Головна Образотворче мистецтво Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА УКРАЇНСЬКОЇ ВЕСІЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ
joomla
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА УКРАЇНСЬКОЇ ВЕСІЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ
Образотворче мистецтво - Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури

Валерій Борисович Матушенко

Кандидат культурології, заслужений

Працівник культури України, доцент

Київського національного

Університету культури і мистецтв

Для вивчення весільних обрядів і весілля в цілому склалася досить широка джерельна база. Це свідчення стародавніх авторів і спостереження мандрівників-іноземців, що перебували на Україні, і спеціальні дослідження дореволюційних, ра-дянських і українських етнографів. Але існує потреба систематизації накопичених матеріалів для реконструкції весільних обрядів в усіх етнографічних районах, зонах, місцевостях України.

Ключові слова: Весілля, історіографія, джерельна база, українська обрядовість, етнографічні дослідження.

For studying wedding ceremonies and weddings in general a very broad base of spring. This is evidence of ancient authors and monitoring of foreign travelers who stayed in Ukraine, and special study of pre-revolutionary, Soviet and Ukrainian ethnographers. But there is need for systematization of stockpiled materials for the reconstruction of wedding ceremonies in all ethnographic regions, zones, areas of Ukraine.

Key words: Weddings, historiography, spring base, Ukrainian culture, ethnographic research.

З давніх-давен одруження завжди було однією з важливих, урочистих і хвилюючих подій. Спливали століття, падали імперії, на зміну одним народам приходили інші, виникали нові держави і суспільні устрої, але завжди жарким полум’ям горіло бажання молодих людей до єднання в міцну сім’ю. Саме слово “весілля” народною свідомістю сприймається як означення радості, веселощів. Це урочистий момент не тільки в житті двох молодих люблячих сердець, але і двох родин, члени яких складуть нову сім’ю. Двері хати, де відбувається весілля, за давнім звичаєм, відкриті для всіх – званих і незваних, близьких і далеких – всіх, хто хоче, піднявши келих на честь молодого подружжя, побажати йому щасливого спільного життєвого шляху.

Факти про шлюбні звичаї східних слов’ян Київської Русі дають підставу зробити припущення, що за своєю будовою традиційний весільний звичаєво-правовий комплекс ХІХ–XX століть залишився близьким до традиційної весільної обрядовості Х–ХІ століть [1].

Матеріали про українське весілля, наведені дослідником Яном Ласіцьким у книзі “De Russorum, Moscovitorumet et Tartavorum religione”, вважаються найдавнішими. Вони вийшли друком у Вільно в 1582 році латинською мовою. Автор детально описав весільний обряд на Волині, починаючи зі сватання, яке відбувалося декілька разів перед весіллям, звичай викрадення дівчат та церковний шлюб, який відбувався приблизно о 23 годині. Описуючи весілля, він зазначає,


Що тільки після його відправлення молодим дозволялося жити разом [2, 241–242].

Досить повний опис української весільної обрядовості зробив Г. Л. де Боплан у книзі “Опис України”, надрукованої у Франції в 1650 році. В ній французький військовий архітектор подав дуже цінну інформацію про одруження через ви-крадання та право дівчини свататись до парубка. Звичай же свататись дівчини до парубка навіть до цього часу зберігся на Харківщині, але у видозміненому вигляді – це традиційно мати парубка одна, або з дочкою, першою йшла сватати дівчину.

Гійом Л. де Боплан зафіксував обряди сватання і запрошення на весілля, власневесільні і післявесільні обряди, відзначивши, що музика і спів становлять неодмінну ознаку кожного весілля. Але автор не навів жодного зразка пісенного тексту. Ретельно описуючи обряди з психологічної точки зору, він перший звернув увагу на пісні, які виконували після “комори”, привів одночасно два описи весілля – радісного і осоромленого, таким чином зафіксувавши карди-нальну тему у фольклорі – продовження роду людського з однозначним тлума-ченням турботи і відповідальності батьків про дітей, де запорукою міцності роду є чесність жінки. Аналіз праці Г. Л. де Боплана дає підстави зробити висновок, що француз здійснив узагальнений опис весіль, які спостерігав на території України. Цей факт і відсутність текстів весільно-обрядових пісень зменшують якість опису, однак, не применшують його значення як дуже цінного фактологічного джерела щодо дослідження української весільної обрядовості [3].

