Головна Образотворче мистецтво Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури ІСНУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ СТАНДАРТІВ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНОЇ СФЕРИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА
joomla
ІСНУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ СТАНДАРТІВ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНОЇ СФЕРИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА
Образотворче мистецтво - Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури

Ірина Михайлівна Вінічук

Доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті розглядається роль соціально-культурних стандартів особистості в контексті створення інформаційного суспільства як важливої бази для формування інформаційно-комунікативної сфери процесу державотворення. Наголошується на необхідності становлення інформаційної культури індивіда як умови його активної життєдіяльності.

Ключові слова: Особистість, соціальні стандарти, культурні стандарти, інфор­маційна культура.

In article the role of social and cultural norms of behavior of an individual in connec­tion with process of formation of an information society is considered. This role is an im­portant basis for formation of information and communicative system in the state building. It is underlined necessity of formation of culture of using information resources for a sepa­rate individual. It is a condition of its vigorous activity within the limits of public relations.

Key words: Identity, norms of social behavior, cultural norms, culture use of information.

На сучасному етапі українського державотворення постали нові завдання, пов’язані з інтенсивним впровадження у вербальні системи соціокультурної комунікації новітніх інформаційних технологій. Дане явище може мати непе-редбачувані наслідки у разі відсутності наукового аналізу, професійного конт­ролю та шляхів наукового прогнозування. Тому вирішення проблеми функціо­нування соціально-культурних стандартів в умовах формування інформаційно-комунікативної сфери сучасного суспільства є актуальним завданням українсь­кого державотворення.

Аналіз проблем функціонування соціально-культурних стандартів в умо­вах формування інформаційно-комунікативної сфери сучасного суспільства не є новими. Соціально-культурний стандарт – це норми, правила, характеристи­ки, розроблені на основі узгодження з суттєвих питань соціальної та культурної політики держави між більшістю зацікавлених сторін, прийняті та затверджені відповідним органом. Соціально-культурні стандарти віддзеркалюють рівень задоволення сукупності соціальних та культурних, духовних потреб населення, тому за рівнями можуть бути диференційованими на мінімальні, середні, раціо­нальні. Стандартизація в умовах формування інформаційно-комунікативної сфери сучасного суспільства постає як важливий філософсько-освітній та соці­ально-культурний феномен у відповідь на замовлення суспільства щодо впоря­дкування багатоманіття способів, форм, технологій і методів життєдіяльності, зокрема культурноосвітнього світогляду особистості. Висока освіченість, вмін­ня вчитися протягом усього життя стають необхідною умовою прогресивного


Розвитку як окремих індивідів, так і суспільств. Соціально-культурна стандар­тизація, зокрема тільки вищої освіти забезпечить рівний доступ кожного інди­віда до гідних умов життя, реалізовуючи прагнення людства до високих принципів гуманності.

Теоретико-методологічні засади розвитку соціально-культурної сфери розроблялися представниками різних міжнародних наукових шкіл. Досліджен­ня наукової літератури показує, що найбільш детально стандарти та соціально-культурну стандартизацію науковці розробляють крізь призму педагогічної науки такі українські вчені як С. Гончаренко, Ю. Жидецький, С. Сисоєв, Н. Ничкало, Т. Фініков, А. Лігоцький, Н. Пастернак, Х. Лах, О. Радковська. Філософські та культурологічні дослідження окремих аспектів даного феномену знаходимо і в роботах вітчизняних учених В. Андрущенка, В. Вікторова, В. Жадька, В. Кременя, К. Корсака, М. Михальченка, В. Шульгіної; російських вчених В. Зінченка, Н. Нікандрова, В. Безпалько, Н. Селезнева, Я. Нейматов, В. Соколов та інші. Поширеним є розгляд проблеми стандартів як складової освітньої політики у роботах українських дослідників В. Лугового, О. Ляшенко, В. Гальпєріної, Т. Яценко та ін.

