Головна Образотворче мистецтво Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури ОПЕРНЕ МИСТЕЦТВО НА СТОРІНКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ПРЕСИ 20-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
joomla
ОПЕРНЕ МИСТЕЦТВО НА СТОРІНКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ПРЕСИ 20-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
Образотворче мистецтво - Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури

Олена Миколаївна Ізваріна

Кандидат мистецтвознавства,

Доцент, докторант Державної академії

Керівних кадрів культури і мистецтв

У статті розглядається стан музичної преси 20-х років ХХ століття у зв’язку з проблемою віддзеркалення в її виданнях національного оперного мистецтва та розвитку музичного мистецтва в цілому.

Ключові слова: Українське оперне мистецтво, музична преса.

The article considers analysis of musical press of 20-th years of the XX century in connection with problems of development of opera art in Ukraine. Key words: Ukrainian art of opera, musical press.

Від часів свого виникнення оперне мистецтво намагалося у своїх творах відбивати найсуттєвіші етичні й естетичні ідеали та суспільно-значущі події су-часності. Розвиток українського оперного мистецтва періоду українізації був поставлений в естетичні межі, які потребували відбиття ідеалів нового часу. З’явилась необхідність у нових темах, сюжетах, образах, які, в свою чергу, по-требували відповідних засобів постановки тощо. Проте перші роки українізації не дали оперних творів, де було б представлене нове, пролетарське, оперне ми-стецтво. До створення національного репертуару закликала музична преса, але справа просувалася досить повільно. В означений період навіть не ставилися українські оперні твори, які вже стали класикою (опери М. Лисенка, П. Ніщинського, М. Аркаса, С. Гулака-Артемовського). Певною мірою брак українських творів намагалися ліквідувати режисери-новатори, зокрема, Л. Курбас, в постановці якого на сцені Київського оперного театру йшли опери “Галька” та “Сільська честь” українською мовою. Навіть музичні видання, що висвітлювали проблеми національного оперного мистецтва та події оперного життя, не видавалися українською мовою (“Музыкальный вестник”, “Опера”). Лише 1923–1924 роках виходить перший україномовний журнал “Музика”, а згодом – також україно-мовний “Музика – масам” (з 1928 року).

Проблемі розвитку оперного мистецтва 20-х років присвячені наукові праці Л. Архімович, М. Грінченка, В. Довженка, В. Костенка, М. Михайлова, О. Малоземової та ін.

Актуальність даної статті полягає у виявленні особливостей формування музичної преси 20-х років у зв’язку з відбиттям нею проблем національного оперного мистецтва. Мета – висвітлення проблем українського оперного мис-тецтва 20-х років ХХ століття на сторінках музичної преси того часу, зокрема журналів “Музика” та “Музика – масам”.

Журнал “Музика” виходив щомісяця як орган Музичного Товариства іме-ні Леонтовича. Він відгукувався на загальні питання музичного життя України і оперного також. Так, в журналі представлений огляд музичного життя Київської опери за сезон 1923–1924 років. Популярності у читачів набула рубрика “Хро-


Ніка”, з якої можна було довідатись про останні музичні новини. На сторінках “Музики” обговорювались нові оперні постановки, з’являлися наукові статті з історії української опери, висвітлювалися музичні події національного значення. Аналізу підлягав також стан музичної преси цього періоду. З’явилася нова ге-нерація журналістів, які присвятили себе музичній критиці, обізнаних в мистецтві й серйозно зацікавлених у розвитку національного оперного мистецтва.