Проте в українській історіографії прийнято вважати офіційним початком весільних досліджень 1777 рік, коли у Петербурзі вийшла праця Г. Калиновського “Описание свадебных украинских простонародных обрядов” [4]. Приймаючи даний запис весілля за першу спеціальну етнографічну працю, можна вважати цей рік роком зародження української весільної етнографії. Дослідження ра-дянських учених-етнографістів спростували цю думку. Зокрема, слід назвати роботу В. Ф. Горленка “Нариси з історії української етнографії” [5], в якій на основі численних архівних і наукових матеріалів минулих століть переконливо автор доводить, що розвиток української етнографії варто починати не з кінця ХVІІІ–початку ХІХ століття, як це робили вчені до революції, а десь з ХV століття. Автор відзначає, що в українців весілля завжди було найбільшим сімейним святом, проводилося з почестями, а головне – носило в собі високий морально-соціальний зміст.

У 1885 році етнограф Т. Осадчий у книзі “Шлюбні угоди у малоросіян” писав: “Особливу міцність і твердість цьому союзу надають не чисто практичні інтереси, а тісний духовний зв’язок, що випливає з глибших вимог щедро обдарованої здатністю любити малоруської натури” [6, 85]. І далі: “...Непідробна щирість і простота стосунків, які існували в малоруській незайманій сім’ї, слу-жать яскравим доказом чистоти і волі шлюбних союзів у малоросіян” [6, 86].

Ще з часів матріархату останнє слово в сім’ї залишалося за жінкою. І на такій морально-етичній платформі виховувались молоді парубки. Вони з ди-тинства бачили м’яке, добросердечне ставлення чоловіків в родині до своїх дружин, матерів, сестер, бабусь, дочок, а потім, самостійно одружившись, пе-реносили почуття, виховання вже на своїх дружин та дітей. І цей постійно


Діючий комплекс сімейних стосунків ми – нащадки – отримали від своїх пращурів. Прикладами найважливіших дій жінки під час проведення весільних свят є: а) вручення мамою молодої нареченим короваю – символу щастя та достатку в сім’ї; б) “прописка” тещею свого зятя після миття ніг та вдягання чобіт.

З давніх-давен на Русі було дуже багато звичаїв, пов’язаних з релігійними святами і повір’ями, які завжди приваблювали своєю красою, глибинною напов-неністю, колосальним магічним підтекстом. Одним з таких обрядів є весілля.

Утворенню сім’ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалась і весільна обрядовість – справжня народна драма, що включала ігрові дії, танці, співи, музику, набуваючи характеру народного свята.

У характері весільної обрядовості відбилась народна мораль, звичаєве право, етнічні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. На це звертають увагу такі дослідники другої половини ХІХ століття, – А. Афанасьєв, З. Болтарович, О. Боряк, Г. Булашев, Х. Вовк, В. Горленко, Б. Грінченко, М. Довнар-Запольський, М. Драгоманов, С. Килимник, М. Костомаров, Й. Лозинський, О. Мар-кевич, В. Охрімович, О. Потебня, А. Свидницький, М. Сумцов, П. Чубинський та інші.

Українське весілля як етнокультурний феномен є складовою народної культури, що зберігає системно пов’язані між собою три ціннісні джерела – доетнічні (архетипні), етнічні й національні, які розкривають “дух” нації. Під час весільної обрядовості відбувається своєрідний процес передачі етнокультурної інформації між поколіннями, що забезпечує спадкоємність самобутності етносу. Про це йдеться у роботах дослідників початку ХХ століття – О. Воропай, М. Грушев-ський, Є. Кагаров, В. Камінський, В. Кравченко, А. Луначарський, І. Огієнко тощо.