Велику увагу проблемам розвитку організації соціально-культурної сфери приділяють вчені сучасної української науки: А. Величко, М. Долішній, В. Єреме­нко, М. Казнов, В. Козак, О. Красій, В. Куценко, В. Мандибура, В. Новіков, Л. Оганян, С. Писаренко, В. Рутгайзер, У. Садова, Л. Семів, Ж.-Т. Тощенко, В. Хох­лов, Л. Шевчук, А. Ягодка та ін. Аналіз різних аспектів інформаційної культу­ри, пов’язаних з перспективами, що відкриваються перед особистістю в інформаційному суспільстві, представлений у роботах Ю. Зубова, Н. Гендіної та ін.

Теоретичне осмислення різних аспектів комунікації в інформаційній сфе­рі представлено роботами вітчизняних учених: В. Щербини, О. Личковської, Н. Коритнікової та ін. Вирішенню задач розвитку інформаційної культури осо­бистості присвячені роботи Л. Василенко, М. Тимошика, Н. В. Макарової, І. Рибакової, В. Шпака та ін. Теоретичні підходи до дослідження інформаційно-комунікативної складової державного керування містяться в дослідженнях П. Візира, В. Козловського, В. Кулінченко, Ю. Матвєєнко. Зокрема, у наукових роботах цих науковців підкреслюється, що в періоди соціокультурних трансфо­рмацій особлива увага набуває формування інформаційно-комунікативної ком­петентності індивіда, розвиток системи безперервної культурологічної освіти засобами масової комунікації. Отже, інформаційна культура нині стала предме­том дискусій та міждисциплінарних досліджень й українських учених. Так, тео­ретичні аспекти медіа освіти у сучасному суспільстві з позицій культурологічного аналізу представлені в роботах Н. Кирилової, К. Коліна та ін. Концепція фор­мування інформаційної культури викладена в програмі курсу “Інформаційна соціологія”, розробленого українським вченим Б. Головком.

Акцентуація проблематики функціонування соціально-культурних стан­дартів в умовах формування інформаційно-комунікативної сфери сучасного су­спільства відбувається і в контексті стрімкого науково-технічного розвитку усіх сфер життєдіяльності суспільства, особливо у напрямку інформатизації і мані­пуляції людською свідомістю. Разом із тенденціями соціально-економічної, ін -


Формаційної і культурної уніфікації сучасного світу з новою силою виявилися нові елементи і тенденції в соціальних структурах українського суспільства. Держава підтримує процес інформатизації науки, використання інформаційно-комунікативних технологій у системі вищої освіти, сприяє впровадженню гло­бальних інформаційних систем. Як визначено у Національній доктрині розвит­ку освіти та Закону України “Про вищу освіту” пріоритетним розвитку безперервної освіти на сьогоднішній день є впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують подальше вдосконалення навча­льно-виховного процесу, доступність і ефективність вищої освіти, підготовку молодого покоління до життя в інформаційному просторі.

Інформаційна культура особи – це вміння цілеспрямовано працювати з інформацією, використовувати для її одержання, обробки, передачі й продуку­вання комп’ютерну інформаційну технологію, сучасні технічні засоби і методи. Отже, для вільної орієнтації в інформаційному просторі людина повинна мати інформаційну культуру як одну із складових загальної культури.

Інформаційна культура тісно пов’язана з соціальною природою людини. Вона є продуктом її творчих здібностей і виявляється в таких аспектах:

– у конкретних навичках використання технічних пристроїв;

– у здатності використовувати у своїй діяльності комп’ютерну інформа­ційну технологію;

– у вмінні одержувати інформацію з різних джерел: періодики, електро­нних комунікацій, представляти її у зрозумілому вигляді і вміти ефективно ви­користовувати;

– у володінні основами аналітичної переробки інформації;

– у вмінні працювати з різною інформацією;

– у знанні особливостей інформаційних потоків у своїй сфері діяльності.