Огляд театральних афіш сезону 1923–1924 років Київського оперного театру свідчить про його значний репертуар: лише за названий сезон були здійснені постановки опер “Євгеній Онєгін”, “Пікова дама”, “Мазепа”, “Опричник” П. Чай-ковського; “Золотий півник”, “Казка про царя Салтана”, “Снігуронька”, “Садко”, “Царева наречена” М. Римського-Корсакова, “Борис Годунов”, “Хованщина” М. Мусоргського; “Князь Ігор” О. Бородіна; “Тангейзер”, “Лоенгрін” Р. Вагнера. Крім того, були поновлені вистави опер “Пророк” Дж. Мейєрбера і “Фауст” Ш. Гуно. Рецензент цього огляду С. Футорянський виявив і деякі відверті ляп-суси в афішах. Так, опера “Сільська честь” значилася як “вкраїнська” (можливо тому, що виконувалась українською мовою). Проте автор статті не вважає це самим жахливим у житті театру. Гіршим виявилося те, що склад трупи підібраний недосить вдало, а сама поведінка деяких артистів на сцені може пояснюватися лише як “непорозуміння”. Сценічна поведінка хору і оркестру також жадають кращого: хор “репетує караул” і тупцює на одному місці [10, 50], а оркестр бо-реться зі “сваволею композитора” [10, 50], тобто грає поза нотами. Рецензент пояснює такий стан справи в опері відсутністю елементарної дисципліни. Врешті-решт диригент Л. Штейнберг навів-таки лад в оркестрі. Проте, зазначає автор, враження складається відчайдушне: “Київська опера – це академічна халтура; це єдиний можливий підсумок сезону” [10, 50]. Невелика купка солістів не може врятувати опери (Окунєва, Закревська, Боголєпова, Ц. Штейнберг, Ростропович, Кипоренко-Даманський, Аграновський, Зубарев, Тамашевський), вважає Футо-рянський. Отже, з перших кроків свого існування журнал “Музика” вводить глядача в коло серйозних фахових проблем в Опері.

Одним з популярних розділів журналу “Музика” була “Хроніка”. Тут да-валися повідомлення про події в сьогоднішньому театральному житті. Записки цієї рубрики повідомляють про скрутне матеріальне становище оперного театру: його приміщення здається в оренду Московській Музичній Комедії, інакше в зимовий сезон Київ може залишитись без оперних вистав. З рубрики можна до-відатись і про події з театрального життя інших оперних театрів України. Так, співак М. Голинський після гастрольних подорожей до Польщі та Німеччини повернувся до Харківської опери. Сюди ж на посаду диригента прибув з Берліна А. Рудницький, під орудою якого планується постановка опери М. Лисенка “Тарас Бульба” [7, 39].

“Хроніка” повідомляла глядачів і про урочисті події: ювілеї оперних театрів. Зокрема, серед заходів щодо святкування 40-ї річниці Одеського оперного театру значаться видання спеціального збірника, створення музею при театрі, де пред-ставлені макети декорацій вистав, костюми, портрети відомих артистів, які спі-вали на одеській сцені [7, 40].

Заслуговують на увагу оглядові життєписи відомих співаків, що їх надає журнал “Музика”. Одним з таких матеріалів є творчий портрет М. Менцинського, в


Якому детально простежується його творчий шлях, позначені партії, виконувані оперною зіркою. В статті приводяться чисельні цитати із зарубіжної критики, де Менцинський оцінюється як неперевершений вагнеровський співак і найта-лановитіший виконавець тенорових партій в італійських операх. Його обдаро-вання найяскравіше розкрилося у партіях Зігфріда, Лоенгріна, Тангейзера, Парсіфаля, а також Радамеса, Каніо й багатьох інших [4, 30].

