються аналогічні теми, містять декілька різних підходів. Однак, в загальних рисах більшість робіт дещо схожа і складається з декількох етапів. По-перше, особливості отримані з аудіо, подібні характеристики часто групу­ються разом, щоб зменшити обсяг даних, що опрацьовуються, і, нарешті, ці да­ні використовуються для навчання машинних алгоритмів для класифікації. Іншими словами, музика класифікуються з використанням машинних алгорит-


Мів відповідно до отриманих особливостей. Успіх часто залежить від різних ва­ріантів алгоритму, параметрів і використаних функцій [9].

У випадку електронної музики, ритм є одним з найважливіших парамет­рів, який може допомогти у вирізненні жанрів один від одного.

На думку Т. С. Ястремського, виділення ритмічних схем у електронній музиці, на додаток до інших даних, отриманих традиційно з обчислювальних моделей, буде надавати достатньо інформації для більш точної класифікації му­зики, особливо в галузі електронної музики [8].

Саме ритмічна схема – один з головних принципів, за якими визначають­ся стилі та підстилі найбільшого пласту електронної музики – електронної тан­цювальної музики, де ритм є одним з важливих параметрів для визначення жанрів.

Так, в танцювальній електронній музиці, існує поділення на прямий біт (Techno, House), ломаний біт (Breaks, Drum’n’Bass) та без наявності виразного ритму (Ambient). За ритмічною структурою можливо виділити кілька суттєвих ознак у ритмічній складовій твору, які також можуть використовуватися для класифікації в електронній танцювальній музиці.

Перше, на що можна спиратися, це кількість ударів, яка приходиться на певну одиницю часу. Для зручності виробниками музичного обладнання та програмного забезпечення обрано підрахунок кількості ударів на хвилину (англ. bpm – beat per minute). За цими показниками можна розрізнити більшість жанрів та субжанрів електронної танцювальної музики, наприклад House (120 – 130 bpm), Trance (130 – 140 bpm) і т. д. Не менш важливою ознакою можемо вважати наявність басової партії, тривалість і розміщення компонентів її малю­нку по відношенню до сильної долі ритму та довжину басової музичної фрази, що повторюється. Так, у Electro-House обов’язково передбачається використан­ня синкопи в партії басу, а в Techno важливо збереження басу на незмінній транспозиції на протязі всього твору. Також враховується використання специ­фічних засобів відтворення звуку, що характерні для певних течій і напрямів. Так, наприклад, автори, що працюють в жанрі House використовують переваж­но реально існуючі інструменти, або їх комп’ютерні імітатори (емулятори), тоді як для Techno характерно використання більш штучної звукової палітри.

У своїх дослідженнях Т. С. Ястремський підкреслює, що при розгляді сти­лів електронної музики з позиції єдності змісту і форми на перший план у бі­льшості випадків виступають не художньо-естетичні властивості, а музично-виражальні засоби, що належать до сфери форми. Це пояснюється, скоріше за все тим, що художній зміст композицій електронної музики часто має абстрак­тний характер і не може слугувати першорядним критерієм стильового розме­жування [8, 77].

Вчений зазначає, що доцільним для класифікації її стилів є принцип поділу за типами звучання звукозаписів композицій, що сформувалися на певному етапі розвитку електронної музики, а також поділу за типами використовуваних засо­бів музичної виразності. Т. С. Ястремський відзначає, що саме поняття “оцінки звучання фонограми” відноситься до компетенції звукорежисерів та професійних музикантів, тому щоб віднести ту чи іншу композицію до певного стилю, найча­стіше необхідні професійні навички слухового аналізу звукозапису [8, 77].


Так, за Т. С. Ястремським, у професійній звукорежисурі у вигляді критеріїв суб’єктивної оцінки якості звучання фонограми використовуються наступні па­раметри: “просторове враження”, “прозорість звучання”, “музичний баланс”, “тем­бральне забарвлення”, “стереовраження”, “художня якість”, “динамічний діапазон”, “техніка прийому звуку”. Однак слід відзначити, що для класифікації стилів електронної музики, розгляд деяких із зазначених аспектів звучання, не пред­ставляється необхідним. Так, критерії “стереовраження” і “художньої якості” належать, на його думку, до сфери оцінки творчих здібностей одиничного авто­ра і не впливають на формування того чи іншого типу звучання [8, 78].