У весільному обрядово-мистецькому комплексі міститься значний життєвий досвід українського народу, який передається художніми засобами. Вивчення весільної традиції є необхідним з точки зору розкриття мікросвіту української сім'ї, пізнавального аспекту всього розмаїття обрядової символіки, поетичної творчості, соціальної психології та сімейної педагогіки.

Описи української весільної обрядовості в радянський період містяться у книгах і статтях О. Ануфрієва, А. Байбуріна, В. Балушка, В. Борисенко, Н. Здоро-веги, А. Іваницького, Л. Костенко, О. Курочкіна, А. Ніколаєва, С. Павлюка, Г. Паш-кової, П. Романюка, В. Скуратівського, В. Топорова, Д. Угриновича, К. Чистова, І. Щербини та ін. Ці автори висвітлюють різні аспекти щодо традиційного ук-ладання шлюбу, але обмежуються вивченням одного окремого питання, що не надає уяви про цілісність обрядів. Таким чином, відродження українських весільних обрядів з їхньою символікою та пісенністю ще недостатньо вивчене. Традиційне весілля рідко розглядалося як феномен народної культури і мистецтва. Тому ця галузь української культури є сферою, неповно висвітленою в науковому плані. Вона потребує комплексного культурологічного дослідження. За визначенням відомого етнографа В. Наулка “обряд – це колективні символічні дії, здійснювані з нагоди найважливіших подій у житті людини, сім’ї, колективу” [7, 282].

Створенню сім’ї в народі завжди надавалося надзвичайно великого значення. Це відбилося у самій його назві: давньоруська “радість”, українське “весілля”, білоруське “вяселле”[8]. У структурі весільної обрядовості знайшли віддзеркалення


Народна мораль, звичаєве право (неписані закони, які регулювали життя в громаді та сім’ї), етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протя-гом століть. В Україні, наприклад, людину вважали за самостійну тільки після одруження. В цій структурі формувалася міжпоколінна спадкоємність, котра зберегла різноманітні часові нашарування. Найдавніші з них набули рис архаїч-ності, оскільки їх первісний сенс не відповідав новим соціальним умовам. Так, збір молодих учасників “весільного поїзда”, або “весільного походу”, імітація викрадення нареченої, подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) – всі ці весільні дійства, що збереглися до початку XX століття, а в окремих ви-падках зустрічаються на сільських весіллях і сьогодні, – свідчення давньої форми шлюбу умиканням; діалог старостів про куницю та мисливця, взаємний обмін подарунками сватів, викуп коси, виплата грошового штрафу “за безчестя” – своє-рідний відгомін давнього звичаю укладати шлюб на основі купівлі-продажу.

Українські весільні обряди, які ми спостерігаємо тепер, зародилися ще до утвердження християнства. Обряди ці надзвичайно широкі й змістовні, мають виразний дохристиянський ритуальний характер. І на ці обряди ще й тепер див-ляться як на істотну, найголовнішу частину побрання, без чого дівчина не може стати “законною” дружиною. Ще й сьогодні головною назвою парування моло-дих є слово ”братися”, побратися, побрання.

Українське весілля не можна уявити без народних пісень, серед яких є ба-гато дуже давніх, що натякають або свідчать про архаїчність звичаїв. Пісні в народних святкуваннях і обрядах парування й побрання молодих відіграють важливу роль: вони є провідними у веснянках, у Купайлі, відбиваються й на таких святах-обрядах, як хапання калити, прив’язування колодок за кару хлопцям, які своєчасно не одружилися, тощо.

В українського народу міцно утримується звичай, щоб молодшу доньку не видавати заміж, поки не вийде старша. Традиція ця зберігається і тепер, про що згадано у Біблії, де Лаван каже Якову: “У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою” [9, 115].

У романі Анатолія Свидницького (1834–1871) “Люборацькі” (1862), пе-реповненому описами українських звичаїв, паніматка Люборацька говорить: “В мене всі дочки рівні, на вибір їх не маю. Коли хочете, беріть старшу” [10, 117].