Обговоренню історичної для українського оперного мистецтва прем’єри присвячені нотатки Я. Юрмаса “Тарас Бульба” на Харківській оперовій сцені”, розміщені в рубриці “Огляд преси”. В своєму матеріалі автор спирається на по-передній аналіз цієї постановки Гн. Хоткевичем. Він цілковито поділяє думку останнього щодо самої опери і вистави, тож насичує свою замітку цитатами “з Хоткевича”. Власних міркувань Юрмаса обмаль, складається враження, що його рецензування зводиться саме до підбору цитат. Отже, в оперний сезон 1924–1925 років в культурному житті України сталася знакова подія – поставлена націона-льна опера національного композитора. Така вистава не повинна була залишити музичних критиків байдужими, проте сталося інакше. Поодинокі рецензії, що їх наводить Хоткевич, мали вельми негативний характер. Так, Яновський ствер-джував, що “Тарас Бульба” – “старомодна бліда музика”, але визнавав значення народних сцен. Футорянський був більш “радикальним” у своїх висловлюван-нях: на його думку “Тарас Бульба” скоро зовсім вмре” [11, 147]. Він взагалі вважав, що ця опера вже віджила своє, навіть лише почавши сценічне життя. В цілому, зазначав Хоткевич, “нема ні обговорення, ні справжньої критики, нема нічого” [11, 147]. Автор замітки погоджується з Хоткевичем в тому, що причи-ною такої тотальної неповаги преси до національного надбання є не якісь вади опери, а “некультурність, яка … виявляється в недооцінюванні свого і переоці-нюванні чужого” [11, 147]. Хоткевич також підкреслив, що до української опе-ри треба підходити не зі звичайною міркою, адже від української опери вимагається, щоб вона була не тільки написана українською мовою, а й “була написана українською музикою” [11, 147]. Саме такою й є “Тарас Бульба”, і це є запорукою безсмертя цієї опери. На останнє Юрмас сподівається, що у сезоні 1925–1926 років “Тарас Бульба” буде поставлений і в інших “оперних” містах – Києві та Одесі, а саму оперу “будуть вивчати по оперових класах музичних шкіл” [11, 148].

Певна річ, рецензент, звертаючись до огляду преси, на перший план висуває думки авторів, яких він представляє читачеві. Та все ж таки значну цінність у подібних дописах має власна думка журналіста. Кореспондент же так і не показав власне “обличчя”, сховавшись за текстами інших рецензентів нової постановки. Приваблює те, що його передбачення стосовно подальшої долі “Тараса Бульби” справдилися.

Надалі Юрмас намагатиметься піднімати актуальні питання і давати їм оцінку, хоча найчастіше все збігається до констатації фактів та ідеологічного декларування. Цього у 20-ті роки не уникнув майже жоден журналіст музичної преси. Аналізуючи музичне життя України за 1926 рік, автор визначає, що “1926 р. був проваллям і у музично-журнальній справі на Україні” [12, 50]. “Музика” постійно виходила друком протягом 1923–1925 років. Цей журнал “скупчував навколо себе музично-громадську думку й відбивав досить повно


Театральне життя” [12, 51]. Справа кардинально погіршала у 1926 році, коли не було видано жодного примірника журналу. Як наслідок, висвітлення музично-культурних явищ відбивалося на сторінках різноманітних видань, які аналізу-вали їх на свій розсуд і це, безумовно, не сприяло укладанню і формуванню за-гально-мистецької думки про музичну справу в Україні за означений час.

У своєму аналізі автор особливу увагу приділив оперному життю, вважаючи виникнення “Оперового Тресту”, тобто об’єднання музичних сил трьох україн-ських оперних театрів (Київ, Харків, Одеса) в єдине ціле “справжньою подією” [12, 50]. До того ж 1926 року сталася ще одна значна подія у музично-театральному житті: Київський та Одеський оперні театри одержали статус державних і україн-ських. Далі оглядач концентрує увагу на результатах діяльності Музичного То-вариства імені Леонтовича. Розглядаючи хорову справу та діяльність народних оркестрів і кобзарських колективів, він визнає величезні досягнення Товариства на шляху інтенсифікації музичного життя в Україні, в охопленні широкої маси трудящих музично-культурною роботою. Проте, зауважує автор, працювати на повну силу організації заважає недосконале використання її творчих сил. Оглядач пропонує розподіляти навантаження відповідно до здібностей і можливостей кожного члена Товариства, а також залучати і виховувати “здібний молодняк” [12, 56]. На перешкоді розвитку стає й матеріальна база. Автор пропонує позбу-тися цих вад протягом 1927 року, інакше може справдитися його попередження про перевтому і виснаження активу Товариства і розлад місцевої роботи, що позначиться на всьому культурно-мистецькому житті республіки. Таким чином, в пресі починають з’являтися критичні статті, в яких, поряд із рапортуванням про успіхи, лунали й зауваження стосовно реальної ситуації у музичній справі.