Інформаційна культура вбирає в себе знання з тих наук, які сприяють її розвитку і пристосуванню до конкретного виду діяльності (кібернетика, теорія інформації тощо). Невід’ємною складовою інформаційної культури є знання інформаційних технологій та вміння їх застосовувати як для автоматизації ру­тинних операцій, так і в неординарних ситуаціях, що вимагає нетрадиційного творчого підходу. Перш ніж почати якісь дії, необхідно провести велику роботу зі збору і переробки інформації, її осмислення й аналізу. Пошук раціональних рішень у будь-якій сфері вимагає обробки великих обсягів інформації, що поча­сти неможливо без залучення спеціальних технічних засобів.

Сама інформатизація, яка має широкий набір засобів комунікації, перед­бачає формування інформаційної культури, ставить людей перед необхідністю масової комп’ютерної грамотності, відповідної психологічної підготовки. Від­так, інформаційна культура є суттєвою теоретичною основою перебудови сві­домості особи, суспільства, світового співтовариства в умовах формування сучасного етапу інформаційного суспільства – кіберцивілізації. Тому з метою відмежування від різних підходів до з’ясування сутності інформаційної культу­ри на теоретичному рівні навіть було введено поняття


“е-культура” – як сучасний рівень розвитку кіберсуспільства, суспільства, в якому домінують комп’ютерні технології в мережі глобальної електронної комунікації.

Основні завдання формування інформаційної культури, зокрема в Україні, Викликані такими чинниками:

– сучасним етапом державотворення, зокрема входженням України до світового інформаційного простору;

– розкриттям самого змісту інформаційної діяльності;

– дослідженням структури інформаційної культури як насамперед соціального явища;

– визначенням перспективи подальшого взаємного розвитку соціального, морального, індивідуального аспектів інформаційної культури тощо.

Для того, щоб бути сумісною з новими реаліями, вербальна система соці-окультурних комунікацій має носити інноваційний характер, йти попереду тих вимог, які суспільство вимагає нині й поставить перед особистістю через декі­лька років. Дослідження основних аспектів інформаційної культури особисто­сті, як найголовнішого показника рівня інформаційної взаємодії в інформаційному суспільстві з урахуванням усіх характерологічних ознак і особливостей, зок­рема її культурно-інформаційних потреб, інформаційно-правової культури, культури інформаційних відносин та інноваційний розвиток інформаційної культури вербальної системи соціокультурних комунікацій є актуальними від­носно потреб інформаційного суспільства, де інтелект, знання, науковий, освіт­ній та культурний рівень індивіда постають у якості стратегічного ресурсу суспільно-історичного прогресу.

Впровадження інновацій у функціонування соціокультурних стандартів в умовах інформаційно-комунікативної сфери сучасного суспільства, а саме, вер­бальної системи соціокультурних комунікацій і є сьогодні одним із першочер­гових завдань українського державотворення.

Відомо, що інформаційно-культурні потоки пронизують усі види дія­льності людини: соціальну, науково-пізнавальну і практичну. З огляду на сприймання і продукування інформації сюди також потрібно віднести інфор­маційно-пошукову як різновид мовно-мисленнєвої діяльності.

Обмін інформацією між особистостями, групами індивідів формує так зване “інформаційне поле”, в якому протікає життєдіяльність людини в інфо­рмаційному суспільстві, і без якого вона не може існувати. Розкриваючи по­няття “інформаційне поле”, можна визначити і обсяг інформації, що була накопичена, і її просторово-часове розподілення. Іншими словами, макросе-редовище в інформаційному суспільстві – це інформаційний простір, а мік-росередовище – інформаційне поле кожного споживача інформації.

Окрім того, не варто забувати, що з погляду сучасних “новітніх особ­ливостей”, потреба особистості в інформації, безумовно, є основною, і ви­значається не тільки зацікавленістю людини до новітніх технологій (так звані “ентропійні” характеристики інформації), а й фактичною функцією мови – основного джерела інформації та спілкування. Отже, в інформаційному сус-


Пільстві основна увага повинна бути акцентована саме на можливості задо­волення інформаційних та комунікативних потреб кожною особистістю.

