Головна Образотворче мистецтво Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури МУЗИЧНИЙ ТВІР ЯК ПРОЕКЦІЯ СВІТОГЛЯДУ КОМПОЗИТОРА (НА ПРИКЛАДІ «КАРНАВАЛУ ТВАРИН» К. СЕН-САНСА)
joomla
МУЗИЧНИЙ ТВІР ЯК ПРОЕКЦІЯ СВІТОГЛЯДУ КОМПОЗИТОРА (НА ПРИКЛАДІ «КАРНАВАЛУ ТВАРИН» К. СЕН-САНСА)
Образотворче мистецтво - Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури

Тетяна Іванівна Росул

Кандидат мистецтвознавства, доцент

Кафедри філософії державного вищого

Навчального закладу «Ужгородський

Національний університет»

У статті зроблена спроба проаналізувати музичний твір в системі світогляду ком­позитора, висвітлити музичні феномени як даність свідомості, через які митець предста­вляє як реальність, так і суб’єктивне «Я».

Ключові слова: Світогляд, картина світу, музичний твір, символ, образ.

In the article music piece in the system of composers worldview is analyzed, the analysis of the musical phenomenon of both touch consciousness, through which artist presents reality and subjective «I» is carried out.

Key words: Worldview, world picture, piece of music, symbol, appearance.

Серед величезного комплексу проблем, пов’язаних з духовним життям лю­дини, особливе місце посідає проблема світогляду. Цією категорією позначають як різні концепції (релігійні, філософські, наукові), так і соціальні феномени, котрі містять матеріальні, гносеологічні й психологічні компоненти, а також особливу частину суб’єктивного світу людини. Предметом постійного наукового інтересу є інтелект видатної особистості, її світогляд, сам внутрішній процес зародження, становлення й утвердження творчої ідеї. На думку багатьох вчених, визначальну роль в розробці фундаментальних проблем людської культури сьогодні повинні відігравати результати міждисциплінарного вивчення творчої діяльності. Наразі зроблено чимало успішних спроб «вписати» творчу діяльність людини в загальне вчення про розвиток, розкрити проблему взаємозв’язку філософського світогляду і музичної творчості. Адже музика має здатність виступати компонентом процесу створення картини світу. Образно-музичне вираження реальності, з його можливі­стю цілісного, гармонійного, упорядкованого вираження сутнісного рівня реаль­ності, є не тільки зразком для філософського осмислення, а й можливістю набуття певного духовного досвіду, виходу на якісно новий рівень свого розвитку. Сукуп­ність «картин світу», представлених у творчості різних композиторів, часто стає системою поглядів на світ, пробуджує індивідів до пошуку власного світорозу­міння, слугує показником еволюції філософської рефлексії в цілому. Світоглядне відношення до дійсності у філософії і музиці являє собою їх іманентну якість, що обумовлює єдність типологічних властивостей мистецтва і філософії. Саме тому як для мистецтвознавства, так і для філософії культури актуальною є потреба кон­цептуального осмислення музики як компонента філософського світорозуміння.

Аналізу світогляду митця присвячено десятки праць зарубіжних і вітчизня­них вчених, які пов’язують дане поняття з цілим комплексом важливих соціаль­них, психологічних, гносеологічних проблем художньої творчості. Це праці М. М. Бахтіна, М. С. Кагана, Ф. Банфі, Е. В. Володіна, В. У. Бабушкіна, Є. В. Громова, А. Ф. Лосєва, Т. Адорно, Х. Ортеги-і-Гассета та ін. В ряді досліджень Р. Інгардена, Ю. А.


Гусєва, Б. А. Асаф’єва, А. Ф. Лосєва, В. І. Конена, Ф. Ніцше, А. Онеггера, Л. Н. Сто-ловича, Л. Г. Бергера, М. С. Кагана, В. К. Малахова, А. С. Рєзнікова, В. Я. Головних, Л. Т. Стеклова, К. П. Шуртакова, присвячені проблемі взаємовідношення мистецт­ва і світогляду. Мова йде, як правило, про вплив на митця, його творчість тих чи інших світоглядних, ідеологічних концепцій, які склалися поза мистецтвом у фі­лософії, політиці, науці й релігії. Однак важливо враховувати, що мистецтво воло­діє власним світоглядним змістом і саме значною мірою здатне формувати світогляд людини, і що світогляд не є стосовно неї чимось зовнішнім, привнесе­ним з інших форм суспільної свідомості. Вивчення цих питань має велику соціа­льно-практичну цінність, оскільки висуває проблему формування творчої свідомості митця.