На сторінках “Музики” починають друкуватися ґрунтовні матеріали з іс-торії української опери. Серед них виокремлюється стаття М. Грінченка “Україн-ська опера”, в якій автор вітає значні події в музичному житті України – створення української опери в Києві, Харкові, Одесі. Існування власної опери він вважає фактом не лише культурним, а й політичним. Грінченко порушує питання сто-совно завдань української опери, яка повинна мати “чинник виховного порядку, що організує нас в нашому новому житті” [3, 41], а також сприяти “здоровому культурному розвиткові нашої країни” [3, 41]. Далі автор виступає з пропозиціями щодо “оперової справи” в Україні, і вирізняє кілька моментів у її розвитку. Перший – це українізація, тобто не просто створення українських опер, а наближення їх до кращих європейських зразків, прагнення вивести на світовий рівень культури. Другий – “момент досконалої й бездоганної техніки” оперової справи: націона-льний момент є стимулюючим, що накреслював би шляхи подальшого розвитку української музичної культури. Висвітливши справи майбутнього, автор пере-ходить безпосередньо до справ сьогодення.

Його, як й інших кореспондентів “Музики”, хвилюють справи “Оперового Тресту”: у 1924–1925 роках було здійснено об’єднання трьох українських опер-них театрів під егідою Наркомосвіти. Передбачалося, що театри зможуть здійс-нювати обмін колективами, і це дозволить втричі поширити оперний репертуар кожного міста, показати публіці найкращих артистів, ознайомити з найцікаві-шими виставами. Проте з самого початку не існувало керуючого центру – Пра-вління Оперового Об’єднання, хоча саме об’єднання вже відбулося. Створення


Правління в робочому порядку не змогло врятувати справи. Діяльність театрів здійснювалася безпланово, на розсуд керівництва кожного окремого театру, ре-пертуари не погоджувалися, і результати виявилися одразу ж: було знято з ре-пертуару низку творів (“Тарас Бульба”, “Енеїда”, “Соломея”). Місцеві умови праці театрів також не враховувалися, що сплутало проект так званих “переки-дань” оперових труп і знизило їхню кількість (два замість трьох). Автор підкре-слює необхідність конкретної уваги до опери з боку керуючих органів, свідомого ставлення до неї. Водночас він висловлює задоволення з приводу того, що в Україні працюють вже три оперних театри, і “лише в атмосфері дружньої робо-ти ми можемо підняти й довести до кінця таку велику справу, як створення української опери” [3, 44]. Отже, з приводу цієї статті можна зауважити, що в пресі другої половини 20-х років минулого сторіччя з’являється актуальний ма-теріал, спрямований як на розвиток оперного мистецтва в майбутньому, так і на його розквіт сьогодні. Автор не тільки підкреслює недоліки, він намагається вказати шляхи їх подолання. В цьому полягає сутнісна відмінність матеріалів музичної преси означеного часу.

Журнал “Музика” віддзеркалював і урочисті події музичного життя України. Кореспондент журналу Юрмас у замітці “Всеукраїнський “День музики” 1926 року” висвітлює історію цього музичного свята. Воно створене з ініціативи Му-зичного Товариства імені Леонтовича і повинно відповідати гаслам: “Музика – масам”, “Жовтень у музиці”, “Геть музичне неуцтво”. “День музики” пропону-валось урочисто святкувати в усіх містах і селищах України. В програму свята необхідно було ввести найкращі “зразки української народної та культурної му-зичної творчості, а також найліпші зразки світової музики” [7, 45]. Музичне То-вариство закликало зробити “День музики” святом культурного піднесення радянського суспільства” [13, 45]. Все це накладає на організаторів велику від-повідальність, тим більше, що “День музики” проводиться вперше і його підго-товка потребує “кількамісячної попередньої уважної підготовчої роботи” [13, 45]. На жаль, незважаючи на великі завдання і прагнення організаторів створити нове національне видовище, це свято врешті-решт було проведене дещо формально.