Відтак, досліджуючи інформаційне поле особистості, виокремлюємо такі рівні інформації: інформація, яка є складовою суспільної свідомості; ін­формація, якій притаманна унікальність, неповторність, приналежність конк­ретному індивіду. Інформаційні інтереси, у свою чергу, формують інформаційно-культурні потреби особистості через ціннісні орієнтації. Тому в умовах інфо­рматизації українського суспільства важливо не забувати про зміст інформа­ційно-культурних потреб конкретного індивіда з метою гуманізації активного впливу на особистість і формування її культурно-інформаційних потреб, зок­рема через засоби масової інформації. Таке знання основних параметрів ін­формаційно-культурних потреб уможливлює перехід від спонтанного до цілеспрямованого їх формування.

Інформаційні потреби можуть бути забезпеченні як за рахунок відносно незначного збільшення обсягу додатково регульованих потоків вихідної інфор­мації, так і за рахунок глибокого дослідження зібраних даних щодо соціальних процесів, навколишнього середовища. Так, теорія організації управління соціа­льними системами пропонує дослідження потреб в аспекті ієрархії інформацій­них чинників у сфері організації управління. Для цього рекомендується застосовувати метод формування цільових комплексних структур (штату фахі­вців, команди однодумців тощо).

Професійні орієнтації в інформаційному суспільстві визначаються нині не престижністю майбутньої професії, а попитом на неї на ринку трудових ресурсів. І провідним мотивом виступаєте те, наскільки профорієнтація дасть можливість вести всебічно духовне життя. У такому контексті інформаційно-культурні потреби визначають прагнення особистості реалізувати соціальний потенціал. Вони, потреби, і є універсальним засобом взаємодії особистості з суспільством щодо відпрацювання індивідуальної ієрархії, системи ціннос­тей з урахуванням, насамперед, сучасних інформаційних викликів суспільст­ва. Саме для соціальних орієнтацій ми й розглядаємо їхні характерні особливості: вони виражають характер спрямованості особистості на відтво­рення та розвиток своїх соціальних якостей та реалізуються в соціальній сфері, охоплюючи широкий спектр відносин особистості та інформаційного суспільства. Саме тут відбувається попередня та проміжна соціалізація інди­віда, формуються його інформаційно-культурні потреби. Все це свідчить про складний характер детермінації інформаційно-культурних потреб соціальни­ми, суспільно-політичними, професіональними орієнтаціями особи.

Для виявлення впливу інформаційного простору на особистість розгля­даються його основні функції, серед яких: інформаційна – надання різних знань про явища та події; нормативна – завдяки існуванню інформаційного простору в суспільстві фактично ведеться пропаганда норм та соціальних цінностей, отже, він виступає як суспільний регулятор культурологічної жит­тєдіяльності людей; соціально-проблемна – втілення так званого “соціально­го замовлення” на окреслення і висвітлення важливих аспектів суспільного життя; рекреативна – психічна сфера особистості інколи потребує відпочин-


Ку та зняття емоційної напруги, що можливо завдяки різним видам розважа­льної інформації; фонова (компенсаторна) – інформація інколи замінює лю­дині співрозмовника, заповнює простір, компенсує дефіцит спілкування; пізнавальна – жодна інформація, яка потрапляє до підкірки головного мозку індивіда, не зникає безслідно, а залишається у пам’яті. Опрацювання цієї ін­формації і примірювання її щодо себе породжує як образи-зразки для наслі­дування, так і ціннісні орієнтації, зокрема щодо формування наступних культурно-інформаційних потреб; утилітарна – можливість розв’язати конк­ретні практичні проблеми – професійні чи побутові.