При висвітленні проблем світогляду спостерігається певна односторонність. Дослідження цієї категорії, як правило, спирається на аналіз художнього матеріа­лу мистецтва слова. Показово, наприклад, що значна частина праць про світогляд митця написана літературознавцями, а це призвело до того, що окремі вагомі ас­пекти досліджуваного явища або зовсім не враховуються, або отримані на основі аналізу літературного матеріалу характеристики, механічно поширюються на різні види мистецтв. Аналіз об’ємної і різнопланової літератури з даної теми виявив, що проблема світогляду і творчої свідомості композитора залишається поза сферою філософського аналізу. Часто ця тема викладається декларативно, без конкретиза­ції тих чи інших музичних явищ. Слід враховувати, що творчий процес компози­тора – багатогранний. Необхідність застосування до його аналізу різних методів дослідження визначається тим, що потенційним об’єктом вивчення тут стає дуже широке коло явищ. Це, з одного боку, перш за все власне творчість у найрізнома­нітніших ракурсах (творчість в цілому, творча історія будь-якого жанру, твору тощо), з іншого, наприклад, події життя композитора, соціально-історичні момен­ти, які розглядаються в якості факторів, котрі формували динамічні стимули твор­чості. Наша мета – розкрити фундаментальне значення творчості як світоглядної системи особистості композитора на прикладі циклу «Карнавал тварин» францу­зького композитора К. Сен-Санса.

Світогляд є складною, історично мінливою, багаторівневою і багатофункці­ональною системою взаємодії суб’єкта і світу, заснованою на творчому потенціалі і діалектичній єдності індивідуального й суспільного. «Світогляд – це система принципів і знань, ідеалів і цінностей, сподівань і вірувань, поглядів на смисл і мету життя, котрі визначають діяльність індивіда і органічно включаються в його вчинки та норми мислення. Світогляд є формою самосвідомості особистості й су­спільства, через яку суб’єкт усвідомлює свою суспільну сутність і оцінює свою духовно-практичну діяльність» [6, 109]. Світогляд є механізмом, за допомогою якого людина ідентифікує себе з самим собою, зі своїм народом, з людством і з Людиною загалом у структурі Всесвіту. Тобто світогляд виступає засобом визна­чення власної «позиції» суб’єкта у відношенні до всіх життєво важливих явищ і подій у світі. Причому «позиції» не тільки теоретичної, але й практичної – як та­кої, що визначає спосіб участі в подіях. Світогляд є тією «сферою людського», де творчість виявляється з особливою силою. Адже людина, як єдність природного і соціального, реалізує прагнення світу до досконалості саме через творчість. Світо­гляд формується через світовідчуття праобразу, архетипу мистецтва і, як і твор­чість, не має сенсу без онтологічного й творчого плану. Завдяки творчості людина


І виробляє нові смисли, цінності та реалізує свою головну функцію – бути люди­ною.