У цьому самому номері журналу в розділі хронікальних записок подається інформація про святкування “Дня музики” у Києві 20–28 лютого 1926 року. Тут відбувалося масштабне свято: було задіяно 42 музичні організації, проведено 60 концертів, видані друком хорові твори для самодіяльних колективів, зібрані нотні бібліотечки. Найзначнішою ж подією першого Дня музики дописувач вважає пере-йменування Театральної вулиці та площі на вулицю і площу імені Лисенка. Отже, святкування відзначилося історичною подією в житті Києва – присвоєнням одним з центральних вулиці та площі міста ім’я видатного українського композитора.

Таким чином, журнал “Музика” за недовгий період свого існування заре-комендував себе серед преси 20-х років ХХ століття, що піднімала питання сто-совно розвитку національного оперного мистецтва в Україні, як видання, що ґрунтовно висвітлює проблеми музичного сьогодення в республіці.

Журнал “Музика – масам” створений 1928 року як Орган Відділу Мис-тецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та Всеукраїнського То-вариства Революційних Музик (ВУТОРМ). У ньому друкувалися оглядові статті з питань музичного життя; відомості про нові самодіяльні колективи; містилися


Розділи “Бібліографія і нотографія”, де писалося про нові музичні твори; “Увага до нових додатків”, де повідомлялося про композиторів та їх твори; “Хроніка”, де йшлося про суттєві події сьогодення в музиці, а також підводилися підсумки роботи музичних організацій, зокрема, з’їзду Музичного Товариства імені Леон-товича; подавалася інформація про концертні подорожі та результати творчої діяльності композиторських колективів-майстерень.

У журналі “Музика – масам” порушувалися різні нагальні питання. Голо-вною проблемою була повна неграмотність населення, особливо сільського, в музичних питаннях. Поширенням музики в маси опікувалося, зокрема, Музичне Товариство імені Леонтовича. Воно пропагувало організацію по підприємствах хорових капел і гуртків, оркестрів народних інструментів. На сторінках “Музика – масам” висвітлювалися ці питання, обговорювалися досягнення і втрати на цьому шляху. Відомі композитори вели рубрики з теорії музики, популяризації музичних творів, давали поради щодо організації самодіяльних хорів та оркестрів, висвіт-лювали музичні новинки з їхнім стислим аналізом. Подавалися також короткі біографічні відомості про сучасних композиторів та їхню творчість, зокрема, про нові твори Л. Ревуцького, О. Дашевського, В. Костенка, С. Богатирьова, Г. Ма-нілова та інших.

У публікаціях журналу приділялася прискіплива увага творчості сучасних українських композиторів. Зокрема, висвітлювалася творча діяльність і доробок Харківської організації композиторів, яка у 1928 році мала назву Харківської композиторської майстерні ВУТОРМ’у. На засіданнях майстерні відбувалися обговорення нових творів, давалися колективні оцінки цим творам. Члени май-стерні, крім композиторської праці, виконували й інші форми роботи: займалися концертною діяльністю, проводили заходи з виявлення нових творчих сил та консультації для композиторів з периферії, виконують різні завдання з органі-заційної роботи [1, 30].

У розділі “Хроніка” висвітлювалася творча діяльність видатних українсь-ких оперних співаків. Так, відсвяткуванню 30-річного ювілею артистичної дія-льності заслуженого артиста Мосина, який відзначався у Київській опері, журнал присвятив замітку з повідомленням, що в день ювілею співак виступить в одній зі своїх найкращих ролей – партії Хлопуші в опері “Орлиний бунт” [8, 28].

Подаються цікаві повідомлення з периферії: Донбасом подорожує колектив робітників українських державних оперних театрів у складі понад 100 осіб. У його репертуарі – опери “Аїда”, “Кармен”, “Фауст”, “Казки Гофмана”, “Снігу-ронька”, “Тарас Бульба” та балети [9, 27].