На святкування шлюбів в Україні є певні пори року, але найчастіше вони проходять восени – по закінченні польових робіт.

Весільний ритуал у всіх народів перетнутий його релігійними віруваннями; мінялися релігії, але обряд шлюбу залишався стародавнім, вбираючи потроху й нове від Нової Віри. В українських весільних обрядах взагалі багато такого, що знаходимо і в інших народів – слов’янських та інших європейських.

Молоду призначує Бог, і своєї пари ніяк не оминеш. В українців, як за-значав видатний дослідник Х. Вовк, є старе повір’я, що “на тому світі, на Небі, сидить старий дід, Бог, і в’яже до пари шматки кори, – це шлюбні пари, і як він зв’яже, так і буде” [11, 218].

У світовій етнографії професору М. Сумцову належить, на нашу думку, пріоритет щодо розробки та класифікації весільного обряду. Його праці “О сва-дебных обрядах преимущественно русских” (1881), “Религиозно-мифическое зна-


Чение малорусской свадьбы” (1885), “К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу” (1886), “Культурные переживания” (1890) та “Символика славянских обрядов” (1996) мають комплексний характер. У них розглядаються проблеми походження й значення складових весільної обрядо-вості; подається систематизація весільних ритуалів за розділами з юридичних, історичних, а також міфологічних поглядів на ті чи інші події, водночас прово-дяться паралелі з весільними обрядами інших народів Західної та Східної Європи. М. Сумцов першим започаткував всебічне наукове вивчення українського весілля і визначив значення фактологічного матеріалу слобожанської весільної обрядовості, який і на сьогодні потребує культурологічного дослідження [12].

Праці Миколи Сумцова стали теоретичним підґрунтям для наукової роз-робки у галузі слов’янської фольклористики. Вони заклали основу для етнологічних досліджень весільної обрядовості геніального етнографа та класика української обрядовості Х. Вовка “Студії з української етнографії та антропології" (1895) та “Шлюбний ритуал та обряди на Україні” (1926). Крім того, можна виділити дуже цікаві дослідження В. Охрімовича “Значение малорусских свадебных обрядов и песен в истории эволюции семи” (1891), Е. Кагарова “О значении некоторых русских свадебных обрядов” (1917), “Що визначають деякі весільні українські обряди” (1926), ”Форми та елементи народної обрядовості” (1928), “Состав и происхождение свадебной обрядности” (1929), Н. Здоровеги “Нариси народної весільної обрядовості на Україні” (1974), В. Борисенко “Сімейно-побутові звичаї та обряди трудящих Києва” (1983), “Весільні звичаї та обряди на Україні” (1988), “Обряди життєвого циклу людини” (1997), “Нариси з історії української етнології 1920–1930 рр.” (2002), “Традиції і життєдіяльність етносу” (2000), які зробили дуже багато для визначення основних критеріїв диференціації шлюбного дійства.

У роботі “Українська народна музична творчість” (1997) А. Іваницький професійно дає загальну характеристику драматургії весілля, його учасників, хору та оркестру, проводить аналіз жанрових та інтонаційно-стильових особли-востей весільних пісень [13].

Загальним етномузикологічним дослідженням української весільної пісенності є праця Л. Тестової “Генетическое единство и региональная специфика мелодики украинских свадебных песен” [14]. Виявляючи глибинний взаємозв'язок пісні із синкретичним мистецтвом обряду, дослідниця пояснює головні якості обрядової пісні – циклічність і стильову поліпластовість. Вона здійснює гіпотетичний аналіз умов існування регіональних традицій обрядової весільної пісенності з визначенням їх відмінностей у територіальному поширенні. Через віки народ проніс щиру, палку любов до звичаїв, пов’язаних зі шлюбом.