Митець у процесі творчості «моделює світ як символічну, емоційно значу­щу реальність, організовуючи результати сприйняття, споглядання, оцінки і пере­живання життєвого світу в певну сукупність образів, уявлень, смислів, значень, виражених у творі» [4, 202]. Цю здібність людської свідомості створювати мисте­цькі артефакти залежно від особливостей і способів сприйняття оточуючого світу в певній послідовності (сприйняття – переживання – уявлення – знакове виражен­ня) можна розглядати як базис формування картини світу митця, яку не можна ототожнити ні з реальністю як такою, ні зі світом символів. Її можна віднести до проміжного між ними рівня уяви, де презентуються зв’язки між реальністю і сим­волом. Це, по суті, є процес генерування картини світу. Митець у даному випадку є джерелом породження «життєвої форми» (С. В. Лур’є), котра втілює образи жит­тєвого світу, структуруючи уявлення суб’єкта про нього. Отже, картину світу мо­жна розглядати як «життєву форму», котра являє собою створення із знаків і феноменів реальності різних композицій і співвіднесення їх з дійсністю реального світу, але при цьому вона не є лише породженням світу символів, і разом з тим, її призначення не обмежується сферою моделювання предметно-практичної діяль­ності людини. Вона є інваріантом взаємодії митця і життєвого світу, одним із спо­собів взаємопроникнення феноменів дійсності і символічного світу, реального світу і світу трансцендентальних форм. А. Кудряшов зауважив: «Комплексна сис­тема взаємодій музично-семантичних родів, видів і типів знаків з їх як об’єктивно сформованими значеннями, так і перетвореними в індивідуальній свідомості ком­позитора суб’єктивно-конкретизованими смислами, котрі в подальшому перетво­рюються в нові смисли у виконавській інтерпретації і слухацькому сприйнятті» [3, 37–38].

Митець володіє трансформаційними механізмами, які переводять значущі для нього переживання у внутрішні концепти, уявлення, а згодом – у знаки і сим­воли, що мають мистецьке вираження й доступні для сприйняття іншими. Творча особистість живе у двох паралельних світах. Один з них складається з реальних, об’єктивних, незалежних від індивіда подій, які створюють умови, оточення, ди­намічне поле його існування: другий – із потоку сприйняття індивідуально і соціа­льно значущих подій та їх внутрішнього упорядкування. На цій основі формуються класифікації ситуацій, які визначаються пересіканням зовнішніх по­дій і їх внутрішнього визначення як значущих. Дані ситуації, пов’язані з дискрет­ним осмисленням цілісності, оформляються у певні уявлення – художні образи.

Інструментальний цикл «Карнавал тварин» не можна вважати найзначні-шим твором у спадщині К. Сен-Санса. Проте, якщо врахувати, що музика була написана не на замовлення, а з внутрішньої потреби, а також той факт, що компо­зитор обмежував виконання циклу при житті та дозволив його публікацію після смерті, робить «Карнавал тварин» цікавим зразком уявлень і світоглядних прин­ципів митця. Таким чином, зоологічна фантазія була опублікована у 1922 р. і не­забаром стала одним з найпопулярніших творів К. Сен-Санса. І це не є іронією долі. Просто «Карнавал тварин» виразив у жартівливій формі типові, а можливо й найцінніші сторони творчої особистості Сен-Санса.

У праці «Музиканти наших днів» Р. Роллан, змальовуючи творчі особливос­ті митця, відмітив такі риси Сен-Санса, як «енциклопедично широку музичну


Культуру, відсутність педантизму і чисто французьку свободу, невимушеність ерудиції, панування здорового глузду, інтелектуальне здоров’я, що жертвує при­страстями заради ясності розуму» [2, 124]. При цьому письменник наголошує, що «Сен-Санс свідомо культивує легкі й приємні життєві враження, схильний до за­бав і відродження історичного минулого» [2, 125].

Сучасник композитора – мистецтвознавець А. Брюно серед найтиповіших рис характеру Сен-Санса виділив «веселість, що приховується під дещо глузли­вою серйозністю, яка спантеличує» [7, 26].

Для того щоб проникнути в зміст музики, слід враховувати конкретний культурний простір. Тому перш за все ставиться питання про епоху, до якої нале­жав митець, про культурну і стильову атмосферу, в якій реалізовувалась його тво­рчість. Подібно до того як культура в цілому є процесом «перетворення» людиною природи, так і музика є процесом перетворення у звуках просторово-часового континуума.