На сторінках “Музика – масам” друкуються матеріали, що висвітлюють програмні позиції Музичного Товариства імені Леонтовича, підтвердженням чому є передова стаття-звіт “На нові шляхи” – підсумок II з’їзду цієї організації. Одним з рішень з’їзду було ухвалення щодо перетворення Товариства у Всеук-раїнське Товариство Революційних Музик – ВУТОРМ. Головне завдання нової музичної організації вбачалося у тому, щоб не обмежувати діяльність Товариства, як раніше, лише “одними співами хоровими, а щоб працювали в усіх галузях музичної культури, прищеплюючи її широким трудящим масам” [5, 4].

Окреме питання з’їзду було присвячене здобуткам оперного мистецтва в Україні. Визнавалася провідна роль “трьох опер” – Харківської, Київської, Оде-


Ської, де українська опера здобула визнання і “постійну прописку”. Проте, крім здобутків є й недоліки, які також обговорювалися. Зокрема, з’ясовано, що тере-нами Донбасу цього року мандрувала російська опера, яку преса визнала “хал-турною”. Звідси постає провідне завдання перед українською оперою – “завою-вання нашою оперою широкого простору Радянської України, організація мандрівок нашої кваліфікованої опери по всіх округах – наше невідкладне завдання” [5, 4].

Вже в серпні 1928 року за директивами Наркомосвіти створено Перший Державний Пересувний Український Оперний Театр. Метою діяльності нового театру є ознайомлення робітництва з високим мистецтвом, яке раніше було приві-леєм “вищої класи”, повідомляє його директор Г. Вольгемут у статті “Держав-ний робітничий пересувний оперний театр”.

Роботу пересувний оперний театр розпочав з Полтави, де і відкрив опер-ний сезон 16 жовтня 1928 року постановкою “Тараса Бульби” Лисенка в театрі ім. Гоголя. Пересувний оперний театр налічував 128 осіб, серед яких – “оркестр – 26 осіб, артисти хору – 30 осіб, співаки-солісти – 22, артисти балету – 24, худо-жники та адміністративно-технічний персонал – 26 осіб” [2, 26]. Репертуар теа-тру складався з опер М. Лисенка (“Тарас Бульба”), К. Стеценка (“Кармелюк”), П. Чайковського (“Євгеній Онєгін”), Дж. Верді (“Аїда”), Ж. Бізе (“Кармен”), Ш. Гуно (“Фауст”) та двох балетів. Маршрут пересувної опери пролягав через міста Полтаву, Зинов’єв, Миколаїв, Артемівськ, Луганськ, Суми, Дніпропет-ровськ, Сталіно. Найголовніше завдання Робітничої опери Г. Вольгемут, як ди-ректор, вбачав не тільки в ознайомленні глядачів-робітників з наявним репер-туаром, а й у популяризації українського оперного театру взагалі, роз’ясненні його ролі в будівництві соціалістичної держави, “в процесі розвитку українсь-кої культури в національній формі” [2, 26]. Виконуючи це завдання, Робітнича опера провела 120 вистав, сім конференцій робітничого глядача, 18 лекцій-концертів про український театр, доповіді під час перерви на заводах, низку до-повідей по радіо та радіоконцертів, 40 концертів на підприємствах тощо. Тільки оперні вистави відвідали понад 100 тисяч робітників. В цілому, пише дописувач, “робітництво всюди дуже уважно ставилось до роботи опери і своєю критикою допомагало активно будувати театр” [2, 26]. У Миколаєві сталася дуже приємна в житті театру подія: за значні досягнення Робітнича опера була нагороджена Червоним прапором, як писала про це преса: “Вперше в Союзі і вперше в світі робітництво нагороджує театр Червоним прапором” [2, 26].