Що стосується часів Незалежності, то дуже цікавими є автореферати дисер-тацій молодих українських етнографів. Так, В. Стрельчук у посібнику “Історія масових свят” дає вичерпну характеристику історії виникнення свят просто неба, розглядає сімейні свята та урочистості [15]. У роботі С. Козяр “Українська ро-динна обрядовість. Віхи людської долі: весілля, похорон” висвітлено перебіг весільного та похоронного обрядів на Поділлі. Розкрито суть, символіку весільних атрибутів та обрядових дій. Наведено деякі пісенні зразки [16].

І. Щербина в своєму дослідженні “Українське весілля як етнокультурний


Феномен” надає комплексний теоретичний аналіз семантики української весільної обрядовості на матеріалах слобожанської обрядово-пісенної традиції [17]. Дуже оригінально аналізує українські обряди М. Маєрчик в роботі ”Українські обряди родинного циклу крізь призму моделі переходу” [18].

Л. Узунова в роботі ”Відродження традиційних свят та обрядів в сучасних умовах культурного життя Криму” проаналізувала історіографію вивчення куль-тури даного регіону та розглянула особливості міграційних процесів, що впли-нули на її формування” [19].

Л. Бондарчук розглядає загальну систему весільних обрядодій, окремих мікрополів специфічних ритуалів польського весілля та характеризує принципи структурування обрядових парадигм у праці ”Обрядова весільна лексика польської мови” [20]. Дослідниця Н. Петрова в роботі “Українська традиційна весільна обрядовість Одещини”(20–80-ті роки ХХ століття) узагальнила інформацію, одержану з письмових джерел і польових матеріалів, з застосуванням порівняльно-історичного аналізу як одного з важливих методів типологізації, за допомогою якого відновлено структуру весільної обрядовості, визначено її локальні, регіо-нальні та стадійні відмінності, вивчено етнічні особливості весілля українців, з’ясовано наслідки взаємодії з традиціями молдован, росіян, болгар та іншими етнічними групами регіону [21].

На основі даних Подільсько-Волинського регіону підготовлено дослідження З. Марчук “Українське весілля: генеалогія обряду”, в якому на підставі фольк-лорного матеріалу (текстів весільних пісень, усних оповідань на тему весільних звичаїв) розглянуто особливості походження та розвитку весільного обряду, розкрито його зв’язки з різними історичними епохами та культурами [22].

Що стосується функціонування, поетики, символіки українських весільних пісень, то цю тему розглянула дослідниця С. Маховська у роботі “Весільні пісні Поділля: функціонування, поетика, символіка” [23].

Із сучасних робіт найцікавішим є дослідження, на думку автора, проведе-не в роботі І. Несен “Весільний ритуал Центрального Полісся: традиційна структу-ра та реліктові форми (середина ХІХ – ХХ ст.)”. В цій роботі дуже ретельно розглядається сусідній з нашим дослідженням регіон Полісся, оскільки це місце побутування реліктових етнографічних явищ і район, який найбільше постраж-дав від Чорнобильської катастрофи, а тому потребує найбільшої уваги [24].

Таким чином, для вивчення весільних обрядів і весілля в цілому склалася досить широка джерельна база: свідчення стародавніх авторів і спостереження мандрівників-іноземців, які перебували на Україні, і спеціальні дослідження дореволюційних, радянських і українських етнографів. Але існує потреба щодо систематизації накопичених матеріалів для реконструкції весільних обрядів в усіх етнографічних районах, зонах, місцевостях України.

Ми не ставимо в цій роботі таке завдання. Для нас важливо відібрати матеріал, характерний для регіону середньої Наддніпрянщини, реконструювати та структурувати весільні обряди з врахуванням місцевих особливостей і зро-бити їх доступними для використання в культурно-обрядовій сфері.


Література

1. Балушок В. Роль жінки в юнацьких ініціаціях давніх слов’ян /Василь Балушок// Родовід. – 1994. – № 9. – С. 18–25.

2. Ласіцький Ян. De Russorum, Moscovitorum et Tartavorum religione/ Ян Ласіцький. – Вільно, 1582. – 278 с.