Однак з огляду на такий широкий спектр функціональної важливості інформаційного простору, ми в дослідженні зважили й на негативні наслідки впливу інформаційного простору на особистість: інформаційне переванта­ження – викликане великими обсягами сприйнятої інформації; кримінальні наслідки – викликані копіюванням характерних героїв бойовиків та комп’ютерних ігор; компенсаторний ефект – виникає при потребі у спілкуванні, підмінює нереалізовані емоції реального життя на ефемерні емоції світу віртуального; наркотизуючий ефект – коли мозаїчний, фрагментарний зміст інформації призводить до хаотичності знань і відповідної реакції на реалії життя; ефект роздвоєння свідомості, що може виникнути при сприйманні неадекватного відображення дійсності – ефект подвійної моралі.

Останніми роками набуває актуальності новий засіб масової комуніка­ції Інтернет, який нині набуває статусу специфічного соціального інституту. Однак, незважаючи на його необхідність для сучасного світу, він водночас може породжувати й багато проблем. В Інтернеті здебільшого домінує текс­тово-візуальний спосіб передачі інформації. Тому, при розроблені сайтів у компаніях, які займаються веб-дизайном, переважно оцінюють їх наочно-комунікативну спроможність, естетичний вигляд тощо, при цьому інколи за­буваючи про моральні й етичні наслідки.

Таким чином, дослідження основних аспектів інформаційної культури особистості як найголовнішого показника рівня інформаційної взаємодії в інформаційному суспільстві з урахуванням усіх характерологічних ознак і особливостей, зокрема культурно-інформаційних її потреб, інформаційно-правової культури, культури інформаційних відносин дає можливість зроби­ти такі висновки. За умов формування інформаційного суспільства необхідно підготувати особистість до швидкого сприйняття й переробки великих обсягів інформації, до оволодіння сучасними засобами, методами і технологією роботи. Окрім того, нові умови праці породжують залежність інформованості індивіда від інформації, яку мають інші. Тому недостатньо вміти самостійно освоювати і накопичувати інформацію, а треба навчитися такій технології роботи з інфор­мацією, коли підготовлюються і приймаються рішення на основі колективного знання, формують культурну свідомість особистості, її духовний світогляд. Це значить, що людина повинна мати певний рівень культури поводження з інфо­рмацією. Для відображення цього факту і був уведений термін “інформаційна культура”.

Формування поняття є центральним в організації людських знань, оскіль­ки воно забезпечує особистість засобами розпізнавання об'єктів та їх групу-


Вання у значимі одиниці конкретної предметної галузі. Оскільки ми при аналізі вербальної інформації маємо справу із спеціальною мовою в галузі інформа­ційних технологій, поняття потрібно розглядати не тільки як логічну, а як і ко-гнітивну одиницю.

У розумінні поняття і дефініції присутні деякі тонкощі. Поняття - це одиниця думки з розмитим змістом і обсягом. Воно формується відкритою множиною ознак об’єкта; конкретність змісту і обсягу поняття набирає тіль­ки в межах предметної галузі, яка визначає ті ознаки для представлення понят­тя, які його ідентифікують у цій предметній галузі, тобто вказують на його спільність з іншими поняттями та його відмінності, формуючи таким чином системність поняттєвої одиниці. Виознака представляє множину ознак (виоз-начуємо з-поміж множини ознак релевантні для предметної галузі ознаки) по­няття; тому головна інформація про системність поняття міститься у виознаці, яка і є об’єктом обробляння у випадку визначення системної організації понять предметної галузі знань.

Для України, проблема мовної локалізації в сфері інформаційних технологій є не стільки технічною, навіть не стільки лексикографічною, скільки екзистен-ційною, бо торкається реального функціювання української мови в усіх сферах людської діяльності. Адже саме через “спілкування” з комп’ютером мовою його мультимедійних засобів відбувається неповторний навчально-виховний процес формування та розвиток майбутнього покоління.