Державна пересувна опера була створена і на Правобережжі. Вона розпо-чала свої вистави з Вінниці. В репертуарі театру – “Тарас Бульба”, “Фауст”, “Севільський цирульник”, “Русалка”, “Аїда”, “Кармен” та два балети. Кращими були визнані постановки опер “Тарас Бульба” (режисер Каргальський), “Аїда” (режисер Давидович), а також “Севільський цирульник” та балет “Червоний мак”. У театрі формуються нові традиції щодо розподілу головних вокальних партій: їх віддають не артистам “зі стажем”, а молодим вихованцям музичних закладів. Від таких новацій і діяльності пересувної опери взагалі у кореспондента з Жи-томиру Є. Томашівського надзвичайно приємні враження [6, 36].

Отже, журнал “Музика – масам” продовжує пропаганду українського опер-ного мистецтва, висвітлює найважливіші музичні події, подає відомості про су-часних українських композиторів та їхню творчість, а також надає керівникам


Самодіяльних колективів і звичайним аматорам практичні поради (про інстру-менти народного оркестру, особливості клавішних інструментів, елементарної теорії музики тощо). Якраз останнє перебувало поза увагою попередніх музич-них видань, тепер шанувальники музики мали змогу самотужки за допомогою докладних пояснень фахівців опановувати ази улюбленого мистецтва. В цьому полягає головна відзнака “Музики – масам” від інших музичних журналів 20-х років ХХ століття.

Підводячи підсумок доробку музичної преси 20-х років ХХ століття, не-обхідно зазначити, що в цей період суттєво поліпшується ситуація в названій галузі. По-перше, музичні журнали стають україномовними, по-друге, формується прошарок журналістів-фахівців з питань історії та теорії музики, до розробки проблемних завдань залучаються композитори. Ситуація в сфері музики, зок-рема в національному оперному мистецтві, одержує реалістичну оцінку.

Література

1. Богданів Ф. Харківська композиторська майстерня ВУТОРМ’у / Ф. Богданів // Му-зика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. – 1928. – № 7.

2. Вольгемут Г. Державний Робітничий Пересувний Оперний Театр / Г. Вольгемут // Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. – 1929. – № 1.

3. Грінченко М. Українська опера / М. Грінченко // Музика: Місячник музичної куль-тури. Видає Музичне Товариство ім. Леонтовича. – 1927. – Ч. 1.

4. Музичні сільвети. Модест Менцинський // Музика: Місячник музичної культури. Видає Музичне Товариство ім. Леонтовича. – 1927. – Ч. 3.

5. На нові шляхи // Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. – 1928. – № 3–4.

6. Томашівський Є. Державна Пересувна Опера Правобережжя / Є. Томашівський // Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. – 1929. – № 10–11.

7. Хроніка // Музика: Місячник музичної культури. Видає Музичне Товариство ім. Леон-товича. – 1924. – Ч.4.

8. Хроніка // Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. – 1928. – № 1.

9. Хроніка // Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. Музика – масам: Орган Відділу Мистецтв УПО НКО, Культвідділу ВУРПС’у, ЦК ЛКСМУ та ВУТОРМ. – 1928. – № 5.

10. Футорянський С. Огляд музичного життя. Київ / С. Футорянський // Музика: Мі-сячник музичної культури. Видає Музичне Товариство ім. Леонтовича. – 1924. – Ч. 1–3.

11. Юрмас Я. “Тарас Бульба” на Харківській оперовій сцені / Я. Юрмас // Музика: Мі-сячник музичної культури. Видає Музичне Товариство ім. Леонтовича. – 1925. – Ч.3.

12. Юрмас Я. Музичне життя України 1926 року / Я. Юрмас // Музика: Місячник му-зичної культури. Видає Музичне Товариство ім. Леонтовича. – 1927. – Ч.1.

13. Юрмас Я. Всеукраїнський “День музики” 1926 року / Я. Юрмас // Музика: Місяч-ник музичної культури. Видає Музичне Товариство ім. Леонтовича. – 1927. – № 1.


УДК 008.001.11(477):398(477):7.035(477)