Творчість К. Сен-Санса припадає на рубіж ХІХ–ХХ ст. – період, який сприймався сучасниками і критиками в контексті кризи традиційних ціннісних уявлень, який знаменував суттєвий перелом в історії людини і у формах її культу­рної діяльності. К. Сен-Санс став свідком революції 1848 р., поразки франко-пруської війни (1870 р.), розгрому Паризької Комуни (1871) – найдраматичнішого і кризового періоду в історії Франції, за яким закріпилась назва «кінець віку». Композитор був свідком строкатих, художніх пошуків, які не вкладаються в єдину систему. В той час нові форми культурної самосвідомості призвели до зміни ху­дожнього світобачення. У всіх видах мистецтва спостерігалося вторгнення «не-класичних форм» творчості. Домінантою нового мистецтва стало щось розпливчасте й невловиме. Наприклад, в літературі виникають не рельєфно окрес­лені персонажі, а певні ілюзії, фантоми. В живописі активно експериментують у сфері світла, композиції, не спираючись у своїх роботах на явну предметність. Глобальні видозміни відбуваються і в музичному мистецтві: кожен новий твір відносно попереднього стає радикально новаторським. Таким чином, завдання творця художніх творів полягало у наступному: знайти заміну старим прийомам мистецтва, неадекватним духу часу і новому відчуттю життя. Отже, композитору довелося бути сучасником романтизму і реалізму, натуралізму й імпресіонізму, символізму й ряду новітніх напрямів мистецтва, таких як фонізм, кубізм, експре­сіонізм тощо. Однак не можна не помітити, що стиль К. Сен-Санса, при всіх його видозмінах, характерирується дуже ясно вираженою стійкістю. Ця стилістична статичність композитора постійно ставила його ніби поза часом. Прикметно, що при цьому К. Сен-Санс не був апологетом класики. Він намагався запозичувати в неї лише риси гармонійності, пропорційності, відстороненості. Митець намагався протистояти поширенню декадентських течій у мистецтві, у літературних творах закликав молодь на захист «ясності світу, що знаходиться під загрозою нових ві­янь» [2, 185]. Своє творче кредо він виразив так: «Смак публіки, хороший чи по­ганий – це дороговказ для митця. Будучи генієм чи талантом і задовольняючи ці смаки, композитор зможе створити хорошу музику… Митець, котрий не відчуває цілковитого задоволення від витончених ліній, гармонічних барв і гарної послідо­вності акордів, не розуміє мистецтва музики» [2, 116]. Володіючи бездоганним смаком, К. Сен-Санс вміло використовував інтонаційний словник попередніх епох. Критики неодноразово відмічали протеїзм Сен-Санса, його вражаючу здіб-


Ність перевтілюватись і виступати в «чужому обліку». Композитора часто надиха­ла на творчість музика інших митців, яка ставала своєрідною натурою, що пере­творюється на авторський матеріал. Внаслідок цього творчість К. Сен-Санса вирізняється еклектичністю. І це не дивно, rjvgjpbnjh відроджував емоційний світ музики Рамо і Моцарта, щоб віднайти душевну рівновагу, стрункість і гармоній­ність, естетичну опору в умовах анархії тодішнього суспільства.

Музика фантазії «Карнавал тварин» відкриває широку панораму життєвого простору митця, викликаючи театрально-ігрові асоціативні зв'язки. Панування стихії гри, кумедні «несподіванки», комічне з'єднання легкості руху з імпровіза­ційністю створюють загальне враження ігрового потоку, що несеться без відчут­них зусиль. Винахідлива гра інструментальними тембрами, ритмічними фігурами, каскадами віртуозних пасажів, активними регістровими зіставленнями, цікавими штриховими комбінаціями утворюють оригінальний лексикон тем-образів, з яких вибудовується звукова «режисура» інструментального театру К. Сен-Санса.

Весела вдача композитора яскраво проявилася у «Карнавалі тварин» через метод пародії. Згідно з концепцією М. Бахтіна, провідною рисою карнавалу є його гротескність та брутальна гумористичність [1, 22–23]. Персонажі, показані Сен-Сансом у цьому творі, постають – крім лебедя – в жартівливому, а інколи навіть у карикатурно-сатиричному виді. До того ж, в окремих випадках митець мав на ува­зі не стільки тварин, скільки людські характери, які вони уособлюють. З гіркотою композитор відносить себе до «допотопних» тварин, усвідомлюючи певну архаїч­ність власного світобачення. Отже, у нібито веселому жартівливому творі компо­зитор розкриває питання про одиноку сутність митця. Ця символічність, безумовно, зрозуміла для сучасників композитора, була однією з причин неба­жання К. Сен-Санса обнародувати «Карнавал» при житті.