Через запізнілу реакцію філологів міцно осідають жаргонізми та професі-оналізми переважно англійського походження. Це так звані англіцизми, як на­приклад: експлорер, браузер, гомпейдж, вебсайт, сервер, гост, габ та багато інших.

Ідея глобальної культури й глобалізації світових суспільних просторів з очевидністю має негативний компонент, пов’язаний як із стереотипізацією по­ведінки особистостей, що входять у глобальну систему, так і з масифікацією, тобто втягуванням у запрограмовану на певну поведінку безліч людей. Все це, звичайно, руйнує національні культурні цінності країни, яка потрапляє в систе­му глобальної культури, і підпорядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі. Так, створюваний у наш час глобальний інформаційний світ має явно виражену прозахідну орієнтацію, де країни почувають себе залежними від пра­вил гри у цьому глобальному світі.

Основною небезпекою при цьому виявляється можливість втрати різними культурами своєї індивідуальності, своєї специфіки, що неминуче призведе і до втрати носіями даної культури своєї самоідентичності, до розмивання культур і внаслідок цього до втрати виключно важливого для розвитку будь-якої цивілі­зації чинника різноманітності.

У сучасному інформаційному світі комунікація є тим соціальним стриж­нем, у якому перетинаються, взаємодіють і взаємовпливають міжлюдські стосу­нки, технологічні відкриття, політико-господарчі заходи та культурні прагнення. Будь-яке дослідження культури в глобалізованому, обплетеному мас-медіа й Інтернетом світі повинно брати до уваги всеохоплюючий аспект комунікації – здатність до взаємодії. При входженні в певне культурне середовище, медіа-технології долають вже встановлені рамки характерних для нього традицій, ва­ртостей та стилів життя і водночас підважують, змінюють основи національної культури.


Література

1. Жадько В. Творча діяльність як складова духовності особистості// Українська жу­рналістика в контексті світової: зб. наук. праць зі спец. “Журналістика”/ КНУ імені Тараса Шевченка/ Інститут журналістики НПУ ім. М. Драгоманова / В. Жадько. – К., 2008. – Вип. 2 (7). – С. 72–82.

2. Жадько В. Етика журналістської творчості. Конспект лекцій для студентів Інсти­туту української філології / В. О. Жадько. – К., 2009. – 32 с.

3. Жадько В. Головні філософські аспекти самоактуалізації творчої особистості в еволюційній концепції Михайла Драгоманова / В. О. Жадько // Гілея. – №30. – 2010. – С. 303– 316.

4. Зязюн І. А. Освітня парадигма – тип культурно-історичного мислення і творчої дії суб’єктів освіти / І. А. Зязюн // Педагогіка і психологія професійної освіти: результати дослі­джень і перспективи: зб. наук. праць /за ред. І. А. Зязюна, Н. Г. Ничкало. – К., 2003. – С. 15–29.

5. Ильенков Э. В. Философия и культура / Э. В. Ильенков. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.

6. Попович М. Діалог культур і раціональність / М. Попович // Історія філософії: досвід теоретичної саморефлексії. – К.: Укр. Центр духовн. культури, 1998. – Вип. 1. – С. 69–71.

7. Попович М. Нарис історії культури України / М. Попович. – К.: АртЕк, 1998. – 728 с.

8. Попович М. Раціональність і виміри людського буття / М. Попович. – К., 1997. – 290 с.

9. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Т. 1: У полоні Платонових чар : пер. з англ. / Карл Поппер. – К.: Основи, 1994. – 446 с.

10. Райда К. Ю. Історико-філософське дослідження постекзистенціалістського мис­лення : навч. посіб. / К. Ю. Райда; за ред. І. Надольного. – К.: Укр. центр духовної культури, 1998. – 216 с. – 2004. – № 3. – С. 110–124.

11. Хабермас Ю. Комунікативна дія і дискурс / Ю. Хабермас // Ситниченко Л. Пер­шоджерела комунікативної філософії / Л. Ситниченко. – К.: Либідь, 1996. – С. 84–90.

Похожие статьи