На думку вченого, критерій “прозорості”, незважаючи на свою важли­вість в оцінці якості звучання фонограми, не є носієм якихось специфічних особливостей, характерних для того чи іншого стилю електронної музики. Він також відзначає, що критерій “техніки прийому звуку” відноситься до сфери звукозапису живих акустичних музичних інструментів і тому не представляє інтересу для розгляду напрямків електронної музики. В якості критеріїв оцінки якості звучання фонограми, необхідних для класифікації стилів електронної му­зики, Т. Ястремський визначає актуальними наступні параметри: “просторове враження”, “музичний баланс”, “тембральне забарвлення” і “динамічний діапазон”.

Так, характеристика “просторове враження” дає інформацію про розміри віртуального звукового простору і розташування в ньому об'єктів, що звучать (музичних інструментів). Вона створюється найчастіше за допомогою просто­рових і частотних обробок звукового сигналу. “Музичний баланс” – це, перш за все, співвідношення рівнів гучності джерел звуку – музичних інструментів – учасників ансамблю.

Поняття “динамічний діапазон” характеризує співвідношення максималь­ного і мінімального рівнів гучності звукозапису.

Особливий інтерес представляє розгляд такого критерію, як “тембральне забарвлення”, оскільки він має одну з визначальних ролей в понятті “саунду”. Але оцінка та характеристика даного критерію часто суб’єктивна [8, 79].

Як зазначає І. Ракунова, електронна музика представлена цілим рядом жанрів, що вписуються в існуючу в світі жанрову класифікацію. Так, серед тво­рів сучасних авторів зустрічаються електроакустичні композиції для інструмен­тальних ансамблів, солістів з електронним записом (tape-music); електроакустичні композиції для інструментів та електронної обробки в реальному часі (real time); композиції для солістів, електронного запису та електронної обробки у реальному часі, твори для електронного запису, електронний перформанс, noise-music, аудіовізуальний перформанс, відео-інсталяції, мультимедійні пер-форманси [5, 17].

У контексті масової культури для даного дослідження найбільший інтерес представляє танцювальна електронна музика, яка має більш прикладний харак­тер та відповідно найбільшу аудиторію.

Т. С. Ястремський пропонує поділ танцювальної електронної музики на сім основних стилів: “хаус” (house), “техно” (techno), “транс” (trance), “брейк-біт” (break beat), “джангл” (jungle), “хард-кор” (hardcore) і “даун-темпо” (down tempo) [8, 79–80].


Дослідник підкреслює, що особливий інтерес представляє поділ всередині кожного стилю на свого роду підстилі, які в свою чергу об'єднані в групи, ви­ходячи з основних характеристик звучання, типових для даних стилів, а також їх походження. Підстильовий поділ присутній і в багатьох інших джерелах – друкованих та Інтернет-ресурсах. Дослідження показують, що нерідко зарахо­вувані до різних підстилів твори не мають яскраво виражених відмінностей у використовуваних засобах виразності і типах звучання. Вони розділені на під­стилі лише за географічною або історичною ознакою. Таким чином, класифіка­ція на підстилі танцювальної електронної музики, нерідко є досить умовною, і не завжди становить інтерес для детального аналізу [8, 80].

За А. Троїцьким, базових стилів електронної танцювальної музики шість: хаус, техно, хіп-хоп, даб, транс та драм-енд-бейс. Для всіх цих стилів характер­ні акцентований ритм та електронно-комп’ютерне звучання. Відрізняються во­ни нюансами звуку та аранжування, наявністю/відсутністю вокала та, найголовніше, темпом. У відношенні темпа базові стилі та їх численні похідні займають увесь можливий у танцювальному контексті спектр – від найповільнішого (даб, downtempo, тріп-хоп), через середній та вище повільного (хаус, техно, транс) до швидкого і надшвидкого (DNB, hardcore techno, gabber). Важливо зазначити, що більша частина електронної танцювальної музики (до меншої частини можна віднести тріп-хоп та IDM – “інтелектуальну танцювальну музику”) не призна­чена для пасивного прослуховування та має сенс тільки в контексті танцполу [6, 139].