При всій зовнішній життєрадісності музики Сен-Санса в ній приховується меланхолійне томління, джерелом якого було гірке відчуття марності всього зем­ного, з нападами дещо хворобливої втоми, за якими слідують спалахи чудернаць­кого гумору, нервової веселості, примхливої схильності до пародії, блазнювання. Це споріднює композитора з письменниками-романтиками Жан-Полем, Гофма­ном, Тіком, які відчували себе одинокими митцями на фоні байдужого або святко­вого натовпу. Показовим у цьому сенсі є часте звертання романтиків до карнавальності. Як зазначав М. Бахтін, «карнавал зовсім не є чисто художньою те­атрально-видовищною формою і взагалі не входить до сфери мистецтва. Він зна­ходиться на межі мистецтва і самого життя. По суті, це саме життя, але оформлене особливим ігровим способом... У карнавалі саме життя грає, розігруючи без сце­нічного майданчика, без рампи, без акторів… іншу вільну форму свого здійснен­ня, своє відродження, оновлення на кращих засадах. Реальна форма життя є тут одночасно її відродженою, ідеальною формою» [1, 11–12].

Карнавал, в самій природі якого закладено дух іронії, нестабільності, змішу­вання серйозного і жарту, був дуже органічною формою втілення художніх прин­ципів Сен-Санса. Карнавальне світосприймання зумовило ставлення композитора до життя як калейдоскопа мінливих епізодів, фрагментів в ланцюгу їм подібних, давало можливість Сен-Сансу «піднестись над буденністю», сховатись за певною «маскою», відповідало принципу театральності його музики.

У «Карнавалі тварин» К. Сен-Санса виявились як загальні характерні риси французької музики – жвавість темпераменту, ясність думки, пластична наочність


Уяви, так і індивідуальні риси автора, що виявились у переважанні споглядального і жанрового над драматичним, поміркованості над поривистістю, емоційної рух­ливості над пристрасністю.

Отже, світогляд композитора віддзеркалює ідеологічні аспекти його свідо­мості, має вирішальний вплив на музичну творчість. Найбільш адекватно він про­являється не в теоретичних положеннях і публіцистичних висловлюваннях митця, а в матеріалі музичного твору. При цьому фундаментальне значення для осягнен­ня світогляду композитора мають не окремі засоби виразності і прийоми мислен­ня, а їх система, котра визначає образний зміст музичного твору. Музичний твір містить в собі багатоманітну картину світу і своєрідний генетичний код конкрет­ної епохи. У кожній музично втіленій картині світу присутні три типи уявлень: філософсько-онтологічний, художньо-методологічний і музично-структурний.

Дана робота спонукає до необхідності продовження дослідження проблеми світогляду і творчості. Зокрема, суттєвим бачиться вивчення проблеми співвідно­шення реальності в світогляді й творчості, проблеми співвідношення розуміння і взаємодії істини світогляду і творчої істини.

Література

1. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренес­санса /М. М. Бахтин. – М.: Худож. лит., 1990. – 543 с.

2. Кремлев Ю. Камиль Сен-Санс /Ю. Кремлев. – М.: Сов. композитор, 1970. – 328 с.

3. Кудряшов А.Ю. Теория музыкального содержания /А. Ю. Кудряшов. СПб.: Лань, 2006. – 432 с.

4. Лурье С. В. Психологическая антропология: история, современное состояние, перспек­тивы / С. В. Лурье. – М.: Академический Проект: Альма Матер, 2005. – 624 с.

5. Роллан Ромен. Музыканты наших дней. Камиль Сен-Санс // Р. Роллан. Собрание сочи­нений: [в 14 т.]; [пер. с фр.: под общ. ред. И. Анисимова]. – Т.14. Вопросы эстетики. Театр. Жи­вопись. Литература. – М.: Гослитиздат, 1958. – 832 с.

6. Швырев B.C. О деятельностном подходе к истолкованию «феномена человека» /В. С. Швырев // Вопросы философии. – 2001. – № 2. – С. 107 – 115.

7. Вruneau Alfred. Mirsiques d'hiier et de demain /A. Вruneau //Phryne, Javofcte. – Paris, 1990. – 76 р.


УДК 17.023.36:111.852