3. Боплан Г. Л. Весільні звичаї українців у першій половині ХVІІ століття. Весілля (у двох книгах). Книга 1/ Г. Л. Боплан. – К.: Наук. думка, 1970. – С. 63–68.

4. Калиновский Г. Описание свадебных простонародных обрядов/ Г. Калиновский. – С.-Петербург, 1777. – 7 с.

5. Горленко В. Ф. Нариси з історії української етнографії та російсько-українських етнографічних зв’язків/ В. Ф. Горленко. – К.: Наук. думка, 1964. – 248 с.

6. Осадчий Т. Брачные договоры у малороссов/ Т. Осадчий// Этнографическое обозрение № 3. – СПб.,1893. – Кн. 18. – 130 с.

7. Наулко В. І. Культура і побут населення України/ В. І. Наулко. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.

8. Барташевіч Г.А. Магічнае слова: Вопыт даследования светапагляданій і мастацкай асновы замау/ Г. А. Барташевіч. – Минск, 1990. – 187 с.

9. Библия. Книги священного писания ветхого и нового завета. – М.: Российское биб-лейское общество, 2000. – 925 с.

10. Свидницький А. Люборацькі. Сімейна хроніка / За ред. М. Зерова / А. Свидницький. – Книгоспілка, 1927. – 285 с.

11. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології/ Хв. Вовк. – К.: Мистецтво, 1995. – 336 с.

12. Сумцов Н. Ф. Религиозно-мифическое значение малорусской свадьбы/ Н. Ф. Сумцов. – К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, Изд. ред. ”Киевской старины”, 1885. – 20 с.

13. Іваницький А. І. Українська народна музична творчість (методологія і методика): [навч. посіб.]. / А. І. Іваницький. – К.: Заповіт, 1997. – 392 с.

14. Тестова Л. Генетическое единство и региональная специфика мелодики украин-ских свадебных песен: автореф. дис. на соискание наук. степени канд. искусствоведения: 17.00.02. АН УССР, Ин-т искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Т. Рыльского / Л. Тестова. – К.,1982.– 24 с.

15. Стрельчук В. О. Історія масових ігор: [навч. посіб.]. / В. О. Стрельчук. – К., 2008. – 252 с.

16. Козяр С. Українська родинна обрядовість. Віхи людської долі: весілля, похорон/ С. Козяр / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. – К., 2000. – 72 с.

17. Щербина І. В. Сутність традиційного весільного обряду на Україні/ І. В.Щербина // Культура України: [зб. статей; вип.4] /за ред. проф. М. В. Дяченка, В. М. Шейка. – Харків: ХДАК, 1997. – С. 101–110.

18. Маєрчик М. С. Українські обряди родинного циклу крізь призму моделі переходу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук. Ін-т мистецтвознавства, фольклори-стики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України / М. С. Маєрчик. – К., 2002. – 20 с.

19. Узунова Л.В. Відродження традиційних свят та обрядів в сучасних умовах життя Криму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства, ДАКККіМ / Л. В. Узунова. – К., 2003. – 18 с.

20. Бондарчук Л. М. Обрядова весільна лексика польської мови: автореф. дис. на здобуття на-ук. ступеня канд. філос. наук. НАН України. Ін-т укр. мови / Л. М. Бондарчук. – К., 2003. – 20 с.

21. Петрова Н. О. Українська традиційна весільна обрядовість Одещини (20–80-ті рр. ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук. Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України / Н. О. Петрова. – К., 2004. – 20 с.

22. Марчук З. В. Українське весілля: генеалогія обряду Подільсько-Волинський наро-дознавчий центр / З. В. Марчук. – Рівне: Волинь; Обереги, 2004. – 84 с.

23. Маховська С.В. Весільні пісні Поділля: функціонування, поетика, символіка: С. В.Махов-ська: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України / С. В.Маховська. – К., 2004. – 18 с.

24. Несен І. І. Весільний ритуал Центрального Полісся: традиційна структура та реліктові форми (середина ХІХ – ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук. Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України / І. І. Несен. – К., 2004. – 21 с.


УДК 78: 168.522 (477)