Аналіз наведених різними джерелами можливих визначень стилів і під­стилів танцювальної електронної музики показав, що дані критерії превалюють в більшості описах.

Таким чином, проведене дослідження дає підстави зробити висновок, що існує декілька підходів за якими можна проводити класифікацію електронної музики. Серед них є суто мистецтвознавчі, пов’язані із специфікою та естети­кою музичного мистецтва, до яких можна віднести принципи класифікації за особливостями композиторського письма, за стильовими та за жанровими ознаками.

Композиції, що відносяться до різних стилів електронної музики, мають стильову відособленість, як і твори інших музичних стилів, що виникає на ос­нові таких розмежувань як виникнення в тій чи іншій країні, регіоні, приналеж­ність до творчості певної групи музикантів тощо.

Також визначені такі принципи класифікації, що характерні для електро­нної музики та найбільшого її пласту – електронної танцювальної музики. На­приклад, класифікація за ритмічною структурою, яка є одним з найбільш важливих параметрів, що може допомогти у вирізненні жанрів один від одного.

Також в електронній музиці, можна проводити класифікацію за такими ознаками як: наявність басової партії, тривалість і розміщення компонентів її малюнку по відношенню до сильної долі ритму та довжину басової музичної фрази, що повторюється. Також враховується використання специфічних засо­бів відтворення звуку, що характерні для певних течій і напрямів.

Проведене дослідження та розглянуті підходи дозволили виявити наступ­ні принципи класифікації електронної музики:


1) за стильовими ознаками;

2) за жанровими ознаками;

3) за географічним та історичним ознаками;

4) за особливостями композиторського письма;

5) за приналежністю до творчості певних музикантів;

6) за місцем і типами сприйняття та виконання;

7) за ритмічною структурою, ритмічними схемами, текстурою та тембром;

8) за типами використовуваних засобів музичної виразності;

9) за оцінкою якості звучання фонограми (за параметрами: “просторове враження”, “музичний баланс”, “тембральне забарвлення”, “динамічний діапазон”;

10) за статистикою спектрального розподілу;

11) за особливостями отриманими з аудіо;

12) за типами звучання звукозаписів композиції.

Отже, розглядаючи електронну музику як новий жанр музичного мистец­тва, що виник в умовах масової культури та відіграє значиму роль у суспільному музичному житті, треба зазначити, що цей феномен уже має свій сформований інструментарій, особливості класифікації та його розвиток продовжується ра­зом з швидкими темпами росту і поширенням новітніх комп’ютерних техноло­гій. Саме це ставить проблеми дослідження даного напрямку як серйозного явища в мистецтві та потребує свого подальшого вивчення.

Література

1. Борєв Ю. Б. Эстетика: учебник / Ю. Б. Борев – М.: Высш. шк., 2002. – 511с.

2. Мазель Л. А. Анализ музыкальных призведений / Л. А. Мазель, В. А. Цуккерман. – М.: Музыка, 1967. – 750 с.

3. Музыкальная энциклопедия: в 6 т. / гл. ред. Ю. В. Келдыш. – М.: Сов. энцикл., 1981. – Т. 5.

4. Назайкинский Е. В. Стиль и жанр в музыке: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. В. Назайкинский. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 248 с.

5. Ракунова И. Н. Новые композиторские технологии: Творчество Аллы Загайкевич / И. Н. Ракунова. – К.: Феникс, 2010. – 208 с.

6. Троицкий А. Poplex / Артемий Троицкий. – СПб.: Амфора. ТИД Амфора, 2009. – 254 с.

7. Чередниченко Т. В. Музыка в истории культуры: монография / Т. В. Чередниченко. – Д.: “Аллегро-пресс”, 1994. – 344 с.

8. Ястремский Т. С. Танцевальная электронная музыка в художественной культуре рубежа ХХ – ХХІ веков / Ястремский Тимур Сергеевич. – СПб., 2006. – 227 с.

9. Priit Kirss Audio Based Genre Classification of Electronic Music / Priit Kirss: Master's Thesis – University of Jyvдskylд, 2007. – 72 p.

10. Wikipedia: Режим доступу до ресурсу:
Http://ru. wikipedia. org/wiki/Музыкальный жанр


УДК 111.852 : 78.01 “19”